Причини початку громадянської війни в Римі в 49 р. до Р.Х.: Юлія і Красс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Причини початку громадянської війни в Римі в 49 р. до Р.Х.: Юлія і Красс

Античні джерела з історії останніх років Римської республіки серед причин початку громадянської війни, що почалася в 49 р. до Р.Х., наводять розрив особистих відносин між Юлієм Цезарем та Помпеєм Великим. Цей розрив нібито був спричинений загибеллю Юлії - дочки Цезаря, що була одружена із Помпеєм, а погіршила ситуацію смерть Красса - їхнього колеги по тріумвірату. Особливо така точка зору пропагується у творах Лукана, Веллея Патеркула, Плутарха та Аппіана. Вони прямо вказують, що Цезар і Помпей давно стояли на порозі війни, і лише посередництво Юлії і Красса утримувало їх від кровопролиття. Одначе хронологія виявляє помилковість такої точки зору - Юлія померла в 54 р. до Р.Х., Марк Красс - в 53 р. до Р.Х., а громадянська війна спалахнула тільки на початку 49 р. до Р.Х. Більше того, ретельний погляд на відносини між тріумвірами виявляє, що між Помпеєм і Цезарем не було прямих протиріч аж до 52 р. до Р.Х., про що можна судити із повідомлень авторів, що були сучасниками вказаних подій. На основі таких роздумів ми припустили, що в джерелах пізнішої античної традиції уявлення про вплив Юлії та Крас - са на початок громадянської війни з'явилися в певний період, як результат рецепції вузлової історичної події.

Аналіз досліджень і публікацій. Значна частина сучасних дослідників прямо дотримується точки зору, представлених джерелами, не піддаючи їх сумнівам. Наприклад, Р. Сайм вважав, що смерті Юлії і Красса могли одразу ж призвести до розриву відносин двох діячів. Проте цього не сталося винятково через дії Помпея, який підтримував видимість союзу із Цезарем, поки сам збирав навколо себе прихильників Красса і торував собі шлях до римської аристократії [26, с. 38-40].

У своїй нещодавній монографії Р. Біллоуз охарактеризував смерть Юлії як трагедію, що «більше ніж будь-що інше призвела до розпалу громадянської війни, усунувши найміцніший зв'язок між Помпеєм і Цезарем» [7, с. 179]. Загибель же Красса він визначив як велику катастрофу, що здійснила невимірний вплив на Рим і римську політику. Хоча той перебував у тіні репутації Помпея, як найславетнішо - го римського завойовника і досягнень Цезаря в Галлії, його багатство і зв'язки були здатні слугувати гальмами в будь-якому серйозному конфлікті між іншими двома. Найчастіше він обирав бік Цезаря проти сильнішого Помпея. Ця роль буфера між двох найбільших лідерів Риму, на думку Р. Біллоуза, мала тільки покращитися завдяки посаді правителя Сирії і командувача великої армії. Після його ж смерті Помпей і Цезар залишилися як два найбільших військових лідери у Римі, яким не знайшлося посередників для примирення [7, с. 180-181]. Таку ж думку раніше висловлював і С.Л. Утченко [6, с. 153-154], а на сьогодні її дотримується і низка інших дослідників, зокрема Ш. Хейлі [14, с. 55], Е. Еверітт [11, с. 176], Д. Шоттер [23, с. 71], Х. Суейн та М. Дейвіс [25, с. 161-163], П. Марін [17, с. 137-139], І.С. Горбуліч [2, с. 297], А.Б. Єгоров [3, с. 182183].

Очевидно, що біля витоків цієї теорії в історіографії стоїть Т. Моммзен. Повторюючи слова Плутарха, він говорить про «розірвані долею родинні зв'язки», які Цезар намагався відновити після смерті Юлії [5, с. 320-321]. Він же й відводить Крассові роль «зайвого колеги» в тріумвіраті, завданням якого було встановлення рівноваги між двома іншими тріумвірами шляхом перетягування шальок терезів на бік Цезаря проти сильнішого Помпея [5, с. 310].

Протилежну думку чи не вперше висловив Е. Груен. Він зауважив, що інтерпретувати смерть Юлії і Красса як розрив персональних зв'язків та втрату посередника між Цезарем і Помпеєм, просто слідуючи в цьому античним авторам, є особливо незадовільним [13, с. 450]. Дослідник нагадав, що шлюб Помпея і Юлії був лише способом закріплення політичної співпраці, а те, що він ще й виявився щасливим, - стало приємною випадковістю. На думку Е. Груена, смерть Юлії завдала Помпеєві і Цезарю болю втрати, але не зробила причини політичної співпраці менш важливими [13, с. 450]. Так само не варто вважати Красса людиною, яка тримала всіх трьох діячів у купі. Е. Груен характеризує його як майстерного маніпулятора, що увійшов до коаліції з власною метою і брав активну участь тільки тоді, коли це відповідало його інтересам, в інших випадках залишаючись на другому плані [13, с. 450].

Із сучасних дослідників цю точку зору підтримують Е. Голсуорсі [12, с. 294], Р. Сігер [22, с. 13О], П. Созерн [24, с. 113], Дж. Ремзі [20, с. 46]. Е. Камм, дослідник біографії Цезаря, загалом обережно ставиться до оцінки смерті Юлії, вважаючи, що не зовсім ясно, чи могла вона «слугувати причиною чи початком якого-не - будь розриву відносин двох найвизначніших людей у Римському світі» [15, с. 83-84].

Метою дослідження є проведення аналізу античних джерел для встановлення витоків уявлень про загибель Юлії та Красса як причини громадянської війни між Цезарем і Помпе - єм.

Виклад основного матеріалу. Дві обставини, як зазначено в античних джерелах, завдали удару по особистих стосунках Помпея і Цезаря в другій половині 50-х рр. до Р.Х. Першою була смерть Юлії, дочки Цезаря, яку він віддав заміж за Помпея ще у 59 р. до Р.Х. для зміцнення політичного союзу між ними (Plut. Pomp. 47; Caes. 14; Suet. Div. Iul. 21, App. BC. 2.14; Vell. 2. 44.3). Попри те, що цей шлюб укладався виключно з політичних міркувань, а різниця у віці була суттєвою (Помпеєві на той час було 47 років, а Юлії - 24) [14, с. 53], все ж, як відзначила Ш. Хейлі, він був прикладом шлюбу, в якому любов переважила політику [14, с. 53; 24, с. 113]. І.С. Горбуліч датує смерть Юлії 54 р. до Р.Х. [2, с. 297], посилаючись при цьому на повідомлення Светонія: «Eodem temporis spatio matrem primo, deinde filiam, nec multo post nepotem amisit» (Suet. Div. Iul. 26.1). Одначе Светоній не вказує точної дати, з його слів тільки зрозуміло, що Юлія померла «в роки» між з'їздом в Луці і загибеллю Публія Клодія, тобто між 56 та 52 рр. до P. Х. Точну дату її смерті ми можемо встановити завдяки листам Цицерона, в яких він говорить про велике горе («maiorem dolorem» - Cic. Q. fr. 3. 1.17) та скорботу («luctum» - Cic. Fam. 7.9.1), що спіткали Цезаря. З тексту першого листа (Cic. Q. fr. 3. 1.17) ми можемо припустити, що Юлія померла в серпні 54 р. до Р.Х.

І дійсно - після багатьох років військових кампаній, походів і політичних інтриг Помпей Великий нарешті почав пізнавати радощі цивільного життя. І в цьому головну роль відіграла Юлія: «…Все ж дуже швидко й сам [Помпей] розм'як через любов молодої дружини, якій повністю присвятив себе і проводив з нею багато днів у заміських помістях і садах, занедбавши те, що діялось на форумі» - «тауи рЬтої каї аитод граХааагто та тщ корпя граті каї протієм оKоlvy та поХХа каї ат^іп^гргигу iv ауроїд каї кппоїд, П^гХгі тш кат' ауораv пратто^.і-vav» (Plut. Pomp. 48). Він настільки занедбав політичні справи, що в 58 р. до Р.Х. ледь не став жертвою одіозного народного трибуна Публія Клодія, якого підозрювали в організації замаху на Помпея (Plut. Pomp. 49). На деякий час він був змушений повернутися до державної діяльності, пов'язаної, в першу чергу, із роботою зернової комісії та консульством в 55 р. до Р.Х. Одначе в 54 р. до Р.Х. він знову покинув усі свої справи - і навіть відмовився їхати у провінцію після консульства - щоб увесь свій час приділити вагітній Юлії: «. [Помпей] передавши командування і провінції найближчим легатам, сам з дружиною подорожував Італією від одного гебетерія [місце зустрічі й розваг молодих людей] до іншого» - «оті прга$гитаїд фІХоїд параіїоид та атратгирата каї тад ІпаруІад, аитод iv тоїд пгрї тщ Iтаxlаv nЯптпрІоїд, ргтіш аХХотг аКХаураг» (Plut. Pomp. 53). Під час пологів вона і померла, як вказувалось вище, в серпні 54 р. до Р.Х., а незабаром померло і новонароджене немовля.

Це була друга вагітність Юлії, перша ж теж закінчилася трагічно - стрес, викликаний вже згаданим замахом на життя Помпея людьми Клодія в 58 р. до Р.Х., призвів до передчасних пологів і викидня. З незрозумілих причин А.Б. Єгоров відносить цей випадок до 54 р. до Р.Х. [3, с. 182], посилаючись при цьому на Плутарха, хоча той чітко говорить, що Юлія потім завагітніла вдруге і померла вже після пологів (Plut. Pomp. 53). Очевидно, що автор передає точку зору Валерія Максіма: «quae, cum aediliciis comitiis Pompei Magni coniugis sui uestem cruore respersam e campo domum relatam uidisset, territa metu ne qua ei uis esset adlata, exanimis concidit partumque, quem utero conceptum habebat, subita animi consternatione et graui dolore corporis eicere coacta est magno quidem cum totius terrarum orbis detrimento» (Val. Max. 4.6.4).

Повідомлення джерел різняться стосовно того, було новонароджене немовля хлопчиком («nepotem» (онук Цезаря) - Suet. Div. Iul. 26; «filius parvus Pompei» - Vell. 2. 47.2) чи дівчинкою («впХи» - Plut. Pomp. 53; «виуатрюу» - Dio. 39. 64.1).

Римський народ вшанував пам'ять Юлії, наполігши на тому, щоб її поховали на Марсовому полі (Plut. Pomp. 53; Caes. 23; Liv. Per. 106). У вже згаданих листах Цицерона ми бачили, що ця втрата була великим ударом для Цезаря; зі слів Плутарха ми також дізнаємось, що не меншим горе було і для Помпея: «Наскільки великим було горе Помпея, настільки й Цезаря» -

«каї ргуа ylv aurov гоуг Порпп'т, ріуа fri Kalaapa nivQoз» (Plut. Ceas. 23). Фактично, він просто зачинився у своєму домі і лише спостерігав, як розвиваються події, занедбавши всі політичні справи [17, с. 137].

Античні автори висвітлюють смерть Юлії як чи не найголовнішу причину війни між Помпеєм і Цезарем. Таку точку зору, наприклад, ми зустрічаємо у «Фарсалії» Лукана: «Розділяється залізом держава могутнього народу, // що морем і землями всього світу володіє - // не розділили двоє фортуни. Тому що запорука кревного // союзу - Юлія - забрала зловісний поховальний смолоскип // до підземного світу Мойр, грізною // рукою відрізана. Якби ж тобі велике провидіння дало // більше днів, ти одна могла б вгамувати // несамовитих чоловіка і батька: // вибити зброю і з'єднати руки, як // зятів і тестів з'єднали сабінянки. // Так смерть твоя порушила клятви і війну почати // дозволила вождям» - «diuiditur ferro regnum, populique potentis, // quae mare, quae terras, quae totum possidet orbem, // non cepit fortuna duos. nam pignora iuncti // sanguinis et diro ferales omine taedas // abstulit ad manes Parcarum Iulia saeua // intercepta manu. quod si tibi fata dedissent // maiores in luce moras, tu sola furentem // inde uirum poteras atque hinc retinere parentem // armatasque manus excusso iungere ferro, // ut generos soceris mediae iunxere Sabinae. // morte tua discussa fides bellumque mouere // permissum ducibus. stimulos dedit aemula uirtus» (Luc. 1.109-120).

Лукан описує Помпея і Цезаря як людей, що вже давно націлені на конфлікт між собою, але їх від цього утримувала тільки присутність Юлії. У поемі вона виступає як моральний і етичний стримувач - зв'язок спорідненості між Помпеєм і Цезарем, і коли вона померла, то цей зв'язок розірвався [10, с. 345].

На нашу думку, цей мотив перейняли в Лукана інші античні автори, у чиїх творах ми знаходимо подібну оцінку її смерті. Для прикладу, Плутарх двічі пише про «оїкгіогцд» - «родинний зв'язок» (в Лукана

- «кревний зв'язок» - «iuncti sanguinis»), який підтримував мир і згоду в державі: «каі ргуа plv avrov гауг Порпут, ргуа $г Каїаара пЬвод, оі й фІХої o^vvгraрaxЯyo^av, ад rfe lv гїр^у каі ароvоlл rлХХa vоa^оьa^av ryv поХта фvХarrоыo^yд оокгlоryrод ХгХирЬуд^» (Plut. Caes. 23), «гівЬд уар lкир.alvгv у поХід, каі пavra ra прaурara a^aХоv г % г каі Хоуоид ^іатапкоид, ад у проrгроv паракаХитота рлХХоv у капруо^а rдv &v$pдv ryv фlХaрxjav ої^іо^д мур^аі» (Plut. Pomp. 53).

Подібне запозичення в Лукана ми знаходимо і у Флора, сучасника Плутарха. Він писав про злагоду («concordiam») між зятем і тестем («generi socerisque»), яку давав шлюб Помпея і Юлії: «Decem annos traxit ista dominatio ex fide, quia mutuo metu tenebantur. Crassi morte apud Parthos et morte Iuliae Caesaris filiae, quae nupta Pompeio generi socerisque concordiam matrimonii foedere tenebat, statim aemulatio erupit.» (Flor. 2. 13.13). Також у Флора є ще одна ремінісценція з «Фарсалії» Лукана. Його слова «Nec ille ferebat parem, nec hic superiorem» - «Цей [Помпей] не терпів рівних, а цей [Цезар] - переважаючих» (Flor. 2. 13.14) є практично повтором цього місця з Лукана: «nec quemquam iam ferre potest Caesarue priorem // Pompeiusue parem» - «не в змозі Цезар кого-небудь визнати першим, // Помпей - рівним» (Luc. 1. 125-126). Також припускають, що автором цієї епіграми був Лівій; подібні ж мотиви знаходять в працях Цезаря, Веллея Патеркула, Сенеки і Діона Кассія [16, с. 494].

Разом з ними і Аппіан говорить, що як тільки померла Юлія, всі почали остерігатися, що Помпей і Цезар тут же розв'яжуть громадянську війну: «І страх всіма оволодів із припиненням шлюбу, бо одразу ж великі війська Цезар і Помпей скерують один проти одного» - «Каі іїгод впaa^lv мгпіп^ мурурмуд rfe Іпіуаріад, ад аипка ргуаХоїд arрarоiд Каїаарод п каі Порпуіои іїіоїворЬт Ід аХХуХоид» App. BC. 1.19). Це, в свою чергу, перегукується із повідомленням Плутарха: «Одразу ж місто закипіло і всюди неспокій потрясінь рознісся і слова, що сіяли смуту»

- «гїівид уaр lкир.alvгv у поХід, каі пavra ra прaур.ara o^aХоv г % г каі Хоуоид hao^rarlкоvд» (Plut. Pomp. 53).

Характерним є те, що у творах авторів, які були сучасниками цієї трагедії, не приділяється значної уваги смерті Юлії, окрім простої її констатації. Так, у вже згаданих листах Цицерон говорить тільки про скорботу Цезаря. В творах же останнього про смерть дочки немає абсолютно нічого - навіть на початку «Записок про громадянську війну», де обґрунтовувалися його мотиви розпочати військовий конфлікт. Також з тексту Тіта Лівія, хронологічно найближчого з інших авторів, ми не можемо зрозуміти, чи надає він опису смерті Юлії такого ж політичного забарвлення. Скоріш за все, що цей епізод згадується в «Періохах» виключно тому, що Юлія була удостоєна поховання на Марсовому полі: «Iulia, Caesaris filia, Pompei uxor, decessit, honosque ei a populo habitus est, ut in campo Martio sepeliretur» (Liv. Per. 106). Востаннє такої почесті заслужив Сулла (Liv. Per. 90), тому такий винятковий випадок не міг залишитися поза увагою античного історика.

Із праць, що були написані до «Фарсалії» Лукана, такий мотив зустрічається тільки у творах Веллея Патеркула і Валерія Максима. Веллей називає Юлію не інакше як «concordiae pignus» - «запорука згоди» (Vell. 2. 47.2), що є синонімом Луканового «pignora iuncti». Аналогічно й Валерій Максим говорить, що для Цезаря і Помпея Юлія була «concordia communis sanguinis uinculo» - «запорука спільного кревного зв'язку», а смерть її зробила можливою громадянську війну (Val. Max. 4.6.4).

Цілком можливо, що такі уявлення про вплив смерті Юлії на початок громадянської війни були «винайдені» римськими істориками періоду раннього принципату, яких загалом дуже цікавила тема громадянських війн доби Пізньої Республіки [1, с. 62]. На превеликий жаль, праці сучасників Веллея Патеркула до нас не дійшли, проте ми вважаємо доцільним припустити, що такий погляд на смерть Юлії був загальновизнаним для них і тому був відображений у «Фарсалії» Лукана (з джерел, якими він користувався, достовірно встановлено праці Лівія і Цезаря. Безумовно, що Лукан використовував й історичні, епічні та прозові твори авторів періоду раннього принципату, а також послуговувався усною традицією [8, с. 539]), а вже звідти [10, с. 347] - до праць Плутарха [28, с. 124, 21, с. 421-422], Аппіана [19, с. 325-326] і Флора [16, с. 493-494]. Звісно, було б наївним припускати, що римські історики ІІ-ІІІ ст. перейняли цей «міф про Юлію» виключно від Лукана. Їхнім джерелом (окрім Веллея Патеркула і Валерія Максима) цілком могли бути й втрачені для нас праці Кремуція Корда, Сенеки Старшого, Тразеї Пета і Авфідія Басса. Попри те, з огляду на неймовірну популярність і поширеність «Фарсалії» в сучасників та нащадків Лукана, можна бути цілком впевненими, що пізніші історики були знайомі з поемою [1, с. 62-67].

Аналогічна ситуація склалася із оцінкою в джерелах загибелі Красса під час походу проти Парфії, щоправда трапляється вона рідше, ніж «міф про Юлію». Із багатьох джерел, де є інформація про смерть Красса (кількість повідомлень дійсно значна: Luc. 1.103-111; Plut. Crass. 31; Pomp. 53; Flor. 1. 46.9-10; Dio. 40. 27.1-2; Oros. 6. 13.4; Eutrop. 6. 18.1; Val. Max. 1.6.11; App. BC. 2.18), лише у двох із них зустрічається думка, що вона стала однією із причин громадянської війни: це знову ж таки Лукан і Плутарх. Перший наводить у своїй «Фарсалії» такі слова: // «Згода недовгий час тривала, розбрат // і мир не залежали від волі вождів; бо ж Красс // був єдиною перепоною майбутній війні. // Подібний до тонкого Істма, що розділяє // вали морські, не даючи зійтися морям; якщо б // суша відступила, то моря Іонійське й Егейське враз зіткнулися б; // так, коли Красс, що страшні битви вождів розділяв, // жалкою смертю загинув, окропивши // латинською кров'ю ассирійські Карри, // парфійська поразка римлян звільнила лють. // Більше ніж це, ви, Аршакіди, зробили: // Подарували горе громадянської війни» - «temporis angusti mansit concordia discors // paxque fuit non sponte ducum; nam sola future // Crassus erat belli medius mora. qualiter undas // qui secat et geminum gracilis mare separat Isthmos / nec patitur conferre fretum, si terra recedat, // Ionium Aegaeo frangat mare, sic, ubi saeua // arma ducum dirimens miserando funere Crassus // Assyrias Latio maculauit sanguine Carrhas, // Parthica Romanos soluerunt damna furores. // plus illa uobis acie, quam creditis, actum est, // Arsacidae: bellum uictis ciuile dedistis» (Luc. 98-108).

У Плутарха ж ми знаходимо інформацію, що після смерті Юлії «…невдовзі прийшла звістка про загибель Красса на війні з парфій - цями. І коли відбулося - впала велика перепона міжусобної війни. Боячись же його, обидва [» аptyфnpoi», тобто Цезар і Помпей] по відношенню один до одного трималися принаймні якось законно» - «р, гт' oщ noXu fri каї Kpаaaog lv nвpdoig knoXaXwg % yylXXi.ro* каї TovTo KњXvpa ov ргуа Tov ovpnimпv Tov l/x,$>ЫXiov nфXipov iKnofrаv lyiyфvir frifriфTig ykp IkUvov kptyфTipoi roпg npog kXX^Xovg kpњg yl nag Ivlpivov friKaloig» (Plut. Pomp. 53). В дійсності ж Красс загинув значно пізніше - на початку червня 53 р. до Р.Х. [18, с. 157-161].

Отже, виходячи із інформації вказаних джерел, ми мали б вважати, що вже до 54-53 рр. до Р.Х. між Помпеєм і Цезарем існували настільки гострі протиріччя, які мали б неодмінно призвести до військового конфлікту між ними. Проте вже той простий факт, що війна не почалася одразу ж після смерті Красса в 53 р. до Р.Х., дозволяє припустити, що ці два фактори не здійснили такого руйнівного впливу на стосунки між Помпеєм і Цезарем.

Висновки. На нашу думку, саме підхід Е. Груена до оцінки смерті Юлії і Красса видається таким, що більше відповідає дійсності. Так, джерела не фіксують явних протиріч між

Помпеєм і Цезарем у період 59-54 рр. до Р.Х., відповідно - ми в дійсності не можемо відтворити можливий вплив Юлії на конкретну конфліктну ситуацію між чоловіком і батьком, і не можемо знати, чи вона примирила б їх обох - чи зайняла б сторону одного із них.

Так само ми не можемо припускати, що Помпей чи Цезар могли б поставити родинний зв'язок над особистими інтересами, якби Юлія дожила до 49 р. до Р.Х.П. Брант навів знаменитий випадок, який ілюструє, що далеко не завжди династичний шлюб був запорукою міцного політичного союзу для римських діячів. Мова йде про шлюб Сципіона Еміліана із Семпронією, сестрою братів Гракхів, який не заважав першому різко критикувати і виступати проти діяльності Тіберія Гракха. Хоча варто визнати, що причиною відсутності політичної взаємодії могли бути нещасливі відносини Сципіона із дружиною [9, с. 454].

Відсутність родинного зв'язку також не означала негайне виникнення ворожості між ними. В даному випадку ми скоріше маємо справу із анахронізмом, широко тиражованим пізнішими античними істориками (і поетами) з метою пояснення передумов громадянської війни, що почалась в 49 р. до Р.Х. В такому разі, як відзначив Е. Камм [15, с. 83-84], ми навряд чи зможемо встановити значення смерті Юлії для розв'язання війни.

Аналогічно із оцінкою наслідків смерті Красса. Якщо знову звернути увагу на особисті відносини між тріумвірами впродовж 59-53 рр. до Р.Х., то ми побачимо, що Красс не був посередником між Помпеєм і Цезарем. Якраз останній виступав у ролі посередника між Пом - пеєм і Крассом, які славилися своєю глибокою і тривалою неприязню [4, с. 155-156], що часто переходила у відверту ворожість. Ще напередодні зустрічі в Луці Помпе й був переконаний, що Красс входив до кола осіб, які готували на нього замах (Сіс. Q. ^. 2. 3.3-4).

Відтак, як зазначалося вище, Цезар не ризикнув навіть одночасно запросити їх обох до свого табору в Луці і мусив застосувати неабияке уміння вести переговори, щоб умовити їх разом претендувати на консульство. Так само ми вважаємо неправомірним стверджувати, що Красс обирав бік Цезаря у конфліктах із Помпеєм. Впродовж 60-х років до Р.Х. саме Красс ініціював ряд політичних акцій, скерованих проти Помпея (наприклад - той самий аграрний проект Рулла) і користувався при цьому підтримкою Цезаря, який ще був далекий від верхніх сходинок своєї кар'єри. І саме Цезар проявив тоді далекоглядність, зберігаючи можливості примирення із Помпеєм. Далі ж, як вже указувалося, між Цезарем і Помпеєм не виникало таких конфліктів, де б Красс міг опинитися в ролі «буфера» між ними, про що писали Т. Моммзен чи Р. Біллоуз. В той же час, варто визнати певну право - своєрідна перестановка політичних сил в Римі. ту тих дослідників [12, с. 313; 27, с. 204], які Хоча це і не означало негайний початок громадянської війни [24, с. 113].

Бібліографічні посилання

красс громадянській війна цезар

1. Бокщанин А.Г. Источниковедение Древнего Рима / А.Г. Бокщанин. - Москва: Издательство Московского университета, 1981. - 160 с.

2. Горбулич И.С. Династический брак как политическое орудие в карьере Помпея Великого / И.С. Горбулич // Мнемон. - 2006. - Вып. 5. - С. 287-298.

3. Егоров А.Б. Юлий Цезарь. Политическая биография / А.Б. Егоров. - СПб.: Нестор-История, 2014. - 548 с.

4. Любимова О.В. Конфликт Красса и Помпея в 70 г. до н.э.: его зарождение и причины / О.В. Любимова // Studia Historica. - 2013. - Вып. 13. - С. 136-157.

5. Моммзен, Т. История Рима. Т. 3 / Теодор Моммзен. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. - 640 с.

6. Утченко С.Л. Юлий Цезарь / С.Л. Утченко. - М.: Мысль, 1976. - 365 с.

7. Billows, R.A. 2009. Julius Caesar: The Colossus of Rome. Routledge, London & New York.

8. Bramble, J.C. 1982. Lucan. In: The Cambridge History of Classical Literature. Volume II: Latin Literature. E.J. Kenney, W.V. Clausen (ed.). Cambridge University Press, London & New York, 533-577.

9. Brunt, P.A. 1988. The Fall of the Roman Republic and Related Essays. Clarendon Press, Oxford.

10. Chiu, A. 2010. The Importance of Being Julia: Civil War, Historical Revision and the Mutable Past in Lucan's Pharsalia. The Classical Journal. 105 (4), 343-360.

11. Everitt, A. 2003. Cicero. The Life and Times of Rome's Greatest Politician. Random House, New York.

12. Goldsworthy, A. 2006. Caesar, Life of a Colossus. Yale University Press, New Haven.

13. Gruen, E.S. 1974. The Last Generation of the Roman Republic. University of California Press, Berkeley and Los Angeles.

14. Haley, S.P. 1985. The Five Wives of Pompey the Great. Greece & Rome. 32 (1), 49-59.

15. Kamm, A. 2006. Julius Caesar. A Life. Routledge, London.

16. Lintott, A.W. 1971. Lucan and the History of the Civil War. The Classical Quarterly. 21 (2), 488-505.

17. Marin, P. 2009. Blood in the Forum: The Struggle for the Roman Republic. Continuum, London and New York.

18. Marshall, B.A. 1976. Crassus: a Political Biography. Adolf M. Hakkert Publisher, Amsterdam.

19. Perrin, B. 1884. Lucan as Historical Source for Appian. The American Journal of Philology. 5 (3), 325-330.

20. Ramsey, J.T. 2009. The Proconsular Years: Politics at a Distance. In: A Companion to Julius Caesar. M. Griffin (ed.). Wiley-Blackwell, Oxford, 37-56.

21. Schettino, M.T. 2014. The Use of Historical Sources. In: A Companion to Plutarch. M. Beck (ed.). Blackwell, Oxford, 417-436.

22. Seager, R. 2002. Pompey the Great: a Political. Blackwell, Oxford

23. Shotter, D. 2005. The Fall of the Roman Republic. Routledge, London.

24. Southern, P. 2002. Pompey the Great. Tempus, Stroud & Charleston.

25. Swain, H., Davies, M.E. 2010. Aspects of Roman History 82 BC - AD 14. A Source-based Approach. Routledge, London and New York.

26. Syme R. 2002. Roman Revolution. Oxford University Press, Oxford.

27. Tatum, W.J. 2006. The Final Crisis. In: A Companion to the Roman Republic. N. Rosenstein, R. Morstein-Marx (ed.). Blackwell Publishing, Oxford.

28. Wet, B.X. de. 1981. Aspects of Plutarch's Portrayal of Pompey. Acta Classica. 24, 119-132.

Размещено на Allbest.ru