Умови запровадження патріаршества в Московській державі в кінці ХVІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 93/94 - 27

УМОВИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПАТРІАРШЕСТВА В МОСКОВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ В КІНЦІ ХVІ СТОЛІТЯ

Меркушина Тетяна

В часи правління Івана Грозного (1547-1584) значно зросло значення Московської держави на міжнародній арені. Розгром Казанського та Астраханського ханств відкрив шлях для завоювань Сибіру та інших територій. Московська держава в основному подолала головні внутрішні протиріччя, було завдано завершального удару удільній роздробленості в країні, а влада царя настільки зміцніла, що більшість питань він вирішував без Боярської думи. Сильні удари, нанесені Іваном Грозним церковній автономії в період опричнини і в 70-х роках XVI ст., зробили церкву більш могутньою та слухняною зброєю в руках держави. Могутня держава, де православ'я було офіційною релігією претендувала замінити собою Візантійську імперію, проте державній величі повинна була відповідати велич церковна. Церква, яка освячувала владу московських правителів, відігравала важливу роль у внутрішньо-політичному житті країни. Московські князі стали виразниками ідеї об'єднання країни та створення централізованої держави [1, с.146].

Прийняття російським правителем І. Грозним царського титулу в 1547 р. поставило питання про вищий титул глави церкви. В цілому, титул «цар» асоціювався в ті часи із візантійськими імператорами, поряд з якими звичним було бачити первосвященика - константинопольського патріарха.

По відношенню до православного Сходу російська церква в XVI ст. мала вагому економічну та політичну силу, зокрема, собори 80-х років допомогли ліквідувати тяжку господарську розруху країни, проте, церква продовжувала бути залежною від константинопольського патріарха, і в Москві була лише митрополія, в той час як на сході - патріархії [2, с. 270]. Але в кінці XV ст. з'являється ідея про особливу історичну роль Москви як нової релігійної столиці всіх православних християн. Необхідно було ліквідувати номінальну залежність, зводячи правове положення російської церкви до відповідності її фактичному положенню в системі інших православних церков. Запровадження патріаршества диктувалось також і загрозою православ'ю зі сторони католицтва, яка нависла над Південно-Західною Руссю, землі якої входили до складу Польсько-Литовської держави. Думка про відкриття московської патріархії хвилювала російських ієрархів, давала їм надії на відродження політичного суверенітету церкви. Однак, на шляху до її реалізації існувало безліч перепон (головною з яких була позиція константинопольського патріарха).

Ідея запровадження патріаршества вперше була висловлена московськими правителями в 1586 р. Цар Федір Іванович (1584-1598), продовжував політику царя Івана Грозного щодо церкви та її майна. який шукав шляхи укладення союзу з вищим духовенством, доручив антіохійському патріарху Іоакиму, який приїхав в Москву за милостиню, дізнатись думку інших патріархів і всього православного Сходу, відносно запровадження патріаршества в Росії [2, с.258].

Ситуація ускладнювалась непорозуміннями між митрополитом Діонісієм та царем. Восени 1586 р. митрополит, об'єднавшись із Крутицьким архієпископом Варламом, князями Шуйськими і московськими купцями, звернувся до царя із вимогою розлучитись із «неплідною дружиною» Іриною Годуновою. Втручання в справи царської родини вищого духовенства було жорстоко наказане. Діонісій і Варлаам були усунені із своїх кафедр і відправлені у віддалені монастирі. Царю потрібна була на митрополичій кафедрі вірна та надійна людина. Митрополитом був призначений Іов, який був архімандритом Новоспаського монастиря і Коломенським єпископом [3, с.160]. Цей вибір був досить успішним, адже в особі нового митрополита цар знайшов захисника та помічника, який постійно підтримував та захищав інтереси царя. У відповідь владні структури робили щедрі подарунки церкві та особисто Іові, її земельні володіння зростали, зростав дохід від продажу надлишків хліба, овочів, ловлі риби та видобутку солі. Великим були пожертвування і милостині з приводу церковних свят і пам'яті святих. Цілі майстерні ювелірів працювали над виготовленням для митрополичої кафедри ряс, мантій, золотих та срібних хрестів, посохів, кадил тощо. Одяг шився із дорогих тканин і прикрашався перлами та дорогоцінним камінням. В цілому, церква була достатньо заможною структурою держави, в кінці XVI ст. російська церква була значно могутнішою в матеріальному плані східних патріархів, які неодноразово приїжджали в Москву за милостинею.

Влітку 1588 р., коли патріарх Ієремія приїхав до Москви, відбулася зустріч з царем Федором Івановичем, з якої стало зрозуміло, що глава візантійської церкви прибув в Москву не з питання запровадження патріаршества, а єдиною метою його приїзду було зібрати милостиню для збіднілої константинопольської церкви. Православний схід із задоволенням приймав московські дари, але зовсім не бажав появи п'ятого російського патріархату, адже з давніх часів східна церква мала чотирьох патріархів: олександрійського, антіохійського, ієрусалимського та константинопольського [4, с. 69].

Переговори з Ієремією було доручено проводити Борису Годунову, який вирішив не випускати патріарха з Москви до тих пір, поки він не дасть згоди на запровадження тут нового патріаршества. В якості приманки, він пообіцяв зробити Ієремію московським патріархом. На цю пропозицію патріарх, який бідував в Туреччині, ні з ким не порадившись, відразу ж погодився. Обговорення справи відразу ж набуло офіційного статусу і питання було перенесено в Боярську думу. Годунов і бояри поставили умову: патріарх буде жити не в Москві, а де був «древній престол руський» - у Володимирі-на-Клязмі. Відправляючи Ієремію у Володимир, Годунов тим самим рятував свого ставленика митрополита Іова, адже як би Ієремія лишився в Москві, Іов був би змушений покинути кафедру [5, с. 161].

В січні 1589 р. був скликаний церковний собор із вищих церковних ієрархів, на якому були висунуті три кандидати в патріархи, які попередньо були узгоджені з царем: митрополит Іов, архієпископ новгородський і псковський Олександр, і архієпископ ростовський і ярославський Варлаам. В результаті цар обрав Іова. Олександр став митрополитом новгородським, а Варлаам - ростовським. Іов прийняв благословення константинопольського патріарха і того ж року Ієремія провів церемонію по возведенню в сан першого московського патріарха [3, с.112].

Поставлення в патріархи супроводжувалось особливою помпезністю, прийомами у палаці і царськими обідами. За церковною постановою Іов під дзвони об'їжджав Москву, роздаючи благословення і освячуючи місто. Константинопольський патріарх надав російській церкві право з дня запровадження патріаршества обирати патріарха собором місцевих архієреїв. Запровадження патріаршества і обрання першим патріархом Іова було великим досягненням державної влади і Бориса Годунова, зокрема. Іов зумів зорієнтуватись в складній політичній обстановці 80-х років, коли після смерті Івана Грозного в придворних колах розгорілась жорстока боротьба за владу. Патріарх нерозривно пов'язав свою долю з Борисом Годуновим, він підтримував його політичну лінію, а в 1598 році допоміг йому зайняти царський престол. За ініціативою Іова був розпочатий хресний хід московського населення і духовенства до Новодєвічого монастиря, де знаходився Борис Годунов, якого хотіли бачити царем. Вагомою була роль Іова і в ході земського собору., який обрав Бориса Годунова на царство, і в складанні виборчої грамоти, і в обґрунтуванні основ за якими Годунов повинен був стати наслідником Рюриковичів. Патріарх також здійснював обряд вінчання Бориса Годунова на царство в Успенському соборі [3, с. 136].

Опинившись на волі, лише 1589 року, після майже однорічного перебування в Москві, Ієремія вирішив не піднімати шуму і примиритись с подіями, які відбулись і діяти в інтересах російської церкви. Вже в 1590 року він скликав константинопольський собор православних патріархів, який утвердив створення московської патріархії. Влітку наступного року Ієремія направив в Москву Тарновського митрополита з новинами про визнання російського патріарха з проханням про пожертвування на потреби грецької церкви. Цар щедро обдарував Ієремію та його посланців. Щедрість, однак, мала свої причини, адже новий олександрійський патріарх, авторитетний Мелетій Пігас оголосив протест відносно, незаконного, на його думку, створення російської патріархії. Назрівав великий міжнародний скандал, проте, своєчасно і в великій кількості були відіслані російське золото, хутра східним патріархам в 1591 р., зробили свою справу.

Таким чином, православний схід остаточно визнав московського патріарха, однак, відвів йому лише останнє, п'яте місце серед патріархів. Російські дипломати довго намагались виправити положення і відвести Іову хоча б третє місце, вище патріархів антіохійського та ієрусалимського. Однак, вони зустріли потужний супротив східних ієрархів, тому вимушені були відступити. Зрозуміло, що небагато людей знали про те, як було досягнуто запровадження патріаршества. Офіційна версія, яку подає нам створена в XVII ст. «Історія про першого патріарха Іова Московського», говорить про те, що східні патріархи довідавшись про бажання російського царя мати власного патріарха, з радістю зібрали собор і підписались за запровадження в Москві патріархату.

Досягнуте різними методами запровадження патріаршества було вагомою політичною перемогою Московської держави, воно символізувало її міжнародне визнання та духовну самостійність. В цілому, створення патріаршества було справою царської влади, воно мало велике значення не лише для внутрішньої політики московського правління, але й ознаменувало важливий етап в історії російської церкви, підвищення її ролі як в країні, так і на міжнародній арені, серед інших православних церков.

митрополія церква титул патріаршество

Література

1. Кубелиус А. Московское патриаршевство в его историческом развитии. / А. Кубелиус - ЛДА, 1980. - 526 с.

2. Морозова Л.Є. Смутное время в Росии (к. XVI - н. XVII в.). / Л.Є. Морозова. - М.: Знание, 1990. - 7 64 с.

3. Скрынников Р. Г. Борис Годунов / Р.Г. Скрынников. - М., 1978. - 391с.

4. Андреев И. Строптивый патриарх. [Патриарх Никон] / И. Андреев // Наука и жизнь. - М., 2004. - №6. - 312 с.

5. Шпаков А.Я. Государство и церковь в их взаимных отношенниях в Московском гусударстве / А.Я. Шпоков. - Одесса, 1912. - 336 с.

Анотація

В кінці ХVІ століття Московська держава розв'язала складне релігійне питання - перехід від митрополії до патріархії. Міцна економіка забезпечила Борису Годунову відносну свободу на політичній арені, що в свою чергу стало базою до появи вислову Москва - “третій Рим”.

Ключові слова: православ'я, митрополія, патріархія, духовенство, архієпископ, церковний собор.

Размещено на Allbest.ru