Становлення римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у Королівстві Русі в середині XIV - на початку XV століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення римо-католицької єпископської та митрополичої катедр у Королівстві Русі в середині XIV - на початку XV століття

Роман Івашко

Над проблемою утворення і становлення структур римо-католицької церкви у Королівстві Русі (Галицько-Волинській державі) історики працюють давно¹. Загальним недоліком більшості дотеперішніх досліджень є конфесійна заангажованість або розгляд відповідної проблематики у відриві від політичного тла розвитку подій. Тому залишається багато дискусійних проблем, зокрема, пов'язаних із впровадженням до наукового обігу окремих документів початкового періоду історії латинських єпископських структур на західноукраїнському ґрунті.

Поява католицьких катедр на теренах королівства Русі пов'язана з періодом діяльності польського короля Казимира ІІІ (1333-1370), який після загибелі галицько-волинського князя Болеслава Юрія Тройденовича (1325-1340) у 1340 р. активно втрутився до боротьби за спадщину Романовичів2 і, не маючи достатньо легітимних прав на цю спадщину, намагався заручитися підтримкою Римської курії у їх захопленні. За тих умов до Риму відсилалися і реляції, у яких бажане видавали за дійсне. Так, в акті від 1359 р. про призначення володимирським єпископом Петра зазначено, що ця єпископська кафедра існувала вже у 1349-1351 рр. і так давно (sic!) не обсаджена, що навіть ім'я остатнього єпископа вже забулося3. Звичайно, насправді її лише задекларовано4, а до реального розгортання структур єпископства не дійшло (і навіть не могло дійти) й на 1358 р., бо Володимир з околицями належав литовському князеві Любарту Дмитру Гедиміновичу (1300-1383)5. католицький єпископство львівський русь

Тільки від 1349 р. галицька частина королівства Русі стала поступово переходити до польського короля, який упродовж 1349-1370 рр. утримував у Львові адміністрацію на чолі з достойниками в ранзі "старости Русі" чи "старости Руської землі", а від 1353 р. навіть карбував окремі "руські" монети. Це були срібні напівгроші, або галицькі грошики Казимира ІІІ із зображенням лева - герба Руського королівства й латинським написом "Монета володаря Русі К[азимира]" та мідні денарії з ініціалом "К" і зображенням корони⁶. Після невдалої спроби утворити нову церковну митрополію на приєднаних землях галицької спадщини (1349)⁷, Казимир ІІІ за підтримки домініканців⁸ аж 11 січня 1359 р. домігся поставлення першого титулярного львівського католицького єпископа, підпорядкованого титулярному константинопольському католицькому патріархові Вільяму (1346-1364)⁹. Ним став домініканець Томас де Ільє (Ілльійє), що можна трактувати як "львів'янин" або "зі Львова"¹⁰. Скромні сліди його діяльності віднайдено у ватиканських архівах¹¹.

Але впевненості у функціонуванні львівського католицького єпископства в цей період немає. Коли ж у судових справах зверталися до папської канцелярії особи зі Львова, в урядових папських актах вказувалося, що це місто належало до Лейбуського єпископства¹². Казимир ІІІ у 1363 р. знову звернувся до папи з проханням про створення єпископства з центром у Львові задля усунення претензій лейбуського єпископа щодо церковної юрисдикції на Русі¹³. Король писав, що приймає на себе зобов'язання надати забезпечення зі свого майна для єпископства у землях схизматиків у Львові - місті, яке, за його словами, не належить до жодного єпископства. Далі він просив, щоб папа прийняв це надання, погодився на утворення кафедри і дозволив ґнєзнєнському архиєпископу висвятити запропонованого кандидата з-поміж ченців домініканського або францисканського орденів без огляду на будь-які попередні постанови, видані щодо цього, втім і номінацію Томаса¹⁴. Крім Львівського, також Холмське єпископство повинно було увійти до складу ґнєзнєнської церковної провінції, доки не було б забезпечено відповідні умови для створення нової митрополії¹⁵. Але це звернення та наступне, в якому король відмовився від наміру утворення єпископства у Львові після військових успіхів 1366 р., коли за договором з Литвою до Корони Польської відійшли Холмська, Белзька та Володимир- ська землі, залишилося без відповіді¹⁶.

У польського хроніста Яна Длугоша (1415-1480) збереглося повідомлення про посольство Казимира ІІІ до Авіньйону, внаслідок якого папа Урбан V (1362-1370) 6 квітня 1361 р. погодився на "утворення в столичному місті [Русі], Львові, архиєпископства і на відповідне його забезпечення"¹⁷. Для цього ґнєзнєнський архиєпископ Якуб Свінка (41314 р.) на виклик короля особисто прибув до Львова і після надання відповідного забезпечення від короля та лицарства перетворив місцевий парафіяльний костел на митрополичу кафедру. Першим архиєпископом цієї митрополії він висвятив Христина зі шляхетського роду¹⁸. Помилку Я. Длугоша зауважено ще в ХІХ ст. Тоді встановлено, що папа дав відповідне доручення 1363 р. і ґнєзнєнський архиєпис- коп Ярослав Богорій Скотніцький (1342-1376) висвятив першого не львівського, а галицького архиєпископа Христина з Острова (1367 - бл. 1370)¹⁹.

У 1372 р. королівство Русі отримав Володислав Опольський (1372-1378; 1385-1387)²⁰, васал угорського і польського короля Людовіка Анжуйського (1370-1382)²¹, який намагався утвердитися тут як спадковий володар. Він стимулював колонізацію німецького бюргерства та сілезької шляхти і розпочав енергійні кроки в Авіньйоні щодо остаточного встановлення у регіоні належної католицької організації²². Очевидно, що любуські єпископи далі заперечували існування Галицької католицької митрополії і в Римі теж вагалися з цього приводу, бо папська курія 1372 р. доручила польському єпископату провести дослідження, чи Галич, Перемишль і Холм були ка- тедральними містами²³. Аж у лютому 1375 р. папа Григорій ХІ (1370-1378) у бреве підтвердив, що згадані міста були і є єпископськими катедрами²⁴.

13 лютого 1375 р. видано папську буллу, яка заборонила любуським єпископам здійснювати юрисдикцію на Русі і проголошувала створення тут католицької митрополичої провінції²⁵. У буллі зазначалося, що "Галицька, Перемишльська, Володимирська і Холмська Церкви... були церквами катедральними"²⁶, що заперечували любуські єпископи. Відповідно до булли, галицькому католицькому архиєпископу підпорядковувалися єпископи Перемишля, Холма і Володимира²⁷. Православних єпископів потрібно було усунути з єпископських катедр, а любуським єпископам заборонялося здійснювати юрисдикцію у Галицькому архиєпископстві²⁸. Порушення цих постанов каралося відлученням від Церкви із забороною здійснення душпастирських обов'язків.

Булла не встановлювала меж єпископств, оскільки курія вважала, що для латинізації руських земель досить на єпископські катедри, що їх займали "схизматики", посадити католицьких єрархів²⁹, не переймаючись реальністю можливості виконання такого завдання. Любарт Дмитро Геди- мінович і далі утримував Володимир та Холм, а в 1376-1377 рр. на короткий час став галицьким князем³⁰. Певною мірою через це галицькі католицькі митрополити перебували у Львові, де перевагу мав католицький патриціат і знаходилися війська князя Володислава Опольського. Митрополит Матвій (1375-1380) навіть титулувався львівським архиєпископом. Для його резиденції князь Володислав надав будинок у Львові³¹. За цей будинок наступник митрополита, францисканець Бернард (1384-1390/1391) конфліктував з міською владою, що закінчилося відлученням самого ієрарха від Церкви³². Архиєпископ Якуб Стрепа (1391-1409), який піклувався про львівські монастирі домініканців та францисканців³³, вбачаючи в них опору поширення католицизму в руських землях, щоб ліквідувати предмет суперечки, обміняв цей будинок на інший поблизу францисканського монастиря³⁴.

Володислав Опольський був зацікавлений в усуненні напруження між міщанами та католицьким кліром. Тому 4 жовтня 1377 р. він видав розпорядження, за яким кожна духовна особа львівського капітулу - "прелат, канонік, вікарій чи іншого статусу пресвітер"³⁵ у разі придбання будинку у Львові, на якому тяжіють повинності для міста, мала їх виконувати³⁶. Але ця умова повинна була вступити у дію "після того, як буде зведений у нашому місті Львові катедральний костел для львівської архиєпископії."³⁷. Його будівництво традиція приписувала Казимирові ІІІ, проте насправді його розпочали зводити тільки у 80-х роках XIV ст. і без королівської участі на кошти католицької громади міста³⁸, а королівська допомога надійшла від Владислава ІІ Ягайла (1386-1434), вже коли храм став катедральним³⁹. Володислав Опольський першим ще 3 березня 1375 р., одразу ж після створення Галицького архиєпископства, звернувся до папи з проханням про перенесення його центру з Галича до Львова, мотивуючи тим, що Галич, на відміну від Львова, погано укріплене містом й зазнає постійних нападів татар Krgtosz J. Organizacja... - S. 35; Зу- брицький Д. Хроніка... - С. 33..

У 1378 р. після повернення папи Григорія ХІ (1372-1378) до Рима, французькі кардинали, не бажаючи миритися з втратою впливу, обрали в Авіньйоні свого папу Климента VII (1378-1394). У Римі італійські кардинали обрали папою Урбана VI (1378-1389). Обидва відразу ж оголосили один одному анафему Dlugosz J. Roczniki... - T. 6/1. - S. 85; Гергей Е. История папства. - Москва, 1996. - С. 179-180; Лозинский С. История папства. - Смоленск, 2004. - С. 222-223; Дейвіс Н. Європа. Історія / Переклад з англійської П. Таращук. - Київ, 2006. - С. 434; Нагаєвський І. Історія... - С. 49.. Король Угорщини, Польщі і Русі Людовік Анжуйський (1342-1382) підтримував папу Урбана VI Dlugosz J. Roczniki... - T. 6/1. - S. 118-119.. Його наступники в Польщі Ядвіга та Ягайло, а за ними і ґнєзнєнський та галицький архиєпископи підтримували римських пап - Урбана VI, його наступників Боніфація ІХ (1389-1404) Ibidem. - S. 209-211, 225, 258-259, 299-300., Григорія ХІІ (1404-1415), а після детронізації останнього в Пізі - Олександра V (1409-1410) та Іоана ХХІІІ (1410-1415). Велика Схизма і нестабільність позиції пап зумовили, що прохання князя залишилося без відповіді. Крім того, й само політичне становище королівства Русі було непевним. Угорщина не визнала польської анексії Галичини і Холмщини 1387 р. Аж у березні 1412 р. у Любомлі угорський король Сигізмунд Люксембург (1387-1437) погодився на компроміс з тим, що проблема належності королівства Русі буде вирішена пізніше Шуст Р. Нумізматика... - С. 90..

Лише після цього папа Іоан ХХІІІ 28 липня 1412 р. видав буллу "У високій сторожовій вежі войовничої Церкви" Вираз Ecclesia militantis - Войовнича церква вперше знаходимо в працях Пе-тра Ломбардського (11164): Dokumenty soborow powszechnych / Ukl. ks. A. Baron, ks. H. Pietas. - Krakow, 2003. - T. 3. - S. 45; Великий А. З літопису... - С. 226., у якій йшлося про дозвіл на перенесення катедри з Галича до Львова До складу Львівського архиєпископ-, водночас на прохання короля Владислава ІІ Ягайла, поставивши галицького митрополита Миколая Тромбу (1410-1412) гнєзненським митрополитом, а на його місце висвятивши краківського каноніка Яна Жешовського (1412/1414-1433/1436)⁴⁷. Однак булла була передана до Польського королівства тільки 30 травня 1414 р.⁴⁸ Причиною цього були судові суперечки з плебаном львівського парафіяльного костелу святої Марії Сніжної Яном Рутені (Русином)⁴⁹. Парафіяльний копства, крім колишнього Галицького архиєпископства, увійшли Перемишльське, Холмське і Кам'янецьке єпископства в Польському королівстві, Київське і Воло- димирське в Литовській Русі і Сучавське в Молдавському князівстві. костел мав стати кафедральним, на що потрібна була згода плебана Яна Рутені, але останній, можливо, підтримуючи інтереси Люксембургів, перешкоджав перенесенню столиці архиєпископства з Галича до Львова⁵⁰. У судові процеси з плебаном були втягнуті ґнєзнєнський та галицький архи- єпископи, перемишльський та краківський єпископи, Рада міста Львова, чернечі ордени, сам король Владислав ІІ Ягайло і папська курія.

На початку XV ст. для вирішення суперечок за десятину між Радою міста Львова та плебаном Яном Рутені прибуло аж три делегації - дві папські та королівська⁵¹. Вони заборонили плебанові збирати несправедливо накладену десятину. Зокрема, Юзеф Бартоломей Зіморович (1597-1677) згадав про завершення "судової війни" 1412 р. за рішенням королівської делегації на чолі з гнєзнєнським архиєпископом Миколою Тромбою, який наклав заборону Яну Рутені збирати десятину з ".малих полів, квіточок. на підвіконнях., міського ставу, жорен, водяних млинів."⁵². Остаточно суперечки з Яном Рутені закінчив архиєпископ Ян Жешовський у 1415 р., коли переніс плебана за межі міста⁵³. Упродовж "судової війни" у 1412-1414 рр. Галицьким архиєпископством управляв перемишльський єпископ Мацєй⁵⁴. Врешті у львівському костелі Успіння Пресвятої Діви Марії архиєпископ Ян Жешовський оголосив буллу пізанського папи Іоана ХХІІІ про перенесення столиці архиєпископства з Галича до Львова⁵⁵.

У цей час вже розпочав роботу Констанцський собор (1414-1418). На ньому знову піднято питання про королівство Русі, претендент на трон якого Федір Данилович Острозький (1360-1446) прибув на собор у складі литовської делегації великого князя Вітовта Кейстутовича (1392-1430) на чолі з київським православним митрополитом Григорієм Цамблакомт (бл.1354 - + бл. 1420 або бл. 1450)⁵⁶. Але ще до того папа Іоан ХХІІІ не погодився з рішеннями собору й у березні 1415 р. таємно покинув Констанц. 6 квітня 1415 р. собор прийняв постанову про зверхність соборів над папами, зобов'язаними виконувати їх рішення⁵⁷. Собор анулював усі переведення прелатів, надання бенефіціїв, дарунки та всі дії Іоана ХХІІІ, що шкодили авторитету собору від початку його роботи⁵⁸. Далі прийнято рішення про детронізацію папи Іоана ХХІІІ і заборону будь-якої форми послуху йому як папі⁵⁹. Але оскільки булла про перенесення галицького архиєпископства до Львова була оголошена до початку собору, вона зберегла свою дію⁶⁰.

Саму буллу опублікував 1861 р. префект Ватиканського архіву о. Августіан Тейнер (1804-1874)⁶¹, о. Атанасій Великий (1918-1982) у 1953 р.⁶² і частковий переклад українською мовою Микола Чубатий (1889-1975) у 1976 р.⁶³ Вважаємо за потрібне подати перший повний український переклад тексту⁶⁴:

"Інтитуляція. У високій сторожовій вежі войовничої Церкви Римський Понтифік, наступник святого Петра, оберігач ключів від неба, і на землі людини, яка править небом і землею, він один має всю повноту влади над усім створінням, і престол його невимовною владою поставлений над усіма Церквами і для ретельного вивчення всього світу, з тягарем пастирських обов'язків порятунку кожного і шукає порятунку кожного, підтримує владу світових подій в різних випадках, і нагороджує за поширення все вищими і вищими щаблями ієрархії, надає щедрі подарунки, і спеціальні дарунки привабливі для побожних синів відкриваються апостольською щедрістю, особливо в тих місцях, які зрошуються Божою Церквою, де їй вдається досягти плодів нових запашних солодких рослин, з віруючими нових посадок в таких країнах і з відомими людьми, особливо в тих, про яких відомо про зростання католицької віри, тому потрібно слідкувати за зростанням цих Церков, ці Церкви потрібно використовувати в разі необхідності, оскільки цього вимагає зростання католицького населення, для порятунку їх душ і додаткових зручностей, на благо людського життя, у відомих і шанованих місцях теперішніх єпископств та митрополій, щоб показати красу особливих заслуг Церков у поступі, і їм передати титул і ступінь, пошану, честь і красу назви, для поширення цього, що розумно вважати, як видно з найбільшою тривожною завбачливою доцільністю, вдалося зробити.

Нарація. І ось, коли, врешті наш Возлюблений син у Христі, знаменитий король Польщі і Русі Владислав, пояснив нам, щоб для збереження, захисту католицької віри, а також зростання спасіння віруючих, і зниження в лоні Господньому невіруючих та невірних міста Львова, або Леополіса, як по іншому називають Львів, розташованого в Русі, міста Галицького ар- хиєпископства, парафіяльну церкву Святої Діви Марії в зазначеному місті кафедральним собором встановити, місто удостоїти ми могли б митрополичою гідністю з галицькими митрополичими містами, відомими і знаменитими, з перевагою розміру і чисельності людей, на що ми хотіли б передати Апостольське благословення.

Диспозиція. Тому, з огляду на великі успіхи в поширенні католицької віри, ми обговорювали докладно з батьківською зрілістю, рекомендували ряд інших розумних причин, що виникли в наших умах, і прихилилися до прохання короля наші поважні брати, зі зрілого обговорення кардинали колишньої Римської церкви, а також за їх згодою з повнотою апостольської влади, і з певними знаннями в честь Всемогутнього Бога, Отця і Сина і Святого Духа, і Приснодіви Марії, під якої назвою заснована львівська церква, яку буде визнано, благословенням апостолів Петра і Павла Курією гідної похвали, для звеличення нашої святої Божої Церкви, зростання спасіння вірних, у згаданому місті Львові, який ще називають "Леополіс", у ньому парафіяльну церкву Діви Марії апостольською силою перетворюємо, на кафедральний собор митрополії, і жителів міста Львова, з митрополичою церквою Діви Марії, почесним званням з гідністю спеціальної міри благодаті і для видного, завзятого Львова в цій частині, йдучи вперед хочемо назвати митрополита вищезазначеної Галицької Церкви, митрополичі кафедри, які належать Галицькій Церкві, про що ми писемно вище зазначили, до львівської столиці і митрополії за порадою наради і знання і авторитету передаються тепер, із застереженням, що у майбутньому, у назначеній Церкві, де єпископ Львова називається львівським, повинна бути розглянута поведінка архиєпископа та митрополита, права юрисдикції та інші права, щоб керувати та провести дослідження, які має митрополит права в своїх містах, центрах єпископств митрополії, а також знанням і авторитетом Ради наших братів те ж саме сказати і про доньок наших улюблених Перемишльську, Холмську, Кам'янецьку, Володимирську, Серетську і Київську Церкви, про кожну з них, від імені єпископів, що з ними відбувається в даний час, і в їх частинах з обрядами греків, що інші Церкви зі своїми єпископами та їх єпархіями, і будь-які інші міста, належать до Церкви Львова як головного міста, і львівський архиєпископ в даний час, з його суфраганами і провінційний ряд з них вічним указом буде підпорядковуватися його словам, так що кожен і всі, які підпорядковуються цьому ж львівському митрополиту та архиєпископу в даний час, до яких вони прив'язані як до архиєпископ- ства, за словами канонічних санкцій, і про те, що архиєпископ, і Львівська Церква та капітул, яким в даний час, нарешті надаються всі апостольські привілеї і пільги, які насолоджуватимуться законом митрополичої церкви і архиєпископства та її статутом, і до створеного архиєпископства передаються Галицька Церква та капітул, а також вищезазначена парафіяльна церква Св. Діви Марії і ректор, якого посаду було за цей час створено, і що всі суфрагани, клірики і лаїки першого Галицької провінції до Львівського архиєпископства, які повинні були в даний час підпорядковуватися як митрополії, мають показати слухняність, повагу і честь, яку Галицьким архиє- пископам, яку до цього часу звикли виявляти, і що ні в одній з колишніх Галицьких єпископських кафедр або забрати з митрополії, або зберегти, те, що було, або зменшити у Львівській Церкві та капітулі не передбачається ліквідувати або намагатися забрати майно, але всіх їх недоторканними зберегти, для їх забезпечення, і право управління, права всіх видів і у всі часи в майбутньому зберігаються, без шкоди для Апостольського Престолу, а також інші пільги, надані Галицькій, Львівській, Перемишльській, Холм- ській, Кам'янецькій, Володимирській, Серетській та Київській, та іншим Церквам надані вище, які можуть бути усунені.

Ми постановляємо, що якщо такі виникають в Перемишльській, Холм- ській, Кам'янецькій, Володимирській, Серетській, і Київській грецькі обряди чи інші Церкви поза митрополичою столицею, як суб'єкти однієї або кількох Церков, представити до суфраганій, інші ж у свою силу, не мають вартості та цінності, указом від нині не дійсні, в тому числі й інші, які б не були свідомі чи не свідомі спроби влади.

Санкція. Ніхто не... і т. д. наші налаштування, прикраси, передача, статут, правила, підпорядкування, і зламає... і т. д. Якщо хоча б одне... і т. д.

Есхатокол. Дано в Римі, 28 серпня, на третій рік нашого понтифікату. Безкорисно доручено Папа".

Підводячи підсумок, слід наголосити, що самі потуги щодо створення окремої від Ґнєзненської Галицької, а потім Львівської, митрополії, були фактичним визнанням статусу королівства Русі як окремої державної одиниці, відмінної від Польщі. Інакше католицькі єпископства, утворені взамін віддавна існуючих православних, мали б бути підпорядковані безпосередньо ґнєзненському архиєпископу. Знаменно, що створення окремої Галицької, а потім Львівської митрополії домагалися не лише угорський король Людовик Анжуйський та князь Володислав Опольський, які однозначно розглядали королівство Русі як державу, відмінну від Польщі, а й польські королі Казимир ІІІ та Владислав ІІ Ягайло. Тільки 1434 р. ця політична одиниця була ліквідована і як Руське воєводство включена до складу Польського королівства.

Размещено на Allbest.ru