У статті аналізуються історичні обставини формування вищої художньо-педагогічної освіти в Харкові протягом 20-х років. Досліджується нова концепція професійної спрямованості в розвитку національної художньої освіти. Розглядається організація навчального процесу в Харківському художньому технікумі. Доводиться, що саме 20-ті роки позначені становленням системи вищої художньо-педагогічної освіти в Україні спрямованої, зокрема, і на відродження етнокультурних традицій. Уперше до наукового обігу вводиться факт відкриття в Харківському художньому технікумі художньо-педагогічного відділення.

Ключові слова: професіоналізм, художньо-педагогічна система, історія педагогіки, художня освіта в Україні, кваліфікація, Харків.

Annotation: This article analyzes the historical circumstances offorming the highest art-pedagogical education in Odessa for 20-s years. We study a new concept ofprofessional orientation in the development of national art education. We consider the organization of educational process in the Kharkiv Art College. It is shown that exactly in this 20-s years there was marked the emergence of higher art-pedagogical education in Ukraine with focus on the revival of ethnic and cultural traditions. Firstly introduced the fact that in the Kharkiv Art College was established art-pedagogical department. All reorganization of art-pedagogical education of 20-s was in pedagogisation the theoretical block of disciplines. Professors, teachers, art-critics, concerned in training quality of art-educational staff and were convinced that the training of specialists in artistic profiles need to differentiate in targets.

Artistic and pedagogical process of the twentieth century broadcast to cultural wealth of Ukrainians, reported national, social and ideological issues of that time, launched a patriotic and educational potential of the individual, contributed to the preservation of Ukrainian ethnic identity.

художня освіта харківський технікум

Keywords: professionalism, artistic and educational system, history of pedagogics, art education in Ukraine, qualification, Kharkiv.

Основний зміст дослідження

Постановка проблеми. Зміни, яких зазнавала художня освіта у XX столітті, активно впливали на соціум, у зв'язку з чим здійснювалися певні трансформації в системі культурних та освітянських цінностей, формувалося нове ставлення до опрацювання традиційних "норм і принципів" художньої освіти. На шляху грандіозних перспектив щодо співробітництва мистецтва з індустрією постали певні труднощі, а саме відсутність відповідно підготовлених науково-педагогічних кадрів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історія художньої освіти XX століття окремо і побіжно розглядалася в працях О. Волинської, В. Ворожбіт, О. Голубця, О. Ковальчука, В. Нємцової, С. Нікуленко, А. Півненко, Н. Сапак, О. Семчишин-Гузнер, Л. Соколюк та багато інших. Науковці досліджували як художнє життя окремих регіонів, так і діяльність традиційних художньо-освітніх центрів, таких як Київ, Харків, Одеса, Львів. Окремі складові художньої освіти у своїх монографіях і статтях висвітлювали Л. Савицька, Р. Шмагало та інші. Проте всі вони показували у своїх працях лише загальний стан художньої освіти в Україні, аналізували окремі питання навчання образотворчого мистецтва, але проблема розвитку вищої художньої освіти в Україні протягом XX століття досі ретельно не вивчалася.

Виокремлення раніше не вирішених частин загальної проблеми, яким присвячується дана стаття. Натепер ми не маємо достатньої кількості узагальнених наукових досліджень із історії художньо-педагогічної освіти, відсутня також комплексна історіографія джерел усієї сукупності знань у цій сфері, що охоплювали б територіальний ареал України. Більшість досліджень потерпають від надмірного регіоноцентризму, що не дає змоги об'єктивно оцінити те чи інше явище в контексті висвітлюваних питань.

Формулювання мети статті (постановка завдання). Проаналізувати і систематизувати історію становлення художньо-педагогічної освіти в харківському регіоні на початку XX століття.

Виклад основного матеріалу дослідження. Художня освіта на початку 20-х років позначена розвитком професійної спрямованості. У Харкові на базі заводу художньої індустрії, експериментального художньо - ремісничого закладу молодої республіки, було вирішено відкрити Харківський технікум, який би готував майстрів вищої кваліфікації, керівників художніх відділів для підприємств та виробництва. За постановою колегії Головпрофосвіти завод художньої індустрії "вважається закритим з 16 червня і реформується в Харківський технікум. Заняття відкриються з 1 серпня 1921 року" [5, 88 зв. арк.].

На відміну від Києва, де в інституті пластичних мистецтв (КІПМ) надавалася універсальна вища художньо - академічна освіта, у Харківському технікумі готували вузькофахових спеціалістів для роботи на виробництві з метою просування пролетарського мистецтва. Так, у ЦДАВО України знаходимо документ, де визначається статус закладу: "Харьковский художественный техникум - ВУЗ производственно-промышленного типа, - имея задачей подготовку и выпуск законченных специалистов - руководителей художественной стороной на предприятиях и производствах. В отношении порядка и норм платы за учение. Техникум приравнивается к индустриальнотехническим ВУЗам" [8, арк.9].

У процесі наукового пошуку встановлено, що технікум започаткував свою діяльність 20 вересня 1921 року, проте із запланованих чотирьох факультетів відкрилося лише три: живописний, скульптурний та архітектурний. Керамічний факультет не був відкритий через відсутність відповідних майстерень, матеріалів та викладачів-керамістів [3, с.11]. Ректором харківського художнього технікуму (ХХТ) призначили Арона Марковича Левітана, архітектора за фахом. У багатьох історичних джерелах майже нічого не відомо про першого ректора, навіть існує помилкова думка, що першим ректором Технікуму був А. Кокель. Ретельне вивчення архівних документів спростовує цю думку (фото 1).

Згідно з архівними документами А. Левітан закінчив у 1895 році Миколаївське учбове училище, а у 1897 році вже мав звання домашнього вчителя. Потім, закінчивши екстерном за шість класів гімназію, вступив до Льєжського університету, де отримав звання кандидата математичних наук (1909 - 1910). У 1910 - 11 році почав здобувати архітектурну освіту в Паризькій школі вишуканих мистецтв (Ecole de beaux arts), проте, провчившись вісім місяців, вступає до Тулузького політехнічного інституту (1912, Франція), а 1914 року вже отримує диплом механіка і електрика. Свою педагогічну діяльність почав у 1897 році, з початкового єврейського казенного училища, потім викладав у Вознесенську, Миколаєві, Одесі на вечірніх, суботніх та недільних курсах, у технічних закладах у Льєжі в Central L'Education. Працював на курсах інструкторів трудармії (1920 - 1921). У 1921 році отримав звання майстра-будівельника [6, арк.257, 257 зв, 258]. У Харківському технікумі він викладав історію архітектури та соціальні науки [6, арк.148 зв.].

Головним завданням Художнього технікуму була підготовка майстрів образотворчого мистецтва вищої кваліфікації з вузьких спеціальностей, майстрів які були б тісно пов'язані з виробництвом. Проте Технікум розпочав роботу без достатнього методичного та організаційного забезпечення навчального процесу. На початок навчального року відкрилися лише такі кафедри: "Малювання та живопису", "Декоративного живопису" і "Скульптура", однак і вони не були цілковито забезпечені професорсько - викладацьким складом.

Відносно непогано склалася ситуація на архітектурному факультеті. Лекції з "Нарисної геометрії" і "Керівництва з архітектурного малюнка" читала О. Дмитрієва, а такий предмет, як "Будівельні матеріали" вів проф. В. Покровський.О. Молокін викладав "Архітектурні ордери", Ф. Спенглер - "Вищу математику", В. Бутков - "Архітектурне креслення", В. Троценко - "Архітектурне малювання і перспектива", П. Величко - "Практичне архітектурне креслення і малювання", Гернг - росс - "Фізику".

Загальні та гуманітарні дисципліни викладали: "Хімію" - Майзель, "Історію мистецтв" - Нікольська, "Загальну перспективу" - М. Ніколаєв, "Історію архітектури", "Історію культури" та "Соціальні науки" - сам ректор А. Левітан.

Ще залишалися вакансії на кафедрах скульптури, деревообробки, бутафорії. Додаткову комплектацію потребували кафедри анатомії, біології, психології, загальної історії та історії українського мистецтва. На 1922 рік були оголошені вакансії для наступних дисциплін: текстильно-набивний живопис, художня ковка, різьблення і деревообробка, живопис по склу, графіка, кераміка, хімія фарб і фарбування, опір матеріалів, пластанатомія, естетика, німецька та французька мова [4, арк.124; 6, арк.146, 146 зв.148, 148 зв.].

Отже, злагодженій роботі навчального процесу заважала неукомплектованість кадрового складу, що тривало не один рік. Відчувалася гостра нестача фінансування й відсутність необхідних матеріалів та інструментів. Окрім того, плани навчальних програм на кінець грудня 1921 року не були затверджені, виникали певні складнощі в організації навчально-виробничих майстерень. За звітами О. Левітана, українського головного управляння професійною освітою з лише з березня 1922 року студенти вчилися за навчальним корективами, внесеними Радою технікуму [2, с.76]. планом, що був розроблений Художнім відділом

Досі частина приміщень були зайняті заводом художньої індустрії, на базі якого був утворений Художній технікум. Йшли безкінечні позови з приводу майна та приміщень [4, арк.25, 26, 34, 36, 59, 83; 5, арк.88 зв., 89 зв.; 8, арк.11].

Саме 20-ті роки характеризуються становленням нового стилю в мистецтві і взаємодією різноманітних видів мистецтва з інженерно-наукової творчості. Поступово створюється принципово нова форма навчання - професійна орієнтація. Власне, це були перші спроби в Україні започаткувати дизайн-освіту, яка мала б розвиватися в тісному зв'язку з виробництвом. Утім, нова система викладання, що була орієнтована на підготовку фахівців для виробництва, повною мірою не змогла реалізуватися в Харківському технікуму через ряд обставин. І передусім, через те, що кадри технікуму становили переважно живописці - послідовники І. Рєпіна і П. Чистякова, які вступили в радянську епоху з академічним досвідом творчої й педагогічної роботи. Так, А. Кокель, С. Прохоров і М. Федоров до революції вчилися в Петербурзькій академії мистецтв. А згодом викладацький склад навчального закладу поповнили відомі живописці М. Пєстриков (учень І. Рєпіна), О. Ейснер, архітектори О. Молокін, М. Ніколаєв [4, арк.35].

Навчальний процес у Технікумі був поставлений таким чином, що загально-художні і теоретичні дисципліни читали в першому концерні, а вибір спеціальності здійснювався лише у другому. Заняття у Технікумі починалися о 14.00 і закінчувалися приблизно о 20 - 21.00.

Система навчання в перші роки існування технікуму, як пише С. Нікуленко, розподілялася на п'ять класів за ступенем підготовки студентів. Теоретичні заняття були загальними для всіх, а практичні проводилися відповідно до планів класів. Найменш підготовлені студенти вчилися в класі "Е" і малювали геометричні тіла, більш досвідчені вчилися в класі "Д" і малювали натюрморти, потім переходили до більш складного завдання - малювання гіпсової голови. У класі "С" студенти писали і малювали портретне зображення живої моделі. У класах "В" і "А" вивчалась оголена натура. Якщо учень опановував завдання на "відмінно", за результатами перегляду його переводили до вищого класу, навіть посеред навчального року. Таким чином, склад учнів постійно змінювався, а викладачі - куратори не закріплювалися за класами [2, с.81].

Аналіз архівних матеріалів свідчить, що працював Художнього технікум у надзвичайно тяжких умовах, а керівництву закладу та викладачам регулярно не виплачувалася зарплатня. Так, у жовтні 1922 року ректор Технікуму О. Левітан пише до Головпрофосвіти: "Педагогический и технический персонал Техникума пластических искусств, доведенный до отчаяния несвоевременной выплатой и систематической задержкой жалованья, обращается. с предложением выяснить вопрос о положении. и в зависимости от обстоятельств или закрыть Техникум и распустить учащихся или при необходимости его существование поставить твердо и определенно выплату жалованья в известные сроки. К 24 октября задолженность выражается в следующем: недоплачено за апрель 50 %, июль - 25 %, август - 60 %, сентябрь - 100 %, октябрь - 100 %. Очевидно, что при таком положении существовать невозможно." [6, арк.16, 176].

Фінансові труднощі проте не позбавляли Технікум від інспектування особливо в навчальній роботі. Так, навесні 1922 року українським Головпрофосвіти було проведене обстеження Технікуму з виконання поставлених завдань. У звітних документах атестаційної комісії йшлося про "слабкі результати практичної роботи, відсутність конкретних досягнень, а наявність у навчальній роботі різних художніх напрямків розцінювалася як "ідейний розбрід". Критикувалися методи викладання харківських педагогів. Технікум ототожнювався з "гніздом академізму, що ізолює студента від безпосереднього зв'язку із життям, з матеріалом, з виробництвом" [2, с.77 - 78]. Аналіз архівних джерел дає нам змогу виокремити головні тези зі звіту І. Врони про роботу Харківського художнього технікуму, який засвідчує ідейну спрямованість освітнього процесу в Україні, говорить про ті високі стандарти, яких дотримувалася молода Українська республіка. Він також якнайкраще ілюструє тенденції, що відбувалися при розбудові вищої художньо-педагогічної школи. Ці судження цікаві для нас, ще й тим, що написані живим свідком історії, який сам згодом постраждав у жорнах репресій 30-х років. Публікується вперше мовою оригіналу:

"Предпосылки и основные из них требования, предъявляемые мною как необходимые для нормальной постановки художественного образования в Техникуме, сводятся к следующему:

1. "Профобризация" художественной школы означает. ориентацию на. общественную потребность. Художественная школа должна готовить не художника вообще и не художника мастера. а работника культуры с определенным местом в социальной жизни и борьбе, отвечающего. общественной потребности.

2. Художник является организатором общественного сознания путем организации чувств средствами.

3. роль искусства в общественной жизни определенно идеологическая.

4. советская художественная школа является. серьезным звеном всей советской художественной политики, должна готовить художника для. будущего пролетарского искусства.

5. Другое требование советской профессиональной школы касается методов преподавания и изучения. В области преподавания искусства это означает полный разрыв с. академизмом и. формализмом старой школы, где бессмысленное и шаблонное копирование гипса, орнамента или куска натуры без стиля, художественного осмысления и логики губили всегда все свежее и непосредственное в молодом художнике. Необходима и в области методов решительная ориентация на производство и интересы социально-политической и экономической борьбы.

6. Харьковский художественный техникум не отвечает ни одному из указанных требований новой, советской художественной школы. Эти упорные стремления к изоляции себя от политики. наводят меня на мысли о скрытой, сознательной или бессознательной политической и антисоветской подкладке.

7. учебный план и особенно программы оказались совершенно не отвечающими требованиям новой художественной школы и. нуждаются в коренной переработке. в них не было никакого серьезного желания или умения. объединить искусство с производством в процессе и методах изучения и преподавания: учебнопроизводственные мастерские никак не связаны с программами, возрождающими старое художественное училище.

8. Состав руководителей и преподавателей: ректор, не имеющий отношения к искусству, и пять преподавателей старого художественного училища составляют основу Техникума. Доверие мне не внушают ни с какой стороны, а всего менее с художественной, представляя собой самый косный, бездарный и отсталый элемент даже в бедном художественными силами Харькове. Это, в общем, дипломированные учителя чистописания и рисования, а не художники. Несколько человек, приглашенных вновь, не спасают положения, ибо чувствуют себя и чужими и бессильными в этой крепко сплоченной группе. Попытка частичного обновления состава (введением двух художников-коммунистов т. т.Б. Кратко и А. Менеса) доказали невозможность с имеющимся составом построить вообще порядочную художественную школу, тем не менее советскую. Нужны другие люди, с иным миропониманием и жизнеощущением.

9. Ввиду невысокой художественной (не только дипломной) квалификации преподавателей, ввиду обнаружения нездоровой закваски (почти антисоветской), а также отсутствия достижений (выставки) считаю вопрос быть или не быть Техникуму слишком явно зависящим от состава преподавателей и руководителей. [6, арк.141-142 зв.].

Рада професорів ХХТ після ознайомлення з результатами атестації висловила свій письмовий протест до Головпрофосвіти проти поверхової перевірки, що знайшло свій вияв у двох спільних засіданнях. Як було зазначено у доповідній записці, комісія на чолі з т. Вроною не займалася фактичною ревізією і перевіркою поточних справ Технікуму, а мала заздалегідь сформовану негативну думку про роботу закладу.

Проте ні заяви Ради професорів про психологічну атаку на членів колективу, ні протестні заяви студкому про зміни у складі викладачів Технікуму [6, арк.153, 153 зв.] не допомогли утримати професорсько-викладацький склад у первинному складі. Ректор ХХТ О. Левітан пішов у вимушену відпустку, а згодом був звільнений з роботи.

Після певного протистояння з Технікуму змушені були піти художники-академісти М. Пєстриков і О. Ейснер, яких нова влада віднесла до тих педагогів, які не здатні виховати художника нового типу, художника - революціонера.М. Бабинського і Е. Блох (що вчилася в самого Родена) запропонували залишити в Технікумі, але перш з'ясувати їхню художню орієнтацію [6, 173 зв. арк.]. Проте вже 1 серпня 1922 року і їх звільнили.

На підставі постанови колегії Головпрофосвіти з нового навчального року (1922) в Технікуму залишалися такі викладачі: В. Єрмілов, Козельський, О. Кокель, Маренков, С. Прохоров, М. Федоров (якому дозволили викладати офорт і гравюру, але без надання основного класу) [6, 173, 173 зв. арк.].А. Козлова і О. Хвостова вирішили залишити у складі викладачів технікуму, попередньо з'ясувавши певні обставини [6, 179 арк]. З нових викладачів, яких запропонувала Головпрофосвіта були Б. Кратко і А. Менес.

Посада ректора певний час залишалася вільною. Головпрофосвіта висунула на тимчасову посаду ректора Технікуму В. Покровського, проте він відмовився і зазначив:". отношением от 23 мая с. г. № 1116 Петроград утвердил меня. временно. Но это я усматриваю, что моя кандидатура не встречает сочувствия у начальства, с другой стороны временное утверждение лишает меня авторитета среди коллег и учащейся молодежи и перед подчиненным Ректору служащим персоналом Техникума. При этих условиях все мои горячие стремления и вся моя предстоящая деятельность на укрепление и развитие Художественного техникума заранее обречена на полную неудачу. А потому я не могу принять на себя обязанности временного Ректора и приступить к принятию дел от Ректора тов. Левитана" [6, арк.161].

З вересня 1922 року на місце ректора Технікуму було призначено Б. Кратко (1922-1925).

У 1924 році українське головне управління професійною освітою запропонувало нову структуру Художнього технікуму й затвердило новий навчальний план. Було утворено два відділи, що згодом дістали назву факультетів: архітектурного, який готував художників - архітекторів, пластичних мистецтв (живописно-скульптурний) з майстернями: портрет, альфрейно-фрескова, театрально-декораційна, графічна, монументальна і мініатюрна скульптура, художня обробка деревини [2, с.81 - 82].

Після загально-художньої підготовки студенти повинні були розподілятися за майстернями для подальшого набуття певної спеціалізації. За планом термін навчання мав бути три роки, відповідно дев'ять триместрів. Третій і шостий семестри відводилися для практичних робіт, а дев'ятий - винятково для виконання дипломних робіт.

Розбудова національної педагогічної школи вимагала від усіх гілок освіти йти шляхом українізації. Наркомпрос України наполягав на тому, щоб Технікум не лише базував свою навчальну систему на загально-художній основі, а й "взяв курс на вивчення українського мистецтва і творчості народних мас" [2, с.83].

Узагальнений погляд на історію дає змогу побачити що введення українізації набуло ознак потужного національного відродження, і активно впливало передусім на сферу освіти, науки і культури. У всіх освітніх закладах (і не тільки) починають перевіряти кадровий склад, перевага надавалася тим із викладачів, які читали лекції українською мовою.

Уперше в науковий обіг вводиться той факт, що в 1926 - 1927 роках Харківський художній технікум був реорганізований у політехнікум, що дало можливість відкрити педагогічне відділення при малярському факультеті. Так, 5 червня 1926 року на засіданні комітету Харківського художнього технікуму пунктом 4 було затверджено утворення педагогічного відділення, "що улаштовується як особистий відділ; спеціалізація по самій педагогіці починається з 2-го курсу і ведеться протягом 2, 3 та 4-го курсу. Комітет вважає, що педагогічний відділ може бути відкритий з жовтня 1926 року, причому студенти змогли б за їхнім бажанням перейти з 2-го курсу скульптурної, графічної, станкової, декоративної та театрально-декораційної майстерень, не має певності, що до цього терміну буде вироблений навчальний план та можуть бути запрошені спеціалісти-викладачі нового відділу. Тому Комітет більш правдиво рахує установити, що педагогічний відділ почне роботу з майбутнього навчального року. Таким чином на розробку навчального плану та програми, а також і на інші підготовчі роботи буде в запасі цілий рік" [9, арк.17, 17 зв., фото 2, 3, 4]. Як випливає з цієї ухвали, педагогічне відділення швидше за все було відкрито з 1 вересня 1927 року. І саме цього року Художній технікум було реорганізовано в Художній Інститут.

У іншому документі від 11 вересня 1929 року ново - призначений ректор А. Комашко (1927-1932) звітував до Упрофосу: "Художній інститут сповіщає, що вільних посад на художньо-педагогічному відділі немає." [10, арк.170]. Тож педагогічне відділення в Харківському художньому інституті існувало в межах 1927 - 1930 років, до чергової реорганізації вищої освіти.

Висновки

Размещено на Allbest.ru