Проведення ювілейного року середини XV століття у Короні Польській

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проведення ювілейного року середини XV століття у Короні Польській

Традиція святкування Ювілейних років у Латинській Церкві була окреслена на правовому рівні у 1300 р. папою Боніфатієм VIII (12941303). Майже одразу зловживання у подібній практиці та призначенні церковних посад отримали засудження зі сторони італійського поета і богослова Данте Аліг'єрі (1265-1321), який «розмістив» цього папу у Пеклі (Inferno).

У XIV ст. до обґрунтування необхідності святкування Ювілейних років додано навчання про заслуги Христа та святих, скарбницю благодаті від цих заслуг та виключне право Латинської Церкви розпоряджатися ними для обмеження тимчасових покарань за гріхи в земному житті. Інтервал між ювілейними роками скоротився зі ста до тридцяти трьох років, а згодом - до двадцяти п'яти. Значний опір подібним зловживанням вже на богословсько-філософському рівні виявив англійський теолог Джон Вікліф (бл. 1330-1384). Його ідеї в чеських землях підтримав релігійний мислитель Ян Гус (бл. 1369-1415) та його послідовники. У XV ст. проблема вийшла далеко за рамки богословських диспутів і перейшла у збройний конфлікт та підривала основи існування Латинської Церкви одночасно з поділом в її лоні (Західна схизма).

У XV ст. для відзначення події об' єднання Латинської Церкви та відречення від престолу антипапи Фелікса V (1439-1449) папа Микола V (лат. Nicolaus PP. V, в миру Томазо Перентучеллі) (1447-1455) вирішив позачергово провести шостий Ювілейний рік, повернувши святкування інтервалом у 50 років. Згідно із задумом ювілей також мав посприяти закінченню Столітньої війни (1337-1453). У буллі «Незмірна та незліченна» («Immensa et innumerabilia») від 19 січня 1449 р. про оголошення святкування ювілею папа вказав, що Боже Милосердя супроводжувало людство протягом усієї його історії через надання Закону для вибраного народу та Втілення Ісуса Христа¹. Він наголосив, що традиція святкування Ювілейного року бере початок саме зі Старого Заповіту, коли потрібно було відпускати на волю полонених кожні 49 років (Лев. 25, 8-13; Іс. 61, 2).

Своє продовження та обґрунтування святкування знайшли у формах та видах, відображених у документах пап Климента VI (1342-1352) «Єдинородний Божий Син» («Unigenitus Dei filius») (1343 р.)² та Григорія ХІ (1370-1378) «Спаситель наш» («Salvator noster») (1389 р.), до яких відсилав папа Микола V³. Згідно зі змістом його булли, потрібно було здійснити паломництво до чотирьох базилік Риму - св. Петра, св. Павла, св. Іоанна та св. Марії Маджоре для отримання повних індульгенцій від заслуг Христа і святих за посередництвом Церкви та надати милостиню у відповідний час. Однак, польський король Казимир IV Ягеллончик (1447-1492)⁴, який був католиком, восени 1450 р. направив звернення до Апостольської Столиці про напад татар (букв. з латинської Thartari - «з пекла», «вихідці з пекла») на Русь і Поділля та потенційну загрозу наступного нападу, через що християни його королівства не могли взяти участь у запланованих святкуваннях. Згадка про королівське звернення збереглася у буллі папи Миколи V «Католицької віри захисту» («Catholicae fidei defensionem») від 7 грудня 1450 р. Зміст звернення відтворили Владислав Семкович (1878-1949) та кс. Ян Фія - лек (1864-1936)⁵.

Оригінал булли папи Миколи V для Корони Польської про святкування Ювілейного року знаходиться у Ватиканському Секретному Ар - хіві⁶, а її відпускні варіанти - у Центральному державному історичному архіві, м. Львів⁷, Вільні⁸, та, ймовірно, в архівах Кракова та Ґнєзна.

У документі, який був надісланий до Львова, збережено середньовічний формуляр (corpus) документа⁹. В обґрунтуванні видачі вказаної булли папа Микола V зазначав, що в середині XV ст. існувала проблема захисту християн на східному європейському кордоні. Вона не вичерпала себе ще від часу монголо-татарської навали у ХІІІ ст.¹⁰ Далі папа повідомив, що, слідуючи кроками своїх попередників, організував у Римі Ювілейний рік. Учасники ювілею могли отримати повне відпущення гріхів, якщо впродовж 15 днів від Різдва відвідали 4 римські базиліки, посповідавшись та зробивши відповідні пожертви. Але, на жаль, Казимир IV Ягеллончик напередодні Різдва 1450 р. прислав до папи петицію про те, що на його територію, а саме Русь та Поділля, напали жорстокі татари, які сплюндрували її, вбивали, брали в полон та збезчещували населення. Однак на цьому вороги не зупинились та готували наступний напад, що міг зашкодити не лише Короні Польській - «щиту християнства»¹¹, але й справі об'єднання християн загалом. Тому, на його думку, оборону можна було б організувати ефективніше, якби папські індульгенції отримати тут на місці, щоб християни королівства не відволікалися від захисту кордонів на паломництво до Риму.

Фрагмент булли папи Миколи V про оголошення у Польському королівстві свята з нагоди одержання перемоги над татарами.

ЦДІАЛ України. Ф. №131, оп. 1, од. зб. №150, арк. 1

Булла папи Миколи V про оголошення у Польському королівстві свята з нагоди одержання перемоги над татарами. Аверс та реверс

ЦДІАЛ України. Ф. 131, оп. 1, од. зб. 150, арк. 1

Зважаючи на це, розпорядившись, папа Микола V назвав передбачливість короля Казимира IV Ягеллончика слушною і бажав із ним співпрацювати для спасіння душ вірних християн та порятунку його королівства від татарського нападу. Для того архієпископам, єпископам, абатам, пріорам та іншому кліру, дворянам, палатинам, каштелянам, усім керівникам та усім християнам Корони Польської, Великого Литовського князівства було дозволено відвідати Ґнєзненський, Львівський, Краківський або Віленський катедральні храми впродовж трьох днів замість паломництва до Риму. Потрібно було зібрати половину коштів, необхідних на паломництво до Риму від кожного паломника. Зібрані кошти потрібно було поділити на 3 частини: У на захист королівства, У на шлюби дівчат, які навернуться у католицизм (про що мала попіклуватись королева Софія) та У на потреби Апостольського Престолу на відновлення римських базилік. Кожна скринька повинна була мати 4 ключі - для короля або його намісників на місцях, настоятеля або прелата відповідного катедрального храму, влади відповідного міста та останній - для папського колектора Міколая Спічімірі. Папа Микола V також заохочував християн побожно взяти участь у вказаному ювілеї, за це вони мали б отримати звільнення від татарської загрози та винагороду спасіння після смерті. Документ підписали Пе. Де Ночето та А. де Раканетто з Курії. Він був засвідчений папською буллою-печаткою¹².

У папській буллі 1450 р. загалом згадуються 6 осіб: папа Микола V, король Казимир IV Ягеллончик, королева Софія, папський колектор Ніколас Спічімірі, Пе. Де Ночето, А. де Раканетто. Папа Микола V видав документ майже з аналогічним змістом для християн Угорського королівства після поразки християн на Косовому полі (1448 р.)¹³. Він видавав також індульгенції, не приурочені до ювілеїв, і планував заснувати Ватиканську бібліотеку та розпочати будівництво собору св. Петра у Римі¹⁴. Його увагу до Сходу Європи теж привернув король Казимир IV Ягеллончик, який надіслав пропозицію висвячення кандидата Климента з Відави на вакантну київську латинську катедру, що входила до церковної юрисдикції Львівської архідієцезії (митрополії).

24 квітня 1449 р. папа Микола V надав кардиналу Збіґнєву Олес - ніцькому доручення дослідити можливість такого призначення¹⁵. Перевірка закінчилася успішно, адже 1 квітня наступного року в Курії були здійснені відповідні оплати від імені нового київського єпископа Климента з Відави (1449-1473), який піклувався київською катедрою 22 роки¹⁶. Також у рамках східної політики Апостольського Престолу після падіння Константинополя папа Микола V буллою «Хоча Церква Христа» («Etsi ecclesia Christi») закликав християнських монархів розпочати 1 лютого 1454 р. хрестовий похід для його відвоювання, який так і не розпочався¹⁷. У Яна Длугоша також знаходимо цікаве повідомлення про те, що сучасники цього папи бургундський герцог Філіп ІІІ Добрий (1396-1467) і Альфонс V Великодушний (1416-1458) ще пробували організувати навіть хрестовий похід для відвоювання Святої Землі¹⁸.

Королева Софія - це мати Казимира IV Ягеллончика Софія (Сонька) Андріївна Гольшанська (бл. 1405-1461), четверта дружина Владислава ІІ Яґайла (1386-1434)¹⁹. За здоров'я королеви, синів та мир у Короні Польській мали молитися також львівські каноніки²⁰. Згідно з документом, саме королеві Софії було доручено розпоряджатися V коштів, отриманих під час Ювілейного року для шлюбів дівчат, які приймуть католицизм. Така допомога була передбачена молодим дівчатам у першу неділю після Великодня - «Томину неділю»²¹. Водночас відомо, що папа Микола V забороняв християнам перехід із Західного на Східний обряд²².

Четвертою особою, згаданою у документі, був папський колектор Ніколас Спічімірі. У січні 1450 р. на своє прохання він отримав від папи дозвіл на підпорядкування собі ще шістьох кліриків для перевірки привілеїв на усі види митрополичих, колегіальних чи парафіяльних плодів, доходів та прибутків у Ґнєзненській архідіоцезії²³. Найближчу відому передачу коштів від завершення ювілейних святкувань у січні 1452 р. Апостольській Камері у розмірі 1000 флоринів він здійснив 20 березня 1454 р.²⁴. П'ята згадана особа - П'єтро де Ночето (1397-1467) був першим папським особистим секретарем, який згадується в офіційних папських документах. З майбутнім папою Миколою V він познайомився на службі у кардинала Ніколо Альбергаті (1426-1443). Після смерті цього папи у 1455 р. П'єтро залишив службу в папській канцелярії та переселився до Лукки, де залишився жити до смерті у 1467 р.²⁵ Шоста згадана особа в документі - це Анджело з Ракането, який працював в курії у 1433-1460 рр.²⁶

Обставини створення проаналізованого документа та подальший перебіг подій можна відтворити на основі середньовічної хроніки Яна Длугоша (1415-1480), даних Апостольської Камери, окремих пергаментних документів та ін. Казимир IV Ягеллончик на початку свого правління спробував утвердити на Молдавському престолі свого ставленика Александрела ІІ (1449, 1452-1454, 1455) на противагу його дядькові Богдану ІІ (1450-1451)²⁷, користуючись послабленням тут угорських впливів. У той час, коли польсько-русько-молдавське військо 6 вересня 1450 р. воювало неподалік румунського міста Васлуй «на Красному полі», загони Великої орди під керівництвом Саїд-Ах - мата (1432-1455) здійснили спустошливий набіг на західноукраїнські землі. «На Красному полі» загинули всі головнокомандувачі польсько-руського війська, через що отримана перемога була схожа на «пір - рову», або ж взагалі битва вважається програною для польсько-руського війська²⁸. Татари, не зустрівши опору, спустошили Поділля, околиці Олеська, взяли ясир і ледве не захопили польського князя Владислава Мазовецького і Белзького (нар. між 1398 і 1411-1455)²⁹. Через це шляхта, що повернулися з молдавського походу, була в розпачі, а львівський архієпископ Ян Одровонж (1437-1450), довідавшись про смерть брата, львівського старости (Palatini) Петра Одровонжа (1440, 1442-1450) в Молдавії, помер із жалю³⁰.

Текст булли папи Миколи V був знайомий для Яна Длугоша, адже хроніст знав його зміст³¹. Проте ініціатором проведення ювілейних святкувань у Короні Польській він вважав краківського єпископа Збіґ - нєва Олесніцького (1423-1455)³², який заступився за католиків королівства перед папою. На жаль, в офіційних документах згадки про заступництва цього прелата не знаходимо, адже згідно з офіційними документами заступником виступив король Казимир IV Ягеллончик. Як повідомляє хроніст, ювілейні святкування були продовжені до січня місяця наступного року, а розмір супровідних пожертв після серпня 1451 р. був зменшений до четвертої частини, необхідної для паломництва до Риму. Найбільший наплив паломників був у Кракові, де вдалося зібрати 3 великі скриньки, наповнені «золотом, широкими грошима, півгрішми і дрібною монетою», на відміну від незначної кількості зібраних коштів в ґнєзненському, львівському та віленсько - му катедральних храмах. На західноукраїнських землях у цей час в обігу були угорські флорини, венеціанські цехіни, краківські денарії, празькі гроші, півгроші, срібна руська монета, львівські напівгроші та ін.³³ Напередодні святкувань львівським архієпископом було призначено Ґжегожа з Сянока (1451-1477), який, побачивши неналежний стан організації довіреної йому Церкви, почав оплакувати свою долю і хотів повернутися назад до Угорського королівства, звідки прибув і де мав достойне забезпечення³⁴. Залишившись тут, через кілька років він отримав дозвіл на відповідні богослужіння від папи Калікста ІІІ (1455-1458), які мали б захистити вірних Львівської архідієцезії від татарської загрози³⁵.

Побоювання автора звернення до папи Миколи V польського короля Казимира IV Ягеллончика не були безпідставними, адже Велика орда двічі спустошила Поділля у 1452 р. з підступними маневрами³⁶. Отримані кошти з ювілею польський король міг використати на зміцнення фортифікацій або ж на формування перших загонів найманого війська в Короні Польській³⁷. На королівській раді в Кракові на Боже

Тіло 1452 р. кардинал Збіґнєв Олесніцький картав короля, що той не дбав про своє королівство та Латинську Церкву - тут може бути певна вказівка на нераціональне використання зібраних коштів під час ювілейних святкувань³⁸. Однак цікаво також, що Поділля та інші терени колишньої Русі, крім львівської землі, знаходилися в сфері впливу литовців, які відмовлялися інкорпорувати Волинь, Поділля до Корони Польської і навіть заохочували татар до нових нападів через посла Радзивіла Хостіковича³⁹. Крім того, коли було створено згадану ювілейну буллу, ще був живий конкурент Казимира IV Ягеллончика у боротьбі за литовські і руські землі князь Михайло (Михайлушка) Сигізмундович (*до 1406-| до 10. 02. 1452), союзник Великої орди⁴⁰.

У 1453 р. татар не зупинила поразка від Хаджі-Гірея (1441-1466) у попередньому році і вони спустошили Луцьку землю (польський король у той час був на полюванні), Поділля та Теребовлянщину⁴¹. Протистояння польського короля та хана Саїд-Ахмета завершилося ув'язненням останнього в Ковні, щоправда, поразку йому завдали московські війська Василя ІІ Темного (1425-1462), союзні польському королю⁴². Король Казимир IV Ягеллончик також скаржився папі Миколі V напередодні згаданого ювілею, що Русь та Скіфія, що належали до Київської дієцезії, населяли русини, які дотримувалися грецького обряду⁴³. Разом із цим, на прохання руського пароха Івана польський король показав себе віротерпимим правителем, підтвердивши права на звільнення від державних повинностей та зборів для церкви св. Ми - колая грецького обряду у Львові, надані князем Левом Даниловичем (бл. 1228-1301)⁴⁴.

Таким чином, проведення Ювілейного року в 1450 р. мало символічне значення об' єднання Латинської Церкви, що в перспективі відкривало можливість для завершення Столітньої війни в Європі. Виокремлення, надані папою Миколою V для Польського королівства та Великого Литовського князівства у зв'язку з цим ювілеєм показали, що татарська загроза не вичерпала себе ще з ХІІІ ст. Прямих вказівок стосовно використання отриманих коштів під час ювілейних святкувань ще не віднайдено, тому шляхи їх використання засновані на припущеннях. Папа Микола V, швидше за все, не дотримувався унійної лінії свого попередника Євгенія IV (1431-1447), адже призначив, зокрема, латинського єпископа для Києва та виділив частину коштів із ювілейних святкувань для молодих дівчат, що навернуться до Латинської Церкви. Водночас Апостольська Столиця не могла вже ефективно скликати християнських монархів проти невірних, що показав провал в організації хрестового походу для відвоювання Константинополя. Польський король Казимир IV Ягеллончик в ситуації, що склалася, пішов на угоду із Московщиною, що лише тимчасово допомогло вирішити проблему захисту східних європейських кордонів. Зрозуміло, що церковна політика польського короля була спрямована на утвердження свого панування на тому етапі в польських, литовських, білоруських, молдавських та українських землях.

Література

історичний ювілейний корона польський

1 Baronii C. Annales Ecclesiastici denuo excuti et ad nostra usque tempora perducti ab Augustino Thiener ejusdem congregationis presbytero, sanctiorum tabolariorum Vaticani praefecto, etc., etc./ed.: A. Theiner. Barri-Ducis: Ludovicus Guйrin, eqies S. Silvestri, 1874. T. 28. P. 527-528; Mario Sensi. Il Giubileo viaggio nella storia - Gli Anni Santi del 1423 e 1450. URL: http://www.vatican. va/jubilee_2000/pilgrim/documents/ju_gp_06042000_p-7_it.html (дата звернення: 04. 05. 2017).

2 Насправді, схоже, що тут помилка, бо автором булли «Спаситель наш» був папа Урбан VI.

3 Documents of the Christian Church. London: Oxford University Press, 1967. P. 256-257.

4 Войтович Л.В., Целуйко О.П. Правлячі династії Європи. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2008. С. 169; Михайловський В.М. Ягге - лони // Енциклопедія історії України / ред. В. Смолій. Київ: Наукова думка, 2013. T. 10. С. 722-723.

5 Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon dioeceseos Vilnensis (далі - ОТЕСУ) / ed.: ks. Jan Fijalek, Wladyslaw Semkowicz. Krakow: Nakladem Polskiej Akademji Umiejзtnosci, 1932. Vol. 1. Fasc. 1. P. 225.

6 Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae gentiumque finitimarum historiam illustrantia (далі VMPL)/ed. A. Theiner. Roma: Typis Vaticanis, 1861. T. 2. P. 8081; CDECV. P. 226

7 Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові (1233-1799) / ред.: Н. Врадій, Я. Кісь, О. Мітюков. Київ: Наукова думка, 1972. С. 94.

8 F6-34. Indulgence of Pope Nicholas V. URL: http://www.mab.lt/pergamentai/ Kolekcija/Pergamentas_En93f1.html? txtSign=F6-34 (дата звернення: 04. 05. 2017).

9 Szymanski J. Nauki pomocnicze historii. Warszawa: wydawnictwo naukowe PWN, 2008. S. 449.

10 Детальніше про залучення української правлячої еліти до боротьби з монголо-татарською навалою Апостольським Престолом див.: Котляр М.Ф. Данило Галицький. Біографічний нарис. Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 2002. С. 304-307; Паславський І. В. Коронація Данила Галицького в контексті політичних і церковних відносин ХІІІ століття. Львів: Місіонер, 2003. С. 69; Войтович Л.В. Галицько-Волинські етюди. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонсківський, 2011. С. 365-366; Александрович В.С., Войтович Л.В. Король Данило Романович. Славетні постаті Середньовіччя. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2013. С. 153-154.

11 «Передмур'ям Християнства» британський історик Н. Дейвіс назвав Річ Посполиту. Таке геополітичне значення львівський латинський архієпископ Ґжегож із Сянока надавав Львову, а на початку XVI ст. у Римі воно співвідносилося з Кам'янцем-Подільським.

12 ЦДІАЛ України (Центральний державний історичний архів, м. Львів). Ф. 131. Оп. 1. Од. зб. 150. Арк. 1.

13 Іналджик Г. Османська імперія. Класична доба (1300-1600) / пер. з англ. О. Галенко. Київ: Критика, 1998. С. 31.

14 The Vatican Library by Father Leonard Eugene Boyle, O.P. URL: https:// www.loc.gov/exhibits/vatican/intro.html (дата звернення: 05. 05. 2017).

15 Roczniki czyli kronika slawnego Krolestwa Polskiego dzielo czcigodnego Jana Dlugosza kanonika krakowskiego gorliwego badacza dziejow swego narodu zestawione z najwiзksz^ starannosci^ i dbalosci^ o prawdз historyczn^. Warszawa: PWN, 2009. Ks. 12. Ks. 12. S. 91-92; Abraham W. Uzupelniony katalog dawnych lacinskich biskupow kijowskich //Callectanea Theologica. 1937. 18/1-2. S. 424-426.

16 Prokop K. Biskupi Kijowscy obrz^dku lacinskiego XIV-XVIII w. Szkice biograficzne. Wolanie z Wolynia, T. 32. Bialy-Dunajec-Ostrog: Wolanie z Wolynia, 2003. S. 28.

17 Echevarria A. The Fortress of Faith: The Attitude Towards Muslims in Fifteenth Century Spain. Leiden-Boston-Kцln: Brill, 1999. P. 10.

18 Roczniki… Ks. 12. S. 132-133.

19 Войтович Л.В. Княжа доба. С. 638; Davies N. Boze igrzysko… S. 144.

20 Zachariasiewicz F. Historia Metropolitalnej Kapituly Lwowskiej obrz^dku lacinskiego, tudziez wiadomosc o kanoniach tamecznych z biegiem czasu zalozonych, nareszcie wykaz pralatow i kanonikow tejze kapituly od roku 1429 do roku 1830 // Przyjaciel chrzesciajanskiej prawdy. Czasopismo teologiczne dla oswiecenia i zbudowania kaplanow najprzod a potem katolickich chrzescian, wydawane w diecezji Przemyskiej, Pracy i piora wezwanych do tego przez Ordynariat kaplanow. R. 6. Z. 3. 1838. S. 132.

21 Gorski K. Papiestwo w Rzymie. Krakow: Znak, 1990. S. 29.

22 Нагаєвський І. Історія Римських Вселенських Архиєреїв. Т. 2. Рим: Український Католицький Університет ім. св. Климента папи, 1967. С. 109.

23 VMPL. T. 2. P. 84.

24 Esoh A. Ьberweisungen an die Apostolische Kammer aus den diцzesen des Reiches unter einschaltung italienischer und deutscher kaufleute und bankiers. Regesten der vatikanischen Archivalien 1431-1475 // Quellen und Forschungen aus italienischen Bibliotheken und Archiven. Bd. 78. (1998). S. 300.

25 Gualdo G. Pietro da Noceto e l'evoluzione della Segreteria papale al tempo di Niccolo V (1447-1455). URL: http://books.openedition.org/efr/12387lang4t (дата звернення: 08. 05. 2017); Parmeggiani R. Pietro da Noceto // Dizionario Biografico degli Italiani. Vol. 83 (2015). URL: http://www.treccani.it/enciclopedia/ pietro-da-noceto_(Dizionario-Biografico)/ (дата звернення: 08. 05. 2017).

26 Frenz Th. Repertorium Officiorum Romanae Curiae. Conspectus

cognominum. Racaneto (de). URL: http://www.phil.uni-passau.de/fileadmin/

dokumente/lehrstuehle/frenz/RORC/conspectus_cognominum.pdf (дата звернення: 09. 05. 2017).

27 Jaworski F. Krolowie polscy we Lwowie. Biblioteka Lwowska. Warszawa: Polski dom wydawniczy, 1990. Т. 5. S. 24.

28 Roczniki… Ks. 12. S. 103-104, 108-109; Зіморович Б. Потрійний Львів. Leopolis triplex / пер. Наталії Царьової. 2-ге вид. Львів: Центр Європи, 2002.

С. 93; Козицький А.М. Leopolis militans. Нариси військової історії Львова ХІІІ-XVIII ст. Львів: Апріорі, 2014. С. 47.

29 Roczniki… Ks. 12. S. 109-110.

30 Idem. S. 110; Vitae archiepiscoporum Haliciensium et Leopoliensium / ed. J. Scrobissevium. Leopoli: In officinal Typographica Ioannis Szeligae, Archiepiscopalis Typographi, 1628. Fol. K; Pirawski T. Relatio status almae archidioecesis Leopoliensis. Materyaly Historyczne, T. 2. Wyd. Korneli Julius Heck. Lwow: Nakladem Towarzystwa Historycznego, 1893. P. 43; Prokop K. Arcybiskupi Haliccy i Lwowscy. Szkice biograficzne / red. Ks. Witold Kowalow. Wolanie z Wolynia. t. 72. Bialy-Dunajec: Wolanie z Wolynia, 2010. S. 62.

31 Roczniki. Ks. 12. S. 133-134.

32 Hierarchia Catholica Medii Aevi sive summorum pontificum, S.R.E. cardinalium, ecclesiarum antistitum series ab anno 1431 usque ad annum 1503 perducta e documentis tabularii praesertim Vaticani collecta, digesta, edita / ed.: C. Eubel. Monasterii: Sumptibus et typis librariae Regensbergianae, 1914. T. 2. P. 9.

33 Зуб Д. Нариси з історії золотарства Галичини. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. С. 122-123, 131, 144; Шуст Р.М. Німізматика. Історія грошового обігу та монетної справи в Україні. Київ: Знання, 2009. С. 80-83.

34 Roczniki. Ks. 12. S. 113; Kallimach F. Zycie i obyczaje Grzegorza z Sanoka, arcybiskupa lwowskiego/przekl. z lac. Lwow: drukarnia Jozefa Styfiego w Przemyslu, 1909. S. 50; Koziej J. Grzegorz z Sanoka // Encyklopedia katolicka / red.: Jan Walkusz i inn. Lublin: Towarzystwo Naukowe Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, 1993. T. 6. S. 351; Кметь В.Ф. Архієпископство Римо-Католиць - ке (Архідієцезія) // Енциклопедія Львова / ред.: А. Козицький. Львів: Літопис, 2007. Т. 1. С. 125; Prokop K. Arcybiskupi Haliccy i Lwowscy. S. 71.

35 Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (Х-початок XVII ст.): збірник документі і матеріалів / упор.: Є. Гринів. Київ: Наукова думка, 1988. C. 53-54.

36 Roczniki. Ks. 12. S. 148, 154-155; Войтович Л.В. Формування кримськотатарського народу. Вступ до етногенезу. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. С. 186.

37 Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.). Львівські історичні пам'ятки. Т. 1./ред.: Я.Р. Дашкевич, Р.М. Шуст. 2-ге вид. Львів: Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України; Львівський національний університет імені Івана Франка, 2010. С. 104-106, 108-109, 119-129. URL: http://chtyvo.org.ua/authors/Kapral_Myron/ Pryvilei_mista_Lvova_XIV-XVIII_st/ (дата звернення: 09. 05. 2017).

38 Roczniki., Ks. 12. S. 146.

39 Idem. S. 98-100, 112, 124, 130, 139-140, 150-151, 155-156; Kutszeba S. Unia Polski z Litwq. Polska i Litwa w dziejowym stosunku. Krakow: Drukarnia W.L. Anczyca i spolki w Krakowie, 1914. S. 549; Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. Україна крізь віки, Т. 6. Київ: Альтернативи, 1998. С. 121; Войтович Л.В. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ-початок XVI ст.). Склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Львів: Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 2000. С. 449;

Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі. Від найдавніших часів до наших днів. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. С. 97; DaviesN. Boze igrzysko. Historia Polski. Krakow: Znak, 2007. S. 133.

40 Roczniki… Ks. 12. S. 120, 140-141; Войтович Л.В. Княжа доба: портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. С. 667; Войтович Л.В., Целуйко О.П. Правлячі династії Європи. С. 169.

41 Roczniki. Ks. 12. S. 170, 174-175; Panowanie Kazimierza Jagiellonczyka krola polskiego i wielkiego ksiзcia Litewskiego/wyd.: Z. Onacewicz. T. 1. Warszawa: Nakladem i drukiem A. Brzeziny, 1826. S. 88-90.

42 Полное собрание руських летописей. T. 5: Псковская и Софійская летописи. Санкт-Петербург: Типография Едуарда Праца, 1851. С. 271; Roczniki. Ks. 12. S. 155-156; Dvornik F. The Slavs in European History and Civilization. New Brunswick-New Jersey: Rutgers University Press, 1962. P. 263; Греков И.Б. Очерки по истории международных отношений Восточной Европы XIV-XVI вв. Москва: Издательство Восточной литературы, 1963. С. 124; Войтович Л.В. Нащадки Чингіз-Хана: вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2004. С. 220; Селезнев Ю.В. Русско-ордынские конфликты XIII-XV веков. Музейная библиотека. Москва: Квадрига, 2017. С. 151.

43 Abraham W. Uzupelniony catalog. S. 424; Prokop K. Biskupi Kijowscy. S. 28

44 Історія Львова в документах і матеріалах / упор.: У.Я. Єдлінська, Я.Д. Ісаєвич, О.А. Купчинський та ін. Київ: Наукова думка, 1986. С. 23-26.

Размещено на Allbest.ru