Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького на сторінках волинської преси ХІХ-XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького на сторінках волинської преси ХІХ-XX століття

Розглядаються історичні публікації на сторінках волинської преси ХІХ - початку ХХ століття, що виступають покажчиком подій того часу, фактичного матеріалу та результатів історичних розвідок, присвячених проблемам історії козацтва та Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. А саме, в статті: виділено основні напрямки публікацій з даної тематики, проаналізовано змістове наповнення, визначено їх можливості для вивчення минулого волинського регіону та суспільної свідомості населення тогочасної Волині.

Вивчення історії козацтва України було і залишається актуальним, та постійно відкриває нові горизонти для наукових пошуків сучасних дослідників. Адже, козацтво виступало вагомим фактором, який протягом багатьох років справляв значний вплив на всі сфери політичного, економічного і культурного життя тогочасної України. Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького (1648-1657 рр.) була своєрідним

кульмінаційним моментом, який посприяв більш продуктивному розвитку і частковому втіленню ідей створення національної держави, української самовизначеності та самобутності.

Історико-краєзнавчі публікації ХІХ - початку ХХ століття на сторінках волинської періодики є покажчиком поточних історичних подій, фактичного матеріалу та результатів історичних розвідок, які в сукупності складають важливу, специфічну джерельну базу для вивчення даного питання та розуміння яким чином їх бачили дослідники того часу.

Результати досліджень волинської періодики знайшли своє відображення у наукових працях:

І. Мілясевич [1], К. Сидоренко [2], Н. Сарапин [2], В. Мороз [3], П. Опанащук [4], І. Ярмошик [5] та інш. Ґрунтовним доробком Науково-дослідного центру періодики Львівської національної бібліотеки імені В. Стефаника НАН України з даної тематики є науковий збірник: “Українська преса в Україні та світі ХІХ - ХХ ст.: історико-бібліографічне дослідження” у 2-х томах [6]. Проте на сьогоднішній день бракує цілісної історіографічної праці про історико-краєзнавчі публікації на сторінках волинської періодики ХІХ - початок ХХ століття. Тому комплексний огляд історичних матеріалів на її сторінках є актуальним і необхідним.

Завданням даної публікації є: історіографічний аналіз тематики та змісту історико-краєзнавчих досліджень історії козацтва та Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, визначення їх місця для сучасного вивчення минулого волинського регіону.

Джерельною базою цього дослідження для нас стали історичні статті таких періодичних видань Волинської губернії ХІХ - початку ХХ століття як “Волынские губернские ведомости”, “Волынские епархиальные ведомости”, “Волынская почта”, “Вестник Волыни”, “Волынская земля”, “Почаевский листок”, “Почаевские известия”.

У результаті фронтального огляду періодичних видань ми виокремили основні тематичні напрямки статей, які стосуються проблеми дослідження, а саме: опису військових сутичок і знакових боїв Визвольної війни; ролі козаків у захисті православної віри і церкви на території України; аналізу діяльності Б. Хмельницького, та проведенню паралелей і порівнянь між його політичною діяльністтю та інших козацьких ватажків, таких як: І. Мазепи, П. Дорошенко, П. Орлик, І. Брюховецький, К. Косинський, С. Наливайко, Г. Лобода, М. Залізняк, І. Гонта; вшанування подвигів козаків; фолькльорні та поетичні замітки; зображувальні ілюстрації з супроводжувальною історичною довідкою. Перейдемо до розгляду кожного напрямку більш детально.

Тодішнім читачам для розуміння козацтва, як історичного явища пропонувався ряд понятійних категорій. Наприклад, саме поняття “козак” розтлумачувалося наступним чином: “козаки - деды наши, угнетаемые поляками, которые часто должны были оставлять землю, хозяйство, домы свои, жен и детей и ополчатся на защиту” [7]. Або ж поняття “козацкий табор”: “останавливаясь на ночь они огораживались возами, окопывались рвами, устанавливали палатки, расставляли стражу - то козацкий табор” [7]. Автори досліджуваних статтей коротко інфомують про військові частини - полки, зброю козаків: “ружьями, саблями, а то просто топорами и косами защищались” [7], про Запорізьку Січ: “у них была своя крепость с пушками, свое начальство с гетманом во главе, своя церковь, крепость эта называлась Сечь Запорожская” [8].

Також для зацікавлення читацької аудиторії та більшої наглядності в цей час свого поширення набрали ілюстрації з супроводжувальною довідкою. Ці зображення були присвячені козацькій тематиці. Публіковували їх з просвітницькою метою для ознайомленням з історією становлення та розвитку Війська Запорозького. На них зображували устрій Запорізької Січі, відомих українських гетьманів, бойові дії, чи то просто типового козака, щоб читач мав уявлення про його зовнішній вигляд, одяг, озброєння. Так ми можемо звернути увагу на деякі з них: “Козацька Рада” [9], “Сечь Запорожская” [8], “Козацкий табор” [7], “Как отбивается последний казак” [10], “Памятник Богдану Хмельницкому” [11], “Малоросийский козак” [12].

Група статей присвячувалася опису військових сутичок і знакових боїв Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Автори даних заміток давали можливість читачу зануритися в хід історичних подій, бойові баталії, описували місця, де вони відбулися, а потім актуалізували необхідність вшанування подвигів козаків. Даний заклик пронизував кожну з публікацій. Адже, в ті часи багато цих історичних пам'яток були занедбані.

Так у замітці “Битва под Пляшевой” [12] розповідалося про хід Берестейської битви (18 червня - 30 червня іб51 р), в якій брали участь: з одного боку - Військо Запорозьке на чолі з Б. Хмельницьким і союзне йому кримськотатарське військо на чолі з Ісламом ІІІ Ґераєм, та військо Речі Посполитої під керівництвом Яна Казимира - з іншого.

Автор, який не зазначив свого імені досить детально переповів хід битви, навів численні деталі. Його розповідь дуже емоційна. Прослідковується, що симпатії дослідника були явно на боці козаків, він підкреслював їх мужність, героїзм, самопожертву у боротьбі за рідну землю і особливо православну віру: “козаки бились до последней возможности и тысячами клали свои головы”, “предпочитали лучше утонуть, чем достаться врагам”, “все они до одного там полягли”. Він, зазначав, що в цій битві загинуло більше 30 тис. захисників. І на завершення історичної довідки оповідач палко закликав читачів: “Теперь мы собираемся отблагодарить тех, кто остался не погребенным по злой воле врагов наших - ляхов”. При цьому для порівняння вшанування нами і поляками своїх воїнів зазначалося про те, що поляки побудували “берестечский костел, с того времени со значением католической лавры на Волыни”, куди вони за словами автора “русских крестьян заманивали по средствам лжи, будто у одной из статуй в костеле вырастают на голове волосы”.

В статті “Братья малороссы!” [13] священник Віталій також згадував події 1651 р. та козацькі могили, що залишись по тому під Пляшевою (Дубнівського повіту поряд з м. Берстечко). “Более тридцати тысячи козаков легло тогда на полях под Пляшевой - весь цвет, вся сила народа нашего. Телами ихь покрыта была земля на несколько верст, и никто не решался их похоронить, боясь поляков. Долго потом белели те поля от костей козацких, как от снега”. Оповідач описав географічні особливості території бою, і згадав про подвиг останнього козака. За словами автора він сів в човен і почав пливти, коли його обступили і хотіли взяти в полон з закликами: “Здавайся, мы дадим тебе жизнь!”. Козак рішуче відповів ворогам: “Не нужно мне вашей милости, зачем жить без воли?” і був вбитий. Автор з сумом зазначав, що над могилами героїв не було навіть дерев'яного хрестика і територія належала приватній особі. Як підсумок він пропонував позиційні рішення: “выпросить или выкупить дорогое место; поставить памятник; каждый год собираться и поминать; выстроить часовню или церковь”.

Заклик вшанування подвигів козаків прослідковується і в наступних статтях “Повинні ми поставити пам'ятник прадідам нашим козакам під Пляшевой” [14], “Козацкие могилы под Пляшевой” [10] та “Забытыя могилы” [15]: “С горестью покинул я те места, где столько когда-то мужества и любви горело в сердцах людей, шедших на верную смерть ...где теперь такое запустение” [15].

Визначити, що слугувало джерельною базою для написання цих історико-краєзнавчих публікацій досить важко, але в деяких з них ми знайшли частково відомості про це. Наприклад, в статті “Козацкие могилы под Пляшевой” [10] про Берестейську битву сам дослідник зазначив про використані ним праці і порекомендував читачам більш детально ознайомитися з ними: Д. Бантиш-Каменського “История Малороссии”, М. Аркаса “История Украины-Руси”, М. Теодоровича “Историко-статистическое описание церквей и приходов волынской епархии”.

Неабиякий емоційний вплив на читацьку аудиторію справляли фольклорні та поетичні замітки, які набрали свого поширення на сторінках періодики того часу. Так, наприклад, вірш “Где вы, Орлы Русские сизокрылые?”: “Собирали Русь предки наши витязи. Устилали они степи своими косточками, Поливали поля своею кровью алою. Все для нась только, Русскихь правнуков. Заповедали намь, своим правнукам. Хранить землю святую Русскую, Не отдавать ни пяди кормилицы” [16]. В цих літературних творах ми можемо прослідкувати характерну, хоч завуальовану, але загальну ідеологічну проросійську спрямованість. Адже, не можливо залишити не поміченим наголос на намаганні віднести феномен і заслуги козацтва до “Великороссии”.

Наступний, не менш патріотичний, вірш Короната Стефановича “Про що плакалы - говорылы козацьки могилы”: “Сыдив я и день... Пидо мною. Чорнилы козацьки могылы; В той вечер воны меж собою. Тыхенько про щось говорылы. Прыслухався: тож воны плачуть, Що чурстви на свети так люде, Що биднии, вдяки не бачать. Видь ныхь, и колы вона буде?” [17].

Прикладом поезії даної тематики є вірш українською мовою Т. Шевченка: “Ой чого ты почорніло зеленее поле? Почорніло я оть крові. Почорніло я оттого, Що вкругь містечка Берестечка, На чотыре мьілі, Мене славні козаченькі. Своімь трупомь вкрыли” на шпальтах газети “Почаевский листок” [10]. Цікавим є те, що автор замітки не посилається на творця літературного твору, а підписав його просто “песня” - як приклад фольклору. Таке явище могло бути спричинене наслідками прийняття Валуєвського указу 18 липня 1863 р. в якому зазначалося “...никакого особенно малороссійскаго языка не було, нет і быть не может” цей документ значно обмежив свободу друку і слова українських журналів і газет.

Данні краєзнавчі замітки мали пізнавальне і водночас морально-виховне значення та як показала історія дали свої очікувані плоди. На цих місцях будувалися каплиці та церкви, де здійснювалися молебні, для вшанування пам'яті загиблих козаків. Під кінець 1914 р. в с. Пляшева (сучасна Рівненська область) було побудовано заповідний комплекс, що і зараз продовжує існувати і носить назву “Національний історико- меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви” або “Козацькі Могили”. В 1912 р. на о-в Журавлиха перенесли з с. Острова церкву св. Михайла (XVII ст.). А у 1910-1914 рр. побудували церкву св. Георгія Переможця. Про ці події знаходимо також згадки: “Иконостас главного георгиевского алтаря будет изготовлен из красного шлифованного гранита подряд сделан за 2700 руб., большой войсковый колокол вь 800 пудов изготовит финляндский завод за 16 т. руб.; член государственной думи Григорий Николаевичь Беляев пожертвовал старинной козацкой церкви паникадило вь 300 руб.” [18].

Аналіз наступної групи статей, дав можливість показати значення козаків в захисті православної віри і церкви на території України.

Так, в історико-краєзнавчій статті “Типы деятелей православия на Волыни. Казачество и Богдан Хмельницкий” [19] знаходимо наступне підтвердження цьому: “Казачество имело для защиты Православия такую военную силу которой лишены были все другие сословия”. В ній головна увага зосереджувалася на постаті Б. Хмельницького, зокрема щодо його бою під Жовтими водами (19 квітня - 6 травня 1648 р.), під Корсунем (15 - 16 травня травня 1648 р.), під Зборовим (серпень 1649 р.), під Берестечком (червень - липень 1651 р.).

У наступному дослідженні “Социнианское движение на Волыни”, яке дотичне до вивчення проблем захисту віри православної козаками і спротиву інакомислячим автор О. Фотинський [20] аналізує розповсюдження соціанських ідей на Волині, та зазначає про несприйняття ії козацтвом.

У звітній публікації Ф. Бельского “Обь исторических памятникахь Волыни, какь средствахь объединения и патриотическаго воспитания народа” [18] піднімалися питання зовнішніх відносин Речі Посполитої і Російської імперії, а також їх вплив на Волинську губернію. Засуджувалося розповсюдження польської пропаганди для окатоличення православного люду. І як протидія цьому пропонувалося “могущественное средство - исторические памятники... в несчетном количестве, создавались мученические венцы под Берестечком в Пляшевой, Дубне и Луцке, Заславе и Староконстантинове, Житомире и Кодне”. Визначальну роль серед таких пам'ятників “русской народности” надавали “Украине с Запорожской Сечью, которая возникала как новый толчок к жизни. Сюда стекалось все, что дорожило своей свободой, пренебрегало опасностью, лишь бы сохранить то, что что считалось выше всякого блага - народность и веру” [18]. Серед таких славних пам'ятників в статті перераховувалися і вже вище згадувані Пляшевицькі могили під Берестечком.

Ще одним із прикладів засудження поширення католицизму слугують думки священника, який скорочено означив себе “И. Пор”. В замітці “Берегите казачество - в нем спасение России” [21] викладає своє бачення проблеми: “Есть казаки перешедшие вь жидовскую веру и все же остающиеся вь казачьем сословии, зарегистрировалось 72 жидовскии фамилии” і тут же пропонує шляхи вирішення цієї проблеми: “исключать из войска исповедующих іудейскую веру казаков. Казаком может бить только православний, единоверец, старообрядец и даже мусульманин, но ни вкоем случае не жид”.

Замітка “Мазепинцы и Богдановцы” [22] дає нам більш показовий і оціночний аналіз діяльності Б. Хмельницького.

З перших рядків статті були згадані і засуджені наступні вже опубліковані дослідження: “Украинская опасность”, “Самостийность Украины”, “Мазепинское движение”. За словами автора в них “истинно-руские” письменники дозволяли собі: “призывать правительство и разного рода черносотенные группы к открытой борьбе всеми возможными средствами с так называемым украинским движением”. До цієї когорти відносили представників української преси, українських наукових і культурно-просвітницьких товариств і взагалі всіх тих хто проявляв свої симпатій до національного відродження українського народу. Мета цього руху визначалася наступним чином: “отделение Малороссии от Великороссии”. Зазначалося про введення представниками цього руху таких понять як “мазепинцы”, “мазепинство”, “мазепинское движение”, тобто, як ми бачимо, похідних від імені гетьмана І. Мазепи (1639-1709 рр.). Інша ж частина, південноросійські чорносотенці українського походження, називали себе “богдановцами”. Таку назву, зазначає автор, запропонував “киевский “украинец” гражданин Савенко” намагаючись відмежуватися цим від “изменников- мазепинцев”. Нами ж було з'ясовано, що “громадянин Савенко” ніхто інший як А. І. Савенко (1874-1922 рр.) відомий в той час російський політичний і громадський діяч, публіцист, журналіст, більше того один із засновників Київського клубу російських націоналістів (1908-1918 рр.), провідний ідеолог російського націоналізму і малоросійської ідентичності на Україні на початку XX століття. Його численні політичні замітки були своєрідним викликом українству і українському націоналізму. Виходячи з цього, його цілі в даному запровадженні стали для нас цілком зрозумілими.

Сам автор досліджуваної нами статті, нажаль не відомий, вказує на помилковості вище описаних термінів даних цим ідеологічним рухам. Зробив він це за допомогою порівняльного аналізу діяльності гетьманів України, їх поглядів і кроків, щодо державницької ідеї, таких як: І. Мазепи, Б. Хмельницького, П. Дорошенка, П. Орлика, І. Брюховецького.

Ми припускаємо, що він був одним із послідовників поглядів історика М. Грушевського. Про що свідчить, підкріплення його висновків історико-публіцистичними коментарями наставника з “Літературно-наукового вісника” і більше того він підписав саму статтю його ініціалами, скоріше за все через страх переслідування за сміливі промови про державницьку самовизначеність України, висвітлені на сторінках волинського видання.

Наведемо найбільш актуальні для нас оцінки постатті Б. Хмельницького: “Б. Хмельницький - ярко выраженный автономист, сознательный носитель идеи украинской государственности, понимал отрицательное отношение Москвы к украинской автономии, искал поддержку у других государств”. І як ми знаємо, зупинився він на союзі зі Швецією. В статті проводиться паралель між союзом Б. Хмельницького з Швецією проти Польщі і потім встановленого союзу І. Мазепою - “это было определенно только возобновление союза, он пошел по следам своего предшественника”. Ці події висвітлені на основі знайденої в шведських актах декларації українським істориком М. В. Молчановским (1858 - 1906 рр.). “Мазепа не вполне заслуженно попал в роль классическаго представителя украинскаго ирридентизма, и уж совсем абсурдным нужно признать противопоставление ему Богдана, как представителя московской лояльности”. Автор наголошував, що в історії були представники з більш радикальними поглядами щодо української державної ідеї, які значно різкіше і сильніше висловлювалися ніж І. Мазепа: “У Мазепы для такой роли не было ни трагической стойкости Дорошенка, ни безпредельной выносливости Орлика... что он скрывал в тайниках своей души осталось для нас скрытым он плыл по течению московского центризма”. Тому спроби протиставити Б. Хмельницького “мазепинцам” і зробити його “патроном” по знищенню українського сепаратизму були безуспішними. До того ж автор з співчуттям ставиться і до самого І. Мазепи: його запізніла зміна і переорієнтація поглядів в захисника української свободи від “московского тиранскаго ига” не дала очікуваного результату і сама ж влада Російської імперії зробила з нього трагічну фігуру “свалив на его голову все грехи украинскаго мира, проклявши его страшными клятвами, как неслыханного злодея”.

Як бачимо, для одних історичних діячів виникали гострі конфлікти з політикою Російської імперії, інші осуджували її дії, але при цьому все ж не переставали бути прибічниками державного зв'язку Росії з Україною, та спільним для них було одне “ни они, ни все украинское общество, ни весь народ украинский, не отказывались от своей национальной физиономии, исторически сложившейся особенности” [22].

Для періодичних видань “Волинских губернских ведомостей” і “Волынских епархиальных ведомостей” були характерні краєзнавчі дослідження історії сіл і міст та опублікування відповідних статей. Так серед фактажу цих статей ми проаналізували оцінки діяльності козацького війська на території Волині під час бойових дій проти Речі Посполитої, а саме їх вплив на зміну особливостей розташування населених пунктів чи їх поселенців.

В статті “Заметки о селе Бачмановке и ея окрестностяхь” автор Жолтовский пише: “Смуты происходившие в 17 веке, по случаю восстания козачества, а с ним и всего малорусского народа против поляков, на защиту угнетенной народности и веры православной, произвели в Бачмановке эту перемену... селение было одним из театров войны, ожесточенные поляки и необузданные татары, призванные Хмельницким на помощь, не щадили здесь ничего. Одни из мщения, другие по необузданной алчности к грабежам и обогащению предали здесь все огню и мечу.устрашенные жители покидали всё и бежали” [23]. Це було тим самим наслідком дозволу хана вільно спустошувати край, повертаючись назад. До того ж як ми знаємо хан Іслам-Гірей намагався проводити політику “рівноваги сил”, що сприяла б взаємному виснаженню України й Польщі та надавала б можливість Криму відігравати провідну рольу Південно-Східній Європі.

На основі проведеного дослідження, робимо висновок, що волинська періодика ХІХ - початку ХХ століття містить цікаві історико-краєзнавчі публікації, які стосуються історії козацтва та Визвольної війни. Відображення цієї проблематики в тогочасних засобах масової інформації засвідчує інтерес українського читача до козацтва. Як правило, статті даної тематики містять оглядовий аналіз та не є фахово-науковими, але вони досить важливі в плані вивчення ментальності волинського суспільства і тих хто писали данні статті, а саме - священиків і чиновників керівних структур Волинської губернії. Дослідження супроводжуються патріотичним пафосом, переважно з позицій російської державності і російського православ'я, іноді навіть з нотками антисемітизму і антиукраїнства.

історичний преса козацтво

Література

історичний преса козацтво

1.Мілясевич І. В. Періодичні видання Волинської губернії ХІХ - початку ХХ століття: Історико-бібліографічне дослідження / І. В. Мілясевич; наук. ред. М. М. Романюк. - Львів, 2004. - 376 с.

2.Мороз В. В. Преса Волинської губернії та загальноімперська періодика кінця XIX - поч. XX ст. [Електронний ресурс] / В.В. Мороз // Збірник навч.-метод. матеріалів і наукових статей історичного факультету. - 2007. - Вип. 13. - С. 37 - 43.

-Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znmm/2007_13/R1/ Moroz.pdf.

3.Сидоренко К., Сарапин Н. Становлення та розвиток преси Волинської губернії / К. Сидоренко, Н. Сарапин // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. - Львів, 2002. - С. 11 - 16.

4.Опанащук П. В. Преса як фактор повсякденного життя населення Волині на поч. ХХ ст. [Електронний ресурс] / П.В. Опанащук // Наукові записки з історії України: Збірник наукових статей. - Вип. 29. - Переяслав-Хмельницький, 2012. - С. 142 -146. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NZzUI/2012_29/142_146.PDF

5.Ярмошик І. І. Історія українського козацтва в дослідженнях волинських краєзнавців друг. полов. ХІХ ст. / І. І. Ярмошик // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. - К.: 2002. - Вип. 11. - С. 221 - 224; Ярмошик І. І. Історія українського козацтва в дослідженнях Ореста Фотинського (1862 -1931 рр.) / І. І. Ярмошик // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. - К.: 2004. - Вип. 13. - С. 171 - 175.

Размещено на Allbest.ru