Витоки і еволюція французької державності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК [321.01:94](44)

ВИТОКИ І ЕВОЛЮЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Кірсенко M.В.

Європа шанує вітчизняну історію і самобутність від джерел (ad fontes). Цивілізована нація визначає етнічну і політичну приналежність не з расових критеріїв, а з громадянства, яке за законами Франції важко набути тим, хто не народився в цій країні. Важливіше лояльність до країни, ніж до народу (нім. Landspatriotismus, Volkspatriotismus). Держава (Republique franЈaise) є наступницею попередніх утворів на своїй землі. Правосвідомість всотала, абсорбувала, врахувала, засвоїла, пристосувала різноманітні звичаї. Кожна епоха залишила певний відбиток у спільній пам'яті, а з перетворенням на велику державу амальгама культур спонукала прибульців з нащадками почуватись, а отже, і бути французами. Париж вважається центром світу (la сapitale du monde). Політологи знають етапи французької державності після первісно- суспільного прологу від античності через патримоніальний устрій і феодалізм Середніх віків, становий лад доби Ренесансу, абсолютизм в епоху Реформації та Просвітництва, експансію, націоналізм республік і імперій, революції й війни до інтегрованої Європи в інформатизації та глобалізації. Спробуймо збагнути нашарування в ментальності та політиці.

Збирачі-мисливці палеоліту блукали тут 1,8 млн р. тому Крига відступила 10 тис. р. до н. е., потеплішало, і неоліт 7 тис. р. до н. е. мав © Кірсенко M. В., 2014 осілий спосіб життяМисливці палеоліту 28 тис. р. до н. е. малювали коней в печері Ласко (Lascaux, Dordogne). Мегаліти Карнаку (Carnac) 3,3 тис. р. до н. е. досі бовваніють у Морбіані (Morbihan).. Ширшало рільництво 3 тис. р. до н. е., обробка міді, бронзи, золота, а потім і заліза. Греки-іонійці Фокеї (Phocaea) заснували перше місто країни Масалію (Massalia, Marseille, Марсель) 600 р. до н. е. Кельти (лат. gallus, півень) осіли від Рейна до Атлантики, Піренеїв і Середземного моря у V--ІІІ ст. до н. е. Ватажок Бренн з Альп 390 р. до н. е. переміг легіони в Алії, обліг Рим і взяв викуп. Поступово римляни приборкали Італію, замирилися з галами 345 р. до н. е., освоїли Прованс (Provence, Provincia Romana) 125 р. до н. е. Тубільці мали жерців-друїдів, осередки ремесел і мистецтв. Цезар завоював Галію (Gallia) 58-51 р. до н. е. і здолав опір Верцинґеторикса з племені арвер- нів. Октавіан Август окреслив Белґіку (Belgica), Аквитанію (Aquitania), Нарбонську (Narbonen- sis) і Луґдунську провінції. Ліон (Lugdunum, Lyon) і всі міста мали форуми, цирки, амфітеа- три, лазні-терми. В Німі (Nimes, колись Немаус) є прямокутний храм з колонадою. Гало-римля- ни родичалися, спілкувались латиною; їх єднав синкретичний політеїзм. Варвари у ІІІ ст. н. е. прорвали кордон (limes) на Рейні, а магнати утворили окрему Імперію Галії. З битви при Шалоні (Chalons) 274 р. Рим поновив владу. Колись упосліджене3, християнство переважило за часів толерантного Костянтина 312 р. Сільський люд (pagus) волів поганства. Лютецію племені паризіїв (Lutetia Parisiorum) на Сені (Seine) названо Парижем (Paris) 362 р. Всі вільні люди імперії з плином часу набули статус римських громадян. Та античність охопила Середземномор'я і далеко не цілу Європу [7].

Почалось Велике переселення народів (нім. Volkerwanderung). Свеви, вандали, кавказці-алани йшли Галією. Аламани і бургунди мали нетривкі державні утвори на її сході, візиґоти - в Аквитанії. Буяли повстання багаудів. Варвари посіли Септи- манію. Кельти з Британії тікали від навали саксів на півострів Арморику, відтоді Бретань. Північ мав римлянин Сиаґрій (Syagrius), але його вбили салічні (приморські) франки 481 р4. Піднятий на щитах вождь Хлодвиґ (Cholodovech, Clovis I, звідси Людовик, Louis) завоював Галію і охрестився 498 р. в ортодоксії, а не в аріанстві, на відміну від інших конунгів5. Папи називали державу найхристиянні- ших монархів (титул: Rex Christianissimus) старшою донькою Церкви (фр. la fille ainee de l'Eglise). Звичаї кодифіковано (Lex Salica). Побутували кухонна латина і германські говірки. В Раннє Середньовіччя патримоніальний лад мав країну франків (Francia) за майно родини. її ділили прозвані кудлатими (патлатими) нащадки Хлодвиґа (Merovingi, Merohingi) з Парижа, Орлеана, Суасо- на, Реймса (Orleans, Soissons, Rheims). Іслам тиснув з Африки. Мажордом ледачих монархів (Rois faineants), князь-командувач (dux et princeps Francorum) Карл Мартел (молот) біля Тура (Tours) спинив мусульман Іспанії у 732 р. Його син Пепін Короткий 751 р. зі згоди папи почав династію (Carlovingians, Karlings). Коронація онука на імператора римлян у Різдво 800 р. дала уяву цілісної Європи6. Карл Великий (Charlemagne) з оселі ри- пуарських франків (Oche, лат. Aquisgranum;

3 Св. Дені (Saint Denis, Dionysius, Denys) жив на острові (Ile de la Cite) на Сені. Погани замордували його 250 р. на пагорбі мучеників (mons martyrium, Montmartre), або Меркурія і Марса (Mercurei et Мartis). За Житієм, патрон Парижа ніс свою відтяту голову 10 км.

4 Давнє германське означення вільної людини (frankon) або кидальної сокири (francisca).

5 Спис-жало (Angon) бджоли з домовини його батька (Childric І) було символом монархії. За легендою, голубка принесла фіал олії миропомазання єпископові Ремі (Saint Remi, Remigius). Обряд сполучив харизму царя-жерця (Rex et sacerdos), як Давида і Соломона.

6 Монарший штандарт (Romaine, Montjoie) мав золоте полум'я (Oriflamme, лат. aurea flamma) на шовку абатства Сен- Дені. На мозаїці ІХ ст. церкви Сан-Джованні в Римі св.Петро дає прапор Карлові, аби кров мученика з золотого списа палила сарацинів. Літопис ХІІІ ст. (Guillaume le Breton), Хроніка Фландрії ХІУ ст., реєстр дофінів (Registra Delphinalia) 1456 р., інвентарі Сен-Дені 1536 р. засвідчили видозмінені Орифлами. нім. Aachen; фр. Aix-la-Chapelle) призначав супутників (лат. comites) графами (фр. comtes), а в округи-марки на кордоні - маркізами (marquis). Юристи (legistes) знали Римське право (Corpus Juris). Онуки Карла від договору 843 р. у Вердені (Verdun) ділили конгломерат на Серединну, Східну (Німеччина) і Західну Францію до 870 рСтрасбурзька присяга виокремила французьку і німецьку мови братів Шарля і Людвиґа.. Від мрії Царства Божого жевріла мара вічної монархії [ 4].

Шляхта перетворила надання за службу на приватну спадщину. Високе Середньовіччя піднесло феодалізм. Васали воліли безпосередніх сеньйорів, а не номінального зверхника-короля. Каролінги згасли; граф Паризький Капет (Hugh Capet, каптур) заснував владу Капетингів (Capetians) 987 р. Плащ св. Мартина символізував легітимністьВояк з Панонії, потім єпископ Туру (Tours, Caesarodunum) св. Мартин (Sanctus Martinus Turonensis) заснував устрій парафій. Біограф св. Григорій Турський (Georgius Florentius, Gregorius) писав Історію франків (Decem Libri Historiarum). Його плащ-прапор Меровінґів (cappa Sancti Martini) в абатстві (Majus Monasterium, фр. Marmoutier) дав ім'я Капетингів, назву каплиці (capella, chapelle) і військових священиків (cappellani, chapelains). В Мармутьє батько Каролінзького Ренесансу Алку- їн (Alcuin) винайшов пропис (minuscule). Валуа і Бурбони шанували Сан-Мартена, а антиклерикали сплюндрували його домовину. Франко-пруська і світова війни відродили культ святого захисника в Третій Республіці.. Генрих І (Henry) побрався з Ганною Ярославною; і королі складали присягу на Біблії з Києва у коронації в Реймсі (Notre- Dame de Reims, до 1825 р.). Вікінги Скандинавії посіли гирло Сени і асимілювались; франкомовний герцог Нормандії (Wilhelm, англ. William; фр. Ґійом, Guilaume) скорив Англію 1066 р. Її королі мали землі обабіч Протоки (la Manche, Pa- de-Calais, English Channel; брет. Mor Breizh). Араби звали франками хрестоносців Заходу будь-звідки в Палестині й Сирії. Королівство Єрусалим і всі утвори прибульців-латинян ХІ- ХІІІ ст. вживали французьку мову (lingua franca). Епос про Роланда живив куртуазну етику лицарства; собори Сен-Дені та Нотр-Дам (Богоматір) дали архітектуру готики. Останній монарх франків (Rex Francorum) Філіп ІІ Август (Philip August) проголосив королівство Францію 1190 р.Лілеї (fleur-de-lis) Діви Марії є на берлі Людовика VI, печатках Робера ІІ, Людовика VII і Пилипа ІІ Августа (ХІІ ст.). В поемі Ґійома де Нанжі (Nangis, пом.1300 р.) з абатства Жуєн- валь (Joyenval, Chambourcy) диво змінило золоті лілеї щита Хлодвиґа на півмісяці. Квіти цяткували блакить (Azure seme-delis Or) щита-герба Людовика VIII (France Ancient). Людовик ІХ бачив віру, мудрість і звитягу Трійці. Карл V поєднав три геральдичні лілеї 1376 р. (France Modern). Квіти на блакиті каптура св. Мартина є символом королів до ХV ст. Герб Англії мав їх теж, доки Георг ІІІ не зрікся претензій на трон Франції 1801 р., добрав правителів (baillis, cenechaux), зміцнив військо. Неабияку роль відігравали королеви Елеонора з Аквитанії (Alienor d'Aquitaine, Eleonore de Guyenne) і Бланка з Кастилії (Blanche de Castille). Альбігойські війни проти єресі катарів після 1209 р. спустошили графство Тулузу (Toulouse) і завадили появі нації півдня (Languedoc). Консолідована ієрархія мала взірцем адміністрації папську Курію. Після 1226 р. двір (la Cour royale fran?aise, лат. Curia Regis) Людовика ІХ (St. Louis) виріс з Ради (Conseil du roi de France), де були канцлер (chancelier), командувач (connetable) та інші магнати [1]. Св. Людовик упорядкував Скарбницю указом (ordonnance) 1278 р. Рахункова Палата (la Chambre des comptes de Paris) мала сталу оселю (Palais de la Cite) у 1303-1789 рр. Філіп IV Вродливий у 1302 р. скликав дорадчі Штати (etats generaux: клір, лицарі, міста) проти бундючного папи Боніфація VIII [18].

За Пізнього Середньовіччя Салічне право 1316 р. не визнало спадкоємців з жіночої лінії; кузен Капетингів Пилип Валуа (Valois) посів трон 1328 р. Ласий небіж з Англії Едвард III Плантагенет розпалив Сторічну війну (13371453 р.) Половину 17 млн. французів у 1347 р. вбила Чорна Смерть, пандемія-пошесть чуми. Край одужав з поразок (Crecy, Poiters, Agincourt) і повстань (Jacquerie). Династична сварка стала національною, і Орлеанська Діва (Jeanne d'Arc) гнала заброд з гарної Франції (belle France)11. Літописці (Jean Froissart) й поети (Fran?ois Vignon) плекали, а Ренесанс стандартизував вишукану мову. Прагматична санкція Собору 1438 р. в Бур- жі (Bourges, Avaricum) оформила самостійну Ґа- ліканську Церкву (l'Eglise gallicaine) в канонічній єдності з Римом. Підступний Людовик ХІ спирався на міщан і гвардію шотландців проти феодалів Ліги суспільного блага і загарбав Бургундію, коли швейцарці вбили герцога Карла Сміливого. Станова держава долала партикуляризм. Корона не збирала Генеральні Штати після 1484 р., але мала апеляційний Паризький парламент для слідств (les chambres des enquetes) і клопотань (des requetes), карну (la Tournelle, з вироків до страт і каторги) й морську палати (la chambre de la maree, з торгів рибою), генерального прокурора і адвокатів (parquet) з реєстрації (enregistrement) ухвал короля, секретарів (les greffiers) і виконавців (huissiers) [1]. Франція в союзі з Османами, Річчю Посполитою і Швецією воювала проти Священної Римської імперії й

11 Здобував перемоги (Patay, Gerbevoy) її соратник Лагір (Etienne de Vignolles, La Hire, лат. Ira Dei, гнів Бога). Карл VII зрадив свою рятівницю, а її братів пасував на лицарів Лілеї (du Lys). Англійці у Франції втримали Кале (Calais) до Піренейського миру 1558 р. Білий прапор Жанни з золотими лілеями був у Франції до 1789 р. і в Реставрації 1814-1830 рр.

Іспанії. Мандрівники Картьє і Шамплен (Jacques Cartier, Samuel de Champlain) заявили її претензії в Америці. Релігійні війни протестантизму і Контрреформації стали відчутним струсом. Тисячі кальвіністів (Huguenots) замордовано у Варфоломіївську ніч 1572 р. Генеральні Штати збирались у 1560,1576,1588, 1593 і 1614 рр.

Гугенот Генрих IV з Навари став католиком і почав династію Бурбонів (Bourbon) Франції. Реформатів захистив едикт у Нанті (Nantes) 1598 р. Суперінтендант фінансів Сюлі (Maximilien de Bethune, Duke de Sully) судив розкрадачів, скоротив посади, обмежив податі й лихву, заохотив рільництво, лісівництво, експорт вин і збіжжя, іригацію, шляхи і канали (de Briare, з Луари до Сени), зміцнив шовкові мануфактури, фортеці, артилерію. Фанатик убив короля, та розбрат вщух. Вояк і мислитель Монкретьєн (Antoine de Montchrestien) дав назву політичної економії [2]. Картезіанство (Rene Descartes, Renatus Cartesius) вело логіку буття з мислення (Cogito ergo sum). Французька Академія з 1635 р. є авторитетом з лексики і граматики без юридичних приписів. Міністр Людовика ХІІІ кардинал Ришельє (Armand Jean du Plessis, cardinal-duc de Richelieu et de Fronsac) централізував владу, в Тридцятирічній війні сприяв протестантам проти Габ- сбургів. Регентша Aнна Австрійська і кардинал Мазаріні (Giulio Raimondo Mazzarino) долали Фронду, опозицію парижан і принців. Лакузи звали сонцем (Le Roi Soleil) Людовика XIV (богом даний Louis-Dieudonne, le Grand). Він ототожнився з державою (L'etat, c'est moi), урядував самотужки, вигнав гугенотів. Маршали Лу- вуа (Fran?ois Michel Le Tellier, marquis de Louvois) і Вобан (Sebastien Le Prestre, Marquis de Vauban) розбудували військо і фортеціКількісний склад армії 200 тис., французькі та іноземні (німецькі, швейцарські) полки, уніфікація (лінійна піхота і стрільці замість мушкетерів і пікінерів), уніформи, казарми., а Конде (Louis de Bourbon, Prince de Conde) і Тюрен (Henri de La Tour d'Auvergne-Bouillon, vicomte de Turenne) вигравали битви. Окрема палата санкціонувала анексії в концепції природних кордонів: Рейн, Альпи, Піренеї (Pyrenees). Поряд зі шляхтою шпаги (noblesse d'epee) зросла правнича шляхта мантії (noblesse de robe) [9]. Генеральний контролер фінансів, державний секретар флоту, торгівлі та колоній Кольбер (Jean- Baptiste Colbert) регламентував ремесла і обмежив імпорт митом [4]. Меркантилізм субсидував мануфактури. Франція мала найбільше населення в Європі, її мова панувала в культурі до

ХХ ст. Дворян вабили палац і парк Версаля (Versailles). Мистецтво славило абсолютизм, що досяг кульмінації14.

Людовик ХУ заснував фондову біржу (La Bourse de Paris) 1724 р. Після Війн Розкошів він втратив Нову Францію (Quebec, Канада) і позиції в Бенгалії у 1763 р., набув Лотарингію (Lorraine) 1766 р. і Корсику (Corsica) 1770 р. Король з фаворитами потай (secret du roi) діяв всупереч своїм міністрам. Засновник економічного аналізу Кене (Fran?ois Quesnay) очолив, а видавець Дюпон (Pierre Samuel du Pont de Nemours) назвав фізіократів (фпоц - природа, краток - влада), які воліли аграрного ладу [14]. Засаду невтручання (Laissez faire, laissez passer) в економіку згодом перебрав ліберал Адам Сміт (free trade). Енциклопедія наук, мистецтв і ремесел (Encyclopedie, ou Dictionnaire raisonne des sciences, des arts et des metiers) Дідро і Даламбера (Denis Diderot, Jean Le Rond D'Alembert) живила Просвітництво (назву Lumieres 1733 р. визнано у 1751 р.)15. Перша на материку ложа франкмасонів (Grand Orient de France) виникла 1773 р. (датована 1728 р.). Вольтер (Fran?ois-Mari Arouet, Voltaire) і всі філософи Доби Розуму картали сваволю невігласів, глузували з клерикалів [16]. Руссо (Jean-Jacques Rousseau) писав про Суспільний договір і пряму демократію (нині в Швейцарії). Філія (Les Neuf Sraurs) Великого Сходу сприяла підтримці Францією війни Сполучених Штатів за незалежність. Суверенітет нації заступав сюзеренітет особи. Міністри Тюрго (Anne-Robert-Jacques Turgot, Baron de Laune) і Некер (Jacques Necker) марно прагнули оподаткувати клір і шляхту. Решта французів, Третій стан (troisieme etat) жадав рівності [14]. В скруті фінансів наближали Революцію і ма- сони - маркіз де Кондорсе; Мірабо; Жорж Дантон; Гебер; Луї Філіп, герцог Орлеанський (Marquis de Condorcet, Mirabeau; Georges Danton; Hebert; Louis Philippe, Duke d'Orleans).

Обрані на вихід з дефіциту Генеральні Штати після зруйнування Бастилії 14 липня 1789 р. передували Установчим і Законодавчим Зборам (Assemblee constituante, Assemblee legislative). Уряд обмеженої монархії відповідає перед Зборами. Виник триколірний прапор16. Декларація прав людини і громадянина (Declaration des droits de

14 Берніні (Gian Lorenzo Bernini) оздобив Лувр (Louvre). З бароко зріс класицизм Мольєра (Jean-Baptiste Poquelin, Moliere), Корнеля (Pierre Corneille) і Расіна (Jean-Baptiste Racine).

15 Буґенвіль і Лаперуз (Louis-Antoine, Comte de Bougainville; Jean Francis de Galaup, comte de Laperouse) вивчали Океанію. Відкрито кисень; здійснено політ на повітряній кулі.

16 Сполука білої барви монархії з кольорами герба Парижа: срібний вітрильник між хвиль на синьо-червоному щиті має девіз: Хитається і не потопає (лат. fluctuat nec mergitur). Прихильники соціальної республіки мали червоний колір на почесному місці біля древка.

l Tomme et du citoyen) визнала природні й невід'ємні права на свободу, власність, безпеку, опір утискові. Усунено станові привілеї; проголошено рівність, доступ посад за хистом, свободу слова. Скасовано закон про содомію. Людовик XVI в квітні 1792 р. закликав до війни проти австрійців, потай втік до них і був затриманий у Варенні (Varennes). Загрозливий маніфест командувача пруссаків (Herzog von Braunschweig) на його захист обурив Париж. Злидарі-безштаньки (sans culottes) здобули палац Тюільрі 10 серпня, а 22 вересня народилась Перша Республіка (Republique fran?aise) з гаслами свободи, рівності, братерства (Liberte, egalite, fraternite). Людовика і королеву (Marie Antoinette) засуджено за зраду і страчено на ґільотині 1793 р. Дантон казав, що Францію врятує звитяга, а народові треба хліба і знань. Владу (Convention Nationale) посіли догматики (montaignards) з якобінців (Jacobins). Інтервенція наразилась на відсіч. За Конституцією, Респу- бліка-союзниця вільних народів дає притулок іноземним борцям за свободу і відмовляє тиранам, не припускає втручань до внутрішніх справ і не мириться з ворогом, що окупує її терен. Штучні культи Розуму і Вищої Істоти захиріли. Терор відповів на заколоти (Chouannerie) роялістів Нормандії та Вандеї (Vendee). На вироки трибуналу подеколи за брак лояльності страчено 30 тис. справжніх і уявних контрреволюціонерів. Конвент злякався, в місяць спеки (Thermidor в календарі Революції) 1794 р. арештував, оголосив поза законом і стяв диктатора Робесп'єра (Maximilien Fran?ois Marie Isidore de Robespierre). Репресії спіткали апологетів рівності [14].

Гімн Марсельєзу (La Marseillaise) ухвалено 1795 р. У громадянській бійні до 1796 р. загинули 200 тис. патріотів (синіх) і 250 тис. вандей- ців (білі). Франція інкорпорувала анклави (Avignon) і Бельгію, заснувала дочірні республіки Італії (Цизальпінська, Лігурійська, Римська, Партенопейська), Нідерландів (Батавія), Швейцарії (Ґельвеція). Популярний генерал Бонапарт (Napoleon Bonaparte) розігнав корумповану

Директорію у 1799 р.21, потім став Першим консулом, а після плебісциту 1804 р. імператором французів. Бонапартизм обіцяв стабільність, цезаризм пристосував засади Революції, зберіг рівність громадян, 83 департаменти замість провінцій (з колишніх герцогств і графств), метричну систему, скасував низку реформ [13]. Сервіль- ний Законодавчий корпус імітував парламент; призначені префекти і мери замінили самоврядніст. Кодекс дбав про власників і позбавив прав жінок, злидарів, нешлюбних дітей. Конкордат замирив з Церквою. Бджола в емблемі символізує лояльність [3]. Наполеон громив ворожі коаліції, краяв Італію і Німеччину на слухняні утвори родичів, декретував Континентальну блокаду проти Англії. Стара Франція мала 25, а Імперія 83 млн людей. Загинув мільйон. Врешті ґерілья Іспанії, армії Росії, Австрії й Пруссії, золото і флот Британії перемогли. Перша Імперія сконала у 1815 р.23 Реставрація Бурбонів дала конституцію, але освітній, віковий, майновий ценз обмежив активний і пасивний електорат небагатьма тисячами осіб. Палата перів не обиралась. Для Священного Союзу Франція придушила зброєю лібералів Іспанії у 1823 р. [19].

Аристократи мріяли про ґрунти, втрачені в Революції, а правдолюбці про утопічний комунізм24. Зазіхання на пресу викликали повстання 1830 р.25 Липнева монархія Луї-Філіпа Орлеана вдалася до популізму26. Урядували банкір Лафіт (Jacques Laffitte), історики Ґізо (Fran$ois Pierre Guillaume Guizot) і Тьєр (Marie Joseph Louis Adolphe Thiers) [21]. Індустрія загострила напругу27. Друга Республіка після Весни Народів 1848 р. дала виборче право чоловікам і свободу рабам у колоніях. Комісія в Люксембурзькому палаці розробляла реформи [11]. Та влада закрила створені для безробітних Національні майстерні й розстріляла протестувальників. Французи задушили республіку в Римі, де їхня залога відтоді 20 років захищала папу. Небіж Наполеона І, обраний президент Луї-Наполеон Бонапарт вчинив переворот (coup d'etat) і став імператором у 1852 р.28 Префект барон Осман (Georges- Eugene Haussmann) перебудував Париж29. Наполеон ІІІ анексував Савою і Ніццу (Savoy, Nice), вів війни в Криму, Сирії, Алжирі, Італії, Мексиці, Індокитаї. Ідеалісти хотіли федерації громад, а не держав30. Друга Імперія зазнала краху у війні 1870 р. [6]. Уряд втік від пролетарів у Версаль і придушив Паризьку Комуну у 1871 р. Мир з Німеччиною у Франкфурті коштував контрибуції, Ельзасу і Лотарингії31.

Третя Республіка мала гоїти травми, що живили шовінізм, реваншизм, мілітаризм, монархізм, корупцію32. Незабаром ожили ідеї соціалізму, набув впливу анархо-синдикалізм. Міністр- масон Фері (Jules Fran$ois Camille Ferry) вилучив релігію зі світської (Mque) освіти, подвоїв професуру республіки (hussards noirs de la Republique). Дискримінацію в пресі заборонено у 1881 р. Каралися зазіхання на пристойність (contraires aux bonnes mreurs) і порядок (trouble a l'ordre public). Пропаганда кликала надолужити втрати набуттям колоній. Франція нав'язала протекторат Тунісу, скорила Мадагаскар, басейни Конго і Нігеру, Аннам, Тонкін. Війна з китайцями зазнала критики. Тричі гіршали стосунки з Німеччиною33. Франція уклала Консультативний пакт 1891 р. і військову конвенцію 1893 р. з Росією, яка заступила давню Річ Посполиту в ролі союзниці [10]. Конфронтація в Судані загрожу-

28 Демагог обіцяв мир і жартував, що має дружину-легіти- містку, кузена-орлеаніста (Charles Auguste Louis Joseph, Duc de Morny), сина-республіканця, а сам є соціалістом. Письменник Гюґо (Victor Marie Hugo) з еміграції (Guernsey) картав узурпацію.

29 За винятком небагатьох пам'яток античності та Середньовіччя, авеню і бульвари столиці являють собою архітектуру Другої Імперії, до якої додано деякі споруди ХХ ст.

30 Готував замахи патріот Італії Феліче Орсіні. Снував змови революціонер Бланкі (Louis Auguste Blanqui). Картав приватну власність Прудон (Pierre-Joseph Proudhon). Набували впливу анархізм Михайла Бакуніна і теорія диктатури пролетаріату Маркса (Karl Heinrich Marx). Емігрант з Києва Францишек Ду- хіньський (Duchinski) готував дипломатичний тиск Другої Французької імперії на Росію з метою домогтися самостійності Польщі та України.

31 Анексований французами у XVII ст. німецькомовний Ельзас між Рейном і Вогезами (Vosges) був плацдармом нападу на Німеччину або її захисту; Лотарингія давала шлях на Париж.

32 Небезпека диктатури генерала Буланже, антисемітизм у справі Дрейфуса, скандал з крахом компанії Панамського каналу. Сварилися легітимісти, орлеаністи, бонапартисти. Граф Шамбор (Henri de Chambord) не бажав корони, доки не повернено білий прапор.

33 Зміцнення французької армії та зосередження німецьких військ на кордоні у 1875-1887 рр.

вала сваркою з Великою БританієюФранція поступилась Британії у 1898 р. на Нілі (Фашода), бо поруч ворожа Німеччина.. Сердечна Згода з нею (l'Entente Cordiale) у 1904 р. зусиллями міністра Делькасе (Theophile Delcasse) залагодила компроміс. Франція мала населення 39,6 млн і другу після Британії колоніальну імперію в Африці, Індокитаї, Океанії: 12 347 тис., а з метрополією 12 898 тис. кв. км (8,6 % суходолу). Закон 1905 р. відокремив Церкву від державиСвітськість (lrncite) заборонила окремі права віровизнань, крім капеланів у війську.. Соціаліста і пацифіста Жореса (Jean Leon Jaures) убито в перший день світової війни. В ній загинуло 1,4 млн (4,29 %), поранено 4,3 млн французів, але повернено Ельзас і ЛотарингіюЗ нагоди капітуляції Німеччини в день св. Мартина Тур- ського у листопаді 1918 р. архієпископ Паризький подякував Богові за те, що той виявився добрим французом.. На мирній конференції в Парижі 1919 р. радикали президент Пуанкаре (Raymond Poincare) і прем'єр-міністр Клемансо (Georges Benjamin Clemenceau) стали співтворцями Версальської системи.

Франція підтримала відроджену Польщу і Чехословаччину, але кинула напризволяще Західноукраїнську і Українську Народні республіки. Мала Антанта і всі альянси в Східно-Центральній Європі під егідою Парижа після 1920 р. мали розмежувати (Cordon Sanitaire) Радянський Союз і НімеччинуПольсько-румунський військовий союз, проекти Балтійської та Балканської Антанти.. Емігранти не почувалися безпечно в ПарижіФранцузький суд фактично виправдав убивцю Головного Отамана УНР Симона Петлюри 1926 р. Агенти Кремля без перешкод викрадали генералів Білої Гвардії.. Консерватори вбачали чинник стабільності у фашизмі Муссоліні. Франція в Локарно (Locarno) уклала Рейнський гарантійний пакт 1925 р. з Бельгією, Італією, Великою Британією і Німеччиною. Благенькі арбітражні угоди припускали ревізію кордонів Польщі та Чехословаччини [12]. Семиразовий прем'єр- міністр Бріан (Aristide Briand) в дусі Пан-Європи взаємодіяв з канцлером веймарської Німеччини Штреземаном (Gustav Stresemann), а з державним секретарем США Келоґом (Frank Billings Kellogg) намагався пактом запобігти війнамПакт про відмову від війн достроково набув чинності між Радянським Союзом і сусідами, але не виконав своєї ролі без ефективних засобів покарання проти порушників.. Через Лігу Націй він у 1929-1930 рр. планував федерацію Європи для співпраці в економіці та захисту від радянської загрози. Велика Депресія поклала край ілюзіям [19]. В Німеччині переміг націонал-соціалізм. У Парижі зазнав поразки правий путч 1934 р.Поліція стріляла на захист парламенту від бойовиків з Міністр Барту (Jean Louis

Barthou) плекав Пакт колективної безпеки (Східне Локарно), але його і короля Югославії вбили в Марселі терористи з Балкан, яким сприяли Берлін і Рим [22]. Не виправдав сподівань франко- радянський договір взаємодопомоги 1935 р.Action Fran9aise, Federation nationale des Camelots du Roi, Народний Фронт виграв вибори; соціаліст Блюм (Leon Blum) дав страхування і щорічні відпустки, скоротив робочий день, допустив жінок в уряд, але спинив реформи, бо капітал тікав з країни. Франція закрила кордон під час громадянської війни в Іспанії, де Італія і Німеччина допомогли заколотникам розбити республіку. Для умиротворення (appeasement) агресорів Париж і Лондон знехтували дружньою Чехословач- чиною у Мюнхені42 та Польщею після агресії Третього Рейху. Фортифікації Мажіно (Magineaut) не зарадили. Після блискавичного краху (Blitzkrieg) і капітуляції Франції німці окупували північ у 1940 р., а решту у 1942 р. Маршал Пе- тен (Henri Philippe Benoni Omer Joseph Petain) очолив маріонетковий режим Віші (Vichy) з гаслами праці, родини, вітчизни (travaile, famille, patrie). Колабораціоністи переслідували євреїв і демократів [8]. державність конфесія атрибутика правничий

Антифашистський Опір (Resistance) скерував з Лондона генерал де Голль (Charles de Gaulle). Комуністи (Henri Rol-Tanguy) бились проти німців, а після визволення були в уряді43. Парламентська Четверта Республіка дала право голосу жінкам у 1944 р. Плідне тридцятиріччя економіки (les Trente Glorieuses) тривало до 1975 р. Де Голль порозумівся з канцлером Німеччини Конрадом Аденауером. Франція у 1949 р. взяла участь у створенні НАТО (Організації Північноатлантичного Договору). Прозваний Батьком Європи, економіст Монне (Jean Monnet) омріяв, а міністр Шуман (Robert Schuman) спланував Європейську спільноту вугілля і сталі в Парижі у 1951 р. На прохання Організації Об'єднаних Націй, Франція 1953 р. ухвалила національну емблему: щит з головами лева і орла по кутках, монограмою RF на фасції та схрещені гілки лавра і дуба, але в оздобі фасадів частіше впадають в очі лілеї. Франція втратила Індокитай44 та загрузла у війні в Алжирі, де жив мільйон колоністів. Римський договір про Європейську економічну спільноту (Спільний Ринок) набув чинності

Organisation secrete d'action revolutionnaire, сagoulards.

41 Наступника Барту, Лаваля (Pierre Laval) страчено 1945 р. за колабораціонізм.

42 Прем'єр-міністр Даладьє (Edouard Daladier) дозволив розчленування Чехословаччини.

43 Згодом керівники партії (Maurice Thorez, Jacques Duclos, Benoit Frachon, Waldeck Rochet, Georges Marchais) вагались між сталінізмом і самостійним євро-комунізмом.

44 Комуністи змусили французів у В'єтнамі капітулювати при Дьєн Б'єт Фу 1954 р.

1958 р. Референдум схвалив конституцію. П'ята Республіка має виконавчу владу президента (на 7, нині 5 років у загальних виборах). Він за посадою (ex officio) також князь Андорри і Великий магістр заснованого Наполеоном І Ордена почесного легіону (Legion d'honneur). Екс- президент є членом Конституційної Ради. Унітарна напівпрезидентська республіка має законодавчий парламент: Сенат і Національні Збори (Assemblee Nationale). Обрані прямим голосуванням на 5 років депутати можуть розпустити уряд. Збори важливіше, ніж обраний електоральною колегією на 9 (нині 6) років сенат. Співзасновниця Європейського Союзу (ЄС) у 1962 р., Франція не хотіла там мати Велику Британію. Угода в Евіані визнала незалежність Алжиру [17].

Де Голль мріяв про велич нації (Grandeur de la France) і Європу вітчизн (l'Europe des Patries)45, та зрікся влади, бо лівацькі заворушення (gauchisme) і барикади в Парижі 1968 р. схитнули консерватизм. Наступниками були його соратник Помпіду (Georges Jean-Raymond Pompidou), атлантист і ліберал з моралі абортів і розлучень Жіскар д'Естен (Valery Marie Rene Georges Giscard d'Estaing), католик на службі Віші й потім соціаліст Міттеран (Fran$ois Maurice Adrien Marie Mitterrand), колишній мер Парижа і апологет державної економіки (dirigisme) Ширак (Jacques Rene Chirac), екс- міністр внутрішніх справ зі Спілки за Народний рух (раніше Збір за республіку, Rassemblement pour la Republique) Саркозі (Nicolas Paul Stephane Sarkozy de Nagy-Bocsa). Де Голль вивів Францію з військової структури НАТО, а Сарко- зі повернув у 2009 р. Соцпартія здобула конституційну більшість у виборах 2012 р. Президентом обрано Оланда (Fran?ois Hollande), а уряд очолив Ероль (Jean-Marc Ayrault).

За оборонними видатками (2,3 % ВВП, $ 62,5 млрд) Франція є п'ятою після США, Китаю, Росії, Великої Британії. Обов'язковий призов скасовано 1997 р. Збройні сили (Armees franЈaises) з головнокомандувачем-президентом Республіки включають армію (Armee de Terre), флот (Marine Nationale), авіацію (Armee de l'Air), жандармів (Gendarmerie nationale)46. Це найбіль-

45 Він казав Вінстонові Черчиллю під час війни, що втілює Жанну д'Арк, звав Радянський Союз Росією, шокував Канаду під час візиту гучним вітанням вільному Квебекові.

46 Жандармерія в Міністерстві оборони (оперативно в Міністерстві внутрішніх справ) має й мобільні підрозділи (Escadron Parachutiste d'Intervention, Groupe d'Intervention). Зовнішня безпека (Direction Generale de la Securite Exterieure) є в Міноборони, а внутрішня розвідка (Direction Centrale du Renseignement Interieur) в МВС. ша армія ЄС (26 в світі) і сили стримування (колись ударні: Force de Frappe) Балістичні ракети 4 субмарин (Triomphant), 50 ракет ВПС (Mirage 2000N) і 10 (Super Etendard Modernise) на авіаносці (Charles de Gaulle), нові літаки (Rafale F3), 300 ядерних боєголовок. Щорічники Стокгольмського міжнародного інституту вивчення миру (SIPRI).. Третя ядерна держава НАТО з 1960 р., зазнала з 1990 р. критики за підземні вибухи в Полінезії, вступила в Договір нерозповсюдження (Nuclear Non-Proliferation Treaty) Договір відкрито до підписання 1968 р., чинний з 1970 р., безстроковий від 1995 р., має 190 учасниць (включаючи Сполучені Штати, Велику Британію, Росію, Францію, Китай). Не беруть участь і мають ядерну зброю Індія, Пакистан, Північна Корея, а також Ізраїль., ратифікувала заборону випробувань (Comprehensive Nuclear-Test-Ban Treaty) Генеральна Асамблея ООН ухвалила Договір 1996 р., що не набув чинності, бо Китай, Єгипет, Іран, Ізраїль і США не ратифікували, а Індія, КНДР і Пакистан не підписали його.. Вона виготовляє ракети, танки, літаки Франція вийшла з деяких (Eurofighter), але діє в інших спільних проектах (Eurocopter Tiger, multipurpose frigates). Єв- роконсорціум (Airbus A400M etc.) є символом глобалізації., експортує зброю, крім ядерної. Франція засудила вторгнення в Ірак 2003 р., але її стрільці патрулювали Афганістан. Найдавніший і найбільший щорічний військовий парад Європи відбувається 14 липня на Єлисейських Полях. Одна з засновниць Організації Об'єднаних Націй, Франція має другий після США дипломатичний корпус і є постійним членом Ради Безпеки з правом вето, членом Ради Європи, Великої вісімки (G8), Єврозони, Світової організації торгівлі (WTO), Латинського союзу, Тихоокеанської спільноти, Комісії Індійського океану, Асоціації Карибських держав, Міжнародної організації франкофонії (OIF, 51 член). Організація об'єднаних націй з освіти, науки і культури (UNESCO), Організація економічного співробітництва і розвитку (Organisation de cooperation et de developpement economiques), Міжнародне бюро ваг і мір, Інтерпол, антитерористичний центр (Alliance Base, 2002-2009) розміщено у Франції. За обсягом гуманітарної допомоги це другий після США, а з питомої ваги (0,5 % ВВП) десятий донор Вона фінансує проекти з економіки, інфраструктури, освіти, медицини, демократії, права в Сахелі. Миротворчі дії (Cote d'Ivoire, Chad) довели свій вплив (Fran9afrique).. Франція за прямими іноземними інвестиціями ($ 117,9 млрд) була третя в Організації економічної співпраці у 2008 р. В інвестуванні за кордон її компанії посіли 2 місце ($ 220 млрд) Після США ($ 311,8 млрд), більше Британії (111,4), Японії (128) і Німеччини (156,5)..

Франція з потужною індустрією створила міністерство довкілля 1971 р. і посідає 17 місце з викидів вуглецю, а після нафтової кризи 1973 р.

має 78 % електрики з 59 атомних станцій54. Друга економіка Європи, четверта в світі з добробуту і п'ята з ВВП ($ 2580 трлн)55, дев'ята з паритету купівельної спроможності56, має 39 з 500 чільних компаній світу (Fortune Global), в Парижі - найбільшу дільницю бізнесу Європи (La Defense). Мішана економіка сполучає приватне (2,5 млн фірм) і державне підприємництво. Уряд має залізниці, авіацію, телекомунікації, атомну енергетику, а з 1990 р. продає і корпора- тизує цей сектор (France Telecom, банки, страхування). Аерокосмічна індустрія має космодром (Centre Spatial Guyanais). Фондові біржі Парижа, Амстердама, Брюсселя, Нью-Йорка поєднано у 2007 р.; французька філія (Euronext Paris) є другою в Європі (після London Stock Exchange). Найбільша страхова компанія (AXA) за зиском є дев'ятою корпорацією. Банки (BNP Paribas, Credit Agricole, Societe Generale) є першим, шостим і восьмим у світі. Франція є шостим експортером промислових товарів і третім з пшениці, яловичини, свинини, птиці, молока. Завдяки ґрунтам, технологіям і субсидіям 3,5 % французів випускають 20 % аграрної продукції ЄС. Мають попит вина (Bordeaux, Champagne). Залізниці завдовжки 29 473 км поступаються у Європі лише Німеччині. Експреси (Thalys, Eurostar, TGV) сягають 320 км на годину. Тунель (Eurotunnel Shuttle) сполучає з Англією. Найбільша в Європі мережа шляхів 1 027 183 км має переважно вітчизняні машини (Renault, Peugeot, Cita^n). У Парижі є чільний з 475 аеропортів (Paris-Charles de Gaulle). Рейси ведуть Національна (Air France) і приватні компанії. Марсель є першим з 10 портів і найбільшим у Середземному морі. Країна має 12 261 км каналів, зокрема (Canal du Midi) від Середземного моря до Атлантики.

Метрополія-шестикутник (l'Hexagone, за обриси) має третю після Росії й України в Європі територію 551 695 кв км з населенням 63 460 тис., а з заморськими теренами 674 843 кв км (0,45 % суходолу Землі) і 65 600 тис. чол. (21 в світі)57. Франція має 27 адміністративних регіонів: 21 на

54 Обіцяно зменшити викиди 1990-2020 рр. на 20 % і зробити охоронними 20 % виняткової морської зони (11 млн кв. км акваторії й шельфу на 200 миль від територіальних вод).

55 Ринкова вартість речей і послуг; рівень життя за валовим доходом на душу населення ($ 40 690).

56 Формулювання єдиної ціни для міжнародних ринків за поточним обмінним курсом.

57 Інститут Монтеня (Montaigne) налічує у Франції 51 млн білих (85 %), 6 млн з Північної та 2 млн з Тропічної Африки (10 і 3,5 %), 1 млн азіатів (1,5 %), 200 тис. турків у 2004 р. Чверть немовлят мають батьків не з Європи. Інститут статистики (INSEE) гадає, що 19 % населення склали 11,8 млн іммігрантів з нащадками: 5 млн. з Європи (переважно з Італії) і 4 млн з Алжиру і Марокко). Франція приймає до 200 тис. іммігрантів на рік. материку, Корсика і 5 -за морем (Guyane fran?aise, Guadeloupe, Martinique, Mayotte, Reunion). Це 101 департамент, 341 округ (arrondissement), 4051 кантон, 36 697 комун (2 588 утворів). В Парижі, Ліоні й Марселі 45 округів. Визнано незалежність колоній, але є володіння. Франція дає більшість природного приросту ЄС, до 40 % населення з імміграції. Релігійні громади не мають втручатись у політику. До 50 % французів вважаються католиками, понад 8 % мусульмана- ми, 3 % протестантами. Третина вірить в Бога. Відправи відвідує 5 %. Найбільша в Європі єврейська спільнота має 0,5-0,6 млн. У школах не можна носити хрести, хустки, тюрбани. Суд інтерпретує приватне (цивільне і карне) і публічне (адміністративне і конституційне) право. Заборонено антисемітизм, расизм, зневагу до жінок. Ув'язнення не має кривдити більше, ніж завдано шкоди [8]. Не визнаються мотиви моралі, нема кар за блюзнірство. Закони без зворотної дії (ex post facto) чинні з публікації в офіціозі (Journal Officiel de la Republique Fran?aise). Франція толерує меншини, з 1999 р. одностатеві пари, а з 2013 р. дозволила їм шлюби. Конституція (ст. 2) вимагає французької мови в праці та комерції [17]. Це консолідує націю. Ожили культури Ельзасу, Провансу, Фландрії, Бретані, басків Ґасконі. Метрополія має 8, а заморські терени 69 мов меншин. В Індокитаї французька мова зникла. Говірки креолів є в Полінезії та Вест-Індії. Чимало держав Африки вживають французьку мову. В світі нею спілкуються 500 млн. Сприяють урядові установи (La Francophonie). Найбагатша країна Європи з високим рівнем освіти і тривалості життя, обіймає 20 місце з розвитку і 24 зі сприйняття корупції. Здобутки культури і науки зміцнюють престиж держави.