Диференціація словацького суспільства у ставленні до владного режиму в 1939 - першій половині 1943 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Диференціація словацького суспільства у ставленні до владного режиму в 1939 - першій половині 1943 рр.

І.І. Боровець

Одним із наслідків насильницької ліквідації у березні 1939 р. Чехословаччини стало утворення на карті Центрально-Східної Європи Словацької держави. Її шестирічне функціонування було обумовлене глибокою зовнішньополітичною та військовою залежністю від нацистського райху, який, згідно німецько-словацького Охоронного договору, взяв на себе роль “захисника” цілісності та недоторканості Словаччини. Політичне життя Словацької держави характеризувалося монополією однієї партії - Глінкової словацької народної (людової¹) партії (ГСНП). Нова влада у своїй політиці вдавалася до авторитарних методів управління суспільством. Характерними рисами людацького режиму були націоналізм, католицизм, етатизм та патерналізм².

Розглядаючи внутрішньополітичний розвиток Словаччини, неможливо ігнорувати вельми делікатну проблему визначення того, як населення сприймало політику людаків, яку оцінку в очах громадян отримали заходи нової влади. Дане питання розглядалося чеськими і словацькими істориками здебільшого у контексті розгляду власне політичного режиму, руху Опору, ролі церкви у суспільно-політичному житті Словаччини. Проблематика взаємовідносин суспільства та влади як спеціальний предмет дослідження знайшла відображення у працях І. Каменца³, виступах молодих істориків на конференції у Братиславі (2010 р.)⁴, присвяченій повсякденному життю у Словацькій державі, та у дисертації сучасного українського дослідника Є.С. Рогового⁵.

Проведене на початку 90-х рр. минулого століття опитування сучасників Словацької держави показало максимально широкий діапазон характеристик тогочасного політичного режиму: від нищівної критики до виключно позитивного бачення⁶. Така ситуація виглядає суперечливою, але цілком логічною і зрозумілою, адже саме суспільство не є монолітним. Його складають представники ряду соціальних і майнових прошарків, національних і релігійних груп. Люди різняться за віком, статтю, психологічними особливостями, мають неоднакові політичні вподобання. Хід подій показав, що ставлення словацького населення до людацької влади було й надзвичайно лабільним явищем. Упродовж існування Словацької держави воно чутливо реагувало на внутрішньо- і зовнішньополітичні зміни, які були причиною іноді кардинальних метаморфоз у настроях громадськості.

Проголошення незалежності Словаччини відбулося за ініціативи зверху - словацьким снемом (парламентом), причому практично без спротиву “чехословакістів”. Лише група колишніх легіонерів на чолі з Р. Вієстом розповсюдила серед депутатів лист, в якому закликала їх не голосувати за дефакто ліквідацію Чехословаччини, але це не вплинуло на результати голосування⁷. Влада так і не провела референдум з цього питання, а тому відсутні офіційні легітимні дані про ставлення населення до утворення нової держави. Зі свідчень сучасників дізнаємося, що ця, здавалося б, епохальна подія не супроводжувалася святковими урочистостями, масовими маніфестаціями, громадськість загалом залишилась пасивною⁸. У донесенні окресного (районного) керівника з Бардейова (Східна Словаччина) позиція переважної більшості населення характеризується так: “Нам все одно, хто буде панувати, лиш би податків було менше”⁹. Звичайно, далася взнаки несподіваність розв'язки, населення не було належним чином ідейно та організаційно підготовлене до проголошення незалежності. Селяни, що формували основу словацького суспільства, були передусім заклопотані наближенням весняної посівної кампанії. Тому вони дивилися на нову ситуацію без ентузіазму і з деякою недовірою¹⁰. Проте, це не означало, що людацьке керівництво було змушене долати рішучий опір населення. Переважна його більшість зайняла вичікувальну позицію. Відверто задоволені або незадоволені становили незначну меншість¹¹. За таких умов зміна влади відбулася на диво легко й швидко. Аналізуючи громадську думку в країні, британський консул у Братиславі П. Парес доповідав у Foreign Office, що “ситуація є стабільнішою, ніж передбачалося”¹². Навряд чи прикрашав становище й словацький посол у Німеччині М. Чернак, констатуючи, що уряд повністю контролює політичний і господарський розвиток країни¹³.

Вже перші кроки людацької влади показали її жорсткий націоналізм, а тому невдоволення новим режимом проявилося насамперед в середовищі національних меншин. Найбільше мріяли про повернення до “старих часів” піддані гонінням і дискримінації євреї та цигани. Масове примусове звільнення та виселення до Протекторату чеських службовців зумовили те, що ставлення чехів до словацької влади було виключно негативним¹⁴. Залишені в Словаччині чеські працівники через страх втратити роботу і соціальне становище ззовні демонстрували лояльність¹⁵, але, на нашу думку, вона не виражала їх дійсні погляди. Людаки не могли також опертися на тверду підтримку представників угорської національності. За словами шарисько-земплинського жупана (обласного керівника) “практично всі вони є послідовниками святостефанської ідеї (переконання, що словацькі землі є одвічною угорською територією - І.Б.) і, природно, за найпершої нагоди будуть прагнути її реалізації”¹⁶.

Навіть німецька меншина, становище якої було привілейованим у Словацькій державі, не стала міцною опорою людацької влади. Згідно вказівок із Берліна словацькі німці виконували функцію гаранта виключного впливу Німеччини у регіоні та внутрішнього резерву у справі тиску райху на уряд Словаччини. Відтак, представники німецької меншини часто поводилися зверхньо у стосунках з титульною нацією, нешанобливо а то й презирливо ставилися до власне словацької влади.

Щодо русинсько-українського населення, то тут спостерігалася суперечлива ситуація. У жовтні 1939 р. міністерство оборони повідомляло, що серед русинів відсутні антидержавні настрої¹⁷, а в січні 1942 р. на нараді жупанів у Братиславі пролунала оптимістична заява: “можна стверджувати, що так звана “русинська проблема” по суті вирішена”¹⁸. Разом з тим адміністративні служби та органи безпеки раз у раз фіксували випадки неприйнятної поведінки представників русинської інтелігенції. До такої зараховувалася не лише пряма антисловацька агітація, а й національно- просвітницька діяльність. Показовим є приклад вчителя села Капішова С. Яворського, який, працюючи у місцевій школі, пропагував серед учнів українську мову. Це було визнане “шкідливим словацькій справі”¹⁹. Яворського звільнили з роботи та виселили з Капішової. Протягом 19391940 рр. подібна доля спіткала кілька десятків русинських учителів²⁰. Такі дії людацької влади, звісно, не додавали їй авторитету в очах русинсько- українського населення, формуючи сприятливу атмосферу для опозиційних настроїв.

Зведення католицької віри у ранг державної релігії спричинило кардинальну зміну статусу інших конфесій. Відкрите протегування людаками католицизму викликало невдоволення словаків-протестантів, котрі в часи Чехословацької республіки (ЧСР) були на перших ролях в суспільно-політичному, економічному, культурному житті Словаччини. Вони критикували засилля католиків в чиновницькому апараті²¹, вимагали відмовитися від культу особи засновника ГСНП А. Глінки²². Закономірно, що словацькі протестанти-євангелісти вважали режим міжвоєнної Чехословаччини більш справедливим стосовно своїх життєвих потреб та інтересів, а тому в їх середовищі стали виникати осередки опозиції. Так, в донесені Центру державної безпеки (ЦДБ) міністру внутрішніх справ від 28 травня 1941 р. згадується про діяльність таємної організації євангеліків в Модрі, члени якої вживали привітання “Мог Ио!” (“Души його”)²³. Характерно, що цей вигук згодом став кличем національного повстання.

Напруженими були відносини між владою та греко-католицькою церквою. Вже з жовтня 1939 р. розгорілися компетентні суперечки між єпископом Гойдичем та міністерством освіти, пізніше він був взятий під нагляд ЦДБ за підозрою в проугорських поглядах²⁴. Зазнавали переслідувань греко-католицькі священики. Звичайно, це провокувало глухі протести віруючих. Важливо зауважити, що значна їх частина була русинами, тобто релігійні утиски накладалися на національні протиріччя. У такому разі не виглядає перебільшеною оцінка сучасника, що “з точки зору (словацьких - І.Б.) національних інтересів 90 % греко-католиків є неблагонадійними”²⁵.

Отже, нова влада не мала авторитету і популярності у середовищі національних та конфесійних меншин, але вона й не вельми прагнула завоювати їх симпатії. За статистикою 85 % чисельності населення держави становили громадяни словацької національності, а за віросповіданням 73 % належали до римо-католицької конфесії²⁶. Саме їх підтримкою намагалися заручитися людацькі політики з метою створення масової соціальної бази свого режиму.

Досліджуючи ставлення до людацької влади цієї найчисельнішої групи населення Словаччини необхідно враховувати ряд особливостей. По-перше, у часовому вимірі треба виділити, принаймні, 2 періоди:

Від проголошення незалежності до середини 1943 р. - в цей час спостерігається найбільша прихильність до нового режиму.

Друга половина 1943 р. - серпень 1944 р. - розчарування в політиці людаків, що вело до зростання активності та поповнення рядів опозиції.

По-друге, важливо проаналізувати визначену групу словацького суспільства в площині соціально-станової приналежності (селяни, духовенство, робітники, торгово-промислові кола, інтелігенція). По-третє, неможливо залишити поза увагою її строкатість за політичними вподобаннями. На нашу думку, тут доцільно здійснити поділ на політично активну меншість та пасивну більшість. До перших належали, з одного боку, відверті симпатизанти і реалізатори людацької політики, а з другого - її завзяті критики та противники. Хоча основна маса словацького населення залишалася політично інертною, але саме її ставлення до влади було визначальним, і тому вона стала об'єктом запеклої пропагандистської боротьби між прорежимними та антилюдацькими силами за вплив на політично пасивних співвітчизників.

Період з березня 1939 р. до середини 1943 р. можна охарактеризувати як найбільш сприятливий для функціонування нового режиму. Влада різними шляхами намагалася прихилити на свій бік, або хоча б забезпечити лояльність всіх верств титульної нації.

Селянству пропонувалося економічне сприяння. Бідні малоземельні власники, які, за деякими даними, складали 68% всієї кількості селянських господарств, сподівалися на покращення свого становища завдяки обіцяній широкій аграрній реформі²⁷. Важко переоцінити вплив католицького духовенства на глибоко релігійних сільських жителів.

Єпископське послання від 24 жовтня 1939 р. головними завданням віруючих визначало “всебічно оберігати та прикрашати коштовний Божий дар: нашу Словацьку республіку”²⁸. Справа в тому, що нова влада була вельми вигідна церкві, адже служителі католицького релігійного культу були взяті на бюджетне забезпечення. Вони отримували заробітну плату та їм нараховувалась державна пенсія²⁹. Тож не дивно, що з амвона церков священики закликали паству виконувати всі розпорядження державних органів. Часто вони й самі виступали в ролі представників влади. Президент Словаччини Й. Тісо був священиком. Крім того, з шести жупних керівників ГСНП двоє були духовними особами, а з шістдесяти окресних лідерів партії - шістнадцять³⁰. У Державній Раді працювало троє представників католицького кліру, а в стартовому складі снему священики творили 1/5 всієї кількості депутатів³¹. Таким чином, католицьке духовенство було не лише активним прихильником людацького режиму, але й значною мірою уособлювало його. Німецький посол Г. Лудін з цього приводу відзначав: “Сьогодні справжня влада в Словаччині зосереджена в руках священиків”³².

Людаки прагнули зарекомендувати себе послідовними захисниками інтересів робітників. 5 лютого 1940 р. у Братиславі в урочистій обстановці відбулася нарада голови уряду В. Туки з представниками робітників з усієї Словаччини³³. На ній були вироблені основи взаємовідносин влади з робітничим класом, суть яких зводилася до простої формули: уряд всіма можливими засобами буде дбати про підвищення життєвого рівня та умов праці робітників, а ті зобов'язуються відповідально виконувати доручену їм роботу, не конфліктувати з державними органами та не піддаватися згубному впливу комуністичної пропаганди.

За ініціативи влади було утворене централізоване християнсько-соціальне профспілкове об'єднання на чолі з впливовим діячем робітничого руху Р. Чавойським. Через цю організацію реалізовувалися державні соціальні програми підтримки робітників і, слід зазначити, вони давали відчутний ефект. У березні 1941 р. поліційний інспектор, аналізуючи настрої працівників цукроварні в Требішові, вказував: “Тутешній люд до національних справ байдужий та консервативний, але загалом симпатизує режиму. Між працюючими іноді мають місце розмови про комунізм, проте вони не носять характеру відкритого протесту.”³⁴ У донесенні районного управління ЦДБ у Банській-Бистриці від листопада 1942 р. зустрічаємо вислів: “Робота на підприємствах йде без зупинок, однак у робітників лише з допомогою різних соціальних заходів підтримується дисципліна і продуктивність праці.”³⁵ Звідси випливає, що ставка на державну соціальну підтримку виправдала себе, адже вона була головною причиною лояльного ставлення робітників до людацького режиму.

Не мали підстав нарікати на владу представники національного капіталу. Протекціонізм та курс на націоналізацію (в тогочасному політичному лексиконі цей термін означав перехід господарства у словацькі руки) в економічній політиці уряду був спрямований на піднесення й збагачення словацьких підприємців, торгівців, фінансистів, а тому ця верства населення Словаччини була чи не найміцнішою опорою нового режиму. Крім того, владі вдалося зацікавити значну частину словацького суспільства процесом аріїзації³⁶ (примусове вилучення підприємств і торгових об'єктів у євреїв та передача їх до рук “християн”).

Сприятливі умови склалися і для національної інтелігенції. У ЧСР словаки практично не були представлені в загальнодержавних органах влади. Так, в міністерстві закордонних справ ЧСР з 1246 працівників було лише 33 особи словацької національності³⁷. Після проголошення незалежності на порядок денний постало питання розбудови власними силами державного апарату, армії, організації економічного життя. Додаткові кадрові проблеми виникли у зв'язку із масовим звільненням чеських працівників. Коментуючи ситуацію, Тісо у розмові з американським журналістом зазначав: “Нам конче потрібні як технічні спеціалісти та інструктори для втілення в життя економічних проектів, так і вчителі, викладачі шкіл, коледжів та університетів...”³⁸. У результаті, об'ємні кадрові “лакуни” стали швидко заповнюватися представниками національної інтелігенції. До лютого 1941 р. на роботу було прийнято близько 17 тис. осіб ³⁹, а в березні цього ж року статистичні дані показували, що серед освічених словаків відсутнє безробіття⁴⁰. Загальну “словакизацію” державного службового апарату на основі статистики наочно продемонстровано в книзі К. Чулена “Словаки і чехи на державній службі ЧСР”⁴¹.

Отже, завдяки людацькій владі, національна інтелігенція всіх напрямків (чиновницький апарат, офіцерський корпус, спеціалісти технічного та гуманітарного профілів) отримала можливість професійного самовираження та вдосконалення. Це значною мірою пов'язало її з режимом і нейтралізувало антилюдацькі настрої.

Характеризуючи диференціацію словацького населення за критерієм політичних уподобань, потрібно насамперед звернути увагу на позиції головних активістів режиму - членів ГСНП. Монополізувавши політичну владу, вони заповзялися підвищувати свій соціальний статус та матеріальне становище. Емігрантська газета “Чехословацькі вісті” влітку 1939 року писала, що керівна верхівка людацької партії використовує свої посади для особистого збагачення, купує авто та віли⁴². Звісно, не слід сприймати оцінки чеських журналістів як абсолютно об'єктивні, але неможливо заперечити соціальні дослідження І. Станека, які доводять, що провідні діячі ГСНП були заможними громадянами, а в роки Словацької держави вони значно примножили свій маєток⁴³. Від партійно-державної еліти намагалися не відставати рядові людаки. Сам Тісо з гіркотою констатував: “...багато хто робить з партії “дійну корову”, заводять в ній кумівство і протекцію”⁴⁴. Непрямим доказом корупції в ГСНП було прийняття в листопаді 1943 р. спеціального закону про боротьбу з підкупами та хабарництвом⁴⁵. Дещо інша ситуація спостерігалася в Глінковій гвардії (молодіжний парамілітарний підрозділ партії, члени якого сповідували ідеї словацького націоналізму). Гвардійські командири, на відміну від партійних функціонерів, мали обмежений вплив на чиновницький апарат, тому не могли сповна використати можливості корупції. Натомість вони вдалися до нецільового використання державних коштів. Так, начальник штабу Глінкової гвардії К. Мургаш у ряді випадків не спромігся відзвітувати перед ревізійною комісією про витрачені грошові суми, надані йому з бюджету організації⁴⁶.

Таким чином, активна політична позиція відкривала широкі перспективи для задоволення матеріальних інтересів. Крім того, словацькі обивателі раз у раз переконувалися, що на отримання значної державної чи громадської посади, кар'єрне зростання та загалом на сприяння влади у будь-якій справі можна розраховувати лише після вступу до лав ГСНП. У цьому ж дусі звучав припис закону ”Про Глінкову гвардію”: “Члени гвардії за рівних умов мають переваги при обійманні посад у громадських і державних службах”⁴⁷. У результаті, якщо станом на жовтень 1938 р. в рядах ГСНП було трохи більше 50 тис. осіб, то в грудні 1939 р. - вже майже 183 тис.⁴⁸, а на початок 1943 р. кількість членів партії становила близько 300 тис. осіб⁴⁹. Зрозуміло, що кон'юнктурні міркування виплеску провладних симпатій словаків не мали в основі ідейних переконань, проте, все ж, це зумовило значне збільшення питомої ваги тієї частини словацького населення, яка була зацікавлена в збереженні людацького режиму.

Табір політичних опонентів людацької влади не відзначався єдністю. Його складали численні течії та групи, які суттєво різнилися за своїми ідейними основами, програмами дій та стратегічними цілями.

Найкращу організаційну структуру з широкою мережею осередків та єдиним керівним центром мала Комуністична партія Словаччини (КПС). Упродовж 1939 року вона повністю перейшла на нелегальне становище, був утворений підпільний центральний комітет (ЦК) у складі Й.Дюріша, Я. Осоги та Л. Бенади⁵⁰. ЦК КПС взяв курс на заміну людацького режиму радянським ладом та офіційно прийняв лозунг “За самостійну, незалежну Словаччину”, чим викликав невдоволення чехословацьких комуністів⁵¹. Марксистська історіографія в свій час ретельно досліджувала діяльність КПС і виявила немало фактів її активної боротьби проти режиму в 1939 - першій половині 1943 рр. Проте подавалися вони в необ'єктивній інтерпретації, перебільшувався їх вплив на настрої населення, а головне - окремі випадки антилюдацьких акцій, ініційованих словацькими комуністами, розглядалися як визначальна тенденція суспільно-політичного життя. У донесеннях ЦДБ та поліційних органів в зазначений

період не йде мова про резонансні антидержавні виступи. Так, в звіті прешовської поліції за травень 1940 р. зазначається, що комуністичні агітатори ведуть підпільну роботу, але не вдаються до відкритих демонстративних акцій⁵².

Інше крило політичної опозиції було представлене так званими громадянсько-демократичними підпільними групами, найбільш відомими з яких були: група Я. Ліхнера, група В.Шробара, “Демец”, “Весна”, “Захист нації”, “Юстиція”, “Флора”⁵³. У переважній більшості вони складалися з представників колишньої політичної еліти, тож не дивно, що основна мета всіх громадянсько-демократичних груп полягала у відродженні Чехословаччини, хоча й існували певні розбіжності у баченні ролі й місця Словаччини у новій ЧСР. На відміну від комуністів, члени названих організацій не поширювали революційних відозв, а вели систематичний збір даних про стан справ у країні, досліджували настрої громадськості для передачі цієї інформації чехословацькому емігрантському уряду в Лондоні. Важливим аспектом їх діяльності було вербування спільників, але не шляхом публічної агітації, а через приватні відверті розмови. Зокрема, Ліхнер, намагався залучити до руху Опору відомого провладного діяча К. Сидора, зважаючи, що той мав великий авторитет в суспільстві та не був скомпрометований співпрацею з німцями⁵⁴. Втім, ця спроба не увінчалася успіхом, адже навіть перебуваючи в опалі за свою негативну позицію в справі проголошення незалежності Словаччини, людацький лідер не зрікся своїх ідейних переконань.

Словацький дослідник К. Фремал виділяє ще й третю течію в політичній опозиції людацькому режиму - соціал-демократичну. Він наголошує, що словацькі соціал-демократи після розпуску їх партії не лише поповнили ряди комуністичного й громадянсько-демократичного руху Опору, але й створили самостійні підпільні організації (група Ертла, група Юраша, осередки в Мартіні, Банській-Бистриці та ін.)⁵⁵.

Закономірно, що антилюдацька діяльність названих течій руху Опору зустріла розуміння, симпатію та прихильність у середовищі національних та конфесійних меншин, які доволі активно поповнювали їх лави. Але залучення на бік політичної опозиції основної маси населення - словаків-католиків, гальмувалося різними обставинами.

На наш погляд, першопричиною такого стану справ був проголошений владою курс на національну консолідацію словацького суспільства. До державотворчих процесів залучалися всі, хто відкрито не заперечував самостійність Словаччини. Відтак, при розбудові державного і адміністративного апарату національність претендента на посаду і бажання працювати на благо Словацької держави важили більше, ніж його політичні переконання. У результаті, кадри міністерств, відомств, жупних і окресних органів управління в значній мірі комплектувалися з “чехословакістів”⁵⁶. До того ж, місцевий партійний апарат ГСНП у великій мірі складався із колишніх членів аграрної і соціал-демократичної партій, а деякі з них навіть “у період ЧСР відзначалися негативним ставленням до людацького руху”⁵⁷. На службу режиму стали авторитетні діячі-“чехословакісти” Петрович, Гусарек, Затько (аграрна партія); Моравчік, Леднар, Ганко (республіканська партія); Лукач (партія народних соціалістів); Мічура (народна партія); Лішко (живностненська партія) та ін⁵⁸.

Політика “національного примирення” принесла людакам подвійну вигоду. По-перше, було внесено розкол у ряди потенційних політичних противників, а по друге - залучено до праці на користь режиму висококваліфікованих спеціалістів в сфері управління, що загалом позитивно позначилось на роботі державних органів.

Проте, політична лояльність у питанні кадрових призначень мала й далекосяжні негативні наслідки. Більшість “чехословакістів”, отримавши з рук людаків посади й оклади, не стали послідовниками їх ідеології, а підтримали нову владу суто з тактичних міркувань. Радянський історик І. Поп назвав їх “супутниками” режиму⁵⁹. Зокрема, словацькі дипломати Орсаг, Крно, Сатмари, Ракшаний залишилися вірними ідеї чехословацької єдності й “існування Словацької держави було для них лише епізодом”⁶⁰. Є відомості, що словацький посол в Югославії І. Мілец підтримував контакти з чехословацьким емігрантським центром⁶¹. Характерно, що у вересні 1939 р. посаду директора Словацького кредитного банку обійняв вже згадуваний лідер громадянсько-демократичного руху Опору Ліхнер, який активно використовував своє службове становище для вербування нових членів своєї підпільної групи⁶². Зрештою, навіть прокламована нещадна боротьба з комунізмом значно нівелювалася кампанією національної єдності. Серед симпатиків комуністичних ідей були чиновники, солдати, нижчі чини офіцерства, жандармерії, поліції і навіть агенти ЦДБ. Недарма автор анонімного послання президії уряду від 20 липня 1940 р. зазначає, що “комунізм досить поширений в середовищі державних службовців нижчого рангу”⁶³.

На ставлення словаків до режиму вирішальним чином впливала й економічна ситуація в країні. Відносно благополучне матеріальне становище населення, забезпечення громадян роботою вдома або ж надання можливості хороших заробітків у Німеччині, державна допомога родинам та інші заходи влади формували позитивний соціальний і психологічний мікроклімат в більшості словацьких сімей. Це визначало як мінімум байдужість суспільства до політики. Епізодичні соціальні виступи населення в цей час, незважаючи на прагнення комуністів спрямувати їх в революційне русло, не мали політичного забарвлення, а учасники заворушень висували лише економічні вимоги. Так, 1 квітня 1940 р. близько 300 робітників на будівництві залізниці Братислава-Леопольдов організували страйк з вимогою підвищення зарплатні. Міністерство транспорту задовольнило їх вимоги⁶⁴. Подібна ситуація виникла під час шахтарського страйку в Гандловей восени 1940 р., в результаті якого уряд пішов на 15-30 % збільшення зарплатні гірникам⁶⁵. Ще одним яскравим прикладом була демонстрація жінок у Соліварі влітку 1942 р., причиною якої було погіршення забезпечення робітничих сімей борошном. Жандарми без застосування зброї вмовили натовп розійтися, а ситуацію вирішили негайною видачею по 4 кг борошна на особу⁶⁶.

Великі надії опозиція покладала на те, що антивоєнні настрої суспільства розхитають основи режиму. Дійсно, участь у війні проти Польщі викликала хвилювання населення. Державним діячам довелося проводити масштабну роз'яснювальну кампанію з цього питання⁶⁷. Ще більший подив та нерозуміння суспільства викликав вступ Словаччини у війну з СРСР. Вже навесні-влітку 1941 р. виникли певні труднощі із забезпеченням цивільного населення продовольством, адже на перше місце висунулися потреби німецької та словацької армій. Але владний режим зумів пропагандистськими, соціальними, та, частково, й репресивними заходами втихомирити невдоволення. Певну роль тут відіграло й “ознайомлення” словацького суспільства із “більшовицьким раєм” на окупованих східних територіях. На українських землях побували не лише солдати, які, повертаючись з фронту⁶⁸, розповідали про тамтешні умови, але й політики (Тісо, Тука) в ході широко розрекламованих у засобах масової інформації відвідин могил словацьких вояків. Більше того, влада з пропагандистських міркувань влаштовувала “екскурсійні поїздки” в Україну словацьким комуністам з метою їх політичного “перевиховання”. Словацький письменник М. Гацек, який виконував роль перекладача під час однієї з таких “екскурсій”, у своїх мемуарах зазначав: “Побачене справило на нас гнітюче враження. Трудящі Києва жили і працювали у жахливих умовах”⁶⁹.

У подальшому людацьке керівництво прагнуло максимально обмежити безпосередню збройну участь Словаччини у військовій кампанії. Міністр оборони Ф. Чатлош переконав німецьке командування у необхідності відкликання частини словацьких військ зі східного фронту, і вже восени 1941 р. 30 тис. вояків повернулося додому. В складі двох фронтових дивізій залишилися лише солдати строкової служби загальною чисельністю близько 20 тис. осіб⁷⁰. Надалі Тісо відмовився збільшувати контингент воюючих словацьких частин, а народна пам'ять приписує йому такі слова: “Синів дав, а батьків не дам”⁷¹. Загалом, у період з червня 1941 по березень 1942 р. втрати словацької армії були порівняно невеликими і становили 271 вбитих, 616 поранених, 51 пропалих безвісти солдат та офіцерів⁷². Як бачимо, жертви не були масовими, а тому поодинокі антивоєнні виступи словаків в 1939 р. - першій половині 1943 р. хоча й мали місце, але не визначали політичну атмосферу в суспільстві.

Необхідно звернути увагу й на деякі психологічні моменти, що впливали на настрої словацького населення. Передусім слід зазначити, що людаки повною мірою використали на свою користь факт розбудови першої національної держави, а пропаганда вміло підігрівала цією ідеєю державотворчий ентузіазм словаків. Член КПС О. Крайняк восени 1939 р. визнавав, що “людацька ідеологія і словацький націоналізм мають великий вплив на суспільство”⁷³. Як наслідок, заклики комуністів до страйків наштовхувалися на нерозуміння пролетаріату: “Страйкувати проти власного словацького уряду?”⁷⁴. Плани саботажу та диверсій теж не мали позитивного відгуку. У сприйнятті робітників це були “їхні словацькі заводи й залізниці”⁷⁵, зведені важкою працею, а тому вони не бажали пошкоджувати й знищувати створене власними руками національне багатство. Велику роль відігравали й побоювання, що в разі зупинки виробництва буде втрачене місце роботи, а, отже, й засоби до існування.

Важливою передумовою вузькості соціальної бази політичної опозиції вважаємо те, що Словаччина не була окупованою територією, її залежність від райху не мала довершених форм німецького “нового порядку”, як то було в Польщі, Чехії та на зайнятих вермахтом просторах СРСР. Відтак, у настроях та діях словаків був відсутній елемент самооборони від іноземного поневолення, і класична концепція антифашистської боротьби в даному випадку не могла виступати мобілізуючим фактором. Не випадково в повідомленні агентів Комінтерну про політичну ситуацію в Словаччині на переломі листопада-грудня 1942 р. наголошувалося: “...для рішучих дій проти влади потрібен відчутний імпульс - окупація або сильний утиск”⁷⁶.

Порівняно стабільне економічне та соціальне становище Словацької республіки було вагомим козирем людаків у виправданні політики “меншого зла”, під якою розумілася глибока залежність від нацистської Німеччини. Своєю головною заслугою вони вважали відвернення “зла великого” - розчленування, окупації Словаччини, масових репресій та мобілізацій на фронт, бойових дій на словацькій території, і, як наслідок, матеріальних втрат, господарської розрухи, великих людських жертв та загрози зникнення нації. Влада доклала чимало зусиль, аби теорія “меншого зла” одержала визнання і підтримку словацької громадськості. Справді, донесення у Комінтерн від вересня 1942 р. гласить: “Словацька інтелігенція вважає політику Тісо єдино правильною, адже їм (словакам - І.Б.) живеться краще ніж чехам, полякам, югославам”⁷⁷.

Для з'ясування ставлення населення до режиму важливими є також звіти ЦДБ та поліції, в яких, між іншим, присутні характеристики політичних настроїв провінційного населення Словаччини. В 1939 - першій половині 1943 р. вони були витримані переважно в позитивних тонах. “Не було зареєстровано ніяких антидержавних виступів, політична ситуація стабільна, населення задоволене своїм становищем” - зазначається в донесенні окресного управління ЦДБ в Гіралтовцях за травень 1940 р⁷⁸. Поліційний директор у Прешові в жовтні цього ж року констатував: “Більшість місцевого населення лояльно ставиться дорежиму, чому сприяють підвищена зайнятість та відносно хороші умови життя...”⁷⁹. У звіті ЦДБ із окресу Сабінов за червень 1942 р. читаємо: “ Політична ситуація цілком спокійна. Лише окремі особи з середовища інтелектуалів слухають іноземне радіо і налаштовані песимістично, але вони не мають впливу на настрої загалу”⁸⁰.

Згаданий песимізм деяких інтелектуалів був, очевидно, породжений аналізом інформації з-за кордону про актуальну міжнародну ситуацію, яка дозволяла робити альтернативні офіційним прогнози щодо перебігу світової війни. Загалом, обстановка на театрах бойових дій незмінно викликала живий інтерес словацького населення і була ще одним критерієм його диференціації: “Події на міжнародній арені, особливо на фронтах, знаходять сильний відгомін серед тутешнього люду. Одні сподіваються на перемогу німців... Інші бажають перемоги західних держав. Робітничий клас мріє про прихід радянської влади”⁸¹. Успіхи вермахту на першому етапі війни об'єктивно сприяли стабілізації режиму, відповідно стійкими були й переконання більшості громадян у необхідності людацької влади та вірності її політичного курсу.

Таким чином, словацьке суспільство у 1939 - першій половині 1943 рр. в оцінці нового режиму виявилося розділеним. Мали всі підстави скаржитися на своє становище національні та конфесійні меншини, які зазнавали різноманітних утисків з боку влади. Проте словаки-католики, які переважали в структурі населення, користувалися протекцією та сприянням держави, що зумовило їх підтримку чи, принаймні, лояльність щодо існуючого режиму. Людаки різними соціально-економічними заходами зуміли завоювати прихильність усіх верств титульної нації, а це, в свою чергу, визначало слабкість антирежимної політичної опозиції і її малий вплив у словацькому етнічному середовищі у той час.

Примітки

словацький влада політичний режим

1. Від словацького l'ud - народ. У статті вживаються похідні від цього слова означення “людак”, “людацький”.

2. Докладніше про особливості політичного режиму у Словацькій державі див: Боровець І.І. Вплив ідеології Глінкової словацької народної партії на формування політичного режиму Словацької держави 1939-1945 рр. / І.І. Боровець // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки. Т. 18: На пошану професора В.С. Степанкова. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2008. - С. 437-450.

3. Kamenec I. Slovenska spolocnost' v rokoch 1939-145 / I. Kamenec // Cesko-slovenska historicka rocenka. - Brno: Masarykova univerzita v Brne, 2004. - S. 87-102; Kamenec I. Spolocnost'. Politika. Historiografia. Pokrivene (?) zrkadlo dejin slovenskej spolocnosti v dvadsiatom storoci / I. Kamenec. - Br.: Prodama, 2009. - 264 s.

4. Zivot v Slovenskej republike. Slovenska republika 1939-1945 ocami mladych historikov. IX diel / zost. P. Sokolovic. - Br.: UPN, 2010. - 442 s.

5. Роговой E.C. Взаимоотношения общества и власти в Словацкой республике (19391945 гг.): Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история / Е.С. Роговой. - Харьков: Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, 2011. - 248 л.

6. Male dejiny cesko-slovenskych vzt'ahov. II. Druha svetova vojna. Slovensky stat. Protektorat Cechy a Morava // zost. Iveta Radicova a kol. - Br., 1994. - 151 s.

7. Zapisky generala R. Viesta (exil 1939-1945) / red. L. Sokol. - Br., 2002. - Strana (S.) 54.

8. Bystricky V. Priciny a podmienky vzniku nekomunistickej protil'udackej opozicie (6.10.1938 - 14.03.1939) / V. Bystricky // Zbornik muzea Slovenskeho narodneho povstania. - 1989. - Rocnik 14. - S. 58.

9. Роговой Е.С. Взаимоотношения общества и власти в Словацкой республике... - Л. 64.

10. Rychlik J. Zapisky J. Lichnera z vдzenia / J. Rychlik // Historicky Casopis (HC). - 1998. - Rocnik (Roc.) 46. - cislo (c.) 1. - S. 107.

11. Яровий В.І. Новітня історія Східної Європи. 40-90-ті роки XX ст.: курс лекцій / В.І.Яровий. - Київ: Либідь, 1997. - С. 52.

12. Ivanickova E. Tlac na Slovensku z pohl'adu britskej Foreign Office (1939-1941) / E. Ivanickova // Zbornik Filozofickej fakulty univerzity Komenskeho. Historica. - 2000 - Roc. XLIV. - S. 161.

13. Slovensky narodny archiv v Bratislave (SNA). - Fond Ministerstvo zahranicnich veci (MZV). - Karton (kart.) 112. - cislo (c.) 01 385. c. 1/1939. Politicka sprava 27 marca 1939.

14. SNA. - Fond Ьrad predsednictva vlady (ЬPV). - kart. 17. - katalogizacne cislo (k. c.) 2016/43. Neprijatefske chovanie cechov proti slovenskym prisluznikom v Protektorate - ochrana zaujmov slovenskych prisluznikov v Protektorate. - Odpis. - S. 1.

15. SNA. - ЬPV. - kart. 17. - k. c. 2016/43. Neprijatefske chovanie cechov proti slovenskym prisluznikom v Protektorate - ochrana zaujmov slovenskych prisluznikov v Protektorate.

16. Statny oblastny archiv v Presove (SOAP) - Fond Sarissko-Zemplinska zupa (SZZ). Oddelenie prezidialne spisy - 1940-1945 (od. prez.). - kart. 30. -k. c. 1249 - 272/42. Situacna sprava zupy sarissko-Zemplinskej podana na porade zupanov dna 22. 01. 1942 v Bratislave. - S.

17. Краткая история Чехословакии: с древнейших времен до наших дней / под ред. А.Х. Клеванского. - М.: Наука, 1988. - С. 365.

18. Stanovisko katolickej hiйrarchie k Slovenskej republike // Durica M. Slovenska republika (1939-1945). - Br.: Luc, 1999. - S. 90.

19. Zakon zo dna 13 februara 1941 o uprave sluzobnych pomerov duchovenstva v suvislosti s ustavnym zakonom o statnom obcianstve // Slovensky Zвkonnik (Sl. Zak.). - Rocnik (Roc.) 1941. - Br., 1941. - S. 206.

20. Danyi O. Politici v sutanach (klerikalny antikomunizmus a jeho prejavy na Slovensku) / O. Danyi. - Br.: Obzor, 1984. - S. 87-88.

21. Petransky I. Katolicka cirkev v obdobi prvej Slolvenskej republiky / I. Petransky // Slovenska republika ociami mladych historikov. - Trnava, 2002. - S. 35.

22. Katolicka cirkev na Slovensku 1938-1945 v hodnoteni nemeckych diplomatov a tajnych agentov / zozbieral a pripravil Milan S. Durica. - Trnava: Spolok Sv. Vojtecha, 2001. - S. 48. Bukovina J. S. Slovensky robotnik v SR / J.S. Bukovina // Slovenska republika 1939-1945. / red. M. Sprinc. - Skranton: Obrana press, 1949. - S. 151.

23. SOAP. - SZZ. od. prez. - kart. 19. - k. c. 824. - c. 1586/41 .prez. Prezidium policajnйho riaditel'stva v Presove. 8 marca 1941. Predmet: Trebisov, pomery na vel'kostatku v cukrovare. - S. 19492.

24. Документы и материалы по истории советско-чехословацких отношений / Редкол.: сов. часть - П.Н. Поспелов (гл. ред.) и др., чехослов. часть - В. Краль (отв. ред.). - Том. 4. - Кн. 1. - М.: Наука, 1983. - С. 258.

25. Klamkova H. Nalady a postoje slovenskej spolocnosti k tzv. zidovskej otazke v rokoch 19401943 / H. Klamkova // Perzekucie na Slovensku v rokoch 1938-1945. Slovenska republika 1939-1945 ocami mladych historikov. VII diel. / zost. P. Sokolovic. - Br.: ЬPN, 2008. - S. 110.

26. Kirschbaum J. Slovakia. Nationals and crossroads of Central Europe / J. Kirschbaum. - New- York, 1960. - P. 141.

27. Delaney E.J. False Freedom / E.J. Delaney. - Los-Angeles, 1954. - P. 72.

28. Российский государственный архив социально-политической истории (РГАСПИ). - Ф. 495. Коминтерн. - Опись (Оп.) 71. - Дело (Д.) 709. Сообщения Бацилека, Часара, Гусака, Черноцкого и других о положении в Словакии. Сообщение Широкого от февраля 1941 г. - Лист (Л.) 7.

29. РГАСПИ. - Ф. 495. - Оп. 12. - Д. 70. Информационные материалы ТАСС о Чехословакии. Экономическое положение и политическая обстановка в Словакии. Письмо корреспондента ТАСС в Братиславе за 7 февраля 1941 г - Л. 39.

30. Culen K. Slovaci a cesi v statnych sluzbach CSR / K. Culen. - Br.: Vedecky ustav pre zahranicnych slovakov, 1944. - S. 91.

31. Co sa deje na Slovensku // Ceskoslovenskй spravy. - 1939. - 19 srpna. - S. 3.

32. Stanek I. Zrada a pad. Hlinkovsti separatistй a tak zvany slovensky stat / I. Stanek. - Praha: statni nakladatelstvi politickйj literatury, 1958. - S. 384-399.

33. Kamenec I. Tragйdia politika, knaza a cloveka. Dr. Jozef Tiso 1887-1947 / I. Kamenec. - Bratislava: Archa, 1998. - S. 102.

34. Zakon zo dna 11 novembra 1943 o uplatkarstve a podplacani // Sl. Zak. - Roc. 1943. - Br., 1943. - S. 789-790.

35. SNA. - ЬPV. - kart. 17. - k. c. 1205. Prehl'ad o odstranenych zavadoch v HG od 24.03. do 3.03. 1941.

36. Zakon zo dna 4 jula 1940 o Hlinkovej garde // Sl. Zak. - Roc. 1940. - Br., 1940. - S. 254.Liptak Е. Politicky rezim na Slovensku v rokoch 1939-1945 / E. Liptak // Slovenske narodne povstanie (sbornik prispevkov z narodnooslobodzovacieho boja 1938-1945). - Br.: SAV - S. 31.

37. Історія західних і південних слов'ян: XX ст. / Е.П. Пугач, С.Ю. Страшнюк, Р.М. Постоловський та ін. - Харків: ОКО, 1998. - С. 203.

38. Liptak Е. Slovensky stat a protifasisticka hnutie v rokoch 1939-1943 / E. Liptak // HC. - Roc. XIV. - c. 2. - S. 187.

39. РГАСПИ. - Ф. 495. - Оп. 71. - Д. 709. Сообщения Бацилека, Чесара, Гусака, Черноцкого и других о положении в Словакии. Сообщения Бацилека. - Л. 19.

40. SOAP. - SZZ. od. SB. - kart. 108. - k. c. 322. Situacne spravy za mesiac maj 1940. 3595/40-prez. Prezidium policajneho riaditel'stva v Presove. Situacna sprava za mesiac maj 1940. - S. 4331.

41. Zudova-Leskova Z. Cinnost' odbojovej skupiny Jar na Slovensku (1943-1944) / Z. Zudova-Leskova // Historie a vojenstvi. - 1998. - Roc. 47. - c. 1. - S. 87.

42. Jablonicky J. Z illegality do povstania (kapitoly z obcanskeho odboju) / J. Jablonicky. - Bratislava, 1969. - S. 25.

43. Fremal K. Kapitoly z dejin protifasistickeho odboja na Slovensku v rokoch 1938-1945 / K. Fremal. - Banska Bystrica: Univerzita Mateja Bela, 2000. - S. 36-37.

44. Strelko A. Vnutropoliticky vyvoj l'udackeho tabora v rokoch 1941-1942 / A. Strelko // HC. - 1989. - Roc. 37. - c. 3. - S. 369.

45. Роговой E.C. Взаимоотношения общества и власти в Словацкой республике... - Л. 68. Dejiny Slovenskeho narodneho povstania. 1944. Zvazok 3. / ved. red. V. Plevza. - Br.: Pravda, 1984. - S. 175.

46. Поп И.И. Кризис фашистских режимов в Венгрии, Болгарии, Румынии, Словакии и Хорватии на завершающем этапе Второй мировой войны / И.И. Поп // Фашизм и антидемократические режимы в Европе. - М.: Наука, 1981. - С. 152.

47. Mikus J. Diplomacia Slovenskej republiky / J. Mikus // Slovenska republika 1939-1945. / red. M. Sprinc. - Skranton: Obrana press, 1949. - S. 107.

48. Nemecek J. K slovensko-jugoslavskym vzt'ahum 1939-1941 / J. Nemecek // Evropa mezi Nemeckem a Ruskem. Sbornik praci k sedmdesatinam Jaroslava Valenty. - Praha, 2000. - S. 386-387.

49. Jablonicky J. Z illegality do povstania. - S. 15.

50. SNA. - UPV. - kart. 16. - k. c. 8003/40. Predsednictvu vlady Slovenskej republike v Bratislave. 20 jula 1940. - S. 8003.

51. Роговой E.C. Взаимоотношения общества и власти в Словацкой республике. - Л. 105. Strhan M. Strajk v Handlovej roku 1940 / M. Strhan // HC. - 1954. - Roc. II. - c. 4. - S. 477. SOAP. - SZZ. od. SB. - Kart. 117. - k. c. 356. Demonstracia zien zo Solivaru pre udajny nedostatok a nepravidelny pridel potravinovych clankov. 99//II-d. 42. - S. 1591.

52. Nizniansky E. Slovenska ucasf vo vojne proti Pol'sku 1939 r. Obcan Slovenska v zajati propagandy vtedajsich vlad^ych predstaviteJov. Uvahy a dokumenty / E. Niznansky // Studia historica Nitriensia. - VI. - 1997. - S. 169-216.

53. Особливістю формування словацької армії у кампанії на Сході було те, що встановлений термін служби у два роки продовжував дотримуватися, а тому відбувалося систематичне оновлення її особового складу. Відтак, у німецько-радянській війні у 1941-1943 рр. взяло участь близько 80-100 тис. словацьких вояків, що становило 4% населення (Роговой E.C. Взаимоотношения общества и власти в Словацкой республике. - Л. 113).

54. Gacek M. Surova byva vse pravda zivota... Dennikove zapisky z rokov 1937-1944 / M. Gacek. - Dolny Kubin, 1996. - S. 24.

55. Marjina V.V. Vazen butyrskej cely Ferdinand Catlos / V.V. Marjina // HC. - 1996. - Roc. 44. - c. 4. - S. 684.

56. Male dejiny cesko-slovenskych vzt'ahov. II... - S. 31.

57. Stefansky V. Ferdinand Catlos a slovenska armada na sklonku Druhej svetovej vojny / V. Stefansky // Slovensko na konci Druhey svetovej vojny (stav, vychodiska a perspektivy) / editori V. Bystricky, S. Fano. - Br., 1994. - S. 187.

58. Kren J. Slovenska otazka v prvnich letech valky / J. Kren // Slovenske narodne povstanie (sbornik prispevkov z narodnooslobodzovacieho boja 1938-1945). - Br.: SAV, 1965. - S. 111. РГАСПИ. - Ф. 495. - Оп. 71. - Д. 709. Сообщения Бацилека, Чесара, Гусака, Черноцкого и других о положении в Словакии. Сообщения Гусака - Л. 101.

59. Tichy M. Hlavne etapy, forme a niektore problemy narodnooslobodzovacieho hnutia na Slovensku do vzniku povstania / M. Tichy // Slovenske narodne povstanie (sbornik prispevkov z narodnooslobodzovacieho boja 1938-1945). - Br.: SAV, 1965. - S. 86.

60. РГАСПИ. - Фонд 495. Коминтерн. - On. 71. - Д. 707. Prehled nektorych sprav z mes. zari, rijen, list. 1942 z Protektoratu, Slovenska, Balkanu, Turecka, Italie, Nemecka. - Л. 77. Ibid. - Л. 65.

61. SOAP. - SZZ. od. SB. - kart. 108. - k. c. 322. Situacne spravy za mesiac maj 1940. USB. Bardejov. 30 maja 1940. - S. 4263.

62. Роговой E.C. Взаимоотношения общества и власти в Словацкой республике... - Л. 104. SOAP. - SZZ. od. SB. - kart. 116. - k. c. 848. Zakl. c. II-a/1942. Situacne spravy za rok 1942. Mesiac june. - S. 1196.

63. SOAP. - SZZ. od. SB. - kart. 108. - k. c. 322. Situacne spravy za mesiac maj 1940. 3595/40 - prez. Prezidium policajneho riaditel'stva v Presove. Situacna sprava za mesiac maj 1940. - S. 4329.

Размещено на Allbest.ru