Генеалогічні студії О.М. Лазаревського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний педагогічний університет

імені Т. Г. Шевченка

Н-Н Інститут історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: ГЕНЕАЛОГІЧНІ СТУДІЇ О.М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

Боровик Ольга

Чернігів - 2016

Вступ

Попередні покоління, які заклали основу сьогодення, чиє життя і діяльність становлять суть Історії -- є фундаментом кожного роду, спільним корінням народу. Першим істориком, який підняв українську науку про родоводи до рівня світових генеалогічних зразків, був О.Лазаревський. Його послідовниками -- В.Модзалевським, Г.Милорадовичем, В.Антоновичем та іншими -- продовжувався процес накопичення генеалогічних знань, але ця робота була перервана подіями 1917-1920 років.

Внесок О. Лазаревського в дослідження родоводів української козацької старшини, де вчений виявив велику кількість підробок, невірних свідчень і неточностей та склав виправлені й доповнені генеалогії. Вчений володів методикою палеографічного, текстологічного й дипломатичного аналізу, розрізняв почерки і графіку письма ХVІІ-XVIII ст., добре розумівся на іконографічному матеріалі та речових пам'ятках доби Гетьманщини. При аналізі джерел учений звертав увагу на написи на їх сторінка (марґіналії), фабричне клеймо на папері (філігрань або водяний знак) та продемонстрував різноманітні методи їх оцінки.

О.М. Лазаревський розробив прийоми та методи спеціальних історичних дисциплін -- іконографії, генеалогії та сфрагістики, які використовував при атрибуції документальних та іконографічних джерел.

Колекції О.М. Лазаревського є важливим джерелом для істориків, геральдистів, біографістів, мистецвознаців, знавців генеалогії, тобто широкого кола вчених. Олександр Матвійович був відомим в Україні колекціонером родинних архівів, добірок різних актів та іконографічного матеріалу

Розділ 1. Внесок О.М. Лазаревського у становлення і розвиток в Україні генеалогії як науки

Вагомим був внесок О. Лазаревського у становлення в рамках української історичної науки окремих спеціальних історичних дисциплін. Напевно, найбільшою мірою це стосується генеалогії. Загалом цілком можна приєднатися до тези, висловленої з приводу наукового доробку О. Лазаревського в галузі генеалогії М. Грушевським, який зазначав, що його старший колега не був "істориком-соціологом", оскільки він - насправді "історик побуту і людей, історик-біограф, для якого історія втіляється не в економічних і соціологічних схемах, не в юридичних нормах, а в портретах, у живих людях епохи, з кров'ю і м'ясом їх реальних інтересів"⁶⁰. Інший український історик О. Оглоблин цілком слушно зауважував, що, засудивши "людей старої Малоросії", О. Лазаревський не помітив серед них "людей старої України", які "не пили крові свого народу, а навпаки, власну кров, власну працю, власну думку віддавали для його добробуту, його освіти та культури, його національної волі й державної незалежності". Водночас, за визнанням О. Оглоблина, багато архівних матеріалів, використаних істориком у власних наукових працях, та зібрана ним колекція документів створили основу джерельної бази з української генеалогії для наступних поколінь дослідників.

Зважаючи і враховуючи таку логічну, продуману й аргументовану оцінку наукової спадщини О. Лазаревського в галузі генеалогії визначними українськими істориками минулого, слід водночас підкреслити й інше. У будь-якому разі О. Лазаревського можна вважати одним із кращих спеціалістів із генеалогії українських козацько-старшинських родів, які працювали на терені вітчизняної історіографії та історичної науки у другій половині XIX - на початку XX ст. Генеалогічні нариси історика стали найпершою в українській науковій традиції спробою здійснення суцільного, широкомасштабного й послідовного дослідження історії окремих найбільш відомих українських старшинських і дворянських родів, відігравши визначну роль у становленні генеалогії як спеціальної історичної дисципліни в межах Російської імперії. Вони загалом відповідали тодішньому світовому рівню розвитку цієї історичної науки, створювалися з безпосереднім залученням наявного на той час теоретико-методологічного й методичного арсеналу, напрацьованого в генеалогії. О. Лазаревський одним із перших серед українських та, загалом і російських істориків, застосував справжній науковий підхід при складанні родовідних розписів, залучав безліч важливих, але розпорошених по багатьох архівних колекціях переважно до того ще не опублікованих джерел. Якщо ж врахувати той факт, що зараз від колись багатих фамільних архівів Гетьманщини, доступних дослідникам XIX ст., залишилися лише поодинокі джерельні комплекси, то генеалогічні студії О. Лазаревського набувають для сучасних учених, спеціалістів у галузі генеалогії, виняткової важливості.

Звичайно ж, при цьому обов'язково слід враховувати ту обставину, що масове використання істориком джерел, знайдених ним серед матеріалів судово-слідчих справ, привело його до окремих занадто категоричних і безапеляційних висновків при оцінці ним діяльності козацької старшини та її ролі у соціально-економічному й політичному житті України за доби Гетьманщини. Перебуваючи під суттєвим впливом народницької ідеології, О. Лазаревський, розвінчуючи і навіть тавруючи верхівку українського суспільства другої половини XVII-XVIII ст., водночас підсвідомо, без зайвої ідеологізації і патетики намагався відстоювати інтереси бідніших верств народу - рядового козацтва й селянства. Близькими для нього були прикладні проблеми генеалогії, історичної бібліографії, сфрагістики та окремих інших спеціальних історичних дисциплін, більшість з яких остаточно утвердили свій науковий статус саме за часів позитивізму як методологічної домінанти. Цікавив О. Лазаревського і науковий доробок його попередників, що було з його боку природним прагненням вписати власну діяльність у рамки вже започаткованої до нього історіографічної традиції.

Розділ 2. Генеалогічні студії

2.1 Родознавчі розвідки

У своїх родознавчих розвідках О. М. Лазаревський також торкнувся генеалогії П. Куліша, М. Гоголя, С. Туптала. Генеалогічними відомостями наповнені спогади вченого про поміщиків конотопців, його сусідів по батьківському маєтку. Подробиці життя кількох поколінь Костенецьких, Кандиб, Лихошерстових, Псіолів, Кулябок, Скоропадських, і Білозерських зберіг автор для генеалогів.

Ще однією цікавою родознавчою працею О. М. Лазаревського є розвідка, присвячена власному роду. Спочатку її було опубліковано у 1893 р. окремою брошурою за назвою «Pro domo sua».

Родинні збірки найбільше тішили О.М. Лазаревського і давали йому натхнення та змогу продовжувати дослідження родоводів. Збираючи та упорядковуючи родинні архіви (Сулимівський, Любецький, Галаганівський та ін.) він обов'язково при нагоді наголошував на відомостях про портрети з цих збірок, надаючи у написаній ним передмові генеалогічні та біографічні дані зображених осіб. О.М. Лазаревський наголошував на важливості пошуку та збереження родинних архівів, багато з яких вже загинули від пожеж та поганих умов зберігання, а їх залишки, у кращому випадку, були розкуплені «любителями», які на той час не могли належним чином оцінити їх значення.

У своїх дослідженнях вчений активно використовував портретний живопис. Саме портретний живопис, оригінальні парсуни, якими так цікавився вчений, створювалися і були особливо вшановані у ХVІІ-ХVІІІ ст. на всіх теренах України-Гетьманщини. Зацікавлення власними родоводами у середовищі представників панівних верств суспільства сприяло виникненню цілих родинних галерей, що нині виявилися розпорошеними по сховищах різних музеїв, приватних колекціях або взагалі втрачені. Ці зображення мали виняткову джерельну інформацію: про зовнішній вигляд українців, особливості побуту та мистецькі смаки, рівень соціальної та майнової диференціації суспільства. Для О.М. Лазаревського родові портретні галереї ХVІІ-ХІХ ст. неодноразово ставали важливим іконографічним джерелом, рівноцінним за інформативністю документальним. О.М. Лазаревський при комплексному дослідженні історії малоросійських родів ставив собі за мету прослідкувати і соціально-політичні події у країні, в яких брали участь окремі представники роду. При співставленні інформації різного виду джерел -- документальних, речових та зображальних, він простежував процес становлення еліти в Україні. Серед зображальних джерел при вивченні родоводів вчений особливо виділяв родинні портрети, що відтворювали зовнішність, неповторний образ людини, її соціальний стан, давали змогу прослідкувати процес розвитку одягу та інших побутових речей. Вони «оживляли» історичну дійсність.

У 1868 р. він опублікував «Очерки старейших дворянских родов в Черниговской губернии», до яких увійшли розвідки про родини Бакуринських, Бутовичів, Бобирів, Богушів, Борозн, Борецьких, Бугаївських та Валькевичів. Джерелами дослідження стали документи Малоросійської колегії, Генеральної військової канцелярії. Чернігівського дворянського депутатського зібрання. Генеалогічний матеріал оформлено у вигляді родовідного розпису без поділу на покоління. Значну увагу вчений приділив біографічним статтям про найвідоміших представників родів. Однак поза його увагою залишилися фамільні архіви, що позначилося на науковому рівні розвідки. О. Лазаревський добре усвідомлював ці вади.. Відтак він відмовився від генеалогічних розвідок і вирішив друкувати матеріали до історії українського суспільства ХVІІ-ХVIIІ ст. У 1875 р. історик розпочав публікацію нарисів під загальною назвою «Очерки малороссийских фамилий». Як відзначав автор у коментарях, основним його завданням було не складання родовідної книги, а збирання матеріалів до історії місцевого суспільства ХVII-ХVIIІ ст. Розвідки виходили протягом 1875-1876 рр. у журналі «Русский архив».

2.1 Розвиток генеалогії козацько-старшинських родин

Значну увагу О.М. Лазаревський сконцентрував на студіях з проблеми козацько-старшинської генеалогії. Згодом саме вони стали фундаментом для формування вітчизняного родознавства. Це -- «Очерки старейших дворянских родов в Черниговской губернии», «Очерки малороссийских фамилий. Материалы для истории общества в ХVІІ-ХVІІІ вв.», «Люди старой Малороссии», «Документальные сведенья о Савве Туптало и его роде». М.С. Грушевський, оцінюючи здобутки вченого, писав про нього так: «…Він не історик-соціолог, а історик побуту і людей, історик-біограф, для якого історія втілюється не в економічних і соціологічних схемах, а живих людях епохи, з кров'ю і м'ясом їх реальних інтересів». Ще за життя О.М. Лазаревський був визнаним видатним істориком, отримав численні нагороди від наукових та освітніх закладів. Так, після публікації першого тому «Описание старой Малоросии» йому було присуджено Уваровську премію, за рецензію на працю Д.П. Міллера «Очерк на сочинение быта старой Малороссии» -- золоту медаль від Харківського університету.

О.Лазаревський, зосередивши увагу на значних дворянських родинах, які походили від козацько старшинського кореня, перший чітко і виразно привернув увагу до проблеми українського елітаризму через козацько старшинські родоводи. Його творчість можна назвати першою хвилею публікацій про козацьку старшину. Він намагався подати історію полків через призму біографій їх старшин: Переяславського -- Думитрашок Райчів, Афендиків, Безбородьок, Берлів, Сулим, Томар, Іваненків; Чернігівського -- Полуботків, Бутовичів, Радичів, Бакуринських, Бобирів, Лизогубів; Гадяцького -- Бороховичів, Милорадовичів, Грабянок, Крижанівських, Трощинських Учений дослідив історію старшини та родоводи керівників Стародубського полку, що привернули його увагу Миклашевських, Борозен, Скоропадських, Бугаєвських, Валькевичів; Прилуцького -- Горленків, Марковичів, Галаганів; Лубенського -- Свічок, Гамалій, Гоголів Яновських; Ніжинського -- Золотаренків. О.Лазаревський розпочав дослідження Полтавського полку, вперше подав родовідні місцевих старшиських родів Іскр, Герциків, Жученків-Жуковських, Левенців.

Надзвичайно критична загальна оцінка діяльності відповідних управлінських гілок адміністрації та окремих українських гетьманів у системі влади Гетьманщини у працях історика грунтувалася переважно на використанні ним судово-слідчих матеріалів, які фактично не дозволяли зробити певні відступи від такого зображення історичних реалій, яке міститься в його працях. Використовуючи подібні джерела, О. Лазаревський протягом 1860-1890-х рр. написав серію генеалогічних нарисів про представників окремих старшинсько-дворянських родів. Об'єктом його найпильнішої уваги стала лише одна сторона діяльності досліджуваної ним верстви українського суспільства. За глибоким переконанням ученого, старшина переважно переслідувала власні вузько-станові інтереси, всі свої зусилля спрямовуючи на особисте збагачення, абсолютно не переймаючись боротьбою за національну автономію, не турбуючись про культурний розвиток і підвищення економічного потенціалу українських земель³⁹. Незважаючи на певну однобокість загальних висновків О. Лазаревського, його позиція з цього питання справила суттєвий вплив на подальше формування загальноісторичної концепції в Україні, особливо на вивчення соціально-економічної історії другої половини XVII-XVIII ст. вітчизняними істориками у XX ст.

Вчений опублікував підготовлені на ґрунтовній джерельній базі нариси про шістнадцять найбільш відомих родин козацької старшини, уперше ввівши в науковий обіг значну кількість документів. Із 1880 р. він продовжив друкувати нариси про історію родів української козацької старшини та їхні взаємовідносини з підданими селянами й козаками -- тепер уже під назвою «Люди старой Малороссии». Перша розвідка про родину Скоропадських вийшла в «Историческом вестнике», решта двадцять дві -- у журналі «Киевская старина». Серії О. Лазаревського про козацьку старшину -- «Очерки малороссийских фамилий» та «Люди старой Малороссии» -- мали схожу структуру. На початку нарису автор уміщував родовідну таблицю, потім, згідно з наявними джерелами, викладав історію роду і робив відповідні висновки. Матеріали оформлено у вигляді російського (французького) поколінного розпису без поділу на генерації. У розвідці містяться біографічні статті про відомих представників козацько-старшинських родів. При їх написанні використано значну кількість архівних документів, окрім родових архівів, до яких учений, за окремими винятками, не мав доступу110. Публікація нарисів викликала негативну реакцію серед деяких нащадків козацької старшини. У листі до Г. Милорадовича.від 26 жовтня 1890 р. О. Лазаревський повідомляв, що «покойный Галаган пять лет не говорил со мною за сведения о его прадке». Ішлося про статтю, надруковану вченим 1875 р. у журналі «Русский архив», в якій Олександр Матвійович установив, що «корень, из которого выросло "древо" явился рядовым, неграмотным казаком». Пізніше Ґалаґан сам почав із ним розмову і відверто заявив, що «фактов противного представить не может». А «без фактов, -- як зазначав учений у згаданому листі, -- могу лишь пожимать плечами». Через п'ять років «обидевшийся потомок», як зазначав О. Лазаревський у статті «Поминка предков», припинив «незнакомство» і в останній період життя «проявил такие тёплые отношения» до нього, що вчений назавжди зберіг добру пам'ять «об этом человеке, так откровенно сознавшем свой ложный шаг». Опублікована 1899 р. у журналі «Киевская старина» стаття О. Лазаревського про рід Берлів також викликала неоднозначну реакцію серед його нащадків. Зокрема Ганна Берло 10 січня 1899 р. написала історикові гнівного листа -- «пространного выговора на письме». Олександр Матвійович запропонував їй висловитися «печатно», проте пропозицію прийнято не було, тому отриманий «выговор» він залишив у власному архіві «на память потомкам». Незадоволена опублікованими О. Лазаревським матеріалами з історії родин козацької старшини була також патріотично налаштована молодь -- через одностороннє, як видавалося, висвітлення минулого України. На захист ученого виступив відомий історик Д. Багалій, який наголосив, що у цьому винен не О. Лазаревський, а той матеріал, з якого він черпав свої історичні відомості. Головною ж причиною відсутності в публікаціях ученого добрих справ козацької старшини була сама структура їхніх фамільних архівів, де переважали насамперед актові матеріали за майже повної відсутності документів про державну, адміністративну діяльність членів родин та побутової історії. Про це Олександр Матвійович писав у передмові до видання Ґалаґанівського архіву.

Щодо бажання О. Лазаревського віднайти позитивний матеріал про діяльність козацької старшини свідчить його лист, відправлений у 1879 р. Г. Милорадовичу, в якому йшлося про підготовку нарисів, присвячених предкам адресата -- Михайлові та Гаврилу -- і висловлювалося прохання «частными материалами», яких не було у вченого, «сгладить суворость» його фактів. Причиною цього, на думку Олександра Матвійовича, було те, що «общественная деятельность» М. і Г. Милорадовичів відбувалася в ті часи, «когда царило право сильного», тож і нарис про них «выходит довольно суров». У цьому ж листі він зазначав, що «был бы очень рад, если бы потомки моих героев дополняли мои очерки сведениями из семейных архивов, которые за редкими исключениями остаются для меня неизвестными». Така проблема стояла і перед іншими дослідниками історії Лівобережної України другої половини ХVII-ХVIIІ ст. Так, М. Костомаров у листі до О. Лазаревського від 23 вересня 1877 р. нарікав «на недостаток» джерел до побутової історії цього періоду. Працюючи в московських архівах він не знаходив достовірних відомостей «из духовной жизни» українського суспільства за гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи -- частіше «ложь умышленная». Тому й просив колегу повідомити йому деякі дані з особистого життя І. Мазепи. Отже, О. Лазаревський прагнув до висвітлення діяльності козацької старшини на основі наявних документальних джерел. Він не вважав ці дані остаточними -- вони повинні доповнюватися дослідниками чи нащадками родів козацької старшини, новими матеріалами, що дають можливість більш об'єктивно оцінити діяльність козацької старшини. Окрім нарисів про старшинські роди історик опублікував декілька праць біографічного характеру про окремих їх представників, а також списки чернігівських дворян, складені 1783 р. повітовими предводителями дворянства. Вагомим внеском у дослідження історії формування дворянства в Україні стала стаття вченого, підготовлена як відгук на історичні праці Д. Міллера. У матеріалі проаналізовано історіографію проблеми та процес перетворення козацької старшини на російських дворян. Старшина маючи освіту виділилася із загальної маси, а набувши маєтностей захотіла повернути собі незабуте в Україні з часів Речі Посполитої шляхетство, або дворянство, що й сталося наприкінці XVIII ст. О. Лазаревський у рецензії визначив два періоди в діяльності дворянських депутатських зібрань. У першому депутати діяли самостійно, керуючись «Жалуваною грамотою», натомість у другому їх було поставлено у залежність від Сенату Російської імперії та Герольдії. Діяльність останньої викликала незадоволення старшини, викладене у численних петиціях, розгляд яких тривав до 1835 р., коли вийшов закон, який встановлював правила визнання дворянства за нащадками козацької старшини.

Таким чином, О. Лазаревський виявив та опублікував документи й написав значну кількість статей до історії старшинських родів. У передмовах і післямовах він досліджував родоводи. Учений започаткував критичний підхід до родовідних легенд. У своїх працях він показав також процес перетворення козацької старшини на російське імперське дворянство. Його студії відіграли визначну роль у становленні генеалогії як спеціальної історичної дисципліни.

Висновки

лазаревський козацький історичний генеалогія

Праці О.М. Лазаревського є своєрідним довідником для сучасних істориків, літераторів та мовознавців з біографістики та генеалогії козацької старшини. Вчений був «суворим документалістом», який завжди ретельно перевіряв документи, підтверджуючи їх достовірність66. О.М. Лазаревський, як патріот, визначний джерелознавець, генеалог, зробив величезний внесок у розвиток вітчизняної науки, а праці його і на сьогодні відіграють значну роль при дослідженні питань українських родоводів. Він був одним з перших, хто так широко та плідно використовував іконографічний матеріал у своїх дослідженнях з історії України. Олександр Матвійович комплексно використовував для своїх досліджень джерела різного виду. Саме це допомагало йому адекватно підходити до предмету та об'єкту дослідження.

Великою заслугою О. М. Лазаревського є введення до наукового обігу генеалогічних джерел, а саме: мемуарів, родинного листування, численних матеріалів родових архівів. Багато років він ретельно збирав усі документи, що висвітлюють життя і діяльність представників козацько-старшинської верстви. Інколи публікації О. М. Лазаревського - це єдина можливість скласти враження про структуру та зміст деяких зібрань, оскільки значна частина з них втрачена назавжди.

Список використаних джерел та літератури

1. В. Г. Сарбей, Історичні погляди О. М. Лазаревського. -- К., 1961.

2. Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина XVII -- початок XX ст.) -- К.: Видавн. дім «Стилос», 2006. -- 282 с.

3. Генеалогія Мазепи у науковому доробку О.М. Лазаревського// Гетьман Іван Мазепа та його доба. Тези наук. конф. К., 1995. С.13-16

4. Герасименко Н., Олександр Лазаревський: життя і творчість (1834--1902 рр.). -- К.: Інститут історії України НАН України, 2012. -- 179 с.

5. Герасименко Н.О. Епістолярні джерела у науковій спадщині О.М. Лазаревського // Історіографічні дослідження в Україні. -- К., 2007. -- Вип. 17. -- С. 106-120.

6. Дмитрієнко М., Походяща О. Портретний живопис як джерело генеалогічних досліджень О. М. Лазаревського //Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. -- К.: Інститут історії України НАН України, 2010. -- Вип. 17. -- С.95-110.

7. Марченко М.І., Полухін Л.К. Видатний історик України О.М. Лазаревський. -- К., 1958. -- С. 28.

8. О. М. Лазаревський як історик та археограф / В.І.Воронов // Укр. істор. журнал. - 2009. - № 3.

9. Практично-утилітарна доба генеалогії козацько-старшинських родів (друга половина XVII -- перша половина XIX ст.) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. -- К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. -- Число 13. -- Ч. 1. -- С. 128-143.

10. Сороковська С.В. Перший український бібліограф-історик // УІЖ. -- 1969. -- № 2. -- С. 114-115.

Размещено на Allbest.ru