Участь козаків і селян Глухівського повіту в переселенському русі мешканців Чернігівщини на Кубань у 20-х рр. ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь козаків і селян Глухівського повіту в переселенському русі мешканців Чернігівщини на Кубань у 20-х рр. ХІХ ст.

Розширення території Російської імперії в кінці XVIII ст. й освоєння Північного Кавказу супроводжувалося масовим переміщенням населення, що приводило до важливих демографічних, господарчих, соціальних і етнокультурних змін. Основною колонізаційною силою на Північному Кавказі було українське козацтво й численне селянство [1, с. 3-4]. Міграції, як складний історико-політичний, соціально- економічний, демографічний та географічний процес, часто ставали передумовою розвитку продуктивних сил окремих територій за рахунок розширення ареалу господарчого освоєння [2, с. 9]. Тому тема міграційних рухів населення в різних регіонах не втрачає актуальності для дослідників через своє значення для розуміння перебігу історичних процесів у сучасному суспільстві.

Питання міграцій українців у XVIII-ХІХ ст. на Кубань частково досліджували О. Бачинська, С. Брук, В. Кабузан, В. Ликова, Є. Петренко, які у своїх публікаціях показали місце й роль переселенців з України в загальноросійському переселенському русі [3]. Попри те, що всі ці науковці вказували на важливу роль чернігівців у міграційних процесах, спеціальні дослідження, які б відображали, зокрема, переселення саме із Чернігівської губернії в кінці ХУНТ - першій половині ХІХ ст., відсутні.

Вищеназвані історики лише згадували Чернігівщину в контексті загальноросійського чи загальноукраїнського міграційного руху. Метою даної статті є дослідження динаміки переселення з Глухівського повіту Чернігівської губернії на Кубань у 20-ті роки ХІХ ст., тобто під час так званої другої масової хвилі міграції, визначення тенденцій у зростаннях та спадах міграцій чернігівських селян та козаків у зазначений період на тлі загальноісторичних процесів, які відбувалися в Україні та світі.

Друга організована владою масова хвиля переселень українців на Кубань (перша проходила в 1808-1811 рр.) відбулася в 20-30-х рр. ХІХ ст. Згідно царського указу від 19 квітня 1820 р. передбачалося, як і десятиліття тому, переселити на Кубань 25 тис. козаків з Полтавської та Чернігівської губерній для «зміцнення Чорноморського війська». Необхідність такого кроку була обґрунтована в доповіді до царя управляючого Міністерства внутрішніх справ В. Кочубея. Чиновник відзначав нестачу землі в козаків на батьківщині, брак населення на колонізованій території й необхідність досягнення «мети міцного забезпечення кордонів своїх шляхом цього військового поселення, без якого необхідно утримувати регулярне військо з немалими витратами» [4, арк. 2 зв.-3 зв.]. За твердженням історика й педагога М. Стороженка, ще однією з причин, що викликала необхідність нового переселення українських козаків в Чорномор'я, було прагнення царського уряду «вислати з Малоросії найвільнолюбніший елемент, що розчарувався в своїх сподіваннях». А сподівалися українські козаки на те, що після формування ними своїх полків у 1812 р. їм будуть повернуті колишні права й вольності [5, с. 479-481].

Переселення 1820-1825 рр. здійснювалося за тими ж самими правилами, що були розроблені для попередньої хвилі міграцій міністром внутрішніх справ О. Куракіним. Як і раніше, переселення мало відбуватися на добровільній основі, жодного примусу й тиску на козаків не чинилося. Так само як і десятиліття тому, згідно а розпорядженням чернігівського цивільного губернатора О. Фролова- Багрєєва від 13 вересня 1820 р. перевага при переселенні надавалася сім'ям, «в которых больше девок и вдов, в брак вступить могущих» (тут і далі оригінальний правопис документів збережено - О.Г.) [4, арк. 47]. Охочим до переселення необхідно було отримати на це дозволи від цивільного й військового губернаторів, а також на колишньому місці проживання розрахуватися з усіма боргами й зобов'язаннями перед своєю громадою й державою. Після цього майбутні переселенці отримували від односельців свідоцтво, в якому зазначалося, що для «поселения на землях, Черноморскому войску принадлежащих, препятствующих причин не имеется и мы их и все семейства их из числа нашего общества навсегда увольняем и выпущаем» [6, арк. 33].

Перша партія переселенців з Чернігівщини прибула на Кубань у с. Кущівське 30 серпня 1821 р. [7, с. 96]. Переселенців було настільки багато, що вже в 1821 р. влада була змушена штучно пригальмувати міграційний процес. У повідомленні Глухівського нижчого земського суду чернігівському цивільному губернатору щодо виконання розпорядження стосовно переселення козаків повіту на Кубань від 10 жовтня 1821 р. зазначалося, що «определенное к переселению из их звания количество людей почти уже все назначенно, следовательно могут еще поступить в число переселенцев те только из них, кои нужны будут для составления полного числа, те есть 25 000 душ, да и то тогда, когда разрешено будет от вашего начальства, а протчим таковое вовсе дозволенно уже быть не может» [6, арк. 211].

Частина козаків, усупереч їх бажанням, дозволу на переселення за рік, а той за два, так і не отримала, а низка козацьких сімей за станом здоров' я їх членів або через бідність сама відмовлялася від початкового наміру переселятися. Такі прохання надходили до цивільного й військового губернаторів від козаків Глухівського, Сосницького, Новозибківського, Чернігівського повітів [6, арк. 53, 162-163; 8, арк. 32-33; 9, арк. 3-200; 10, арк. 103-111]. Так, козак Семен Іванов із с. Орлівки Глухівського повіту 12 серпня 1821 р. в листі до царя Олександра І вже після отримання дозволу на переселення прохав залишити його із сім' єю на батьківщині, оскільки мав проблеми зі здоров'ям і побоювався, що «при моем несчастном положении в таком дальнем расстоянии скорее лишится могу семейства нежели дойти в назначенное место». На їх прохання в 1821 р. були скасовані дозволи на від'їзд козакам с. Землянка Семену Лузану й Харитону Єрію, козаку Якиму Гаркавенку із с. Зазірки Глухівського повіту. Прохання відтермінувати від'їзд до весни 1822 р. через неготовність до переселення надходило від козаків містечка Ямполя, а також сіл Полошки, Чорториги, Пустогорода, Берези цього ж повіту [6, арк. 102-103, 162-163, 168, 212, 215].

Дорога на Кубань для переселенців з України була дуже тяжкою. За даними поліції Ростова-на- Дону до 25 листопада 1821 р. через місто пройшли 32 450 осіб переселенців, а до Кущівського (за 81 версту від Ростова) прибуло 29 203 особи. Отже, померлих у дорозі тільки на цій ділянці було 3 247 душ обох статей. Військовий медик Прохорович у 1821 р. доповідав начальству, що «під час об'їзду ним у грудні місяці поселень Чорноморського війська він виявив значну кількість хворих на лихоманку, нервову гарячку й понос, а також помираючих переселенців, переважно в Ейському окрузі й частково в Бейсугському». Лікар пояснив таке становище переселенців їх слабким здоров'ям, браком харчів і одягу, непристосованістю до нового клімату й солонуватої води, тиснявою помешкання (до 20 душ у одній хаті), відсутністю окремих приміщень для хворих, браком медикаментів [7, с. 98-99].

На Кубань у 1820-1825 рр. чернігівці могли потрапити й оминаючи планові потоки переселенців. Одним з таких способів було неповернення звідти тих, хто ще раніше або й під час переселенської кампанії вирушив туди на сезонні заробітки. Козак Іван Демешко із с. Собичеве Глухівського повіту, який був на заробітках на суконній фабриці в Харківській губернії в 1821-1822 рр., потім самостійно перебрався на Кубань у с. Кущівське до брата-переселенця Фоми Демешка. У 1824 р. він уже звідти прохав глухівську місцеву владу про узаконення його перебування на новому місці на постійній основі. 21 вересня 1825 р. цей козак наказом командира Кавказького окремого корпусу О. Єрмолова був офіційно зарахований до складу Чорноморського війська [6, арк. 256, 266]. Козак Петро Тарасенко із с. Обложки Глухівського повіту в лютому 1823 р. отримав у Глухівському повітовому казначействі плакатний паспорт на один рік і виїхав із села на заробітки на Кубань у с. Ведмедівське, де жив у своїх родичів, які самі за 5 років до цього прибули туди за такими ж річними паспортами. Пробувши рік на Кубані, козак вирішив там залишитися назавжди й попрохав Комітет у справах переселенців порушити клопотання перед Глухівським нижчим земським судом про забезпечення відрядження до нього на Кубань з Обложок його дружини Ксенії й малолітнього сина Павла. Дозвіл на переїзд сім'ї козака був наданий як губернатором, так і повітовим судом [11, арк. 178, 187].

Таблиця 1 Переселення козацьких сімей з повітів Чернігівщини на Кубань у 1821-1822 рр.

Посилання

міграція глухівський повіт кубань

1. Сазонова С.Е. Переселение украинцев на Северный Кавказ и их социокультурная адаптация (конец XVIII - первая половина ХІХ в.): автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. ист. наук: спец. 07.00.02 «Отечественная история» / С. Е. Сазонова. - Ставрополь, 2010. - 30 с.

2. Покшишевський В.В. Заселение Сибири (историкогеографические очерки) / Под ред. В.А. Кротова. - Иркутск: Областное гос. изд-во, 1951. - 208 с.

3. Бачинська О. «Малоросійські козаки» ХІХ ст.: соціо- демографічна характеристика та територія розселення / Олена Бачинська // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. праць. - Число 12. - К.: Інститут історії України, 2012.

4. Держархів Чернігівської області, ф. 128, оп. 1, спр. 2352, 280 арк.

5. Н.С. К истории малороссийских казаков в конце XVIII и в начале ХІХ века (продолжение) / Н.С. // Киевская старина. - 1897. - № 6. - С. 461-483.

6. Держархів Чернігівської області, ф. 128, оп. 1,спр. 2356, 268 арк.

7. Бентковский И. Заселение Черномории с 1792 по 1825 год / Иосиф Бентковский // Памятная книжка Кубанской области издан. 1881 года [сост. Фелицын Е.Д.] - Краснодар: Тип-я Кубанского областного правления, 1881. - С. 1-125.

8. Держархів Чернігівської області, ф. 128, оп. 1,спр. 2353, 96 арк.

9. Держархів Чернігівської області, ф. 128, оп. 1,спр. 2354, 566 арк.

10. Держархів Чернігівської області, ф. 128, оп. 1,спр. 2355, 247 арк.

11. Держархів Чернігівської області, ф. 128, оп. 1,спр. 2357, 199 арк.

12. Самовтор С.В. Переселенческий комитет Черноморского казачьего войска (1821-1826) / С.В. Самовтор // Козацька спадщина: Альманах Інституту суспільних досліджень. - Вип. 4. - Дніпропетровськ: Пороги, 2008. - С. 142-146.

13. Петренко Є. Українське козацтво і Кубань / Євген Петренко // Київська старовина. - 1993. - № 1. - С. 114-119.

14. Туренко А.М. Исторические записки о войске черноморском / А.М. Туренко. - К.: Тип-я А. Давиденко, 1887. - 149 с.

Размещено на Allbest.ru