Антифашистська боротьба радянського підпілля на Дніпропетровщині в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНТИФАШИСТСЬКА БОРОТЬБА РАДЯНСЬКОГО ПІДПІЛЛЯ НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ 1941-1945 рр.

підпільник решетняк окупант нацистський

І. А. Шахрайчук

Дніпропетровський національний університет

імені Олеся Гончара

Проаналізовано основні аспекти діяльності однієї із складових частин Руху Опору у регіоні в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Ключові слова: окупація, радянське антифашистське підпілля, Рух Опору, комуністичні осередки, повстання.

Проанализированы основные аспекты деятельности одной из составной части Движения Сопротивления в регионе в период Великой Отечественной войны 1941-1945 рр.

Ключевые слова: оккупация, советское антифашистское подполье, Движение Сопротивления, коммунистические группы, восстание.

Питання про розгортання антифашистської боротьби підпільників Дніпропетровщини, організованих у партійні та комсомольсько- молодіжні групи, керовані комуністами, стало розроблятися до закінчення самої Великої Вітчизняної війни, інакше кажучи, було одним з найперших у дослідженні загальної проблематики цієї війни. Це пояснюється тим, що у звільнених від ворога Радянською армією територіях відкривалися не тільки жахливі наслідки панування окупантів, але й факти героїчної боротьби великих чи малих організованих груп народних месників та окремих людей, часто тих, які загинули. Ті, хто залишилися живими, вливалися до лав регулярних військ або залишалися на партійно-комсомольській і адміністративній роботі у визволених регіонах. А відповідна служба робила свою справу по «зачистці» території, аби уникнути залишення в тилу ворожих агентів та виявити зрадників. Оскільки керівною силою була Комуністична партія, то вона повинна була також з'ясувати участь і обґрунтувати провідну роль комуністів у антифашистській боротьбі.

Думаємо, що з цих міркувань через кілька днів після звільнення Дніпропетровська, коли ще належним чином і обком партії не був відновлений, від його імені у вищі інстанції був відправлений звіт «про партизанський рух та антифашистське підпілля в Дніпропетровську в період тимчасової німецько-фашистської окупації (серпень 1941 - жовтень 1943 рр.)». Цей звіт уперше був опублікований 1962 р. у збірнику «Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза». Зауважимо, чомусь під опублікованим документом замість прізвищ його авторів значиться слово «Підписи» [8, с. 247]. Надаємо цьому документу особливої уваги через те, що в ньому вперше було сформовано колективний образ комуністичного підпілля міста та названо багато імен підпільників, які надовго були канонізовані і використовувалися у статтях, доповідях, у ідеологічній роботі, а також визначаються напрями їх підпільної діяльності і названі деякі найбільш значні акції. У «Звіті» вказано, що за кілька тижнів до окупації Дніпропетровська міськком партії за розпорядження ЦК і обкому КП(б)У створив підпільну організацію з 21 комуніста, яка поділялася на партійні групи.

У постанові ЦК ВКП(б) про організацію боротьби в тилу німецьких військ від 18 липня 1941 р. говорилося: «Для організації підпільних комуністичних осередків і керівництва партизанським рухом та диверсійною боротьбою в райони, захоплені противником, повинні бути направлені найбільш стійкі керівні партійні, радянські і комсомольські працівники, а також віддані Радянській владі безпартійні товариші, знайомі з умовами району, в який вони направляються» [5, с. 24]. Цю роботу повинні були очолювати перші секретарі обкомів, міськкомів і райкомів партії.

Дніпропетровський обком вже 20 липня провів нараду секретарів міськкомів і райкомів, на якій були затверджені кандидатури майбутніх секретарів підпільних комітетів. отже, знадобилося всього два дні для того, щоб підібрати людей для надзвичайно відповідальної справи у відповідності з вимогами ЦК ВКП(б). Як пише колишній секретар Дніпропетровського обкому партії, пізніше генерал-полковник К. С. Грушевий у мемуарах «Тогда, в сорок первом...», було створено підпільний обком з трьох осіб (секретар - М. І. Сташков, заступник - Д. Г. Садовниченко, член обкому - Д. С. Ситник), який роззосереджувався по трьох містах їх розташування - в павлограді, петропавлівці та Юріївці. Він же називає кількість створених організацій: сім підпільних міськкомів і двадцять дев'ять райкомів партії [30, с. 98]. Зауважимо, що ця кількість підпільних організацій вперше названа у згаданому вище «Звіті» обкому партії. Ця ж цифра була використана і у спогадах колишнього партизана Іллі Вєтрова «В лесах под Новомосковском» [8, с. 8]. Ці ж дані пізніше увійшли до колективної праці «Очерки истории Днепропетровской областной партийной организации», де також наводяться відомості, що всього для підпільної і партизанської діяльності було визначено 2902 особи, в тому числі 784 комуністи [23, с. 391]. Також було створено підпільний обком, три міськкоми, шість райкомів і десять первинних організацій комсомолу. К. С. Грушевий пише, що остаточно кандидатури секретарів підпільних осередків було визначено в останні дні липня [25, с. 98]. Така оперативність виконання постанови ЦК ВКП(б) дає підстави сумніватися у якості складу майбутніх підпільних осередків і навіть їх керівників, адже на початку окупації Дніпропетровщини ворогом німецькі спец- служби за допомогою місцевих зрадників знищили майже всю підпільну мережу. Це саме стосується і долі підпільних організацій окупованих територій в цілому, що дало підстави відомим дослідникам О. Гогуну та А. Кентію визначити 1941 р. в історії Руху Опору як розгромний [19, с. 11].

Тут доречно зазначити, що тривалий час у радянській історіографії не говорилося про причини масових провалів підпілля по всій Україні. Лише з 1990-х рр. як у російській, так і в українській історіографії почали з'являтися праці, в яких автори намагалися поставити і розв'язати цю проблему. Однією з причин називається негативне відношення у довоєнні роки до самої можливості підпільної боротьби, оскільки агресору, як зазначала радянська пропаганда, відразу буде дана нищівна відсіч. Стосовно ж постанови ЦК ВКП(б) від 18 липня більшість фахівців вважає, що вона була помилковою, бо призвела до загибелі багатьох людей, залишених для боротьби в тилу ворога. Наприклад, В. І. Кучер та П. М. Чернега пишуть: «Як показала практика, німці, зайнявши населений пункт, негайно з допомогою агентури виявляли комуністів, комсомольців, активістів, радянських працівників, пропонували співробітництво або застосовували репресивні заходи. Тому поспіхом організовані з людей, що були відомі як комуністи і тим більше як керівники партійних органів, підпільні організації виявилися досить уразливими, і підпільники в більшості випадків загинули у перші ж дні окупації» [8, с. 146].

Характерний приклад залучення комуністів до підпільної роботи знаходимо у спогадах Героя України Є. С. Березняка. На початку війни він працював у сфері народної освіти у Львові, а незабаром повернувся до свого рідного міста: «Коли добрався до Дніпропетровська, від парторганів отримав пропозицію залишитися у ворожому тилу у підпіллі. Завдання було одне - інформувати населення про становище на фронтах. Спеціальної підготовки у нас ніякої не було і часу для цього теж не залишалося. Я був легалізований у Петропавлівсько- му районі Дніпропетровської області і за місяць до приходу німців отримав посаду завідувача початкової школи села Миколаївка колгоспу ім. К. Маркса. Секретар райкому партії привіз мені центнер паперу, друкарську машинку «Ленінград» з широкою кареткою, примітивний апарат для множення і пістолет «Наган». Усе це було моїм майном для виконання бойового завдання - слухати радіо, друкувати листівки і вести просвітницьку роботу серед населення» [18, с. 30].

У мемуарах К. С. Грушевого дещо по-іншому представлена діяльність обкому з підготовки підпілля. наприкінці липня до Дніпропетровська прибув завідувач сектором ЦК КП(б)У М. К. Жуковський, який привіз інструкції для створення підпілля і організації партизанських загонів. К. С. Грушевий пише: «Нас навчали, нам пояснювали, нам підказували як треба поступати в складному і тонкому мистецтві підпільної роботи, а ми в свою чергу негайно передавали отримані знання тим, кому вони необхідні. Завдяки великій попередній роботі дніпропетровське підпілля було забезпечене надійними шифрами. Виправдали себе і створені обкомом явки для зв'язкових ЦК КП(б)У» [36, с. 99]. Практика показала, що цієї роботи було явно недостатньо.

Ще раз звернемося до «Звіту» обкому, публікація якого здійснена з купюрами, а тому при його читанні виникає ряд запитань. Наприклад, секретар підпільного міськкому не названий, сказано, що гестапо за допомогою зрадників напало на слід підпільної організації і заарештувало значну частину її членів, зокрема, керівника підпільної групи Жовтневого району В. Г. Бєліка та Амур-Нижньодніпровського - О. І. Гарбузова «та ряд інших членів партійних груп». Куди ж подівся очільник міському і хто ним був не вказано. А через два невеликих абзаци говориться: «Наприкінці вересня 1941 р. до Дніпропетровська прибув із фашистського полону політрук Савченко Г. П., народження 1918 р., уродженець Дніпропетровська, українець, член ВКП(б). До служби в Червоній армії Савченко Г. П. працював на заводі ім. Г. П. Петровського. Він встановлює зв'язки зі своїми товаришами по довоєнному часу і створює підпільну антифашистську організацію для боротьби з фашистськими загарбниками» [36, с. 84]. Щодо змісту цього витягу з важливого документу можна ставити цілу низку запитань.

Вивчати проблему підпілля надзвичайно важко без аналізу всієї сукупності джерел, значна частина яких і сьогодні є недоступною для дослідників. Тим більше, що і сама робота підпільника вимагала глибокої конспірації. Тому виявити вірогідність наведених у різноманітних донесеннях, звітах, довідках даних дуже важко. Тим не менше, на сьогодні виявлено багато фактів самовідданої боротьби підпільників проти загарбників в умовах встановлення окупаційного режиму. Всі введені до наукового обігу раніше та виявлені нами в архівах факти цієї боротьби дають можливість проаналізувати та оцінити внесок підпільників у загальну справу перемоги над ворогом.

Дніпропетровським обкомом партії був затверджений такий кількісний і партійний склад підпілля в області: кількість підпільників - 1228 [33, т. 1, с. 470], кількість патріотів, що сприяли підпіллю - 1595, у тому числі: членів ВКП(б) і кандидатів у партію - 167, комсомольців - 300, безпартійних - 2314, піонерів - 5, партійність не встановлена - 37 осіб [36, т 1, с. 193-194]. Багато сил і енергії в налагодженні підпільної діяльності комуністів віддали секретар Дніпропетровського підпільного обкому партії Микола Іванович Сташков і його заступник Дмитро Гаврилович Садовниченко. В умовах підпілля обком налагоджував зв'язок з міськими і районними партійними організаціями та з окремими комуністами-підпільниками.

М. І. Сташков відвідував партизанські загони і підпільні організації, керував їхніми діями, надсилав зв'язкових для налагодження контактів з підпільниками. Для здійснення керівництва і зв'язку з підпільними організаціями області обком застосовував різні засоби. Так, зв'язковий Д. Г. Садовниченка, працюючи мандруючим шевцем, під приводом ремонту взуття населення побував в селах Дмитрівка і петропавлівка, містах Синельникове і Павлоград, встановив зв'язки з підпільниками, партизанами і передавав їм директиви підпільного обкому. Особливо відзначилися зв'язкові Марія Луб'янська та Надія Сарана, які, незважаючи на жорстокий терор фашистів у павлограді, постійно здійснювали зв'язок павлоградського міськкому з обкомом [16, т. 1, с. 303]. Дніпропетровський обком підтримував зв'язок і з ЦК КП(б)У, доповідаючи про свою діяльність, отримуючи від нього необхідну інформацію.

Із підготовлених партійним керівництвом 7 міськкомів і 29 райкомів приступили до роботи тільки 6 міськкомів і 18 райкомів [18, т. 1, с. 305]. Найбільш дієвими виявилися Павлоградська, Новомосковська, Дніпродзержинська, криворізька підпільні організації. недоліки в підготовці і підборі кадрів для підпільної роботи, більшість яких не мала практичного досвіду боротьби і не змогли закріпитися в тилу на легальному становищі, призвели до великих втрат підпільників у перший період війни. Синельниківський райком КП(б)У для підпільної боротьби залишив 5 комуністів. З початком окупації району німці почали масові репресії проти комуністів і радянського активу. У цих умовах підпільна організація виявилася недієздатною. Тому в грудні 1942 р. підпільний обком призначив нового секретаря Синельниковського райкому - В. І. Іваненка [27, арк. 69].

У складній ситуації наприкінці 1941 р. опинився Криворізький підпільний міськком. Його члени Н. Л. Омельченко і А. Є. Губенко відправилися налагоджувати зв'язки з підпіллям у сільській місцевості, і їхня подальша доля невідома. С. Г Помельніков перейшов лінію фронту для налагодження зв'язку з «великою землею». В. С. Сін- гірцов, не маючи зв'язку ні з міськкомом, ні з обкомом, самостійно створив підпільну групу і керував її діяльністю [16, с. 23]. Згодом М. І. Сташков, відвідавши Кривий Ріг, зустрівся з В. С. Сінгірцовим і налагодив відносини з підпільними організаціями міста [16, кн. 1, с. 101].

Важко налагоджувалася робота і в Дніпропетровську. Підпільний міськком на чолі з В. І. Дудусовим налічував 21 комуніста. Внаслідок доносу гестапо заарештувало більшість підпільників, урятувалося лише шість осіб, у тому числі В. І. Дудусов. Так і не вживши достатніх заходів для встановлення зв'язку з підпільними організаціями міста, в листопаді 1941 р. він перетнув лінію фронту. Після провалу міськкому керівництво підпільною боротьбою в Дніпропетровську взяв на себе безпосередньо підпільний обком на чолі з М. І. Сташковим.

У вересні 1941 р. секретар Широківського райкому КП(б)У Г. М. Потураєв і секретар Томаківського райкому Р. А. Губкін, переслідувані гестапо, змушені були переїхати в Полтавську, а потім в орловську область, але були там заарештовані. У жовтні-листопаді 1941 р. були заарештовані і розстріляні секретарі Солонянського і Томаківського райкомів Д. І. Усенко та І. Ф. Моринець [16, арк. 89]. У початковий період окупації області були арештовані керівники П'ятихатського (А. Лебідь), Покровського (М. Безуглий), Магдалинівського (В. Громов) райкомів КП(б)У [16, арк. 103]. недовго проіснували Петриків- ський (до кінця 1941 р.), Солонянський (до жовтня 1941 р.), Томаківський (до вересня 1941 р.), Широківський (до вересня 1941 р.) районні комітети партії. Багато партійних і комсомольських підпільних організацій не виконали завдання з організації підпільної боротьби. не діяли Котовський райком, секретар якого Шугайло в перші ж дні окупації покинув райком і пішов з Котовки. З Червоною армією пішли й члени Юріївського райкому Власенко, Копитько, Назаренко [39, арк. 89, 99, 101].

Для організації і керівництва підпільною боротьбою на Дніпропетровщині були залишені 143 комуністи, в тому числі в складі підпільного обкому 3 комуністи, міськкомів і міськрайкомів - 79, райкомів - 61. Для підпільної і партизанської роботи в області залишено 744 комуністи. Усього з 2902 осіб, залишених для боротьби в тилу ворога на Дніпропетровщині, підпільників було 1072 [36, арк. 98, 103]. Дніпропетровські підпільники отримували допомогу з «великої землі». Лише в перші три місяці 1942 р. ЦК КП(б)У направив 33 особи [10, с. 18] з різними завданнями для поліпшення підпільної боротьби в області.

Після провалу раніше сформованого Дніпропетровського міськкому Г. П. Савченко створив нову підпільну організацію, яка ставила перед собою такі завдання: розгортати політичну роботу серед населення, здійснювати диверсійні і терористичні акти проти окупантів, звільняти з таборів військовополонених і переправляти їх через лінію фронту. Обов'язки членів міської підпільної організації були розподілені так: на Г. П. Савченка покладене загальне керівництво підпільною роботою, на І. П. Дементьєва - залучення до організації нових членів, на З. Є. Дем'янченка - організацію диверсійної роботи, на Б. А. Сондака - виготовлення печаток і документів. До друкування листівок залучено Є. І. Кулакову. Завдяки Г. П. Савченкові на початок грудня 1941 р. організація вже нараховувала понад 100 осіб.

Секретар Синельникового підпільного райкому партії В. І. Іва- ненко залучив до виконання завдань 15 осіб. Підпільники поступали на роботу до німецьких установ та постачали підпільників бланками справжніх документів, вдавалися і до прямих диверсій. У ніч під новий 1943 р. В. В. Георгієвський разом з А. О. Тарабуріним розібрали колію на дільниці Синельникове-Вишневецьке. Згодом усе місто знало, що рух потягів там припинився, а паровоз та декілька вагонів зійшли з рейок.

У рамках організаційної роботи члени підпільних комуністичних осередків проникали до окупаційних органів влади і господарських установ. З підпільниками співробітничали секретар біржі праці Павлограда І. Терещенко, секретар Павлоградської міської управи Киденко. Більшовицьке підпілля мало своїх людей у жандармерії Павлограда [10, с. 56], земуправі Синельникового [10, арк. 102] та інших населених пунктах області. Серед синельниківців-підпільників були голова міської управи Попов, завідувач друкарні Безсмертний, агроном земської управи Чернов, завідувач заготконтори Лаврешко. За вказівкою Синельниківського райкому Безсмертний, а також підпільники Зубов і Миронов підробили печатку Алчевської міської управи, а в друкарні виготовили бланки паспортів, що дало можливість перевести на легальний стан приблизно 100 осіб [1, арк. 56].

Головним методом боротьби дніпропетровських підпільників проти окупантів стала агітація і пропаганда серед населення. Підпільний обком через міськкоми і райкоми створив мережу агітаторів, які проводили масово-політичну роботу серед місцевих жителів, викривали гітлерівську пропаганду, розкривали справжній зміст фашистського режиму. На підприємствах і в селах агітатори повідомляли зведення Радінформбюро, роз'яснювали міжнародне становище СРСР.

Агітаційно-пропагандистська робота підпільників проводилася в різних формах. Вони видавали листівки і зведення, які передавалися з рук у руки або розклеювалися. Широко практикувалися індивідуальні бесіди. Агітація була спрямована на зрив політичних і економічних заходів окупантів. Так, по містах області з'явилися листівки із закликами саботувати оголошений німцями восени 1941 р. збір теплих речей для німецької армії. 3 весни 1942 р. листівки підпільників закликали саботувати вивіз робітників до німеччини.

Характерними були листівки такого змісту:

«Просніться українці! Знайте, що ви козаки!

Не гніть спини перед німцем! Не ходіть, як індюки!

Українці! Беріть вила! Хай не дрогне в вас рука!

Гоніть німця з України, як шакала й пацюка!

Українці! Хлопці добрі! Ви дивіться де ведмідь, -

Провокатор, як німецький, - під ребро його й під лід!..» [10, арк. 19].

Члени Синельниківського підпільного райкому КП(б)У написали від руки і розповсюдили понад 500 патріотичних листівок. За дорученням секретаря райкому В. І. Іваненка вчителька Черкес написала і розповсюдила серед молоді на станції Ілларіоново 30 листівок із закликом ухилятися від мобілізації на роботу до Німеччини. У квітні 1943 р. на ст. Синельникове стояв потяг, у якому знаходилися 256 осіб для відправки до Німеччини. надіслані райкомом підпільники провели агітацію, після якої завербована молодь розбіглася, окрім 6 осіб.

Синельниківець В. Георгієвський зняв із розбитого танка радіоприймач і відремонтував його. Це дало можливість приймати зведення Радінформбюро і розповсюджувати їх серед населення [10, арк. 55]. Агітація проводилася також і серед німецьких, румунських та італійських солдатів [2, с. 63].

Партійне підпілля Дніпропетровська готувало випуск фотогазети про звірства нацистів. Для цього фотограф К. К. Кудінов передавав міськкому копії фотографій масових розстрілів і звірств німців, зроблені за наказом офіцера. Дніпропетровський міськком випускав плакати з малюнками і написами такого змісту: «Говорит Гитлер, что Красная Армия разбита, а почему у него морда побита?». На хлібних магазинах і лотках підпільники розвішували плакати: «Долой гитлеровские 100 грамм, да здравствует сталинский килограмм!» тощо. Обком організував друкування антифашистських листівок, в яких закликав населення вести боротьбу проти німців, ховати від них продукти і теплі речі.

Хорошими організаторами масово-політичної роботи показали себе члени комсомольської підпільної організації Кривого Рогу на чолі з М. Решетняком. Спочатку вони писали листівки від руки і розповсюджували їх. Потім змонтували друкарський верстат, а згодом ще й зібрали радіоприймач [10, арк. 70-71].

Комсомольці Нікополя з організації «За Радянську Вітчизну» встановили друкарський верстат на квартирі О. Назаренко. Там вони виготовили майже 10 тис. листівок, 300 плакатів-карикатур під загальною назвою «Подарунок Гітлерові від робітників і селян України», а напередодні 25-ї річниці Жовтневої революції розклеїли 200 листівок і гасел, в яких вітали населення міста зі святом [10, арк. 24].

Велике значення для ведення війни мала економічна потужність противника, тому на промислові диверсії і саботаж було спрямовано особливу увагу підпільників. Однією з перших крупних диверсійних операцій став підрив групою І. Є. Дем'янченка складу боєприпасів по вул. Лагерна (тепер пр. Гагаріна) у Дніпропетровську в грудні 1941 р. [35, с. 199]. Підпільники Верхньодніпровська в тому ж місяці підірвали механічний цех верхньодніпровського маслозаводу, а на шляху з Верхньодніпровська до Кременчука зруйнували два мости [35, с. 204].

Бібліографічні посилання

Альохін В. І. Синельниківщина - вчора, сьогодні, завтра... (час, події, люди) / В. І. Альохін. - Д. : Б.в., 2000. - 162 с.

Архів Управління СБУ при Кабінеті міністрів України по Дніпропетровській області. - Ф. 285006. - Кримінальні справи Кравченка П.О. Відділ «А». - Спр. 5824. - 392 арк.

Архів Управління СБУ при Кабінеті міністрів України по Дніпропетровській області. - Ф. 285086 (П-4429). Кримінальна справа Новикової- Таблер К. А. Відділ «А». - Спр. 6003. - 182 арк.

Бушин В. С. Нариси з історії Павлограда (до 220-річчя міста) / В. С. Бушин. - Д. : Ліра, 2004. - 304 с.

Вєтров І. Є. В лісах під Новомосковськом: Спогади партизана / І. Є. Вє- тров. - Д. : Промінь, 1968. - 224 с.

Гладуш В. А. Бойова діяльність антифашистського підпілля Придніпров'я в роки окупації України (червень 1941 - листопад 1943 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук. : спец. 07.00.01 «Історія України» / В.А. Гладуш. - К., 2000. -16 с.

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття / Я. Грицак. - К. : Генеза, 1996. - 360 с.

Грушевой К. С. Тогда, в сорок первом / К.С. Грушевой. - М. : Известия, 1979. - 271 с.

Державний архів Дніпропетровської області (далі - ДАДО). - Ф. 19, оп. 4, спр. 4, арк.35.

ДАДО. - Ф. 19, оп. 4, спр. 16, 39 арк.

ДАДО. - Ф. 19, оп. 4, спр. 52.зв., 94 арк.

ДАДО. - Ф.19, оп.4,спр.113, 88 арк.

ДАДО. - Ф.19, оп.4,спр.156, 28 арк.

ДАДО. - Ф. 19, оп. 4, спр. 130, 129 арк.

ДАДО. - Ф.19, оп.4,спр.253, 8 арк.

ДАДО. - Ф.19, оп.4,спр.1, 303 арк.

ДАДО. - Ф.19, оп.8,спр.252, 48 арк.

Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945) : сб. док. и матер. - Д. : Кн. изд-во, 1962. - 362 с.

Евгений Березняк рассказывает. Воспоминания майора Вихря. - К. : Довіра, 2010. - 184 с.

История Второй мировой войны 1939-1945 : в 12 т. - М. : Воениздат, 1973-1982. - Т 4. - 688 с.

Історія міст і сіл Української РСР: Дніпропетровська область. - К. : Головна редакція УрЕ АН УрСр, 1969. - 959 с.

Итоги второй мировой войны : сб. ст. / под ред. А. М. Кузина. - М. : АН СССР, 1957. - 436 с.

Красные партизаны: малоизвестные страницы истории (1941-1944 гг.) / сост. : Александр Гогун, Анатолий Кентий. - К.: Укр. изд. союз, 2006. - 440 с.

Косик В. Україна і Німеччини у Другій світовій війні / В. Косик. - Париж ; Нью-Йорк ; Львів, 1993. - 660 с.

Кучер В. І. Україна у Другій Світовій війні (1939-1945) : посіб. для вчителя / В. І. Кучер, П. М. Чернега. - К. : Генеза, 2004. - 272 с.

Лисенко О. Є. Дослідження історії Другої світової війни у сучасній Україні: основні тенденції та перспективи / О. Є. Лисенко // Український історичний журнал. - 2011. - № 4. - С. 165-195.

Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941-1944. - К. : Наук. думка, 1985. - Кн. 1. - 399 с.

Народные герои / сост. Л. Ф. Торопов. - М. : Политиздат, 1983. - 303 с.

Немятый В. Н. В борьбе за срыв грабительских планов фашистской Германии / В. Н. Немятый. - К. : Политиздат Украины, 1982. - 375 с.

очерки истории Днепропетровской областной партийной организации / редкол. И. В. Васильев, А. Ф. Батарина, и др. - Д. : Промінь, 1979. - 616 с.

Російський державний архів суспільно-політичної історії (м. Москва). - Ф. 17. Центральний комитет КПСС, оп. 88, спр. 101, 34 арк.

російський державний архів суспільно-політичної історії. Ф. 69. - центральний штаб партизанского движения. - Оп. 1. - Спр. 563. Справки ЦШПД и УШПД о состоянии партизанского движения на Украине в марте 1943 - августе 1943 гг. - 36 с.

Советская Украина в годы Великой Отечественной войны. 1941-1945. Док. и матер. : в 3 т. - К. : Політвидав України, 1985. - Т. 1. - 518 с.

Стахів Є. Іван Білик - «Кость» / Є. Стахів // Український самостійник. - Мюнхен, 1958. - Т. 1. - 437 с.

Тронько П. Подвиг твоих отцов. Из истории борьбы комсомольцев и молодежи Советской Украины против немецко-фашистских захватчиков в период Великой Отечественной войны / П. Тронько. - М., 1970. - 209 с.

Украинская ССр в Великой Отечественной войне Советского Союза : в 3 т. - К. : Политиздат Украины, 1975. - Т. 1. - 544 с.

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації (м. Москва). - Ф. 288, оп. 1, спр. 8, арк. 220-224; Ф. 866, оп. 1, спр. 9, арк. 34-35.

Чайковский А. С. За нами Большая земля. (Помощь советского тыла в организации народной борьбы против фашистских захватчиков на временно оккупированной территории Украины, 1941-1944 гг) / А. С. Чайковский. - К. : Вища шк., 1990. - 341 с.

Шайкан В. А. КПСС - организатор и руководитель коммунистического подполья в Приднепровье в годы Великой Отечественной войны (19411944 гг.) : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / В. А. Шайкан. - Д., 1989. - 18 с.

Размещено на Allbest.ru