Особливу категорію становили вузівські багатотиражні газети. Студенти завжди були в авангарді суспільних процесів, їм властивий вищий рівень критичної рефлексії, здатність до самостійності суджень. Тому невипадково Головліт УРСР у травні 1957 р. констатував: “З матеріалів, вміщених у багатьох номерах цих газет, вимальовується досить неприваблива картина. Газети пишуть про те, що серед студентів процвітає пияцтво й хуліганство, що студенти займаються крадіжками, що політичний рівень студентської молоді невисокий, що мають місце виступи проти основ соціалістичного ладу, проти дружби народів, що навіть викладачі допускають політично шкідливі висловлення тощо” [34, арк.40].

Газета Дніпропетровського медуніверситету “Відмінник навчання” в номерах від 31 січня і 5 та 7 лютого 1957 р. повідомляла про систематичні зриви політінформації в 19 групі санітарно-гігієнічного факультету, про спроби бойкотувати політінформацію в 3 групі 3 курсу лікувального факультету.

Скандальні наслідки мала публікація у газеті “Радянський студент" Львівського політехнічного інституту, де у рубриці “Цифри і факти" з'явилась інформація, що “в 1954 р. колгосп ім. Молотова одержав прибутку 240 000 крб. На трудодень тоді було виплачено 54 коп. ” Головліт ставив риторичне питання: “Невже редколегії і керівництву інституту не зрозуміло, що публікація подібних даних політично недоцільна, навіть шкідлива? ” [34, арк.30].

В умовах “холодної війни" преса мала послугувати знаряддям переконування населення у перевагах соціалістичного способу життя і жахливих негараздах, злиднях, соціальній несправедливості капіталістичного світу. Не маючи можливості перевірити достеменність тез, досягався ефект апріорної віри.

Однак у багатотиражних газетах публікувалися й такі випадки. Наприклад, у багатотиражці Львівського медінституту “За передовий вуз" (№ 2, 3, 4 за січень 1957 р.) вміщені 3 великі статті професора Т. Глухенького “Подорож навколо Європи”. “В Італії автор побачив музеї, пам'ятники, фонтани. У Ватикані - музей, де зберігаються чудесні скульптури й картини Мікеланджело і Рафаеля, а також грандіозний собор святого Петра. У Греції - храм Зевса, театр Діоніса, залишки Акрополя й Парефрона. У Туреччині - султанський палац, який зараз є музеєм, і мечеть айя-Софія. Естетичної і культурної цінності ця публікація, однак, у контролюючих структур не викликала. Вердикт сформульований був чітко: “Убогості трудового люду цих країн, безжалісної їхньої експлуатації поважний мандрівник у професорському званні не побачив і студентам про це не говорить” [34, арк.31].

Загалом новини з-за кордону, представлені в різноманітних формах - від коротких повідомлень ТАРС до об'ємних аналітичних статей, були одними із найбільш популярних газетних розділів у читачів. Деякою мірою підвищена увага до подій за рубежем відволікала населення від внутрішніх проблем. Жителі СРСР найчастіше мали краще уявлення про те, що відбувається далеко за межами країни, аніж про внутрішньодержавні події. Переконання про загниваючий Захід, масове безробіття, приниження негрів та інші стереотипи були надійно імплантовані у масову свідомість. Тому вірш, який 14 березня 1965 р. надрукувала газета “Радянська Україна" у рубриці “З-за океану. Слово далекого друга”, на перший погляд, абсолютно був сумісний з думками значної маси населення України.

Наведемо текст цього вірша під назвою “Дума канадського українця”, написаний автором з Торонто Петром Собків (підкреслення наше - Ю. К.).

Нема в Канаді соловейка ані зозуля не кує - минають роки, а серденько од болю крається моє.

Свобода є лиш на папері, калитка тут - і бог і цар, акули жадні мільйонери людей трактують як товар.

/ з думи-думки ти не сходиш Вкраїно, раю наш земний, -

люблю тебе і всі народи, які ввійшли в Союз міцний

Хвала йому, велика шана і_честь, і слава, і привіт - в Кореї, в Африці, в Гавані і_там, де пада старий світ

Юнь, вічна сонячна зі Сходу дорогу стелить в майбуття, несе планети всім народам окрилене нове життя.

О! Час бурхливий, космокрилий! тебе нікому не спинить - атомні ядернії сили ми змусим мирові служить.

/ на землі усій, на новій

тоді не буде - “ми" і “ви”:

у щасті, радості на волі

тоді ми будем всі - брати! [39, с.4]

У вірші, де, на перший погляд, немає ворожих ідейних поглядів, в замаскованій формі містився заклик до боротьби з росіянами, поляками та євреями. З перших літер кожного рядка оригіналу складається фраза: “На москалів, ляхов і юд точіть ножі і там і тут”. Але, при редагуванні вірша в редакції, в нього були внесені поправки, внаслідок чого слова “точіть ножі” випали з тексту.

Публікація цього, як пізніше виявилося акровірша, призвела до розгляду цього питання на рівні Президії ЦК Компартії України і особисто П. Шелеста. “Не маючи жодних відомостей про автора і не вивчивши ретельно форми твору, редакція поспішила вмістити його на сторінках газети і, таким чином, розповсюдила політично шкідливий, націоналістичний твір. Цей випадок є наслідком безтурботного і легковажного ставлення працівників редакції до своїх обов'язків”, - вказував у листі до П. Шелеста секретар ЦК з ідеологічної роботи А. Скаба [35, арк.34].

Наведений приклад є демонстрацією прихованого спротиву, який діаспора намагалась чинити, розраховуючи на вдумливих і уважних читачів. Поряд з езоповою мовою, самвидавною пресою такі приклади хоч і були поодинокими, однак мали вагомий вплив на критично мислячих громадян.

Неодмінною складовою змісту радянської преси була боротьба з релігією і церквою та проведення науково-атеїстичної пропаганди. Однак слід відзначити, що редактори і дописувачі газет нерідко за “викриттями" і висміюваннями релігійних пережитків отримували зворотній ефект.

Відділ пропаганди і агітації ЦК КП України у серпні 1959 р. визнавав: “захоплюючись викриттям морально-побутової сторони життя священнослужителів, окремі газети часто забувають про ідейний зміст і ідейну направленість атеїстичної пропаганди. Більше того, в газетних матеріалах втрачається почуття міри, допускаються перебільшення, грубі вислови, які ображають почуття віруючих і служителів культів" [5, арк.31].

Так, Львівська обласна газета “Вільна Україна" 1959 р. надрукувала комедію-сатиру “Паніка в небесах”. В першій картині комедії показується, як ангели грають у “двадцять одно”, разом з апостолами Петром і Павлом, п'ють нектар зі спиртом, що його викрала у бога Марія Магдалина. Сп'янілі апостоли і ангели галасують пісню:

“Кришталева чаша, срібная Креш,

Пити чи не пити - все умреш" [5, арк.32].

Інший приклад сатири, в якій відображається ставлення богів до комуністів:

“Марія. Е, ви нічого не знаєте. Георгій сказав, що Саваоф гримів сьогодні на сонмищі (передражнює басом): “Комуністів я не боюся, вони не агресори. А американські монополісти - агресори, вони склепали собі НАТО і СЕАТО та готуються до імперіалістичних розбоїв, хоч і моляться мені вранці і ввечері. Отож, - сказав бог, - ситуація на земному падолі така, що треба сподіватися агресії Атлантичного боку також проти неба. Імперіалістам потрібні колонії, а колоніальний режим на землі розпадається, і агресори хоч не хоч полізуть війною на небо”. А що ви думаєте? - сказав побідоносець. - загроза істинна" [5, арк.32].

Очевидно, що ці сатири не могли допомогти віруючим позбутися релігійних переконань. Навпаки, викликали обурення і невдоволення віруючих, ображали їх почуття, насторожували по відношенню до матеріалів на антирелігійну тематику.

Примітивізм і вульгарність вирізняє низку матеріалів антирелігійного спрямування.

Обласна газета “Київський комсомолець" 14 грудня 1958 р. втрутилась у сварку двох попів - Іваника і Жупінаса, які не помирилися за приход. З приводу цього вона опублікувала статтю, де є такі рядки:

“Ой ти, попе Жупінас, верни гроші, що вкрав у нас.

За погрози, Жупінас,

Поцілуй у. нас" [5, арк.33].

14 липня 1959 р. сваркою попів Іваника і Жупінаса перейнялася і “Літературна газета”. Надрукувавши чималий фейлетон “Житіє отців у Мусійках”, редакція деякі місця в ньому буквально повторила з комсомольської газети.

Мали місце факти й іншого характеру, коли газети, критикуючи служителів релігійних культів, необачно викривали справжнє моральне обличчя інших осіб, які не мали б стати мішенню сатири у пресі, у т. ч. представників робітничого класу.

Газета “Радянська Донеччина" (Сталіно) 14 червня 1959 р. в статті “Билиця про попа і його шофера”, маючи намір критично відобразити життя попівської сім'ї, надрукувала скаргу шофера Пізюнова, якого піп звільнив з роботи. Пізюнов у свій час працював прохідником у шахті, а до попа шофер потрапив тому, що, як він пише, “ніколи не працював у церкві, а це його дуже цікавило”. У скарзі він цинічно розповідає про різного роду брудні пригоди та про одну з умов, яку йому поставили матушка і попівська дочка.

“Вони у мене питали, чи я буду робити їм послуги, від яких більшість шоферів відмовляється, за що їх виганяють з роботи. Я довго не роздумував і на всі запитання відповідав позитивно, тобто: так, буду. Які вони мені пропонували робити послуги? Про це навіть соромно писати, але я гадав, що це просто випробовують мене. “Та й, якщо це навіть і справді, так чому б не поухаживать за старою людиною чи за молодою дочкою один або два рази у місяць? ” - подумав я. Я дав згоду чесно і безпринципіально виконувати все, чого вони забажають" [5, арк.35].

Примітно, що у своєму листі до газети Пізюнов просить редакцію допомогти йому. повернутись до попа на роботу. І газета охоче взялась виконувати прохання скаржника. “Сподіваємось, - пише вона, - що профспілкові органи скажуть своє авторитетне слово”.

Вочевидь, ця скарга викликає більше обурення проти Пізюнова, ніж проти попа, тож про антиклерикальний ефект таких публікацій можна говорити лише умовно.

Низький ідейний і літературний рівень матеріалів на антирелігійну тематику партійно-радянські структури пояснювали малодосвідченістю, а часом і політичною непідготовленістю працівників.

В умовах монополії на ЗМІ певним умовним замінником альтернативного джерела інформації виступало її спростування, тобто газета сама визнавала неправдоподібність матеріалу, надрукованого раніше.

Наприклад, 7 червня 1964 р. в газеті “Київська правда” був опублікований уривок з повісті В. Покотила “Зрілість”. В редакційній передмові до уривка говорилось: “На сторінках повісті В. Покотила “Зрілість" розгортаються хвилюючі картини боротьби партизанів та підпільників Київщини проти фашистських загарбників у роки Великої вітчизняної війни. Повість написана на фактичному матеріалі.". Не минуло й тижня після опублікування уривка, як редакція одержала листа від бишівських читачів. Вони з гнівом та обуренням писали, що в період окупації В. Покотило служив поліцаєм у районній поліції.22 листопада газета опублікувала спростування, зазначаючи, що “Надавши сторінки газети для писань Покотила, редакція допустила грубу помилку. Надрукуванням цього виправляємо її і просимо вибачення у читачів" [18, арк.127].

Наведений приклад був типовим і, на перший погляд, може свідчити про демократизм радянської преси. Однак, слід звернути увагу, що загалом спростування часто йдуть зі значним запізнюванням, тому в підсумку вони не завжди викликають ефект. Найчастіше спростування займає невеликий обсяг, так що читач може його не помітити. Крім того, спростування будь-якої інформації неминуче включає дві частини:

1) доведення до аудиторії спростовуваного повідомлення і 2) його викриття. При цьому небажана інформація доходить і до тих, хто раніше з нею знайомий не був.

У цілому, в історичному процесі, що аналізується у статті, відчутними є прагнення партійно-радянських структур через пресу вирішити паралельно кілька взаємопов'язаних цілей. По-перше, знищити чи принаймні вихолостити історичну пам'ять. На думку В. Масненка, найлегшим варіантом навіювання є пропагандистська робота з аудиторією з невисоким рівнем особистісної історичної пам'яті [41, с.52]. Для цього у періодиці поступово замінювався історико-культурний національний субстрат (до рівня етнографічних особливостей), який поглинався інтернаціональною і загальносоюзною риторикою.

По-друге, за низького рівня історичної пам'яті газетно-журнальними виданнями нав'язувалися ерзац - замінники у вигляді марксистсько-ленінської ідеології, політики атеїзму, класової боротьби, що не передбачали у доктринальній частині міркувань і дискусій, відтак конструювались засади нівелювання здатності населення до критичного мислення. У соціальній психології цей феномен загальновідомий і доведений численними експериментами. Відомий соціальний психолог Д. Майерс влучно формулює цю особливість - “упередження проти доказів”: люди не схильні шукати інформацію, яка може спростувати, заперечити те, у що вони вірять [42]. За таких умов створюється психологічний, емоційний комфорт для людини, у нашому випадку - читача.

Звичайно, не можна оцінювати роль радянської преси виключно з негативних позицій. Друкована журналістика сприяла розширенню кругозору, виконувала освітні, інформативні, розважальні функції. Однак, будучи віддзеркаленням і водночас рупором соціально-політичного ладу, створюючи, регулюючи, дозуючи та направляючи потік інформації у потрібному напрямку, радянська влада здійснювала конструювання масової суспільної свідомості тоталітарного зразка. При цьому формується і консервується набір архетипів, втрачається національна ідентичність та історична пам'ять, нівелюється вміння і потреба критичного мислення, що у своїй синергії призводить до виховання людей, нездатних до самостійної позиції і опору, схильних до конформізму, авторитетів, патерналізму з боку держави. Ці риси мислення і поведінки формувались і виховувались цілком свідомо і послідовно, з залученням всього ідеологічного арсеналу. Преса відігравала у цьому багатоструктурному процесі вагому роль.

На цьому тлі вплив радянської преси не слід, звичайно, переоцінювати. Відносний характер цього явища продемонстрував, серед іншого, самвидав, який продукували, наражаючись на кримінальне і карально-психіатрічне переслідування, дисиденти. Зрештою, альтернативна (неформальна) преса у добу “перебудови" швидко викликала довіру громадян, які відчули фальш від офіційної преси. Саме в “перебудовчу” епоху набув поширення через свою актуальність діалог із твору М. Булгакова “Собаче серце”: “Преображенський: Якщо ви піклуєтеся про своє травлення. боже вас збережи - не читайте до обіду радянських газет. Борменталь: Гм. Так адже інших немає. Преображенський: От ніяких і не читайте. Ви знаєте, я зробив 30 спостережень у себе в клініці. І що ж ви думаєте? Пацієнти, що не читають газет, почувають себе чудово. Ті ж, яких я спеціально змушував читати “Правду”, - втрачали у вазі. [.] Мало цього. Знижені колінні рефлекси, кепський апетит, пригноблений стан духу”.

Джерела та література

1. Колісник Ю.В. Формування суспільної свідомості журнальною періодикою УРСР (1950-1980 рр.): монографія / Ю.В. Колісник; Київ. нац. ун-т ім.Т. Шевченка, Ін-т журналістики. - К., 2008. - 290 с.

2. Кулик В. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки / В. Кулик. - К.: Критика, 2010. - 656 с.

3. Стровский Д.Л. Использование стереотипов в содержании советской прессы как фактор ее манипулятивного воздействия / Д.Л. Стровский. - Режим доступа: https: // www.academia.edu/223154/_

4. Хітрова Т.В. Національний контекст формування радянської історичної свідомості засобами друкованої пропаганди / Т.В. Хітрова // Держава та регоіни. Серія Соціальні комунікації. - 2011. - №1. - С.98-101.

5. Центральний державний архів громадських обєднань України (далі - ЦДАГО). - Ф.1. - Оп.70. - Спр.2413. - 224 арк.

6. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.70. - Спр.2558. - 96 арк.

7. Лист до ЦК КПРС про збільшення кількості періодичних видань в Україні.17 грудня 1968 р. // Петро Шелест: “Справжній суд історії ще попереду” / Заг. ред. та вступ Ю. Шаповала. - К.: АДЕФ-Україна, 2011. - C.813-815.

8. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.25. - Спр.2401. - 71 арк.

9. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.5901. - 140 арк.

10. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф.5172. - Оп.2. - Спр.68. - 226 арк.

11. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.25. - Спр. 2050. - 48 арк.

12. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.70. - Спр.2349. - 218 арк.

13. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.25. - Спр.1883. - 167 арк.

14. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.3799. - 39 арк.

15. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.4703. - 219 арк.

16. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.5483. - 178 арк.

17. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.4262. - 218 арк.

18. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.5901. - 140 арк.

19. Єкельчик С. Історія України. Народження модерної нації / С. Єкельчик. - К.: Laurus, 2011. - 376 с.

20. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.6222. - 85 арк.

21. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.6284. - 60 арк.

22. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.4157. - 522 арк

23. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.3773. - 81 арк.

24. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. - Ф.590. - Оп.1. - Спр.614. - 97 арк.

25. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.70. - Спр.2382. - 126 арк.

26. Каганов Ю.О. Радянський мовний дискурс: політико-ідеологічні особливості та протидія / Ю.О. Каганов // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя: ЗНУ, 2012. - Вип. XXXII. - С.267-272.

27. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.70. - Спр.2250. - 96 арк.

28. Маковійчук І.М. Преса Радянської України в умовах розвинутого соціалізму. - К.: Наук. думка, 1978. - 229 с.

29. Вычуб Г.С. Письма трудящихся в системе массовой работы газеты / Г.С. Вычуб. - М.: Издательство МГУ, 1980. - 39 с.

30. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.25. - Спр.2545. - 85 арк.

31. ЦДАГО. - Ф.244. - Оп.1. - Спр.106. - 135 арк.

32. Скэммел Майкл. Цензура: личная точка зрения. - Режм доступа: http://krotov. info/lib_sec/18_s/ske/mmel. htm

33. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.3774. - 274 арк.

34. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.4604. - 175 арк.

35. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.6001. - 113 арк.

36. Карасик В.И. Концепт как индикатор эпохи (“очковтирательство”) / В.И. Карасик // Политическая лингвистика. 2009. - №

37. 30. - С.9-13. - Режим доступа: http://joumals. uspu.ru/i/inst/ling/ling30/ling_30_1. pdf

38. Чемякин Ю.В. Истоки и основные периоды развития российских корпоративных медиа / Ю.В. Чемякин // Известия Уральского федерального университета. Сер.1, Проблемы образования, науки и культуры. - 2013. - № 1 (110). - С.78-86.

39. ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.24. - Спр.6139. - 79 арк.

40. Дума канадського українця // Літературна Україна. - 1965. - 14 березня.

41. Преса Української РСР, 1918-1985: стат. збірник / Держ. ком. Укр. РСР у справах вид-в, поліграфії і кн. торгівлі, Кн. палата України ім. Івана Федорова. - Х.: Вид-во Кн. палати УРСР, 1986. - 176 с.

42. Масненко В. Історична пам'ять як основа формування історичної свідомості / В. Масненко // Український історичний журнал. - 2002. - № 5. - С.49-62.

43. Майерс Д. Социальная психология / Дэвид Майерс; пер. с англ. - СПб.: Питер, 1997. - 688 с. - Режим доступа: http://soc-work.ru/wp-content/uploads/2010/12/Давид-Майерс-Социальная-психология. Pdf

Размещено на Allbest.ru