Питання іконографії Івана Мазепи у приватному листуванні Тетяни Цявловської та Сергія Білоконя

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПИТАННЯ ІКОНОГРАФІЇ ІВАНА МАЗЕПИ У ПРИВАТНОМУ ЛИСТУВАННІ ТЕТЯНИ ЦЯВЛОВСЬКОЇ ТА СЕРГІЯ БІЛОКОНЯ

Ковалевська Ольга Олегівна - кандидат історичних наук, доцент, старший науковий співробітник Інституту історії України.

Анотація

Досліджується один із цікавих епізодів наукової співпраці двох учених, які волею випадку зацікавилися темою іконографії українського гетьмана І. Мазепи (1639-1709) та намагалися відстежити її відображення у доступній на той час науковій літературі, побічно звертаючи увагу й на дотичні теми, пов'язані із цією історичною постаттю.

Стаття побудована на матеріалах приватного листування, яке зберігається у приватному архіву доктора історичних наук С. І. Білоконя, і було люб'язно надано авторці для опрацювання.

Ключові слова: іконографія; історіографія; архів; листування; малюнки; І. Мазепа; С. Білокінь; Т. Цявловська.

Аннотация

Исследуется один из интереснейших эпизодов сотрудничества двух ученых, которые волей случая заинтересовались темой иконографии украинского гетмана I. Мазепы (1639-1709) и стремились отследить ее освещение в доступной на то время научной литературе, паралельно обращая внимание на сопредельные темы, связанные с этий исторической личностью.

Статья написана на материалах часной переписки, которая хранится в личном архиве д.и.н. С. И. Белоконя, и было любезно предоставлено автору для анализа.

Ключевые слова: иконография; историография; архив; переписка; рисунки; И. Мазепа; С. Белоконь; Т. Цявловская.

Annotation

The scientific research is dedicated to the one of interesting episode of the scientific collaboration of two scientists, who casually interested in the iconography of Ukrainian Hetman I. Mazepa (1639-1709), have tried to research its reflection in evaluable for that time scientific publications, giving attention to the relevant topics, connected with this historical personality.

The article is based on the private correspondence that stored in the private archives of Doctor of history S.I. Bilokin, who kindly presented it to author for research.

Key words: the iconography; the historiography; the archives; the correspondence; the drawings; I. Mazepa; S. Bilokin; T. Tsyavlovska.

На сьогодні проблема виявлення, атрибуції, аналізу, класифікації та систематизації портретів Івана Мазепи або зображень, йому присвячених, є достатньо дослідженою та широко відображеною в літературі. Суттєвий внесок у цей процес був здійснений істориками, мистецтвознавцями та колекціонерами ХІХ - першої третини ХХ ст.¹ Не менш вагомими були здобутки українських учених, котрі працювали за кордоном, та іноземних дослідників другої половини ХХ - початку ХХІ ст.² Водночас, як показав аналіз радянської історіографії 30-х - кінця 80-х рр. ХХ ст., протягом цього періоду радянськими вченими не було здійснено жодного дослідження, присвяченого опрацюванню питань іконографії, тобто загальної сукупності наявних зображень певної особи - Івана Мазепи. Виняток становили лише кілька невеличких розвідок кінця 1920-х - початку 1930-х років, присвячених відлитим експонатам Чернігівського історичного музею³, загальній історії походження дзвонів⁴, коротке повідомлення на засіданні комісії історії козаччини і козацької доби ВУАН⁵, а також монографія з історії ливарництва в Україні⁶, в яких була згадка про портретне зображення гетьмана на дзвоні “Голуб”, відлитого 1699 р. військовим ливарником Карпом Балашевичем для Воскресенської церкви Батурина або для Домниць- кого монастиря на Чернігівщині. Натомість відсутність інтересу з боку офіційної історичної науки до подібної тематики зовсім не означала принципового небажання вчених нею займатися чи неможливість наукового пошуку в цьому напрямку. Як демонструють матеріали приватного листування Т. Цявловської та С. Білоконя⁷, тема іконографії І. Мазепи була затребуваною, однак її повноцінне дослідження обмежувалося двома суттєвими чинниками: відсутністю доступу до необхідних джерел та літератури, а також неможливістю публікації результатів подібного дослідження жодним із вчених. Відтак факт їх співпраці та унікальні матеріали з іконографії І. Мазепи довгий час залишалися лише на сторінках їхніх листів, оприлюднення яких стало можливим лише на початку ХХІ ст., коли ця тематика знову стала актуальною.

Як свідчить зміст листування та результати наукової роботи Т. Цявловської, її інтерес до іконографії І. Мазепи виник як суто маргінальний сюжет у зв'язку з тим, що Тетяна Григорівна працювала над виданням малюнків О. Пушкіна та готувала коментарі до них. Опрацьовуючи текст автографу поеми “полтава”, вона знайшла малюнки, що за контекстом мали б зображувати українського гетьмана. Один із цих малюнків не мав ознак портрета і являв собою ляльку, що висить на шибениці⁸. Натомість інший був наслідуванням зображення, відомого з літератури як “портрет Мазепи”, виконаний Я.П. Норбліном⁹. Т. Цявловську зацікавило питання достовірності цього зображення і того, наскільки цей портрет міг відтворювати справжні риси зовнішності І. Мазепи. Саме у пошуках відповіді на це запитання вона й звернулася до С. Білоконя з проханням допомогти розшукати додаткову інформацію щодо іконографії гетьмана, оскільки самій дослідниці вдалось розшукати з цього приводу лише статтю П. Еттингера¹⁰.

Відповідаючи на запит Т. Цявловської, С. Білокінь повідомив, що про гравюру Я. П. Норбліна “Мазепа” свого часу писав академік АН СРСР М. Грушевський, відзначаючи при цьому, що вона “очень сомнительная”, а взагалі-то існує велика кількість портретів І. Мазепи, що представляють “несопоставимые типы лица”¹¹. Прагнучи знайти якомога більше інформації щодо цієї гравюри в літературі, С. Білокінь запропонував пошукати згадки про неї в рідкісних на той час виданнях лекцій Д. Антоновича¹² з історії української гравюри та в альбомі історичних портретів Г. Хоткевича¹³. Крім того, він просив Т. Цявловську повідомити йому рік видання статті П. Еттингера для ознайомлення з її змістом. У свою чергу дослідниця надіслала до Києва не лише посилання на вищезгадану статтю, але й повний текст коментаря її автора, наданого їй 25 січня 1945 року окремою листівкою. П. Еттингер, зокрема, писав, що “Норблен, конечно, не мог знать Мазепу, а офорт его с этим названием сделан с еврея-арендатора, которому почему-то присвоили кличку “Мазепа”. Ровинский в своем труде о гравированных портретах поместил этот офорт в иконографии Мазепы и вот пошла писать губерния (sic!)! Моя заметка об этом недоразумении была помещена в “Русском библиофиле” (1913, № VII)”¹⁴.

Отримавши це повідомлення, а також виконуючи свої зобов'язання щодо пошуку більш ґрунтовної інформації про того, кого насправді зобразив Я. П. Норблін на гравюрі, що стала першовзірцем для малюнка О. Пушкіна, С. Білокінь провів значну пошукову роботу, про результати якої повідомив Т. Цявловську наступним листом. Як свідчить зміст цього листа, гравюра Я. П. Норбліна була досить відомим у світі твором, мистецький рівень якої не дозволив би імені її автора канути в небуття. Саме таким чином про цей твір писав польський дослідник творчості гравера Зигмунт Батовський, працю якого вдалось розшукати С. Білоконю¹⁵. Щодо відповідності назви “аквафорти”, як її називає З. Батовський (аквафорта - спосіб гравірування по міді; відбиток, який при цьому з'являється, називається офортом), справжнім рисам зовнішності гетьмана І. Мазепи, то в тексті монографії зазначалося, що “у представленной фигуры [...] нет в чертах лица ничего общего характером с известными изображениями славного Козака [...], также и надпись на последнем состоянии аквафорты “Mazeppa aetat 70” к нему не относится”¹⁶. Більше того, З. Батовському вдалось з'ясувати, що портрет І. Мазепи, який зберігався в Київському церковно-археологічному музеї, був лише аматорською копією норблівської гравюри, виконаною Де ля Флізом для своїх альбомів¹⁷. Цитуючи та посилаючись на текст праці З. Батовського, С. Білокінь повідомляв, що численні відбитки та варіанти цієї гравюри зберігалися у фондах Національної бібліотеки у Парижі. Проаналізувавши їх, польський дослідник зумів подати загальний опис зовнішності портретованої особи: “Зажатые губы, тяжелый взгляд, бритые усы и щеки придают старцу выражение задумчивости и важности, а одежда преображает его в экзотического сановника или - о чем, надо полагать, скорее думал Норблин в ходе формирования замысла - в рембрандтовского раввина”¹⁸. Щодо підпису під гравюрою, на підставі якого це зображення певний час деякі дослідники вважали за портрет І. Мазепи, то З. Батовський писав, що вона не має стосунку до українського гетьмана. Роз'яснення цього питання були надані автору монографії відомим художником та критиком мистецтва Генриком П'єнтковським, який, посилаючись на сімейну традицію родини князів Чарторийських, повідомляв, що “фигура, которую Норблин обессмертил столь мастерски, - это еврей-арендатор кн. Чарторысских, известный в княжеских владениях под именем Мазепы”¹⁹.

Перевірити повідомлення Г. П'єнтковського, яке також було опубліковано на сторінках польськомовної газети “Кур'єр Варшавський”, С. Білоконю не вдалося через відсутність примірника цієї газети в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР (нині НБУВ - Авт). Однак щодо питання про прізвисько “Мазепа”, надане портретованому єврею-орендарю, то, посилаючись на тлумачення цього слова словниками української мови П. Білецького-Носенка та Б. Грінченка, С. Біло- кінь писав, що це могло бути пов'язано як зі значенням “маска”, так і з визначенням “неохайна, груба людина”²⁰. Корисним у цьому сенсі могло бути й використання польських словників, результати опрацювання яких він розмістив на сторінках наступного листа. Там, зокрема, зазначалось що “мазепою” в польській мові могли називати людину з “широким обличчям та маленькими очима” або “брудну та неохайну людину.

З'ясовуючи причини появи такого, на перший погляд, не зрозумілого підпису під гравюрою, С. Білокінь натрапив на статтю К. Широцького, який погоджувався з висновками з. Батовського і також стверджував, що це не міг бути портрет справжнього гетьмана І. Мазепи. Таким чином, С. Білокінь представляв до уваги Т. Цявловської вже чималу історіографію питання, де П. Еттингер явно не був першовідкривачем невідповідності підпису зображенню.

Продовжуючи свої бібліографічні пошуки, С. Білокінь розшукав оригінальне повідомлення про те, що наприкінці позаминулого століття (тобто ХІХ-го) у Варшаві, у бібліотеці Красинських, зберігався портрет олією, причому обличчя зображуваного було дуже подібним до норбленівського “орендатора”. Сучасним українським дослідникам вдалось з'ясувати, що то був не старовинний портрет, який, за припущенням деяких знавців іконографії І. Мазепи, міг слугувати взірцем Я. П. Норбліну, а навпаки - написаний пізніше з норбліновської гравюри портрет “польського шляхтича” пензля Я. Морачинського (1850). звичайно, що цієї інформації С. Білокінь на той час не міг мати, а отже, він повідомляв про варшавський портрет саме як про можливе джерело норбленівського портрета.

Дослідник також знайшов цікаве повідомлення, зафіксоване в багатотомній праці Д. Ровинського про існування гравюри Д. Галяховського (“Апофеоз Мазепи” (1708) - Авт.), яка зображувала І. Мазепу. Це зображення було виконане на жовтому шовку або атласі, а відтак спроби його сфотографувати, здійснені у ХІХ ст., залишилися безрезультатними. зберігалася ця гравюра також у колекції Красинських у Варшаві. Д. Ровинський, незважаючи на явні розходження в зображенні облич на обох гравюрах, перш за все через різні бороди (у Д. Галяховського вона коротка та одинарна, а у Я. П. Норбліна - довга та роздвоєна - Авт), вважав, що в обох випадках зображували саме українського гетьмана І. Мазепу.

Подібна впевненість Д. Ровинського, а також знайдені С. Біло- конем інші повідомлення на користь того, що норбленівський “мазепа”, то є гетьман України, в якого могла “закохатися Мотря”, примусили українського дослідника засумніватися в правоті 3. Батовського. врешті-решт, С. Білокінь, очевидно, вже був готовий погодитися з висновком О. Лазаревського, що на питання, який з портретів І. Мазепи слід вважати автентичним, варто відповідати - “тот, который изображен на норбленовской гравюре...”. Тим більше, що дослідник вважав слушним зауваження О. Лазаревського, що справжній портрет І. Мазепи слід шукати саме у Польщі, де ці портрети зберігали, а на теренах Російської імперії нищили як крамолу.

Отже, подібна суперечливість висновків різних авторів щодо достовірності портретів І. Мазепи та незрозумілість питання праобразу чи першовзірця гравюри Я. П. Норбліна змусила С. Білоконя констатувати, що: “вопрос зашел в совершенный тупик. Мне кажется, что выход из него есть лишь один. Я попытаюсь связаться с кем-нибудь из современных, кажется, возросших в числе, исследователей Норблена в Варшаве (підкреслено С. Білоконем - Авт.) (Может быть, Вы уже знакомы с таковыми?). Нужно разыскать гравюру Галяховского и портрет маслом, в крайнем случае более подробные о них сведения. Этот вопрос интересен уже мне самому, и я постараюсь довести его до конца. Во всяком случае мне кажется, что с комментарием к рисунку Пушкина следует повременить: дело совершенно не ясно”.

На жаль, такі ґрунтовні, як на той час, результати пошуків, здійснені Сергієм Івановичем, так і не знайшли свого відображення в праці Т. Цявловської. Як не дивно, але Тетяна Григорівна, очевидно, передчувала подібний варіант розвитку подій. В одному з листів, дякуючи своєму колезі та захоплюючись результатами його розшуків, вона мимохідь написала, що ці матеріали обов'язково будуть використані, якщо до цього коли-небудь дійде справа. У даному випадку Т. Цявловська мала на увазі давнє прагнення усіх пушкіністів, та й не лише їх, побачити усі малюнки О. Пушкіна опублікованими. Підставою для сподівань на таке видання стала заява видавництва “Наука” про те, що “альбом рисунков Пушкина, взятых из всех его рукописей” обов'язково буде опубліковано до наступного ювілею поета. Ця заява була зроблена у 1937 р. у передмові до видання творів поета. На момент виходу книги Т. Цявловської “Рисунки Пушкина” ідея видання вищезгаданого альбому так і не була втілена. Навіть активні виступи відомої пушкіністки на сторінках тогочасної преси не вплинули на ситуацію, а відтак малюнки О. Пушкіна ще й досі залишаються невиданими у повному обсязі.

Більше того, ані в першому, ані в другому виданні малюнків О. Пушкіна, здійснених Т. Цявловською, малюнок поета, зроблений за аквафортою Я. П. Норбліна, був відсутній. А, відповідно, і коментар до нього, над пошуком матеріалу для якого працював С. Білокінь. Взагалі, серед малюнків, які мали стосунок до постаті І. Мазепи й увійшли до першого видання книги Т. Цявловської, авторкою був поданий лише той з них, що супроводжував рукопис “Полтавы” і був ідентифікований як “Трое повешенных. В рукописи поэмы “Полтава” №838 (ЛБ 2371), л.44 об. Сентябрь (?) 1828, г. Петербург”. Цей малюнок був розміщений на сторінці 37. Першим на цьому малюнку гіпотетично зображено Мазепу, а двоє інших мали уособлювати його прибічників. Малюнок був пов'язаний з віршами третьої пісні поеми: “...Кто опишет негодованье, гнев царя? Гремит анафема в соборах; Мазепы лик терзает кат...”. Про те, що в рукописах О. Пушкіна існує ще й портрет І. Мазепи, виконаний за гравюрою Я. П. Норбліна, мови не було. Хоча цілком можливо, що саме це мала на увазі дослідниця, коли перелічувала історичні особистості, чиї портрети зустрічалися на сторінках пушкінських рукописів, зокрема, Робесп'єр, Наполеон, Мазепа, Кочубей, Карл Занд та інші. іконографія гетьман мазема науковий

Незважаючи на таку ситуацію, яка невдовзі стала очевидною, С. Білокінь вирішив закінчити розпочату справу пошуку портретів І. Мазепи та імовірного взірця, яким послугувався Я. П. Норблін, про що свідчить зміст його листа, надісланого Т. Цявловській у січні 1974 р. Дослідник повідомляв, що, нарешті, закінчив роботу і може підбити підсумок своїм пошукам. Питання іконографії І. Мазепи виявилося нелегкою справою, адже на це було кілька об'єктивних причин. Однією з перших він назвав необізнаність із текстом третього (невиданого) тому збірника “Мазепа”, який мав би містити бібліографію присвячених гетьману праць, а, отже, не міг мати уявлення про усі можливі дослідження його іконографії. Наступною проблемою виявилася недоступність багатьох дореволюційних видань, а також тих, що виходили за кордоном. зокрема, йому було невідоме видання О. Оглоблина, про яке він пише, посилаючись на чутки (“по слухам, о Мазепе издал перед смертью фундаментальный двухтомник эмигрант Александр Оглоблин, но это издание мне, понятно, не известно”). Нарешті, дослідник з жалем зазначив, що “мои трудности усугубляло наконец то, что наша историография данным вопросом не занимается вообще”.

Усі ці чинники не завадили С. Білоконю зібрати достатньо інформації, щоб запропонувати їх своїй колезі та зробити кілька власних висновків. По-перше, попри недоступність для радянського вченого, темі іконографії І. Мазепи було присвячено значну кількість джерел.

По-друге, “в силу своей диковинности в галерее портретов особое место занимает известный офорт Жан-Пьера Норблена (1745 - 1830)”, про автора якого С. Білокінь теж подав коротку біографічну довідку. З неї випливала одна обставина, яка пояснювала, який стосунок мав Я. П. Норблін до родини кн. Чарторийських і яким чином він міг виконати портрет цього “єврея-орендаря”. Далі в тексті листа було подано повний опис аквафорти, її розміри, інформація про те, де зберігалися її численні відбитки.

Потім С. Білокінь ґрунтовно виклав суперечливі точки зору дослідників щодо достовірності портретів І. Мазепи взагалі та портрета роботи Я. П. Норбліна зокрема. Особливу увагу С. Білокінь звернув на гравюру Д. Галяховського, оскільки в її автентичності не було сумніву через місце та час її виконання, а також тому, що В. Горленко розглядав її як імовірний прообраз норбленівської аквафорти. Потім у листі ще раз було розглянуто тлумачення слова “мазепа” в польській мові та порівняно це значення з образом, що постав на гравюрі. Нарешті, спираючись на монографію з. Батовського, як на одну з найґрунтовніших праць, присвячених творчості мистця, С. Білокінь робить висновок - норбленівський “Мазепа” не є портретним зображенням українського гетьмана. Цю думку підтримали та додатково обґрунтували у своїх працях такі дослідники, як Б. Барвінський, К. Широцький, П. Еттингер, М. Голубець та інші. Точка зору М. Грушевського з цього приводу виявилася більш критичною. На його думку, було незрозумілим прагнення художника створити з “какого-то арендатора образ властелина, вождя, каким, несомненно, является персонаж Норблена”. вчений сподівався, що вихід із цієї заплутаної ситуації буде знайдено, якщо буде виявлено додаткові матеріали. Остаточний висновок у цьому питанні належав, за словами С. Білоконя, В. Січинському, який зазначив: “В вопросе иконографии гетмана Ив. Мазепы следует, вне сомнения, руководствоваться основным принципом, что только портреты, выполненные при его жизни его же современниками, можно считать аутентичными”. Слідом за В. Січинським С. Білокінь погодився, що “современные портреты Мазепы, исполненные маслом, до наших дней не дошли (с.155), т.к. все памятники, связанные с его именем, после 1709 года старательно уничтожались (с.135-136)”, що на сьогодні вже не відповідає дійсності, адже сучасним українським дослідникам все ж таки вдалося розшукати один портрет, виконаний олією на полотні і датований 1725-1750 рр. Але на час листування С. Білоконя з Т. Цявловською (тобто початок 1970-х років) автор листа не міг знати про це з об'єктивних причин.

Посилаючись на відому та ґрунтовну працю П. Білецького “Український портретний живопис ХУЕЕ-ХУШ ст.”, С. Білокінь зазначив, що додаткового дослідження потребує портрет з Державного історичного музею у Москві. Пізніше, вже на початку ХХІ ст., ці побажання були здійснені, що дало можливість відкинути цей портрет як достовірний, оскільки було доведено, що на ньому зображено великого гетьмана литовського Казимира Павла Яна Сапєгу.

Отже, як писав С. Білокінь, “что касается офорта Норблена, как и других позднейших иностранных гравюр - ценности в отношении портретного подобия очень сомнительной, - то он должен быть признан фантастическим, даже если не принимать во внимание его происхож- дения”. Усі зібрані та представлені на розсуд Т. Цявловської матеріали С. Білокінь безкорисно надавав у розпорядження своєї колеги, про що зазначено наприкінці цього листа. Однак, уже маючи досвід боротьби за видання повного зібрання малюнків О. Пушкіна, які не увінчалися успіхом, Т. Цявловська, оцінивши працю С. Білоконя та подякувавши йому за неї, порадила опублікувати цей цінний матеріал під його власним прізвищем. На це дослідник відповів аналогічною пропозицією, з уточненням щодо місця видання та імовірної назви (“местом издания в таком случае следовало бы взять, я думаю, малотиражный ведомственный сборник, а в заглавии избежать некое имя...”).

Цим ідеям не судилося втілитися тоді, хоча саме завдяки самому факту збереження цього листування та додаткових матеріалів до нього, у вигляді бібліографії, складеної С. Білоконем, ми отримали унікальну можливість пересвідчитися у тому, що тема іконографії І. Мазепи, попри усі обмеження, не була проігнорована дослідниками, які працювали за радянських часів. Більше того, завдяки науковій прискіпливості Т. Цявловської, вдалося з'ясувати, що образ І. Мазепи викликав особливу зацікавленість О. Пушкіна не лише як поета, але і як художника, рисувальника. Окремий інтерес становить також “дослідницька кухня”, відбита в текстах листів обох кореспондентів, та характерні риси неофіційного спілкування вчених, чиї наукові інтереси, на перший погляд, були зовсім різними.

Таким чином, можна впевнено стверджувати, що тема іконографії І. Мазепи була предметом дослідження радянських вчених у ХХ ст., хоча її опрацювання велося у приватному порядку й не стало надбанням історіографії тих часів. Заслуговують на увагу висновки, зроблені одним з кореспондентів (С. Білоконем - Авт.), щодо значної історіографії цієї проблематики, а також щодо першоджерел конкретного зображення - гравюри Я. П. Норбліна “Мазепа”, яке в подальшому мало численні наслідування, зокрема, О. пушкіним. правдивість цих висновків та імовірність деяких припущень була підтверджена (або спростована) значно пізніше, вже на початку ХХІ ст., що зайвий раз підкреслило правильність рекомендованих у листах шляхів подальших наукових пошуків.

Література

1. Барвінський Б. Портрет гетьмана Мазепи в замку в Підгірцях / Б. Барвінський // Історичні причинки. Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Русі. - Т.І. - Жовква, 1908. - С. 96-108;

2. Портрет Мазепи кисти артиста-маляра Осипа Куриласа // Історичні причинки. Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Русі. - Т. ІІ. - Львів, 1909. - С. 22-28;

3. Гетьман Іван Мазепа в всесвітній літературі і штуці // Історичні причинки. Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Русі. - Т.ІІ. - Львів, 1909. - С. 29-37;

4. Причинок до питання про т.зв “Бекетівський” портрет Мазепи // Історичні причинки. Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Русі. - Т.ІІ. - Львів, 1909. - С. 38-51;

5. Доповнення до статей про Мазепу // Історичні причинки. Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Русі. - Т.ІІ. - Львів, 1909. - С. 77-94.;

6. Грушевський М. До портрета Мазепи / М. Грушевський // Записки НТШ. - 1909. - Т.92. - С. 246-248;

7. Грушевський М. Ще до портрета Мазепи / М. Грушевський // Там само. - 1910. - Т.94. - С. 162.;

8. Грушевський М. Ілюстрована історія України / М. Грушевський. - К., Л., 1912; Павловский И. Малороссийский гетман И.С.Мазепа: Портрет из замка князей Сангушко в Подгорске / И. Павловский // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. - Полтава, 1912. - Вып.8. - С. 145;

9. Широцький К. “Mazepa aetat 70” Норблена / К. Широцький // Сяйво. - 1913. - Число 10,11,12. - С. 245-247;

10. Эттингер П. Материалы для будущего издания “Словарь русских гравированных портретов” / П. Эттингер // Русский библиофилъ. - СПб., 1913. - №7. - С. 23-25 + 3 вклейки.

11. Січинський В. Іван Мазепа й українське мистецтво / В. Січинський // Календар свободи на Мазепинський рік 1959. - Видання Українського народного союзу. - С. 93-98;

12. Олянчин Д. Портрет Мазепи: який з досі відомих мальованих портретів є до нього подібний / Д. Олянчин // Шлях перемоги. - 1961. - Ч. 1-2, 4;

13. Bailbe J. M. Mazeppa et les artistes romantiques / J. Bailbe // Annales de la faculte des lettres d'Aix-en-Provence, 1966. - T. XI. - Р. 13-40;

14. Мацьків Т. Гравюра І.Мазепи з 1706 р. / Т. Мацьків // Український історик. - 1966. - Т. ХІІ. -

15. Біднов В. Дзвони. Короткі історичні відомості / В. Біднов. - Варшава: Друкарня Синодальна, 1931. - С. 21.

16. Юркевич В. Засідання Комісії історії козаччини і Козацької доби / В. Юр- кевич // Україна. - 1930. - 7/9. - Кн. 42. - С. 196-198.

17. Жолтовський П. М. Художнє лиття на Україні / П. М. Жолтовський. - К.: Наукова думка, 1973. - С. 45, 111.

18. Хоткевич Г. Альбом історичних портретів. - Серія І., вип. 1. (Портрет Івана Мазепи); Серія І., Вип. 2. (Портрет Магдалени Мазепиної). - Львів: З друкарні І. Айхельберга, 1909.

19. Ковалевська О. Іконографія Івана Мазепи в образотворчому мистецтві ХХ - початку ХХІ ст. / О. Ковалевська. - К.: Темпора, 2013. - С. 19-20.

20. Цявловская Т. Г. Рисунки Пушкина / Т. Г. Цявловская. - М.: Наука, 1970. - 168 с.

Размещено на Allbest.ru