Державна допомога окремим категоріям населення України в період повоєнної відбудови (1943-1945 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

I.B. Перехрест

У наведеній статті автор аналізує стан допомоги дітям-сиротам та жінкам з боку держави і громадських організацій у перші повоєнні роки.

Ключові слова: охорона материнства і дитинства, діти-сироти, піклування, громадські організації, допомога.

До особливих категорій населення, які постраждали внаслідок війни та окупації й потребували соціального захисту і допомоги держави, варто віднести дітей-сиріт, матерів-одиначок, дітей та родини загиблих фронтовиків. Названі категорії людей відчули на собі труднощі воєнного лихоліття, залишаючись на окупованих територіях, що позначилося на їхньому фізичному і морально-психологічному стані.

Метою запропонованої статті є вивчення й аналіз заходів органів державної влади у справі соціальної допомоги окремим категорії населення в УРСР у перші повоєнні роки.

Об'єктом дослідження є категорії населення, які потребували соціальної допомоги з боку державних органів влади.

Предметом дослідження є заходи органів влади у здійсненні соціального захисту деяких категорій населення в повоєнні роки.

Історіографія окресленої тематики є доволі значною, оскільки назване питання широко висвітлене в дослідженнях як радянських, так і сучасних науковців [2; 6; 7; 9; 10]. Але, незважаючи на широкий формат, дослідження потребує подальшого розгляду, оскільки не повністю розкритими залишаються деякі аспекти, зокрема допомога громадськості дітям-сиротам, морально-психологічний стан жінок та дітей після закінчення війни тощо.

У складних повоєнних умовах заходи з охорони материнства і дитинства, турбота про дітей, які залишилися без піклування батьків, стали пріоритетними завданнями для органів державної влади в СРСР, зокрема й в Україні. Особливого значення це питання набуло у зв'язку з погіршенням демографічної ситуації в республіці.

З визволенням території УРСР органами влади було розпочато роботу з відновлення закладів охорони материнства і дитинства. Для втілення програми допомоги дітям-сиротам, одиноким та багатодітним матерям і вагітним жінкам Верховною Радою СРСР було прийнято Наказ від 08.07.1944 «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, підсилення охорони материнства й дитинства, про встановлення почесного звання «Мати-героїня» і заснування ордена «Материнська слава» [11; с. 126].

Уведення в дію основних положень наведеного вище документа створило міцну матеріальну базу для подальшого розвитку охорони материнства і дитинства. Відповідно до зазначеного наказу, встановлювалася видача допомоги значно більшій кількості жінок, що стали матерями, збільшувалася оплатна відпустка з вагітності та пологів на 14 днів, до того ж допомога надавалася матерям, які мали двох дітей, при народження кожного наступного.

Тож варто зазначити, що увага, яку приділяли органи влади питанням зміцнення здоров'я матері й дитини, сприяла розвитку мережі закладів із лікувально-профілактичного обслуговування дітей та зростанню спеціалізованих кадрів у цій галузі медицини.

Одним із важливих організаційних заходів, спрямованих на подальше поліпшення лікувально-профілактичного обслуговування дітей та на підвищення якості роботи кожного дитячого закладу, було введення в УРСР у 1945 р. обов'язкового контролю за дитячою смертністю. Цей захід сприяв посиленню уваги до питань профілактичної роботи дитячих консультацій. Районні педіатри (посада була введена ще в 1944 році) поліпшили інструктаж і контроль за діяльністю дільничних лікарів, а також фельдшерсько- акушерських пунктів [7; с. 236]. Знизити дитячу смертність удалося вже в 1945 році, але ці показники були ще незначними з огляду на низький рівень матеріально-технічного забезпечення пологових будинків та лікарень.

Великої уваги та значної соціальної допомоги також потребували такі групи населення, як діти-сироти, які внаслідок війни залишилися без батьків та діти фронтовиків. Ці категорії населення не мали змоги в повоєнний період самостійно подбати про себе і забезпечити себе всім необхідним для проживання. Шефство над ними взяла на себе держава [9; с. 59].

Стан дітей у суспільстві майже завжди віддзеркалює моральну і матеріальну ситуацію, в якій воно перебуває. Минула війна не була винятком. Кожен день війни залишав без даху над головою і без батьків тисячі дітей. Після визволення населених пунктів республіки діти намагалися повернутися до рідних осель, щоб розшукати рідних, яких війна розкидала по всій країні. В Україні таких дітей було надзвичайно багато. У першому кварталі 1944 р. на визволеній території УРСР налічувалося 67 тис. сиріт (із них 10200 - безпритульних), а вже в грудні 1944 р. - 125 тис. (із них близько 21 тис. безпритульних) [2; с. 6]. Ця категорія дітей не мала місця і засобів для проживання, серед них були поширені важкі інфекційні хвороби і завошивленість, адже їхнє життя проходило в антисанітарних умовах. З огляду на ці факти, перед органами влади постало важливе завдання: зібрати безпритульних дітей-сиріт та забезпечити умови для поліпшення їхнього життя. Так, до 1 вересня 1945 р. на облік було взято 162 тис. сиріт [1; с. 176]. Піклуванням про дітей було зумовлене також прийняття таких постанов РНК СРСР, як «Про влаштування дітей, що залишилися без батьків» (23.01.1942), «Про покращення постачання дітей фронтовиків» (16.02.1945). У постанові РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 21.08.1943 «Про невідкладні заходи по відновленню народного господарства в районах, звільнених від окупації» передбачалося створення суворівських, військових і спеціалізованих ремісничих училищ, дитячих будинків та дитячих приймальників-розподільників для дітей, у яких батьки загинули за часів німецької окупації [4; арк. 23].

Як і в більшості справ, пов'язаних із соціальною програмою допомоги різним верствам населення, значну роль у справі допомоги дітям-сиротам відіграли громадські організації. Наприклад, на спілкові кошти в Києві, Донбасі, Одесі було організовано 6 дитячих будинків. Активісти брали участь у виявленні бездоглядних дітей, їх обліку, в оформлені документів на опіку, усиновлення. Часто опікунами ставали цілі трудові колективи. Трудящі республіки зібрали за період 1944-1945 рр. близько 830 тис. карбованців, які пішли на утримання дитячих будинків, їдалень [1; с. 177].

Гроші збиралися багатьма трудовими колективами по всій Україні та надходили до фонду допомоги дітям-сиротам, і вже на кінець 1945 р. кошторис фонду складав 17 млн крб [13; арк. 88]. Допомога громадян республіки була значною, та не залишали без уваги цю проблему й державні органи влади. З кожним роком зростали державні асигнування на утримання дітей, які втратили батьків: у 1944 р. з цією метою було виділено з бюджету 1 млрд 700 млн крб, у наступному - 2 млрд 237 млн крб [8; с. 179]. Ці гроші переводилися в бюджети місцевих органів влади, де вони розподілялися за призначенням: створювалися дитячі будинки, в яких влада намагалася забезпечити знедолених дітей всім необхідним.

Так, зокрема, велику роботу в цьому напрямку провели органи місцевої влади Ворошиловградської області. Протягом 1944-1946 рр. по області було створено ЗО дитячих будинків, підпорядкованих Міністерству освіти, з контингентом 4200 осіб, 15 дитячих будинків при промислових підприємствах і радгоспах, у яких виховувалося 1185 дітей, 4 будинки дитини в підпорядкуванні Міністерства охорони здоров'я з контингентом 288 дітей та дитбудинок у підпорядкуванні Міністерства соцзабезпечення. Разом у 50 дитячих будинках проживало понад 5700 дітей [8; с. 182].

Щоправда, не завжди і не скрізь удавалося забезпечити найменш захищену категорію населення, якими були діти-сиріти, мінімумом необхідного. Інколи причиною невлаштованості сиріт ставала людська байдужість, корисливість, прагнення до наживи за рахунок чужої біди. Так, у виступі на Харківській обласній партконференції один із делегатів наголосив, що в їхньому селищі 7 дітей-сиріт, батьки яких загинули на фронті. Діти зовсім роздягнені й босі, до школи не ходять. А директор радгоспу, отримавши мануфактуру, не виділив дітям жодного метра [2; с. 179]. Подібні випадки були не поодинокими, але вони не визначали загальне ставлення людей до сиріт, чиї долі були скалічені війною.

Діти, як майбутнє кожної держави, вимагають до себе постійної уваги, особливо діти, яких війна зробила сиротами і позбавила піклування батьків. Упродовж 1943-1945 рр. органами влади по всій території республіки були проведені заходи з упорядкування життя бездоглядних дітей. З метою забезпечення дітей нормальними умовами життя і навчання були збудовані та відновлені дитячі будинки та інтернати, до яких були направлені педагоги, вихователі та медичні працівники. Ця робота була надзвичайно важливою, особливо з огляду на те, що в названі заклади постійно прибували нові діти, які могли раніше проживати в антисанітарних умовах, були занадто вразливі внаслідок отриманих душевних травм. Відповідно, працювати з такими дітьми було складно. Так, у результаті самовідданої роботи багатьох людей ці діти надалі мали змогу посісти гідне місце в суспільстві, не залишившись сам на сам зі своїми проблемами.

Опікування радянським урядом та органами влади питаннями охорони материнства і дитинства дійсно мало місце в СРСР, зокрема в Україні. Жінки та діти в повоєнний період були однією з найбільш незахищеною від труднощів категорією населення, що потребувала значної допомоги і в соціальному, і в загальнолюдському плані. Отже, підсумовуючи викладене, зазначимо, що державна допомога незахищеним верствам населення, зокрема дітям та жінкам, у перші повоєнні роки здійснювалася відповідно до можливостей держави. На нашу думку, серед питань, які потребують подальшого дослідження, можна виділити такі, як психологічний стан та умови життя дітей-сиріт у повоєнний період.

населення соціальний допомога повоєнний

Список використаних джерел

1. Врачебные кадры : Сб. указов, постановлений правительства и ведомственных материалов / Под ред. Н. А. Виноградова. - М. : Медгиз, 1949. 203 с.

2. Вронська Т. В. В умовах війни: життя та побут населення міст України 1943-- 1945 рр.). - К. : Ун-т історії НАН України, 1995. - 83 с.

3. Державний архів Київської області (далі - ДАКО). - Ф. Р. - 880. - Оп. 11. - Спр. 1005. Звіти райрад народних депутатів Київської області про розподіл бюджетних коштів. - 211 арк.

Размещено на Allbest.ru