Особливості волонтерської діяльності під час подій Майдану 2013-2014 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

особливості волонтерської діяльності під час подій майдану 2013-2014 рр.

Прохорова А.А., заступник директора Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства Національного університету “Києво-Могилянська академія ”, Київ, Україна

Досліджено особливості волонтерської діяльності під час подій Майдану 2013--2014 рр. на базі масиву з 400 глибинних інтерв'ю. Виокремлено різні типи волонтерської активності: фінансову та матеріальну допомогу, волонтерську діяльність із затратами часу та зусиль, активність, спрямовану на організацію діяльності. Визначено різницю між волонтерами, залученими до роботи безпосередньо на Майдані, та волонтерами, які працювали дистанційно і на важливих локаціях поза ним. Констатовано наявність тенденції до зміни основного напряму волонтерської діяльності з перебігом подій.

Ключові слова: Майдан, волонтерство, глибинні інтерв 'ю.

Прохорова А.А., заместитель директора Центра исследований истории и культуры восточноевропейского еврейства Национального университета “Киево-Могилянская академия”,Киев, Украина

ОСОБЕННОСТИ ВОЛОНТЕРСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ВО ВРЕМЯ СОБЫТИЙ МАЙДАНА 2013-2014 ГГ.

Исследованы особенности волонтерской деятельности во время событий Майдана 2013--2014 гг., на основе массива из 400 глубинных интервью. Выделены различные типы волонтерской активности: финансовая и материальная помощь, волонтерская деятельность с затратами времени и усилий, активность, направленная на организацию деятельности. Определена разница между волонтерами, привлеченными к работе непосредственно на Майдане, и волонтерами, работающими дистанционно и на важных локациях вне его. Констатировано наличие тенденции к изменению основного направления волонтерской деятельности с ходом событий.

Prokhorova A.A., associate director Center for Studies of the History and Culture of East European Jews, National University of “Kyiv-Mohyla Academy”, Kyiv, Ukraine

PECULIARITIES OF VOLUNTEERING ACTIVITIES DURING THE EVENTS OF THE MAIDAN IN 2013-2014

The article studies the peculiarities of volunteering activities during the events of the Maidan (2013--2014) relying on the pool of 400 in-depth interviews. Based on the empirical materials it is shown that volunteering became widespread during Maidan and was presented in a wide variety of manifestations. Different types of volunteer activities are distinguished: financial and material help, volunteer work with time and effort expenditures, and organisational activities. Author looked at volunteers, who spent their time and effort. Among them were the performers of simple mechanical work, highly skilled specialists, and professionals who used their knowledge and skills in volunteering. There is also a difference between those volunteers who were involved in work directly on the territory of Maidan, and those who worked distantly and at important locations outside Maidan. The tendency of changing the main directions of volunteer activity dependind on the course of events is suggested. The main activities changed from living arrangements at the Maidan territory in the peaceful period to activities, such as evacuation and victims' assistance during the periods of conflict escalation. Important findings of the study emphasise special role of Kyiv-citizens as volunteers, who were able to provide personalised and unique help to the protesters. Author highlighted the phenomenon of underestimating by volunteers of their roles in the Maidan's activities.

Keywords: Maidan, volonteering, in-depth interview.

У зв'язку з подіями Революції Гідності, анексією Криму та початком війни на Сході України феномен волонтерства став одним з важливих елементів суспільного дискурсу українців. Волонтери та волонтерські організації вже четвертий рік спільно з державними органами, а іноді замість них, виконують важливі функції в різних сферах: від забезпечення військових до евакуації поранених, від реабілітації травмованих до пошуку зниклих і полонених, від допомоги внутрішньо переміщеним особам до психологічної підтримки сімей загиблих в АТО, від боротьби з пропагандистськими сюжетами російських ЗМІ до налагодження трансляції українських медіа на непідконтрольній українському уряду території.

Дослідники констатують відчутне зростання волонтерської активності з початку подій на Майдані. Проте науковий аналіз зародження волонтерства на Майдані досі не здійснено. Політичні події розвиваються настільки швидко, що суспільна увага та дослідницькі зацікавлення перемістилися на волонтерів, які допомагають армії та жертвам воєнних дій. У той час як обставини формування волонтерських ініціатив Майдану, які переважно продовжили свою діяльність і під час подій АТО, лишилися майже не вивченими.

Дж. Вілсон - дослідник, який активно вивчає різні аспекти волонтерської роботи, пропонує два визначення терміна “волонтерство”. У вужчому значення дослідник розглядає волонтерство як діяльність, в якій час індивіда віддається вільно, з метою принести користь іншій особі, групі осіб або спільній справі, а в ширшому - як частина сукупності дій з надання допомоги, яка є чимось більшим, ніж спонтанна підмога, та вужчою за обсягом, ніж допомога родичам і друзям [1, с. 216]. У цій статті волонтерство розглядатиметься в ширшому значенні, оскільки крім пожертв власного часу, поняття “волонтерство” в сьогоденній Україні вміщує в себе також й інші форми допомоги, зокрема, благодійність, тобто пожертви грошей, їжі, необхідних речей. З огляду на це, волонтерство в цьому дослідженні трактується, як свідомі витрати власного часу, зусиль і фінансів, спрямовані на надання допомоги іншим.

Волонтерська діяльність має значне поширення в багатьох розвинутих країнах, зокрема, в країнах Західної та Північної Європи, США. З одного боку, волонтерство є своєрідним лакмусовим папірцем розвитку громадянського суспільства певної країни [2, с. 3]. З іншого боку, добровільна безоплатна робота приносить прибуток у ВВП країн на рівні від 4% до 8% [3, с. 118].

У США та Європі традиційно волонтерство спрямоване на роботу з різними соціально незахищеними категоріями населення. Волонтери допомагають дітям з проблемних сімей, впроваджують адаптацію осіб з інвалідністю, соціальну реабілітацію колишніх злочинців тощо. Крім того, значна кількість волонтерських проектів пов'язана з підтримкою екологічних та історико-культурних ініціатив. Проте, на думку дослідників, після теракту, який відбувся у США 11 вересня 2001 р., волонтерство набуло й інших проявів - протидія у надзвичайних і критичних ситуаціях, мінімізація наслідків криз різної генези. Важливу роль у таких ситуаціях мають волонтери із спеціальною підготовкою: вчителі, лікарі, пожежники, співробітники поліції та служб з надзвичайних ситуацій [2, с. 8-9].

Дослідники зазначають, що саме події Майдану стали внутрішнім поштовхом до розширення волонтерської діяльності шляхом самоорганізації громадян і подальшого реформування законодавства у цій сфері. До 2013 р. на трансформацію та розвиток волонтерського руху в Україні мали вплив зовнішні чинники: фінансування міжнародних фондів, проведення європейського футбольного чемпіонату тощо [4, с. 102].

Згідно із соціологічним дослідженням компанії GfK Ukraine на замовлення ООН в Україні, яке проведено в листопаді 2014 р., 81% населення нашої країни вважають волонтерський рух обов'язковою складовою громадянського суспільства, 85% - що він допомагає зміцненню миру, 62% визнають роль волонтерів у політичних змінах за останній рік. За результатами цього ж опитування, 25% українців із 74%, які коли- небудь у житті жертвували кошти на різні цілі, почали жертвувати тільки з початку Майдану [5].

За даними дослідження, проведеного Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва та соціологічною службою Центру Разумкова 2015 р., частка населення, яке займалось волонтерством, станом на 2015 р. порівняно з 2012 р. майже не змінилась - відповідно, 13% і 10%. Проте порівняно з 2012 р. станом на період проведення дослідження волонтери витрачали більше часу на свою діяльність: у 2012 р. кілька годин на тиждень волонтерській діяльності присвячували тільки близько 6% волонтерів, тоді як 2015 р. щоденно цією діяльністю займалися близько 5% і ще близько 23% присвячували цьому кілька годин на тиждень. Так само суттєво зросла частка тих, хто присвячує такій діяльності кілька годин на місяць (з 10% у 2012 р. до 35% у 2015 р.) [6].

У 2015 р. Київський міжнародний інститут соціології продемонстрував, що понад половину українців довіряють волонтерам, а баланс довіри-недовіри (різниця між тими, хто довіряє (57,6%), і тими, хто не довіряє (13,5%)) до них є найвищим (44,1%) серед усіх запропонованих в анкеті інститутів [7]. У 2016 р. баланс довіри-недовіри до волонтерів дещо знизився (до 33,9%) порівняно з 2015 р., і на перше місце серед інституцій, яким довіряють респонденти, традиційно повернулася Церква. Проте більше ніж половина українців (53,5%) все ще довіряють волонтерам [8].

Отже, дослідження свідчать про те, що саме події Майдану сформували ті кризові умови, які стимулювали підвищення рівня волонтерської діяльності в Україні та набуття ним різних форм і проявів. З огляду на це, мета статті - виявлення різноманітних проявів волонтерства під час подій Майдану 2013-2014 рр. Дослідницькі завдання полягають у виокремленні спектра та типізації різновидів волонтерської допомоги, які були зафіксовані впродовж Революції Гідності, аналізі різних типів цієї діяльності та окресленні особливостей волонтерства на Майдані.

Дослідження, проведене на матеріалі проекту “Майдан. Свідчення”, організатори якого з кінця лютого до кінця липня 2014 р. провели близько 300 глибинних інтерв'ю з різними учасниками Майдану, та проекту “Майдан. Медична допомога”, який розпочався навесні 2016 р. і сьогодні перебуває на завершальному етапі й налічує близько 100 глибинних інтерв'ю. Обидва дослідження проведені методом напівструктуровано- го глибинного інтерв'ю, у них використано вибірку методом “снігової кулі” з елементами цілеспрямованого (неімовірнісного) добору2 Тут і далі числом в круглих дужках позначений код респондента з масиву глибинних інтерв'ю проектів “Майдан. Свідчення” та “Майдан. Медична допомога”, що були використані для аналізу (Додаток 1)..

Волонтерів Майдану можна розділити на тих, хто допомагав матеріально: фінансово, їжею, речами (благодійність), і тих, хто віддавав свій час та зусилля роботі Майдану (власне волонтерство). Серед останніх також можна виокремити тих, хто виконував механічну, часто фізичну роботу (приготування їжі, канапок, чаю, роздавання їжі та розливання чаю, заготівля дров, прибирання снігу, побудова барикад тощо), та тих, хто крім власного часу та зусиль долучав до загальної справи спеціальні навички й вміння (робота лікарів, робота з іноземними ЗМІ) або організаторські здібності (створення значної кількості майданівських організацій від “Відкритий Університет Майдану” до “Євромайдан 808”, “Безпечного транспортування”, “Варти в лікарні”, “Автомайдану” тощо). Іншими словами, серед більш активної категорії майданівських волонтерів, тобто тих, хто витрачав власні час та зусилля на досягнення спільних цілей, можна виокремити виконавців і організаторів. Волонтери також розділяються на тих, хто був залучений до роботи безпосередньо на Майдані, й тих, хто працював дистанційно (інформаційна та юридична підтримка, загальна координація) або на важливих локаціях поза Майданом (підпільні шпиталі, варта в лікарні тощо). Проте всі розмежування та категоризації є доволі умовними, оскільки між цими категоріями існує цілий спектр проміжних випадків. Крім того, одна й та сама людина могла в різний час чи в різних сферах виконувати різні види роботи. Отже, розглянемо детальніше різні прояви волонтерства на Майдані.

За свідченнями респондентів дослідження, доволі об' ємна матеріальна допомога протестувальникам надходила фактично з перших днів: “Постачання Майдану, як таке, досить швидко налагодилося... несли їжу, теплі речі, гроші та ін.” (241)2; “Революція Гідності була зроблена власними коштами. Допомагали багато киян харчуванням. Люди приносили продукти, давали пожертви” (303). Респонденти акцентують увагу на тому, що особливо в періоди активного силового протистояння та інші критичні моменти збільшувалася кількість людей, які через страх чи інші внутрішні обставини не могли перебувати на Майдані, але починали з подвійною силою допомагати тим, хто там залишався - приносили їжу, ліки, передавали гроші: “Такої кількості ліків, зібраної в одному місці, я в житті не бачила ще. І йшло дуже багато, але весь час давали, давали, давали” (69); “Йшли жінки, їм років 50 переважно (від 40 до 50) з великими пакетами їжі, одягу, пішки на центр...” (26).

Матеріальна допомога була зовсім різною. Респонденти багато говорили про значні суми та дорогі речі, які передавали майданівцям різні люди. Респондентка, яка працювала волонтеркою в лікарні (ініціатива “Варта в лікарні”) ділиться спогадами про щедрі пожертви: “Люди, які жертвували гроші на Майдан, приносили телевізори. Також дуже багато грошей жертвували. Ми за день збирали космічні суми, правда. Близько 100 000 грн на день” (2). Представники малого бізнесу чи громадські активісти часто цілими організаціями збирали та передавали на Майдан кошти: “Люди дуже багато жертвували. Просто, навіть неофіційно: люди на роботі приносили по 2-4 тис. грн, по тисячі доларів” (3). Серед інтерв'ю є розмови з бізнесменами, які представляють середній і великий бізнес, вони теж підтримували Майдан. Кілька приватних клінік (“Борис”, “Карітас”, “Медіком”) забирали до себе поранених, часто безоплатно: “керівник приватної клініки “Eurolab” за кермом швидкої розвозив хворих” (310); фармакологічні компанії передавали медикаменти в штаб Медичної служби Майдану: “Підключилися наші фармвиробники, не будемо їх згадувати, але практично всі, до кого ми зверталися, вони всі допомогли ліками, хто чим міг” (310). Один з успішних бізнесменів розповідає про механізм допомоги ініціативам Майдану, який вони з колегами для себе обрали: “Ми обирали реципієнтів, які, з нашої точки зору, відповідали нашим критеріям, і ми їм починали допомагати: конкретними запитами, предметами тощо... Нас було близько 10 осіб, і ми терміново вирішували проблему, що виникала. Це сотні тисяч гривень” (241).

Водночас у розмовах з респондентами неодноразово зустрічаються свідчення про посильну допомогу звичайних людей. Такі сюжети бувають більш емоційними, ніж абсолютні показники благодійності. Так, співробітники “Народного госпіталю”, однієї із створених на Майдані організацій, яка займалась медичними потребами майданівців (ліки, апаратура), на своїй сторінці в Інтернет-мережі БаееЬоок розмістили такий пост: “Ми не знаємо хто переказав 15 грн, але дуже Вам вдячні” (146). Один з респондентів оповідає таку ситуацію з власного досвіду: “Це було 25 лютого, коли моя бабуся, яка має тисячу з чимось гривень пенсії, написала лист і віддала мені, лист кожному, хто загинув на Майдані, дала 50 грн й сказала: “Віднеси на Майдан ”. Те, що там багато історій є - безперечно, але коли бачиш на власні очі. Вночі приходить якась жіночка, дістає з сумки, починаючи від шкарпеток і закінчуючи пиріжками, і докладає двадцятку... Можливо, вона не може стояти ночами і днями, але ця пара шкарпеток, пиріжки та 20 грн, пляшка води чи молока... - схиляюся” (19).

Вражають також свідчення про матеріальну допомогу від сторонніх, незнайомих людей: “Ми стоїмо та закуповуємо їжу в “Метро ”, людина в дорогому костюмі, яка стоїть за нами, бачить, куди ми закуповуємося, теж дістає гаманець і 500 або 1000 грн дає нам” (155); “Ми приходили на ринок, купували там десятки кілограмів. А всюди, де ми закуповувалися, нам давали ще третину або половину того ж безкоштовно, розуміючи, куди ми це веземо... Коли закуповували медикаменти за списком, ті ж бази розуміли і теж давали” (155); “Я прийшла в аптеку зі списком, а якийсь чоловік, який стояв позаду мене, сказав: “Я знаю, куди цей список, я заплачу ”. І це було так благородно... Він оплатив всі ліки, а потім на вулиці сказав мені: “Бережи себе”. І дав мені ще тисячу гривень, і я купила ліки та маски, і все це привезла на Майдан” (29). Такі прояви взаємної допомоги, коли людина віддає гроші незнайомцю, можуть свідчити про зростання рівня загальної довіри в суспільстві у цілому і зростання довіри до волонтерів зокрема.

Грошові пожертви надходили з різних міст України та з-за кордону: “Мені дзвонили знайомі друзі із Сінгапуру, Малайзії, питали, чим допомогти” (3). Проте необхідно підкреслити важливу роль киян у матеріальній підтримці Майдану: “Ті кияни, які розуміли, що самі стояти на Майдані не можуть, підтримували тих, хто стояв там за них. Хто одяг збирав, хто по дорозі на Майдан купував воду” (155); “Дуже багато друзів було, які не брали активної участі, оскільки в них маленькі діти вдома, тому вони, наприклад, були на телефоні та чекали, коли їм подзвонять і скажуть, що необхідно. Вони вибігали в магазин, купували і на таксі відправляли це на Майдан” (140). Кияни мали змогу не тільки переказати гроші певній майданівській організації чи принести їжу в одну з будівель, яка була під контролем протестувальників, вони могли допомагати персонально й цілеспрямовано конкретним мітингувальникам, полегшуючи їхній побут або запрошувати додому прийняти душ, переночувати, відпочити: “Ми дивились чи є хворі люди, такі, щоб можна було такі звичайні медикаменти доступні дати, від респіраторних захворювань... Я спочатку давав кошти, а потім зрозумів, що кошти не треба давати, а просто треба купувати речі, які потрібні. Ми заходили прямо в намети і питали хлопців, що треба” (140); “Мама пішла волонтером у Будинок профспілок лікарем, і я дзвонив їй, вона сказала, що зараз там потрібні шкарпетки. Я поїхав і купив 50 або 70 пар шкарпеток” (155); “Ті, хто шукали можливості в Києві зупинитися для того, щоб теж допомогти та висловити підтримку, зупинялися у мене. Ми стали називати цю справу Криївкою. Я підрахувала, що з грудня у мене встигло відзначитися близько 40 осіб” (156).

І така допомога вже є чимось більшим, ніж просто допомогою матеріальною, адже вона потребує також витрат власного часу на визначення конкретної потреби та її задоволення. Одна справа - принести все необхідне для бутербродів на кухню Профспілок, а зовсім інша - зробити ті самі бутерброди вдома та роздати їх людям на передовій. Респонденти розповідають, як готували гарячі напої та бульйони і носили протестувальникам, як забирали додому прати їхні речі: “Ми прали ще речі. Я брала в палатках речі, коли був мороз. У мене тітка накупила житомирських шкарпеток 300 пар, я ходила і казала: “Хлопці, у мене акція: міняю чисті шкарпетки на брудні”” (26); “Я зварила шість літрів бульйону, ми намазали бутерброди, я напакувала все в термоси. Йшло на ура, оскільки тоді було -15 °С і реально руки замерзали. Наступного дня ми їздили з сестрою з чаєм, знову таки, термосумки, чай, термоси, печиво” (26).

Власне волонтерство, пожертва свого часу для іншого чи спільної справи було присутнє на Майдані не менше, ніж матеріальні пожертви. Люди займалися найрізноманітнішою роботою, як на самому Майдані, так і поза ним. У мирний період це була переважно робота з налагодження побуту на Майдані: “Ми готували канапки, чай, нарізали лимон, після чого були мозолі просто на всіх руках... Потім я приходила на роздачу. На польовій кухні ми стояли, роздавали чай, борщик, кашки” (1); “Япросто займався тим, що з великих баняків на кухні наливав у менші банячки, виносив їх, там стояв спеціальний столик, чайники уже несли далі та наливали кип 'яток у стакан ” (130); “Ми просто приходили, запитували: “Яка потрібна допомога?”. Наприклад, необхідно відновити барикаду або сміття винести” (6); “Ми радісно чистили площу від льоду, оскільки влада Києва казала, що треба зачистити Майдан, бо там занадто брудно. Тому сотні людей ламали все це забруднення, лід ” (42); “Ми мішки зі снігом пакували та робили ті барикади, потім я почав регулярно приходити чергувати” (21).

Із загостренням ситуації та в періоди активного спротиву більше було роботи, спрямованої на оборонну діяльність, евакуацію та допомогу постраждалим: “З мотоцикла практично не злазив, їхав на Майдан, розвозив з Михайлівської площі велику кількість продуктів, води, довозили до самої передової” (299); “Просто їздили містом, збирали шини, привозили на Майдан... Відбудовували барикади, ламали бруківку... слідкували, щоб місто не знищили тітушки... бігав, людям воду приносив, шини підкидав” (42); “Ми тягали і поранених, і допомагали один одному” (31); “Возив людей до моргу, які їздили впізнавати та оформлювати документи” (42).

Окремою категорією волонтерів були ті особи, які мали спеціалізовані, необхідні Майдану навички або кваліфікації. Частина людей за родом власної професійної діяльності була в певні моменти дуже потрібною Майдану. Так, у грудні в ніч спроби розгону Майдану багатьох до центру міста таксисти підвозили за півціни чи безкоштовно: “Потім я зловив машину, таксист привіз мене буквально за символічну плату туди... бо ці таксисти, вони співчували... допомагали майданівцям, підвозили” (21). Пізніше на Майдані працювало більше лікарів, деякі з них приносили з основного місця роботи необхідні медикаменти, яких не вистачало: “Я і мій колега з моєї реанімації відносили сумки таких речей, які були важливими для реанімації...” (70). Робота адвокатів, юристів і правозахисників була менш помітною, адже ці люди працювали поза Майданом, але вони активно долучилися до волонтерської діяльності із захисту політичних в'язнів періоду протестів на Майдані 2013-2014 рр. Те саме стосується психологів, операторів, фотографів, журналістів тощо.До важливих кваліфікацій, які стали в нагоді майданівцям, належать не тільки професійні обов'язки, але й специфічні навички та знання, мережа контактів тощо. Так, один з респондентів завдяки відмінному рівню знання іноземних мов допомагав транслювати ситуацію на Майдані до закордонних ЗМІ: “Я багато часу витрачав і зараз витрачаю на спілкування з іноземними журналістами. Намагався максимально всім відповідати, пояснювати, оскільки вважаю що це і наразі важливо. Був одним з прес-секретарів Майдану. Спілкувався з журналістами, групами їх водив по Майдану, показував, де що, намагався знаходити цікаві контакти. Сам розповідав, давав аналітичну інформацію, історію Майдану... Крім того, багато розповсюджували інформації в Інтернеті, зокрема на Фейсбуці, та для наших російських колег пояснювали. Намагалися правдою відповідати на пропаганду” (42).

Організаторські навички - одне з важливих вмінь волонтерів, яке стає своєрідним “містком” між волонтерською діяльністю людини як виконавця та створенням більших чи менших волонтерських проектів із залученням інших людей, тобто створенням нових можливостей для волонтерства. Волонтери Майдану організовували роботу в найрізноманітніших сферах - від забезпечення наметів дровами до створення сайтів для моніторингу потреб Майдану: “Я всю зиму провела за кермом. Дрова перевозили раз на два дні. Я брала вантажівку, щоб довести їх до потрібної точки. Хлопці на місці пиляли, складали, знову завантажували. Тут, у Києві, приєдналася друга машина з Автомайдану. Ми їхали двома машинами, супроводжуючи вантажівку. Дві машини на рації” (252); “Допомогала усілякі акції влаштовувати. Крім того, я допомогала організації “Євромайдан у Європі ”, тобто я допомогала тоді “Центру боротьби з корупцією” з блокуванням рахунків наших політиків за кордоном. Сайт ми розробили про рахунки Януковича” (3); “І ось виникла у Бориса така ідея, що ходити по кухнях і просто збирати ось ці “needs”, що потрібно на кожну конкретну кухню... Ми зробили такий сайт - maidanneeds.gov.com... Це був сайт, через який просто проходили заявки, і люди несли від мобільних телефонів, солі, цукру до мікрохвильових печей. Тобто це все працювало” (297). Одна з респонденток розповідає, як громада однієї з житомирських церков приготувала чотири відра пасеровки та два відра м' яса, готових для додавання у каші, супи, борщі: “Отець Богдан зробив клич серед своїх прихожан. Прийшло близько 30 чи 40 жінок і всю ніч на кухні (там є недільної школи кухня) вони готували пасеровку. Тато купив два мішки цибулі, два мішки моркви та м'ясо, а вони це приготували” (26).

Наведені цитати демонструють, що значна частина організаційної роботи з влаштування діяльності Майдану велась поза його межами. З метою координування різних потреб майданівців, надання юридичної, інформаційної підтримки та медичної допомоги не обов'язково бути на Майдані, часто краще перебувати на безпечній відстані. Так, на відстані від епіцентру подій створювалися підпільні шпиталі. Інший випадок: волонтерство на важливих локаціях поза межами Майдану - чергування в лікарнях для безпеки постраждалих (організація “варта в лікарні”), робота в підпільних шпиталях тощо.

Невеличкі волонтерські ініціативи Майдану шляхом самоорганізації часто на очах перетворювалися на доволі великі утворення з налагодженою роботою та зрозумілою структурою. Десятки таких організацій заслуговують окремого розгляду. Наведемо історію створення однієї з таких організацій як приклад, а також цитати з інтерв'ю киянина, молодого бізнесмена, який після подій 18 лютого, сам того не очікуючи, створив організацію “Ескадрони добра”, з якої вийшли команди “Волонтерської сотні” (пізніше - благодійний фонд “Кожен може”) та волонтерського центру “Фролівська 9/11”. Обидві команди функціонують і досі, а їхня діяльність після Майдану охопила різні сфери: від допомоги вимушено переміщеним особам до роботи з дітьми загиблих на фронті.

“Я кинув у Фейсбуці клич, що їду закуповуватися медикаментами, зараз вони там потрібні, хто хоче підтримати - ось номер картки. Взяв друга, сіли в машину, взяли список необхідного в першу чергу і почали закуповуватися... Перші два дні ми їздили самі, нам перевели 50-60 тис. грн. Потім я зрозумів, що це модель, яку можна муль- типлікувати, і я кинув клич охочим приєднатися, набрав дві групи: перша - координатори, друга - волонтери. Координатори моніторили всі ресурси в пошуках потреб, зв'язувалися безпосередньо з лікарнями і з волонтерами в лікарнях, штабах у захоплених будівлях, з'ясовуючи їх безпосередні потреби, що їм зараз потрібно. І після цього розподіляли ці потреби екіпажам, які вже їхали та закуповували. Організували близько 50 осіб. Ми за два тижні витратили близько 30 тис. дол. США на всі ці закупівлі. З усього світу люди передавали” (155).

Вважаю за необхідне окремо розглянути дані благодійного фонду Charity Aid Foundation (CAF), заснованого у Великій Британії 1924 р. Він щорічно вимірює індекс благодійності, заснований на трьох різних показниках залучення населення у волонтерську діяльність і формує світовий рейтинг благодійності. У більшості статей, які досліджують різні аспекти волонтерства в Україні, є посилання на цей індекс. Адже за результатами даних Фонду, Україна в певний момент зробила значний стрибок в світовому рейтингу благодійності, перемістившись зі 103 на 89 місце. Проте автори [4, с. 103; 9; 10, с. 118] переважно висвітлюють цю інформацію некоректно. Зокрема, дослідники плутають рік публікації даних і рік, про який йдеться в опитуванні [4, с. 103; 9]. Отже, необхідно зупинитися на цих даних (табл. 1).

Дані, які відображають стан благодійності в Україні у 2014 р. й охоплюють більшу частину подій, пов'язаних з Майданом, опубліковані в звіті за 2015 р. І саме на цей рік припадає значне підвищення рівня благодійності в Україні.

Дані демонструють значне зростання відсотка громадян, які роблять грошові пожертви. Це може свідчити про появу довіри до сформованих спонтанно шляхом самоорганізації нових волонтерських організацій, груп і поодиноких волонтерів. Не останню роль у формуванні високого рівня довіри відіграють соціальні мережі, які дозволяють організаціям щодня звітуватися щодо виконаної роботи та витрачених коштів: “Для мене була важливою дуже чітка щоденна звітність про зроблену роботу. Щодня я писав великий пост у Фейсбук про суму отриманих грошей і конкретні потреби. Конкретна лікарня, конкретна сума” (155).

Таблиця 1 Україна у світовому індексі благодійності