Становлення антиунійної опозиції на Волині і князь В.-К. Острозький (кінець XVI - перша половина XVII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

становлення антиунійної опозиції на Волині і князь в.-к. острозький (кінець xvi - перша половина xvii ст.)

Н.М. Лопацька

Стаття присвячена дослідженню процесу становлення антиунійної опозиції на Волині і визначенню ролі в ньому патрона Дерманського монастиря князя В.- К. Острозького в кінці XVI - першій половині XVII ст.

Ключові слова: Дерманський монастир, антиунійна опозиція, міжконфесійна боротьба, унія, культурно-освітній осередок.

Статья посвящена исследованию процесса становления антиунийной оппозиции на Волыни и определения роли в нем патрона Дерманского монастыря князя В.-К. Острожского в конце XVI - первой половине XVII в.

Ключевые слова: Дерманский монастырь, антиуниатская оппозиция, межконфессиональная борьба, уния, культурно-образовательный центр.

This article is based on the reconstructs the circumstances connected with the Union opposition establishment in Volhynia and determines the role of Prince V.K. Ostrozky as the patron of the Derman Monastery at the End of the 16th Century at the First Half of the 17th Century.

Keywords: the Derman Monastery, Union opposition, interconfessional fight, Union, cultural and educational centre.

антиунійний опозиція волинь острозький

В історії Волині важливим і особливим є період кінця XVI - першої половини XVII ст., що пов'язано із релігійними протистояннями уніатів і православних. Важливу роль у створенні антиунійного табору на Волині відігравав князь В.-К. Острозький. Православне духовенство, в тому числі і очільники Дерманського монастиря (патроном якого був В.-К. Острозький) також долучались до антиунійної діяльності.

Метою даної статті є дослідження аспекту становлення антиунійної опозиції на Волині і ролі у цьому патрона Дерманського монастиря князя В.-К. Острозького, а також у визначенні місця даної духовної обителі в релігійних протистояннях кінця XVI - першої половини XVII ст. Варто зауважити, що сьогодні є чимало ґрунтовних праць, в яких висвітлюється процес протистояння між прихильниками і противниками унійного з'єднання. Однак мало уваги приділено проблемі значення та ролі у зазначеному процесі духовних обителей. Серед авторів, праці яких містять матеріали щодо релігійних протистоянь між прихильниками і противниками процесу з'єднання на Волині, варто назвати П. Жуковича, Т. Хінчевську-Геннель, М. Дмитрієва, Б. Ґудзяка, Н.Яковенко, А. Григоренка.

До смерті князя В.-К. Острозького Дерманський монастир як самостійний осередок не виступав, оскільки патрон забезпечував його фінансово і матеріально. В зв'язку із цим діяльність монастирської братії розвивалась цілком у фарватері політики, яку проводив князь В.-К. Острозький. Щоб зрозуміти місце монастиря в релігійних протистояннях кінця XVI - першої половини XVII ст., слід дослідити основні антиунійні заходи на Волині, ініційовані князем В.-К. Острозьким і беззаперечно підтримані керівництвом та ченцями Дерманського монастиря. Відомо, що В.-К. Острозький виступав одним з ініціаторів переговорів із Римською курією щодо укладення унії православної церкви з Римом. Відповідно представники Дерманського монастиря при проведенні різних релігійних з'їздів дотримувалися його позиції. Свідченням цього є підпис під актом Львівської декларації 1595 р. настоятеля монастиря Геннадія, який давав згоду на унію.

Вже з перших днів проголошення Берестейської унії 1596 р. на Волині розпочалась суспільно-політична боротьба між прихильниками і противниками з'єднання. Князь В.-К. Острозький очолив православних, до складу яких входили численні представники волинського нобілітету. Це стало реакцією на свавілля католиків, які вдавалися до звичайних пограбувань, розорень земель, економічного та фінансового тиску на населення. В той час дерманське духовенство постало перед загрозою захоплення католиками та уніатами земельних угідь, що належали монастиреві, та його майна.

Наприкінці 1596 р. в Речі Посполитій проблема, що стосувалася визнання прав за православними та прихильниками унії, залишалася відкритою. Після Берестейського з'їзду 1596 р. розпочалося багаторічне протистояння щодо утримання унійних позицій у межах українських земель та Волині зокрема. У той час опоненти не припиняли протидії ініціаторам унії, вимагаючи її скасування. Отже, у східній церкві справа дійшла до розподілу на уніатів, які прийняли умови релігійного з'єднання, та на православних, що визнавали зверхність костянтинопольського патріарха. Обидві сторони, представлені своїми високопоставленими державними діячами, мали претензії щодо привілеїв, якими їх наділили ще у XIV ст., тому важко було сподіватись на певний компроміс. Королівське оточення та шляхта, яка входила до управлінського апарату Речі Посполитої, постали перед проблемою. Вони прагнули легально залагодити наслідки непримиримого протистояння. Завдання було складним, оскільки полягало в тому, щоб здійснити офіційне з'єднання, уникаючи радикальних наслідків вирішення проблеми.

Очевидно, що баталії навколо унійного питання проходили у кількох площинах. У результаті з'єднання церков розпочалися публіцистичні дебати. Представники обох сторін писали полемічні твори, в яких висловлювали свої позиції. Унійні прихильники переконували, що визнання умов з'єднання надасть можливість православним ієрархам користуватися певними привілеями. Противники, в свою чергу, висловлювали своє невдоволення, не визнаючи правомірності умов Берестейського з'їзду, оскільки вони не отримали згоди костянтинопольського патріарха та інших вищих духовних представників. Чимало діячів волинського нобілітету стверджували, що до процесу обговорення умов договору у Бересті не залучили нижчого духовенства, світських осіб, які входили до складу церковних братств.

З огляду на те, що до складу антиунійної опозиції входила православна шляхта, боротьба між прихильниками та противниками з'єднання набрала рис політичного характеру. Великомасштабні протистояння у той час розгорнулись у судах різних інстанцій, оскільки висловлювались претензії щодо права володіння церковними маєтностями.

Від початку розгортання ідеологічних протистоянь захисником православних став князь В.-К. Острозький. Він залучив до “співпраці” і світських, і духовних осіб, а також дбав про те, щоб питання релігійного з'єднання неодноразово розглядались на сеймиках у Речі Посполитій. З ініціативи князя противник унії львівський владика Гедеон Балабан стежив за шляхетською опозицією у Руському воєводстві. З цією метою було здійснено крок щодо співпраці православних і протестантів. Представляв останніх К. Радзивіл, з яким князь В.-К. Острозький мав зустріч наприкінці листопада 1596 р.. На території Речі Посполитої його підтримували церковні братства, а за кордоном - патріарх александрійський Мелетій Пігас, який називав князя своїм світським екзархом. Як представник М. Пігаса, В.-К. Острозький планував зайнятися оновленням православної ієрархії, заручившись підтримкою владик, вірних Костянтинополеві. Однак масштабний задум київського воєводи, спрямований на збереження православних традицій, залишив багатьох байдужими. Необхідно зазначити й те, що “... виступи Острозького проти унії не означали неприйняття самої унійної ідеї як такої”. Всупереч суспільній думці антиунійних авторів у перші місяці після укладення унії було написано відносно небагато полемічних творів-протестацій; а ті, що з'являлись на сеймиках, не мали великого впливу, оскільки розчинились у поточних справах. До протестів православних закликав, перебуваючи у м. Острозі, автор “Перестороги” Ю. Рогатинець. Останній радив звернути увагу на маніфестацію, укладену князями Адамом Вишневецьким і Кирилом Ружинським, вказуючи на кривду “грецької релігії”. Протест князів, оформлений у травні 1595 р., стосувався захисту прав православних львівських міщан, які не хотіли приймати умов унії. З розгортанням конфлікту акції проти роз'єднання церкви набували неабиякої ваги.

Союз противників з'єднання східної церкви та протестантів відображений в ухвалах сеймиків перед сеймом 1597 р. Чималу роль у цьому зіграла впливова позиція князів В.-К. Острозького у Короні та К. Радзивіла - у Литві. На захист давніх прав православних одночасно виступала і шляхта, яка також брала участь у сеймиках. Серед таких осіб варто згадати про емісара київського воєводи, аріанина Миколу Казимірського. За церковне з'єднання натомість виступала шляхта мазовецька на сеймику Плоцького воєводства.

Справжня баталія супроти унії розгорнулась на Волині, де зосередилось найчисленніше представництво противників з'єднання. На Луцькому сеймику, подібно як на синоді у Бересті, перебувало багато шляхтичів з “гайдуками та мушкетами”. Делегати не могли дійти спільної згоди, тому обрали два представництва, яким дали окремі інструкції на сейм. Дві ухвали по-різному розглядали процес унійного з'єднання. В одній із них волинська шляхта домагалася позбавлення прав унійних владик і пропонувала на їх місце нових, вірних “starozytnej religii greckiej”.

Отже, в ухвалі повторювалися умови противників з'єднання, висунуті на переговорах у Бересті. Її ініціатором став князь В.-К. Острозький, який і підписав її. Разом із князем це зробили ще вісім противників унійного з'єднання: Федір Чаплич-Шпанівський, луцький земський суддя, який на сеймик приїхав із братом Іваном, київським каштеляном; Іван Хрінницький, підсудок луцького земського суду; Федір Урсул-Рудецький, кременецький чашник; Ждан Боровицький, князь Юрій Пузина, Іван Чернчицький, луцький міщанин; Дем'ян Павлович, володимирський ґродський суддя, та Василь Болбас. Їх представниками на засіданні сейму стали також учасники світського кола синоду з 1596 р.: кременецький підкоморій Адам Боговитин, Гаврило Гойський та Дем'ян Гулевич, якого підтримувало четверо родичів.

Протилежна інструкція складена, найвірогідніше, представниками прихильників унії, про що свідчать перші слова збереженого фрагмента ухвали: “Uzywal tez nas prosbami swoimi wielebny JMc ociec exarcha i episkop lucki i wielu inszych obywatelow tutesznych religiej greckiej, aby jako z laski Bozej ...”. Очевидно, що автори цієї інструкції підтримали одного з головних ініціаторів отримання привілеїв та визнань владику Кирила Терлецького. Делегатом на сейм із цього кола обрали Миколу Семашка, сина Олександра, католика та агітатора з'єднання церков. Уваги заслуговує те, що зрив засідання міг призвести до ворожнечі між деякими магнатськими родами. Саме в той час особливо загострився конфлікт родини Острозьких із канцлером Яном Замойським. На луцькому сеймику інтереси останнього могли репрезентувати згадувані Семашки, котрі входили до складу його клієнтури.

Складніші стосунки складалися в релігійно-політичній сфері. Православний характер Свято-Троїцького Дерманського монастиря репрезентував князь В.-К. Острозький. Його активно підтримували місцеві протестанти Волинського воєводства. Ця мережа зв'язків між однодумцями склалася з часів Торунського з'їзду (серпень 1595 р.). Тому сейм, що проходив у 1597 р., засвідчив чисельне представництво православно-протестантської делегації з Волині. До неї входило шість осіб: князі Ю. Чарторийський та І. Корецький, Г. Гойський, Д. Гулевич, О. Загоровський, Я. Харлинський. П'ятеро із шести обраних делегатів, підтримували на сеймі князя В.-К. Острозького, а протилежну сторону - тільки один Я. Харлинський. Відомо, що Д. Гулевич був кальвіністом.

Позиція протестантів, які одвічно притримувались нейтралітету у міжконфесійних стосунках, здавалась дивною. Але якщо православ'я не несло релігійно-догматичної загрози, а також мирно співіснувало із протестантами, то католики після з'їзду у Бересті почали відкрито обмежувати статус і права різних релігійних конфесій. Представників уніатського кола в особі воєводи Федора Скумина-Тишкевича (член Сенату) не випадково насторожували непослідовність та дивна прихильність, яку виявляли протестанти до православної церкви. Сейм 1597 р., перш за все, мав вирішувати участь Речі Посполитої у антитурецькій коаліції, запропонованій королем та папою. Після кількагодинних дискусій делегати розійшлися, не затвердивши конституції. Дебати, пов'язані з унією, теж не сприяли консолідації шляхти на сеймі. Згадуваних волинських делегатів підтримували і представники Київського і Брацлавського воєводств.

Найбільше загострення у стосунках учасників сейму спостерігалося 7 березня, коли представництво православних та протестантів, на чолі з кальвіністом Д. Гулевичем, відвідало будинок сенату, де намагалося викласти свої вимоги до короля. Волинський посол дорікав Сигізмунду ІІІ, що прихильники унії відкидали постанови варшавської конфедерації, та наполегливо вимагав усунути унійних владик. На захист політики монарха виступив литовський канцлер Лев Сапєга, який доводив, що тільки владика є найвищим чином у православній ієрархії. Дискусія не залишила байдужим і Яна Замойського. Останній неприхильно ставився до Д. Гулевича, якому дорікав, що його син Олександр брав участь у козацьких заворушеннях під проводом С. Наливайка, хоча батько і намагався пояснити, що це сталося без його згоди. Заступився за нього і князь В.-К. Острозький. Київський воєвода прибув на сейм із великою військовою свитою. Охоплений недовірою, він засуджував владик, які виступали за знищення православ'я у Речі Посполитій. Тоді звинувачення Гулевича щодо королівської політики підтвердили й деякі інші посли.

На наступних засіданнях сейму увага православних була прикута до процесу протосингела Никифора в сеймовому суді. Делегований від патріарха на Берестейський синод, він прибув під охороною князя В.-К. Острозького щоб відповісти за шпигунство на користь Туреччини. Незважаючи на докази на користь Никифора, його засудили. Саме ця обставина спровокувала конфлікт між князем В.-К. Острозьким та К. Радзивілом. Останній наполягав на видачі протосингела королю. На знак протесту князь залишив засідання та виїхав із Варшави. Никифор постав перед сеймовим судом. У зв'язку із браком доказів, що могли б підтвердити вину звинуваченого, засідання було закрите. Винуватця тимчасово направили до в'язниці в Мальборку, але він там незабаром помер, так і не дочекавшись звільнення.

Сейм 1597 р. залишив відкритим питання щодо унії. Православні продовжували відстоювати свої права, тому, заручившись підтримкою протестантів, неодноразово виступали на колегіальних засіданнях парламенту. Вирішення справи релігійного протистояння було призупинене на певний час, оскільки виникли питання, пов'язані з військовою обороною краю. Українські делегати виявили терпіння, очікуючи, коли почнуть розглядати поставлені ними питання та вимоги, оскільки сейм приймав рішення щодо захисту кордонів від татарських наїздів. Зрештою вимоги православно-протестантської делегації з Волині відхилили.

Наступного, 1598, року православний лідер Волині князь В.-К. Острозький змушений був піти на союз із протестантами. Метою спільного з'їзду стало обговорення спірних богослужбових питань. Але це рішення варто розглядати як тактичний хід, адже на перспективу передбачалося створення антикатолицького союзу. Православне духовенство одностайно не підтримало такі дії, тому згідно з рішенням з'їзду навесні 1599 р. був укладений світсько-протестантський союз на умовах конфедерації. На Віленський з'їзд, який приймав рішення, прибуло православне духовенство, підпорядковане В.-К. Острозькому. Зокрема, у його роботі брали участь дубенський ігумен Ісаак та дерманський настоятель Гедеон. Вони займали відверто консервативну позицію, називаючи протестантів єретиками. Але в ході переговорів під тиском свого патрона вони дали згоду на укладення союзу з протестантами за умови схвалення з боку константинопольського і александрійського патріархів.

Найбільшим осередком боротьби з унією став сеймик, що проходив у Луцьку, який підтримували на територіях Київського та Брацлавського воєводств та Великого Князівства Литовського. Незадовго до цієї події, у 1598 р., у Волинському воєводстві оформили проект подання скарги у сеймовий суд на головних унійних владик - І. Потія та К. Терлецького за звершення здійснення ними розколу у східній церкві. З цією метою від королівського імені підготували спеціальний позов до Володимира. Послами з Волині обрали делегатів Берестейського з'їзду: Дем'яна Гулевича, Гаврила Гойського і Ждана Боровського - слугу князя В.-К. Острозького, який згодом за його дорученням керуватиме перебудовою дзвіниці у Дерманському монастирі.

Обговорення, перш за все, стосувалося питання чергового від'їзду короля до Швеції, оскільки Сигізмундові ІІІ необхідно було ухвалити щодо цього конституцію. Однак король зволікав із вирішенням нагальних питань (процес конфедерації, судочинство над владиками), відкладаючи все до свого повернення зі Швеції. Справа дійшла до конфронтації опозиції із королем. Як і на попередньому сеймі, волинська делегація послів не підтримала політики Сигізмунда ІІІ. Вона вимагала позбавити унійних владик привілеїв та відібрати в них церковні маєтки. З цим проханням виступив клієнт В.-К. Острозького, протестант Мартин Броневський, а допомагав йому один із волинських делегатів - Д. Гулевич. Коли сеймовий суд виносив рішення щодо справи над унійними владиками, гостро відреагував Станіслав Карнковський, який вказував, що при обговоренні не вислухали думки всіх присутніх делегацій. У цьому його підтримали інші високопоставлені особи. В дискусії брав участь володимирський владика І. Потій, який намагався спростувати скаргу, оголошену проти нього. У той час проти унії активно виступав і князь В.- К. Острозький. Останній виголосив звинувачення на адресу “примаса” і наводив приклади переслідувань православних уніатами. Промова київського воєводи була досить емоційна, тому його сини Януш та Олександр заспокоювали князя. Суперечка не вплинула на кінцеве рішення сейму, який лише прийняв заходи, спрямовані на підготовку держави на випадок відсутності в ній монарха.

До справи процесу над унійними владиками король обіцяв повернутися на сеймі у 1600 р. Вдруге подали позови на І. Потія та К. Терлецького у сеймовий суд. Чималу роль у цьому відіграла волинська шляхта, яка вимагала на передсеймовому засіданні остаточного вирішення справи. Д. Гулевича ще раз обрали послом, проте через участь у парламентських суперечках захисник противників унії не потрапив до Варшави. Після конфлікту з Семашками, на нього напали під час подорожі до сейму. Зав'язалася сутичка, в якій Д. Гулевич загинув. На той час уніати зміцнили свої позиції. По смерті Михайла Рогози король призначив митрополитом І. Потія. Останній посилив свій вплив, позбавивши противників релігійного з'єднання прав і маєтків. Зрештою, сейм 1600 р. суттєво обмежив права православних.

Усупереч вимогам волинських та київських делегатів, король виправдав унійних владик, хоча знав, що духовні справи не належать до компетенції світського управителя. В такий спосіб Сигізмунд ІІІ повторно затвердив унію, визнавши її привілеї, якими до того часу користувалися православні. Про поразку противників з'єднання свідчила відсутність на сеймі головного їх речника - князя В.-К. Острозького, який не приїхав на засідання, оскільки на той час був вже похилого віку.

І. Потія, який очолював унійну церкву, турбувала позиція волинської шляхти. На її землях найважливішою особою залишався князь В.-К. Острозький, якого у справі релігійного протистояння змінив син Олександр. Перед сеймом 1603 р. посилилась опозиція щодо І. Потія, який, хоч і став митрополитом, продовжував залишатися і володимирським єпископом, що суперечило церковним канонам. Пріоритетне її завдання полягало у відновленні православної ієрархії. Також вона вимагала заборонити унійному духовенству апелювати у церковних справах до Рима, натомість проголошувалося, щоб конфлікт щодо привілеїв розглядався на місці в земських та ґродських судах або в трибуналі. Проти І. Потія на волинському сеймику досить рішуче виступав знаний противник унії, кременецький підкоморій Адам Боговитин, який згідно зі словами унійного митрополита, сам прагнув виконувати обов'язки владики.

На краківському сеймі 1603 р. волинська делегація представила вимоги, що стосувались обмеження прав місцевих єпископів, особливо щодо контактів з папою. Послам допомагав О. Острозький, що призвело до заворушення під час засідання. Зрештою, за підтримки протестантів король та опозиція досягли згоди. На користь противників з'єднання надали певні привілеї. Сигізмунд ІІІ погодився, згідно з традиціями місцевого чернецтва та шляхти, на обрання архімандрита Києво- Печерської Лаври, найвпливовішого монастиря в Речі Посполитій, що унеможливлювало проникнення в монастир уніатів.

У 1605 р., напередодні засідання парламенту, багато сеймиків підтримали твердження щодо “заспокоєння грецької релігії”. Офіційно це задекларували в інструкції Белзького воєводства, складеній під впливом Я. Замойського. Вона містила програму антикоролівської опозиції. Велику допомогу надав старий князь В.-К. Острозький із протестантами, які намагались встановити контакти з опозиціонерами з інших сеймиків. Сейм проходив у бурхливих суперечках короля з опозицією. Православні делегати подали проект конституції, в якій заклали основи ліквідації унії. Його автори пропонували позбавити унійних владик права отримувати прибутки з церковних володінь. А віддати їх, як це відбувалось за попередніх королів, прихильникам православ'я, які перебували під зверхністю константинопольського патріарха. Проте, таку пропозицію відхилили, тому сейм розійшовся, не ухваливши конституції. Єдиним позитивом було те, що за клопотанням Януша та В.-К. Острозького Сигізмунд ІІІ погодився затвердити їх кандидата, Єлисея Плетенецького на архімандрита Печерської Лаври. І. Потій, який пішов із того монастиря, вимагав у короля привілею, підтвердженого раніше Сигізмундом І від 1511 р., що визнавав повноту влади митрополита над духовними та світськими вірними церкви у Речі Посполитій.

Питання унії стосувалося і культурно-просвітницьких гуртків. Наприкінці 1590-х років в Острозькому освітньому осередку робота у руслі видання праць пішла на спад: “... кількість людей, що довший час жили і працювали там, і якість їхньої продукції були вже не ті, що в перші роки, коли видавалась Біблія”, то “деякі з острожців перебралися до Дермані, де з 1602 по 1605 рр. продовжувалася праця над перекладами й публікаціями”. Тобто в зв'язку із унійними зазіханнями на територію князя В.- К. Острозького, останній подбав про просвітницькі центри, які були моральними репрезентами православних засад. Він сприяв, щоб такий осередок - культурно-просвітницький - функціонував у Дермані, де подбав про створення всіх необхідних умов для такої справи.

На Сандомирському з'їзді 1606 р. до волинської делегації входила велика кількість осіб. Там перебував противник унії Гаврило Гойський, а також Василь Семашко, якого обрали маршалком із числа волинської шляхти. Завдяки їх ініціативі було опрацьовано “артикули Київського і Волинського воєводства”, які завіряли основні постулати у справі врегулювання ситуації православ'я у Речі Посполитій. Це стосувалось повернення попередніх прав православній церкві, що діяли до з'їзду у Бересті, та церковних маєтків, відібраних унійними власниками, анулювання рішень, що утискали права противників з'єднання, надання церковних володінь для осіб “грецької віри”. Згадувалося і про те, щоб шляхту не змушували виплачувати десятину православному духовенству, оскільки того вона не робила до 1569 р., а також вимагали скасувати подання до Рима чи Костянтинополя судових апеляцій, які стосувалися духовних справ як православних, так і католиків, оскільки їх можна розглядати в земських або ґродських судах, де вищою інстанцією був трибунал. Проте такі вимоги спровокували розпорошення і серед самої православної шляхти, тому що частина з них уклала протест проти таких вимог.

У 1607 р. відбувся сеймик у Луцьку. Волинська шляхта вимагала не враховувати вимог тих, які вдались до саботажу на попередньому засіданні. Делегати православних були більш поміркованими, аніж на зібранні у Сандомирі. Вони вимагали знову скасування унії, однак робили це більш виважено. Православні погоджувалися на те, щоб залишались на посаді владик пожиттєво такі уніати: володимирський - І. Потій, луцький - К. Терлецький, але за умови, що ті не чинитимуть тиск на духовних осіб. На користь цих представників пропонувалось віддавати третю частину доходів із церковних володінь. По смерті вся їх влада повинна перейти до відання православних єпископів. Як і на Сандомирському з'їзді, шляхта вимагала обрання своїх пасторів на земських сеймиках. Нижче унійне духовенство залишалось у своїх церквах до смерті, але лише в королівських маєтках, а те, що стосувалося приватних - повинна розглядати католицька капітула при духовних кафедрах. Вимагались у владики фундації для церковних шкіл руської шляхти. Особлива увага зверталася на непорушність власності православних духовних осередків. Делегатами обрали поміркованих противників унії, в тому числі князя Януша Порицького, який на сеймику 1597 р. належав до противників фракції князя В.-К. Острозького. Під оформленою інструкцією свої підписи поставили волинський чашник Лаврентій Древинський та волинський стольник Адрій Боговитин.

У травні 1607 р., по смерті луцького владики К. Терлецького, Сигіз- мунд ІІІ на його місце призначив відомого учасника з'їзду в Бересті Євстафія Єло-Малинського, екзарха. Однак ця подія викликала спротив волинської шляхти. На луцькому сеймику, який відбувся у серпні 1607 р., опозиціонери запропонували надіслати до короля двох делегатів: Олександра Хрінницького (сина Івана) та Романа Гойського (сина Гаврила). Вони просили короля про те, щоб схвалену на сеймі конституцію змінили згідно з вимогами православних, тобто повернули до традицій підпорядкування східній церкви, а не до зверхності Рима. Волинські делегати вимагали припинення здійснення наїздів у їхніх воєводствах. Маршалком цього сеймику був Ян Єло-Малинський, який не хотів допускати розбійних нападів на свого родича. Разом із ним петицію до Сигізмунда ІІІ підписали давні противники унії: Василь Семашко, Іван Хрінницький, Андрій Боговитин, князь Януш Збаразький.

Отже, у 1607 р. ситуація на території Волині з огляду на розподіл влади та володінь у процесі міжконфесійних відносин між православними та прихильниками унійного з'єднання вирізнялася двозначністю. Православні продовжували обстоювати свої права, а сеймик, який проходив 1607 р., вимагав дотримуватися “волинських артикулів” (як зазначалось, укладених 1606 р. під Сандомиром). Православні погодилися, щоб владики-уніати пожиттєво мали свої титули і отримували третину від прибутків із кафедральних маєтностей. У межах приватних володінь дозволялося притримуватись віри, яку провадить і сповідує власник. Для Дерманського монастиря на той час це був найкращий варіант, оскільки ця територія Волині перебувала у володіннях православного князя В.-К. Острозького.

1608 р. помер князь В.-К. Острозький - найбільший захисник православ'я та запеклий противник унії. До кінця свого життя київський воєвода намагався спрямувати дії антиунійної опозиції. Він підтримував зв'язки зі східними патріархами, релігійними братствами, а також доклав багато зусиль, щоб налагодити співпрацю шляхти та протестантів. Ще у 1607 р. він делегував на сандомирський з'їзд печерського архімандрита Є. Плетенецького. Свого внука Януша Радзівіла князь просив опікуватися церковними справами. За кілька місяців до своєї смерті він виступив посередником між І. Балабаном та львівськими міщанами. В.-К. Острозький ініціював пропозицію Львівського братства щодо обрання на посаду львівського владики І. Балабана по смерті його дядька Гедеона. Однак така спроба не увінчалася успіхом, оскільки владикою призначили королівського представника Євстафія Тисаровського. Смерть князя В.-К. Острозького дуже відчутно ослабила позиції православних у Речі Посполитій. Необхідно зазначити, що шляхетська опозиція на Волині не припинила своїх дій. Проти уніатів у той час нерідко виступали також і козаки.

Безперечно, з огляду на те, що укладення Берестейської унії відбулося без згоди князя В.-К. Острозького, останній доклав максимум зусиль для створення антиунійного табору на Волині. До його складу ввійшли православні шляхтичі, головне завдання яких князь вбачав у введенні ідеологічної боротьби на сеймиках і сеймах. Завдання це хоч і не було легким, але можливим, зважаючи на те, що значна частина середньо- та малозаможної волинської шляхти входила до його клієнтури. Православне духовенство, в тому числі й очільники Дерманського монастиря, постійно опікувалися виданнями антиунійної літератури та погодженням віровизнавчих розходжень із протестантами, яких князь всіляко намагався прилучити до антиунійної опозиції. З огляду на те, що діяльність цієї опозиції у сучасників часто персоніфікувалася з князем В.-К. Острозьким, активність православного духовенства, в тому числі і Дерманського монастиря, в тогочасних джерелах проглядається невиразно і охоплює масштабні антиунійні акції, ініційовані князем.

Примітки

1. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вьіп.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901.

2. Chynczewska-Hennel T. “Do praw i przywilejow swoich dawnych”. Prawo jako argument w polemice prawoslawnych w pierwszej polowie XVII w. / T. Chynczewska-Hennel // Mi^dzy Wschodem a Zachodem. Rzeczpospolita XVI-XVII w. Studia ofiarowane Zbigniewowi Wojcikowi w siedemdziesi^tq. rocznic^ urodzin. - Warszawa, 1993. - S.53 - 60.

3. Дмитриев M.B. Между Римом и Царьградом - Генезис Брестской церковной унии 15951596 гг. / М.В. Дмитриев. - М., 2003.

4. Гудзяк Б. Криза та реформа. Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії / Б. Гудзяк . - Львів, 2000.

5. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна) / Н. Яковенко. - К., 1993.

6. Григоренко А. Уния в истории Украины-Руси: краткий исторический очерк / А. Григоренко. - Новосибирск, 1991.

7. Гудзяк Б. Криза та реформа. Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії / Б. Гудзяк . - Львів, 2000. - С. 289; Дмитриев М.В. Между Римом и Цар.градом - Генезис Брестской церковной унии 1595-1596 гг. / М.В. Дмитриев. - М., 2003. - С. 234.

8. Chynczewska-Hennel T. “Do praw i przywilejow swoich dawnych”. Prawo jako argument w polemice prawoslawnych w pierwszej polowie XVII w. / T. Chynczewska-Hennel // Mi^dzy Wschodem a Zachodem. Rzeczpospolita XVI-XVII w. Studia ofiarowane Zbigniewowi Wojcikowi w siedemdziesi^tq. rocznic^ urodzin. - Warszawa, 1993. - S.53 - 60.

9. Wojcik Z. Rzeczpospolita wobec unii brzeskiej i prawoslawia / Z. Wojcik // Przegl^d Katolicki. - 1988. - Nr 49. - S.4 - 5.; Wojcik Z. Rzeczpospolita wobec unii brzeskiej i prawoslawia / Z. Wojcik // Przegl^d Katolicki. - 1988. - Nr 50. - S.4 - 5.

10. Грушевський M. Культурно-національний рух на Україні в XVI - XVII віці / М. Грушевсь- кий // Духовна Україна. - К., 1994. - С.210 - 228.

11. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вьіп.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.245 - 246.

12. Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.346 - 348.

13. Дмитриев М.В. Между Римом и Царьградом - Генезис Брестской церковной унии 15951596 гг. / М.В. Дмитриев. - М., 2003. - С.237.

14. Supplementum ad Historia Rusiae Monumenta / Изд. А.И. Тургенев. - СПб., 1848. - S. 152 - 154.

15. Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.361 - 362; Левицький К. Князь Костянтин Острозький і унія Брестська 1596 р. / К. Левицький. - Львів, 1933. - С.185 - 190.

16. Scriptores Rerum Polonicarum. - Krakow, 1907. - T.20. - S.396 - 403; Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.364; Левицький К. Князь Костянтин Острозький і унія Брестська 1596 р. / К. Левицький. - Львів, 1933. - С.191; Jarminski L. Bez uzycia sily. Dzialalnosc polityczna protestanow w Rzeczypospolitej u schylku XVI wieku / L. Jarminski. - Warszawa, 1992. - S.165 - 166

17. Kamienski A. Kariera rodu Siemaszkow w XV-XVII wieku / A. Kamienski // Lituano-Slavica Posnaniensia. Studia historica. - 1989. - T.3. - S.192 - 197.

18. Sokolowski W. Politycy schylku wieku. Malopolscy przywodcy szlachty i parlamentarzysci w latach 1574-1605 / W. Sokolowski. - Warszawa, 1997. - S.28, 54.

19. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.263; Пам'ятки. Архів Української церкви. Документи до історії унії на Волині і Київщині кінця XVI - першої половини XVII ст. / Упор. Довбищенко М.В. - Вип.1. - К., 2001. - T.3. - С. 14.

20. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вьіп.6: (1629 - 1632). - СПб., 1912. - С. 11.

21. Пам'ятки. Архів Української церкви. Документи до історії унії на Волині і Київщині кінця XVI - першої половини XVII ст. / Упор. Довбищенко М.В. - Вип.1. - К., 2001. - T.3. - С. 14.

22. Пам'ятки. Архів Української церкви. Документи до історії унії на Волині і Київщині кінця XVI - першої половини XVII ст. / Упор. Довбищенко М.В. - Вип.1. - К., 2001. - T.3. - С.14; Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.264 - 267.

23. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.263; Rzonca J. Sejmy z lat 1597 i 1598 / J. Rzonca. - Cz. 1. - Opole, 1993. - S.23; Jarminski L. Bez uzycia sily. Dzialalnosc polityczna protestanow w Rzeczypospolitej u schylku XVI wieku / L. Jarminski. - Warszawa, 1992. - S.160 - 170.

24. Scriptores Rerum Polonicarum. - Krakow, 1907. - T.20. - S.101 - 102; Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.264 - 265; Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.366 - 367; Левиць- кий К. Князь Костянтин Острозький і унія Брестська 1596 р. / К. Левицький. - Львів, 1933. - С. 195 - 196; Rzonca J. Sejmy z lat 1597 i 1598 / J. Rzonca. - Cz. 1. - Opole, 1993. - S.80 - 82.

25. Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525-1608), wojewoda kijowski i marszalek ziemi Wolynskiej / T. Kempa. - Torun, 1997. - S. 149.

26. Jarminski L. Bez uzycia sily. Dzialalnosc polityczna protestanow w Rzeczypospolitej u schylku XVI wieku / L. Jarminski. - Warszawa, 1992. - S.181 - 182.

27. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.288 - 289, 300 - 301.

28. Bylinski J. Marcin Broniewski - trybun szlachty wielkopolskiej w czasach Zygmunta III / J. Bylinski. - Wroclaw, 1994. - S. 83 - 84.

29. Dokumenta unionis berestensis eiusgue autorum (1590-1600) / Wyd. A.G.Velykyj. - Romae, 1970. - S. 460 - 462; Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.316 - 317.

30. Sokolowski W. Politycy schylku wieku. Malopolscy przywodcy szlachty i parlamentarzysci w latach 1574-1605 / W. Sokolowski. - Warszawa, 1997. - S.176 - 178; Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569 - 1673 рр. Студія з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій / П. Кулаковський. - Острог-Львів, 2002. - С.239.

31. Грушевський М.С. Історія України-Руси / М.С. Грушевський. - К., 1995. - T.VI: Житє економічне, культурне, національне XIV - XVII віків. - С.567 - 568;

32. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.339;

33. Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.370 - 371.

34. Rzonca J. Sejmy z lat 1597 i 1598 / J. Rzonca. - Cz. 1. - Opole, 1993. - S.55, 57;

35. Jarminski L. Bez uzycia sily. Dzialalnosc polityczna protestanow w Rzeczypospolitej u schylku XVI wieku / L. Jarminski. - Warszawa, 1992. - S.227 - 228;

36. Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525- 1608), wojewoda kijowski i marszalek ziemi Wolynskiej / T. Kempa. - Torun, 1997. - S. 155 - 156.

37. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вьіп.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.372 - 373.

38. Boniecki A. Herbarz polski / A. Boniecki. - Warszawa. - 1904. - T.7. - S.402.

39. Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.374 - 375;

40. Dzi^gielewski J. Pociej Hipacy / J. Dzi^gielewski // Polski slownik biograficzny. - Wroclaw, 1982-1983. - T.27. - S.31.

41. Dokumenta unionis berestensis eiusgue autorum (1590-1600) / Wyd. A.G.Velykyj. - Romae, 1970. - S.495 - 498;

42. Грушевський M.C. Історія України-Руси / M.C. Грушевський. - К., 1995. - T.VI: Житє економічне, культурне, національне XIV - XVII віків. - С.571 - 572;

43. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вьіп.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.375;

44. Likowski E. Unia Brzeska r.1596 / E. Likowski. - Warszawa, 1907. - S.180;

45. Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.373 - 374.

46. Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525-1608), wojewoda kijowski i marszalek ziemi Wolynskiej / T. Kempa. - Torun, 1997. - S. 165.

47. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.422 - 424.

48. Archiwum domu Sapiehow (1575-1606) / Opracowal. A.Prochaska. - Lwow, 1892 - T.1. - XXV. -S. 363;

49. Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.377.

50. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.425 - 435;

51. Janiszewska-Mincer B. Rzeczpospolita Polska w l. 1600 - 1603 / B. Janiszewska-Mincer. - Bydgoszcz, 1984. - S.114 - 115.

52. Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.378 - 380.

53. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.457 -458; Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S. 381.

54. Ґудзяк Б. Криза та реформа. Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії / Б. Гудзяк. - Львів, 2000. - С. 166.

55. Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.492.

56. Rembowski A. Rokosz Zebrzydowskiego / A. Rembowski. - Warszawa, 1983. - S. 99.

57. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. - К., 1861. - Ч.ІІ: Постановления дворянских провинциальных сеймов в Юго-Западной России (1569 - 1654 ). -T. 1. - С. 72; Maciszewski J. Szlachta polska i jej panstwo / J. Maciszewski. - Warszawa, 1986. - S. 315.

58. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. - К., 1861. - Ч.ІІ: Постановления дворянских провинциальных сеймов в Юго-Западной России (1569 - 1654 ). - Т.1. - С. 70.

59. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. - К., 1861. - Ч.ІІ: Постановления дворянских провинциальных сеймов в Юго-Западной России (1569 - 1654 ). - Т.1. - С. 72 - 75;

60. Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.392.

61. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. - К., 1861. - Ч.ІІ: Постановления дворянских провинциальных сеймов в Юго-Западной России (1569 - 1654 ). - Т.1. - С. 68.

62. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. - К., 1861. - 4.II: Постановления дворянских провинциальных сеймов в Юго-Западной России (1569 - 1654 ). - Т.1. - С. 81.

63. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. - К., 1861. - 4.II: Постановления дворянских провинциальных сеймов в Юго-Западной России (1569 - 1654 ). - Т.1. - С. 83 - 84; Жукович П. Сеймовая боротьба православного западно-русского дворянства с церковной унией / П. Жукович. - Вып.1: (до 1609 г.). - СПб., 1901. - С.544 - 545; Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.394.

64. Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525-1608), wojewoda kijowski i marszalek ziemi Wolynskiej / T. Kempa. - Torun, 1997. - S. 168.

65. Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525-1608), wojewoda kijowski i marszalek ziemi Wolynskiej / T. Kempa. - Torun, 1997. - S. 169.

66. Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370-1632 / K. Chodynicki. - Warszawa, 1934. - S.406 - 407; Serczyk W. Na dalekiej Ukrainie / W. Serczyk. - Krakow, 1981. - S. 179 - 183.

Размещено на Allbest.ru