Графіті Софії Київської ХІ – початку XVIII ст.: інформаційний потенціал джерела

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М. С. Грушевського

07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Графіті Софії Київської ХІ - початку XVIII ст.: інформаційний потенціал джерела

Корнієнко Вячеслав Васильович

Київ - 2015

Размещено на http://www.allbest.ru//

Дисертацією є монографія.

Робота виконана у відділі “Актової археографії” Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського Національної академії наук України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

НІКІТЕНКО Надія Миколаївна.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ВОЙЦЕХІВСЬКА Ірина Нінелівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, професор;

доктор історичних наук, професор

МАТЯШ Ірина Борисівна,

Вища рада юстиції, відділ документального забезпечення, контролю та архівної роботи, начальник;

доктор історичних наук

ОДНОРОЖЕНКО Олег Анатолійович,

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, відділ “Теорії і методики археографії та джерелознавчих наук”, старший науковий співробітник.

Захист відбудеться “30” квітня 2015 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України за адресою (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительска, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительска, 4).

Автореферат розісланий “28” березня 2015 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Песчаний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Джерелознавча криза, з якою зіштовхнулись дослідники середньовічної історії України, обумовлена поганим збереженням писемних джерел цього часу, переважна більшість з яких була виявлена та опублікована ще позаминулого століття, а поява нових великих за обсягом давніх писемних творів виглядає малоймовірною. Тому в історичній науці щодо доби українського середньовіччя панують здебільшого усталені ще за радянських часів та оперті на літописні записи схеми-кліше, що інколи переробляються та злегка модернізуються під потреби сучасності, а текстологічне дослідження зводиться до пошуків джерел та запозичень певної статті, вживання літописцем тих чи інших термінів тощо.

Звісно, така текстологічна праця також потрібна, проте її результати не завжди можуть бути використані для перегляду усталених в історіографії схем, хоча з'ясування побудови літописної звістки щодо певної події за викладеною, наприклад, у грецьких хроніках схемою, одразу викликає питання, наскільки в дійсності хід події відповідав тому, що писав літописець. До того ж, зважаючи на подальші правки переписувачів, здійснені в угоду правлячій династії або відповідно до особистих переконань, відомості про деякі події середньовічної історії України були або спотворені, або висвітлені неповно, або просто замовчані. Звичайно, порівняно краще збереглись писемні джерела ранньомодерної доби, однак і вони далеко не повною мірою дозволяють реконструювати хід тих чи інших історичних подій.

Саме тому важливим завданням сучасної історичної науки є пошук нових джерел, інформація яких дозволить верифікувати згадані у писемних пам?ятках події, виправити окремі викривлені моменти, доповнити наявну інформацію з життя України доби середньовіччя та раннього модерного часу. Залучення нових видів джерел відбувається завдяки активному розвиткові тих напрямків історичної науки, які прийнято відносити до галузі спеціальних історичних дисциплін. З-поміж них чільне місце належить епіграфіці, у царині дослідження якої знаходяться написи, виконані на не основному матеріалі для письма, а на стінах споруд, каменях, виробах з глини, кістки, дерева, шкіри тощо.

Такі написи та малюнки (graffiti) є важливим історичним джерелом, дослідження якого сприяє вирішенню багатьох питань, пов'язаних з історією та культурою середньовіччя. Відмінною рисою цих записів є їх автентичність, оскільки, як відмічається фахівцями з епіграфіки, на відміну від рукописних текстів (тих же літописів), графіті не відчули на собі впливів пізніших переписувачів; вони тісно пов'язані з місцем, предметом та часом написання, з історико-культурним та світоглядним середовищем.

Опубліковані корпуси епіграфічних пам'яток надають до рук дослідників (істориків, археологів, лінгвістів, палеографів, мистецтвознавців та інших) нові матеріали, що дозволяють значно розширити джерельну базу історичних студій для уточнення інформації писемних джерел щодо різних подій. Незамінними вони стають при дослідженнях середньовічних імено-слова, генеалогії, світогляду, релігійності, дозволяють вирішувати окремі питання функціонального призначення тих чи інших архітектурних об'ємів храму, вивчати особливості діалектної розмовної мови місцевого населення тощо. Отримати подібні свідчення шляхом вивчення інших джерел, особливо для середньовічної доби в історії України, практично неможливо.

Колосальним “архівом” епіграфічних пам'яток є Софійський собор, дослідження та введення до наукового обігу яких було розпочато у середині 40-х рр. ХХ ст. працями Б. Рибакова та продовжено С. Висоцьким. Останній опублікував низку написів та малюнків ХІ-XVII ст., а також спробував їх залучити для вирішення дискусійних питань середньовічної історії України. Проте вибірковий принцип вивчення матеріалу, якого дотримувався вчений, призвів до того, що було опубліковано й проаналізовано невелику частину збережених графіті, що не дозволяло робити узагальнених висновків. Як засвідчили пізніші праці філологів (Т. Рождественської, А. Залізняка, В. Орла, А. Кулика, А. Турилова) та істориків (В. Яніня), опублікований Висоцьким матеріал містив низку помилкових моментів щодо прочитання та інтерпретації окремих графіті. Неопубліковані ж графіті фактично не вводились до наукового обігу, лишаючись поза увагою дослідників (виняток становили праці Н. Нікітенко, яка залучала деякі неопубліковані графіті до історичних та мистецтвознавчих студій, пов'язаних з історією Софії Київської).

Відсутність повної публікації софійських графіті, необхідність виправлення помилкового прочитання вже опублікованих написів, а також потреба пошуку форм і методів адаптації закладеної в епіграфічних пам'ятках історичної інформації для їх подальшого використання як джерел у різних напрямках історичних досліджень створила об'єктивну потребу продовження робіт з вивчення всіх збережених на стінах Софійського собору графіті.

Дослідження здійснювалось протягом 2006-2012 рр. під керівництвом д. іст. н., проф. Н. Нікітенко, яка брала участь у дослідженні низки написів давньоруського часу. Вивчення латиничних написів XVI-XVII ст. відбувалось за консультаціями з к. іст. н. Н. Сінкевич, а грекомовних графіті ХІ-ХІІІ ст. - з к. іст. н. Д. Гордієнком. На різних етапах дослідження я консультувався з реставратором-монументалістом вищої категорії А. Остапчуком та художником, реставратором-монументалістом першої категорії Л. Колодницьким. У результаті було виявлено понад сім тисяч графіті ХІ - початку XVIII ст., що й стали предметом цього наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане у відділі “Актової археографії” Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України в рамках планової науково-дослідної теми “Документальні джерела з історії Православної Церкви в Україні козацької доби” (0114U003038).

Метою дослідження було виявлення, прочитання, інтерпретація та встановлення потенційних можливостей пам'яток епіграфіки Софії Київської як джерела для наукових досліджень у галузі історії. Відповідно до мети, в роботі були поставлені такі завдання:

- дослідити стан розробки проблеми в історіографії; перевірити співвідношення опублікованих та неопублікованих графіті;

- виявити, зафіксувати та ввести до наукового обігу всі виявлені на стінах Софійського собору написи та малюнки, а також перевірити правильність опублікованих С. Висоцьким графіті та виправити допущені під час публікації або під час коригування іншими дослідниками помилки;

- вдосконалити наявні методики дослідження епіграфічних пам'яток та виробити власні прийоми та методи досліджень матеріалу;

- розробити найоптимальніші методи встановлення максимально стислої хронології софійських графіті; проаналізувати можливості палеографічного датування; проаналізувати співвідношення датування софійських пам'яток з хронологією новгородських берестяних грамот;

- проаналізувати співвідношення книжної та епіграфічної традиції київської писемної школи середньовіччя та раннього модерного часу;

- виробити форми та методи адаптації закладеної в епіграфічних пам'ятках історичної інформації для потреб сучасної історичної науки;

- дослідити інформаційний потенціал графіті для дослідження питань історії та монументального живопису Софійського собору;

- проаналізувати потенційні можливості залучення відомостей графіті для дослідження питань політичної, церковної та соціально-економічної історії середньовічної України;

- визначити потенційні можливості графіті для вивчення історії давньої української писемності та діяльності софійського скрипторію;

- дослідити потенційні можливості графіті як джерела для досліджень у галузі генеалогії, біографістики, соціальної історії, сфрагістики, емблематики, історичної географії;

- проаналізувати інформаційні можливості графіті для вивчення світогляду населення України середньовіччя та раннього модерного часу;

- узагальнити потенційні можливості епіграфічних пам'яток для залучення їх в якості джерела в історичних дослідженнях.

Об'єктом дослідження є вся сукупність (понад сім тисяч) написів та малюнків, видряпаних по фресковому тиньку, личкувальному розчину поверхонь стін, мармурових стінках та віках саркофагів (Ярослава Мудрого та “Володимира Мономаха”), мармурових та шиферних плитах декоративного оздоблення інтер'єру Софії Київської.

Предметом дослідження є джерелознавчий потенціал графіті, що дозволяє вирішувати різні дослідницькі завдання історичного характеру.

Методи дослідження базуються на наукових принципах історизму, об'єктивності, науковості та достовірності висвітлення результатів епіграфічних досліджень. У праці застосовувався комплексний системний підхід опрацювання матеріалу. Спільно із загальнонауковими (аналітичним, синтетичним, логічним, систематичним, емпіричним) та загальноісторичними (хронологічним, історико-порівняльним) мною були використані такі специфічно-джерелознавчі методи дослідження, як критичний, евристичний, текстологічний, палеографічний, лінгвістичний, археологічний, історико-літературознавчий, мистецтвознавчий, історико-філософський, релігієзнавчий, іконографічний, реставраційний.

Хронологічні межі дослідження охоплюють час від другої чверті ХІ ст., коли тривали роботи зі зведення стін та оформлення внутрішнього оздоблення Софійського собору, до початку XVIII ст., коли стіни були потиньковані та розписані, що унеможливило подальше виконання графіті.

Географічні межі охоплюють Софійський собор та прилеглу до нього територію, під час археологічних досліджень якої були виявлені фрагменти тиньку та будівельних матеріалів собору з графіті, якими були засипані довколишні рівчаки під час ремонтно-реставраційних робіт XVII-XVIII ст. для вирівнювання поверхні ґрунту.

Наукова новизна праці полягає у наступному:

- вперше в історіографії здійснено комплексне, а не вибіркове, вивчення всієї сукупності графіті на стінах архітектурної споруди - Софійському соборі в Києві; софійський пам'ятка графіті середньовічний

- виявлено та досліджено понад 7000 автентичних пам'яток ХІ - початку XVIII ст. на стінах храму та на будівельних матеріалах, які походять з нього й були виявлені під час археологічних досліджень;

- на широкій джерельній базі вперше проведено комплексне дослідження графіті для вирішення різних завдань історичного характеру;

- розроблено та ретельно викладено основи нової авторської методики безконтактного дослідження графіті на стінах споруд з урахуванням матеріалу, на якому вони виконані, та інструмента, яким їх видряпували;

- встановлено синхронність та взаємовплив книжної та епіграфічної традицій;

- запропоновано напрямки вирішення нагальної проблеми розробки критеріїв для київської речової палеографії;

- розроблено різні критерії для комплексного датування софійських графіті - морфологічний (форма прорізів), палеографічний, типологічний, лінгвістичний, текстологічний;

- запропоновано авторську систематизацію графіті;

- доведена важливість залучення графіті для вивчення історії та монументального живопису архітектурної споруди, у якій вони виконані;

- визначено час побудови Софійського собору в Києві (1011-1018 рр.), історію перебудов його інтер'єрів та змін функціонального призначення архітектурних об'ємів;

- встановлено місце розташування гробниці Володимира Мономаха та час функціонування вірменської каплиці;

- ідентифіковано більше ста однофігурних фрескових образів та встановлено загальний концепт програми розписів храму;

- проаналізовано та встановлено значні потенційні можливості залучення графіті для вирішення різних питань політичної, церковної та соціально-економічної історії України доби середньовіччя та раннього модерного часу;

- уточнено хронологію низки подій та виявлено невідомі раніше факти середньовічної історії України;

- встановлена важливість графіті для вивчення діяльності софійського скрипторію та загалом для історії української середньовічної писемності;

- доведено важливість залучення графіті як джерел для досліджень у галузі спеціальних історичних дисциплін;

- отримано нові дані щодо генеалогії ранніх Рюриковичів (родини Святополка Володимировича) та інших;

- доведена важлива роль графіті як джерела для дослідження князівської емблематики, виявлено низку невідомих раніше князівських знаків;

- встановлена висока інформативність графіті, попри наявність ширшого, порівняно з середньовіччям, кола писемних джерел, для генеалогічних та біографічних досліджень раннього модерного часу;

- проаналізована джерелознавча роль графіті для історичної географії;

- доведена їх вважливість для вивчення середньовічного світогляду;

- прослідковано етапи змін традиційних молитовних формул у зв'язку зі змінами світоглядних орієнтирів від ХІ до початку XVIII ст.;

- встановлено поширення та актуальність ідей малої та великої есхатології у середньовічній Україні вже з початку ХІ ст.;

- інтерпретовано видряпані записи лічби як вияв ідей малої есхатології;

- проаналізовано низку дитячих графіті собору, що дозволили виявити високий рівень абстрактного мислення дитини;

- вивчено тему сміху у середньовічній Україні, доведено її близькість до західноєвропейської пародії;

- доведено важливу роль графіті для вивчення історії формування локальних християнських культів святих.

Практичне значення дослідження полягає:

- у можливості використання його результатів при вивчення політичної, соціально-економічної та церковної історії, історії писемності, дослідженнях у галузі спеціальних історичних дисциплін, вивченні історії світогляду;

- у залученні як важливого джерела для дослідження історії та монументального живопису тих архітектурних споруд, у яких вони виконані;

- у вдосконаленні методів вивчення графіті, завдяки чому вони можуть бути залучені у вивченні графіті інших архітектурних споруд;

- у можливості на цій основі проводити дослідження у галузях історичної лінгвістики, іменослова, історії Церкви, еортології;

- у можливості залучати до підготовки лекційних курсів зі спеціальних історичних дисциплін.

Особистий внесок здобувача. В опублікованих у співавторстві монографіях та статтях дисертанту належить повне дослідження за власною методикою усіх епіграфічних пам'яток, а також опрацювання та написання тексту статті/книги на основі спільно розроблених ідей.

Апробація результатів дослідження відбулась на ХІ, ХІІ, ХІІІ, XIV та XVII Міжнародних Могилянських читаннях (Київ, 2006; 2007; 2008; 2009; 2012); XVII, XVIII, XIX та ХХІ Міжнародних наукових конференціях “Історія релігій в Україні” (Львів, 2007; 2008; 2009; 2011); VI та ІХ Науково-практичних конференціях “Сіверщина в контексті історії України” (Глухів 2007; 2010); Міжнародних наукових конференціях “Архитектурное наследство” (Москва, 2007; 2009); IV, V та VІ Міжнародних науково-практичних конференціях “Софійські читання” (Київ, 2007; 2009; 2011); Міжнародній науковій конференції “Старожитності Чернігово-Сіверської землі в загальноєвропейській культурній спадщині” (Чернігів, 2007); VIII Міжнародних славістичних читаннях, присвячених пам'яті академіка Л.А. Булаховського (Київ, 2008); Х Міжнародній Кримській конференції “Религия в жизни человека и общества” (Севастополь, 2008); IV та V Міжнародних наукових конференціях “Причорномор'я, Крим, Русь в історії та культурі” (Судак, 2008; 2010); Науково-практичній конференції “Михайлівський Золотоверхий монастир: історія і сьогодення” (Київ, 2008); Міжнародній науковій конференції “Византия в контексте мировой культуры”, присвяченій А.В. Банк (Санкт-Петербург, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції “1020 років Хрещення Русі-України - із Києва по всій Русі” (Київ, 2008); V Міжнародній науково-практичній конференції “Изборск и его округа” (Ізборськ, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Археологія середньої Наддніпрянщини: проблеми, пошуки, перспективи” (Переяслав-Хмельницький, 2009); Науково-практичній конференції “Гетьман Іван Мазепа - будівничий Української Православної Церкви” (Київ, 2009); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Ікона та іконічність в Україні на початку ХХІ століття” (Зарваниця, 2009); ІХ, X, XI та XII Міжнародних Успенських читаннях (Київ, 2009; 2010; 2011); Міжнародній науковій конференції “Християнські старожитності Київської Русі” (Чернігів, 2009); Науково-практичній конференції “Святитель Димитрій (Туптало), митрополит Ростовський та його доба” (Київ, 2009); VII, X Несторівських студіях (Київ, 2009; 2012); Міжнародному Круглому столі “Династія Арпадів і Київська Русь” (Будапешт, 2010); Міжнародному симпозіумі “Homo Byzantinus серед ідей та речей” (Харків, 2010); Науково-практичній конференції “Видубицький Михайлівський монастир - погляд крізь віки” (Київ, 2010); ХІХ та ХХ Всеросійських наукових сесіях візантиністів (Москва, 2011; 2013); ІХ, X та XI Міжнародних наукових конференціях “Церква-наука-суспільство: питання взаємодії” (Київ, 2011; 2012; 2013); ХХІІ Міжнародному конгресі візантиністів (Софія, 2011); Міжнародній науково-практичній конференції “Культура і мистецтво вірменської діаспори в Україні” (Львів, 2011); І Міжнародній конференції “Проблемы эпиграфики” (Москва, 2012); Міжнародній науковій конференції “Ad fontes: письменные памятники Древней Руси” (Москва, 2012); VIII та ІХ Наукових конференціях “Проблеми історії та археології України” (Харків, 2012); Міжнародній науковій конференції “Художественная культура армянских общин на землях Речи Посполитой” (Минск, 2012); ІІ, III та IV Всеукраїнських наукових конференціях “Православ'я в Україні” (Київ, 2012; 2013; 2014); Міжнародній науково-практичній конференції “Заснування Київської Митрополії та християнізаційні впливи на Русі-України за часів Великого князя Київського Оскольда: 1150 років” (Київ, 2012); Науковій богословсько-історичній конференції, присвяченій 1025-літтю Хрещення Київської Руси-України (Київ, 2013); Х Читаннях пам'яті професора П.О. Каришковського (Одеса, 2013); IV Міжнародній сфрагістичній конференції “Образ на печатці” (Київ, 2013); Міжнародній науковій конференції “Анна Порфірородна” (Єреван, 2013).

Публікації. Результати наукового пошуку відображені у спеціально присвяченій темі дисертаційного дослідження науковій монографії, 9 окремих монографіях (з них 3 у співавторстві), 28 публікаціях у зарубіжних та українських фахових виданнях (з них 4 у співавторстві), а також низці інших статей апробаційного характеру, що додатково відображають наукові результати дисертації.

Структура дисертації. Дослідження побудоване за тематичним принципом і складається зі вступу, семи розділів, висновків, ілюстративного матеріалу, списку використаних джерел та літератури, іменного покажчика. Розділи поділяються на кілька вужчих за тематикою підрозділів, кожен завершується власними висновками. Загальний обсяг дисертації 320 сторінок, з них основного тексту - 281 сторінка. Літератури та джерел - 382 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі зазначено актуальність вивчення та публікації епіграфічних пам'яток для розвитку історичної науки, обумовлено основні методи дослідження, окреслено понятійний апарат та археографічні засади опрацювання і подання джерельного матеріалу. Також визначено мету і завдання, об'єкт, предмет і методичні засади дослідження, вказано хронологічні та географічні межі, а також новизну отриманих результатів, їхнє практичне значення.

У першому розділі “Історія наукових досліджень графіті Софії Київської” розглянуто стан наукової розробки теми, виокремлено головні завдання та виклики, що стоять перед епіграфікою на сучасному етапі розвитку джерелознавства та історичної науки.

Історія наукового дослідження графіті Софії Київської пов'язана з початком реставраційних робіт, що проводились у храмі в 1920-1930-х рр. Цей період вивчення софійської епіграфіки лишався не висвітленим в історіографії, що пояснюється як відсутністю наукових публікацій того часу, так і зникненням матеріалів, що зберігались у фондах Лаврського музейного містечка, під час Другої світової війни.

Означений період наукового осмислення епіграфічних пам'яток Софійського собору вивчений на підставі архівних документів, що зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Було встановлено, що окрім завідувача Відділу писемності та друку Лаврського музейного містечка П. Попова, яким було виконано значний обсяг робіт з фотографування та опису графіті, а з деяких знято кальки, окремі написи вивчались за участю П. Лаврова, М. Грунського, Д. Айналова, французьких славістів А. Мартеля та А. Мазона, а також реставратора софійських мозаїк та фресок П. Сичова.

Все ж, зважаючи на відсутність у науковому обігу реальних результатів праць вчених цього періоду, мною цей довоєнний етап вивчення софійської епіграфіки названий етапом становлення наукового інтересу до цього виду історичних джерел.

Наступний період вивчення софійських графіті тривав протягом другої половини 1940-х - початку 1980-х рр.

Його початковий етап пов'язаний з дослідженнями низки софійських графіті Б. Рибаковим у 1945 р. (опубліковані 1947 р.) та подальшими працями (1950-1960-х рр.) узагальнюючого характеру, які визначили цілі, методи та основні завдання епіграфіки як наукової дисципліни.

Ці теоретичні та практичні напрацювання стали тим підґрунтям, на яке спирався у своїй праці С. Висоцький, чиї дослідження софійських графіті тривали протягом 23-х років, від 1957-го по 1980 р. Результатом цієї праці стала не тільки публікація 311 софійських графіті ХІ-XVII ст. у трьох монографіях (1966, 1976 та 1985), а й розроблення та вдосконалення методів їх фіксації та вивчення, розвинуто напрямки історико-культурної інтерпретації графіті, напрямки їх залучення для розв'язання різних питань, пов'язаних з історією собору та ширшого кола питань історії України. Тож другий період вивчення софійських графіті можна назвати етапом становлення та утвердження епіграфіки як наукової дисципліни.

Певною мірою продовженням цього етапу досліджень стали праці Н. Нікітенко, яка для визначення образів святих з метою вивчення іконографічної програми розпису Софійського собору залучала як опубліковані С. Висоцьким написи, так і неопубліковані (або недосліджені) ним, проте вивчені нею за напрацьованою вченим методикою.

Разом з тим слід відзначити, що під час досліджень Б. Рибакова та С. Висоцького значна кількість епіграфічних пам'яток Софійського собору так і не була введена до наукового обігу шляхом публікації. Це пояснюється застосовуваним принципом вибіркового підходу під час виявлення та введення до наукового обігу досліджуваного матеріалу, коли вчені тільки ті графіті, текст яких був відносно добре збережений або ж ці написи чи малюнки могли слугували, як вони вважали, важливим джерелом для уточнення різних історичних фактів чи подій. Через це поза увагою вчених залишились майже усі латиничні та кириличні графіті кінця XVI - кінця XVII ст., а також грекомовні написи та значна кількість гірше збережених кириличних середньовічних написів, а також малюнків. Через це неможливо було робити правильні висновки, використовуючи всю сукупність матеріалу, а вибірковий підхід під час їх дослідження повністю знищив можливість вироблення будь-яких статистичних узагальнень без загрози уникнути помилок.

Водночас, попри розробку С. Висоцьким шляхів залучення епіграфічних пам'яток як історичного джерела, вони не посіли належного місця в наукових студіях, залучаючись здебільшого тільки як цікава ілюстрація.

Вивчення ж опублікованого С. Висоцьким матеріалу викликало значну кількість коригувань у плані прочитання, інтерпретації та датування. Цей етап нового осмислення опублікованого матеріалу можна виділити як наступний період наукового дослідження софійських графіті. Він розпочався вже паралельно з другим, адже рецензуючи перші дві книги С. Висоцького, В. Німчук, В. Борковський та А. Колесов спробували усунути деякі допущені під час публікації неточності.

Проте перша спроба аналізу опублікованих С. Висоцьким матеріалів була започаткована у 1988 р. працями В. Німчука, який згрупував та перевидав низку софійських графіті, що мали, на його думку, літературне походження, та В. Зіборова, що здійснив спробу повної ревізії прочитання напису 1054 р. про смерть Ярослава Мудрого. У 1992 р. побачила світ стаття В. Яніна, в якій дослідник запропонував низку коригувань як текстового, так й історико-культурного характеру, до 17 опублікованих графіті, а також монографія Т. Рождественської, у якій теж були запропоновані деякі коригування. У 1995 р. філологи В. Орел та А. Кулик спробували обґрунтувати потребу “подальшого поглибленого вивчення слов'янських написів собору з історико-лінгвістичної точки зору”, що полягала, на їхню думку, у повторному дослідженні вже опублікованих графіті, а також запропонували власне прочитання дев'яти графіті. У 2000 р. вийшла стаття А. Турилова, в якій автор піддав критиці опубліковані С. Висоцьким понад 20 графіті, пропонуючи нові прочитання, інтерпретації та датування. А 2004 р. вийшов друком ХІ випуск “Новгородських грамот на бересті”, у якому серед додатків містилася стаття А. Залізняка, який пропонував відкориговані прочитання, інтерпретації та датування понад 50 софійських написів.

Результатом цього періоду вивчення софійських графіті стало утвердження в середовищі науковців, передусім філологів, думки про потребу повторного перевидання зводу написів С. Висоцького відповідно до вимог, які висуваються до подібних філологічних видань. Попри необхідність доопрацювання опублікованого матеріалу, застарілі підходи до вивчення графіті як звичайного книжного тексту з позицій сучасних уявлень про києворуську граматику та морфологію не дозволили вченим-філологам виробити потрібний методичний інструментарій для дослідження виконаних не на основному матеріалі для письма текстів, до того ж зазвичай сильно пошкоджених вибоями, що часто призводило до їх хибного прочитання та тлумачення. Внаслідок таких невдалих підходів до рук істориків потрапив не реально існуючий на стіні чи предметі текст, а його змінений варіант, що існує тільки в уяві дослідника-філолога. Хибність такого підходу з усією очевидністю викрила дискусія довкола прочитань текстів найдавніших датованих графіті Софії Київської за участю російських (С. Міхеєва, А. Виноградова, А. Мединцевої, Т. Рождественської) та українського (Т. Бобровського) дослідників, а також повторне вивчення опублікованих російською дослідницею О. Євдокімовою кількох десятків грекомовних софійських написів. Звісно ж, це ніяк не означає, що праця філологів у вивченні графіті непотрібна, радше навпаки, вона бажана та необхідна, проте епіграфічні пам?ятки є специфічним видом історичного джерела, вивчення якого потребує від дослідника, окрім філологічної підготовки, ще низки необхідних базових навичок роботи, графіті не можна розглядати як звичайний книжний текст.

Отже, вивчення історіографічної бази дослідження дало можливість виділити декілька основних невирішених питань софійської епіграфіки. Насамперед, це необхідність публікації повного корпусу софійських графіті, до якого були б включені всі збережені на його стінах написи та малюнки від ХІ (часу побудови й розпису храму) до початку XVIІI ст. (часу покриття фресок і відповідно - графіті олійними фарбами). Нагальною потребою стала необхідність вдосконалення методики дослідження епіграфічних пам'яток, яка дозволила б максимально повно відтворити текст або контури малюнка відповідно оригіналові. Ще одним завданням сучасної епіграфіки варто визнати потребу вироблення форм і методів адаптації закладеної в епіграфічних пам'ятках історичної інформації до потреб сучасної історичної науки, що дозволить дослідникам, які не є фахівцями в галузі епіграфіки, залучати їх як повноцінне джерело до власних історичних досліджень.

Враховуючи наведені вище актуальні питання вивчення софійської епіграфіки, що є взаємопов'язаними між собою, протягом 2006-2012 рр. були проведені нові планомірні дослідження графіті Софії Київської, важливою та відмінною рисою яких стала прийнята методика суцільного комплексного прочитання та інтерпретації графіті в контексті функціонального призначення приміщення, де вони виникли, а також середньовічного церковно-теологічного та символічного тлумачення образних архітектурно-художніх форм, з якими написи та малюнки пов'язані у топографічному й смисловому аспектах. Застосування такого підходу, так само як залучення більш досконалих технічних засобів, дозволило виявити, зафіксувати та інтерпретувати велику кількість недосліджених написів та малюнків, а також виправити допущені при публікації С. Висоцьким помилки як у плані текстологічному, так і, відповідно, в плані інтерпретаційному.

Другий розділ “Особливості авторської методики сучасних епіграфічних досліджень у Софії Київській”, що складається з чотирьох підрозділів (1. Методи сучасних досліджень графіті Софійського собору; 2. Проблема палеографічного датування кириличних графіті Софійського собору; 3. Інші методи датування софійських графіті; 4. Питання класифікації софійських графіті) присвячений детальному висвітленню застосованої мною методики вивчення графіті безпосередньо в соборі та обробки наявного матеріалу в подальших кабінетних умовах, розгляду принципів вивчення написів та малюнків у зв'язку з матеріалом, на якому вони виконані, аналізові принципів датування епіграфічних пам'яток, їх класифікації.

Вже з самого початку епіграфічних досліджень 2006-2012 рр. актуалізувалась проблема вироблення досконалішої методики опрацювання матеріалу безпосередньо на стінах храму, адже переважна більшість графіті збереглася у надзвичайно пошкодженому стані, з великими втратами через випадіння шматків тиньку, закриті шпаклівкою прорізи, слабо розчищені від олійної фарби ХІХ ст. місця. Все це змусило відмовитись від традиційного методу прочитання напису на стіні храму як звичайного книжного тексту, що лежить в основі праці сучасних дослідників, таких як Т. Рождественська, О. Євдокімова, С. Міхеєв та А. Виноградов. Такий підхід призводить до хибного прочитання текстів, які вивчаються здебільшого за фотографіями відповідно до “фахової філологічної підготовки” дослідника, який пропонує ?відповідне сучасному рівню знань філологічної науки” прочитання, що у багатьох випадках вельми далеке від реально існуючого на стіні тексту.

Графіті вивчались безпосередньо в соборі у суцільному зв'язку з особливостями матеріалу, на якому виконані (фресковий тиньк, личкувальний розчин, мармур, пірофілітовий сланець, скло) та інструмента, яким його було видряпано (писало або подібні інструменти з конічним лезом, ніж, голка).

Дослідження проходило такі етапи:

1) вивчалась поверхня стіни з умовним розбиттям на квадрати на предмет виявлення всіх збережених тут графіті;

2) кожен напис та малюнок фотографувався при бічному освітленні при розташуванні джерела бічного під гострим кутом освітлення у 45о по відношенню до горизонталі рядка;

3) по виготовленій фотографії безпосередньо у соборі виконувалась прорисовка олівцем усіх збережених фрагментів прорізів, кожен з яких вивчався під різними кутами освітлення;

4) з урахуванням наявних складових графіті у кабінетних умовах напрацьовувався проект/проекти розбивки на слова та реконструкції тексту чи форми малюнка;

5) безпосередньо у соборі проводилась перевірка ймовірного варіанту реконструкції на предмет виявлення місця для реконструйованих частин тексту, коли враховувались розміри літер, форма вибоїв у місцях їх імовірного розташування, стан збереження тут поверхні тиньку, наявність невеликих елементів прорізів тощо;

6) знову ж у кабінетних умовах виконувалась вже чистова прорисовка напису чи малюнку шляхом перенесення наведених збережених прорізів на чистий аркуш паперу, за умови, що можлива реконструкція пройшла перевірку за пунктом 5, в іншому разі процес повторювався);

7) встановлення вірогідних хронологічних меж появи графіті;

8) їх історична інтерпретація.

Дотримання цієї послідовності дій змусило більш прискіпливо поставитись до ретельного вивчення властивостей поверхні, на яку наносилося те чи інше графіті, розробити спеціальну для кожної поверхні методику досліджень. Дослідницький акцент саме на всебічному вивченні каналів прорізів дозволив впевнено прослідкувати напрямок руху леза різця, що сприяло правильній ідентифікації літери, а, відтак, і правильному прочитанню напису відповідно до тих форм, у яких його було виконано давнім автором. Вивчення видозміни форми каналів прорізів дозволило розробити низку методик встановлення відносної хронології написів та малюнків, що не можуть бути датовані за іншими методами, зокрема, палеографічними.

Дослідження палеографії софійських графіті дозволило дійти важливих висновків, які раніше не порушувались в історіографії або ж проминули повз серйозну увагу вчених, як то сталося з працею української дослідниці Л. Коць-Григорчук, яка вивчала написи-дипінті українських ікон. Мовиться про співвідношення часу побутування книжної та епіграфічної традицій.

Ретельне дослідження особливостей написання літер у графіті дозволило встановити, що епіграфічна традиція розвивалась паралельно книжній, а не у прямій залежності від книжної, як то зараз сприймається дослідниками в якості аксіоми. Тож цілком можна погодитись із введеним С. Висоцьким терміном “київська писемна школа”, додавши, однак, що вона мала розвиток у двох напрямках - книжному та епіграфічному. Звичайно, обидві взаємно впливали одна на одну, ступінь чого залежав від низки індивідуальних обставин та умов, які впевнено встановити навряд чи буде можливо. Вочевидь, певна форма написання літери могла закріплюватись в одній з цих традицій, а потім потрапляли до іншої. Окрім того, вдалося підтвердити тезу, що епіграфічна традиція була більш варіативною порівняно з книжною.

Стосовно питання палеографічного датування графіті, то слід констатувати, що на сьогодні не розроблена система речової палеографії саме для київської епіграфічної традиції, оскільки постульована як “найдосконаліша” система встановлення хронології написів на основі позастратиграфічного методу датування новгородських берестяних грамот при детальному ознайомленні виявилась непридатною у своєму “чистому” вигляді для застосування, адже в такому разі датування за цією шкалою давало похибку в століття або кілька століть. Саме тому означена система потребує серйозного коригування з іншими надійно датованими епіграфічними пам'ятками київського походження, адже поширення форм написання літер у них відмінні від новгородських. Встановлення цієї обставини об'єктивно поставило завдання розроблення речової палеографії саме для київської писемної палеографічної школи, що стане можливим тільки після максимально повної публікації епіграфічних пам'яток на стінах середньовічних архітектурних споруд та рухомих предметах, виявлених під час розкопок. На цьому ж етапі дослідження для коригування новгородської палеографічної шкали долучались датовані епіграфічні пам'ятки Києва, дані сфрагістики, нумізматики та матеріали рукописних книг, походження яких надійно пов'язане з Київщиною. Тож графіті Софії Київської датувались за кількома параметрами, такими як форма каналів прорізів, типологія, вміщена в записах історична інформація, відповідність середньовічним синтаксичним нормам тощо.

Окреме питання розділу приділено класифікації графіті, адже пропоновані різними дослідниками систематизації мали на меті тільки полегшити розподіл епіграфічних пам'яток під час публікації. Мною зроблена спроба запропонувати відкриту ступінчасту систему класифікації епіграфічних пам'яток, що спирається на внутрішні їхні характеристики та, якщо їх неможливо однозначно встановити, на формальні ознаки.

Отже, напрацьована мною методика, основи якої ретельно викладені в розділі, дозволяє відтворити текст чи обриси малюнку відповідно оригіналові та встановити більш-менш чітку хронологію графіті, а, відтак, отримати не спотворене пізнішими втручаннями або хибним прочитанням джерело. Означена методика успішно спрацьовувала під час моїх досліджень епіграфічних пам'яток інших архітектурних споруд - церкви Спаса на Берестові та Кирилівської церкви у Києві, церкви св. Пантелеймона у с. Шевченкове, Успенській церкві та каплиці св. Василя у Крилосі.

У третьому розділі “Графіті як джерело для дослідження історії, архітектури та монументального живопису Софійського собору”, що складається з трьох підрозділів (1. Графіті й дата спорудження Софії Київської; 2. Графіті як джерело для вивчення історії архітектурних об'ємів Софійського собору; 3. Роль графіті у вивченні історії стінопису Софійського собору), проаналізована роль графіті як джерела для вивчення архітектури, стінопису та монументального живопису Софійського собору, на конкретних прикладах розглядаються принципи та методики їх залучення для вирішення різних питань, що можуть виникати та позитивно вирішуватись під час вивчення інших архітектурних споруд, де збереглися графіті.

Зважаючи на вищій ступінь автентичності (в плані хронології) епіграфічних пам'яток у порівнянні з писемними, які збереглись у пізніших списках, графіті є важливим джерелом для визначення дати побудови храму. Адже датований напис визначає той terminum post quem, який надійно фіксує існування храму вже у цей час. Не виключенням став і Софійський собор у Києві, на стінах якого виявлено низку ранніх датованих написів, у яких зазначені прямі дати: 1018/1021, 1019, 1022 (три записи), 1023, 1028, 1033 (три написи), 1036 рр. Деякі з них були відомі раніше; зокрема, спираючись на запис 1036 р., С. Висоцький, що датував це графіті 1032 р., піддав сумніву літописну дату заснування собору в 1037 р. (Повість минулих літ), обґрунтовуючи літописний 1017 р. (Новгородський перший літопис).

Наявність такої значної кількості виявлених під час досліджень 2006-2012 рр. ранніх датованих написів, виконаних по сухому тиньку та розташованих у різних частинах собору, надійно засвідчила той факт, що наприкінці другого десятиліття ХІ ст. (на 1018 р.) Софійський собор був не тільки побудований, але й прикрашений фресковим розписом. Тому інформація графіті повністю спростовує обидві літописні дати, як 1037 рік, так і 1017 рік, адже за такий короткий термін Ярослав не міг розпочати та завершити таке грандіозне будівництво, тим більше в умовах князівської міжусобиці. Тому графіті надійно підтвердили концепцію Н. Нікітенко щодо початку будівництва Святої Софії за Володимира та завершення робіт уже за Ярослава.

Залучення епіграфічних даних та новий аналіз джерел - літописів та інших писемних пам'яток ХІ ст. (“Хроніки” Титмара Мерзебурзького, “Слова про Закон і Благодать” Іларіона), ХІІ-XIV ст. (Мстиславова Євангелія та Псковського апостола, що містять дні освячень собору), XVI-XVIII ст. (повідомлення подорожніх - Мартина Ґруневега і Еріха Лясоти, анонімного документа 1595 р. з Таємного Ватиканського архіву, “Описи Київського намісництва”, що відносять дату заснування собору до 1011 р.), особливостей архітектурних форм та системи живописного декору, сюжетів мозаїк та фресок, доповнень живописного убранства за митрополита Петра Могили (у підкупольному ктиторському написі якого згадувався саме 1011 як рік заснування храму), результатів археологічних та лабораторних досліджень, дозволив встановити точні хронологічні рамки спорудження собору, що відповідали канонічним вимогам: освячення фундаментів відбулося в неділю, 4 листопада 1011 р., а перша Літургія - в неділю, 11 травня 1018 р. Отже, графіті фактично засвідчили, що собор виник у другому десятиріччі ХІ ст., на зламі правлінь Володимира і Ярослава.

Оскільки історія графіті невіддільна від історії поверхонь, на яких вони виконані, то вивчення сукупності епіграфічного матеріалу в низці випадків дозволило впевнено вивчити історію побудови, перебудов та зміни функціонального призначення окремих архітектурних об'ємів Софійського собору протягом його історії, встановити наявність втрачених деталей інтер'єру.

Саме завдяки епіграфічним даним вдалося прослідкувати етапи будівництва декоративного оздоблення головного вівтаря Софійського собору за Володимира та за Ярослава, а також довести, що він зберігся з невеликими поновленнями (доповненнями втрат) від початку ХІ ст. Таку саму етапність у оздобленні фасаду північної вежі засвідчили графіті в цій частині храму.

Наявність епіграфічних пам'яток в арках другого ярусу головного вівтаря дозволило встановити існування у давнину над дияконником містка-переходу з південних хорів, що використовувався для обслуговування панікадила. Вивчення історії перебудов у східній частині північної внутрішньої галереї дозволило локалізувати розташування усипальні Володимира Мономаха, яку пізніше було блаштовано на вірменську каплицю, що функціонувала від початку XVI до початку XVII ст.

Незамінною є роль графіті для вивчення стінопису Софії Київської, адже записи з іменами святих або звернені до них молитви дозволяють встановити, кого саме зображено на фресці, що сприяє цілісному уявленню про стінописну програму. Інформація ця тим важливіша, що нерідко від образів святих залишились тільки окремі контури, тож за іконографією зовсім неможливо встановити, чий образ тут містився. Завдяки дослідженню софійської епіграфіки, на сьогодні ідентифіковані близько 200 однофігурних фрескових образів, що дало змогу не лише окреслити загальні напрямки іконографічної програми розпису собору, але й отримати важливі свідчення щодо української середньовічної еортології, яка мала відмінність порівняно зі збереженими писемними пам'ятками. Цьому питанню присвячена окрема монографія (у співавторстві з Н. Нікітенко), у дисертаційному дослідженні розкриті загальні принципи такої праці. Окрім того, епіграфічні дослідження дозволили реконструювати первісний образ фрески з зображенням Чесного Хреста у приділі свв. Йоакима та Анни, внаслідок чого було встановлено, що в основу подібних зображень були покладені реально набуті українською середньовічною Церквою християнські реліквії.

На підставі отриманих результатів робиться висновок про перспективність залучення епіграфічних пам'яток для дослідження історії архітектурних споруд, у яких вони виконані.

Четвертий розділ “Графіті як джерело для досліджень політичної, церковної та соціально-економічної історії середньовічної України”, що містить два підрозділи (1. Відображення відомостей про події політичної та церковної історії середньовічної України в графіті; 2. Графіті як джерело до вивчення соціально-економічної історії середньовічної України), присвячений аналізу потенційних можливостей залучення інформації графіті як джерела для вирішення більш широкого, аніж вивчення Софійського собору, кола питань, пов'язаних з політичними, церковними та соціально-економічними процесами, які відбувались в України періоду середньовіччя. Розкриваються основні напрямки залучення графіті для історичних досліджень, з-поміж яких виділяємо три головні: відновлення історичного контексту тої чи іншої події, уточнення хронології та встановлення невідомих за писемними пам'ятками історичних подій.

На сьогодні у вивчені середньовічної історії України дослідники спираються переважно на літописи, різні списки яких мають в основі опрацьований переписувачами пізніших століть текст, розбавлений подекуди певною кількістю додаткових відомостей місцевого літописання. Тобто, літописні списки не збереглися у своєму початковому вигляді, вони не синхронні згадуваним у них подіям ранньої середньовічної історії України. Звичайно ж, текстологічна праця дозволяє визначити протограф літописного тексту, виявити найдавніші його частини, запозичення з інших писемних пам'яток тощо. Проте така праця не надає нових відомостей про події середньовічної історії України, хоча й дозволяє дещо переосмислити вже відомі факти.

Порівняно з літописними записами, епіграфічні пам'ятки відзначаються високим ступенем достовірності, вони завжди синхронні тим подіям, про які згадують їхні автори. Зважаючи на такий тісний зв'язок графіті з історико-культурним середовищем, вони не лише безпосередньо повідомляють ті чи інші факти, а й відображають ставлення сучасників до них, на відміну від літописних записів, відкоригованих у потрібному сенсі переписувачами. Врахування цієї інформації сприяє більш чіткому уявленню про реальний перебіг подій, аніж той, який зберегли писемні джерела.

Окрім того, часто записи літописних подій не мають чіткого датування, нерідко дата обмежується фразою “того ж літа”. Така ситуація ускладнює розуміння послідовності подій, вміщених в одній літописній статті, особливо на тлі пізніших текстових переробок переписувачів, які опускали окремі події, скорочували текст та могли переставляти речення місцями. На відміну від літописів, авторів графіті зазвичай цікавила саме дата події, записи якої виконувались за усталеною середньовічною формулою “місяця такого-то у такий-то день”, що не передбачала вказівки року (хоча у певних випадках він все ж вказувався). Завдяки співставленню цієї інформації графіті з відомостями літописних записів та інших джерел стає можливим встановити точну хронологію події, що сприятиме як дослідженням текстологічного напрямку для уточнення хронології літописних записів, так і більш широким історичним студіям та уточненню даних щодо київської речової палеографії, адже літопис, у свою чергу, дозволяє більш точно датувати окремі графіті.

Доволі часто у графіті знаходять відображення події місцевої (локальної) історії, що повідомляють, наприклад, про смерть священика тої чи іншої церкви, єпископа, поставлення ігумена тощо. Зазвичай, означені локальні історичні події проходили повз інтереси літописців, тож графіті стають повнішим історичним джерелом для досліджень локальної історії України. Проте нерідко низка подій загальнодержавного значення також лишаються поза увагою літописців, тож саме на стінах храмів збереглися ці відомості (найвідоміший - запис про “мир на Желяні” у південній внутрішній галереї Софії Київської), які дозволяють краще усвідомити ті історичні процеси, які відбувались у середньовічній Україні.

У розділі визначені потенційні можливості залучення графіті для досліджень у галузі соціально-економічної історії, хоча вони значно звужені порівняно з іншими видами джерел (наприклад, берестяними грамотами). Проте графіті таки містять унікальну інформацію щодо напрямків торгівельних зносин як всередині країни, так і поза її межами. Завдяки епіграфіці, вдалося на документальному рівні зафіксувати торгівельні зносини середньовічного Києва з Кіпром доби Лузиньянів. Окрім того, що перший відомий договір купівлі-продажу землі (землі Боянової) часів середньовічної України зберігся саме в графіті на стіні Софійського собору.

Відтак, на основі проведених досліджень обґрунтовано широкий інформаційний потенціал графіті, а також їхню здатність бути вагомим (а у деяких випадках і головним) історичним джерелом для вирішення різноманітного кола питань середньовічної історії України.

У п'ятому розділі “Графіті як джерело до історії середньовічної писемності”, що складається з трьох підрозділів (1. Літературні твори в графіті Софії Київської; 2. Діяльність софійського скрипторію у світлі даних епіграфіки; 3. Відображення календарно-математичної думки в епіграфіці: середньовічний пасхальний інструментарій на стіні Софії Київської), висвітлюється значення та потенційні можливості графіті для вивчення розвитку давньої української писемності, обґрунтовується результативність пропонованої методики для дослідження за допомогою епіграфічних пам'яток питань культурно-історичного характеру, пов'язаних з книжною традицією.

Зважаючи на втрати, яких зазнала українська середньовічна писемність, залучення графіті для вивчення її розвитку має велике значення. Адже посилання на твори книжної писемності та пряме цитування чітко окреслює межі ознайомлення та популярності у середньовічному суспільстві тих чи інших літературних творів, їх вживання та застосування в усній традиції.

Оскільки збереглась тільки незначна частина середньовічних писемних пам'яток, виконані на стінах храму цитати літературних творів є інколи єдиним свідченням їх існування. Їх аналіз дозволяє розширити відомості про жанри літератури, поширені редакції збережених творів тощо.

Нерідко автори графіті вільно поєднували та творчо переробляли книжні цитати, що дозволяло їм створити своєрідні та унікальні молитовні звернення, які, у свою чергу, можуть вважатись власне окремими унікальними творами середньовічної української літератури.

...