Командний склад приватних військ князя Владислава Домініка Заславського протягом 1632-1656 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Командний склад приватних військ князя Владислава Домініка Заславського протягом 1632-1656 рр.

Гаврилюк І.В.

В Європі під час розпаду середньовічної моделі організації війська та переходу до практики формування державних армій приватні підрозділи можновладців залишалися одними з небагатьох стабільно існуючих збройних формацій. Протягом XV ст. вони поступово перетворювалися на особисті гвардії того чи іншого достойника. В Короні Польській та Великому князівстві Литовському (далі - ВКЛ) від поч. XVI ст. почали формуватися надвірні війська певних магнатських родів, які незабаром перетворилися на окремі приватні армії. Упродовж XVII-XVIII ст. магнатські приватні формування відігравали помітну роль в житті усієї Речі Посполитої. Неодноразові спроби їх обмеження не приносили ніякого успіху через специфіку державного устрою та соціальної структури Речі Посполитої.

Наведемо коротке визначення: приватні магнатські війська - збройні відділи, які різними засобами утримувалися у володіннях можновладців та використовувалися останніми для своїх цілей.

Дане дослідження присвячено командному складу надвірних Ми вживаємо слова «приватний» та «надвірний» як синоніми. На практиці ж приватне військо - це вся армія певного можновладця, натомість надвірною (бо знаходилася «на дворі», «при дворі») була лише його гвардія - елітний підрозділ приватного війська. Також, зважаючи на бідність джерельної бази, у дослідженні не розрізняються командний склад підрозділів Острозької ординації і офіцери власне приватних військ Владислава Домініка Заславського. військ одного з найзаможніших магнатів Речі Посполитої середини XVII ст. - другого острозького ордината (1621-1656), коронного конюшого (1636-1656), луцького старости (16391656), сандомирського (1645-1649) та краківського воєводи (1649-1656) Владислава Домініка Заславського (1616-1656) Нижня хронологічна межа дослідження продиктована повноліттям Владислава Домініка Заславського та його входженням у повноправне володіння Острозькою ординацією та іншим комплексом маєтків (1632 р.); верхня хронологічна межа означена смертю князя (1656 р.).. Ми зосередимо свою увагу на полковниках Полковник - військове звання (чин) старшого офіцерського складу., ротмістрах Ротмістр - (пол. Rotmistrz, від нім. Rittmeister - майстер їзди) - військове звання (чин) старшого офіцерського складу., поручиках Поручик - (пол. Porucznik, від чеськ. Porucik) - військове звання (чин) молодшого офіцерського складу. і хорунжих Хорунжий - (від хоругва, корогва - стяг, прапор). У військових реєстрах чин хорунжого вперше з'явився 1589 р. Його отримував вояк, який носив і відповідав за прапор. З початку XVIII ст. у європейських арміях хорунжий став найнижчим офіцерським званням. князівських приватних формувань.

Загалом, магнатські підрозділи складалися переважно з професійних жовнірів, особливо офіцерський корпус, а також із підданих селян і міщан з приватних сіл та міст. У приватних хоругвах також служило чимало іноземців, особливо в надвірних гвардіях Як приклад: Regestr Gwardiej Nadwornej Xcia Wladyslawa Dominika Zaslawskiego a die 5 Sept. az do dnia 3 Octob. 1654 r. - WAP Krakow. Zbiory na Wawelu. - Sanguszkowie ze Slawuty Nr 148..

На жаль, невідомим лишається становий склад надвірних армій, якщо розглядати їх за родами військ. Приватні гусарські та козацькі хоругви, як правило, формувалися зі шляхти, яка була осаджена в магнатських володіннях. У гусарії служили багатші шляхтичі, в козацьких хоругвах (а також татарських і волоських) - бідніші. У легкій кінноті - татарських і волоських хоругвах - значилося чимало іноземців (татар, волохів тощо), втім останні часто були асимільовані та, як правило, пов'язані родинними зв'язками з місцевим населенням. Драгуни і гайдуки вербувалися здебільшого із заможних селян чи бояр.

Командний склад приватних військ Владислава Домініка Заславського - офіцери князівських хоругв, принаймні ті, чия біографія є бодай трохи знаною (в переважній більшості ротмістри), значились або слугами, або клієнтами Владислава Домініка. Якщо говорити про майновий статус, то лише Добєслав Чеклінський і його брат Олександр походили із заможної родини. Натомість четвірка найвизначніших ротмістрів Владислава Домініка (Кшиштоф Корицький, Ян Конрадцький, Анджей Суходольський і Станіслав Гурський), котрі з успіхом, особливо двоє перших, служили і в коронній армії, були вихідцями з дрібношляхетських родин. Очевидно, як і велика кількість бідної шляхти, вони довгий час шукали собі «доброго пана», аж поки не стали служити в надвірних військах князя Заславського. Всі четверо офіцерів присвятили військовій службі більшу частину свого життя, Кшиштоф Корицький, якщо вірити розміщеній в Польському біографічному словнику (далі - ПБС.) біографії, віддав армії близько п'ятдесяти років і досяг неабияких успіхів, зокрема дослужився до чину генерал-майора коронної армії. Життєписи декількох ротмістрів (Кшиштоф Корицький був ще й полковником) Владислава Домініка, чиї біографії вдалося або відшукати в ПБС, або реконструювати самотужки, подано далі.

Біографії наведені в алфавітному порядку за прізвищами.

Гурський Станіслав (помер 1654 р.). Життя одного з найвизначніших ротмістрів князя Владислава Домініка Заславського залишається для нас загадкою, зокрема про нього немає статті в ПБС. На час початку Хмельниччини Станіслав Гурський значився командиром козацької кварцяної хоругви і був учасником битви під Жовтими Водами. Брав участь у битвах під Зборовом, Берестечком, Батогом тощо. Гурський (очевидно, йдеться саме про Станіслава) згадується в реєстрах також у ранзі ротмістра надвірної гусарської хоругви Владислава Домініка Заславського - він, як командир підрозділу, тримав найбільший почет: вісім коней [12]. У лютому 1653 р. мав під командою цілий полк, що стояв у Корці й діяв на кордоні Волині та Київщини [14, с. 65]. Наприкінці того ж року (20 грудня в обозі під Жванцем) полковник ЙКМ (Його Королівської Милості. - І. Г.) і київський підчаший Станіслав Гурський був призначений одним із послів від коронної армії на варшавський сейм 1654 р. і мав передати монарху «Інструкцію від війська коронного польського і чужоземного народу до ЙКМ». До речі, у п. 22 цієї «Інструкції...» йшлося саме про нашого героя: «За ЙМ пана Гурського, підчашого київського, ротмістра ВКМ (Вашої Королівської Милості. - І. Г.) просимо... аби його ВКМ милостивою ласкою своєю в нагороду за витрати його підтримав» [26]. Ян Казимир проханням війська нехтувати не наважився - Гурському були пожалувані певні земельні наділи [19, с. 113]. Напевне відомо, коли та за яких обставин Станіслав Гурський загинув. В одному з польських щоденників натрапляємо на фразу, що «пана Гурського, турчина, послано з кількома хоругвами в Полісся, громити козаків. Він, зіткнувшись із ворогом за Острогом, загинув» [2, с. 109]. Також у листі до царя Олексія Михайловича від 12 (22) жовтня 1654 р. з Білої Церкви Богдан Хмельницький, крім іншого, згадує про те, що «под Луцком полк ляцкий збили и самого полковника Станислава Кгурского на том же бою убили, и едва кто с того бою ушел» [2, с. 116]. Очевидно, що відділ Гурського розгромлено на початку жовтня 1654 р. Єрлич пише, що полк Гурського був знищений 5 жовтня в милі від Острога біля села Хорова [21, с. 167]. Неясно, чому нашого героя названо «турчином», очевидно, він мав східне походження (татарське, черкеське тощо).

Гурський, можливо, був родичем вже згадуваного Йоахима Єрлича. Останній в своєму «Літописі...» зазначав: «Сестри матері моєї, тітки мої, теж заміжні були... третю тітку було видано за пана Станіслава Гурського з дому Фірлеїв, та сина мала єдиного, котрий служив весь час, оженився і бездітним помер» [21, с. 90].

Конрадцький Ян (помер 1653 р.) - ротмістр коронної армії з 1653 р. У нагороду за військові заслуги нобілітований 1649 р. [17, с. 112]. Життя Яна Конрадцького - один із небагатьох прикладів блискучої кар'єри професійного (заводового) офіцера, котрий служив у війську менше десяти років. Протягом 1649-1653 рр. він був товаришем і ротмістром козацької хоругви князя Владислава Домініка Заславського. У 1649-1650 рр. значився ротмістром князівської волоської хоругви. В грудні 1652 р. листувався з Богданом Хмельницьким щодо передислокації певних коронних підрозділів на схід, що непокоїло козацького гетьмана [15, с. 21]. 1653 р., під час жванецької кампанії, Ян Конрадцький був уже полковником. На чолі окремої групи коронних військ від початку року воював на Поділлі (зокрема 28 лютого ним був розбитий великий козацький загін), а згодом діяв у районі Сучави проти козацьких військ Тимофія Хмельницького. Після здобуття Сучави повернувся до королівського обозу під Жванець, де незабаром помер від дизентерії, що лютувала в польському таборі.

Корицький Кшиштоф [24, с. 138-141] (помер 1677 р.) - генерал-майор коронної армії Речі Посполитої. Народився на початку XVII ст., найпізніше 1612 р. Походив, ймовірно, з шляхетського роду Корицьких, власників сіл Коритниця та Воля Корицька у Стенжицькому повіті Сандомирського воєводства [32, с. 55, 58, 69]. Розпочав військову службу приблизно 1626 р. Доля Корицького до 1646 р. є мало знаною. Очевидно, в цей час він мав якісь зв'язки з татарами і вивчив татарську мову; під час ймовірного полону та перебування в Криму зав'язав побратимство з Сефер-беєм. Від другої половини 1630-х рр. Кшиштофа Корицького можна вважати за клієнта або слугу Владислава Домініка Заславського. За однією з версій, розпочинав свою службу на дворі князя в якості покойового [16, с. 59]. Часто їздив із листами князя, зокрема до Альбрихта Станіслава Радзівіла [6] та Януша Радзівіла [30, с. 61]. Очевидно, зарекомендував себе талановитим військовим, бо вже в січні 1646 р. на чолі 800 надвірних жовнірів свого патрона взяв участь у виправі проти татар. З вибухом Хмельниччини, як князівський ротмістр та полковник (командуючий приватним корпусом) Владислава Домініка, брав участь у битвах під Корсунем, Костянтиновом, Пилявцями та Зборовом. 1650 р. за воєнні заслуги Кшиштоф Корицький отримав село Бишув у Галицькому повіті. Від квітня 1650 р. до березня (?) 1655 р. він - поручик компутової козацької хоругви князя Владислава Домініка Заславського та полковник його приватних військ. 1651 р. брав участь у зимово-весняній компанії гетьмана польного коронного Марціна Калиновського та у Берестецькій битві. Наступного року, під Батогом, був узятий в полон, втім незабаром відпущений на волю своїм побратимом Сефер-беєм. Влітку 1652 р. їздив послом до Бахчисарая, де намагався розірвати (шляхом підкупу деяких ханських урядовців) козацько-татарський союз, проте його місія не вдалася [15, с. 26; 21, с. 142]. 1653 р. взяв участь у Жванецькій компанії. Того ж року Кшиштоф Корицький був пожалуваний новогродським хорунжим. Від липня 1653 р. до червня 1655 р. значився ротмістром козацької і волоської хоругв. Брав участь у охматовській виправі. Очевидно, в цей час Кшиштоф Корицький остаточно залишає службу в князя Заславського. Останній, як відомо, під час «потопу» залишився вірним королю Яну Казимиру, натомість Корицький восени 1655 р., перебуваючи в складі дивізії Олександра Конєцпольського, був одним із головних ініціаторів переходу на бік шведів. Вже в середині жовтня разом із іншими офіцерами дивізії підписав акт підданства королю Густаву Адольфу. Служив у шведській, а згодом бранденбурзькій арміях. У червні 1659 р. повернувся на польську службу, здобув амністію й добився повернення всіх конфіскованих земель. З тих часів у Кшиштофа Корицького зав'язалися тісні стосунки з майбутнім королем Яном Собєським і його дружиною Людвігою Марією. 1661 р. номінований генерал-майором коронної армії. Влітку 1665 р. був призначений Яном Казимиром комендантом прусських фортець [20], зокрема Ельблонгу і Торуня [22, с. 135]. Незмінний учасник бойових дій 6070-х рр. проти турків і татар. У компанії 1676 р., очевидно за станом здоров'я, участі не брав.

Завдяки вдалому одруженню надбав великі маєтності в Пруссії [28, с. 77].

Помер Кшиштоф Корицький в лютому 1677 р. Тоді ж рідними був складений посмертний інвентар його речей [7, с. 459-461].

Суходольський Андрій (Анджей) [25, с. 266267] (помер 1656 р.) - літинський староста, ротмістр. Походив зі шляхетської родини. Ймовірне родове гніздо Суходольських - село Суходуль (Суходоль) у долинському старостві на Червоній Русі [4, с. 211]. 1648 р. значився на службі сандомирського воєводи Владислава Домініка Заславського як ротмістр його козацької хоругви. Брав участь у битві з козацькими військами Максима Кривоноса під Костянтиновом. У першій половині 1649 р. перебував на Волині, де, боронячи князівські маєтності (зокрема Острог), розбив козаків у сутичці в Ташках. На початку червня белзький каштелян Анджей Фірлей вислав Суходольського на розвідку з-під Заслава на чолі полку Владислава Домініка. В районі Сульжинець Анджей Суходольський натрапив на два козацькі полки й після отримання допомоги від Фірлея здобув перемогу. Під час Зборівської битви разом із Кшиштофом Корицьким і Станіславом Гурським керував надвірними військами князя Заславського, захищаючи переправу коронного війська. На початку червня 1651 р. Суходольський прибув із Дубна до обозу коронної армії під Сокалем, повідомивши про рух військ Богдана Хмельницького. Ймовірно, брав участь у битві під Берестечком на чолі приватних військ князя Заславського. Після битви був висланий на під'їзд аж до Вінниці, звідки приніс звістки про рух татар. Після Батозької битви і знищення більшості коронного війська козацька хоругва Суходольського (194 коня) з 3-го кварталу 1652 р. була зарахована до компуту. Тоді ж, за свої заслуги, по загибелі Самуєля Калиновського, отримав Літинське староство у Брацлавському воєводстві. 1654 р., вже в якості полковника, брав участь у битвах проти козацько-московських військ Богдана Хмельницького й Василя Бутурліна. Так, у листі до царя Олексія Михайловича від 28 вересня (8 жовтня) 1654 р. з табору під Крилівцями Богдан Хмельницький згадує про розгром полку Анджея Суходольського: «...посылали мы згоном на обоз князя Доминика, воеводы краковского, полковников своих... меж Острогом и Межиречем обоз дня 18-го сентября взяли Андрея Суходольського, старосту литинского, полковника князя Доминика, воеводы краковского со всем полком разбили в том же бою, Менчицкого старосту, Остружского, Цеклинского (Чеплінського [21, с. 167]) ротмистра и иных ротмистров и менших людей немало побили ...» [2, c. 115].

Був одружений з Оленою Олександрівною з роду Киселів [1, c. 234].

Помер Анджей Суходольський в середині лютого 1656 р.

Суходольський Станіслав [25, с. 299-300] (помер 1682 р.) - королівський ротмістр, чернігівський ловчий і підстолій. Походив із родини Суходольських. Був племінником Анджея Суходольського. Починав службу в кварцяному війську. Від 1649 р. брав участь у битвах з військами Богдана Хмельницького, ймовірно в козацькій хоругві Анджея Суходольського. Після битви під Батогом отримав приповідного листа на формування панцерної хоругви в 150 коней, котра вже наступного року взяла участь у жванецькій кампанії короля Яна Казимира, спочатку у полку руського воєводи Станіслава Лянцкоронського, а потім у складі полку краківського воєводи Владислава Домініка Заславського. Протягом 1654--1655 рр. Суходольський брав участь у військових діях проти козацько-московських військ. Під час «потопу» Станіслав Суходольський лишився вірним королю Яну Казимиру і в 1662 р. за військові заслуги отримав уряд чернігівського ловчого. До кінця 70-х рр. брав участь у військових діях в Україні. Помер в січні 1682 р.

Чеклінський Добєслав [23, с. 36] (помер 1653 р.), син Миколая Чеклінського. Був вихований в кальвінізмі. Ще в молодості, переконавшись, як сам говорив, в тому, що релігія його неправдива, перейшов у католицтво. Навчався у Краківському університеті в 20-х рр. XVII ст. Мав добрі стосунки з Єжи Осолінським, брав участь у посольстві останнього до Риму. Від 1645 р. - чеховський каштелян. Брав участь у Пилявецькій битві, після чого на сеймі боронив князя Заславського, клієнтом якого він був. Очевидно, що лише формально значився ротмістром князівської гусарської хоругви.

Був одружений з Катажиною Софією Косткою, власницею великих маетностей в Малопольщі [8, с. 146-147].

Ранг і позиція хоругви у війську - коронному та надвірному - значною мірою залежала від особи ротмістра. Його позиція в суспільній ієрархії, а також фактична роль в армії, підносили статус хоругви. Так, магнат, будучи ротмістром, зміцнював свою політичну й суспільну позиції. Ротмістр, часто маючи в компуті кілька хоругов і піших регіментів, здобував собі популярність і визнання поміж шляхти.

Більшість ротмістрів лише номінально виконували свої функції. Часто фактичне керівництво тим чи іншим підрозділом здійснювали поручики, призначені тими ж ротмістрами. Формою винагороди поручикам слугували дохід із ротмістрського почту і т. зв. сліпі почти Кількість жовнірів (т. зв. «коней» в кінноті та «порцій» в піхоті), яка була записана в реєстрах для виплат жалування, різнилася від числа вояків, насправді придатних до бойових дій (перших в середньому було на 10-15 % більше). Різниця, з огляду на прийняту у військах Речі Посполитої систему оплати офіцерського складу із загальної кількості грошей, котрі виділя-лись на оплату всього підрозділу, була винагородою для ротмістрів і поручиків [29, с. 31].. Поручиками здебільшого ставали досвідчені жовніри, які, до того ж, користувалися прихильністю ротмістрів. Отримання цього чину, доволі високого у військовій ієрархії, давало шанс на подальшу успішну кар'єру - військову та суспільно-політичну, а, отже, це була можливість швидкого збагачення. Досить часто поручики командували великими групами військ і навіть керували окремими бойовими операціями. Фактичні командири, вони, звичайно, лишалися в підпорядкуванні ротмістрів [18, с. 71].

Далі у таблицях 1, 2, 3 і 4 ми спробували навести узагальнену та систематизовану інформацію по всіх віднайдених у джерелах князівських полковниках (сім позицій), ротмістрах (сорок одна позиція), поручиках (двадцять дев'ять позицій) і хорунжих (вісім позицій) та про час їх служби в приватних військах Владислава Домініка Заславського. Загалом вдалося відшукати дані про сімдесятьох вісьмох осіб (деякі офіцери, як-от Кшиштоф Корицький, Андрій Суходольський чи Самуєль Калусовський зазначені двічі: перші двоє як полковники і ротмістри, третій як ротмістр і поручик). Стосовно головних зауважень щодо наведених далі таблиць:

подана інформація не може вважатися повною, зважаючи на брак та розпорошеність джерел. До того ж період т. зв. «золотого спокою» (1638--1648 рр.) - відсутність значних зовнішніх війн і козацьких повстань - не сприяв частій появі князівських жовнірів на сторінках тогочасних документів. Отже, левова частка віднайдених нами даних стосується періоду Хмельниччини;

головний масив інформації щодо надвірних офіцерів Владислава Домініка Заславського міститься в книгах судово-адміністративних установ. Останні зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві: Житомирський (ф. 11), Кременецький (ф. 21), Луцький (ф. 25), Володимирський (ф. 28) гродські та Луцький (ф. 26) земський суди. Тому ми дозволили собі не переобтяжувати текст посиланнями на місцезнаходження даних про кожну особу. Натомість є посилання на всі інші джерела, в котрих також містилась інформація про князівських офіцерів;

знак питання біля прізвища та ім'я офіцера означає нашу невпевненість у тому, що цей жовнір служив саме у приватних підрозділах Владислава Домініка Заславського. Наприклад, хоругва Миколая Киселя (брата Адама Киселя) була в складі князівського надвірного корпусу під Зборовом влітку 1649 р., проте сам Кисіль ніде не названий ротмістром Заславського. Знак питання в розділі «Роки служби» (табл. 1 і 2) показує наше незнання або нашу невпевненість у точних строках перебування того чи іншого офіцера на князівській службі;

у таблицях вказані лише ті роки служби офіцерів у приватних військах Владислава Домініка Заславського, яким вдалося знайти підтвердження в джерелах. Через вже згадуване явище жовнірської «подвійної служби» ми не маємо достовірної інформації, коли той чи інший ротмістр полишив князівські війська (якщо це взагалі відбулося) й перейшов на службу, наприклад, до коронної армії. Яскравим прикладом можуть бути Олександр Жолкевський, Марек Гдещинський чи навіть Кшиштоф Корицький. Здебільшого невідомими лишаються також роки смерті наших героїв. Окрім Кшиштофа Корицького, також є незнаними терміни початку служби всіх офіцерів на дворі у Владислава Домініка. Отже, ми виходили з наявності інформації про участь офіцера в певній військовій кампанії саме в складі корпусу Владислава Домініка чи складеної особисто на нього або на його хоругву судової протестації внаслідок скоєння жовнірами якихось протиправних дій. Тому представлені нами дані не можуть вважатися повними та абсолютно достовірними. Не виключено, що той же Олександр Жолкевський лишався на службі в князя Заславського й після 1649 р., а Добєслав Чеклінський міг формально значитися ротмістром аж до своєї смерті в 1653 р.;

на жаль, про поручиків, а особливо хорунжих князівських військ, інформації збереглося дуже мало. Природно, з ними також постала проблема «подвійної служби», адже в цьому питанні вони були залежними від своїх ротмістрів. У таблицях, присвячених молодшому офіцерському складу (табл. 3 і 4), спочатку наведено список поручиків і хорунжих у алфавітному порядку за прізвищами, в другому розділі - список ротмістрів, в чиїх хоругвах служили згадувані жовніри. Третій розділ - роки, протягом яких визначений поручик перебував на службі в надвірних військах князя Заславського. Відкритим лишається питання стосовно Яна Загрубського з волоської хоругви Кшиштофа Корицького - швидше за все, той підрозділ перебував на коронній службі;

усі списки офіцерів наведено в алфавітному порядку за прізвищами.

Таблиця 1. Полковники приватних військ князя Владислава Домініка Заславського

Таблиця 2. Ротмістри приватних військ князя Владислава Домініка Заславського

Таблиця 3. Поручики приватних військ князя Владислава Домініка Заславського

Таблиця 4. Хорунжі приватних військ князя Владислава Домініка Заславського

Такою є загальна картина офіцерського складу кількох десятків згадуваних осіб важко переоцінити, адже командири - це кістяк будь-якої армії, славського упродовж 1632-1656 рр. Значимість незалежно від того державна вона чи приватна.

Список літератури

надвірний армія князівський офіцер

1. Adamczyk J.L. Fortyfikacje stale na polskim przedmurzu od polowy XV do konca XVII wieku / J. L. Adamchyk. - Kielce: Politechnika Swi^tokrzyska, 2004. - 250 s.

2. Anusik Z. Studia i szkice staropolskie / Z. Anusik. - Lodz, 2011.

3. AGAD. Archiwum Skarbu Koronnego. - Oddzial 86. - Syg. 40, mkf A-20565.

4. AGAD. Archiwum Warszawskie Radziwillow. - Dzial V (listy domow obcych). - mkf 81959.

5. AGAD, Zakroczym, ksi^gi grodzkie, relacje, nr 5, k. 459-461.

6. Archiwum Panstwowe w Krakowie. Dzial na Wawelu. - Archiwum Sanguszkow, Teki arabskie. - Teka 129/10.

7. Archiwum Panstwowe w Krakowie. Dzial na Wawelu. - Archiwum Sanguszkow, Teki arabskie. - Teka 141/27. (Sprawa gromady miasta Ostrozecka przeciw rotmistrzowi tegoz Xcecia Wolskiemu).

8. Archiwum Panstwowe w Krakowie. Dzial na Wawelu. - Archiwum Sanguszkow, Teki arabskie. - Teka 252/20.

9. Archiwum Panstwowe w Krakowie. Dzial na Wawelu. - Archiwum Sanguszkow, Teki arabskie. - Teka 452/5. (Regestr Pocztow iak wiele mai4 stawac pod Chor4gwi4 Usarsk4 Nadworn4 Moi4).

10. Archiwum Panstwowe w Krakowie. Dzial na Wawelu. - Archiwum Sanguszkow, Teki arabskie. - Teka 563/3.

11. Armia Koronna w latach 1651 - 1653. Cz. II. Tomasz Ciesielski // SMHW. - Bialystok, 2003. - T. XL.

12. Ciesielski T. Sejm brzeski 1653 r. Studium z dziejow Rzeczypospolitej w latach 1652-1653 / T. Ciesielski. - Torun, 2002. - 308 s.

13. Czaplinski W. Zycie codzienne magnaterii polskiej w XVII wieku / W. Chaplinski, J. Dlugosz. - Warszawa, 1976. - 260 s.

14. Herbarz szlachty polskiej. - Warszawa, 1910. - T. VII.

15. Janas E. Spoleczne aspekty rozwoju husarii w latach 16481667 / E. Janas, L. Wasilewski // SMHW. - T. XXIII. - Warszawa, 1981. - S. 65-112.

16. Koscielniak K. Kadra oficerska w wojsku koronnym w latach 1576-1648 / K. Koscielniak // Studia nad zawodem wojskowym. - Torun, 2011. - 253 s.

17. Kwartalnik historii kultury materialnej. - Warszawa, 2003. - Nr 2. Marek Wagner. Inwentarze ruchomosci oficerow wojsk koronnych z drugiej polowy XVII wieku.

18. Latopisiec albo Kroniczka Joachima Jerlicza, r^kopismu wydal K. Wl. Wojcicki. - T. I. - Warszawa, 1853.

19. Nagielski M. Druga wojna domowa w Polsce. Z dziejow polityczno-wojskowych Rzeczypospolitej u schylku rz4dow Jana Kazimierza Wazy / M. Nagielski. - Warszawa, 2011. - 374 s.

20. Polski Slownik Biograficzny. - Krakow, 1938. - T. IV.

21. Polski Slownik Biograficzny. - Wroclaw-Warszawa-Krakow. - T. XIV.

22. Polski Slownik Biograficzny. - Warszawa-Krakow, 2008. - T. XLV/2.

23. Rps PAN Kr. 395. Dokumenty do historii wojskowosci w Polsce.

24. Starozytnosci historyczne polskie, czyli pisma i pami^tniki do dziejow dawnej Polski, listy krolow i znakomitych m^zow, przypowiesci, przyslowia i t.p. Z r^kopismow zebral i przydal zywoty uczonych polakow Ambrozy Grabowski. - Tom 1. - Krakow, 1840. (Utarczka z Kozakami r. 1638 - List JP. Choinskiego, Polkownika nad ludem Xcia Jmci Ostrogskiego Koniuszego korronego, pisany dnia 17 Czerwca 1638 do tegoz).

25. Wagner M. Kadra oficerska armii koronnej w drugiej polowie XVII wieku / M. Wagner. - Torun, 1995. - 195 s.

26. Wimmer J. Wojsko i skarb Rzeczypospolitej u schylku XVI i w pierwszej polowie XVII wieku. - Studia i materialy do historii wojskowosci / J. Wimmer. - Warszawa, 1968. - T. XIV. - S. 3-91.

27. Wisner H. Janusz Radziwill (1612-1655). Wojewoda wilenski, hetman wielki litewski / H. Wisner. - Warszawa, 2000. - 270 s.

28. Wladyslawa IV krola polskiego wielkiego Xi4z$cia litewskiego listy i inne pisma urz^dowe. Z r^kopismow zebral Ambr. Grabowski. - Krakow, 1845. - Do Xcia... Ostrogskiego.

29. Zrodla i materialy do dziejow szlachty wojewodztwa sandomierskiego w XVI-XVIII wieku. Tom 1. Rejestry pospolitego ruszenia szlachty sandomierskiej z XVII wieku. Opracowanie Jacek Pielas. - Kielce, 2009. (Rejestr z okazowania powiatu st^zyckiego 25 sierpnia 1648 roku; Rejestr z popisu pospolitego ruszenia powiatu st^zyckiego 11 sierpnia 1649 roku). - 98 s.

Размещено на Allbest.ru