Суспільно-політичні погляди Івана Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

суспільно-політичні погляди івана франка

Доморослий В. І., кандидат історичних гаук, доцент кафедри соціально-гуманітарних і правових дисциплін

Уманського національного університету садівництва

У статті досліджується діяльність І. Франка, його суспільно-політичне бачення майбутнього України.

У статьи исследуются деятельность И. Франко, его общественно-политическое видение будущего Украины.

In the article examines the activities of Ivan Franko, its socio-political vision for the future of Ukraine.

Іван Якович Франко (1856-1916) -- письменник, поет, політичний і громадський діяч. У 1875 р. закінчив Дрогобицьку гімназію, навчався у Львівському, Чернівецькому та Віденському університетах. З 1894 р. очолював філологічну секцію, а з 1898 р. також етнографічну комісію НТШ, редагував «Літературно-науковий вісник». Стояв біля витоків Української радикальної партії. Свої твори почав друкувати з початку 70-х років. Залишив значну поетичну, прозову, публіцистичну спадщину. У політичному русі і розвитку суспільно-політичної думки Галичини та всієї України відіграв важливу роль.

Тривалий час І. Франко перебував під ідейним впливом Драгоманова, проводячи федеративні принципи в теорію та практику соціалістичного руху в Галичині. Він навіть противився гаслу політичної самостійності України, стверджуючи, що це вигідно панівним верствам, а не трудівникам.

Після смерті Драгоманова він звільнився від його ідейних впливів і перейшов на позиції самостійництва. Розрив із соціалістами був зумовлений тим, що він усвідомив: соціалізм не призведе до національного визволення України, під соціалістичними гаслами більш могутні нації можуть поглинути інші. Він говорив, що «польські соціал-демократи є найтяжчі вороги», а російська соціал-демократія «являється далеко гіршим ворогом, ніж російське самодержавство і російська цензура. Бо коли самодержавний тиск є тиском фізичним і, так сказати, в'яже руки, то соціал-демократизм краде душі, напоює їх пустими і фальшивими доктринами і відвертає від праці на рідному грунті» [1, с. 316].

Перехід на самостійницькі позиції зумовив розрив Франка з Радикальною партією. Він став одним з керівників Української національно-демократичної партії. Ідеалом у суспільному житті Франко вважав вільну незалежну націю. Все, що йде поза нацією, є обманом або прикриттям для поневолення іншої нації. Для досягнення цієї мети не шкода ніяких жертв.

Ці ідеї, які Франко почав сповідувати на зламі століть, стали домінуючими в Галичині. Ідеал незалежної держави згуртовував усі прошарки українського суспільства Галичини. Говорячи про Івана Яковича, знаємо його як видатного українського письменника, поета, перекладача, філософа і навіть економіста. Економістом був, коли досліджував проблеми, пов'язані зі скасуванням панщини і запровадженням капіталістичних відносин на селі. Робив він це не тільки теоретично, але і практично, коли намагався розв'язати вчення про додаткову вартість на прикладі видобування солі в рідних Нагуєвичах. Знаємо, шо Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, які проходили в Галичині. Чимало ідей Франка надзвичайно актуальні сьогодні.

I. Франко був людиною з широким світоглядом, науковим розумінням природи та суспільства в їхньому історичному минулому, в розвитку, вченим, який прозорливо вдивлялася вперед, у майбутнє людства. У його творах відображене інтелектуальне та суспільно-політичне життя протягом більш як 50-річного періоду історії не тільки українського, а й усіх інших народів тодішньої Європи. Безперечно, що на доробку І. Франка, як і інших мислителів, позначилися складні суперечності ідейно-політичної боротьби різних класів, партій і суспільно-політичних течій переломного періоду в історичному поступі людства.

Світоглядні й політико-ідеологічні переконання І. Франка формувались в умовах зростаючого руху трудящого селянства проти соціального й національного гноблення. Стимулом для його кипучої й різнобічної діяльності була любов до свого народу, за кращу долю якого він боровся все своє життя. Він писав: «Як син українського народу, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов'язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видне світло, де ясніють вселюдські ідеали» [2, с. 14]. Значний, а може й вирішальний вплив на його політичні переконання, на світогляд у цілому мав Т. Шевченко. Великою мірою саме завдяки цьому в нього виробилося негативне ставлення до політичної системи Російської імперії, до того становища, в якому перебував український народ під тиском соціального й національного гноблення.

І. Франко глибоко знав історію української культури, високо поціновував доробок прогресивних діячів російської культури, добре був обізнаний і з європейською культурною та науково-філософською традицією. При цьому він не лише активно використовував ці знання -- у його творах знаходимо посилання на видатного етнографа й історика культури Е. Тейлора, філософа і соціолога Г. Спенсера, американського економіста Г. Джорджа, на представників західноєвропейського утопічного соціалізму, філософів-раціоналістів, позитивістів, представників антропологічного напряму та інше , але й наполегливо спрямовував розвиток української інтелектуалістики в європоспрямоване річище.

Ставлення І. Франка до модного в ті часи такого напряму суспільно-політичної думки, як марксизм, було суперечливим. Вчений ретельно ознайомився з «Капіталом», переклав українською мовою 24-й розділ цієї фундаментальної праці, написавши до нього передмову, в якій радив читачеві вивчити всю працю в цілому. Він простудіював «Маніфест Комуністичної партії», а також «Становище робітничого класу в Англії», «Людвіг Фейербах і кінець німецької класичної філософії» і «Анти-Дюринг». Можна сказати, що ідеї марксизму, особливо економічне вчення К. Маркса, справили на формування світогляду й політичних поглядів І. Франка істотний вплив. Однак «марксистом» - правовірним послідовником і провідником ідей марксизму - І. Франко не став. Вчений піддає гострій критиці деякі марксистські положення, прогнозує негативні наслідки реалізації ряду суперечливих постулатів марксизму, прагне до більш адекватного сучасній йому дійсності тлумачення суспільного, в тому числі й політичного життя, до комплексного розв'язання важливих політичних питань, суспільного розвитку в цілому.

І. Франко стояв за «соціалізм», «народна революція» асоціювалася у нього із докорінною перебудовою суспільних відносин на соціалістичних засадах. Вчений був переконаний, що тільки так можна реалізувати ідеї соціальної справедливості, встановити справді гуманні засади в суспільстві. Аналізуючи сучасний йому капіталістичний світ, він дійшов висновку, що тільки соціалізм може забезпечити кожному з народів свободу й соціальну справедливість, бо цей лад, на його думку, найвільніший і забезпечує народові належний матеріальний достаток. Віддаючи данину Великій французькій революції, яка проголосила гасла Свободи, Рівності й Братерства, І. Франко каже, що ці гасла були «великим засівом» [3, с. 24].

Одна з основних філософських ідей І.Франка -- думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а «правдивий живий чоловік, бо така людина -- носій духу, а той дух є «вічний революціонер»[4, с. 57]. Отже, духовний світ людини -- її найдорожче надбання. Філософія І.Франка замішана на почуттях і розумінні благородності матерії людського духу. «Дух, що тіло рве до бою», дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність -- це дух істинно франківський, каменярський, молодий і переможний. В одному з найкращих філософських віршів («Веснянки»), звертаючись до матері природи, поет звинувачує її в тому, що вона найдосконаліше своє творіння -- людську душу -- кидає «свиням під ноги». Франко говорить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі «крила духовності», втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння. Франківська філософія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності, для братерства і любові.

Соціологічні погляди Франка -- це також заповідь любові до Батьківщини й до людства., В цілому ж, його філософія -- це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст. витоки, якої йдуть від Г.Сковороди і Т.Шевченка.

Література

франко суспільний політичний світогляд

1. Горак Р. Іван Франко / Кн. восьма. Роки страждань / Р. Горак. - Львів, 2007. - 546 с.

2. Франко І. дещо про себе самого / І. Франко. - Львів, 1897. - 34 с.

3. Дорошенко В. Страдницький шлях І. Франка / В. Дорошенко // Записки НТШ. - Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1957. - Т. CLXVI. - С. 9-48.

4. Лист І. Франка до О. Нижанківського від 16 вересня 1907 р. // Дем'ян Г. Таланти Бойківщини. - Львів: Каменяр, 1991. - С. 57-58.

Размещено на Allbest.ru