Ідеологія і практика русифікації історичної топонімії Кримського півострова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідеологія і практика русифікації історичної топонімії Кримського півострова

Топонімія Кримського півострова, як і сам край, має складну та драматичну історію. Вона позначена етнічним, мовним, релігійним, культурним розмаїттям і зазнала впливу постійного протистояння різних культур на його території.

Кожному етносу притаманні власні назви географічних об'єктів. Політика радянської влади, характерною рисою якої були, крім іншого, масштабні "ідеологічні" перейменування географічних об'єктів, спричинила руйнівні зміни топонімічної системи, зникнення багатьох назв, які є цінними пам'ятками історії та культури народів півострова. Тому інтерес до історичної топонімії Криму тільки зростає.

Метою статті є дослідження стану сучасної кримської топонімії, висвітлення історичних тенденцій та особливостей процесу перейменувань географічних об'єктів Криму, особливо численних за часів радянської влади.

Аналіз попередніх досліджень. Вивченню історичної топонімії Криму присвячено праці І. Л. Бе- лянського [1, 15], О. В. Суперанської [1], І. М. Лєзіної [1], О. К. Шапошнікова [16], В. П. Санжаровця [13], Д. С. Челебі[єва] [23].

Ще на початку ХХ ст. кримський історик і краєзнавець А. І. Маркевич працював над рукописом "Топоніміка Криму". У 30-ті роки ХХ ст. він передав свою картотеку, яка нараховувала понад 21 тис. карток, ленінградській Академії історії та матеріальної культури.

У 1998 р. вийшов словник кримських топонімів "Крым. Географические названия: Краткий словар автори І. Л. Белянський, І. М. Лєзіна, О. В. Суперанська). Автори словника здійснили величезну роботу, а видання словника стало першим солідним дослідженням кримської топонімії [1].

Нині над вивченням історичної топонімії працює кримсько-татарський дослідник Д. С. Челебієв (Челебі). Результатом його праці став виданий у 2007 р. перший том тритомного словника-довідника з історичної топонімії Криму "Башташ язы. Историческая топонимия Крыма" [23].

У 2010-му й 2011 рр. сімферопольське видавництво "Универсум" опублікувало науково-популярні збірники "Топонимика Крыма 2010" і "Топонимика Крыма 2011", у яких представлено результати робіт краєзнавця І. Л. Белянського, мовознавця О. К. Шапошнікова та інших дослідників кримської історичної топонімії [15, 16].

Виклад основного матеріалу. Особливості топонімічної системи півострова визначаються специфікою його історичного розвитку. У різні історичні епохи тут проживали різні народи, взаємодіяли різні культури. Унікальна та багата топонімія краю формувалася природним шляхом упродовж тисячоліть. Вона містить назви, що походять з іранських, грецької і тюркських мов. Остаточно вона сформувалася за часів Кримського ханства (XIV-XYin ст.) [25].

Упродовж останніх майже двох з половиною століть Крим зазнав масштабних перейменувань географічних об'єктів, русифікації та "радянізації" його топонімії.

У 1783 р. Російська імперія анексувала Кримське ханство. Тоді й розпочався процес планомірної русифікації півострова, яка полягала у переселенні до Криму російськомовної народності та змінах у всіх сферах життя півострова, зокрема і в змінах топонімічної системи краю (насамперед у перейменуванні населених пунктів). Приміром, населений пункт Ахтіар (Ак-Яр) отримав назву Севастополь, Гезлев - Євпаторія, Ак-Месджит - Сімферополь. Містові Кефе було повернено його грецьку назву - Феодосія [25, 26]. Перший етап перейменувань у Криму (наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст.) не надто змінив топонімію краю, зачепивши тільки найважливіші сфери життєдіяльності півострова. Великою мірою цьому завадила Кримська війна, яка розпочалася у 1854 р.

Другий етап перейменувань на півострові розпочався після захоплення влади більшовиками та громадянської війни в Росії 1917-1921 рр. [26] У 20-ті роки ХХ ст. продовжилася русифікація, а ще додалася "радянізація" топонімії півострова. Прийшовши до влади, більшовики увічнили в географічних назвах краю прізвища своїх партійних ідеологів, соціалістичних діячів і революціонерів. З карти Криму зникали етнічні назви, натомість з'являлися назви населених пунктів та адміністративних одиниць на честь Володимира Леніна, Карла Маркса, Фрідріха Енгельса, Рози Люксембурґ, Карла Лібкнехта. У січні 1921 р. Кримський військово-революційний комітет навіть перейменував Ялту на Червоноармійськ. Вибір міста й назви було обґрунтовано вшануванням переможного походу Червоної армії, кінцевим пунктом якого була саме Ялта. На щастя, цю назву місто носило лише вісім місяців, і 25 серпня 1921 р. йому було повернено автентичне наймення. У липні 1921 р. один із новостворених у Криму районів отримав назву на честь вождя революції - Ленінський.

Наступний етап перейменувань на півострові розпочався за часів існування СРСР, його нав'язав краю сталінський режим. Ця хвиля перейменувань стала наймасовішою та найбільш руйнівною для топонімії Криму. На цьому етапі умовно можна виділити три періоди перейменувань географічних об'єктів у Криму: 1944-1945 рр., 1948 р. і 1950-1970-ті роки.

Тотальні зміни кримських топонімів мали свою передісторію. 11 травня 1944 р. Державний комітет оборони СРСР ухвалив Постанову № 5859сс про виселення корінного кримського народу - татар - до Середньої Азії [11]. Офіційною причиною депортації було звинувачення їх у співпраці з Третім рейхом під час Другої світової війни та оголошення зрадниками Батьківщини. Депортація (тоді було виселено 194 тис. кримських татар) тривала 18-20 травня 1944 р. У червні 1944 р. радянською владою з Криму було виселено також греків (15 тис.), болгар (12 тис.) та вірмен (9,6 тис.). Німецьке населення, що компактно мешкало на території Криму, було депортоване ще у 1941 р. У 1945 р. Кримська АРСР була перетворена на область території РРФСР (Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про перетворення Кримської АРСР на Кримську область у складі РРФСР" від 30 червня 1945 р.) [14].

Після скоєння злочину радянська влада намагалася знищити все, що було пов'язано із депортованими етносами та пам'яттю про них у вигляді економічних, соціальних та культурних традицій, у т. ч. й історичну топонімію. Нарком держбезпеки Криму В. Т. Сергієнко у вересні 1944 р. одним із пріоритетних завдань свого відомства означив таке: "зробити Крим новим Кримом зі своїм руським укладом". Згідно з постановою Державного комітету оборони СРСР № 6372с "Про переселення колгоспників у райони Криму" від 12 серпня 1944 р. [12] та спеціальними урядовими Планами по заселенню і переміщенню населення у колгоспи Кримської області (1950 р.), у Крим масово почали переселятись росіяни та (в значно меншій кількості) - українці й білоруси. Паралельно йшло тотальне знищення етнічних топонімів та їхня русифікація і "радянізація". Спочатку (20 жовтня 1944 р.) було ухвалено постанову бюро Кримського обкому ВКП(б) "Про перейменування населених пунктів, річок та гір, назви яких пов'язані з татарським, грецьким та німецьким походженням". Пізніше, згідно з указом Президії Верховної Ради РСФСР № 621/6 від 14 грудня 1944 р. "Про перейменування районів і районних центрів Кримської АРСР", було перейменовано 11 із 26-ти наявних районів та районних центрів:

1. Ак-Мечетський район - на Чорноморський (районний центр - село Ак-Мечеть - на Чорноморське);

2. Ак-Шеїхський район - на Роздольненський (районний центр - село Ак-Шеїх - на Роздольне);

3. Біюк-Онларський район - на Октябрський (районний центр - село Біюк-Онлар - на Октябрське);

4. Ічкинський район - на Совєтський (районний центр - селище Ічки - на Совєтський);

5. Карасубазарськийрайон - на Білогорський (районний центр - місто Карасубазар - на Білогорськ);

6. Колайський район - на Азовський (районний центр - село Колай - на Азовське);

7. Лариндорфський район - на Первомайський (районний центр - село Джурчи - на Первомайське);

8. Маяк-Салинський район - на Приморський (районний центр - село Маяк-Салинь - на Приморське);

9. Сейтлерський район - на Нижньогірський (район ний центр - селище Сейтлер - на Нижньогір- сь кий);

10. Тельманський район - на Красногвардійський (районний центр - село Курман-Кемельчі - на Красногвардійське);

11. Фрайдорфський район - на Новоселівський (районний центр - село Фрайдорф - на Новоселівське) [17].

Згідно з указом Президії Верховної Ради РРФСР "Про перейменування сільських рад і населених пунктів Кримської області" № 619/3 від 21 серпня 1945 р., на півострові було перейменовано 333 населені пункти [18]. Указом цього ж органу "Про перейменування населених пунктів Кримської області" № 745/3 від 18 травня 1948 р. було перейменовано ще 1062 населені пункти [19]. Необхідність таких масових перейменувань назв татарського, німецького, болгарського, грецького, вірменського походження влада обґрунтовувала тим, що історична топонімія втратила своє значення у зв'язку зі спецпереселенням представників цих етносів за межі Криму.

З цією метою було терміново створено спеціальні комісії, які формували списки перейменованих населених пунктів. Оскільки перейменування необхідно було здійснити у стислі терміни, то нові назви були шаблонними, випадковими, вигаданими, а часто й відверто абсурдними.

Серед нових назв переважали найменування, пов'язані з географією місцевості (Гористе, Верхоріччя, Скелясте, Долинне, Міжгір'я, Поляна, Заріччя, Холмове), похідні від власних імен людей (Павлівка, Альошине, Олексіївка, Панфіловка, Миронівка, Анатолівка, Єгорівка, Мар'янівка, Петрівка), так звані нейтральні (безликі) назви (Сусіднє, Суміжне, Велике, Голубе, Спокійне, Заводське, Вільне, Дивне, Райдужне, Кропивне, Вершинне, Глибоке, Широке, Тихе, Рівне, Успішне, Глазівка) або наймення, пов'язані з радянською комуністичною ідеологією (Комсомольське, Піонерське, Первомайське, Совєтське, Красний Крим, Пролетарка, Труженик, П'ятирічка, Октябрське, Комунарне). Велику частку становили так звані меморіальні назви (на честь полководців, героїв війни, партійних ідеологів, комуністичних діячів, вчених, письменників, поетів, композиторів) - Ленінське, Завіт-Ленінсь- кий, Іллічеве, Аврора, Будьоннове, Пушкіне, Тургенєве, Маяковське, Фурманове, Фрунзе, Куйбишеве, Кірове, Ломоносове, Чапаєве, Чкалове, Суворове, Сусаніне, Чехове, Гоголівка, Шевченкове, Лазо, Лермонтівка, Мокроусове, Чайковське. Багато назв було пов'язано з військовою тематикою та присвячено перемозі у Другій світовій війні: Армійське, Фронтове, Передове, Геройське, Красноармійське, Красногвардійське, Знам'янка, Генеральське, Майорське, Солдатське, Тилове, Побєда, Бойове, Партизани, Танкове.

Багато сіл було пойменовано за назвами місцевих колгоспів. Якщо колгосп називався "Оборона країни", то село, відповідно, Оборонне, якщо - "Червоне Знамено", то село ставало Знам'янським тощо. Деякі назви перекладали російською мовою з татарської, грецької або німецької, і якщо переклад був "милозвучним", тоді таку назву присвоювали об'єкту. Наприклад, назва Ак-Баш у перекладі з кримсько-татарської мови означає "біла голова", отже, село перейменували на Білоголове; Кичкине кримсько-татарською мовою означає "малютка", тому село Сімферопольського району було перейменоване на Маленьке; Кизил-Коба у перекладі з кримсько-татарської мови означає "червоні печери", отож, село Сімферопольського району отримало назву Червонопечерне; назва Ак-Коз перекладається як "біле око", тому село Сакського району назвали Білоглазове; Майфельд німецькою означає "майське поле", відповідно і населений пункт став називатися Майське.

Іноді кримсько-татарські назви замінювали співзвучними російськими, наприклад, Чуйке - на Чайкине, Топли - на Тополівку, Барак-Елі - на Бараки, Карасубаші - на Карасівку. Таким чином, станом на 1948 р. було перейменовано близько 80 % населених пунктів, що мали "неросійське" походження. Окрім того, було перейменовано близько 1000 назв залізничних станцій, роз'їздів, гідронімів, оронімів, ландшафтних одиниць, вулиць та історико-культурних об'єктів.

До середини 50-х років ХХ ст. процес тотальних перейменувань сягнув рекордних масштабів, тому партійне керівництво змушене було увести обмеження на увічнення імен та прізвищ комуністичних ідеологів та революційних діячів на географічній карті. 11 вересня 1957 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ "Про впорядкування діла присвоєння імен державних та громадських діячів адміністративно-територіальним територіальним одиницям, населеним пунктам, підприємствам, установам, організаціям та іншим об'єктам" [14]. Документ забороняв присвоєння об'єктам імен діячів при житті, а дозволяв це робити тільки посмертно по відношенню до особливо заслужених осіб. Він вказував також на доцільність перейменувань тих об'єктів (насамперед населених пунктів, установ та організацій), які були названі на честь живих державних та інших відомих діячів [14, 24]. Так, у Криму в черговий раз було перейменовано населені пункти, назви яких були пов'язані з іменами С. М. Будьонного, К. Є. Ворошилова, І. Т Мокроусова та ін.

Після приєднання Криму до Української РСР у 1954 р. в процесі перейменувань на півострові активну участь брало і керівництво УРСР та Кримського облвиконкому (останньому передавались на розгляд окремі питання адміністративно-територіального устрою). Топонімію Криму продовжували поповнювати шаблонні та радянські назви. Так, у 1958 р. нові назви отримали близько 70-ти населених пунктів області, у т. ч. й новоутворені поселення при колгоспах, радгоспах, підприємствах, курортах [2, 22]. На карті Криму з'явились і нечисленні українські назви (Шевченкове, Полтавка, Сумське, Дніпровка, Він ниць - ке). Деякі населені пункти отримали українські назви внаслідок перейменувань, інші були засновані переселенцями з материкової України у 1960-1970-х роках.

Слід зауважити, що українські топоніми були представлені на карті Криму і до 1954 р. Це поселення, засновані українськими козаками, які брали участь у війні Російської імперії за Крим, та сільськими мешканцями з України, які переселилися на півострів після Другої світової війни згідно з уже згадуваною постановою ДКО № 6372с [12]. Традиційно заселеними етнічними українцями вважаються села Зоряне (Чорноморський район), Ніжинське (Нижньогірський район), Мазанка (Сімферопольський район), Червоне (Сакський район).

На початку 1960-х за рішенням Кримського облвиконкому на півострові було перейменовано ще понад 50 населених пунктів [3-5]. Таким чином, упродовж кількох десятиліть назви багатьох населених пунктів змінювались навіть двічі. Показовими у цьому плані є історії перейменувань сіл Криму, наведені нижче. Село Ашага-Джамін згідно з указом Президії Верховної Ради РРФСР від 18 травня 1948 р. було перейменоване на Горьківське, а в період з 1954 по 1963 рр. - в Геройське (Сакський район) [22]. Село Тобечик згідно з указом того самого органу від 18 травня 1948 р. було перейменоване на Челябінцеве, а в 1975 р. - на Челядінове (Ленінський район) [6]. Село Чокракли-Шейх-Елі у 1945 р. було перейменоване у Виселки, а в 1963 р. - на Дніпровку (Джанкойський район) [4].

В архівних документах Криму зберігається проект перейменувань об'єктів півострова, які з невідомих причин не відбулися. Так, упродовж 19481953 рр. було заплановано перейменувати Гаспру на селище Горького, Кореїз - на Маяковського, Саки на Озерне, Гурзуф - на Пушкін, а Джанкой - на Північне, Відрадне, Верхньокримське, Вузлове або Степове. Було також підготовлено списки з перейменування річок, озер, заток, проток, мисів, гір, долин, печер, урочищ, ущелин тощо. Гору Роман-Кош було заплановано перейменувати на Високу, гору Ай-Петрі - на Петрові скелі, гору Демерджі - на Обвальну, водоспад Джур-Джур - на Шумний, річку Салгир на Кримку. Усього планувалось перейменувати 89 географічних об'єктів [26].

Нині для населених пунктів Кримського півострова характерні такі типи назв:

• назви, пов'язані з географією, утворюють найбільшу групу - Озерівка, Присивашне, Міжгірне, Сєверне, Южне, Прирічне, Набережне, Мисове, Азов, Піщане, Берегове і т. д. На сучасній карті Криму автор нарахувала 156 населених пунктів із такими назвами;

• назви, похідні від власних імен людей: Вікторівка, Владиславівка, Новофедорівка, Костянтинівка, Новоолександрівка, Іллінка, Мар'ївка, Борисівка, Єгорове, Марфівка тощо. Кількість населених пунктів із такими назвами становить 130 одиниць;

• назви, пов'язані з характером сільськогосподарського виробництва або окремими його галузями

- Молочне, Зелена Нива, Нива, Зернове, Пахарівка, Випасне, Маслове, Хлібне, Баштанівка, Садове, Пшеничне, Виноградове, Мельничне, Урожайне, Левадки тощо. На сучасній карті Криму нараховується 72 населені пункти із "сільськогосподарськими" назвами;

• так звані меморіальні назви (на честь видатних постатей, у т. ч. комуністичних діячів) - Леніне, Кіровське, Куйбишеве, Орджонікідзе, Фрунзе, Пушкіне, Мічурінівка, Тургенєве, Некрасове, Суворове, Шевченкове, Айвазовське, Іллічеве, Войкове, Лібкнехтівка, Ломоносове та ін. Сучасна карта Криму представлена 67-ма населеними пунктами із "меморіальними" назвами;

• назви, запозичені з військової сфери - Дозорне, Фронтове, Генеральське, Геройське, Передове, Красногвардійське, Танкове, Красний Партизан, Солдатське, Воїнка, Побєдне, Партизанське, Армійське тощо. Усього таких 33 населених пункти;

• абстрактні (безликі, а іноді й безглузді) назви, які ні про що не говорять і не мають прив'язки ані до географії, ані до історії, ані до культури місцевості, ані до реалій півострова - Косточківка, Лохівка, Кочергине, Дятлівка, Ростуче, Апрелівка, Сніжне, Нова Деревня, Ярке Поле, Приятне Свідання [20, 21].

Одним із негативних наслідків масових необдуманих перейменувань стала неймовірна для невеликої території півострова кількість однойменних назв населених пунктів, що спричинює певні незручності у роботі різноманітних служб. З 1020-ти назв населених пунктів у Криму близько третини повторюються двічі (Абрикосівка, Ароматне, Долинне, Кіровське, Ленінське, Машине, Чапаєве, Трактове та ін.) і тричі (Ближнє, Веселе, Зернове, Пе вомайське, Фрунзе, Курортне, Курганне, Широке, Ульянівка та ін.). А такі назви сіл, як Лугове, Октябрське, Молочне, Привільне, Пушкіно повторюються чотири рази [20, 21].

Відома дослідниця історичної топонімії Криму В. Суперанська в інтерв'ю кримській газеті "Полуостров" зауважила: "Для місцевого населення, яке було депортоване, це була повна втрата свого коріння, для нас, вчених, нові назви, що виникли, не становлять інтересу, вони абсолютно "нетопонімічні". Настільки безграмотно це було зроблено. Для культурної історії краю це дуже великий крок назад, майже деградація" [27].

Наразі актуальним є питання про повернення історичної національної топонімії півострова. У незалежній Україні було зроблено перші кроки в напрямі вирішення цього питання. Кримське відділення Інституту сходознавства НАН України підготувало проект закону "Про відновлення топоніміки Криму, зміненої у 1944-1948 рр.". Меджліс кримсько-татарського народу запропонував створити спеціальну комісію з відновлення історичної топонімії краю.

Перейменування деяких населених пунктів Криму з метою відновлення історичних назв відбулися після повернення із депортації кримськотатарського народу в кінці 80-х років ХХ ст. та розпаду СРСР у 1991 р. Відновлено назви таких населених пунктів: Коктебель (колишнє Планерське) [9], Партеніт (колишнє Фрунзенське) [9], Нікіта (колишнє Ботанічне) [8], Інкерман (колишній Білокам'янськ) [8]. Деяким селам за ініціативи кримських татар також повернуто автентичні назви. Прикладами є село Сари-Баш Первомайського району (1948-1990 рр. - Таніне) та село Ходжа Сала (відновлене у 1993 р.) Бахчисарайського району [7, 10].

Після анексії Криму Російською Федерацією 11 березня 2014 р. Верховною Радою Республіки Крим ухвалено постанову "О гарантиях восстановления прав крымско-татарского народа и его интеграции в крымское сооб щество". Кримсько-та тарському народу обіцяно повернення історичних топонімів Криму, змінених після депортації 18 травня 1944 р., для використання паралельно з існуючими назвами. Влада Криму також має наміри повернути дореволюційні (до 1917 р.) назви вулицям міст півострова. Найменування, що звеличували постаті та події радянської епохи, буде замінено назвами на честь представників імператорської сім'ї, видатних сановників, політичних, культурних, релігійних та військових діячів або усталеними топонімами, що увійшли в історію. Наприклад, вулиці Шмідта (у Сімферополі) запропоновано повернути назву Потьомкінська, вулиці Воровського (у Сімферополі) - Воронцовська, вулиці Крупської (у Керчі) - Інститутська тощо.

Фахівці робили спроби створити топонімічну карту Криму, але поки що марні.

На одній з наукових конференцій, присвячених топонімії Криму, було представлено карту севастопольського військового гідрографа В. О. Зимоглядова. На ній відображено понад 4 тис. історичних та сучасних назв населених пунктів, які сформувались протягом 28-ми століть і містять лексику 40-ка мов. Карту було підготовлено у 1996 р., однак досі її не видано. Відомий кримський краєзнавець і топоніміст І. Л. Белянський уклав 138 рукописних топонімічних карт, які містять різні варіанти найменувань географічних об'єктів. Він виявив і зберіг на картах понад 38 тис. історичних назв об'єктів Криму. Трагічно загинув у 2006 р., а його карти так і залишились у рукописному вигляді (див. малюнок). ДНВП "Картографія" розпочало підготовчі роботи з укладання "Карти історичних топонімів Криму" масштабу 1:250 000 за матеріалами, наданими севастопольським краєзнавцем А. Т. Таврічеським.

Висновки

комуністичний топонімія ідеологічний

Існування на півострові упродовж тривалого часу тоталітарного режиму, який проводив політику дискримінації корінного населення, спричинило справжню топонімічну катастрофу. Характерними рисами процесу перейменувань були явний непрофесіоналізм та засилля комуністичної риторики, що ґрунтувалася на ідеологічній пропаганді. Унаслідок свавілля радянської влади, що вилилося в інтенсивну русифікацію та радянізацію, було зруйновано сформовану упродовж тисячолітньої історії багату й унікальну топонімічну систему півострова. Так з карти Криму зникли автентичні географічні назви. Аналіз сучасної топонімії краю підтверджує, що майже всі назви кримськотатарського, вірменського, болгарського та німецького походження було замінено російськими, а карта півострова й нині містить характерні радянські назви, які відображують ідеологію часів панування комуністичного режиму.

Отже, багато історичних назв утрачено. Незважаючи на те, що після розпаду Радянського Союзу невелика кількість історичних назв була відновлена, повернення Криму історичної топонімії залишається дуже складним і разом з тим актуальним міжнаціональним питанням.

Література

1.Постановление Государственного комитета обороны от 11 мая 1944 г. № 5859сс "О крымских татарах".

2.Постановление Государственного комитета обороны от 12 августа 1944 г. № 6372с "О переселении колхозников в районы Крыма".

3.Санжаровец, В.Ф. Алфавитный список старых и новых названий населенных пунктов и станций Крыма, встречающихся в текстах / В.Ф. Санжаровец // Керчь военная. - Керчь, 2004. - С. 480-485.

4.Сборник законов и указов Президиума Верховного Совета СССР 1938-1958 гг. - М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1959. - 535 с.

5.Топонимика Крыма 2010: сб. ст. памяти Игоря Леонидовича Белянского. - Симферополь: Универсум, 2010. - 376 с.

6.Топонимика Крыма 2011: сб. ст.; состав. Ю.А. Беляев. - Симферополь: Универсум, 2011. - 558 с.

7.Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 14 декабря 1944 г. № 621/6 "О переименовании район

Размещено на Allbest.ru