Задоволення релігійних потреб у пенітенціарних закладах Волині та Східної Галичини в умовах міжвоєнної Польщі (1918-1939 рр.)

Ключевые слова: Волынь, Восточная Галиция, тюрьма, религия, капеллан

Між двома світовими війнами Волинь та Східна Галичина входили до складу нововідродженої польської держави Другої Речі Посполитої. В адміністративному плані ці землі складали чотири воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське та Волинське. За останню чверть століття у вітчизняній та зарубіжній історіографії з'явилося чимало праць, присвячених суспільно-політичному, соціально-економічному та культурному життю краю в окреслений хронологічний період. Разом з тим, проблематика становлення та функціонування в регіоні такого важливого державного інституту, як пенітенціарна система залишилася поза дослідницькою увагою. Відтак, з огляду на маловивченість теми, мета запропонованої розвідки полягає у висвітленні реалізації релігійних потреб у пенітенціарних закладах Волині та Східної Галичини в 1918--1939 рр.

Релігійне життя становило інтегральну частину повсякдення в'язня міжвоєнної Польщі та було гарантоване державною [25, s. 93-95]. У статті 11 «Декрету щодо тимчасових в'язничних приписів» від 8 лютого 1919 р. зазначалося: «Жодному в'язню не можна відмовляти в отриманні моральної науки та релігійної втіхи від духівника своєї релігії. В установах та відділах, призначених для неповнолітніх в'язнів, усі без виключення неповнолітні отримують релігійну та світську освіту» [21]. Окрім того, вищевказаний нормативно-правовий документ передбачав наявність серед особового складу в'язниці (по мірі потреби та на основі окремих договорів) духівників (капеланів), які підпорядковувалися начальнику тюрми лише щодо внутрішнього розпорядку [21].

20 квітня 1926 р. з'явилося «Розпорядження Міністра юстиції про заспокоєння релігійних потреб в'язнів, а також щодо освітньої, шкільної та позашкільної діяльності», в якому гарантувалося право в'язня на спілкування з духовною особою та задоволення релігійних потреб. Відповідно до вказаного розпорядження, надання релігійної опіки покладалося на духівників тих віросповідань, до яких належали в'язні. Крім того, в пенітенціарних установах І та ІІ класу богослужіння й інші релігійні практики повинні були проводитись систематично. У тюрмах, які вміщували щонайменше 100 засуджених однакової християнської конфесії, передбачалася наявність душпастира та регулярне проведення богослужінь. В'язні іудейського віросповідання теж мали право на спільні молитви в суботи та на релігійні свята. Такі заходи проводились у спеціальних приміщеннях [33]. релігійний пенітенціарний віросповідання в'язень

Серед обов'язків душпастира, окрім проведення різних релігійних практик, можна відмітити: звершення богослужіння в неділі, урочисті релігійні та державні свята, відвідування в'язнів в камерах, регулярне ведення релігійних розмов, викладання релігії в тюремній школі. Богослужіння мали відбуватись у в'язничній каплиці або спеціально відведеному для цього приміщенні. Вищевказане розпорядження Міністра юстиції гарантувало усім бажаючим засудженим особам присутність на службі, в тому числі й тим, які перебували в карцері. Натомість, для в'язнів, які знаходились під слідством, умовою участі у богослужінні було отримання спеціального дозволу. З метою унеможливлення комунікації між в'язнями під час релігійної служби, засуджені в'язні відділялися від слідчих, чоловіки від жінок, неповнолітні від дорослих [33].

Духівники різних віровизнань за попередньою згодою начальника тюрми мали право відвідувати в'язнів у камерах. Водночас, в розмовах заборонялося порушувати будь-які теми, окрім морально-релігійних. Душпастири також були зобов'язані виголошувати духовні промови під час недільних та святкових богослужінь; проводити реколекції та сповіді у великодній період; здійснювати таїнство хрещення у випадку народження дитини у тюрмі. Реколекції (лат. гесоїіщеге «на ново збирати») -- кількаденний період посвячений духовній віднові через молитву, конференцію та сповідь.

Згадуваним нормативно-правовим документом заборонялися контакти духівників із в'язнями інших віровизнань. Прохання в'язнів відвідати богослужіння та спілкуватися з душпастирем «чужої» релігії дозволялося у виключних випадках й потребувало згоди органів прокуратури та конкретного духівника [33].

У «Розпорядженні Президента Польщі щодо організації тюрем» від 7 березня 1928 р. [34] та «Розпорядженні Міністра Юстиції щодо тюремного розпорядку» від 20 червня 1931 р. [35] теж порушувалися питання духовної опіки. Вищевказані нормативно-правові акти підтверджували засади задекларовані розпорядженням 1926 р. Однак, перший документ особливу увагу звертав на римо-католицьку конфесію. Зокрема в статті 25 розпорядження від 7 березня 1928 р. зазначалося, що «у тюрмах І та ІІ класу для в'язнів римо-католицького віровизнання повинні бути, а у тюрмах ІІІ класу можуть бути організовані систематичні богослужіння та інші релігійні практики» [34]. Відповідно до кількості ув'язнених тюрми поділялися на три класи. До першого класу належали в'язниці чисельністю понад 450 осіб, до другого 150-450, та третього -- менше 150, а також в'язниці при гродських судах.

Наприкінці 1920-х рр. душпастерську роботу в тюрмах міжвоєнної Польщі на постійній основі виконувало 140 капеланів. Міністерський радник Едвард Неймарктак характеризував релігійне життя у в'язницях: «Духовна влада виявляє велику зацікавленість щодо опіки за в'язнями... У в'язницях завжди проводяться урочисті реколекції, сповідь (щонайменше два рази на рік), врешті -- оплаток... Оплаток (пол. орІаЬек, від лат. оЫаШт -- «жертвенний дар») -- дуже тонка біла пластинка хліба, зазвичай прямокутної форми, прісна (або виготовлена з незаквашуваного і несоленого тіста), яка випікається з білого борошна та води без додавання дріжджів. Ним діляться християни зазвичай римо-католицького обряду.

Не тільки римо-католицька конфесія, як конфесія переважної частини жителів країни, оточується турботою. Також інші віровизнання християнські та нехристиянські перебувають під опікою керівництва тюрем.» [23, s. 124]. Згідно Е. Неймарка, в'язні не римо-католицького віровизнання теж мали духовну підтримку в тюрмі, за умови, якщо становили значну частину від загальної кількості [23, s. 125]. Польські історики Марек та Малгожата Пшеньосло зазначають, що у в'язницях Другої Речі Посполитої дозволялося зберігати в камерах літературу необхідну для богослужіння, Біблію, зображення релігійного характеру [32, s. 207].

У тюрмах Волині та Східної Галичини перебували в'язні різних конфесій, зокрема римо-католицької, православної, іудейської, євангелістської тощо. Як правило, кожна в'язниця мала каплицю або приміщення для богослужіння, а також римо-католицького капелана, який працював на постійній основі. За потреби залучалися також душпастири інших віровизнань. Однак, в'язні римо-католики, з огляду на статус римо-католицької церкви в польській державі, мали упривілейоване становище.

Римо-католицький, православний та греко-католицький капелани виконували свої обов'язки на контрактній основі. Їхня заробітна плата різнилася в залежності від конкретного пенітенціарного закладу та обсягу покладених обов'язків.

Джерела повідомляють про існування римо-католицького та православного капеланів у Луцькій тюрмі. Так, наприклад на основі договору між начальником Луцької тюрми та римо-католицьким ксьондзом Єжи Зволінським з 1925 р., останній отримував зарплату у розмірі 24 % від окладу неодруженого державного службовця Х службового ступеня, а також спеціальну «кресову» доплату. До обов'язків капелана Є. Зволінського належало звершення богослужіння в неділю, урочисті релігійні та державні свята; відвідування в'язнів у камерах після відповідного погодження з керівництвом тюрми; проведення регулярних розмов на духовну тематику; викладання науки про релігію у в'язничній школі; здійснення усіх інших римо-католицьких релігійних практик; участь в нарадах адміністрації тюрми, напрацювання проектів та звітування на вимогу управління в'язниці [5, арк. 1-2].

Пізніше заробітна платня римо-католицького капелана Луцької тюрми була підвищена при одночасному скасуванні «кресової» доплати. Наприклад, в договорі між начальником Луцької в'язниці Альфредом Сурмінським та ксьондзом Октавіаном Спісацьким від 21 січня 1930 р. зазначалося, що капелан отримуватиме щомісячну винагороду в розмірі 40 % від окладу неодруженого державного службовця Х службового ступеня [8, арк. 8]. Видатки, призначені на оплату праці капеланів, а також на духовну опіку в цілому, становили складову частину бюджету Луцької тюрми [9, арк. 46].

Варто зазначити, що О. Спісацький народився 22 березня 1885 р. в місцевості Дольськ на Волині. Закінчив Житомирську духовну семінарію й 27 березня 1908 р. був висвячений на капелана. На початку 1930 р. він обійняв обов'язки душпастирські обов'язки після капелана Барановського[8, арк. 2,6].

У другій половині 1920-х рр. в'язнями православної конфесії, які перебували в Луцькій тюрмі опікувався капелан Павліковський. Зокрема згадку про нього знаходимо в рапорті начальника Луцької в'язниці до Міністерства юстиції від 10 серпня 1928 р. [7, арк.8]. Станом на початок 1928 р. зарплата православного капелана Ковельської в'язниці Червінського становила 12 % від окладу неодруженого державного службовця

Х службового ступеня [12, арк. 9]. Стільки ж отримував й римо-католицький душпастр в цій тюрмі. Однак, з 1 серпня того ж року Міністерство юстиції підняло місячну зарплату православному та римо-католицькому капеланам до 25 % від окладу неодруженого державного службовця Х службового ступеня [12, арк. 72]. У другій половині 1920-х рр. функції римо-католицького душпастира в Ковельській вязниці виконував ксьондз Бродецький.

На території Тернопільської в'язниці теж функціонувала християнська каплиця, де станом на січень 1929 р. служба здійснювалася щонеділі та на свята штатними капеланами у римо та греко-католицькому обряді. Душпастири були зобов'язані звершувати богослужіння в неділі, релігійні та державні свята, а також виголошувати морально-релігійні промови, проводити з в'язнями духовні бесіди, в тому числі з особами засудженими на смертну кару, здійснювати реколекції напередодні Великодня та обряд хрещення тощо [16, арк. 1-1зв.].

Християнська каплиця Станіславської в'язниці розташовувалася на третьому поверсі головного корпусу тюрми й була розрахована на близько 150осіб. Богослужіння здійснювали щонеділі та на свята. На контрактній основі в тюрмі працювали два капелани -- римо та греко-католицький. Вони здійснювали богослужіння почергово щонеділі. Крім того, капелани сповідали в'язнів та проводили реколекції [13, арк.1].

28 вересня 1928 р. начальник Станіславської в'язниці Раймонд Старк- Хлопецький уклав угоду з римо-католицьким капеланом Броніславом Шведом. Заробітна платня духівника становила 24 % від окладу неодруженого державного службовця Х ступеня. Капелан був зобов'язаний звершувати богослужіння кожну другу неділю та на свята, проводити заняття з катехізису з молодшими в'язнями, сповідати ув'язнених та проводити реколекції у передвеликодній період, в разі потреби сповідати також хворих в'язнів. У свою чергу в'язнична адміністрація зобов'язувалася покривати видатки на ритуальні свічки та вино, прання церковної атрибутики [14, арк. 2].

Наприкінці березня 1929 р. начальник Станіславської тюрми отримав лист з Міністерства юстиції, в якому зазначалося, що богослужіння для в'язнів греко та римо-католиків повинні відбуватися кожної неділі та у святкові дні. Окрім того, капелани були зобов'язані поводити щонайменше дві духовні бесіди на тиждень. У зв'язку із збільшенням обсягу релігійних практик заробітна платня капеланів підвищувалася до 48 % від окладу неодруженого державного службовця Х службового ступеня [13, арк. 2]. Вищезгадане підвищення заробітної платні знайшло своє підтвердження в оновленій угоді між начальником Станіславської в'язниці Францішеком Беднареком та римо-католицьким капеланом Броніславом Шведом від 10 квітня 1929 р. Тепер капелан додатково був зобов'язаний звершувати богослужіння та сповідати в'язнів щонеділі та на свята, двічі на тиждень у тюремній школі проводити духовні бесіди. Відповідно заробітна платня духівника підвищувалася з 24 % до 48 % від окладу неодруженого державного службовця Х ступеня [14, арк. 5]. 18 березня 1937 р. начальник Станіславської тюрми комісар Ф. Беднарек звернувся до римо-католицького капелана Броніслава Шведа з проханням проведення панахиди у пам'ять Юзефа Пілсудського [13, арк. 9], а вже 31 березня того ж року він уклав оновлену угоду з вищезгадуваним капеланом, відповідно до якої заробітна платня духівника становила вже 50 % від окладу неодруженого державного службовця Х ступеня [14, арк. 7-8 зв.].

Начальник Станіславської в'язниці у листі до Міністерства юстиції від 2 квітня 1929 р. позитивно характеризував греко-католицького капелана Яна Г орняткевича, а також просив керівництво підтримати виділення духівнику коштів у сумі 200-300 злотих на проведення перед великодніх реколекцій із залученням священників-місіонерів [13, арк. 4]. Недочекавшись фінансування Варшави Г орняткевич за власний кошт запросив священників-місіонерів, які проводили реколеції, а також забезпечив в'язнів фотографіями із зображенням тюремної каплиці. Влітку того ж року, у зв'язку з хворобою дружини, вище згадуваний капелан звернувся до начальника тюрми з проханням компенсації видатків [13, арк. 5]. Слід зазначити, що Міністерство юстиції погодилося повернути Я. Горняткевичу кошти лише навесні 1933 р. [13, арк. 6]. Станом на березень 1938 р. функції греко-католицького капелана в Станіславській в'язниці виконував Михайло Менцінський [13, арк. 11].

На початку 30-х рр. ХХ ст. в Самбірській в'язниці теж існував інститут капеланства. Духовну опіку в'язням надавали священнослужителі греко та римо-католицької конфесії [15, арк. 2 зв.].

Вищезгадуваний міністерський радник Е. Неймарк зазначав, що в багатьох тюрмах в'язні охоче брали участь в релігійних практиках [23, s. 124]. Аналогічну інформацію можна зустріти у фаховому пенітенціарному часописі міжвоєнної Польщі «Огляд польських тюрем». Важко стверджувати, чи в'язні Волині та Східної Галичини добровільно долучалися до богослужінь. Водночас, в джерелах знаходимо інформацію, що начальник Луцької в'язниці в наказі № 45 від 1922 р. рекомендував охороні розділити в'язнів на дві частини та почергово раз на тиждень скеровувати до костелу. Крім того, з метою попередження втечі в'язнів під час богослужіння, на арештантському подвір'ї біля в'їзної брами, чатували пости із охоронцями [3, арк. 11].

У Луцькій тюрмі святкувалися найголовніші християнські свята -- Великдень та Різдво Христове. У 1932 р. вчитель в'язниці скеровував лист до редакції вищезгадуваного журналу «Огляд польських тюрем»,в якому зазначив, що за результатами анонімного опитування 93 в'язнів, 89 висловили бажання участі в святкових урочистостях [32, s. 220]. У грудні 1937 р. в Луцькій тюрмі в заходах з нагоди Різдва за західним обрядом взяло участь 150 в'язнів. На початку урочистостідо присутніх звернувся капелан Адольф Кукурудзінський, далі в'язні заспівали колядку «Серед нічної тиші», після якої був виконаний обряд ламання оплатка. Під час святкування промову виголосив також начальник тюрми Ернест Новаковський, а також один із в'язнів, який подякував за опіку. На урочистостях присутні мали змогу послухати хор та декламування віршів. Відбулося також поширення в камерах католицької друкованої продукції. Крім того, з нагоди Різдвяних свят в'язні отримали булки та додаткову каву [10, арк.102-104].

Наприкінці грудня 1927 р. в Ковельській тюрмі з нагоди Різдва Христового за західним обрядом відбулися урочисті за участі в'язнів, начальника тюрми Ющенка, капелана Бродецького, персоналу тюрми та членів їхніх родин, а також запрошених гостей, зокрема -- римо-католицького настоятеля Ярошевича, голови місцевого товариства опіки за в'язнями та їхніми родинами «Патронат» Трояновського та представника прокуратури Задарновського. Окрім святкової вечері, присутні слухали колядки у виконанні тюремного хору під диригуванням охоронця Домбровського [26, s. 13-14].

За схожим сценарієм відбувалося святкування Різдва у Золочівській в'язниці у 1930 р. Однак, в'язні цього пенітенціарного закладу окрім поділу спільного оплатка та участі у святковому богослужінні за участі капелана, членів «Патронату» та начальника тюрми, самостійно виготовили різдвяну шопку [28, s. 9], [29, s. 15]. Завдяки допомозі «Патронату» Золочівська в'язниця отримала також проекційний апарат -- епідіаскоп [29, s. 15].

В Різдвяний період 1934 р. за участі отців Домініканів мали місце реколекції в Чортківській в'язниці. Натомість, на третій день свята в'язні, за підтримки місцевого «Патронату», влаштували аматорську постановку п'єси відомого польського письменника та драматурга М. Балуцького «Великі шишки» (1881 р.) [31, s. 12].

Напередодні Великодня 1928 р. у Львівській в'язниці, що розташовувалася на вулиці Казимирівській, 24, більш відомій як «Бригідки » відбувалися реколекції. Духовну опіку в'язням надавав місіонер ксьондз Колодзєй, який мав багаторічний досвід роботи з американськими в'язнями. У реколекційних зустрічах з Колодзєм взяло участь 500 в'язнів із загальної кількості близько 900 ув'язнених. У цей період трудова діяльність в тюрмі була призупинена. Мала місце й загальна сповідь в'язнів. Варто зауважити, що в'язнів сповідали не тільки місцеві капелани Шиманський та Г ригорович, а також запрошені римо та греко-католицькі духівники. Урочисту службу 5 квітня 1928 р. відправив ксьондз Лах -- колишній багатолітній капелан «Бригідок». На службі були присутні: голова апеляційного суду Черівнський, голова окружного суду Гавел, представники прокуратури при окружному суді та управління державної поліції, члени «Патронату». Духовна опіка була надана також в'язням, які тимчасово перебували в Окружній лікарні для в'язнів Східної Малопольщі (Східної Галичини -- О.Р.). На Великдень в «Бригідках» теж відбулося урочисте богослужіння, яке очолив штатний римо-католицький капелан Шиманський. Окрім в'язнів, на службі були присутні представники «Патрнату», а також усі вищі в'язничні службовці на чолі з начальником тюрми Маєвським [27, s. 12-13].

Реколекції для в'язнів римо та греко-католицького віросповідання відбувалися у «Бригідках» й напередодні Великодня 1934 р. Їх провели тюремні капелани Францішек Командер та Богдан Ліпський. Загалом 200 в'язнів християн обох обрядів звершили таїнство сповіді. Урочисту літургію очолив єпископ Євгеніуш Базяк (1890--1962) -- доктор теології, апостольський протонотарій, почесний канонік Львівської митрополичої капітули. Після таїнства євхаристії він миропомазав 11 в'язнів [30, s. 8].

Як уже зазначалося вище, в'язні інших віровизнань теж мали можливість контакту з духівниками по мірі потреби. Так, 30 вересня 1926 р. прокурор при Луцькому окружному суді дозволив звершити богослужіння Громаді християн-євангелістів для в'язнів євангелістів та баптистів, які перебували в Луцькій тюрмі. Релігійна відправа повинна була відбуватись під наглядом тюремного інспектора [6, арк. 147].

Луцька тюрма часто отримувала циркуляри Міністерства юстиції щодо релігійних відправ для в'язнів іудейського віросповідання за участі рабина. Так, в циркулярі від 10 квітня 1922 р. зазначалося: «На квітень. припадають єврейські урочистості (Песах.). Вірогідно в ті дні, місцевий рабин виявить бажання відправити богослужіння в тюрмі для в'язнів іудейського віросповідання. З огляду на вищеподане та відповідно до письмового прохання Національного єврейського клубу (фракції -- О.Р.) сейму, прошу. видати відповідні розпорядження, які дозволять в'язням єврейської національності проводити святкові богослужіння... Особи, які перебувають під слідством можуть брати участь в загальних богослужіннях лише згідно рішення судової влади. Якщо дозволяють локальні умови тюрми -- варто на цю ціль виділити спеціальну камеру, якщо, звичайно, тюрма не має божниці. У ці свята в'язні іудейського віросповідання мають право. споживати ритуальну їжу надану Гміною Старозаконників» [2, арк. 18]. Зазвичай, такі прохання начальник Луцької тюрми, а також прокурор при Луцькому окружному суді розглядали позитивно та не чинили перешкод. Так, наприклад, прокурор при Луцькому окружному суді в листі до начальника місцевої тюрми від 22 вересня 1922 р. надав дозвіл на проведення богослужіння іудейському рабину Блехеру. На службі могли бути присутні засуджені особи, а також ті, які перебували під слідством [2, арк. 71]. Циркулярний лист Міністерства юстиції від 1 квітня 1925 р. дозволяв також родинам в'язнів-іудеїв постачати в пенітенціарні заклади ритуальну їжу на свята. Крім того, євреї на весь святковий період мали право отримати 1/8 літра вина з родзинок на особу [4, арк. 7].

14 жовтня 1931 р. рабинат Самбірської єврейської релігійної гміни скерував до начальника місцевої в'язниці лист, де зазначалося, що одним із його обов'язків є задоволення релігійних потреб в'язнів іудейського віросповідання. Крім того, з прикрістю констатувалося проведення богослужінь для євреїв виключно коштом Самбірської єврейської релігійної гімни й лише двічі на рік: на новий рік (Рош Ха-Шана) та день спокути (Йом-Кіпур). У той же час в'язні-християни щотижня мали можливість відвідувати богослужіння. У листі до начальника в'язниці Самбірський рабин повідомляв також про колективне звернення в'язнів-євреїв щодо бажання мати іудейські релігійні практики кожну п'ятницю та суботу. Голова вищезгадуваної релігійної гміни просив позитивно розглянути звернення в'язнів-євреїв, а також покрити видатки, передбачені на ці цілі, з державного бюджету [15, арк. 1-1зв.].

Реагуючи на звернення Самбірського рабина, начальник в'язниці скерував рапорт до Відділу адміністрації в'язниць Карного департаменту Міністерства юстиції, в якому позитивно охарактеризував діяльність місцевої єврейської релігійної гміни й повідомив про надання дозволу здійснювати богослужіння двічі на тиждень (у п'ятницю ввечері та в суботу зранку). У цей час у тюрмі перебувало в середньому 18 в'язнів-євреїв. На думку начальника Самбірської в'язниці, діяльність іудейського духовенства була особливо необхідною та корисною з огляду на деморалізуючу діяльність в тюрмі атеїстичних в'язнів-комуністів. Керівник в'язниці також просив керівництво матеріально підтримати ініціативу Самбірської єврейської релігійної гміни шляхом надання фінансових виплат в сумі 10 % від окладу неодруженого державного службовця Х ступеня. Водночас зарплата християнських капеланів становила 24 % від окладу неодруженого державного службовця Х ступеня [15, арк. 2 зв.].

Міністерство юстиції відхилило звернення начальника Самбірської в'язниці щодо фінансування іудейських релігійних практик, адже штатна духовна опіка могла здійснюватися за умови наявності щонайменше 100 в'язнів окремого віросповідання. Директор Карного департаменту дозволив проведення іудейських богослужінь на безкоштовній основі, а також просив керівника Самбірської в'язниці повідомити про юридичні підстави надання дозволу єврейській релігійній гміні здійснювати богослужіння, позаяк це суперечило окремим нормам чинного законодавства [15, арк. 3]. У своїй відповіді начальник в'язниці зазначив, що без рішення Міністерства юстиції, надав лише тимчасовий дозвіл на проведення богослужінь й керувався переконанням позитивного впливу іудейських релігійних практик щодо протидії комуністичним впливам [15, арк. 4].

У Тернопільській тюрмі станом на 1929 р. в'язні іудейського віросповідання диспонували під час релігійних урочистостей шкільним кабінетом [16, арк. 1-1зв.]. Натомість, в Станіславській тюрмі виключно для релігійних потреб в'язнів-євреїв використовувалося приміщення туалету, де щосуботи відбувалися іудейські богослужіння [13, арк. 1].

Духівники різних віровизань брали активну участь в діяльності вище згадуваного Товариства опіки за в'язнями та членами їхніх родин «Патронат»,яке займалося моральною та матеріальною опікою в'язнів, їхніх сімей, а також особами, які звільнилися з місць позбавлення волі. Зокрема, римо-католицький ксьондз Зволінський, протестантський пастор Клеіндінст та урядовий рабін МойзесГлікліх брали участь в установчих зборах щодо створення Луцького «Патронату», які відбулися 13 квітня 1924 р. в залі засідань окружного суду воєводського центру. Крім того, римо- католицького капелана Зволінського було обрано до управління вказаної організації. На засіданні він прозвітував про попередньо проведену діяльністьщодо підтримки в'язнів, яку до цього часу здійснювала група осіб, а також зазначив, що попередньо зібрані кошти будуть переказані на потреби новоствореного «Патронату» [10, арк. 3].

Керівництво пенітенціарних закладів намагалося покрити найнеобхідніші потреби християнських капеланів пов'язані з виконанням душпастирських обов'язків. Так, у вересні 1937 р. начальник Станіславської тюрми комісар Ф. Беднарек звернувся до Карного департаменту Міністерства юстиції з проханням профінансувати видатки на шкільне приладдя для в'язнів, труни, купівлю вина та свічок для тюремної каплиці тощо [13, арк. 10]. Вже наступного року Ф. Беднарек констатував потребу у 20 хрестах призначених для розміщення в загальних камерах [13, арк. 13], а 18 березня 1939 р. у листі до Карного департаменту Міністерства юстиції він висловив потребу греко-католицького капелана у чорній орнаті (казулі) -- елементі літургічного одягу. Крім того, біла орната потребувала ремонту або заміни. На думку Ф. Беднарека варто було б відновити позолоту літургічної чаші [13, арк. 16]. Станом на кінець червня 1939 р. римо-католицький капелан Станіславської тюрми мав у своєму розпорядженні 2 комплекти орнати білого кольору, на по одному комплекту червоного, зеленого, фіолетового та чорного, а також комжу [13, арк. 18].

Державна політика «ревіндикації», яка проводилася польськими властями на схилку 1930-х рр. знайшла свої прояви й у пенітенціарній системі. Зокрема, в Луцькій тюрмі мало місце явище масового «добровільного» переходу в'язнів православного віросповідання (рідше -- євангелістського) на лоно римо-католицизму [11, арк. 1, 3-4, 9, 11-15, 143]. Як зазначає польський історик Мірослава Папєжинська-Турек: «Акція навернення православних у католицизм на Волині розпочалася наприкінці 1937 р. й посилилась у першій половині 1938 р. Пізніше вона продовжувалася далі, але вже у спокійній формі. Займалися нею військові сили, а тісніше КОП (Корпус охорони прикордоння -- О.Р.), натомість допомагали представники органів державної влади та місцевого самоврядування» [24, s. 263]. У цій справі начальник

Луцької тюрми Ернест Новаковський в 1939 р. скеровував численні заяви в'язнів (в більшості православного віросповідання) до римо-католицького капелана Адольфа Кукурудзінського з проханням «безпосереднього врегулювання» [11, арк. 1]. Усі заяви в'язнів мали типовий зміст, наприклад: « До Пана Начальника Луцької в'язниці Ласкаво прошу дозволу на зміну віросповідання. на римо-католицьке...» [11, арк. 1, 3-4, 9, 11-15, 143]. Польський історик А. Міронович зазначає: «Православна церква в Польщі опинилася серед релігій національних меншин, які втратили своє колишнє упривілейоване місце. Влада Речіпосполитої вважала православ'я «заборчим» реліктом й з неохотою ставилася до його вірних» [22, s. 84].

Варто зазначити, що українці з Волині та Східної Галичини, які відбували покарання поза межами рідних теренів, перебували під опікою місцевих, у переважній більшості, римо-католицьких капеланів. Водночас, зафіксовані також факти відвідин окремих тюрем, де перебували українці, греко-католицьким священником близьким другом Андрея Шептицького капеланом Иосифом Кладочним. Зокрема, на Різдвяні свята 1933 р. він відвідав тюрми у Вронках та Равічі. Згадуючи пенітенціарний заклад у Вронках, що розташовувався на теренах Познанського воєводства неподалік від кордону з Німеччиною И. Кладочний писав: «.В суботу 14.І. на Новий Рік рано я відправив Службу Божу в тюремній каплиці та мав проповідь. .По Службі. всіх в'язнів греко-католиків спровадили (за виїмком кількох комуністів, які не хотіли мене бачити), до шкільної салі. Крім Г аличан було тут також кількох Волиняків, що кинули православ'я та перейшли до нашої Церкви. У Вронках всіх наших в'язнів є 13, з того 10 політичних і 3 звичайних (Маю на увазі знову тільки тих, яких мені привели). З усіма я познайомився; це здебільша інтелігенти, студенти, абсольвенти (випускники -- О.Р.) гімназії, гімназіальні ученики, а навіть деякі мають покінчені університети.» [19, с. 4]. 18 січня того року капелан И. Кладочний вже прибув до в'язниці у м. Равіч теж неподалік німецького кордону. Зокрема, він зазначав: «.А кольонія тут доволі велика, бо всіх в'язнів є около 25. Я занотував собі 21 -- решта була десь у кухні чи при праці. Очевидно, знову не беру тут під увагу комуністів, о яких тут є досить., але які не хотіли зі мною стрінутися. 19.І -- Иордан, -- я відправив о 8 год. Співану Службу Божу. Співав дуже добре наш хор. По Службі Божій проповідь, а далі панахида, бо перед моїм приїздом помер на серце один наш в'язень -- старший вже чоловік. По панахиді я відвідував наших в'язнів. Келії тут гарні. Тут, як і у Вронках, є центральне огрівання. Та на жаль не міг я всіх в'язнів відвідати, хоч мав на це позволення. Це вийшло мабуть через непорозуміння» [20, с. 5].

Невдовзі після заснування табору для політичних в'язнів у Березі Картузькій, з огляду на значну кількість українців, адміністрацією табору було дозволено проведення богослужіння в греко-католицькому обряді. Так, 19 вересня 1934 р., відповідно до дозволу властей до Берези Картузької, в якості капелана було скеровано вищезгадуваного О. Кладочного [17, с. 6]. Наприкінці грудня того ж року він виїхав зі Львова до табору з черговою капеланською місією [18, с. 6].

У травні 1938 р. Міністерство юстиції Польщі делегувало Кладочного у більш ніж місячне відрядження до 15 в'язниць з метою виконання душпастирських обов'язків для осіб греко-католицької конфесії. Упродовж 3 травня -- 4 червня він мав з капеланською місією відвідати тюрми у Вронках, Равічі, Любліні, Ченстохові, Кельцях («Святих Хрест»), Чешині, Вішнічі, Тарнові, Яслі, Сєрадзі, Ломжі, Седльці, Володимирі, Луцьку та Кременці [1, арк. 35].

Отже, задоволення релігійних потреб було важливою складовою частиною життя осіб, які з різних причин опинилися в пенітенціарних закладах Волині та Східної Галичини. Кожна в'язниця регіону мала каплицю та капеланів. Найбільше можливостей для повної реалізації духових потреб мали римо-католики. Це пояснювалося, як домінацією західної гілки християнства в Польщі, так і її особливим статусом в державі. Разом з тим, опрацьовані джерела дозволяють стверджувати, що в'язні інших віровизнань теж мали можливість задовольнити свої релігійні потреби, однак у меншому обсязі. Це було пов'язано як з їхньою чисельністю, так і окремими аспектами внутрішньої політики польської держави.

Список використаних джерел та літератури

1. Державний архів Волинської області (далі -- ДАВО). -- Ф. 47. -- Оп. 1. -- Спр. 8.

2. ДАВО. - Ф.47. - Оп. 4. - Спр. 3.

3. ДАВО. -Ф. 47. - Оп. 4. - Спр. 75.

4. ДАВО. - Ф. 47. - Оп. 4. -Спр. 864.

5. ДАВО. - Ф. 47. - Оп. 4. - Спр. 866.

6. ДАВО. - Ф. 47. - Оп. 4. - Спр. 1255.

7. ДАВО. -Ф. 47. - Оп. 4. - Спр. 1342.

8. ДАВО. - Ф. 47. - Оп. 4. - Спр. 1476.

9. ДАВО. - Ф. 47. - Оп. 4. - Спр. 1646.

10. ДАВО. - Ф. 47. - Оп. 4. - Спр. 1771.

11. ДАВО. - Ф. 47. - Оп. 4. - Спр. 2006.

12. ДАВО. - Ф. 281. - Оп. 3. - Спр. 9.

13. Державний архів Івано Франківської області (далі -- ДАІФО). -- Ф. 67. -- Оп. 1. -- Спр. 89.

14. ДАІФО. - Ф. 67. - Оп. 1. - Спр. 206.

15. Державний архів Львівської області. - Ф. 1064. - Оп. 1. - Спр. 10.

16. Державний архів Тернопільської області. - Ф. 285. - Оп. 1. - Спр. 677.

17. Діло. - 1934. - Ч. 252. - 21 вересня.

18. Діло. - 1934. - Ч. 342. - 20 грудня.

19. Кладочний О. Різдво серед наших в'язнів. ІІ. В'язниця у Вронках / О. Кладочний / / Мета. - 1933. - Ч. 16. - 23 квітня.

20. Кладочний О. Різдво серед наших в'язнів. ІІ. Равіч / О. Кладочний // Мета. - 1933. - Ч. 17. - 30 квітня.

21. Dekret w sprawie tymczasowych przepisow wi^ziennych z dnia 8 lutego 1919 r. // Dziennik Praw Panstwa Polskiego. -1919. -- Nr 15. - Poz. 202.

22. Mironowicz A. Kosciol prawoslawny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku. / А. Mironowicz -- Bialystok, 2005.

23. Neymark E. Opieka duchowna / Е. Neymark // Ksi^ga jubileuszowa wi^ziennictwa polskiego 1918--1928. Pod red. Z. Bugajskiego. -- Warszawa, 1929.

24. Papierzynska-Turek M. Mi^dzy tradyj a rzeczywistosci^. Panstwo wobec prawoslawia 1918--1939. / М. Papierzynska-Turek. -- Warszawa, 1989.

25. Pawlak K. Wi^ziennictwo polskie w latach 1918--1939. / К. Pawlak. -- Kalisz, 1995.

26. Przegl^d Wi^ziennictwa Polskiego. -- 1928. -- № 1.

27. Przegl^d Wi^ziennictwa Polskiego. -- 1928. -- № 6 (38).

28. Przegl^d Wi^ziennictwa Polskiego. -- 1929. -- № 1 (45).

29. Przegl^d Wi^ziennictwa Polskiego. -- 1930. -- № 1 (57).

30. Przegl^d Wi^ziennictwa Polskiego. -- 1934. -- № 6 (15).

31. Przegl^d Wi^ziennictwa Polskiego. -- 1935. -- № 2 (23).

32. Przenioslo M. i M. Zycie za kratami. Codziennosc w wi^zieniach Drugiej Rzeczypospolitej // Metamorfozy spoleczne. T. 6. Margines spoleczny Drugiej Rzeczypospolitej. Red. nauk. M. Rodak. -- Warszawa, 2013.

33. Rozporz^dzenie Ministra Sprawiedliwosci z dnia 20 kwietnia 1926 r. o zaspakajaniu potrzeb religijnych wi^zniow i o dzialalnosci oswiatowej, szkolnej i pozaszkolnej w wi^zieniach // Dziennik Urz^dowy Ministerstwa Sprawiedliwosci (dalej : DzU MS).m-- 1926.M-- Nr 9. -- Poz. 10.

34. Rozporz^dzenie Prezydenta Rzeczypospolitej z dnia 7 marca 1928 r. w sprawie organizacji wi^ziennictwa // DzURP. -- 1928. --Nr 29. -- Poz. 272

35. Rozporz^dzenie Ministra Sprawiedliwosci z dnia 20 czerwca 1931 r. w sprawie regulaminu wi^ziennego //Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej (dalej : DzU RP). - 1931. - Nr 17.- Poz. 577.

36. Размещено на Allbest.ru