Демографічні втрати України у роки Другої світової війни

Чималими були людські втрати в роки війни на Волині, Поліссі та в Галичині в зв'язку з польсько-українським військово-політичним протиборством. У тій боротьбі обидві сторони не раз залучали до своїх противників мирних мешканців, вдавалися до обопільних масових убивств, нищення житла та господарства. Остаточна кількість жертв з обох сторін, яка налічує десятки тисяч, донині не з'ясована.

Наслідком українсько-польського протистояння були й втрати населення, пов'язані з масовою втечею польських біженців на територію Генерального губернаторства та добровільним виїздом на роботу до Німеччини, аби врятуватися від загибелі. Так, вже наприкінці квітня 1943 р. німці відправили з Сарн цілий ешелон, завантажений поляками86. Польські історики вважають, що сукупні втрати польського населення, наприклад, на Волині (вбитими, пораненими, вивезеними на роботу до Німеччини) з травня 1943 р. до літа 1945 р. сягнули 150 тис. чол.87.

До суттєвих змін у кількості жителів УРСР у роки війни призвели також міждержавні міграції. Тільки в результаті організованих переселень, за неповними даними, територію України залишили й виїхали за кордон близько 1,3 млн осіб, у тому числі 810,4 тис. до Польщі в рамках українсько-польського трансферу 1944-1946 рр. (з них 776,2 тис. осіб польської національності, майже 248 тис. селян); 32,8 тис. чехів і словаків; 447,6 тис. німців, яких гітлерівці переселяли не тільки із західних, а й зі східних областей88. При цьому зауважимо, що в числі фольксдойчів, котрі залишили територію України, переважну частину становили селяни, які вимушено співпрацювали з нацистським окупаційним режимом, що проводив сприятливу аграрну політику щодо них. Боячись бути покараними за це, селяни-фольксдойче залишали територію України з відступаючою німецькою армією. Лише територію Придніпров'я за період від початку відступу окупантів до липня 1944 р. залишили 125 тис. селян-фольксдойче89.

Водночас у рамках українсько-польського трансферу з Польщі в Україну прибуло 122 622 українські родини (482 880 осіб). Серед них українців налічувалося 439 903 особи, а за соціальним складом найбільш чисельну категорію “самостійного” населення становили селяни - 286 858 осіб та 182 944 особи “несамостійного” (діти, люди пенсійного віку, інваліди та ін.).

До демографічних втрат призводили й інші причини. Так, на завершальному етапі війни разом з відступаючими німцями Україну залишили люди, які зробили це добровільно, рятуючись від радянської влади - колабораціоністські “вершки” (голови управ великих міст, службовці адміністративних органів, начальники української поліції), а також чимало представників старої інтелігенції.

Визволення території України від окупантів та відновлення радянської влади супроводжувалося новою хвилею депортацій населення. Першими жертвами стали ті “фольксдойче”, які ще залишилися на території республіки. їхнє переселення розпочалося наприкінці 1943 р. Відповідно до розпорядження від 7 січня 1944 р. за підписом Л. Берії, усіх виявлених на території України “пособників німецьких окупантів” арештовували з конфіскацією майна й відправляли до Чорногорського спецтабору Красноярського краю.

У зв'язку зі звинуваченням татарського населення Кримського півострова у співробітництві з гітлерівцями в Узбецьку РСР, Удмуртську та Марійську автономні республіки та інші області РРФСР із Криму було депортовано 191 014 осіб татарської національності. Разом з татарами з Криму виселяли греків, болгар, вірменів (усього близько 37 тис. осіб) 90.

Та найбільш масовими й жорстокими були репресивно-каральні акції в західних областях України. Щоб підірвати соціальну базу УПА, радянські спецслужби здійснили масову депортацію “членів родин” оунівців, вояків УНА і УНРА. У 1944-1945 рр. лише з Галичини у східні райони СРСР було вивезено 12 117 сімей (30 259 осіб). Депортація тривала до 1949 р. і загалом охопила 50 453 сім'ї (143 141 особу)91.

До зменшення кількості населення в республіці в роки війни призвели також деформації його природного приросту, що сталися як через вимушене безпліддя мільйонів жінок, зумовлене мобілізацією чоловіків на фронт, так і внаслідок підвищеної смертності людей. За оцінкою ЦСУ УРСР, природний приріст населення за роки нацистської окупації дістав вираз у від'ємній величині - у мінус 1 млн 471 тис. осіб.

У той час народилося 1 млн. 152 тис. дітей, а померло 2 млн 623 тис. осіб, тобто на одне народження припадало 2,3 смерті “через природні причини

Загалом динаміка кількості жителів Української РСР віддзеркалювала важкі демографічні втрати та масштабні міграції населення, пов'язані з періодом війни. Про це свідчать такі дані: загальна чисельність населення в Україні (без Криму та Закарпатської обл.) на 1 січня 1941 р. становила - 40 967 тис. осіб, на 1 січня 1945 р. - 27 383 тис., на 1 липня 1946 р. - 32 099 тис., тобто відповідно 66,8% і 78,3% довоєнної чисельності93.

За роки війни різко скоротилася кількість сільського, а особливо, міського населення. Порівняно з 1 січня 1941 р. чисельність міського соціуму зменшилася станом на 1 січня 1945 р. на 43,8% (з 13,7 до 7,7 млн.). Сільське населення скоротилося за цей же час на 27,2% (з 27,2 до 19,8 млн.)94.

Демографічні втрати в роки війни суттєво деформували й трудовий потенціал населення, зокрема на селі. Так, на 1 січня 1948 р. у колгоспах республіки налічувалося 6077,2 тис. працездатних членів господарств у віці понад 16 років. З них чоловіків від 16 до 60 років - 1990,2 тис. осіб, а жінок від 16 до 55 років - 4086,9 тис. осіб. Жінки, таким чином, становили 67,2% всього працездатного населення колгоспів. Крім того, у колективних господарствах налічувалося 792,8 тис. підлітків від 12 до 16 років та більш як мільйон дорослих непрацездатних (похилого віку та хворих) колгоспників, які брали участь у колгоспному виробництві. Все це помітно знижувало ефективність використання трудового потенціалу в повоєнному колгоспному селі України, оскільки основне трудове навантаження лягало на плечі жінок, підлітків та літніх людей95.

Ще одним наслідком війни, що обтяжував демографічну ситуацію, стало значне збільшення кількості інвалідів серед населення України, що сталося через одержання ушкоджень, каліцтв, хвороб учасниками бойових дій та цивільними громадянами, які вимушено опинилися в зоні бойових дій та окупації. Станом на 1 вересня 1945 р. у республіці на обліку загалом перебувало 710 304 інваліди. Серед них 377 889 осіб. були інвалідами Вітчизняної війни, у т.ч. 6388 - інвалідами першої групи (1,7%), 193 128 - інвалідами другої групи (51,1%), 178 423 - інвалідами третьої групи (47,2%)96. На 1 січня 1946 р. кількість інвалідів війни становила 465,3 тис. осіб97, а станом на 1 вересня 1946 р. їхня кількість зросла до 529 692 тис. осіб98, що пояснюється поверненням додому значної кількості інвалідів після лікування в госпіталях і санаторіях та з евакуації. Таким чином, інвалідом війни був кожний шістдесятий мешканець України, або 16 осіб на 1000 мешканців республіки. Вже впродовж 1943-1945 рр. в УРСР було чимало зроблено для забезпечення інвалідів війни медичною допомогою.

Однак відсутність можливостей для якісного і швидкого протезування, посттравматичний синдром, нервово-психічні розлади, що супроводжували контузії та поранення, в цілому не досить висока якість лікування ускладнювали процес соціальної реадаптації інвалідів. їм не тільки важче було знайти роботу й власне місце в суспільстві, а й влаштувати особисте життя, створити повноцінну сім'ю. Вони частіше за інших громадян впадали у відчай, шукаючи розради в алкоголі, замикалися в собі, відгороджувалися від інших, відчуваючи себе зайвими для держави, яка не дуже поспішала віддячити їм увагою і турботою. Певна їх частина маргіналізувалась, так і не змігши знайти себе в повоєнному соціумі.

Спричинені війною демографічні втрати й зумовлений її наслідками демографічний розвиток призвели до суттєвих змін в національному складі народу України. Про етнічну структуру населення республіки у передвоєнні роки можна говорити за даними перепису 1926 р. (справа в тому, що матеріали перепису 1939 р. були опубліковані лише частково, а суттєвих змін у складі населення між цими двома переписами не відбулося: за переписом 1926 р. в Україні проживало 29 018,2 тис. осіб, а за переписом 1939 р. - 29 534 тис. осіб). Тож із 29 018,2 тис. осіб українці становили 23 218,9 тис. осіб (80% населення республіки), росіяни - 2677,2 тис. (9,2%), євреї - 1574,4 (5,4%), поляки - 476,4 (1,6%), німці - 393,9 (1,4%), молдавани - 259,3 (0,9%), греки - 104,7 (0,4%), болгари - 92,1 (0,3%), білоруси - 75,8 (0,3%), чехи - 16,1 тис. осіб (0,1%). Усі інші менш чисельні національності разом нараховували 129,4 тис. осіб, або 0,4%. За переписом 1939 р. помітно змінились показники чисельності лише трьох національностей: росіян стало 3079 тис. осіб (10,43% населення республіки), німців - 455 тис. (1,54%) та греків - 152 тис. (0,51%). Чисельність євреїв, поляків, молдаван помітно зменшилася.

На всій західноукраїнській етнічній території, що перебувала в складі іноземних держав (Західна Україна належала до Польщі, Північна Буковина - до Румунії, Закарпаття - до Чехословаччини), за переписом 1930-1931 рр. проживало 10 649,6 тис. осіб, з них - 6884,8 тис. українців (61,8%), 2254,2 тис. поляків (21,2%), 1110,8 тис. євреїв (10,4%), 219,3 тис. чехів і словаків (0,9%), 126,2 тис. осіб інших національностей (1,2%)99.

Коли ж наприкінці 50-х років завершився процес кількісного відтворення населення України і його чисельність досягла довоєнного рівня, етнічний склад народу України (згідно з переписом 1959 р., разом з Кримом і Закарпатською областю, був таким: з 41 869 тис. осіб громадян України українці становили 32 158 тис. (76,8%), росіяни - 7091 тис. (16,9%), євреї - 840 тис. (2,0%), поляки - 363 тис. (0,9%), білоруси - 291 тис. (0,7%), молдавани - 242 тис. (0,6%), болгари - 219 тис. (0,5%), угорці - 149 тис. (0,36%), греки - 104 тис. (0,25%), румуни - 101 тис. (0,24%), татари - 62 тис. (0,15%), вірмени - 28 тис. (0,07%), гагаузи - 24 тис. (0,05%), німці - 23 тис. (0,05%)100.

Отже, на території республіки динамічно збільшився приріст російської етнічної меншини, що пояснюється міграціями з РРФСР до України в зв'язку із залученням на відбудовні роботи в післяокупацій- ний період, а в подальшому - внаслідок асиміляційних процесів, яким війна надала значного поштовху. Водночас різко зменшилася кількість євреїв, поляків, німців чехів і словаків.

Підсумовуючи викладене вище, констатуємо: усього безповоротні втрати українців і громадян України інших національностей колишнього СРСР упродовж 1939-1945 рр. оцінюються в межах від 8 до 10 млн. У той же час демографічні втрати України внаслідок війни були значно більшими. Згідно з наведеними у книзі “Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945” даними, лише з січня 1941 р. до січня 1945 р. вони становили 13 млн 584 тис. осіб101. Але ж сюди не були включені військові втрати під час кровопролитних битв останнього етапу боротьби з нацизмом у Центральній Європі, Далекосхідна кампанія, в ході яких загинули тисячі воїнів-українців, а також померлі від ран у перші повоєнні місяці. Так, лише в Далекосхідній кампанії загинуло 12 тис. українців. в. Косик оцінює загальні демографічні втрати приблизною кількістю 14,5 млн. (убиті, померлі від хвороб і голоду, евакуйовані, депортовані, мобілізовані, емігранти, втрати у природному прирості)102.

Для поповнення демографічних втрат воєнного періоду в республіці знадобилося понад 19 років. загальної довоєнної чисельності населення України у її нинішніх межах на 1 січня 1941 р. - 42,9 млн осіб, було досягнуто тільки в другому півріччі 1960 року103. Це стало одним із найбільш негативних наслідків війни.

Таким чином, війна і пов'язані з нею події, зокрема нацистський геноцид, завдали народу України непоправних демографічних втрат, істотно підірвали його генофонд та деформували етнонаціональну структуру. Спотворена демографічна ситуація, загибель найбільш дієздатної частини населення, особливо чоловічої статті, на тривалий час позбавила можливості нормально відтворювати населення. значне зменшення чисельності населення республіки, виснаження її трудових ресурсів негативно вплинули на стан відбудови та розвитку післявоєнної промисловості, сільського господарства і соціальної сфери.

Литература

1 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945 / Гол. ред. колегія: голова І.О. Герасимов, заступники голови І. Т. Муковський і П. П. Панченко, Р. Г. Вишневський. - К., 2000. - С. 561.

2 Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1992. - С. 393.

3 Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах. Т. 2. Радянський проект для України / [В. А. Гриневич, В. М. Даниленко, С. В. Куль- чицький, О. Є. Лисенко]; відп. ред. В. А. Смолій. - К., 2004. - С. 163.

4 Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / Відп. ред. В. А. Смолій. - К., 2002. - С. 575.

5 Україна: політична історія. ХХ - початок ХХІ ст. / Редрада: В. М. Литвин (голова) та ін.; редкол.: В. А. Смолій, Ю. А. Левенець (співголови) та ін. - К., 2007. - С. 687.

6 Лисенко О. Деякі методологічні аспекти дослідження національної політики сталінського й гітлерівського режимів у період другої світової війни // С. 13 (http://www.kby.kiev.ua/komitet/conference/Lysenko.pdf).

7 Мазур Г. Політика радянської влади щодо населення Західної України в 1939-1941 рр.: суть і наслідки // Україна - Польща: важкі питання. Т. 4: матеріали IV Міжнародного семінару істориків “Українсько-польські відносини під час Другої світової війни”. - Варшава, 8-10 жовтня, 1998 р. - 1999. - С. 91-108, С. 95.

8 Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: історичні нариси. - С. 565.

9 Конквест Р. Роздуми над сплюндрованим сторіччям - К., 2003. - С. 85.

10 Україна: політична історія. ХХ - початок ХХІ ст. - С. 687; Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: історичні нариси. - С. 584; Депортації: західні землі України кінця 30-х - початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. - Львів, 1997. - Кн. 2. - С. 57-58.

11 Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: історичні нариси. - С. 585.

12 Кондратюк К. Втрати населення Західної України в 1939-1941 рр. // Україна - Польща: важкі питання. - Варшава, 2001. - Т. 5. - С. 153; Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: історичні нариси. - С. 585.

13 Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: історичні нариси. - С. 586.

14 Там само. - С. 587.

15 Скоропаденко З. Західна Україна - Сибір. Хресний шлях: роки 19391941 // День. - № 41. - 2 березня 2002 р.

16 Марискевич Т., Гаврилів І. Галичина в роки Другої світової війни: порівняльний аналіз окупаційних режимів // Історія України. - №3. - 2009. - С. 48.

17 Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: історичні нариси. - С. 585.

18 Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах. Т. 2. Радянський проект для України. - С. 161.

19 Мусієнко І. Політичні репресії на Північній Буковині та Хотинщині // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - № 2-4. - 2000. - С. 479-480, 482; Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах. Т. 2. Радянський проект для України. - С. 161-162.

20 Там само. - С. 478.

21 Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах. Т. 2. Радянський проект для України. - С. 164.

22 Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: історичні нариси. - С. 585.

23 Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах. Т. 2. Радянський проект для України. - С. 164.

24 Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: історичні нариси. - С. 589.

25 Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни. - К., 1997. - С. 37.

26 Там само. - С. 401.

27 Безсмертя. Книга пам'яті України. 1941-1945. - С. 559.

28 Там само. - С. 561.

29 Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж-Нью- Йорк-Львів, 1993. - Документ № 98. - С. 537.

30 Совершенно секретно. Только для командования! Стратегия фашистской Германии в войне против СССР. Документы и материалы. - М., 1967. - С. 111.

31 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 569.

32 Там само. - С. 550.

33 Литвин ВМ. Україна у Другій світовій війні (1939-1945). - К., 2004. - С. 204.

34 Там само. - С. 205.

35 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 550.

36 Советская Украина в годы Великой Отечественной войны: Документы и материалы. - Т. 3. - С. 327, 330.

37 Там само. - С. 260.

38 Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.) // Україна крізь віки. В 15-ти т. - К., 1999. - Т. 12. - С. 159160.

39 Там само. - С. 152-153.

40 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 550.

41 Косик В. Вказ. праця. - С. 455.

42 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 551.

43 Першина Т.В. Фашистский геноцид на Украине. 1941-1944. - К., 1985. -

С. 8.

44 Там само. - С. 95.

45 Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні: Зб. документів і матеріалів. - К., 1963. - С. 194.

46 Мюллер н. Вермахт и оккупация. (1941-1944). О роли Вермахта и его руководящих органов в осуществлении оккупационного режима на советской территории / Пер. с нем. А. Н. Артёмова [и др.]; под ред. А. Ф. Юденкова. - М., 1974. - С. 132.

47 Першина Т. В. Вказ. праця. - С. 92, 94.

48 Подано за: Марзеев А. н. Вказ. праця. - С. 95.

49 Советская Украина в годы Великой Отечественной войны (1941-- 1945 гг.). - Т. 3. - С. 256.

50 Украинская ССР в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг. В 3-х т. - К., 1975. - Т. 3. - С. 157.

51 Марзеев А.н. Записки санитарного врача. - К., 1965. - С. 142-143.

52 Советская Украина в годы Великой Отечественной войны (1941-- 1945 гг.). - Т. 3. - С. 257.

53 Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Збірник документів і матеріалів. - К., 1963. - С. 144.

54 Григорович Д.Ф., Замлинский В.А., немятый В.н. Коммунистическая партия Украины в годы Великой Отечественной войны. - К., 1980. - С. 284.

55 Тридцятиріччя охорони здоров'я трудящих в УРСР 1917-1947. - С. 57.

56 Маковская н.В. Деятельность КПСС по восстановлению системы здравоохранения освобождённых районов УССР в годы Великой Отечественной войны (1943-1945 гг.). - Автореф. дисс... канд. ист. наук. - К., 1985. - С. 13.

57 Каган С.С. Основные итоги восстановления здравоохранения в УССР за 1944 г. // Советское здравоохранение. - 1947. - № 10-11. - С. 40.

58 натрадзе А. Г., Качалов С. Ф. Вказ. праця. - С. 20; Губський І. М., Ткачук В. А. Відбудова і розвиток аптечного господарства УРСР в післявоєнні роки // Фармацевтичний журнал. - 1975. - № 2. - С. 10.

59 Маєвська н. К. Медична служба в партизанських загонах. - К., 1985. - С. 90-91.

60 Ларін А. Ф., Маковська н. В. Боротьба за поліпшення санітарного стану визволених районів УРСР (1943-1945 рр.) // Український історичний журнал. - 1980. - № 2. - С. 56.

61 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 553.

62 Маєвська н. К. Вказ. праця. - С. 100.

63 ЦДАГО України, ф. 342, оп. 14, спр. 445, арк. 27.

64 ЦДАВО України, ф. 372, оп. 14, спр. 563, арк. 78.

65 Марзеев А. н. Санитарные последствия разрушения городов Украины в период войны и оккупации 1941-1945 гг. // Медико-санитарные последствия войны и мероприятия по их ликвидации / Труды второй конференции (1719 декабря 1946 р.). - Т. 1. - М., 1948. - С. 125.

66 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 553.

67 Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область/ Редкол. П. Л. Варгатюк та ін. - К., 1970. - С. 677.

68 Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область / Редкол. В. І. Пе- трикін та ін. - К., 1970. - С. 701.

69 Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область / Редкол. І. П. Буланий та ін. - К., 1967. - С. 576.

70 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945. - С. 533.

71 Там само. - С. 489.

72 Борьба за восстановление и развитие народного хозяйства в послевоенный период (1945-1953 гг.). Документы и материалы. - М., 1961. - С. 138.

73 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 567.

74 Політична історія України ХХ ст.: У 6 т. / Гол. ред. І. Ф. Курас, ред. кол. Ю.І. Шаповал, Ю.А. Левенець, В.О. Котигоренко та ін. - Україна у Другій світовій війні (1939-1945). - К.: Генеза, 2003. - Т. 4. - С. 143-144.

75 Там само. - С. 144.

76 Там само.

77 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 215.

78 Там само.

79 Там само. - С. 215-216.

80 Там само. - С. 216, 552.

81 Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными преступниками. Сборник документов в 7-ми т. - Т. 3. Военные преступления и преступления против человечности. - М., 1958. - С. 153.

82 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 562.

83 Там само. - С. 392.

84 Там само. - С. 561.

85 Білас І. Каральні військові підрозділи НКВС-МДБ у боротьбі з ОУН- УПА // Державність. - 1992. - № 4. - С. 48.

86 Ільюшин І.І. ОУН-УПА і українське питання в роки Другої світової війни (в світлі польських документів). - К., 2000. - С. 87.

87 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945. - С. 572-573.

88 Перковський А. Л., Пирожков С. І. Демографічні втрати народонаселення Української РСР у 40-х рр. // УІЖ. - 1990. - № 2. - С. 18; Буцько О. В. Україна - Польща: Миграционные процессы 40-х годов. - К., 1997. - С. 70.

89 Іванов О. Ф., Іваньков І. О. Фольксдойче в Україні // Український історичний журнал. - 2005. - № 3. - С. 92.

90 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 574.

91 Україна і Росія в історичній ретроспективі. Нариси в 3-х томах. Т. 2. Радянський проект для України. - С. 322.

92 Там само. - С. 16.

93 Подано за: Перковський А.Л., Пирожков С.І. Демографічні втрати народонаселення Української РСР у 40-х рр. - С. 17; Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 561.

94 Перковський А.Л., Пирожков С.І. Вказ. праця. - С. 18; відсотки уточнено авторами.

95 Там само. - С. 23-24.

96 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 1840, арк. 99.

97 ЦДАВО України, ф. 348, оп. 1, спр. 294, арк. 2.

98 Там само, спр. 138, арк. 9.

99 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 564-565.

100 Народне господарство Української РСР в 1959 році. Статистичний щорічник. - К., 1960. - С. 14.

101 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 561.

102 Косик В. Вказ. праця. - С. 455.

103 Народне господарство Української РСР в 1971 році. Ювілейний статистичний щорічник. - К.: Статистика, 1972. - С. 9; Перковський А. Л., Пирожков С. І. Вказ. праця. - С. 24-25.

Размещено на Allbest.ru