Балкани та Швеція в геополітичних пріоритетах України доби Богдана Хмельницького

Размещено на http://www.allbest.ru/

БАЛКАНИ ТА ШВЕЦІЯ В ГЕОПОЛІТИЧНИХ ПРІОРИТЕТАХ УКРАЇНИ ДОБИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Валентин Крисаченко

БАЛКАНСЬКИЙ НАПРЯМ У ГЕОПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСАХ УКРАЇНИ

Військові успіхи Запорізького Війська та гнучка дипломатія гетьманського уряду, що призвели, зокрема, до анти- польського союзу України, Московщини та Швеції, фактично поставили Річ Посполиту на край безодні. Врятувалася вона, у свою чергу, за рахунок власної дипломатичної політики (запропонувавши польську корону московському царю) та фактичною зрадою Москви домовленостей з Україною. 1656 р. Москва і Польща у Вільно підписали сепаратний мир, чим, по суті, було денонсовано Переяславську угоду. Це підтвердила і Рада в Чигирині 2 жовтня 1656 р.

У цих умовах Богдан Хмельницький провадить активну роботу зі створення нової коаліції проти Польщі, звертаючи, зокрема, свої погляди у балканському напрямку - головно до князя Трансільванії Юрія Ракоці та його союзників - Молдавії і Валахії. Таким чином, вдалося певною мірою узгодити дії Швеції, Бранденбургу, Трансільванії, Литви та інших держав. На меті вони ставили собі повний поділ Польщі, причому український суверенітет мав поширюватися на всі залюднені українцями землі.

7 вересня 1656 р. князь Ю. Ракоці та його наближені присягнули «щодо складання приязні з найсвітлішим гетьманом і всім Запорізьким військом і нас зробив нерозлучними», а 18 жовтня 1656 р. гетьман і старшина схвалили власну грамоту цього союзу: «Примірья княжати седмикгродцкого з єго милости паном гетманом і всім Войском Запорозьким вічно постановлєнноє». Слід сказати, що князь Ракоцічесна і мужня людина - послідовно дотримувався угоди: навіть після того, як із Польщі пішли шведські та бранденбурзькі війська, він, разом з корпусом запорожців Ждановича, боровся з польським ворогом, аж поки не змушений був капітулювати [1].

Військово-політичному союзу України і Трансільванії, засвідченому взаємними присягами обох сторін, передувала інтенсивна дипломатична робота. Насамперед йдеться про листування між гетьманом Б. Хмельницьким і князем Ю. Ра- коці. Так, у листі від 9 лютого (19 за новим стилем) 1656 р. з Чигирина гетьман засвідчує «найяснішому князю Трансільванії, нашому вельмишановному другові» свою прихильність, християнську дружбу і пошанування. І підпис: «...Богдан Хмельницький, гетьман військ Запорізьких». І ніякий не «слуга московський».

До речі, саме у цей час спостерігається надзвичайно висока південно-західна дипломатична активність України.

Зокрема, у листі до молдавського воєводи Стефана від 4 (14) квітня 1656 р. із Чигирина Богдан Хмельницький зазначає: «Хоча у нас і є намір вирядити наших послів до князя Трансільванії, проте тепер ми цього не можемо (зробити): наші посли, вислані в різні сторони, ще не повернулися; з їх повідомлення ми повинні були дізнатися про стан наших справ, прийняти рішення та вирядити людей в різні сторони для зміцнення дружніх зв'язків... Ми вишлемо своїх послів до князя Трансільванії, як тільки повернуться наші люди з Московії і Криму».

Надзвичайно прикметною при цьому є та обставина, що, вказуючи дату написання листа, гетьман пише: «дня 4 квітня 1656 року за старим календарем» (виділено автором. - В. К.). Безперечно, Б. Хмельницький однозначно розумів потребу переходу на європейський календар, що зайвий раз засвідчує його цивілізаційну орієнтацію. І, нарешті, підпис глави держави: «Гетьман Війська Запорізького» [3, 110 - 111].

Даний документ (як і низка інших) переконливо засвідчує дві визначальні обставини: по-перше, самодостатність зовнішньої політики України і її зверхника гетьмана Б. Хмельницького як глави суверенної незалежної держави, по-друге, багатовекторність зовнішньої політики України з метою захисту національних інтересів та національної безпеки України. Наразі дані постулати залишаються наріжним каменем зовнішньої політики держав практично в усі історичні часи людства. Політика Б. Хмельницького, таким чином, була спрямована на пошук позитивних наслідків контактів із Варшавою, Москвою, Бахчисараєм, Стамбулом, Стокгольмом та іншими політичними центрами тодішньої Європи.

Втім, повернемося до українсько- трансільванських взаємин. Уже в листі від того ж (що й до воєводи Стефана) 4 (14) квітня 1656 р. із Чигирина до князя Ю. Ракоці Б. Хмельницький підкреслює: «Присягнувши на дружбу вашій княжій високості і зміцнивши братню дружбу присягою в присутності його високості кримського хана і його послів, ми і надалі думаємо підтримувати встановлені між нами добрі відносини» [3, 111-112]. Отже, по суті справи, йдеться про своєрідний «троїстий союз» - «Україна - Крим - Трансільванія».

Натомість, як покажемо далі, фактично оформлюється навіть «четвертинний союз» за участю ще й Швеції. Про це виразно засвідчує лист гетьмана Богдана Хмельницького до князя Ю. Ракоці від 13 (23) травня 1656 р. із Чигирина з подякою за прихильну зустріч шведського посла. Прикметною є така фраза у листі: «За те, що ваша світлість прийняла прихильно посла найяснішого короля Швеції, і ми дякуємо, і найясніший король Швеції не забуде нагородити за приязнь, принесену йому в особі посла, і віддячить рівною мірою» [3, 112-113].

З контексту послання постає досить несподіваний на перший погляд висновок: Б. Хмельницький фактично виступає координатором міжнародних дій, причому відіграє в них ключову роль, оскільки висловлює подяку і від себе, і від шведського короля. Але в цьому немає нічого дивного, оскільки на той час українсько-шведський союз вже дефакто, і принаймні на вищому державному рівні де-юре, існував реально.

18 (28) липня 1656 р. «найвищий гетьман Богдан Хмельницький і полковники» «як від свого імені, так і від усіх запорізьких козаків» надіслали заяву князеві Трансільванії Ю. Ракоці про те, що Запорізьке Військо перебуватиме з ним та його союзниками - воєводами Молдавії та Валахії - у дружбі. Українська сторона зобов'язувалася триматися з ними «приязного союзу»: не підтримувати ніяким чином 'їхніх супротивників, шанувати угоди з князем та його союзниками, здійснювати дипломатичну підтримку на міжнародній арені тощо. І цьому була дана найвища клятва: «Для сили і тривалості всього цього ми дали ці наші зобов'язання під присягою нашої християнської віри, з підписами найвищого гетьмана і наших перших старшин і скріплені прикладенням печаток» [З, 114 - 116].

Основою для присяги 7 вересня князем Ю. Ракоці та його наближеними, а також схвальної грамоти цього союзу гетьманом і старшиною 18 жовтня 1656 р. стала «Інструкція» послам до Ю. Ракоці Івану Ковалевському та Івану Груші від 29 липня (8 серпня) 1856 р. від імені української влади. Гетьман докладно пояснює, в чому причина визвольного руху в Україні: «...Тому що поляки насмілилися виступити силою проти наших стародавніх вільностей і не раз проливали в межах України невинну християнську кров, відібрали церкви нашого обряду, віддали їх уніатам, у багатьох місцях навіть задумали і хотіли цілком викоренити нашу віру, - ми, будучи невинні і вільні від всякого закиду, закликавши Бога на поміч, захистили святу віру і наші давні вільності». І далі, проявляючи справжню мудрість, вишукуючи для України нових союзників, гетьман Б. Хмельницький не приховує від князя Ю. Ракоці наміру триматися багатовекторної зовнішньої політики: «Що ж стосується бажання найяснішого князя встановити угоду, то ми не заперечуємо, тільки щоб вона була не без користі для царської величності і без шкоди для шведської сторони» [З, 115]. Таким чином, гетьман засвідчує основне коло союзників, а також свою чесність і порядність у стосунках до кожного з них.

Цілком зрозумілим і логічним з боку Б. Хмельницького є його повідомлення у листі до князя Трансільванії Ю. Ракоці від 5 лютого (26 січня за старим стилем) 1657 р. про союз зі Швецією: «.ми зв'язуємо себе таким самим, як з вашою найяснішою високістю, зв'язком і приязню з найяснішим королем Швеції.» [З, 116 - 117].

Князь Ракоці, відповідно шляхетний, був порядний у виконанні своїх обіцянок гетьману Хмельницькому. Так, у січні 1657 р. він виступив на Річ Посполиту спільно з наказним козацьким гетьманом А. Ждановичем. Навесні того ж року їхніми зусиллями були взяті Люблін і Берестя, а 9 червня здобуто Варшаву. На жаль, у липні на Поділлі семиградські і козацькі дружини були переможені, а смерть 27 липня Б. Хмельницького на деякий час дестабілізувала як військове і державне управління в Україні, так і українсько-трансільванські взаємини.

УКРАЇНСЬКО-ШВЕДСЬКІ ВІДНОСИНИ

Державна і дипломатична мудрість Б. Хмельницького закликала його до пошуку все нових і нових союзників. Цілком природним у цьому контексті був його погляд у бік Швеції, для якої військово-політичний союз з Україною вбачався також вельми вигідним, зважаючи на вкрай напружені відносини Швеції з Росією та Польщею. Тому вже у червні 1654 р. шведська королева Христина надсилає до Б. Хмельницького посольство з пропозицією укласти союз для спільної боротьби проти Речі Посполитої.

Українська сторона дуже уважно віднеслася до цієї пропозиції і в наступному році пішла їй назустріч. 8 липня 1655 р. розпочалася шведсько-польська війна, і вже наприкінці літа була захоплена Варшава. Паралельно зі шведськими військами на Польщу в липні - серпні зі сходу наступало козацько-московське військо, яке підкорило Вільно, Ковно, Гродно і завдало у вересні - жовтні поразки польському війську під Городком, Львовом та на Поділлі.

У цих умовах шведський король К. Густав посилає до Б. Хмельницького свого посла О. Торквата із закликом проведення спільних дій проти польської сторони як «спільного ворога» і надсилає 26 серпня гетьману листа, який був трактований українською стороною як «початок нової ери у військовому протистоянні з Річчю Посполитою» [2, 84].

Позиція української сторони чітка і однозначна. Під час облоги Львова Б. Хмельницький (10) 20 жовтня 1655 р. надсилає лист його мешканцям, у якому сповіщає про військовий союз Запорізького Війська з Росією та Швецією. Виклад цього політичного факту тим часом сприймається як прояв мистецького стилю українського бароко: «Вам, львовянам, дуже дивуюся, що коли я з ласки найвищого бога пригорнув вас, ви на короля Казиміра оглядаєтеся.

Але це не має значення, бо знайшов собі шлях до нас шведський король, який вже оволодів Краковом, а зі мною уклав братерство; уклавши з ним договори, на чому має розпорядитися його милість шведський король, ми домовилися про ці справи так, щоб і вовк був ситий і кози цілі. Однак, щодо нашого християнства, то я так думаю, що в цей час ви вже одержали звістку про те, що шведський король і його милість московський цар кілька років тому уклали з нами, козаками, союз, і усі тепер наступають на Польщу» [3, 119]. Зміст листа однозначно засвідчує існування угод України як з Москвою (березень 1654 р.), так і з Швецією (червень 1654 р.), а також про рівночинність цих договорів.

Тієї ж осені з-під Львова гетьман 29 жовтня (8 листопада) надсилає листа королю Карлу Густаву, в якому виразно простежуються союзницькі відносини між сторонами: «всемогутній бог дав вашій святій королівській величності такий успіх у боротьбі проти нашого спільного ворога...»; «ми з божої волі одержали перемогу над ворогом і захопили велику частину королівства. » тощо [3, 120].

Все це викликало велику стурбованість, навіть своєрідний острах у московської сторони, так само і європейські (Священної Римської імперії) посланці ставили на початку 1656 р. перед московитами конкретне питання: «Хмелницкой де Царскому Величеству верен ли и впред от него шатости в которую сторону не чаять ли?.. у светских людей речь несется, будто Хмельнитцькой хочет поддатся под Светскую Корону» [2, 79].

Не можна однозначно стверджувати, що стало головною причиною, але у травні того ж року цар Алєксєй Михай- ловіч оголошує війну Швеції, а на початку літа розпочинає наступ у Прибалтиці. Водночас шведська сторона активно вишукує нових союзників. Якщо врахувати, що у листопаді 1655 р. Б. Хмельницький веде переговори з кримським ханом Мухаммед-Гіреєм IV (Каміль-Мухаммедом-Гіреєм) про нейтралітет ханства у боротьбі козаків проти Польщі, а 8 жовтня того ж року в Чигирині було укладено антипольський союз України та Семиграддя (князь Юрій ІІ Ракоці), то цілком зрозумілим і логічним стало укладання 26 листопада 1656 р. між Шведським королівством і Семиградським князівством угоди про спільні антипольські дії.

Знову-таки не можна не подивуватися бароковому стилю листів гетьмана України до шведського короля. 22 березня (1 квітня) 1656 р. Б. Хмельницький надсилає листа королю К. Густаву, розпочинаючи його словами: «Найясніший король Швеції, наш вельмишановний друже». Чи ж можна уявити ще більшу приязнь та взаємну довіру між обома зверхниками? Очевидно, ні. І далі гетьман продовжує: «Ми вирішили, що завжди будемо змагатися взаємно у найвідданішій любові і тепер, відповідаючи вашій королівській величності, обіцяємо сумлінно і стійко іти за нею і розвивати її» [3, 121]. І цей, і наступні листи Б. Хмельницький засвідчує своїм підписом не лише як гетьман України, але і як «найдоброзичливіший друг» своєму «найяснішому другові», «друг до друга», «щирий друг до вельмишановного приятеля», «найщиріший друг» тощо [3, 122 - 126], що свідчить про особливі взаємини між обома персонами і країнами.

10 січня 1657 р. Б. Хмельницький своїм універсалом відправляє козацькі полки на чолі з наказним гетьманом київським полковником А. Ждановичем на підмогу князю Ю. Ракоці, який вирушив походом на Річ Посполиту.

А вже 16 січня до Чигирина прибуло шведське посольство для укладання союзу з Україною; запропоновані шведською стороною пропозиції українська влада відхилила, оскільки йшлося про визнання Швецією суверенітету України лише в межах трьох воєводств - Київського, Чернігівського і Брацлавського.

Перебуваючи у досить скрутному становищі, шведський король разом із семиградським князем знову відправили послів до Б. Хмельницького, які прибули 12 червня 1657 р. до Чигирина; Карл Х погоджувався на включення до козацької держави всіх українських земель, а на додаток - ще й Південної Білорусії, яка, до речі, до цього часу є етнічною українською територією.

І вже 20 червня того ж року у Чигирині Б. Хмельницький прийняв присягу від шляхти Пінського повіту на вірність Україні. Тому не зовсім обґрунтованим є висновок окремих істориків, що король Карл Х «брав на себе лише розпливчасті зобов'язання щодо України» [4, 452].

Навпаки, взаємини сторін знаходилися на найвищій стадії взаєморозуміння та відвертості: не випадково гетьман писав у листі від 21 червня (1 липня) 1657 р. шведському королю: «Лист вашій королівській величності дав свідоцтво непорушного довір'я і особливої дбайливості; але ми думаємо, що лист не може охопити всіх таємних справ, що торкаються обох сторін, і які ми широко розкрили, - і ми будемо сповіщати про це окремих посланців» [2, 87].

Не лукавив гетьман і в перемовинах з московською стороною щодо угод зі Швецією. Коли з Москви прибув боярин В. Бутурлін як «городничий», гетьман відповів (згідно із звітами московитів царю): «От Свейского де короля николи он отлучен не будет, потому что у них дружба и приязнь и згода давняя... и Шведы де люди правдивые, всякую дружбу и приязнь додерживают, на чем слово молвят.., а царское де величество над ним, гетьманом, и надо всем войском Запорожским учинил было немилосер- дие свое...» [2, 126].

На жаль, 27 липня 1657 р. гетьман Б. Хмельницький помер і був похований у Суботові. І ніхто з його сподвижників і спадкоємців не зміг продовжувати його геніальний задум: разом зі Швецією зламати дві нахабні, цинічні і зарозумілі держави - Польщу та Московію. Україна чекала на гетьмана Івана Мазепу.

«Шведська» тема (і можливість співпраці) для України постала наприкінці XVII - на початку XVIII ст. Шведам знову здалося тісно на Скандинавії, і вони рушили на «ознайомлення» з Європою. Деякий час козацькі війська діяли проти Швеції спільно з московською стороною. У 1699 р. була створена антишведська коаліція (Москва, Саксонія, Данія), і вже в липні 1700 р. Петро І розпочав війну зі Швецією для виходу у Балтійське море. У цих битвах, зокрема під Нарвою, брав участь корпус українських козаків (до 10 тис. чол.).

Навзаєм шведська армія зробила контрнаступ на Польщу навесні 1701 р. як зворотний хід проти союзника Росії. Так само і в наступному, 1702, році взимку король Карл ХІІ здійснив похід на землі Литви та Білорусі. Баталії тривали декілька років, аж поки 19 серпня 1704 р. не був укладений Нарвський договір між Росією та Польщею проти Швеції. Козаки як вірнопіддані царя рушили в похід і у вересні 1704 р. вступили під Львовом у битву зі шведами.

Колізії європейських баталій продовжувалися. 24 вересня 1706 р. в Аль- трандштадті була укладена мирна угода між Швецією і Польщею. Тепер Карл ХІІ міг всі свої сили кинути проти Московії. I вже у 1707 р. відбулися таємні зносини шведської та української сторін про взаєморозуміння.

Влітку 1708 р. шведські війська увійшли на територію України, у жовтні І.Мазепа з частиною козаків перейшли на їхній бік, але потім - у травні під Бродами, а 27 червня під Полтавою - російські війська перемогли шведів.

На жаль, у всій цій кампанії, особливо в битвах, гетьман І. Мазепа зі своїм військом був лише у ролі спостерігача. На нашу думку, відстороненість гетьмана І. Мазепи від спільних зусиль зі шведами відіграла згубну роль в українському майбутті.

Наступник гетьмана Пилип Орлик виконав доленосну для України місію: насамперед він дав світові свідчення про невмирущість України, запропонувавши найкращу демократичну конституцію облаштування життя держави - т. зв. «Вивід прав України».

На жаль, логіка історії і примхи долі знову підняли на п'єдестал східну імперію - Золоту Орду - Російську імперію - СРСР - Російську Федерацію і майже звели нанівець світові амбіції її минулих грізних супротивників - Литви, Туреччини, Швеції, Польщі, України. Та час розставить все на свої місця.

балканський шведський геополітичний хмельницький

ЛІТЕРАТУРА

1. Архівні матеріали щодо українсько- балканських відносин: Документи Богдана Хмельницького / Упор. І. Крип'якевич та І. Бутич. - К.: Вид-во АН УРСР, 1961. - 740 с.

2. Горобець Віктор. Переяславсько-московський договір 1654 р.: результати і наслідки (з історії українсько-російських відносин доби Богдана Хмельницького) // Доба Богдана Хмельницького (до 400-річчя від народження великого гетьмана). - К.: Інститут історії НАН України, 1995. - 285 с.

3. Крисаченко В.С. Українознавство: хрестоматія-посібник: у 2 кн. - К.: Либідь, 1997. - Кн. 2. - 463 с.

4. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет. - К.: Наукова думка, 1993. - 504 с.

Размещено на Allbest.ru