Подільське князівство у другій половині XIV ст.: особливості правового статусу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОДІЛЬСЬКЕ КНЯЗІВСТВО У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV СТ.: ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ

Дмитро Ващук

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, відділ історії України середніх віків і раннього нового часу, Інститут історії України НАН України (Київ, Україна)

Розглядаються особливості правового статусу Подільського князівства у складі Литовської держави. Аналіз історіографії з теми засвідчив, що більшість дослідників звертали увагу на державний устрій Литви, а не на правовий статус окремих земель/князівств. Історія Подільського князівства другої половини XIV ст. пов'язана з правлінням удільної династії Коріатовичів, а саме небожів великого князя литовського Ольґерда: Олександра, Юрія, Костянтина, Федора. Розглянуто відповідні літописні та актові джерела. Це дало підстави зробити висновок про те, що Коріатовичі під час володарювання на Поділлі зуміли суверенізуватися від центральної влади, що проявилося у правовій, політичній, військовій, економічній, культурній діяльності. Із Литвою князів пов'язувала лише належність до правлячої династії Ґедиміновичів. Їх незалежність не було обмежено й після ленної присяги Людовікові Угорському (навіть якщо такий факт і був). Самостійність Коріатовичів, на наш погляд, стала головною причиною ліквідації їхньої влади на Поділлі.

Ключові слова: Подільське князівство, правовий статус, державний устрій, князі Коріатовичі, династія Ґедиміновичів, суверенітет.

правовий подільський князівство литва коріатовичі

This article covers peculiarities of the state-legal status of the Duchy of Podillia as a part of the Grand Duchy of Lithuania (GDL). Our analysis of the historiographic works related to the topic has shown that the majority of scientists were focusing their research on the GDL's political system and not on the legal status of the specific lands/duchies. The history of the Duchy of Podillia in the end of the 14 century is connected to the rule of the Koriatovych family, in particular to the nephews Oleksandr, Yurii, Kostiantyn, Fedir of the Grand Duke of Lithuania Algirdas. Both chronicles and act sources have served as a basis of this research, which made it possible to deduce that the Koriatovych duke family was able to separate itself from the central government of the GDL and become sovereign. This has reflected in their legal, political, military, economical and cultural activity. The Koriatovych family was only connected with GDL by their belonging to the Gediminids dynasty. Their independence was not limited even after the oath to the Louis the Hungarian was made (if it was). This independence, in our opinion, was the main cause of the liquidation of the Koriatovych's rule in the Podillia area.

Keywords: Duchy of Podillia, legal status, state structure, Koriatovych duke family, Gediminids dynasty, sovereignty.

Період другої половини XIV ст. є значущим в історії Центрально-Східної Європи. У цей час більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського, сприяючи його перетворенню в одну з найбільших європейських держав того часу. У нових реаліях першочергові завдання організації державного управління полягали, по-перше, у налагодженні взаємин між «новою» владою і соціумом, а по-друге -- в утворенні органів влади й політичних інститутів. Таким чином відбувався процес формування території держави з урахуванням новоприєднаних земель. Метою цієї статті є аналіз та характеристика особливостей правового статусу Подільської землі у складі Литовської держави.

Історіографія окресленої проблеми досить велика. Однак у більшості випадків історики з різних країн і в різні періоди звертали увагу не стільки на правовий статус окремих земель/князівств, скільки на державний устрій Литви у цілому. Найпоширенішою була (і певною мірою є досі) концепція про федеративність. Наприклад, один із найвпливовіших істориків-литуа- ністів другої половини ХІХ -- початку XX ст. М.Любавський відзначав: «Усі інші землі, що ввійшли до складу Литовсько-руської держави, зайняли в ній окреме від власне Литви становище, як самостійні частини держави, об'єднані тільки єдиною владою. Їх державне становище у зв'язку з урядовим устроєм, що носив на собі печатку старовинної окремішності та самобутності, робило їх схожими на членів політичної федерації» Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания Первого Литовского статута. -- Москва, 1892. -- С.26.. Ця особливість збереглася й у пізній час, а саме за правління Казимира, Олександра та Сиґізмунда: «Литовсько-руська держава в окреслений період мала федеративний характер, не втрачаючи його і в подальшому, до самого кінця свого самостійного існування» Любавский М. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. -- 2-е изд. -- Москва, 1915. -- С.87--88..

Подібної думки дотримувався М.Довнар-Запольський. Указуючи на особливості взаємин приєднаних територій із центральною владою, він стверджував, що «всю державу можна визнати побудованою на федеративному началі, хоча й дещо своєрідному. Своєрідність цієї державної організації полягає в певного роду відхиленнях від чистої схеми федеративного устрою» Довнар-Запольский М. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. -- Т.І. -- К., 1901. -- С.85..

Про федеративність писав і М.Грушевський. Він уважав, що «в централізовану державу в. кн. Литовське не перетворило ся ані під рукою Витовта, ані в пізнійших часах» Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. -- ТМ: Соціально-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях ХГУ--ХУП вв. -- 2-ге вид. -- К., 1998. -- С.10.. Крім цього, погоджуючись у цілому з висновками М.Любавського, М.Довнара-Запольського, водночас висловлював деякі свої міркування: «Було се тільки зближеннє до федеративного устрою, а не правдива федерація - тому, що довго, аж до другої пол. XVI ст., не було вироблених докладних форм ані репрезентацій земель в центральних орґанах, ані форм місцевої самоуправи, і сама центральна управа не мала характера власти вибраної, членами федерації уставленої. Зрештою сама одноцільність земель була в середині розбита цілою низкою нових явищ суспільно-політичного характеру, що виривали все глубші борозди в її устрою» Там само. -- С.14..

Зазначена концепція не викликала заперечень серед окремих істориків права. Наприклад, М.Чубатий також уважав, що Велике князівство Литовське за формою державного устрою було федерацією: «Федеративний характер всієї землі проявляється у федерації земель дрібних українських уділів, служебних князиків, екземпт, пансько-маґнатських ключів, церкви, станів та міст з маґдебурзьким правом» Чубатий М. Огляд історії українського права: історія джерел та державного права (Записки за викладами на Тайнім Українськім університеті у Львові в рр. 1920--1923). -- 3-тє вид. -- Ч.ГГ. -- Мюнхен, 1947. -- С.4..

Авторитетність висновків відомих істориків другої половини ХІХ -- початку ХХ ст. була настільки значною, що вони мають місце й у сучасному історієписанні. Зокрема литовський дослідник Е.Ґудавічус, підтримуючи усталену думку про форму державного устрою Литви, відзначав: «У межах усієї Литовської держави, починаючи з XVI ст., склалася федерація земель нової станової структури, ядром якої були три литовських воєводства (Віленське, Троцьке і Жмудське староства -- Д.В.), котрі мали явну політичну гегемонію. Державу не було повністю централізовано, однак її об'єднувала єдина система посад територіального управління» Гудавичюс Э. История Литвы с древнейших времён до 1569 г. -- Т.І. -- Москва, 2005. -- С.406.. Водночас автор стверджував, що своїми діями у внутрішній політиці великий князь литовський Вітовт «по суті зруйнував систему удільних князівств [...] Однак, унаслідок кризи 30-х років XV ст. на руських землях виникли апанажні володіння верхівки Ґедиміновичів. До 1470 р. їх було знищено» Там же. - С.393..

Про автономію удільних князівств на українських землях у складі Литовської держави згадувала також О.Русина. На її думку, васальна залежність Володимира Ольґердовича, Дмитра-Корибута Ольґердовича, Федора Любартовича тощо від литовського князя Яґайла «знаходила зовнішній вираз у “послушестве”, виплаті щорічної данини та, за необхідності, наданні військової допомоги “господарю”; в усьому іншому їхні володіння залишалися практично автономними частинами Литовської держави» Русина О. Україна під татарами і Литвою. -- К., 1998. -- С.69.. Автономність князівств, як уважав Ф.Шабульдо, залишалася навіть після скасування удільності в кінці XIV ст.: «І у статусі намісництв (воєводств) колишні удільні князівства продовжували залишатися окремими адміністративно-територіальними одиницями, що зберегли значну феодальну автономію, хоча нерідко зі зміненими обрисами кордонів» Шабульдо Ф. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. -- К., 1987. -- С.103..

Водночас існують дещо інші концепції щодо зазначеної проблеми. Згадані вище висновки М.Любавського піддав критиці історик права Ф.Леонтович, на чию думку «про політичну федерацію навряд чи може бути мова там, де союзна угода, установлена сьогодні, порушується завтра, де федеративна частина відпадає від свого цілого, нерідко з суто випадкових обставин, як це було звичайним явищем в удільній Русі [...] Ще менш доречно говорити про “федеративний” характер Литовсько-Руської держави у XV і XVI ст.» Леонтович Ф. Очерки по истории литовско-русского права: Образование Литовского государства. -- Санкт-Петербург, 1894. -- С.178--179 (прим.2).. Ф.Леонтович також говорив про неможливість використовувати наявні уставні земські грамоти як арґумент у питанні федеративного устрою. Внутрішнє життя земель за цими документами здійснювалося «не у силу своєї політичної окремішності та самобутності, не за правом земського самоврядування (політичної децентралізації), а лише у силу одного пожалування, арґументу дуже хиткого й неміцного, яке могло бути позбавлене будь-якої сили та в будь-яку хвилину волею тієї ж влади, котра його надала» Там же..

Згідно з дослідженням В.Заїкіна, процес розвитку форми державного устрою Великого князівства Литовського визначався декількома періодами. Перший відноситься до часів Вітовта, котрий «з усіх підвладних йому земель намагався створити унітарну (однолитну) державу, але, зустрівши опір із боку окремих (особливо українських) земель, мусів залишити їм обмежену державність». На другому етапі, який настав після смерті Вітовта, «об'єднані ним землі утворили федеративну литовсько-українсько-білоруську державу», яка мала назву Великого князівства Литовського. У другій половині XV ст. настав третій етап, коли «князівство перетворюється з федерації в державу унітарну». Саме в такій формі Литва стане частиною унітарної Речі Посполитої 1569 р. Заїкин В. Головні моменти української державності // Молода нація. -- 2004. -- №2 (31). -- С.77-78. Крім цього, дослідник висловив цікаве міркування про наслідки Кревської унії щодо питань, які нас цікавлять: «Цей зв'язок до 1569 р. був дуже слабкий і мав форму то протекторату польського короля над великим князівством, то особистої унії королівства й великого князівства» Там само. - С.78..

У сучасному історієписанні критиком так званої «федеративної концепції» є литовський історик З.Норкус. Будучи прихильником одного з найвідоміших теоретиків держави М.Ромера Розробляючи класифікацію форм державного устрою, запропонував додати до класичних трьох типів (федерація, конфедерація, унітарна держава) четвертий -- імперію (див.: Норкус З. Непроголошена імперія: Велике князівство Литовське з погляду порівняльно-історичної соціології імперій / Пер. з лит. П.Білинський. -- К., 2016. -- С.139)., а також проаналізувавши праці багатьох фахівців, він дійшов висновку про те, що підстав уважати Велике князівство Литовське федерацією немає. Між землями, які утворювали цю країну, не було рівності. Метрополію та решту територій-«анексів» пов'язували відносини субординації. Руські землі не мали паритетного представництва у центральних органах влади чи у правлячій еліті. Анекс не є рівноправним членом складеної держави, як це мало би бути у федерації Там само. -- С.256.. Більш того, дослідник уважає, що, власне, арґументи прихильників федеративного характеру устрою Литви свідчать про щось зовсім інше, а саме демонструють не федеративний, а імперський характер великого князівства Там само. -- С.264..

Отже цей короткий історіографічний огляд свідчить про те, що єдиної думки про форму державного устрою Литовської держави не існує. Тепер звернемо увагу на Подільський реґіон, а саме на особливості його державноправового статусу. Після 1362 р. внаслідок перемоги великого князя литовського Ольґерда у битві на Синіх Водах Докл. див.: Черкас Б. Західні володіння Улусу Джучи: політична історія, територіально- адміністративний устрій, економіка, міста (ХШ--ХІ^ ст.). -- К., 2014. -- С.181--203. ця територія ввійшла до складу Великого князівства Литовського Також існує думка про можливу наявність якогось договору між великим князем литовським Ольґердом і фактичним правителем однієї з частин Золотої Орди -- Мамаєм, унаслідок якого литовський господар отримав контроль над містами й територією Поділля, Південної Київщини, Чернігово-Сіверщини та колишнього Переяславського князівства (див.: Шабуль- до Ф. Чи існував ярлик Мамая на українські землі? (до постановки проблеми) // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях. -- К., 2005. -- С.103).. За літописною інформацією, на Поділлі «со князя великого Олгирдивым презволеньем и с помочию Литовской земли» утвердилася влада князів Коріатовичів Супрасльская летопись // Полное собрание русских летописей (далее -- ПСРЛ). -- T.XXXV. -- Москва, 1980. -- С.66.. Саме це дозволило їм, на думку С.Полехова, завершити звільнення території з-під татарської зверхності й за угодою з місцевою адміністрацією («отаманами») вокняжитися тут Полехов С. Летописная «Повесть о Подолье» // Древняя Русь. -- 2014. -- №2 (56). -- С.49.. Водночас Я.Куртика датував початок перебування князів Коріатовичів у Подільській землі кінцем 1340-х рр., пов'язуючи цю подію з воєнним походом польського короля Казимира III 1349 р. Kurtyka J. Podole pomi^dzy Polsk^ i Litw^ w XIV i 1 poiowie XV w. // Kamieniec Podolski: Studia z dziejow miasta i regionu / Pod red. F.Kiryka. -- T.I. -- Krakow, 2000. -- S.13. Цю ж версію підтримує В.Михайловський, стверджуючи, що «співпраця (Коріатовичів -- Д.В.) з польським королем Казимиром III та Людовіком Угорським закріпила західний вектор політики князівства» Михайловський В. Еластична спільнота: Подільська шляхта в другій половині XIV -- 70-х рр. XVI ст. - К., 2012. - С.75.. Не заглиблюючись у дискусію щодо цього питання, безперечним уважаємо висновок про те, що на початку 1370-х рр. князі Коріатовичі ґрунтовно облаштувалися на території Подільського князівства Тут важливо відзначити наступне. До часу приходу Коріатовичів, за дослідженнями Б.Черкаса, ця територія як «улус Курумиши» перебувала у складі Золотої Орди. Відповідно, влада литовських правителів після 1362 р. поширилася на весь колишній улус. Однак після Коріатовичів, на початку 1390-х рр., частиною території (з 1395 р так званий «улус Хурмадая» південніше Синіх Вод) почали порядкувати еміри з улусу Ноґая. І тільки ярликом Тохтамиша, уже за часів Вітовта, «землі колишнього улусу Курумиши остаточно передаються під владу ВКЛ». Б.Черкас також визначив географічні межі улусу та його територіально-адміністративний устрій (див.: Черкас Б. Західні володіння Улусу Джучи... -- С.252-257).. Відповідно з цього часу можемо говорити про особливості правового статусу цього реґіону.

Головною проблемою у вирішенні цього питання залишається, безумовно, обмежена кількість джерел. Одним із перших документів, в яких Коріатовичі згадувалися як господарі Подільської землі, була грамота Юрія й Олександра від 7 січня 1374 . Відзначимо, що ця грамота збереглася в декількох списках і з різними датами. Найбільш докладно історію документа описано: Сіцінський Ю. Поділля під владою Литви / Упор. Д.Ващук, М.Мошак. -- Кам'янець-Подільський, 2009. -- С.18--20. Один із польськомовних списків ми виявили в Державному архіві Хмельницької області. Саме на нього й посилатимемось у цій статті. У дослідників до цього часу немає єдиної думки про те, чи отримав Кам'янець за цим актом, власне, маґдебурзьке право Докл. див.: Крамар С. Місто Кам'янець на Поділлі у XIV--XVIII ст.: магдебурзьке право, судочинство та самоврядування громад: Історико-правовий нарис. -- Кам'янець-Подільський, 2010. -- С.68--96; Пламеницька О. Castrum Camenecensis: Фортеця Кам'янець (пізньоантичний -- ранньомодерний час). -- Кам'янець-Подільський, 2012. -- С.54--57.. На наш погляд, варто погодитися з думкою Ю.Сіцінського про те, що окремі положення цієї грамоти стосувалися самоврядування, а «дійсне маґдебурзьке право надано було Кам'янцю пізніще: в 1432 р. була видана кам'янецькому войту грамота, що підтверджувала німецьке чи маґдебурзьке право» Сіцінський Ю. Поділля під владою Литви. -- С.25.. Інше питання, хто саме міг користуватися правами згідно з документом 1374 р.: усе місто чи представники окремих громад? Можливо, ішлося про вихідців із німецьких земель або їхніх нащадків, оскільки, за дослідженням В.Михайловського, саме так ототожнювали себе «протягом

XV ст. кам'янецькі міщани, які вирішили перейти під міську юрисдикцію Львова» Михайловський В. Еластична спільнота... -- С.31..

Залишивши відкритим питання щодо точного пожалування кам'янецької «маґдебурґії», сконцентруємо увагу на тих положеннях грамоти, які мають безпосереднє відношення до досліджуваної проблеми. Про те, що Юрій і Олександр Коріатовичі були єдиними володарями Поділля, свідчить ін- титуляція: «Ми, князь Юрій Коріатович, Божою милістю князь і господар Подільської землі, із братом своїм князем Олександром» «Му, Кпіаг Jurgiey Kurijatowicz, Вог^ тіїойсі^ Кпіаг у Hospodar Podolskiey ziemie, z Bratem swoim Kniaziem AIexandrem» (див.: Державний архів Хмельницької області (далі -- ДАХО). - Ф.120. - Оп.1. - Спр.1631. - Арк.20).. Вони ж і виступали головними розпорядниками земельного фонду, надавши місту «землі 204 лани між Мукшею та Баговицею від Тарнавської дороги, ліс Откорів, а землі ті аж до Дністра дали місту та їм не міряючи там ланів, і дали берег річки Дністра від устя Мукши до устя Баговиці. Крім того, пожалували тому ж місту вигін для пасовищ від міської криниці до Мукши, а Мукшою долом до князівських нив» «а пanow dwiescie у сДегу dalismy ки т^^, а mi§dzy МикБг^ у Bagowic^ od Tamawskiego Goscinca, ^ Odkor6w, а ziemi§ ^ аг do Dniestra dalismy ки т^^ te іт Іапу піетіега^с, у dalismy ^екі brzegu Dniestra od ийсіа Muksгy аг do ийсіа Bahowicy. А wyгsгe кгот tego dalismy ки miastu Pastwy wygon od mieyskiey кгупісу do Mukszy, а Muksz^ па doп do kniezich niw» (див.: Там само).. Крім цього, одержувачам грамоти було надано певні права в галузі судочинства: «А судитися їм по своїх правах перед своїми райцями, а воєводі не потрібно в те втручатися». У разі виникнення спору між княжим зем'янином або дворянином із міщанами, суд вершив воєвода з війтом «А s^dzic бі§ іт przed swym Prawem таі^ у swemi Raycami, а wojewodzie nietrzeba wst§po- wac do tego niczego» (див.: Там само).. Цей невеликий епізод, пов'язаний із судочинством, для нас надзвичайно цікавий. По-перше, право на самоврядування, а в даному випадку - на деякі його елементи, жалувалося від імені верховної влади. По-друге, згадка «воєводи», який разом із війтом перебував на другому ступені судочинства після князя, говорить про те, що в містах від імені Коріатовичів управляли їхні намісники, тобто воєводи Князь займався винятково тими справами, покарання за якими передбачало смертну кару. Він же, швидше за все, був і верховним суддею (див.: Там само).. Це не було винятком як для того часу, а саме підкреслювало незалежність управління Коріатовичами своєю землею.

Аналогічна інтитуляція міститься в наступному документі, від 17 березня 1375 р., за яким «князь Литовский, князь Олександро Корьятович, Божьей милостью князь и господарь Подольской земли» підтверджував право на володіння млином Церкви Божої Матері і місті Смотричі Розов В. Українські грамоти. - Т.І (XIV і перша половина XV в.). - К., 1928. - С.20.. Практично не змінилося формулювання інтитуляції й під час правління Костянтина та Федора Коріатовичів: «Ми, князь Костянтин Коріатович, і брат наш, князь Федір Коріатович, Божою милістю дідичі та господарі Подільської землі» (грамота від 19 вересня 1388 р.) Див.: T^gowski J. Sprawa р^уі^^епіа Podola do Когопу РоКкіеї w копси XIV w. // Текі Krakowskie. - Т^. - Krak6w, 1997. - S.170.; «Мы, княз Федоръ Корьятович, Б(о)жьею м(и)л(о)стю дедичь и господар Подольскои земли» (грамота від 20 червня 1391 р.) Див.: Груша А. Невядомая грамота Федара Каршятовіча 1391 г. // Беларускі гістарьічньї агляд. - 2001. - Т.8. - Сш.1/2. - С.133.; «Ми, князь Федір Коріатович, Божою милістю князь і господар землі Подільської» (грамота від 1 липня 1392 р) Zrodla dziejowe. -- T.V: Lustracye krolewszczyzn ziem ruskich Wolynia, Podola i Ukrainy z pierwszej polowy XVII w. / Wyd. A.Jablonowski. -- Warszawa, 1877. -- S.21.; «Мы, князь Федоръ Куриатовгаъ, Божю м(и) л(о)стю кн(я)зь, господар Подолское земли» (грамота від 9 серпня 1392 г.) Див.: Новая грамота князя Фёдора Кориатовича 1392 г. // Беларуская дауніна. -- Вып. 1. -- Мінск, 2014. --С. 149..

У цих актах Костянтина й Федора Коріатовичів також є згадка про існування уряду воєводи (наприклад, у пожалувані панові Немирі на замок Бакота від 19 вересня 1388 г. Див.: Tggowski J. Sprawa przyl^czenia Podola do Korony Polskiej... -- S.170.). У підтверджувальному даруванні панові Гриньку (20 червня 1391 г.) князівським воєводам заборонялося втручатися у внутрішні справи («а лише того оу пана Гриньковы не надоб(е) нам ся въступати, ани нашим воеводам на его люди децког(о) слати» Груша А. Невядомая грамота Фёдара Карьіятовіча... -- С.133--134.). Аналогічний артикул присутній і в грамоті 1392 р., пожалуваній слузі Пашку Васневичу («а опроч того не уступатися в Пашковы люди никоторому воеводе кро- мя Пашка або его людей. А Пашко мает нам с того служити ани воеводе посылати децкого на Пашковы люди, або его люде» Новая грамота князя Фёдора Кориатовича. -- С.149.). Тобто Немиря, Гринько й Пашко здобули право судити своїх підданих. Відзначимо, що це не було чимось особливим. Більше того, така норма з середини XV ст. присутня вже у Волинській уставній грамоті Vascukas D. Volumes zemes privilegijos (XV a. II puse -- XVI a. pradzia): datavimo ir protografo problema // Lietuvos istorijos metrastis. -- Vilnius, 2004. -- 2003/1. -- P.71--79. та реально діяла на Київщині в кінці XV ст. Lietuvos Metrika. -- Knyga №6 (1494--1506): Uzrasymq. knyga 6 / Parenge A.Baliulis. -- Vilnius, 2007. - P.114. Однак пожалування подібного права перебувало в компетенції верховного правителя Це стосується не тільки норми про підсудність підданих. Практично всі артикули, які присутні у грамоті 1374 р., після скасування наприкінці XIV ст. удільних князівств могли надаватися лише великими князями литовськими.. Тож є всі підстави говорити про політично-правовий суверенітет Коріатовичів від центральної влади Великого князівства Литовського.

Подібний висновок можна зробити й щодо економічної діяльності. Припущення про існування щорічної виплати данини великокнязівському «господарю», як і обов'язок надавати військову допомогу, джерела прямо не підтверджують. За літописними відомостями, саме князі Коріатовичі «пришли в Подольскую землю, от татар, и боскакомъ выхода не почали давати» Супрасльская летопись. -- С.66.. Водночас у грамоті Олександра Коріатовича 1375 р. згадується якась данина татарам: «Иже то, штож коли вси зємлянє имуть давати дань оу татары, то сєрєбро иміють тако жє тии люди дати» Розов В. Українські грамоти. -- С.20.. Аналогічна постанова присутня й у жалуваних грамотах Федора Коріатовича Пашкові Васневичу й Немирі «А также, што коли мают вси земяне дань давати в татары, тое мают дати Пашковы люди» (див.: Новая грамота князя Фёдора Кориатовича. -- С.149); «А також, що ж коли всі зем'яни мають давати данину в Татари, то срібло мають дати Немирині люди» (див.: Tggowski J. Sprawa przyl^czenia Podola do Korony Polskiej. -- S.170).. Також невелика згадка про сплату «виходу» є в ярлику хана Тохтамиша польському королеві Владиславові II Яґайлу (20 травня 1393 р.): «Ньіні послал єсмъ к вамъ слуги наши Асана и Тулу Оужю то повідати вам, на- шєму брату, абы то відали вы, што мєжи твоєі зємлі, суть княжния, волости давали выходъ Білой Орді, то намъ нашє дайтє, а што будет вашєі дєржавьі под намы, а мы за то нє стоим: вам ищитє своєго, а мы вам дамо» Розов В. Українські грамоти. -- С.49. На думку Ф. Шабульда, у цитованому уривку Тох- тамиш звертається як мінімум до двох осіб: Владислава II Яґайла та Вітовта, хоча вони в документі прямо не згадуються (див.: Шабульдо Ф. Чи існував ярлик Мамая на українські землі? ... - С.110-111).. Таким чином, податок, котрий збирався як данина татарам, міг реально існувати не тільки на території Подільської землі, а й усієї держави загалом Щоправда, згадки про данину татарам відсутні в документах за 1374 і 1391 рр. Також, згідно з дослідженням Ф.Шабульда, оподаткування на користь Золотої Орди могло існувати до початку там «великої замятні», тобто до 1360-1370-х рр. Тому Тохтамиш своїм нагадуванням в ярлику намагався повернути «ті політичні та економічні взаємини, які були характерні для відносин Улусу Джучі з Великим князівством Литовським і Польським королівством» під час правління останніх Батуїдів (див.: Шабульдо Ф. Чи існував ярлик Мамая на українські землі? ... -- С.112). Відповідно, напрошується висновок про те, що після зазначеного часу ніякої «данини в татари» у прямому розумінні цього виразу не було.. Якщо це так, тоді відкритими залишаються питання: хто його збирав, наскільки князі Коріатовичі були залежними у цьому відношенні від центральної влади й чи існувало у принципі будь-яке оподаткування населення Подільської землі на користь великих князів литовських?

Єдиною зачіпкою для вирішення цих питань, на наш погляд, є згадки в пізніший час таких податків як «татарщина» та «ординщина». Однак економічні дослідження М.Довнара-Запольського говорять про те, що вони не мали прямого відношення до «данини татарам», згаданої в документах Коріатовичів. Більше того, текстуальний аналіз деяких грамот призвів дослідника до такого висновку: «Татарську данину не платили, але про повне звільнення від неї (про що йдеться в літопису -- Д.В.) ані князі, ані населення не були впевнені. Але раз князі (Коріатовичі -- Д.В.) звільнили Поділля від данини татарам, то це зовсім не означає, що населення перестало платити татарщину: вона тепер йшла у князівську скарбницю» Довнар-Запольский М. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского... -- С.700.. Також історик переконливо арґументував висновок «про відсутність спадкового зв'язку між старою татарською даниною та ординщиною, яка йшла на подарунки й упоминки кримському ханові» Там же. - С.701.. Схожої думки дотримувався Ф.Леонтович: «“Данина в татари”, що згадується у грамотах Коріатовичів (1375 і 1392 рр.), також “їгіЬиїит ^агШагогит” грамот Свидриґайла (1405 р.) означали не старий “ординський вихід”, але лише тимчасові збори з населення [...], котрі встановлювалися, головним чином, на випадок татарських набігів, на виправлення замків і наймання солдатів, іноді навіть на викуп полонених, які часто в той період потрапляли в татарську неволю та ін.» Леонтович Ф. Очерки по истории литовско-русского права. - С.358-359.. Таким чином, можемо припустити, що князі Коріатовичі були єдиними розпорядниками грошей, які надходили до скарбниці від так званої «данини в татари». Це, своєю чергою, говорить про їх економічну незалежність від центральної влади.

Непрямим підтвердженням такого висновку була діяльність Коріа- товичів, спрямована на розвиток та зміцнення міст. Про це досить переконливо написав літописець: «И на первое нашли собе твержю на реце на Смотричи, а в другом месте были черницы в горе, а в том месте на- редили город Бакоту [...] И посекши лес город муровали Каменец, и с того вси Подолски городы уморовали и всю землю Подолскую осели» Супрасльская летопись. -- С.66.. Сучасні археологічні дослідження говорять про існування деяких оборонних укріплень уже з кінця XII ст. як на території безпосередньо фортеці Кам'янця-Подільського Виногродська Л., Болтанюк П. Елементи фортифікації північного бастіону Старого замку Кам'янець-Подільського // Археологія & Фортифікація Середнього Подністров'я: Зб. мат. II Всеукр. наук.-практ. конф. -- Кам'янець-Подільський, 2012. -- С.126--130., так і на кам'яному острові, де виникло місто Болтанюк П., Кулішова А., Мегей В. Історія розвитку вірменського бастіону // Там само. -- С.152--157., що, по суті, полегшувало завдання Коріатовичам розвивати як його загалом, так і систему оборонних споруд зокрема. На підтвердження слів літописця відзначимо, що під час розкопок 2015 р. в Кам'янці-Подільському на вул. Зарванській, 7/1 виявлено споруду другої половини XIV ст., фундаментом для якої був, власне, материк. Тут же знайдено фраґменти керамічних виробів і вінчики, що датуються 1360-1380-ми рр. Старенький І. Археологічні дослідження на території Кам'янця-Подільського в 2015 р. // Праці Центру пам'яткознавства. -- Вип.29. -- К., 2016. -- С.113.

Економічну незалежність Коріатовичів підтверджує й факт карбування в 1370-1380-х рр. власної монети, так званого «подільського півгроша» Погорілець О., Саввов Р. До питання карбування монети на Поділлі в другій по

ловині XIV ст. // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. -- Вип.13. -- К., 2004. -- С.144--156; Погорелец О., Саввов Р. Чеканка монеты в Подольском княжестве во второй половине XIV в. // Крьініцазнаувства і спецыяльныя гістарьічньїя дысцыплшы. -- Вып.4. -- Мінск, 2008. -- С.114--120; Их же. Монета и счетная единица Подольского княжества князей Кориатовичей (вторая половина 14 в.) // Международная нумизматическая конференция: Тезисы докладов. -- Вильнюс, 2012. --

С.116--119.. У цьому контексті слід відзначити, що саме зі входженням у другій половині XIV ст. українських земель до складу Великого князівства Литовського активізувався процес відновлення власної грошової емісії. Якщо до цього часу для забезпечення місцевих фінансових ринків карбувалися реґулярні офіційні, проте анонімні, наслідування джучидських монет, то з середини століття монетний матеріал набув особливих «ознак власності». Поступово на монети вміщувалися леґенди й геральдичні зображення/герби, які характеризували власне емітентів -- господарів земель. Крім зазначеного карбування Коріатовичів відзначимо також: київські денарії Володимира Ольґердовича (1360-1390-ті рр.) Котляр М.Ф. Нариси історії обігу і лічби монет на Україні XIV--ХУШ ст. -- К., 1981. -- 240 с.; Kozubowski G. Monety ksi^stwa Kijowskiego w XIV w. // Wiadomosci Numizmatyczne. -- R.XXXVIII. - Warszawa, 1994. - Z.3/4 (149/150) - S.127-130; Климовський С. Київські монети Володимира Ольгердовича: пріоритет політики чи економіка? // Історико-географічні дослідження в Україні. -- Вип.10. -- К., 2007. -- С.358-375; Хромова І. Сосницький скарб: до питання аналізу та класифікації монет Володимира Ольгердовича // Український історичний збірник. -- Вип.13. - К., 2010. - С.22-43., сіверські монети Дмитра-Корибута

Ольґердовича (1370-1380-ті рр.) Хромова І. Монетне карбування на території Середнього Подніпров'я: Від наслідувань до офіційних емісій: Питання іконографії // Український історичний збірник. -- Вип.15. -- К., 2012. -- С.229--237; Її ж. Сіверське карбування другої половини XIV ст. // IV Міжнародна наукова конференція «Україна і Велике князівство Литовське в XIV-XVIII ст.: політичні, економічні, міжнаціональні та соціокультурні відносини в загальноєвропейському вимірі» (Кам'янець- Подільський, 16--19 вересня 2015 р.): Тези доповідей. -- К., 2015. -- С.16--19., волинські «пенязі» Федора Любартовича (1380-1390-ті рр.) Борейша Ю. Волынские монеты Федора Любартовича в свете кладовых данных и реконструкции символики Галицко-Волынского государства. -- Минск, 2015. -- 270 с.. Таким чином, власне карбування виступало одним з індикаторів незалежного політичного та економічного становища деяких українських земель, зокрема Поділля Відзначимо також, що, згідно з сучасними дослідженнями, оформлення монет Коріатовичів «суто європейське, близьке по стилю до угорських монет XIV ст. [...] викарбувана досконаліше в технічному і художньому відношенні, порівняно з монетами, карбованими приблизно в той же час у Києві та Великому князівстві Литовському» (див.: Погорілець О., Саввов Р. Монета подільського князя Костянтина [Електронний ресурс]:

https://k-p.net.ua/istoriya_kamyantca/istoriya/190-moneta-podilskogo-knyazya-kostyantina.html).. Серед передумов цього явища слід зазначити, головним чином, особливості господарського розвитку, потреби ринку та еволюцію торгівлі, обумовлену географічним положенням реґіону.

Також є всі підстави припускати про незалежність Коріатовичів у питаннях зовнішньої політики. Головною проблемою залишалося близьке сусідство із Золотою Ордою Докл. див.: Черкас Б. Західні володіння Улусу Джучи... -- С.237--326., тому саме цей напрям був домінуючим упродовж усього їхнього правління. Коріатовичі зуміли «до кінця відстояти незалежність підвладного їм краю, -- тим більше, що боротьба з татарами велася Коріатовичами, здебільшого, абсолютно самостійно, на свій власний страх і ризик, без будь-якої участі в ній інших литовсько-руських князів» Леонтович Ф. Очерки по истории литовско-русского права. -- С.357.. Ми майже не маємо прямих відомостей про участь Коріатовичів у воєнних акціях Великого князівства Литовського. Наприклад, у Никонівському літопису доволі детально описано похід Ольґерда на Москву 1368 р. Серед його учасників ми не зустрічаємо Коріатовичів («а с нимъ брат его (Ольґерда -- Д.В.) Кестутей Гедименович, и сын Кестутювъ Витовтъ, тогда еще младъ и неславенъ, и сынове Олгердовы, и вси князи Литовскіи Не виключено, що під це формулювання потрапляють і Коріатовичі. Однак, на наш погляд, це малоймовірно. З огляду на їх прямі родинні зв'язки з Ольґердом за особистої присутності когось із Коріатовичів літописець просто не міг би їх не вказати., и князь великій Михайло Александровичъ Тверскій, и Смоленская рать» Никоновская летопись // ПСРЛ. - Т.Х! - Санкт-Петербург, 1897. - С.10.). Також відсутня згадка про Коріатовичів і в битві під Мстиславлем на Смоленщині 1387 р. («и узреша Смолняне в поле стяги Литовскія рати. В первомъ же полце бе князь великій Скиргайло Олгердовичь, а въ другом полку брат его князь Корибутъ Олгердовичь, а въ третюмъ полку брать ихъ князь Семен Лугвень Олгердович, а четвертый полкъ Витовтъ Кестутьевичь со множеством, бесчислеными силами Литовскими» Там же. -- С.91-92. У Віленському літопису в розповіді про цей похід згадується якийсь «Костентин»: «И зъжалився великыи князь Скиргаило, поиде з братьею своею, с великим князем Витовтом и с Костентином, и с Корибутом, и с Семеном и с Локвенем» (див.: Виленская летопись // Там же. - Т.XXXV. - Москва, 1980. - С.88). Це ж ім'я, як і описаний епізод, зустрічаються в інших джерелах. Однак більш точні відомості для ідентифікації «Костентина» як Коріатовича відсутні.). У нашому розпорядженні є кілька згадок про участь князів Коріатовпчів у спільних із литовськими князями воєнних експедиціях. Перша -- це битва на Синіх Водах (див. ілюстр.1). Однак при опису битви їх позначено як ватажків новогрудців Черкас Б. Західні володіння Улусу Джучи... -- С.199., що ставить під сумнів присутність Коріатовичів на Поділлі до 1362 р. Друга пов'язана з повідомленням Рогожського літописця про великий похід литовського війська на татар у 1374 р. («Того же лета весенине ходили Литва на Татарове на Темеря, и бышеть межи ихъ бой» Летописец Рогожский // ПСРЛ. - T.XV. - Петроград, 1922. - С.106.; див. ілюстр.2). Як бачимо, у цьому уривку взагалі немає відомостей про ватажків. За версіями Б.Черкаса й А.Федорука, може йтися про більш масштабну битву, ніж Синьоводська та, що найцікавіше, можливо навіть із тими ж самими «тьмами» Черкас Б. Західні володіння Улусу Джучи. -- С.201-202; Федорук А. «Въ сенині ходили Литва на татарове»: про битву коаліції князів Галичини і Поділлям з еміром «Темерем» у 1374 р. // V Міжнародна наукова конференція «Україна і Велике князівство Литовське в XlV--XVin ст.: політичні, економічні, міжнаціональні та соціокультурні відносини у загальноєвропейському вимірі»: Тези доповідей: Кам'янець-Подільський, 13--16 вересня 2017 р. -- К..; Кам'янець-Подільський, 2017. -- С.17--21.. Тому, з огляду на факт спільного кордону Поділля та Золотої Орди, важко собі уявити, що ця операція могла обійтися без котрогось із Коріатовичів. У третій згадці йдеться про допомогу Любартові Ґедиміновичу у заволодінні такими замками, як Кременець, Олеськ, Перемиль, Городль, Лопатин і Снятин у 1382 р. Tqngowski J. Wydarzenia na Rusi w drugiej polowie 1382 r. // Cracovia. Polonia. Europa: Stu- dia z dziejфw sredniowiecza ofiarowane Jerzemu Wyrozumskiemu w szescdziesi^t^ piq_t^ rocznicз urodzin i czterdziestolecie pracy naukowej. -- Krakфw, 1995. -- S.301--305. Однак тут може мати місце звичайна сусідська або союзницька допомога.

Останній епізод прямо пов'язаний із можливою ленною присягою Олександра й Бориса Коріатовичів угорському королеві Людовику в 1377 р., про що досить докладно писав Г.Ловмянський. На його думку, того року Подільське князівство разом з 11 містами було інкорпороване до складу Угорського королівства bowmianski H. Polityka Jagiellonфw. -- Poznan, 1999. -- S.58.. Цю ідею підтримав і В.Михайловський, який пояснює відсутність Коріатовичів у воєнних експедиціях литовських князів «Кейстута, Любарта, Яґайла, Вітовта на руські та польські землі аж до смерті Людовика Угорського 1382 р.» саме їхньою ленної залежністю, вони «були вірними присязі новому господарю» Михайловський В. Еластична спільнота. -- С.53.. Ще одним арґументом на користь версії про ленні взаємини Коріатовичів з угорським королем стала наявність на реверсі монети Костянтина Коріатовича герба правлячої в Угорщині династії Анжу Погорілець О., Саввов Р. Монета подільського князя Костянтина [Електронний ресурс]: https://k-p.net.ua/istoriya_kamyantca/istoriya/190-moneta-podilskogo-knyazya-kostyantina.html. Однак, на нашу думку, це аж ніяк не означало інкорпорації Поділля до складу Угорського королівства, як припускав Г.Ловмянський. Коріатовичі були повністю самостійними як у питаннях внутрішньої, так і зовнішньої політики. Наприклад, Борис брав безпосередню участь у переговорах про укладення польсько-литовської унії у Крево 1385 р. Полехов С. Летописная «Повесть о Подолье» // Древняя Русь. -- 2014. -- № 1 (55). -- С.39. Юрій на кінець 1374 р. остаточно утвердив свою владу на території Східної Молдавії й усього Подністров'я. Однак після його швидкої смерті (кінець 1374 -- початок 1375 рр.) «Подільське князівство втратило Молдавію, хоча і продовжувало утримувати Білгород, що супроводжувалося постійною конфронтацією з ординцями. Олександр Коріатович вів з ними безперервну війну» Черкас Б. Західні володіння Улусу Джучи... -- С.202..

Самостійність і незалежність Коріатовичів не могли тривати довго. Ідеться про літописну звістку щодо походу на Поділля в 1393 р. (тут і нижче курсив наш -- Д. В.): «А в тые лета князь великий Витовт господарем стал на Литовской земли, и Подольская земля не хотела была послушна быти князя великого Витовта и Литовской земли, как же перед тым послушна была. И князь великыи пошел со всими силами литовскыми к Подолью.

Ілюстр.1. Похід Ольерда 1362 р. Синьоводська битва (за вид.: Лицевой летописный свод XVI века: Русская летописная история. - Кн.8 (1343-13721. - Москва, 2014. - С.276)

Ілюстр.2. Битва з ординцями 1374 р. (за вид.: Лицевой летописный свод XVI века: Русская летописная история. - Кн.9 (1373--1380). - Москва, 2014. -- С.33)

И то вслашал князь Федор Корятович, выбег с Подолскои земли ко Угром» Супрасльская летопись. -- С.66.. Цей епізод із незначними змінами присутній і в інших літописах Летопись Красинского // ПСРЛ. - Т.XXXV. - Москва, 1980. - С.139; Летопись Рачинско- го // Там же. -- С.160; Ольшевская летопись // Там же. -- С.186-187; Румянцевская летопись // Там же. - С.207.. Виняток становить тільки Слуцький список: «А в тыи лета князь Витовт господарем стал на Литовскои земли, и Подольская земля не хотела была послушна быти князя великого Витовта и Литовской земли, как же перед тым послушна не была⁷. И князь великии пошел со всими силами литовскими к Подолью. И то услышав князь Федор Коръятович выбег с Подольскои земли ко Угром» На цю відмінність свого часу звернули увагу С.Полєхов (див.: Полехов С. Летописная «Повесть о Подолье» // Древняя Русь. -- 2014. -- №1 (55). -- С.36) та А.Ліцкевич (див.: Ліцкевіч А. «Аповесць пра Падолле»: суадносіньї спісау першай рэдакцьп верагоднасць паведамлення пра князя Канстанціна Карьіятавіча // Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. - T.III. - К., 2015. - С.292). Слуцкая летопись // ПСРЛ. - T.XXXV. - С.74.. Літописні згадки підштовхують до питання: була чи не була Подільська земля «в послушании» великокнязівського двору? Іншими словами, чи існувала якась (політична, економічна, правова тощо) залежність Поділля від Литви на момент воєнної акції 1393 р., що, власне, і визначало особливості правового статусу цієї території.

У контексті зазначеного епізоду відзначимо, що в історіографії існує думка про те, що цей похід очолював не Вітовт. Одним із перших її сформулював А.Прохаска, який стверджував, що керівником виправи був король Владислав II Яґайло, а приводом стала ленна присяга Федора Коріатовича угорському монархові Prochaska A. Podole lennem Korony 1352-1430 // Rozprawy Akademii Umiej^tnosci: WydziaJ Historyczno-Filozoficzny. - Seria II. - T.VII. - Krakow, 1895. - S.260, 262.. Цю версію, із деякими доповненнями, підтримує Я.Тенґовський. На його думку, похід відбувся між 11 жовтня й 5 листопада 1394 р., а польський правитель мав до нього безпосереднє відношення Tggowski J. Sprawa przyl^czenia Podola do Korony Polskiej... - S.164.. Якщо взяти до уваги той факт, що в нас немає документального підтвердження присяги Коріатовичів на вірність Владиславові, як це зробили інші удільні Ґедиміновичі Див.: Михайловський В. Еластична спільнота. - С.58-59., і з огляду на наше припущення про незалежний статус Подільського князівства, то висновок про причини воєнної експедиції на Поділлі зробити не складно. І найбільш вигідна вона була саме Владиславу Яґайлу. Чи не тому 9 липня 1403 р. вже колишній князь Поділля Федір Коріатович («Nos Theodorus Coriatovicz Dei gratia quondam dux Podolie») обіцяв йому, а не Вітовтові, не виступати проти Корони Польської, Литви й Поділля? Tggowski J. Sprawa przyl^czenia Podola do Korony Polskiej. - S.173.

Як би там не було із зазначеним епізодом, єдине, що не викликає сумнівів, це припинення правління Коріатовичів на Поділлі після 1394 р. Тут важко не погодитися з висновками Н.Молчановського: «Ми бачимо, що до цієї останньої події (ліквідація влади Коріатовичів - Д.В.) про серйозні претензії Польщі або Угорщини на подільські околиці не могло бути й мови. Коріатовічі могли вступати у відносини з польськими та угорськими королями, могли шукати їхньої дружби та підтримки, заводили торговельні зв'язки із закладом і т. п., але саме Поділля, населене переважно руським племенем, займало при Коріатовічах політично самостійне становище» Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. (преимущественно по летописям). - К., 1885. - С.226-227.. У результаті незалежний статус Подільського князівства було скасовано, а між Вітовтом та Яґайлом почалася боротьба за володіння цією територією. Це, своєю чергою, призвело до зміни форми державного устрою всього Великого князівства Литовського.

Підіб'ємо підсумки. На нашу думку, аналіз джерел дає всі підстави припустити, що князі Коріатовичі під час владарювання в Подільській землі зуміли досягти суверенітету від центральної влади. Це простежувалося за їхньою правовою, політичною, військовою, економічною та культурною діяльністю. Усе, що пов'язувало Коріатовичів із Великим князівством Литовським, це тільки їх належність до правлячої династії Ґедиміновичів. Не обмежився їхній суверенітет і після ленної присяги Людовикові Угорському. Якраз самостійне правління, на наш погляд, стало головною причиною воєнної експедиції 1393 чи 1394 рр., унаслідок чого владі Коріатовичів на Поділлі прийшов кінець. Урешті, якщо вважати Подільське князівство у другій половині XIV ст. частиною Литовської держави, то твердження про її федеративний устрій доволі сумнівне. Водночас із середини 1390-х рр. у Великому князівстві Литовському розпочався процес реформування державного устрою, головною метою якого було зміцнення центральної влади й, відповідно, скасування удільних князівських династій.

REFERENCES

1. Boltaniuk, P., Kulishova, A., & Mehei V. (2012). Istoriia rozvytku virmens'koho bastionu. Arkheolohiia & Fortyfikatsiia Seredn'oho Podnistrovia: zbirnyk materialiv II Vseukrains'koi naukovo-praktychnoi konferentsii, 152--157. [in Ukrainian].

2. Borejsha, Yu. (2015). Volynskie monety Fedora Lyubartovicha v svete kladovyx dannyx i rekonstrukcii simvoliki Galicko-Volynskogogosudarstva. Minsk: UP «E'nciklopediks». [in Russian].

3. Vynohrods'ka, L., & Boltaniuk, P. (2012). Elementy fortyfikatsii pivnichnoho bastionu Staroho zamku Kam'ianets'-Podil's'koho. Arkheolohiia & Fortyfikatsiia Seredn'oho Podnistrov'ia: zbirnyk materialiv II Vseukrains'koi naukovo-praktychnoi konferentsii, 126--130. [in Ukrainian].

4. Grusha, A. (2001). Nevyadomaya gramota Fyodara Karyyatovlcha 1391 g. Belaruski Gistarychny Aglyad, (8, Ssh. 1--2.), 123--135. [in Belarusian].

5. Gudavichyus, E. (2005). Istoriya Litvy s drevnejshix vremen do 1569goda, (1). Moskva: Baltrus. [in Russian].

6. Klymovs'kyi, S. (2007). Kyivs'ki monety Volodymyra Ol'herdovycha: priorytet polityky chy ekonomika? Istoryko-heohrafichni doslidzhennia v Ukraini, (10), 358--375. [in Ukrainian].

7. Kotliar, M. (1981). Narysy istorii obihu i lichby monet na Ukraini XIV-XVIII st. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

8. Kramar, S. (2010). Misto Kam'ianets' na Podilli u XIV-XVIII st.: mahdeburz'ke pravo, sudochynstvo ta samovriaduvannia hromad. Istoryko-pravovyi narys. Kam'ianets'- Podil's'kyi: PP «Medobory--2006». [in Ukrainian].

9. Llckevlch, A. (2015). «Apovesc' pra Padolle»: suadnosmy splsay pershaj re'dakcyl veragodnasc' pavedamlennya pra knyazya Kanstancma Karyyatavlcha. Ukraina Lithuanica:studilzistorii VelikogoknyazivstvaLitovs'kogo, (III), 290--312. [in Belarusian].

10. Mykhailovs'kyi, V. (2012). Elastychna spil'nota. Podil's'ka shliakhta v druhiipolovyni XIV- 70-kh rokakh XVI st. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

11. Mlkul'skl, Yu. (2014). Novaya gramota knyazya Fyodora Koriatovicha 1392 g. Belarusskaya daynina, (1), 147--150. [in Belarusian].

12. Norkus, Z. (2016). Neproholoshena imperiia: Velyke kniazivstvo Lytovs'ke z pohliadu poriv- nial'no-istorychnoisotsiolohii imperii:per. zlyt. (PetroBilyns'kyi). Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian].

13. Plamenyts'ka, O. (2012). Castrum Camenecensis. Fortetsia Kam'ianets' (pizn'oantychnyi - rannn'omodernyi chas). Kam'ianets'-Podil's'kyi: FOP Sysyn O. V. [in Ukrainian].

14. Pogorelec, O., & Savvov, R. (2012). Moneta i schetnaya edinica Podol'skogo knyazhestva knyazej Koriatovichej (vtoraya polovina 14 v.). Mezhdunarodnaya numizmaticheskaya konferenciya: tezisy dokladov, 116--119. [in Russian].

15. Pohorilets', O., & Savvov, R. (n. d.). Moneta Podil's'koho kniazia Kostiantyna. Retrieved from https://k-p.net.ua/istoriya_kamyantca/istoriya/190-moneta-podilskogo- knyazya-kostyantina.html [in Ukrainian].