В статті на основі поглядів вчених із різних галузей права досліджено передумови та еволюцію історичного розвитку сфери наукової діяльності в Україні в радянський період.

Ключові слова: історія, наукова діяльність, радянський період.

В статье на основе взглядов ученых из разных отраслей права исследованы предпосылки и эволюцию исторического развития сферы научной деятельности в Украине в советский период

The article is based on the opinions of scientists from different areas of law studied the evolution of the historical background and the development of research activities in Ukraine during the Soviet period.

Основний зміст дослідження

Із здобуттям незалежності Україна розпочала стрімкий процес реформування політичної системи, економічних відносин, соціальної сфери, що призвело до необхідності повної заміни діючого законодавства. Наука як найбільш чутлива до політичної та економічної нестабільності галузь діяльності виявилася непристосованою до нових умов господарювання - ринковим відносинам, а дефіцит бюджетного фінансування науки викликав деструктивні процеси, падіння престижу наукової праці, втрату значної частини наявного наукового потенціалу, інші негативні явища [1, с.3]. Водночас, історично сфера наукової діяльності була весь час фундаментальною для стрімкого та ефективного розвитку всіх суспільних процесів у державі.

Як правильно зазначається у Рекомендаціях парламентських слухань на тему "Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів", які ухвалено Постановою Верховної Ради України від 21.10.2010 р. № 2632-VI, "динаміка розвитку світової економіки, яка спостерігається останніми роками, свідчить про те, що серед основних чинників конкурентоспроможності країн визначальним є впровадження ефективних механізмів інноваційної політики, які забезпечують конкурентоспроможність економіки. Більшістю держав, які майбутній економічний розвиток пов'язують із здобутками науки та активними інноваційними процесами, розроблено документи, що визначають концептуальне і стратегічне бачення перспектив інноваційного розвитку економіки та формування національної інноваційної системи. Такий документ уперше було розроблено у США, його мають Великобританія, Франція, Німеччина, інші країни ЄС, а також Росія, Білорусь, Казахстан тощо. Досвід розвинених країн світу підтверджує, що ключова роль у забезпеченні умов інноваційного розвитку, формуванні національної інноваційної системи належить державі, яка встановлює стратегічні цілі, забезпечує ресурсну підтримку, зокрема бюджетне фінансування, податкове стимулювання, кредитування тощо. Особливе значення у процесах функціонування національної інноваційної системи має організація та стимулювання процесів оновлення технологій, передачі наукових розробок зі сфери знань у виробничу сферу, що досягається за допомогою розвитку системи освіти, ринку інтелектуальної власності, створення інноваційної інфраструктури, фінансового та податкового стимулювання науково-технічної діяльності тощо" [2]. Все це засвідчує важливість розвитку науково - технічної галузі. Саме тому для подолання існуючих проблем у науковій сфері сьогодні спробуємо дослідити розвиток сфери наукової діяльності в її історичній ретроспективі, зокрема в радянський період.

Варто зазначити, що аналіз наявних наукових досліджень з різних галузей права дозволяє простежити певну ґенезу наукового аналізу процесу становлення та розвитку сфери наукової діяльності в нашій державі, виділити певні тенденції цього процесу, які варто врахувати при формуванні підґрунтя сучасного дослідження з окресленої проблематики. Так, на різних етапах суспільного розвитку питання історичного розвитку сфери наукової діяльності в Україні стали предметом дослідження таких вчених, як В. Авер'янова, Д. Бахраха, Ю. Битяка, П. В асиленкова, Ю. Ведєрніко - ва, В. Гаращука, С. Гончарука, М. Данількевича, Ю. Козлова, В. Колпакова, С. Студенікіна, М. Студенікіної, С. Стеценка та ін.

Метою статті є дослідження передумов та еволюції історичного розвитку сфери наукової діяльності в Україні в радянський період.

Історичний розвиток сфери наукової діяльності був нерівномірним. При розгляді даної теми необхідно мати на увазі, що в науковій та навчальній літературі наукова діяльність трактується неоднозначно, залежно від позицій дослідників, детермінованих їх культурною традицією та орієнтацією. Так, систематичні історико-наукові дослідження наукової діяльності почалися тільки в XIX ст. Однією з перших у рамках історії наукової діяльності вирішувалося завдання хронологічної систематизації успіхів різних галузей науки.

З встановленням радянської влади в Україні з'явилася певна стабільність у розвитку наукових досліджень. Але були й контрастні процеси, що відбивалися на сфері наукової діяльності. Центром наукових досліджень у радянській Україні продовжувала бути відновлена Академія наук. Радянська влада формально ставилася до Академії прихильно, але не припиняла спроб повністю підпорядкувати собі її діяльність [3, с.93]. Однією з особливостей діяльності Академії наук з початку 1920 року стало зосередження на дослідженнях у галузі природничих і технічних наук. Спеціалістів - інженерів, агрономів, техніків, науково-освічених спеціалістів готували інститути: Київський політехнічний, Харківський технологічний, Одеський політехнічний і Катеринославський гірничий, а з 1926 року і Донецький гірничий інститут [4, с.160-161]. При цьому Нарком освіти Г.Ф. Гринько ініціював реформу вищої школи і науки, активно втручався у внутрішнє життя Академії, порушуючи демократичні традиції виборності її керівників. 1 лютого 1921 р. він звернувся з листом до УНТ, у якому запропонував йому об'єднатися з УАН. Так, вважав Г.Ф. Гринько, об'єднана наукова робота в УСРР зможе якнайдоцільніше використати всі її наукові сили та засоби для розвитку наукової діяльності [5]. Водночас, слід відмітити, що в Україні, як і в інших республіках СРСР, відбувався стрімкий етап розвитку саме державної наукової діяльності. На відміну від дореволюційного періоду, фундаментальні наукові дослідження були зосереджені, як вже відзначалось, в академічних інститутах Всеукраїнської академії наук. Якщо на початку 20-х років в Українській академії наук працювало всього 140 науковців, то вже у 1928 році - 3600 наукових працівників у 138 установах.

Таким чином, трансформаційні процеси 20-х років сприяли розвитку сфери наукової діяльності, незважаючи на всі труднощі. Основні складові цих перетворень вплинули на розвиток наукової діяльності наступним чином: по-перше, застосування політики "українізації" надало змогу здійснювати наукові дослідження українською мовою; по-друге, суспільна необхідність у науковій літературі сприяла новим науковим розробкам вчених (наприклад написання словників); по-третє, значно розширено науково-технічну сферу; по-четверте, відбулася мобілізація наукових організацій та науковців для потреб державного будівництва; по-п'яте, визначені особливості правового регулювання наукових організацій.

Однак у радянський період відбувається процес централізації та бюрократизації суспільного життя, що негативно вплинуло на розвиток сфери наукової діяльності. Проявом цього впливу була поступова політизація та ідеологізація наукової діяльності, скорочення та заборона певних її організаційних форм, прогресивних ініціатив вчених. Крім того, в адміністративному порядку була обмежена управлінська автономія наукових товариств, вищих навчальних закладів, проведені судові процеси над науковими працівниками, була організована адміністративна висилка з країни видних учених і фахівців різних галузевих наук. Разом із тим Положення про науково-дослідні роботи вузів 1923-1924 рр. надали реальні можливості для організації наукових досліджень. У 1927 році приймається Статут Академії наук СРСР, встановлюється її підконтрольність Раднаркому і Політбюро ЦК правлячої партії, ліквідується автономія вищих навчальних закладів у вирішенні управлінських та організаційно-наукових питань, приймаються нормативні акти, що забезпечують діяльність державних науково-дослідних інститутів [6, с.6].

Згодом наукові дослідження стали випереджувати і визначати розвиток техніки, а не навпаки, як було до цього часу. Практичне застосування наукових ідей привело до кардинальних змін у техніці та технологічних процесах. Як наслідок, вже у 30-х роках значно змінився статус науки у світі, у тому числі й в Україні. По - перше, економічно та організаційно зміцнилося її становище. Як наслідок, з цього часу планові наукові дослідження почали витісняти індивідуальну роботу вченого та винахідника. По-друге, значно поглибилося взаємопроникнення науки й промисловості.

Найбільші досягнення українських вчених 30-40-х років ХХ ст. мали місце у галузі фізико-математичних наук. Мабуть, це не випадково, тому що ще у 17-18 століттях у викладанні математики і фізики були закладені блискучі традиції у стінах Києво-Магилянької академії. У ХІХ - на початку ХХ ст. в Україні працювали видатні фізики М. Авенаріус у Київському університеті, М. Умов у Новоросійському (м. Одеса) університеті, М. Пильчиков і Д. Рожанський у Харківському університеті та ін.

Поряд з фундаментальними дослідженнями велися прикладні розробки, пов'язані з використанням глибокого охолодження у галузі промисловості і космосу. Із харківської школи кріогеніки вийшло майже два десятки академіків, членів-кореспондентів та докторів наук.

Уже на початку 40-х років українська сфера наукової діяльності стала невід'ємною частиною радянської та світової наукової думки. Вперше у світі було вирішені науково-технічні проблеми зварювання броні з розробкою досконалої технології та необхідного устаткування. Якість зварювальних робіт підвищилася, у 5 разів зросла продуктивність праці зварювальників. Такі ж методи були впроваджені на інших оборонних заводах СРСР [7, с.7].

Лише із середини ХХ ст. наукова діяльність почала розглядатися як об'єкт організації та управління, виділяються особливості наукової діяльності як об'єкта управління, які полягають у тому, що, будучи сферою духовного виробництва, наукова діяльність у своєму розвитку залежить від численних факторів як духовних, так і матеріальних. Саме їх і потрібно враховувати, коли порушується питання про певний цілеспрямований вплив на наукову діяльність. При цьому в даний період наукова діяльність розглядається у двох аспектах:

1) як особлива форма інтелектуальної діяльності, мета якої полягає в отриманні, переробці та розповсюдженні нової інформації;

наукова діяльність історичний розвиток

2) як особливий соціальний інститут, що має ієрархічну структуру [8, с.13-14]. Тобто наукова діяльність розвивалася при врахуванні в сукупності її вищенаведених особливостей.

В Україні у 60-80-х роках було сформовано потужний науковий потенціал: відбулося рекордне, чотириразове збільшення кількості науково-педагогічних працівників, щорічно для розвитку наукових досліджень виділялося до 5% ВВП. У публікаціях того часу дуже часто фігурувало твердження, що в СРСР працює чверть усіх науковців світу. Проте назване твердження не відповідало дійсності, оскільки базувалося на некоректних підрахунках. З боку СРСР враховувалося усі науково-технічні працівники, зайняті як у науково-дослідних інститутах, так і у вузах, і на виробництві (в усіх статистичних довідниках наводилися тільки такі узагальнюючі дані). Вони порівнювались з кількістю працюючих за рубежем тільки у сфері науки та наукового обслуговування, тобто без врахування виробництва, освіти тощо.

Проте науковий потенціал України був дійсно досить вагомим. У кінці 80-початку 90-х років у 165 наукових установах та дослідно-виробничих організаціях АН України працювали понад 87,7 тис. чоловік, у тому числі 17 тис. наукових працівників. Серед науковців значну частину складали спеціалісти вищої наукової кваліфікації - доктори (1911) та кандидати (10399) наук. Масштабні теоретичні й експериментальні дослідження у ці роки здійснювалися з 200 актуальних наукових напрямів. Одержані результати у деяких випадках були здійснені на рівні кращих світових зразків, збагативши вітчизняну і світову науку відкриттями першочергового значення [7, с.14].

Таким чином, підводячи підсумок дослідження щодо історії розвитку сфери наукової діяльності в радянський період, слід зазначити, що характерним був науковий аналіз суто теоретичних (при цьому не тільки теоретико-правових) положень окресленого питання, що негативно впливало як на розвиток юридичної науки, так і на формування її правового фундаменту. Комплексних монографічних досліджень, безпосередньо присвячених відповідній проблематиці, у цей історичний період не було.

Література