Дослідження городища літописного Звенигорода і його околиць у ХІХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідження городища літописного Звенигорода і його околиць у ХІХ столітті

Віра Гупало

У добу Просвітництва, що породила всезагальний європейський рух за збереження пам'яток давнини, як нова наука поставала археологія ста- рожитностей, оповита серпанком романтизму. Спалах зацікавленості матеріальними рештками зниклих цивілізацій на теренах Галичини припадає на початок ХІХ ст. і відтоді розпочинається поступове систематичне формування фундаменту якісно нових знань для пізнання найдавніших історичних процесів у суспільстві. Актуальність проблеми породжувала й визначала форми організації наукових товариств, покликаних накреслити напрями пошуків давніх артефактів, акумулювати та переосмислити нові знання. Так, на початку ХІХ ст. у Львові створюється Цісарсько-королівська Служба консерваторів Східної Галичини, діяльність якої обумовлювалася відповідними законодавчими актами. Одними з перших були декрети австрійського уряду від 28 грудня 1818 р., 3 квітня 1827 р., 15 червня 1846 р., згідно з якими заборонялося вивозити за межі країни старожитності, "володіння якими приносить державі славу і гордість, оскільки усі ці предмети є творінням майстрів і митців, що їх уже немає серед живих (переклад - В. Г.)" Demetrykiewicz W. Konserwatorstwo dla zabytkow archeologicznych // Studium ze stanowiska dziejow kultury i nauki porow- nawczej prawa. - Krakow, 1886. - S. 59.. Уже в першій половині ХІХ ст. засновано Науковий інститут ім. Оссолінських (1817), музей ім. Любомирських (1823), музей ім. Діду- шицьких (1845). У другій половині століття у Львові створено Археологічне товариство (1876), виникла низка державних та громадських установ (музеї, архіви, бібліотеки), діяльність яких була спрямована на примноження і збереження старожитностей Булик Н. З історії археологічних до-. Перші кроки наукових інституцій, окрім реставраційних робіт, характеризуються збиральництвом, втім і викопних матеріалів, виявлених випадково. Надалі, завдяки зусиллям краєзнавців і численного грона любителів старовини, які усвідомлювали важливість збереження археологічних знахідок, поступово формувалися колекції речових матеріалів відомих культурно-наукових осередків Галичини: Музею Народного Дому (1873), кабінету археології Львівського університету (1876), Музею Ставропігійського інституту (1889), Музею Наукового товариства ім. Шевченка (1893) Janusz B. Kultura przedhistoryczna Po- dola Galicyjskiego. - Lwow, 1914. - S. 1-34; Булик Н. Археологічні колекції у музеях Львова (1823-1914) // МДАПВ. - Львів, 2008. - Вип. 12. - С. 407-428.. У 1861 р. у Львові науковий інститут ім. Оссолінських вперше організував виставку старовинних предметів на базі музею ім. Лю- бомирських. У наступні роки виставки стали традиційною формою популяризації старожитностей Przewodnik wystawy starozytniczej. У 1885 р. у Львові відбулася знаменна подія - з'їзд археологів, до відкриття якого спільними зусиллями польських та українських вчених приурочена археологічна виставка. На самому з'їзді підвели підсумки багаторічних досліджень на Покутті, Поділлі та в ПобужжіLwowskiej w r. 1861. - Lwow, 1861; Katalog.

Окреслюючи в загальних рисах основні етапи становлення археології як науки, необхідно відзначити, що вона розвивалася від стихійного хаотичного збирання стародавніх предметів до цілеспрямованого здобування та дослідження археологічних артефактів з наступним переходом до концептуальних побудов, завдань, прогресування методичних засад.

Коли у контексті цих трансформацій відбулося зацікавлення старожит- ностями зі Звенигорода - сказати важко. Судячи зі ступеню насичення артефактами культурного шару, давні предмети в межах села мешканці знаходили постійно впродовж століть, особливо під час польових чи земельно-будівельних робіт. Найдавніші відомості про масовий характер знахідок відображено у календарі Станіслава Дуньчевськогоwystawy Archeologicznej i Etnograficznej за 1749 р. Йшлося про перше широкомасштабне перепланування центральної частини княжого Звенигорода, здійснене у зв'язку з побудовою замку Адама Сенявського (+1726), каштеляна краківського, гетьмана великого коронного, львівського старости. Земляні роботи, на думку дослідників, розпочато ще при житті батька Адама - Миколая Єро- німа Сенявського (+1683)we Lwowie 1885 r. - Lwow, 1885; Шаране- вич И. Каталог археологическо-библио-графической выставки Ставропигийского института во Львове. - Львов, 1888; Pawio- wicz B. Wystawa archeologiczno bibliogra- ficzna Instytutu Stawropigijskiego // Prze-wodnik Naukowy i Literacki. - Lwow, 1888; Katalog wystawy zabytkow starozytnych we Lwowie w r. 1894. - Lwow, 1894; Булик Н. До питання про формування археоло-гічної науки в Галичині у ХІХ столітті //. Вражаюча кількість знахідок (передусім поховань) викликала зацікавлення гетьмана, який доручив дослідити історію Звенигорода. У підсумок цих пошуків у нову в'їзну браму вмуровано пам'ятну плиту з вирізьбленим латиною написом, витриманим у бароковому стилі романтично-патріотичної риторики, притаманної добі сарматизму. Крім літописних подій, поданих за Яном Длугошем, повідомлялося й про знахідки, втім і поховання у кам'яному саркофазі. звенигородський археологічний галицький билинкевич

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Старожитності, виявлені під час цього грандіозного будівництва, як, зрештою, і предмети, виорані на полях упродовж наступних ста п'ятдесяти років, безслідно втрачені, оскільки "ера колекціонерства" ще не настала.

Інший кам'яний саркофаг знайдено у середині ХІХ ст. Відомості про це записали в парафіяльному протоколі церкви св. Миколая. Однак про місце знахідки і її подальшу долю нічого не повідомлялося Пастернак Я. Княжий Звенигород // Літературно-науковий додаток "Нового Часу". - Львів, 1938. - 6 січня; Його ж. Ар-хеологія України. Первісна, давня та се-редня історія України за археологічними джерелами. - Торонто, 1961. - С. 645..

Про підхід до звенигородських знахідок як наукових артефактів є підстави говорити лише від другої половини ХІХ ст. Чи не вперше для підкріплення історичних висновків щодо місцезнаходження літописного Звенигорода Василь Ільниць- кий відкликався до повідомлення про знахідки, як сучасні йому, так і при будівництві замку А. Сенявського. Копія напису з пам'яткової плити у замкових воротах зберігалася в архіві звенигородської церкви, настоятелем якої в середині ХІХ ст. був о. Григорій Савчинський. До пароха селяни також зносили випадкові знахідки, втім і наконечник стріли та острогу, виявлено якраз на час відвідин В. Ільницьким Звенигорода Ильницкий В. Стародавныи галицкїи городы. Стародавный Звенигородъ. - Львовъ, 1861. - Ч. 1. - С. 22..

Окрім того, присвячена Звенигородові праця В. Ільницького спонукала любителів старовини збирати не тільки предмети, а й перекази про давні події, легенди, описувати все, що стосувалося історії місцевих звичаїв (традиції у щоденному побуті, проведенні свят, особливості народного вбрання тощо). Одним з перших такі відомості зібрав о. Г. Савчинський Савчинський Григорій Онуфрійович народився 26.12.1802 р. в с. Дуплиськах. Ці матеріали згодом використав Венедикт Площанський у зведеній праці про деякі села Галицької Русі. У поданій всебічній характеристиці Звенигорода привертають увагу нотатки про руїни мурованої князівської церкви, місцезнаходження якої позначене невеликим кам'яним хрестом; автор відзначив й Заліщицького р-ну Тернопільської обл. Після закінчення Львівської духовної семінарії був священиком у селах Княги- ничі (1833-1834) і Виспа (1834-1857) на Рогатинщині, Звенигороді (1857-1888), очолював Бібрський деканат. Культурний діяч, письменник. Друкував свої твори у газеті "Зоря Галицька". Помер у 1888 р. і похований у Звенигороді: Тар- навський Л. О., Тарнавський В. Л. Родовід Савчинських. - Львів, 2011. - С. 9-15. існування невисоких пагорбів, могилок, на його гадку, ймовірно, насипаних людською рукою. Численні сліди стародавніх пам'яток простежувалися й довкруги Звенигорода - "розличныи высыпанныи валы, якъ отъ Романова, и. великіи могилі, якъ въ Николаеве" Плошанский В. Некоторые села Га-лицкой Руси // Литературный сборникъ издаваемый Галицко-Русскою Мати-цею. - Львов, 1870. - С. 42-43.. Згадав В. Площанський і про викопані предмети, передусім зброю.

Назагал, зміни у суспільстві На першу половину ХІХ ст. припа-дає поява перших об'ємних колекцій ар-хеологічних старожитностей аристокра- тични меценатів Галичини (Мєчислав Потоцький, Юрій та Генріх Любомир- ські, Володимир Дідушицький, Юзеф Оссолінський, Леон Сапєга та інші). У наступні десятиліття це викликало хви-лю послідовників у широких колах гро-мадськості на місцях. обумовлювали й зміни у ставленні населення до знахідок. Виорані чи викопані предмети вже не викидалися, а передавалися представникам місцевої інтелігенції - вчителям, лікарям, священикам, дещиця потрапляла до музеїв. До найдавніше виявлених артефактів (з відомих на сьогодні) належать речі, викопані у Звенигороді на території замчища і передані спершу до музею при бібліотеці імені Оссолінських, а потім музею ім. Любомирських: фрагмент срібного ланцюжка, дві золоті обручки, фрагмент срібної пряжки, пошкоджена срібна пласка коробочка, що складалася з двох частин і призначалася, ймовірно, для зберігання реліквії Katalog muzeum imienia Lubomir- skich. - Lwow, 1877. - S. 16-17, 27., сталевий перстень, розтятий і загострений якби для натягання тятиви, стара пустотіла сережка (колт?), предмет із заліза, т. зв. арпа - зброя римської доби Знайдена у 1862 р.: Плошанский В. Некоторые села... - С. 43.. Окрім цього, за усними повідомленнями мешканців, серед іншого, знаходили також уламки зброї, обладунків, наконечники стріл Schneider A. Dzwinogrod pod Lwowem. Вкрай важко, якщо не неможливо, встановити імена усіх осіб, які цікавилися історією Звенигорода і збирали викопані речі. Наприклад, половинку бронзового релікварію (фрагмент енколпіона?) подарував музею ім. Любомирских Олександр Вибрановський¹⁶. До музею Народного Дому переказував знахідки о. Г. Савчинський, а також о. Іван Билинкевич, який передав срібну підвіску у вигляді півмісяця, знайдену випадково в с. Дмитровичі поблизу Звенигорода¹⁷, що її Володимир Антонович інтерпретував як підвіску княжої доби¹⁸. Достовірно відомо, що приватну колекцію цікавих артефактів зі Звенигорода зібрав у селян Михайло Грушевський. Більшими збірками володіли представники місцевої Звенигородської інтелігенції - о. І. Би- линкевич, чиновник Фінансової стражі Л. Стемпуркський, вчитель і директор школи Микелита. Він, зацікавивши школярів у збереженні випадково викопаних предметів, скуповував такі від них на власні кошти. У його збірці знаходилися три олов'яні печатки, знайдені на пришкільному городі. Ці речові матеріали згодом впровадив до наукового вжитку М. Грушевський Грушевський М. Звенигород Галиць-кий // Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі - ЗНТШ). - Львів, 1899. - Т. 31. - С. 1-28.. Незабаром збірка поповнилася новими знахідками, серед яких крем'яна пилочка (серп?), два кам'яні натільні хрестики (цілий і уламок), фрагменти скляних браслетів, зворотна частина енколпіона з зображенням Богородиці на середхресті, оточеної святими у колах на кінцях рамен (довжина виробу 10 см, ширина 6 см), а також срібні монети XVIII ст. Nok K. Dzwinogrod // Tydzien. - Lwow, 1906. - Nr 10-11. - S. 80-81.. Однак не так все було безхмарно зі збиранням знахідок. Вболіваючи над їх долею, М. Грушевський у 1899 р. писав: . .вони стали предметом уваги й збирання тільки в кількох останніх роках, а й тепер частина їх іде по руках і затрачується, так що зібране мною дає лише властиво приклад того, що знаходиться в старім Звенигороді" Грушевський М. Звенигород... - С. 15..

Підживлювала затухаючий інтерес громадськості до старожитностей низка сенсаційних знахідок, що траплялися час від часу на теренах Галичини 1848 р. - кам'яний ідол Святовида біля с. Городниця Гусятинського р-ну на Тернопільщині (Potocki M. Wiadomosc pocz^tkowa [W:] Wiadomosc o bozysz- czu slowianskim znalezionym w Zbruczu r. 1848 // Rocznik Towarzystwa Naukowe- go z Uniwersytetem Jagiellonskim zl^czo- nego. Odzial Sztuk i Archeologii. - Krakow,. Ці відкриття розбурхували на мить суспільство та наукову спільноту і виступали тим фактором, що активізував цілеспрямовані обстеження місцевостей, пошуки нових пам'яток та їх розкопки. У цьому контексті таким імпульсом, що привернув увагу, зокрема, до давніх княжих міст, були дослідження у Галичі і його околицях1851. - Zesz. 1. - S. 3-16), 1878 р. - скарб, де впродовж 1882-1888 рр. члени Львівської Ставропігії Антін Петрушевич, Ізидор Шараневич та отець Лев Лаврецький відкрили і досліджували фундаменти галицьких храмів (св. Спаса, св. Пантелеймона, св. Миколая, монастиря св. Іллі) та ґрунтові могильникизолотих прикрас VIII-VII ст. до н. е. біля с. Михалків Борщівського р-ну на Тер-нопільщині (Przybyslawski W. Dwa zlote skarby w Michalkowie // Teka konserwa- torska. - Lwow, 1900. - R. 2I. - S. 31-43).. На запрошення Ставропігійського інституту участь у цих працях брав проф. В. Антонович, який приїхав з Києва. Отримані результати спонукали дослідників звернути увагу на другу княжу столицю у Галицькій землі - Звенигород.

У 1885 р. І. Шараневич та В. Антонович приїхали до Звенигорода на запрошення о. І. Билинкевича (на той час пароха сусідніх Дмитрович) О. Іван Семенович Билинкевич на-, який показав насамперед місце, де знайшов керамічні плитки та людські кістки. Ці знахідки виявлено на околиці села поблизу млина, де на городі родини Паливодів вкопано старий кам'яний хрест, встановлений, згідно з твердженнями місцевих мешканців, на місці давньої церквиродився 11 квітня 1856 р. в с. Рукомиш. О. І. Билинкевич описуючи це місце, вказував, що хрест (на його думку - церква) розташований на відстані приблизно тисячі кроків на схід від валів городища, на рівнині, що простягається до села РомановаБучацького р-ну Тернопільської обл., на-вчався у Львові в Академічній гімназії. Після закінчення у 1879 р. Духовної семі-нарії був священиком у Лапчині (1880), Толмачику (1880), Пасічній (1880-1881), Щирці (1891-1883). Парох у Дмитрови-чах (1883-1888), Звенигороді (1888-1902), Грибовичах (1917-1927). Культурний діяч, історик. Автор низки краєзнавчих праць, втім "О городе Звенигороде", "Го-родище под Грибовичами близ Львова": Центральний державний історичний. Окрилений досягненнями в Галичі, 8 серпня І. Шараневич розпочав розкопки. Під хрестом відкрили тілопо- кладення (без домовини). На городі вдови Марини Паливоди і її пасерба Луки Паливоди розкопали кілька підплитових поховань із зруйнованими тілопокладеннями. Щодо керамічних плиток, то окрім зразків, переданих о. І. Билинкевичу, їх знахідки були настільки численними, що на обійсті Паливодів трикутними і прямокутними зразками виклали хідник. У шопі ж на глибині біля 75 см розкопали невеликий камінь-моноліт, вагою до 15 центнерів. На поверхні каменю, який, як припускали дослідники, міг слугувати очепом дверей (одвірком), простежувався якийсь знак, подібний на "курячі лапки" - здогадно, позначка майстра-каменяра. На іншій частині городу збереглися рештки фундаменту, більшу частину каміння з якого за декілька років до того вибрали сусідні господарі для льохів. У межах розко- пу знайдено, серед іншого, срібну бляшку, оздоблену в стилі княжих часівархів України, м. Львів. - Ф. 201 (Греко-.

Зазначені роботи були лише попереднім обстеженням. Розкопки планувалося продовжити восени, коли селяни мали зібрати врожай городини і коли можна було сподіватися на фінансову допомогу від сейму. Однак жодної грошової дотації від держави ні того, ні в наступні роки археологи не отримали.

О. І. Билинкевича з І. Шараневичем пов'язували довгі роки теплої дружби і тривалої співпраці, особливо плідної в період, коли священик став настоятелем церкви св. Миколая у Звенигороді (1888-1902), успішно продовживши католицька митрополича консисторія. м. Львів). - Оп. 1в (Анкети священиків). - Спр. 24, т. 3. - Арк. 19.

починання о. Г. Савчинського. Тоді І. Шараневич навідувався до села декілька разів. Разом із В. Антоновичем та М. Грушевським він обстежував руїни монастиря оо. Василіан (знищений 1768 р.) у Підгородищі; піднімалися на г. Камулу, де зауважили сліди якихось укріплень Билинкевичъ И. Незабвенной памя-ти... - С. 117..

Востаннє І. Шараневич приїжджав до Звенигорода наприкінці серпня 1896 р. Натхненний надією на майбутні дослідження, о. І. Би- линкевич показав ще один кам'яний хрест, як можливе церквище. Хрест знаходився на роздоріжжі («Рос- путьи») поблизу Черніва, на відстані біля 4,5 км на схід від городища.

Під хрестом виявлено кам'яну плиту завдовжки 1,90-2,00 м. Під нею знаходилися урна (з тілоспаленням) та шліфована сокирка з темного граніту чи базальту, завдовжки 10 см і завширшки 5 см при отворі. Знахідки передано до Музею Ставропігійського інституту, а кам'яну плиту залишили у Зве- нигороді. За доручення І. Шараневича, о. І. Билинкевич, перевіз її на подвір'я плебанії і замалював Там же. - С. 116. Щоправда, М. Гру- шевський писав, що до 1899 р. плита ле-жала біля школи: Грушевський М. Звени-город... - С. 16.. І Шараневич пробував розгледіти у лініях і рисках, що простежувалися на поверхні, можливе грубе та недосконале зображення смока Билинкевичъ И. Незабвенной памя-ти... - С. 117.. Поховання дослідник ототожнював з висоцькою культурою доби раннього заліза Szaraniewicz I. Cmentarzyska przedhi-. Натомість Богдан Януш зазначав, що плита була гладкаstoryczne w Czechach i Wysocku w powie-, і припускав походження поховального інвентарю з доби неоліту, що, на його думку, було рідкісною знахідкою для цієї території³⁴.

І. Шараневич відкопав ще одну плиту (але не відомо, у якому місці), завдовжки 1,90 на 2,00 м, на поверхні якої знаходилося заглиблене зображення хрестика; під нею не було жодних знахідок³⁵. У листівці від 23 серпня 1896 р. до о. І. Билинкевича він згадує ще й "столбъ поднесенный (найденный въ Звенигороде" та просить не білити його, "бо стратитъ старину цеху"³⁶.

У тому ж 1896 р. М. Грушевський занотував свідчення про випадкові знахідки, виявлені на лівому березі Млинівки, недалеко від замку, "де традиція уміщує церквище" - на території східної ділянки городища, поблизу в'їзду на пагорб Замчища. Там виявлено у значній кількості полив'яні керамічні плитки різної форми: трикутні, прямокутні і фігурні. Відкрито також поховання, у якому над небіжчиком був викладений наче хрест із трьох прямокутних і дев'яти трикутних плиток. Усе це, на думку вченого, вказувало на їх вторинне використання Грушевський М. Звенигород... - С. 4,

26..

Однак, незважаючи на поступ у вивченні давнини Звенигорода, сподівання о. І. Билинкевича на продовження археологічних досліджень розвіялися з призначенням І. Шараневича Державним консерватором історичних пам'яток Східної Галчини (1897) Булик Н. Формування української археології в Галичині у ХІХ столітті: Іси- дор Шараневич (1829-1901) // МДАПВ. - Львів, 2009. - Вип. 13. - С. 316. та членом-кореспондентом Центральної Комісії пам'яток мистецтва історії у Відні. Нові обов'язки, які було покладено на І. Шараневича, дозволяли йому розширити коло своєї діяльності на територію усієї Східної Галичини і при цьому акумулювати інформацію про всі давні пам'ятки на цих теренах та популяризувати відкриті старожитності в середовищі наукової спільноти у Європі. У контексті тісної співпраці з Центральною Комісією пам'яток мистецтва та історії, вчений надіслав до Відня низку різних археологічних предметів з пам'яток Східної Галичини, серед яких монети та кам'яний саркофаг із Звенигорода Ваврикъ В. Р. Основныя черты лите-.

Отож, починаючи від 1897 р., о. І. Билинкевич продовжив самостійно обстежувати місця нових знахідок як у самому Звенигороді, так і в найближчих околицях.

Певним стимулом у пошуках слідів княжих церков виступили артефакти, виявлені біля новозбудованої школи, які породили низку домислів і гіпотез. До будівництва цей терен займало панське поле, на якому, згідно з місцевими переказами, знаходилося давнє церквище, а нижче від нього - могила, яку "трогати не годится". Поле обміняли на ділянку для школи. На місці могили заклали будинок для вчителя. Натомість рештки кам'яного фундаменту не зачіпали і коли збудували школу, ці руїни так і залишалися на своєму місці - в 100 м на схід від школиратурной деятельности Исидора Ивано-. 19 травня 1897 р. служниця під час копання шкільного городу знайшла три олов'яні підвісні печатки, одна з яких - київського митрополита Костянтина з грецьким написомвича Шараневича // Временникъ Ставро-. Вчитель Микелита згодом передав останню на збереження до церкви.

У 1898 р. о.І. Билинкевич зосередився на обстеженні місцевості довкола центральної частини Звенигорода. Його увагу привернуло урочище Острів поблизу сусіднього села Коцурова на відстані "чверть години ходу від городища на схід". На незначному підвищенні, що здіймалося серед мочар, йому вдалося натрапити на скупчення значної кількості різнокольорових монохромних полив'яних керамічних плиток. Найімовірніше, він провів шурфування, оскільки на глибині понад 1 м відкопав 15 цвяхів.

На північний захід від городища, на схилах пасма, що з півночі оточує Звенигородську долину, над р. Горожанкою, у місці, докладніше не окресленому, о.І. Билинкевич досліджував рештки церкви, довкола якої виступали тілопокладення. Невідомо чи проводилися тут розкопки, чи поховання були відкриті випадково, але парох відзначав, що кістки покійників були добре збережені, а руїни будівлі відрізнялися від деструкцій раніше обстежених церков. На цій підставі він припускав, що храм не належав до давніх часів. Тут, на його думку, стояла парафіяльна церква св. Миколая Церква функціонувала ще у 1705 р., - попередниця храму, збудованого у 1759 р. Цей погляд поділяв М. Грушевськийпро що свідчить напис на знаному в лі-.

О. І. Билинкевич оглядав і віддаленіші околиці. На відстані чверть милі на захід від Звенигорода на полі Шоломийському поблизу джерела на схилах горбистого пасма він зібрав на поверхні уламки кахель. Там же пастухи знайшли срібні та мідні монети часів шведського короля Густава Адольфа (1629-1634), загорнуті у шматинку, що розпалася. Ці знахідки підтверджували місцеву легенду, згідно з якою тут знаходився монастир, судячи із знахідок, - з доби пізнього Середньовіччя.

У 1902 р. о. І. Билинкевич виїхав зі Звенигорода і вивчення старожит- ностей (хоча аматорське, але систематичне) у ньому припинилося.

Отже, різнопланові роботи І. Шараневича, В. Антоновича, М. Грушев- ського й о. І. Билинкевича - єдині наукові дослідження у Звенигороді наприкінці ХІХ ст. Однак присутність представників Ставропігійського інституту та їх наукова діяльність на території Звенигорода і його околицях мали свій позитивний бік. Відтоді місцеві мешканці передавали випадкові знахідки, здебільшого, до Ставропігійського музею. Це знайшло відображення й на Археологічно-бібліографічній виставці, що зорганізував Ставропігійський інститут у 1888 р., на якій показано немало стародавніх предметів - як зі знахідок І. Шараневича, так і випадкових - зі Звенигородатературі напрестольному хресті, який тоді подарував до своєї родинної церкви ігумен київського Межигірського монас-тиря Філарет Кощаковський: Грушев-. Уявлення про археологічні матеріали, передані на збереження до Музею Ставропігійського інституту у другій половині ХІХ ст., дає їх ретельний опис М. Грушевського. Дослідник зробив спробу систематизувати колекцію за матеріалом знахідок: вироби із каменю (відбійники, сокирки, наконечники стріл, ножі, скребки праісторичної доби; ранньосередньовічні пряслиця з рожевого овруцького шиферу), бронзи (наконечники списа і стріли, фібули, світильник, монети - римського періоду; скроневі кільця, персні, браслети - княжої доби), скла (персні, браслети, намистинки - княжої доби). Окремо виділено предмети, пов'язані з християнством (олов'яні печатки і пломби зі зображеннями святих, натільні хрестики й медальйони, енколпіони та полив'яні керамічні плитки від церковної долівки) Грушевський М. Звенигород... - С. 1-27. Серед речей, які не ввійшли до опису М. Грушевського, були ще: уламок залізного знаряддя, фрагмент бронзової застібки із зображенням Христа, мідна монета з зображенням юнака і написом на звороті "Iasil-Iasil-Iasil" (римська?), бронзовий медальйон ранньомодерної. Власне ці матеріали, а також приватні збірки Звенигородського пароха о. І. Билинкевича та вчителя Микелити, послужили підґрунтям при вирішенні проблеми локалізації літописного Звенигорода. Увесь попередній розвиток археології старожитностей у значній мірі обумовив появу праці М. Грушевського, присвяченої Звенигороду. Ця невеличка за обсягом, але насичена неспростовними науковими аргументами стаття стала тим фактором, який не лише завершив майже столітню дискусію про локалізацію літописного міста, а й засигналізував, наскільки це було можливе на наявному речовому матеріалі, високий рівень розвитку матеріальної культури міста княжої доби. Водночас важко переоцінити перші кроки цілеспрямованого дослідження території, де був розташований дитинець, пригороди та передмістя Звенигорода. Фіксування слідів церков та цвинтарів княжої доби - це той, здебільшого вже втрачений, неоціненний матеріал, який окреслював канву планувальної структури давнього города. Натомість, виявлені рештки поселень на ближніх і дальніх околицях сигналізували значні масштаби історичного міста.

Підсумовуючи, належить наголосити, що впродовж ХІХ ст. у дослідженнях Звенигорода осягнуто декілька найважливіших здобутків: насамперед остаточно встановлено місцезнаходження літописного міста, пов'язаного з політичними подіями на теренах Галицької землі; з'ясовано, що воно займало значну площу, в межах якої існувало декілька храмів та кладовищ; вражаюча кількість зібраних різноманітних знахідок вже не залишала жодних сумнівів у тому, що власне це місто було осередком Звенигородського князівства.

Размещено на Allbest.ru