Перший історико-географ Південної Росії (Філіп Бруун)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«ПЕРШИЙ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФ ПІВДЕННОЇ РОСІЇ» (ФІЛІП БРУУН)

С.В. Трубчанінов

Філіп Якоб Бруун (Filip Jakob Bruun) (1804-1880), або як його нази-вали російською - Філіп Карлович Брун, відомий у Росії та Європі вчений з Одеси, з ім'ям якого нерозривно пов'язані вивчення історичної геогра-фії, історії та культури, а також статистики Північного Причорномор'я в 30-70-х рр. XIX століття.

Достатньо повно життя та наукова діяльність Ф. Брууна висвітле-ні в некролозі невідомого автора (не виключено, що ним міг бути граф А. С. Уваров - С. Т.) в «Журналі міністерства народної освіти»1, а також в статті його молодшого колеги, ординарного професора Ф. Успенського, яка вийшла в «Записках Новоросійського університету»2 та окремим ви-данням3. Наприкінці XIX - на початку XX ст. про Ф. Брууна з'явилися відповідні статті у енциклопедіях4, замітки його учня екстраординарного професора О. Маркевича5, спогади його добрих знайомих6.

Наприкінці XX - на початку XXI ст. про Ф. Брууна з'явилося кілька змістовних повідомлень довідкового характеру сучасних українських дос-лідників: М. Ковальського7, А. Непомнящого8, В. Хмарського та О. Дзи- говського9, О. Яся10. Інформація про Ф. Брууна вміщена в довіднику «Одеські історики»11, а також колективній монографії українських та ес-тонських дослідників «Тартуський університет і Україна»12.

Чотири повідомлення про Ф. Брууна, опублікованих у наукових жур-налах Фінляндії, Італії, Німеччині та Росії, належать Крістеру Фредрі- ку Магнусу Брууну, професорові римської історії університету в Торонто. Цей автор - уродженець Фінляндії, прапраправнук єдинокровного брата Ф. Брууна13. Чимало згадок про Ф. Брууна є також в ґрунтовній моногра-фії сучасного німецького дослідника Гвідо Хаусмана «Університет і місь-ка громада Одеси, 1865-1917: соціальна і національна самоорганізація на периферії імперії»14.

Незважаючи на такий здавалось би значний історіографічний доро-бок, існує ще чимало прогалин, а то й плутанини, як в даних життєписах, а також у різноманітних дослідженнях, що тією, чи іншою мірою стосу-ються постаті Філіпа Брууна.

У нашій статті йтиметься про соціально-культурне оточення, в якому ріс і формувався майбутній історико-географ, основні віхи його життя та наукової діяльності. Задля цього залучено чимало опублікованих та архівних джерел15, невідомих в Україні праць зарубіжних істориків, гене-алогічних досліджень.

Як відомо, батьківщиною Ф. Брууна було місто Фредріксгамн (тепер - Хаміна) на південному сході Фінляндії. Воно з'явилося на карті в 1723 р., коли на місці зруйнованого під час Північної війни містечка Вехкалахден було закладене регулярне місто-фортеця з портом, назване на честь швед-ського короля. У 1743 р. Фредріксгамн відійшов до Російської імперії, став частиною Виборзької губернії16. У книзі «Стара Фінляндія або ко-лишня Виборзька губернія», яка вийшла 1833 року на шведській мові, зазначалося, що три купецьких родини в Старій Фінляндії були найпо-тужнішими - Єеніш і Алфтхани з Виборгу та Брууни з Фредріксгамна17.

Питання родоводу Бруунів з Фредріксгамна доволі заплутане. Так, відомий німецький учений Роберт Швайцер, який досліджує історію ні-мецької етнічної меншини у Фінляндії18, вказує, що на початку XVIII ст. німецький елемент у невеличкому місті-фортеці, куди переселилися бі-женці із зруйнованого Нюєна (тепер на території Санкт-Петербургу), а також вихідці з Турку, представлений передусім родинами Бруунів і Сте- венів19. Дійсно, в переписі населення Нюєна 1640 року зазначений якийсь Андреас Бруен (Bruen), що був родом з Магдебургу20. Фінський історик Карл фон Бонсдорф серед населення Нюєна в 1640-1642 рр. зазначає осіб на прізвище «Brune», «Brunne», і лише в 1680-1690-х роках тут зафіксо-ваний якийсь Бруун (Bruun)21.

У той же час у складі шведських військових підрозділів у Східній Фінляндії («Виборзькі драгуни») в 1665 р. зафіксований унтер-офіцер (furir) Хенрік Бруун. У 1676 р. драгунським ротмістром там служив Ерт- ман Бруун22. Саме останнього дослідники фінської генеалогії і вважають родоначальником роду Бруунів, представники якого і оселилися у Фред- ріксгамні23.

Купецьку династію Бруунів з Фредріксгамна започаткували правну-ки Ертмана Брууна - брати Йохан (1714-1756) і Хейно Ерік (1716-1790). Брати Брууни стали одними з найзаможніших мешканців Фредріксгамна, набули впливу та потрібних контактів24. Зокрема, їхнім бізнес-партнером був місцевий купець Й.Фабріціус25. Це партнерство в 1771 р. було скріп-лене шлюбом Карла - сина Йохана та Крістіни Доротеї Бруун (в дівоцтві

Клайхілс), з Елізабет - донькою Й.Фабріціуса та Е.Кальберг, яка була родом зі Сконе (лен на півдні Швеції). А в 1773 р. молодший брат Кар-ла Ерік (1750-1788) одружився на Ульріці - молодшій сестрі Елізабет26. Купецька династія Бруунів також була пов'язана шлюбами з іншими ві-домими родинами Фредріксгамна - Стевенами, Теше та ін. Так, донька Хейно Еріка Якобіна Катаріна вийшла заміж за Крістіана Даніеля Стеве- на27. її син - Христіан Христіанович Стевен (1781-1863) - відомий учений ботанік, директор Нікітського ботанічного саду в Криму, в 1840-х роках інспектор сільського господарства південної Росії28.

У подружжя Карла (1748-1809) та Елізабети Бруун (1753-1802) наро-дилося 16 дітей. Лише деякі померли в юному віці29. Але більшість, і особ-ливо їх нащадки, добилися значних успіхів - стали відомими купцями й промисловцями, військовими і державними діячами.

Так, Антон Бруун (1778-1824) був найбільшим імпортером зерна у Фредріксгамні в 1810-х роках. У 1822 р. йому присвоїли почесний титул комерції радника, який прирівнювався до VIII класу статської служби30. Його син найбільш відомий серед онуків Карла Брууна - державний мі-ністр Фінляндії, барон (з 1883 р.) Теодор Бруун (1821-1888), або як його називали російською - Федір Антонович Брун31.

Інший син Карла Брууна - Крістіан (1789-1864), який теж отримав титул комерції радника, був великим лісоторговцем, власником майже по-ловини торгівельних суден у Фредріксгамні. Його син Йохан і зять Людвіг Бруун (онук Карла Брууна, який представляв інтереси Бруунів в Санкт- Петербурзі) розгорнули небачену комерційну активність після Кримської війни: увійшли в металургійну і склоробну промисловість, займалися осу-шенням боліт тощо. Проте несприятлива кон'юнктура, неврожаї у Фін-ляндії та великі борги змусили їх після смерті Крістіана Брууна оголосити про банкрутство. Воно сильно вдарило як по добробуту роду Бруунів, так і по економіці всього регіону32.

Донька Карла Брууна Крістіна Елізабет (1780-1854) вийшла заміж за лютеранського пастора Емануеля Індреніуса. її син Бернгард (1812-1884) закінчив Фінляндський кадетський корпус у Фредріксгамні, відзначився у Кримській та Кавказькій війнах. Він був призначений Виборзьким гу-бернатором, був віце-канцлером Олександрівського університету (м. Хель- сінкі), служив помічником Фінляндського генерал-губернатора. У 1871 р. Б. Індреніус став бароном Великого князівства Фінляндського33.

Найбільш успішно з доньок Карла Брууна вийшла заміж Ловіса (Луїза) Ульріка (1779-1821). В маєтку Оравала на річці Кюмійокі, який у 1785 р. купили брати Карл та Ерік Брууни, вона познайомилася з французьким аристократом на російській службі Жан Батистом Прево де Сансаком (в Росії його звали Іваном Івановичем), маркізом де Траверсе (1754-1831), коли той інспектував прикордонні укріплення вздовж Кюмійокі. Вдівець- маркіз близько 1800 р. одружився з Ловісою Ульрікою34. У 1802-1809 рр. маркіз І.І. де Траверсе командував Чорноморським флотом, одночасно обій-маючи посаду Миколаївського військового губернатора, а в 1811-1828 рр. був морським міністром Російської імперії35.

Вдруге Карл Бруун одружився, через півроку після смерті першої дружини, на 30-літній Крістіні Катаріні Векрут (1772-1813)36. Вона по-ходила з колись дуже заможної шведської купецької сім'ї. Про її батька Філіпа Векрута (1742-1798), власника лісопилень, смолокурень, верфі і кількох кам'яних будинків у середмісті Виборгу, в яких двічі зупинялася Катерина II, ще за життя складали легенди. А в XX ст. класик фінської літератури Лемпі «Інкері» Яаскеляйнен написала тетралогію про сім'ю Векрутів37.

У подружжя Карла і Крістіни Катаріни Бруун народилося 5 дітей: дві дівчинки (одна померла немовлям) і три хлопця. Всі сини з часом закінчи- ли університет і стали ученими. Філіп Якоб, найстарший із них, народив-ся 18 серпня 1804 р. Крістер Бруун наголошує, що рідною мовою в сім'ї Бруунів була шведська38. Проте варто з цього приводу навести слова ро-сійського автора, який одним з перших опублікував опис Фінляндії. Щодо мешканців «Старої Фінляндії» він зазначав: «виборзькі жителі більшою мірою нащадки вихідців [з] давньої Данії та Німеччини, які призвичаїв-шись до мови і звичаїв шведів і фінів, складають дивну суміш звичаїв та мови. Одним словом, це німці на фінсько-шведський кшталт. Наріччя їх спотворене - німецьке, до якого увійшло багато шведських слів; колишні звичаї змішались з фінськими і шведськими і таким чином виборзці скла-дають ніби окреме плем'я...»39.

Коли у 9 років Філіп став сиротою, його віддали на навчання у петер-бурзький пансіон, заснований у 1812 р. швейцарським пастором Йоганом фон Муральтом (1780-1850). Викладання, яке в пансіоні велося німецькою та французькою мовами, здійснювалося на високому освітньому рівні, з використанням педагогічних ідей Песталоцці, що дозволяло його випус-кникам претендувати на навчання в університетах. Філіп Бруун вчився старанно, часто отримував нагороди, і одного разу на урочистому зібранні Муральт сказав, що пансіон повинен гордитись таким учнем, який без сумніву стане ученим40.

У 1821 році юнак став студентом Дерптського університету - кращого у Російській імперії. Дещо пізніше міністр освіти С. С. Уваров скаже про нього слова, які стануть крилатими: «Це німецький університет посеред німецьких губерній». У 1821 р. в Дерпті, в якому мешкало понад 8 тис. жителів (близько 3 тис. німців, понад 3 тис. естонців, понад 1,2 тис. росі-ян), навчалося близько 310 студентів, майже всі - уродженці остзейських губерній. В першій чверті XIX ст. 83% професорів і викладачів Дерпт- ського університету були німцями, причому дві третини з них складали уродженці Німеччини41. Тут були поширені ті ж традиції та звичаї, що й серед «буршів» у Німеччині. Студентське життя в Дерпті багато разів описував російський поет-романтик Микола Язиков, який навчався одно-часно з Ф. Брууном.

Здорово, брат! Поставь сюда две чаши;

Наполним их и вместе вознесем За Дерпт, и муз, и наслажденья наши,

Свободныя, кипевшия вином!42

М. Язиков, який провів у Дерпті 1822-1829 роки, але так і не за-кінчив університет, одного разу записав у щоденнику: «На сих днях экзаменовался старший Брун и знаменито. Перевощиков [професор росій-ської мови і словесності. - С. Т.] говорит, что в первый раз видел такой экзамен»43.

Згідно «Положення про присвоєння учених ступенів» (1819 р.) у Ро-сійській імперії були встановлені такі учені ступені: дійсного студента, кандидата, магістра і доктора. Після закінчення повного курсу в універ-ситеті студентам, іспити яких визнавалися кращими за знаннями і здіб-ностями, відразу ж присвоювався кандидатський ступінь. Варто зазна-чити, що крім усного іспиту необхідно було в присутності екзаменаторів написати короткий твір по одному з предметів. Інформація про випускни-ків університету, яким присвоєно ступені кандидата і дійсного студента, доводилася до відома міністра народної освіти, друкувалася в пресі. За офіційними даними, у 1825 р. випускні іспити в Дерптському університеті склало всього 8 студентів, і лише троє отримали кандидатський ступінь, що прирівнювався до X класу статської служби. Серед них були Філіп Якоб та Генріх Вільгельм Брууни з Фінляндії44.

У більшості нарисів про Ф. Брууна стверджується, що він вступив на філософський факультет, або ж його закінчив. І в офіційному повідомлен-ні обидва брати названі саме кандидатами філософії45. Проте в найсолід- нішому дерптському пам'ятному виданні та деяких інших він залічується до складу юридичного факультету, а його брат Генріх (1806-1854) - до медичного46. На наш погляд, причин такої плутанини декілька. По-перше, особових справ студентів тоді не велося. Головним джерелом, яке фіксува-ло факт навчання конкретного студента, були університетські матрикули. Студенти на початку кожного семестру на свій розсуд обирали лекції, які хотіли відвідувати, а отже й мали право переходити на інший факультет. По-друге, Філіп і Генріх Брууни були не єдиними представниками роду Бруунів, які у різний час навчалися у Дерпті (всього їх було 12, як з Фін-ляндії, так і з Петербургу47).

Серед друзів Ф. Брууна по навчанню в Дерпті були серед інших май-бутні світила російської науки Георг фон Гельмерсен, Генріх Ленц та Ер-нест Гофман48.

Отримавши кандидатський ступінь у квітні 1825 р., Філіп Бруун пос-тупив на службу до канцелярії Міністерства фінансів. У цей період свого життя він був особисто знайомий з майбутніми декабристами, про що він через багато років обережно згадував у колі друзів49. Робота в міністерстві не приносила Ф. Брууну ні морального, ні матеріального задоволення, тому він вирішив присвятити себе науково-викладацькій діяльності. У грудні 1825 р. він виїхав за кордон, де провів два з половиною роки50.

В особистих документах Ф. Брууна (формулярний список, листування тощо) є відомості про його перебування у Берліні, Лейпцигу, Бонні, Пари-жі та Швейцарії. За кордоном він вивчав переважно політичну економію і статистику51. Так, у Берліні він побував на лекціях в Гегеля, Раумера, Ріхтера. У Парижі, де він прожив півроку, відвідував лекції відомих еко-номістів Ж.-Б. Сея, Анрі-Марі Дюпена та ін.52.

На наш погляд, виїжджаючи за кордон, Ф. Бруун мав на меті зай-няти одну з вакантних посад у Дерптському університеті. Так, кафедра всесвітньої історії, статистики і географії в Дерпті була вакантна в 1812-1828 рр. У 1826 р. стала також тимчасово вакантною кафедра статистики і географії, оскільки ректор університету професор Густав Еверс перейшов на кафедру державного та народного права і політики53. У Російській ім-перії в 1819 р. для набуття учених ступенів були встановлені певні тер-міни. Кандидат допускався до іспитів на ступінь магістра через два роки після отримання атестата кандидата; магістр на ступінь доктора - через три роки. У той же час система учених ступенів у Німеччині фактично звелася до одного докторського ступеню. Проте під час перебування за кордоном ніякої дисертації до захисту в жодному німецькому університе-ті Ф. Бруун не подав. Оскільки вакантні посади в Дерпті на той час вже були зайняті, такої потреби вже не було. Найбільше з усієї подорожі йому запам'яталося знайомство та 15-хвилинна розмова з великим німецьким поетом і мислителем Й. Гете54.

Практично одночасно з Філіпом Якобом за кордоном перебував і його брат Генріх Вільгельм. 21 січня 1828 р. він записався для вивчення мате-матики до Гейдельберзького університету, внісши плату в розмірі 7,2 фло-рини, про що й було зроблено запис до університетського матрикулу55. У 1828 р. в Гетінгені Генріх Вільгельм захистив докторську дисертацію56. А у вересні 1829 р. він відвідав VIII зібрання природодослідників і лікарів у Гейдельберзі57.

У лютому 1829 р. Ф. Бруун поступив на службу в департамент ману-фактур та внутрішньої торгівлі Міністерства фінансів, а потім остаточно перейшов на викладацьку роботу. У 1830 він був призначений виклада-чем німецької мови у Вітебській гімназії, у 1831 р. - в Дінабурзькій. 1832 року переїхав до Одеси, де його брат Генріх з 1831 р. обіймав посаду професора фізики і математики в Рішельєвському ліцеї58.

Філіп Бруун був зарахований до професорської корпорації ліцею з 1 квітня 1832 р., а в червні 1836 р. був затверджений професором історії і статистики. З червня 1832 р. по жовтень 1835 р. він також завідував бібліотекою ліцею. Одночасно Ф. Бруун викладав в Одеському інституті шляхетних дівчат59. Відомий одеський краєзнавець О. Дерібас (1856-1937) серед кращих професорів Рішельєвського ліцею першими назвав братів Генріха та Філіпа Брунів60. У серпні 1854 р. Ф. Бруун вийшов у відставку за вислугою років. Він спробував знайти кращу роботу в Кишиневі, але через рік повернувся до Одеси і продовжив працювати у середніх навчаль-них закладах. Після того, як Рішельєвський ліцей був реорганізований у Новоросійський університет, 1866 року Ф. Бруун був запрошений на по-саду доцента кафедри всесвітньої історії 61.

У 1868 р. в науковій періодиці Європи вийшло оголошення такого змісту: «Університет Одеси на знак визнання його наукових досягнень у галузі історії та географії узбережжя Чорного моря, особливо генуезьких колоній, надає ступінь доктора історії колишньому професорові Рішельєв- ського ліцею Філіпу Брууну»62. В лютому 1869 р. Рада університету об-рала Ф. Бруна екстраординарним професором. Після того, як 1 червня 1871 р. закінчився термін його перебування на посаді, він відмовився від пропозиції факультету продовжувати службу, але погодився працювати приватним викладачем. У 1871-1872 навчальному році Рада університету запросила його викладати історію з винагородою в 2000 руб. Відтоді щоро-ку Рада приймала рішення про запрошення Ф. Брууна як приватного вик-ладача63. За версією Гвідо Хаусмана, це було одним із наслідків боротьби між різними «партіями» професорів в університеті64.

Як доцент Ф. Бруун читав в університеті курси історичної географії (історія географічних відкриттів), історичного землезнавства, етнографії Скіфії. Як професор - річний курс з історії стародавнього Сходу та роз-рахований на два роки курс історії середніх віків65.

Навчально-педагогічна діяльність Ф. Брууна знаходила схвалення ко-лег. Так, М. Н. Мурзакевич зазначав, що «це була людина, якою повинен бути професор чи вчитель: безперервне удосконалення в обраному пред-меті ... Уміння пробудити інтерес у своїх слухачів»66.

Історик О. І. Маркевич, який учився у Ф. Брууна, зазначав: «профе-сора Бруна всі студенти дуже любили за його нескінченну доброту і вза-галі найвищою мірою симпатичний характер... Варто було Бруну вийти з аудиторії, його оточував натовп студентів усіх факультетів з найрізно-манітнішими питаннями ... Віра в його знання була у нас безмежна. По-думавши 2-3 секунди, Брун відповідав на які завгодно питання або, при-наймні, називав книги, де можна було дізнатися те, про що запитували ... Для мене було справжньою насолодою цілими годинами ходити з Бруном по коридору... і навчатися у нього не тільки історії чи географії, але й поглядам на сучасну політику... Проф. Брун мав репутацію знаменитого вченого ... відомостями він володів величезними і вмів їх групувати чудо-во. В історичній географії Південної Росії, власне Чорномор'я, він був, без сумніву, першим фахівцем у свій час, власне такого і тепер немає...»67.

Історик, фінансист, державний діяч, член уряду гетьмана П. Скоро-падського Г. Є. Афанасьєв (1848-1925) стверджував, що на нього як сту-дента Новоросійського університету, найбільший вплив з викладачів мали В.Григорович та Ф. Брун68. Інший колишній студент згадував: «... це був працівник за своєю спеціальністю, працівник, який не знав ні за-доволення і розваги, ні спокою і відпочинку ... його єдине задоволення було видати книгу, статтю, реферат ... Небезпідставно студенти назива-ли [його] живим каталогом всього, що є з його предмета...»69. Колишній студент Новоросійського університету Д. М. Овсянико-Куликовський на-зивав Ф. Брууна представником типу німецького вченого «добрих старих часів», вічно юного духом, ентузіаста науки, який був здатний з великим захопленням говорити годинами про якесь спірне питання історичної гео-графії і етнографії Південної Росії70.

Працюючи в Рішельєвському ліцеї, Ф. Бруун брав активну участь у роботі Одеського статистичного комітету. Щотижня в газеті «Одеський вісник» і щорічно в збірці «Новоросійський календар» він публікував статистичні звіти про стан економіки краю в 40-50-х роках XIX ст. Про-те після того, як в офіційних даних виявилися грубі неточності і підта-совування, він відмовився працювати зі статистичними звітами. Відтоді Ф. Бруун став критично ставитися до даних статистики, вважав, що вона не відображає реального стану справ. Його племінник, відомий одеський краєзнавець О. Дерібас так написав про цей переломний момент у житті

Ф. Брууна: «він був ученим колишнього типу: глибоко по відношенню до себе сумлінним, нічого самому собі не прощав. Знавець статистики ... він раптом розчарувався в ній, відмовився від її викладання і згодом протя-гом всього свого життя ніяк не міг пробачити собі, що він не тільки сам думав, а й іншим говорив, що статистика - наука»71.

З 5 листопада 1840 р. Філіп Бруун - дійсний член Одеського това-риства історії і старожитностей (ОТІС), а з 14 листопада 1842 р. - скарб-ник Товариства72. У 1840-х роках поступово визначився новий напрямок наукових інтересів Ф. Брууна, про що він пізніше згадував: «Тільки із знахідкою одного древнього напису в селі Коротне в 1846 році діяльність моя була спрямована на дослідження історичної географії Новоросійсько-го краю»73. Про знахідку біля с. Коротне мармурової плити з римським ім-ператорським декретом 201 року Ф. Бруун повідомив відомого німецького дослідника Т. Момзена. Пізніше міркування щодо цієї знахідки лягли в основу розвідки, присвяченій історії давньогрецької колонії Тіра74.

У 1850-1852 рр. в Одесі перебував з молодою дружиною фінляндський учений Якоб Йохан Вільгельм Лагус (1821-1909), швед за походженням. Він часто спілкувався з Філіпом Брууном. Листи Лагуса та його дружини Касталії містять чимало інформації про особистість Ф. Брууна. Так, одно-го разу Касталія написала в листі рідним: «Вільгельм зараз знаходиться з візитом у професора Брууна. Він обіцяв повернутися найближчим часом, але його все ще немає. Я припускаю, що ці вчені панове знову сперечають-ся про те, ким вони є насправді - фінами, шведами чи німцями, або що таке Бог». У своїх листах Лагус писав про «германофільство» Ф. Брууна, недостатнє знання ним країни свого народження. Він як міг намагався за-цікавити Ф. Брууна сучасною фінською і фінсько-шведською культурами, і це йому вдалося. Ф. Бруун навіть став задумуватися про можливе по-вернення у Фінляндію після виходу на пенсію75.

Можливо це й випадково, але перший нарис Ф. Брууна на історичну тему, опублікований у журналі Одеського товариства історії та старожит- ностей у 1850 р., - невелика розвідка, присвячена перебуванню шведсько-го короля Карла XII у Бендерах76.

Ф. Бруун уважно стежив за новітніми європейськими виданнями, що мали відношення до історії та географії Одеси і Чорноморського регіону. Так, за його ініціативою було вирішено придбати для бібліотеки Товари-ства «Подорож і посольства Гілльбера де Ланнуа 1399-1450 рр.», видану в 1840 р. у Монсі та витяг з цього ж твору, виданий у Брюселі у 1844 р. Ознайомившись з цією книгою, Ф. Бруун підготував її фрагменти до ви-дання російською мовою, зробив історичну і археографічну передмови та ґрунтовний науково-довідковий апарат77.

У 1867 р. Ф. Бруун видав у перекладі з середньовічної німецької мови «Подорож Івана Шільтбергера» - одну з перших у вітчизняній історіогра-фії публікацій найвищого академічного рівня. Ф. Бруун доповнив текст «Подорожі» доволі розлогими і змістовними примітками. Не випадково, що саме цією роботою була започаткована серія «Записок Новоросійського університету»78. Коментарі Ф. Брууна до «Подорожі» слідом за російським виданням з'явилися у виданнях німецькою та англійською мовами79. Се-ред інших подорожніх нотаток і щоденників мандрівників середньовіччя, які підготував до видання Ф. Бруун, особливо відзначимо «Подорожні нотатки Е. Лясоти, відправленого римським імператором Рудольфом II до запорожців у 1594 р.»80.

У 1862 р. за дорученням ОТІС Ф. Бруун здійснив поїздку до гирл Південного Бугу і Дніпра. Особливо його зацікавило питання про мож-ливе сполучення в давнину Дніпра з Азовським морем81. Петербурзька Археологічна комісія доручила Ф. Брууну обстежити побережжя Чорного і Азовського морів, гирла річок Дністра, Південного Бугу, Дніпра і Дону, що й було здійснено влітку 1864 і 1865 рр. Наслідком цього обстеження та вивчення свідчень античних авторів стала робота Ф. Брууна про Скіфію, високо оцінена головою комісії графом С. Г. Строгановим82.

Особливий інтерес Ф. Брууна викликала історія італійських колоній у Північному Причорномор'ї. Змістовне повідомлення на цю тему він опублі-кував французькою мовою у «Записках» Імператорської Академії наук83, а пізніше видав окремим виданням російською мовою84. Ф. Бруун був членом-кореспондентом Лігурійського товариства історії вітчизни (м. Ге-нуя), підтримував тісні наукові зв'язки з італійськими науковцями85.

Російською та німецькою мовою було опубліковано його доповідь, прочитану на засіданні історико-філологічного відділення Академії наук 16 квітня 1874 р. У цій роботі, що стосується історії готів у Північному Причорномор'ї, розкриті сюжети політичної історії генуезьких володінь, князівства Феодоро, історія Готської єпархії в Криму тощо86.

Учений здійснював і конкретні історико-топографічні розвідки. Так, Ф. Бруун проаналізував дані античних авторів (Геродота, Плінія, Страбо-на, Помпонія Мели, Валерія Флакка, безіменного автора Перипла Чорного моря), середньовічних мандрівників і письменників (Гілльбера де Ланнуа, Абульфеда, Контаріні, А. Комніни, М. Литвина та ін.) про Одесу87, Керч88, Київ89, Гілею90 тощо.

В останні роки свого життя вчений задався метою зібрати в одно-му збірнику всі свої численні публікації з історичної географії Північ-ного Причорномор'я, які були написані ним у різні роки і загубилися в різних виданнях. У 1879 році перша частина зібрання творів Ф. Брууна «Чорномор'я. Збірник досліджень з історичної географії Південної Росії (1852-1877 роки)» в рукописному вигляді була подана на здобуття престиж-ної в Росії Уваровської премії. Загальними зборами Академії наук була створена спеціальна комісія в складі академіків М. Броссе, І. Срезневсько- го, Я. Грота, А. Бичкова, М. Сухомлинова, А. Куніка та А. Веселовського для розгляду більш ніж десятка наукових праць, поданих на здобуття Ува- ровської премії. П'яти кращим роботам, у т. ч. й праці Ф. Брууна, комісія вирішила вручити малі Уваровські нагороди (по 500 руб. кожна). Збірник «Чорномор'я» на прохання комісії Академії наук прорецензував професор В. Василевський. Після детального розгляду кожної із статей, він зробив такий загальний висновок: «Не дивлячись на доволі строгу критику, якій ми повинні були піддати ці статті, ми переконані в тому, що «Чорно-мор'я» Ф. К. Бруна, з'явившись у тому вигляді, як воно тепер представле-не Академією, становитиме дорогоцінне надбання для російської наукової літератури. Академії наук, яка багато разів друкувала на сторінках своїх видань праці Ф. К. Бруна, добре відома його діяльність, тільки частко-во представлена зібраними тепер дванадцятьма статтями. Якби Академія наук у представленій ним першій частині його запланованого збірника на здобуття Уваровської премії могла вбачати зручний випадок для того, щоб взагалі відзначити багатолітню, безкорисну і потрібну наукову діяльність пошукувача, то було б достойно присудити йому найвищу нагороду. На нашу думку, Академія наук, маючи перед своїми очима праці людини, яка майже все життя присвятила науці, не може обмежитися лише од-нією заохочувальною нагородою, хіба що тільки потрібно взяти до уваги ту точку зору, що її обговоренню підлягає лише представлена тепер перша частина Збірника, і що заохочувальна нагорода буде спонукати автора до найскорішого видання інших його досліджень»91.

Проте друга частина цієї роботи побачила світ вже після смерті Ф. Брууна92. Всього ж, за різними обрахунками упродовж свого життя він написав понад 80 наукових праць93.

Останні роки життя учений важко хворів. Незважаючи на європей-ську популярність, Філіп Бруун був далеко не забезпеченою людиною. У шлюбі з племінницею засновника Одеси Юлією де Рібас народилося шес-теро дітей94. Не все у сім'ї ладилось. Траплялися і нервові зриви, один з яких навіть призвів до спроби самогубства95. Навесні 1880 р., за порадою лікарів Ф. Бруун поїхав на лікування в м. Славуту Волинської губернії. На той час дієвим засобом при лікуванні легеневих хвороб вважалося вжи-вання кумису96. В 1876 р. у сосновому лісі поблизу міста Славута на Воли-ні лікарі Зейдовський і Пшесмицький заснували недорогий «Кумисовий заклад», який діяв з початку травня. Курс лікування був розрахований на 6 тижнів97. На жаль, після тимчасового полегшення наступило заго-стрення хвороби і 3 (15) червня 1880 р. Філіпа Брууна не стало. На смерть Ф. Брууна відгукнулися газети Одеси, Петербурга, Єлисаветграда, періодич-ні наукові видання Росії, Німеччини, Франції, Італії, Великобританії98.

Філіп Якоб Бруун, за сучасною термінологією Ради Європи, був лю-диною мультикультурною і плюрилінгвальною і за походженням, і за ви-хованням, і за своїми професійними досягненнями. В його ідентичності були присутні елементи самоідентифікації з різними народами і верства-ми населення. Він був посередником між народами і міг успішно вести міжкультурний діалог. Він писав свої наукові роботи на трьох мовах (ро-сійською, німецькою, французькою), підтримував спілкування з колегами з різних країн Європи. В цьому сенсі Ф. Бруун є особистістю, яка може бути прикладом для сучасного науковця, а його життєвий шлях та на-укова біографія повинні стати предметом спеціального монографічного дослідження. бруун науковий колонія географ

Примітки

1. А.Б. Ф.К. Брун (некролог) / А. Б. // Журнал Министерства народного просвеще-ния (далі - ЖМНП). - 1880. - Часть CCXI. - Отд. IV - С. 106-115.

2. Успенский Ф. И. Филипп Карлович Брун, 1804-1880 гг. (с фотографическим пор-третом) / Ф. И. Успенский // Записки Императорского Новороссийского универси-тета. - Одесса, 1881. - Т 32. - С. 279-328.

3. Успенский Ф. И. Филипп Карлович Брун (1804-1880 гг.) / Ф. И. Успенский. - Одес-са : Тип. П.А. Зеленого (Б.Г Ульриха), 1881. - [2], 50 с.

4. Маркевич А. И. Двадцатипятилетие императорского Новороссийского универси-тета : Историческая записка и академические списки / А. И. Маркевич. - Одесса : Экономическая типография (б. Одесского вестника), 1890. - С. 188-191; Марке-вич А. И. Поправки и дополнения к статье «Профессоры братья Бруны» / Ал. Мар-кевич // Русская старина. Ежемесячное историческое издание. - 1898. - № 4. - С. 133-136.

5. 6 Филиппов М. А. Профессоры братья Бруны. Из воспоминаний / М. А. Филиппов // Русская старина. - 1898. - № 1. - С. 111-120; Дерибас А. Старая Одесса. Истори-ческие очерки и воспоминания / Александр де-Рибас. - Одесса : Книжн. магазин Григория Руссо, 1913. - 367 с.

6. Ковальський М. П. Внесок професора Новоросійського університету П. К. Бруна (1804-1880) у видання джерел з вітчизняної історії XV-XVI ст. / М. П. Коваль-ський // Одесі-200. - Одеса, 1994. - Ч. 2. - С. 86-88.

7. Непомнящий А. А. Историк Новороссийского края Ф. К. Брун / А. А. Непомня-щий // Проблемы материальной и духовной культуры народов Крыма и Северного Причерноморья от античных времен до наших дней: материалы I научных чтений.

8. Симферополь, 1996. - С. 49-50; Непомнящий А. А. Брун Филипп Карлович // Непомнящий А. А. Очерки развития исторического краеведения Крыма в ХІХ - начале ХХ века / А. А. Непомнящий. - Симферополь : Таврида, 1998. - С. 99-104.

9. Хмарсъкий В. М., Дзиговський О. М. Брун Пилип Карлович: історик, історико- географ, археолог, археограф // Професори Одеського (Новоросійського) універ-ситету: Біограф. словник / відп. ред. В. А. Сминтина. - Одеса : Астропринт, 2000. Т. 2 : А-І. - С. 151-153.

10. Ясь О. В. Брун Пилип Карлович / О. В. Ясь // Енциклопедія історії України ; ред- кол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; НАН України. Інститут історії України. - К. : Наукова думка, 2003. - Т. 1 : А-В. - С. 382-383; Ясь О. В. Брун Пилип Карлович / Олексій Ясь // Українські історики. Біобібліографічний довідник. - К. : Інститут історії України НАН України, 2010. - Вип. 3. - С. 27-28.

11. Брун Пилип (Філіп) Карлович. 1804-1880 // Одеські історики: енциклопедичне ви-дання / Одеський нац. ун-т ім. І.І. Мечникова; Асоціація європейської культури; [відп. ред. Савченко В.А.; редкол.: Литвин В.М. та ін.]. - Одеса : Друкарський дім, 2009. - Т. 1 : (початок 19 - середина 20 ст.). - С. 76-80.

12. Щербина Т Социальньїе и гуманитарньїе науки / Татьяна Щербина // Тартуский университет и Украина / под ред. Валентина Оноприенко и Хайна Танкера. - К. : ИИЦ Госкомстата Украиньї, 2004. - С. 158.

13. Див., зокрема: Braun C. Der Althistoriker Philip Braun zwischen St. Petersburg und Odessa / Christer Bruun // Hyperboreus : Классическая филология и история. - СПб., - Вьт. 10. - С. 78-92.

14. Hausmann G. Universitдt und stдdtische Gesellschaft in Odessa, 1865-1917 : soziale und nationale Selbstorganisation an der Peripherie des Zarenreiches / Guido Hausmann.

15. Державний архів Одеської області (далі - ДАОО), ф. 44 «Рішельєвський Ліцей»; ф. 45 «Імператорський Новоросійський університет»; ф. 160 «Брун Філіп Карло-вич - історик, професор Новоросійського університету (1804-1880)».

16. 17 Knorring F. P. von. Gamla Finland, eller Det fordna Wiborgska gouvernementet beskrifvet / Frans P. von Knorring. - Дbo : Christian Ludvig Huelt, 1833. - S. 176.

17. Schweitzer R. Finnland, das Zarenreich und die Deutschen: gesammelte Studien zum europдischen Nordosten; Festgabe zum 60. Geburtstag des Verfassers / Robert Schweitzer; hrsg. von Uta-Maria Liertz. - Helsinki : Aue-Stiftung; Lьbeck : Schmidt- Rцmhild, 2008. - 735 s.

18. Schweitzer R. Deutsche in Finnland, St. Petersburg und Estland: Ьberlegungen zur Identitдt der Deutschen in Nordosteuropa / Robert Schweitzer // Europa der Regionen: der Finnische Meerbusen: Esten, Deutsche und ihre Nachbarn / hrsg. Karsten Brьggemann. Mьnchen : Meidenbauer, 2007. - S. 63. - (Colloquia Baltica, 11).

19. 20- Aminoff Т G. Borgerskapet i Narva och Nyen 1640 / Ersten G. Aminoff // Genealogiska samfundets i Finland дrsskrift. - Lahti, 1979. - 41. - S. 134-138.

20. Bonsdorff C. Nyen och Nyenskans: Historisk skildring / Carl von Bonsdorff // Acta Societatis Scientarum Fennic®. - 1891. - ХУШ. - S. 384-504.

21. Grotenfelt N. K. O. Anteckningar om indelta dragoner i Цstra Finland 1644-1721 / Nils Karl Ossian Grotenfelt. - Helsingfors : [Mercators tryckeri], 1940. - 134 s.

22. Olin R. Sukupuuhun / Rafael Olin [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// gw5.geneanet.org/rafaelo?lang=sv&m=NG&fn=&sn=Bruun&v=.

23. 24 Kaukiainen Y Rantarosvojen saaristo - Itдinen Suomenlahti 1700-luvulla / Yrjц Kaukiainen. - Helsinki : Suomalaisen Kirjallisuuden Seura, 2005. - 264 s.

24. Nordenstreng S. Fredrikshamn sдsom befдst grдnsort och stapelstad 1721-1811 / Sigurd Nordenstreng. - Vasa : Unggrens boktryckeri, 1909. - S. 244.

25. Renvall R. A. Biografiska anteckningar ofver det Finska Universitets / RobertA. Renvall.

26. Дершау Ф. Финляндия и финляндцы / Ф. Дершау. - СПб. : Типогр. Императорской Академии Наук, 1842. - С. 16.

27. 4L Петухов Е. В. Императорский Юрьевский, бывший Дерптский, университет за сто лет его существования (1802-1902) / Е. В. Петухов. - Юрьев : Типогр. К. Матис- сена, 1902. - Т. I: Первый и второй периоды (1802-1865). - С.507, 509; [Theodor H. Beise]. Die Kaiserliche Universitдt Dorpat wдhrend der ersten fьnfzig Jahre ihres Bestehens und Wirkens. Denkschrift zum Jubelfeste am 12ten und 13ten December 1852.

28. Dorpat : J.C.Schunmann's Wittwe und C.Mattiesen. - S. 18; Андреев А. Ю. Русско-немецкие университетские связи во второй половине XVIII - первой четверти XIX в. : дисс. ... доктора истор. наук ; Московский государственный университет имени М.В.Ломоносова / Андреев Андрей Юрьевич. - М., 2006. - С. 587-588.

29. СПб. : В типографии Императорской Академии наук, 1858. - Часть первая: 1822-1830. - С. 144. Відомий хірург М. Пирогов, який у 1830-х роках був професором у Дерпті, згадував: «Німецькі студенти розважались, вливали в себе пиво, як у бездонну бочку, билися на дуелях, іноді цілими роками не брали книги в руки, але потім наче перероджувалися, починали працювати так само старанно, як ра-ніше бражничали, і блискучим чином закінчували свою університетську кар'єру» (Див.: Петухов Е. В. Указ. соч. - С. 555).

30. Исаков С. Г Новые материалы о жизни и творчестве Н.М. Языкова дерптского периода / С. Г. Исаков // Труды по русской и славянской филологии. VI. - Тарту, 1963. - С. 390-404. - (Учен. зап. Тартуского гос. ун-та; вып. 139).

31. Universitдts- und Schul- Nachrichten // Beilage zu Nr 12. des Ostsee-Provinzen-Blatters (Riga). - 1826. - den 24. Mдrz. - S. 60.

32. Див.: Album Academicum der Kaiserlichen Universitдt Dorpat / bearb. A. Hasselblatt und dr. G. Otto. - Dorpat : Verlag von C. Mattiesen, 1889. - S. 117, 127.

33. А. Б. Указ. соч. - С. 106. Георг фон Гельмерсен (1803-1885) - засновник російської школи геологічної картографії, академік (з 1850 р.); Генріх Фрідріх Еміль Ленц (1804-1865) - видатний російський фізик і географ, академік (з 1834 р.), рек-тор Санкт-Петербурзького університету (1863-1865); Ернест Карлович Гофман (1801-1871) - відомий російський геолог, географ і мандрівник.

34. Успенский Ф. И. Филипп Карлович Брун, 1804-1880 гг (с фотографическим пор-третом) / Ф. И. Успенский. - С. 280-281.

35. Див.: Обзор деятельности Императорского Дерптского университета. На память о 1802-1865 годах. - Дерпт : Типогр. К. Матисена, 1866. - С. 103, 111, 133.

36. Успенский Ф. И. Филипп Карлович Брун, 1804-1880 гг. (с фотографическим пор-третом) / Ф. И. Успенский. - С. 281-282.

37. Die Matrikel der Universitдt Heidelberg / bearbeitet von Gustav Toepke. - Fьnfter teil: von 1807 bis 1846. - Heidelberg : Carl Winter's Universitдtbuchhandlung, 1904. - S. 361.

38. Bruun H. W. De cycloidis aequatione atque indole / Dissertatio inauguralis mathematica quam ... exhibuit Henricus Guilielmus Bruun. - Gottingae : typis Dieterichianis, 1828.

39. Мурзакевич Н. Н. Филипп Карлович Брун / Н. Н. Мурзакевич // Записки Одесского общества истории и древностей (далі - ЗООИД). - Одесса, 1881. - Т. 12. - Отд. 3. - С.443-446; Маркевич А. И. Двадцатипятилетие императорского Новороссийского университета ... - С. 188.

40. XIX века в литературных и краеведческих источниках, мемуарах, дневниках, письмах. - Одесса ; М. : Локид-пресс, 2009. - С. 348.

41. Маркевич А. И. Двадцатипятилетие императорского Новороссийского универси-тета ... - С. 189.

42. Маркевич А. И. Двадцатипятилетие императорского Новороссийского универси-тета ... - С. 190.

43. Маркевич А. И. Двадцатипятилетие императорского Новороссийского универси-тета ... - С. 190-192.

44. Благодарный слушатель. Памяти Ф.К. Бруна // Одесский вестник. - 1880. - 13 июня.

45. 70- Овсянико-Куликовский Д. Н. Воспоминания / Д. Н. Овсянико-Куликовский. - Пе-тербург : Время, 1923. - С. 86.

46. Дерибас А. Старая Одесса. Исторические очерки и воспоминания / Александр де-Рибас. - С. 325.

47. 74 Брун Ф. К. О местоположении Тираса / Ф. К. Брун // ЗООИД. - 1853. - Т 3. - С. 47-66.

48. Braun C. Op. cit. - S. 83-85. Варто зазначити, що у своїх спогадах про дядька О. Дерібас називає Ф. Брууна «російським шведом».

49. Брун Ф. К. Следы лагеря Карла XII, возле Бендер, у селения Варницы / Ф. К. Брун // ЗООИД. - 1850. - Т 2. - С. 555-561.

50. 77 Брун Ф. К. Voyagеs et ambassades de messire Guillebert de Lannoy, 1339-1450 [Пере-клад і примітки до дорожніх нотаток Гілльбера де Ланнуа] / Ф. К. Брун // ЗООИД.

51. 1853. - Т 3. - С. 433-465; Путешествие Гилльбера де-Ланнуа по Южной России, в 1421-м году. - Одесса : Гор. тип., 1852. - [2], 33 с.

52. Брун Ф. Путешествие Ивана Шильтбергера по Европе, Азии и Африке с 1394 по 1427 г. / Ф. Брун // Записки Императорского Новороссийского университета. - Одесса : Типография Л. Нитче, 1867. - Т 1. - 162 с.

53. Путевые записки Эриха Лассоты, отправленного римским императором Рудоль-фом II к запорожцам в 1594 г - СПб. : Тип. П.П. Меркульева, 1873. - 95 с.

54. 81 Брун Ф. К. Следы древнего речного пути из Днепра в Азовское море / Ф. К. Брун.

55. Одесса : Гор. тип., сод. Х. Алексомати, 1862. - 50 с. А. Б. Указ. соч. - С. 109.

56. Braun Ph. Notices historioques et topograph, gues concernant les colonies italiennes en Cazarie / Ph. Braun // Memoires de l'Academie de St.-Petersburg. - St.-Ptb, 1866. - Serie VII. - T. 10. - № 9. - P. 1-100.

57. Брун Ф. К. О поселениях итальянских в Газарии : Топогр. и ист. заметки / Ф. К. Брун. - М. : Синод. тип., 1872. - [2], 39 с.

58. ДАОО, ф. 160, оп. 1, спр. 5, арк. 1-33; Giomale Ligustico. Archeologia, Storm e Belle Arti. - 1874. - Fascicolo 9-10. - P. 341.

59. Брун Ф. К. Черноморские готы и следы долгого их пребывания в Южной России: [Чит. в заседании Историко-Филол. отд. 16-го апр. 1874 г.] / Ф. К. Брун. - СПб. : Тип. Имп. Акад. наук, 1874. - [2], 60 с.

60. Брун Ф. К. Судьбы местности занимаемой Одессою / Ф. К. Брун. - Одесса : Тип. П. Францова, 1865. - 33 с.

61. Брун Ф. К. О разных названиях Керчи и ее окрестностей в древности и в средних веках / Ф. К. Брун // Записки Императорского Новороссийского университета. - Одесса, 1877. - Т 23. - Отд. 2. - С. 227-258.

62. Брун Ф. К. О разных названиях Киева в прежнее время / Ф. К. Брун // Труды Третьего археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 года. - К. : Типогр. Императорского университета Св. Владимира, 1878. - Т I. - С. 289-296; Брун Ф. К. О разных названиях Киева в прежнее время / Ф. К. Брун. - К. : Унив. типогр., 1876. - 8 с.

63. Брун Ф. К. О позднейших названиях древней Гилеи / Ф. К. Брун // ЗООИД. - 1858. - Т 4. - Отд. 2: сборник материалов. - С. 237-243.

64. 91 Отчет о двадцать первом присуждении наград гр.Уварова // ЖМНП. - 1878. - Часть CC. - Отд. IV - С.10-12.

65. Брун Ф. К. Черноморье : сборник исследований по исторической географии Южной России (1852-1877 гг.) / Ф. К. Брун. - Одесса : Тип. Г. Ульриха, 1880. - Ч. 2. - 418 с.

66. Перелік праць Ф. К. Бруна, складений його сином Людвігом, налічує 80 позицій (див.: [Приложение 1]. Перечень трудов Ф. К. Бруна, в порядке их появления в пе-чати // Успенский Ф. И. Филипп Карлович Брун, 1804-1880 гг. (с фотографическим портретом). - С. 321-327).

Анотація

У статті розповідається про життя, соціально-культурне оточення, на-укову біографію та основні праці Філіпа Брууна (1804-1880), якого сучасники називали «першим історико-географом Південної Росії».

Ключові слова: Філіп Бруун (Брун), історична географія, університет, Одеса.

The article describes the life, socio-cultural environment, scientific biography and major works of Philip Bruun (1804-1880), who was called «the first historical geographer Southern Russia».

Key words: Philip Bruun, historical geography, university, Odessa.

Размещено на Allbest.ru