Військові злочини США у в'єтнамській війні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Військові злочини США у в'єтнамській війні

Коваленко Владислав Васильович, студент II курсу історичного факультету, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Науковий керівник кандидат історичних наук, доцент кафедри загальної історії, правознавства та методик навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» Лисенко А.А.

Анотація

в'єтнамський війна жорстокість американський

Стаття присвячена дослідженню військових злочинів США у в'єтнамській війні.

Ключові слова: США, В'єтнам, Сонгмі, напалм, хімічні речовини, бомбардування

Актуальність теми дослідження: крім того що війна є сама по собі жорстокою вона нерідко супроводжується й військовими злочинами проти населення, прикладом цьому слугує в'єтнамська війна, тому зважаючи на постійність воєн в історії людства, дана тема залишається актуальною і досі.

Аналіз останніх публікацій: дослідженням даної теми займалися Бертран Рассел, Миколай Яковлєв, Анатолій Кунцевич, Олександр Боженко, Михайло Ільїнський, Джеффи Фокс.

Метою статті є дослідження військових злочинів здійснених армією США у в'єтнамській війні.

Одним з важливих моментів історії США є в'єтнамська війна. В цій війні Сполучені Штати показали себе не з кращої сторони. Завдяки пресі та розповідям американських солдатів стали відомі прояви жорстокості по відношенню до мирного населення В'єтнаму. Деякі військові злочини були підтримувані на державному рівні. Як відомо у 1965 р. США перестали економічно допомагати Південному В'єтнаму і перейшли до ведення широкомаштабної війни. Приводом до початку бойових дій став, напад в'єтконгівців 7 лютого 1965 року на базу ВПС США біля Плейку. В результаті військової акції базі було завдано значної шкоди, були і втрати серед американського особового складу.

Проте, згідно статті Бертрана Рассела, американські війська були задіяні у В'єтнамі після виведення звідти французьких військ та підписання Женевських угод 1954 р. Декларуючи політику не втручання, американські військові здійснювали хімічні атаки. А для запобігання підтримки мирним населенням партизан були створені «стратегічні хутори». По суті ці хутори були в'язницями оточеними колючим дротом які перебували під постійною охороною військових. Згідно підрахунків газети «Спостерігача» 65% сільського населення, або понад 7 мільйонів чоловік, були в цих «хуторах» до середини 1963 року. Їх створення стало результатом рішення з боку Сполучених Штатів, публічно викладених радником Державного департаменту У. У. Ростоу. Він припустив, що В'єтнам слід використовувати в якості експериментальної бази для розробки анти-партизанських методів боротьби та зброї [1].

Стратегічні хутори були не тільки організовані в сільській місцевості, а й у містах. Дівчата в містах ставали повіями для американських військових. Уряд Сайгона відсилав молодих дівчат у табори, які використовувалися в якості офіційного відпочинку для американських військ [2].

Із введенням американских військ 1965 р. на територію В'єтнаму розпочалися килимові бомбардування. З квітня в провінції Тхань Хоа були скинуті 10000 циліндрів так званих ледачих бомб, 1281 ракет, 37 керованих ракет . Бомбили також школи, лікарні, санаторії [2].

27 лютого було здійснене бомбардування туберкульозного санаторію Чим Хоа. За словами директора санаторію це був другий найважливіший санаторій в країні. Він був створений власними силами в'єтнамців без підтримки з-за кордону. О 8 годині ранку 16 американських літаків розпочали тридцяти хвилинне безперервне бомбардування. 5 лікарів загинули відразу. Двоє з них були жінки. Загинуло також 58 пацієнтів. Дехто з пацієнтів будучи слабкими та хворими намагалися врятувати медичне обладнання: рентгенівські апарати, медикаменти, інвентар. В околицях, люди, чиї власні будинки піддалися бомбардуванню та згоріли, відмовившись від їх порятунку, допомагали пацієнтам та рятували обладнання клініки. Після бомбардування було евакуйовано виживших пацієнтів. Як зазначав директор санаторію: «Всі наші люди тепер розуміють, що санаторій був явно обраний як мета атаки. Там не було ніякої помилки. Ми були вражені трьома окремими і тривалими хвилями… США стверджує, що лікування туберкульозу і лепри є одним з найбільш актуальних і складних завдань, тому вони його знищують. Це повністю узгоджується з їх бактеріологічною війною» [2].

Крім авіа ударів мирне населення страждало і від наземних операцій. Яскравим прикладом цьому є кривава розправа ротою «Чарлі» над мирним населенням 16 березня в Сонгмі під час «Тетського наступу» 1968 р. У книзі Майкла Білгона і Кевіна Сіма «Чотири години в Сонгмі» Фред Уідмер, якого охрестили «містером вбивцею», так згадуав ставлення до людей у роті «Чарлі»: «Найжахливіше почалося, на мій погляд, коли ми перестали брати полонених. Пара пострілів - і все, ніякої метушні і турбот. Потім, вже пізніше, придумали відрізати у них вуха, калічити їх» [3, с. 136].

Як далі розповідав Уідмер одного з в'єтконгівців зі зв'язаними руками прив'язали до стовпа. В штани полоненого було засунуто палаючі недопалки, після чого солдати спостерігали «дикий» танець. Це робилося аби розв'язати йому язика, а заодно зігнати свою злість. Американські військові вже просто перестали розрізняти де ворог, а де мирний житель [3, с. 136].

16 березня о 7.30 по селу Сонгмі був відкритий вогонь фугасними та запальними снарядами з білим фосфором. Солдати роти «Чарлі» йшли по рисових полях розгорнутим строєм, ведучи безперервний вогонь. При цьому ніхто з мешканців не був озброєний. Військові рухаючись від хижі до хижі, хапали жінок і дітей за волосся, при цьому вигукуючи «В'єтконг? В'єтконг?», після чого їх холоднокровно вбивали. Втікачів тут же розстрілювали в спину. Групи від 25 до 40 чоловік, які ховалися в придорожніх канавах, розстрілювали з автоматичної зброї [3, с. 137-138].

Капітан Ернест Медіна, представник штабу бригади, який спостерігав у цей день за ходом операції, зв'язався по рації з лейтенантом Келлі і запитав про причини затримки просування його роти. Келлі відповів, що вони натрапили на групу цивільних осіб чисельністю близько 60 чоловік, на що Медіна відповів:«Займіться ними». Не уточнюючи вказівку, Келлі вишикував в'єтнамців і з відстані в 10 кроків за допомогою 2 своїх підлеглих розстріляв їх з кулемета. Після цього американські військові почали відтягувати убитих жінок, які закривали своїми тілами ще живих дітей, яких на цьому ж місці розстріляли. Втікачів, які намагалися сховатися в смузі дерев, діставали гранатами та кулеметним вогнем [3, с. 138].

Уже згадуваний Фред Уідмер на прізвисько «містер вбивця» убив хлопчика. «Коли я пристрелив його, мене занудило. І тоді я зрозумів: Боже мій, що я наробив?» - зізнавався він пізніше. Однак те, що відбувалося навколо, було не менш жахливим. Солдати гвалтували та калічили жінок, обезголовлювали трупи, знімали скальпи [3, с. 138].

Як зазначається в газеті «Конг»: «в результаті операції в сільській громаді Сонгмі було знищено 504 людини у віці від 1 року до 82 років. Серед них 173 дитини, 182 жінки (в тому числі 17 вагітних), 60 чоловіків старших 60 років, 89 чоловіків молодших 60 років. Лише 2 із загиблих могли належати до загонів Вьетконгу ...» [4].

Досить велику цінність, стосовно діяльності американської армії у В'єтнамі, становить щоденник американського солдата Девіда Паркса. Як зазначається в щоденнику під час його першої операції у полон було взято 2 вєтконгівців які виявилися худорлявими 15-річними хлопчиками [5]. Американські солдати роблячи рейди по в'єтнамських селах неодноразово просто випалювали їх. Як далі розповідав Паркс, на дорозі постійно збиралися голодні діти. Деякі солдати влаштовували з цього своєрідну забаву. Коли вони їхали по дорозі хто-небудь кидав на дорогу шматок хліба, і діти біжучи до нього потрапляли під транспорт калічачись [5].

Паркс розповідав і про інші жахливі вчинки. Так його рота була відсторонена на 2 дні від бойових дій. Причиною слугувало те що вони проїхали через кілька міст з 5 мертвими в'єтконгівцями, прив'язаними до бронетранспортерів. Дехто з солдатів спотворювали тіла в'єтконгівців. Сержант Янг носив на шиї нанизану на шнурок пару висушених вух вбитих в'єтконгівців. Деякі солдати відрізали у в'єтконгівців навіть статеві органи. Як повідомляв Паркс, за чутками, новий командир взводу, лейтенант з Північної Кароліни, змусив жінку похилого віку повзти по бруду, погрожуючи їй пістолетом, націленим в голову [5].

Таким чином автор щоденника став свідком жахливих подій в'єтнамської війни. На його очі потрапили неодноразові звірства товаришів по зброї. Сам Паркс був темношкірим. Він зазначав що офіцери ставилися до таких як він гірше ніж до білих. Поки темношкірі виконували найгіршу роботу, інші солдати спокійно відпочивали.

Згідно досліджень Яковлєва жорстокість по відношенню до населення проявляло і військове командування. Так наприклад капітан Лін А. Карлсон, облітаючи на вертольоті район Плейку, розстрілював все живе. Після чого скидав візитні картки зі спеціально віддрукованим стандартним текстом: «Вітаємо. Ви люб'язно вбиті турботами 361-го загону. Щиро Ваш. Рожева 20». На звороті карток були різні написи. Наприклад: «Бог дарує, а 20 (20 мм. гармата) забирає. Наш бізнес - вбивство. Прекрасний бізнес», або «Викликайте нас цілодобово для смерті і знищення» [6, с. 45].

Солдати 25 піхотної дивізії любили залишати пам'ять про себе. Вони засовували в рот убитим в'єтконгімцям нарукавний знак з номером дивізії. З тими чи іншими варіантами це була загальноприйнята практика в американських частинах у В'єтнамі.

Як далі описує Яковлєв були й інші жахливі випадки. Так американські солдати схопили старого в'єтнамця і зі сміхом нацькували на нього доберман-пінчера. Також один із військових патрулів зустрів літнього в'єтнамця з дитиною на руках. Командир патруля сказав: «Три дні відпустки тому, хто пристрелить гука» ( «вонючка», «в'єтнамець» - на солдатському жаргоні). Без довгих роздумів майже всі солдати патруля відкрили вогонь убивши обох [6, с. 45-46].

Однією з особливостей в'єтнамської війни було широке застосування хімічної зброї. Американці за допомогою хімічних речовин, а саме дефоліанту «Agent Orange» знищували листя в джунглях для виявлення загонів в'єтконгівців, а напалмом - живу силу супротивника. В результаті В'єтнам серйозно постраждав від застосування хімічної зброї.

Американці використовували хімікати в Південному В'єтнамі з 1961 по 1971 рік. За даними міністерства оборони США, за період війни американці розпорошили на 10% території Південного В'єтнаму 72 млн. літрів «Agent Orange», у тому числі 44 млн. літрів, які містили діоксин. 10% розпорошувалося на землі з плавзасобів, інші 90% - з літаків C123 і вертольотів [7].

Стосовно застосування хімічної зброї цікавими є свідчення в'єнамьського лікаря Нгаєна. У своєму щоденнику він зазначав що хімічні речовини змішувалися з рисом та цукром. У 1964 році хімічні речовини потрапили в колодязі та джерела, що постачали воду в округи Тра Бонг, Ба і Сон Ха, провінції Куангнгай. Як наслідок у цих 3 округах загинуло 450 буйволів, і 41 людина. Нгаєн доглядав за 11 хворими дітьми, які купалися в такій воді. Троє з цих дітей осліпли [2].

З червня 1964 року лікар зіткнувся з газами: С6Н5-СО-GH2-CL (Chloroacetophnemon) і С6Н5-CU-BR-СН (Bromborzylcyanure). У певному дозуванні американці позначили їх як «сльозогінні гази», але будь-який ступінь концентрації цих газів викликав перфорацію легень, задуху. Вони призводили до летального результату в будь-якому обмеженому просторі і вбивали через нестачу кисню. Непоправна доза так званого «сльозогінного газу» становила 0,3 міліграмів на кубічний метр. На початку листопада 1964 року американці здійснили хімічну атаку на район де жив Нгаєн. За словами лікаря через 5 хвилин після атаки листи солодкої картоплі, рис, рослини і дерева стали повністю висушеними. Домашні тварини не їли і майже всі померли. Люди скаржилися на сильний головний біль. У вагітних жінок відбувалися викидні. Жертвою став і сам Нгаєн, який втратив зір [2].

Внаслідок застосування хімікатів важко хворіли як американські так і в'єтнамські військові. Серйозної шкоди було завдано також і екології. Практично повністю були знищені мангрові ліси (500 тис. га), уражено 60% (близько 1 млн га) джунглів і 30% (понад 100 тис. га) рівнинних лісів. З 1960 року врожайність каучукових плантацій знизилася на 75%. Американські війська знищили від 40 до 100% посівів бананів, рису, солодкої картоплі, папайї, томатів, 70% кокосових плантацій, 60% гевеї, 110 тис. га плантацій казуаріни [8].

Таким чином проаналізувавши наявний матеріал ми дійшли висновку, що під час війни у В'єтнамі було здійснено ряд військових злочинів зі сторони США. Широко використовувалися килимові бомбардування по територіях проживання мирного населення. Найбільш відчутними були атаки з застосуванням хімічної зброї та напалму від яких особливо страждали мирні жителі. Неодноразовими були також прояви жорстокості зі сторони солдат та їхнього командування.

Джерела та література

1. Russell Bertrand War crimes in Vietnam, war and atrocity in Vietnam [Electronic resource] / Bertrand Russell ?1964. ? Access mode : https://www.big-lies.org/.

2. Ralph Schoenman War crimes in Vietnam report from north Vietnam [Electronic resource] / Schoenman Ralph ? 1966 ? Access mode : http://www.big-lies.org/.

3. Холл Аллан Энциклопедия мировых сенсаций XX века ? Том 1. / Аллан Холл ? «Преступления века»: ИнтерДайджест, 1995 ? 206 с. ? Режим доступу: http://www.booksgid.com/.

4. [Электронный ресурс] Резня в Сонгми - символ военных преступлений нашего времени Режим доступа : https://cont.ws/.

5. Паркс Д. Щоденник американського солдата / Д. Паркс, О. Леонтьєв ? М. : Воениздат, 1972 ? 128 с. ? Режим доступу : http://www.e-reading.club/.

6. Яковлев Н. Н. Война и мир по-американски: традиции милитаризма в США / Н. Н. Яковлев ? М.: Педагогика, 1989 ? 128 с. ? Режим доступу : http://militera.lib.ru/.

7. [Электронный ресурс] Новости Вьетнама ? Режим доступу : http://vietnamnews.ru/

8. Кунцевич А. Д., Назаркин Ю. К. Химическая война США в Индокитае / А. Д. Кунцевич, Ю. К. Назаркин ? М., 1987 ? Режим доступу: http://himza.ru/

Размещено на Allbest.ru