Внесок П.О. Куліша у діяльність Кирило-Мефодіївського товариства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Внесок П.О. Куліша у діяльність Кирило-Мефодіївського товариства

У статті на основі документальних джерел розглянуто діяльність П. Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства. Доведено, що він активно впливав на розробку ідейних засад його програмних документів, був одним з ідеологів кирило-мефодіївців, прагнув спрямувати діяльність організації на більш активну роботу на користь не тільки України, а й всього слов'янського світу.

Як відомо, Кирило-Мефодіївське товариство виникло 1846 p. [1, 3-4] Воно об'єднало українську прогресивну інтелігенцію (викладачів університетів, учителів, службовців та студентів), яка, творчо застосовуючи ідеї представників попередніх поколінь визвольного руху, в другій половині 40-х pоків XIX ст. висловила протест проти самодержавно-кріпосницької системи, національного гніту; висунула вимогу скасування кріпосного права, проголошення республіки, залучення народних мас до активного громадського життя, створення для всіх народів умов для вільного політичного і культурного розвитку. За короткий період існування Кирило-Мефодіївського товариства (січень 1846 p. - березень 1847p.) його учасниками були підготовлені й схвалені; "Статут слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія", програма "Книги буття українського народу", звернення "Брати Українці!" та "Брати Великоросіяни і Поляки!". Крім того, членами Товариства було написано чимало історичних праць, публіцистичних та художніх творів, зібрано і частково опубліковано низку народних пісень, переказів, легенд, етнографічних описів тощо. Критикуючи самодержавство та його феодально-кріпосницьку систему, члени Товариства висловили низку думок з приводу заміни цього устрою новим суспільством, в якому знайшли б щастя слов'янські народи.

Свій політичний протест проти самодержавства та кріпосництва кирило-мефодіївці намагалися обґрунтувати історичними фактами, спертися на досвід минувшини, взяти з неї те, що прислужилося б їм у боротьбі проти існуючої пригноблюючої системи [2, 3]. Саме тому політичні документи та історичні праці кирило-мефодіївців мали не тільки цінне наукове значення, а й гостре політичне спрямування. Вони були серйозною ідеологічною зброєю у боротьбі проти реакційної історіографії. Дослідження питання про ставлення членів Товариства до найважливіших проблем минулого та сучасного їм життя свідчить, що їхні погляди були важливою віхою у розвитку української демократичної історичної науки.

Слід зауважити, що ідейні засади та історичні погляди членів Товариства мали свої особливості й відмінності. Зокрема, багато політичних та історичних питань кирило-мефодіївці розуміли по-різному на поряд з питаннями, які їх роз'єднували, було більшість таких, що, власне, об'єднали їх в одній політичній організації: ненависть до самодержавства, кріпосництва, національного гніту, любов до свого народу, бажання бачити його щасливим. Ось чому до Товариства вступив революціонер-демократ Т. Шевченко і реформіст М. Костомаров, палкий прихильник революційних ідей Т. Шевченка М.Гулак і захисник мирних засобів боротьби П. Куліш, ворог усього деспотичного, несправедливого І. Посяда і ліберал В. Бєлозерський, запальний борець проти соціального гніту О. Навроцький і нерішучий мрійник О.Маркович.

Негативне ставлення членів Товариства до соціального та національного гніту яскраво позначилося на характері оцінок багатьох історичних подій. Збіг цих оцінок дає можливість викласти зміст історичних поглядів кирило-мефодіївців не за окремими особами, а за основними проблемами, беручи до уваги, безперечно, не тільки більш-менш загальні, а й окремі погляди на те чи інше питання. Слід також наголосити, що вживаний у книзі термін "кирило-мефодіївці" не слід розуміти буквально, оскільки почасти мається на увазі певна група або й кілька осіб. В окремих випадках погляди двох-трьох, а іноді й одного з членів Товариства відповідають їхній загальній історичній концепції. Позаяк П.Куліш розглядається нами як член Кирило-Мефодіївського товариства, ідеологічні засади програмних документів цієї політичної організації переносяться її і розуміти буквально, оскільки почасти мається на увазі певна група або й кілька осіб. В окремих випадках погляди двох-трьох, а іноді й одного з членів Товариства відповідають їхній загальній історичній концепції. Позаяк П. Куліш розглядається нами як член Кирило-Мефодіївського товариства, ідеологічні зади програмних документів цієї політичної організації переносяться і на його світогляд.

Утім, перебування П. Куліша у Товаристві окремі дослідники ставлять під сумнів, тому ми вважаємо за необхідне зайвий раз спробувати внести ясність у цю проблему.

Інформуючи міністра освіти Росії графа С. Уварова, керівник третього відділу жандармів генерал О.Орлов 30 травня 1847 р. зауважував, що "художник Шевченко и бывший учитель 9-го класса Кулиш... вовсе не участвовали в украинско-словянском обществе, но были в коротких связях с учредителями общества.." [3, 75]. Ця думка жандармами повторюється і в іншому документі під назвою "Висновок III відділення про справу П.О.Куліша та встановлення таємного нагляду за його дружиною

О.М. Куліш". Зокрема, тут підкреслюється, що П.Куліш нічого не знав про Кирило-Мефодіївське товариство й ніхто з учасників цієї організації "не засвідчив, що він брав участь у цьому товаристві" [3, 81]. Очевидно, саме ці та інші свідчення дали право деяким дослідникам не робити однозначних заяв про причетність П.Куліша до Кирило-Мефодіївського гурту. Та більш пильне дослідження цієї проблеми дає нам право стверджувати, що П. Куліш був повноцінним членом згаданої вище української таємної організації, за що й поніс урядове покарання.

У довідці для імператора, всупереч своїм попереднім твердженням, III відділ жандармів заявляє: "Что же касается до Кулиша, то не одни большие бумаги и письма, но даже краткие заметки, где он обозначал адреса или предметы для памяти, показывают, что он предан идее славянизма и находился в связях с людьми неблагонамеренными. Замечая, с кем надобно ему повидаться за границею, он отметил между другими Федора Чижова и в Париже известного польского выходца Мицкевича. Даже свою жену он любит особенно за то, что она по рождению и образу мыслей вполне малороссиянка и знает наизусть стихи Шевченки.

Наконец, в напечатанной книге Кулиша под заглавием "Повесть об Украине", пропущенной цензором Куторгою, находится много мест, показывающих, что он желал бы видеть другой порядок вещей в государстве.

Описывая с восторгом дух древнего казачества, песни малороссийские, в которых выражается любовь к вольности, он старается показать, что этот дух не простыл и доселе таится в малороссиянах; изображает распоряжения Петра Великого и преемников его, вводивших благоустройство в Украине, в виде страшных угнетений и подавления прав свободы. Замечательно еще, что на заглавном листе этой книги напечатано, что она составлена "для детей старшего возраста". Словом, книга эта сочинена Кулишом, видимо, вследствие правил устава славянского общества - приготовлять восстание славянских племен распространением просвещения и воспитанием детей.

Для окончательных улик не оказалось у Кулиша только кольца и образа во имя св. Кирилла и Мефодия.

Выписка из бумаг Кулиша и Белозерского представлена его и. в." [3, 340-341].

Відтак документи засвідчують, що П. Куліш не тільки був членом Товариства, а й активно впливав цього часу на життєву позицію його учасників. У листах до М. Костомарова, М. Гулака, В. Бєлозерського, О. Марковича та інших членів Кирило-Мефодіївського товариства він звертав увагу на необхідність підсилення їхньої творчої діяльності щодо вивчення історії України, її культури, захисту рідного слова тощо. Наприклад, у листах до М.Гулака 8 грудня 1845 р. та 4 березня 1846 р. історик радить йому переїхати до Петербурга. "Вы должны это сделать даже для пользы своей родины, ибо не добро вам быти едину посреди немец. В Петербурге так умеют ценить всякое достоинство, что вы везде найдете себе свободную дорогу и то, что вы можете сделать здесь, никогда не будет сделано в Дерпте. Здесь между Москвою и Петербургом решаются два великие современные вопроса, а Дерпт - сбоку припека. Когда приедете сюда, то сейчас увидите, как важно и для Украины, и для нас, друзей ваших, и для вас самих пребывание ваше в Петербурге. Немцы холодны к тому, от чего у нас, русских, головы трещат и сердца разрываются, и зачем же ехать в страну отвлеченных знаний вместо того, чтобы спешить принять участие в водовороте современной русской жизни? Многое вы здесь узнаете, о чем писать не подобает. Здесь вы можете достигнуть всех своих целей лучше, нежели в Дерпте, а между тем можете многое сделать для литературы украинской... Во мне вы найдете здесь самого преданного вам человека и, соединивши свои силы, ми с вами приведем в исполнение многое... Еще раз говорю: подумайте. Нужно вам сказать, что Василь Михайлович может бить также сюда переедет, а в Дерпте что вы найдете ему подобное? Не правда ли?" [3, 91].

З іншим членом Товариства Василем Михайловичем Бєлозерським вони були в родинному зв'язку. 1847 р. П. Куліш взяв його з собою за кордон для вивчення слов'янських мов та для налагодження стосунків з літераторами західноєвропейського слов'янського руху. Намісник царства польського І.Д. Паскевич у листі до шефа жандармів О.Орлова записав, що "с Кулишею приехали жена его и ее брат, кандидат Киевского университета Василий Белозерский. В паспорте Кулеши не сказано, что он следует с женою. В объяснении сего обстоятельства Кулеша показал, что он женился по выезде уже из Петербурга в Черниговской губ., что, получив надлежащее свидетельство о бракосочетании своем, жена его проехала по таковому через границу в Царство [Польское] и что с дороги он писал в С. Петербург о присылке для нее узаконенного паспорта.

Из истребованной от жени Кулеши метрической выписки о ее бракосочетании видно, что она дочь коллежского асессора Михаила Белозерского, Александра Белозерская, что брак совершен 24 января текущего года в с Оленовке, Борзенского уезда, Черниговской епархии и что, как явствует из надписей на таковой выписи, Александра Кулеша действительно по этому виду проехала через границу в Царство [Польское].

Прибивший с Кулешею брат жени его, студент Василий Белозерский, имеет билет от Борзен- ского земского суда, выданный 13 февраля сего года за № 984 на следование в Царство Польское и проживание здесь сроком по 1 января 1848 г. Он показал, что целью его поездки было желание сопровождать сестру в Варшаву.

Приказав варшавскому военному генерал-губернатору отправить немедленно Кулешу с отобранными у него бумагами и вещами, под караулом, в сопровождении самого благонадежного жандармского офицера, в III отделение с. е. и. в. Канцелярии" [3,12-13].

До цього додамо, що з паперів П. Куліша жандарми вилучили і програмні документи Товариства.

У листах до одного із засновників Товариства М. Костомарова П. Куліш 11 вересня 1846 р. писав, що він обурений фразою вченого, ніби "горькая, ничтожная судьба Украины происходит от ничтожества души народа" [3, 264-265]. Він навіював М.Костомарову, що ця фраза є "кацапським каменем", який боляче б'є тих, хто любить свій народ і працює для його освіти. У цьому ж листі П. Куліш виклав концепцію майбутнього розвитку України, в якій виписана необхідність активної боротьби за народну освіченість, збереження рідної мови, шанобливого ставлення до вітчизняних надбань культури та духовних цінностей. Висловлені також думки про роль вождів і народних мас в історії [3, 364-265].

Про свою причетність до Товариства П. Куліш у автобіографічній праці "Жизнь Кулиша" розповідає: "Ще бувши у Києві, звів він докупи скількох приятелів; в цій-то невеличкій громаді зародилась перва думка - видавання книжок, потрібних до самопізнання українського і споруди простолюдих шкіл по панських добрах. Думка була нахилити до сього деяких панів-гуманістів і тим положити основу народній освіті на Україні. Частенько писав Куліш із столиці до Білозерського, то до Костомарова, то до інших, підтримуючи їхній дух. А вони не такі були козаки, щоб їх треба було з боку підпирати. Вони осадили межи себе й Шевченка, здержуючи його завзяте бурлацтво. Раз-пораз вони сходились і вели широкі розмови про всю Слов'янщину. Оттоді ж то Шевченко понаписував високі свої твори: "До мертвих і живих", "Шафарикові" та ін.

Що вони проміж собою науковим способом говорили, то він виповідав поетичними образами, і з одного цього розумно - яким високим духом Київська громадка українська дихала. Обняла вона своєю думкою увесь мир слов'янський і глибоко зрозуміла, що дух українського люду більш, ніж який інший, здолає той мир у одно живе тіло стулити. Віра Христова й історія слов'ян була їм світом і теплом до великого подвигу. Святе письмо всі вони добре знали й великою шаною почитували. І стали вони твердо на такій думці, що не на дипломатію треба слов'янам уповати; що до цього діла треба нових людей і сили нової, а тією силою повинна бути чистота серця, праведна освіта, свобода простого люду й християнська самопожертва. Щоб же всьому мирові було розумно, що тут Україна поставлена альфою й омегою, признали вони своїми патронами слов'янських апостолів Кирила й Мефодія й назвали свою громаду Кирило-Мефодіївським братством. Найвиразнішим параграфом устави цього братства було приречено - тільки тих приймати до себе, хто був знайомий з непорочного життя й праведної освіти. Другим знов параграфом застережено, - щоб у цьому ділі ніколи тим робом не ходжено, як у єзуїтів, що для своєї мети байдуже їм було про способи. Найкращим способом ширити свою проповідь уважали вони усне й печатне слово й добру науку дівчат, як матірок і сестер тих діятелів, що мали колись вирости серед стуманілого люду й холодного, лінивого панства. Тим то вони постановили піклуватись, щоб на Україні постало якнайбільш письменного й тямущого жіноцтва. Не в централізовану державу заміряли вони скупити всі слов'янські народи, а в вільний союз під протекторатом російського імператора. А як імперія його доти не згідна була б притулити до себе слов'янської федерації, доки не очистилась би ганьби кріпацтва, то установлено було - помалу-малу підготовляти й панів і уряд до зрозуміння цеї спасенної громадської потреби за поміччю науки й намови, а простий люд - до нової кращої долі - за поміччю шкіл" [5, 26-27].

Словом, ці та інші факти свідчать, що П.Куліш був добре обізнаний з ідеологією Товариства, його керівниками та членами. Тогочасні його погляди, співзвучність їх з ідеалами програмних документів Товариства засвідчують, що в організації він був не рядовим членом, а, як заявляв на слідстві кирило-мефодіївець Г. Андрузький, представником українських інтересів і "крім Малоросії нічого знати не хотів" [3, 504].

П. Куліш на слідстві, та й пізніше, з властивою йому непослідовністю в одному випадку стверджував, що він був "членом того братства" [4], й що ця громада мала намір "скупити всі слов'янські народи у вільний союз під протекторатом російського імператора" [5, 27], в іншому - свою причетність до таємної політичної організації заперечував, посилаючись на те, що кирило-мефодіївці з міркувань збереження його для України до свого "братства не зазивали" [5, 28]. В "Історичному оповіданні" 1882 р. дослідник знову стверджує, що його та Т. Шевченка до Товариства не прийнято, оскільки "ми й самі по собі працювали для слов'янської та української свободи.., а на випадок гемонського гоніння до нас ніхто не причепився б. Се була ведмежа послуга. Дружне благородство погубило обох нас" [5, 59]. Такі непевні, заплутані Кулішеві свідчення інколи лягали в основу досліджень багатьох біографів П. Куліша та літературознавців.

Отже, проведене дослідження свідчить, що П. Куліш був не тільки членом Товариства, а й впливав на розробку ідейних засад його програмних документів, був одним із ідеологів кирило-мефодіївців, прагнув спрямувати діяльність організації на більш активну роботу на користь не тільки України, а й всього слов'янського світу.

Література

товариство історичний самопізнання

1.Гончарук П. С. Історичні погляди кирило-мефодіївців / Гончарук П. С. - К., 2002.

2.Гончарук П. С. Історичні погляди П. О. Куліша / Гончарук П. С. // Вісник Київ. ін-ту "Слов'янський університет". - К., 2001. - Вип. 11.

3.Кирило-Мефодіївське товариство: В 3 т. - К., 1990. - Т. 1. - С. 76, 155-169, 170-171; Т.2. - С.66-69, 80-81, 90, 128-129.

4.Куліш П. О. Кирило-Мефодіївське братство в Києві 1843-1847 рр. Роз'яснення П. Куліша, члена того братства / Куліш П. О. // Діло. - 1880. - № 47, 49, 50, 53, 54.

5.Куліш П. О. Спогади про Тараса Шевченка / Куліш П. О. - Х.-К., 1930. - 90 с.

Размещено на Allbest.ru