Поліптихи владик володимирської та галицької єпархій княжої доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК [262.14:262.3](477.82.477.83/.86)"10/13"

ПОЛІПТИХИ ВЛАДИК ВОЛОДИМИРСЬКОЇ ТА ГАЛИЦЬКОЇ ЄПАРХІЙ КНЯЖОЇ ДОБИ. СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ ЗА "РУКОПИСОМ КИШКИ" ТА СФРАҐІСТИЧНИМИ ПАМ'ЯТКАМИ

Ігор Скочиляс

Попри те, що впродовж останніх двох десятиліть з'явилася низка публікацій про ґенезу єпархіальних структур Київської митрополії у південно-західних землях Київської держави, немало важливих дослідницьких проблем їх історії залишаються усе ще мало з'ясованими. Не в останню чергу це пов'язано з фраґментарністю джерельної бази та недостатньою увагою до міждисциплінарних компаративних студій, які відкривають перспективи сцієнцизованого вивчення складної мозаїки культурної та релігійної історії регіону. До таких проблем належить і просопографія духовної еліти княжої доби - тут поки зроблено лише перші зовсім несміливі кроки. Серед першочергових завдань - реконструкція персонального складу вищого духовенства Володимирського, Турівського, Галицького,

Перемишльського5, Холмського6 та Луцького владицтв, послідовно фондованих спільними зусиллями місцевих князів у співпраці зі Святософій- ською митрополичою катедрою впродовж кінця XI - середини XIII ст. Густа мережа західноруських катедр7 символізувала велич та могутність місцевих княжих династій з роду Рюриковичів. Хоча б часткове вирішення проблеми датування часу хіротоній та хронології пастирського служіння окремих єпископів8 дає змогу, серед іншого, конкретизувати заснування владичих престолів на теренах Галицько-Волинського князівства (Королівства Русі).

"Рукопис" київського митрополита Лева (Кишки)

У даній статті хочу привернути увагу до нових пам'яток матеріальної культури, нещодавно введених до наукового вжитку (сфраґістичні джерела), а також залучити наратив окремих рукописних кодексів, зокрема синодиків (пом'яників). Передовсім маю на увазі поліптихи єрархів Володи- мирського, Галицького і Холмського владицтв кінця XI - початку XVIII ст. у "Рукописі" київського унійного митрополита Лева (Кишки, 1714-1728)9, що зберігся в колекції документів "Архіву історії унії" у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Львові10. Збірник переховує унікальний наратив з історії Київської Русі та українсько-білоруських земель у складі Польсько-Литовської держави. Компендіум владика Лев уклав наприкінці XVII ст. як лекційний курс з церковної історії для спудеїв Володимирської василіанської школи та місцевої єпархіальної семінарії, матеріали до якого пастир збирав, систематизував і доповнював в окремому збірникові впродовж 1696-1718 рр. Очевидно, він мав лягти в основу праці з історії Руської церкви, однак, з огляду на копіткі обов'язки протоархимандрита Василіанського чину, а пізніше - єпископа володи- мирського і митрополита київського, реалізувати задум не вдалося.

Структурний аналіз "Рукопису" засвідчує, що над ним тяжіють стереотипи літописної методології. І хоча владика Лев й намагався подати хроніку подій у ширшому контексті, загалом "позитивні" факти викладені без належного узгодження із загальною історичною канвою. Різні тематичні блоки об'єднані через хронологічне членування тексту із застосуванням рефрену на кшталт "того ж року". Дуже рідко цитуються джерела, відсутні покликання, тобто використано суто літописний інструментарій монтування тексту. Водночас "Рукопис" (особливо житія василіан) має риси літературно-фактологічного методу письменства з його чітко розробленою композицією та багатоплановістю сюжетних ліній. Перша частина "Рукопису" включає цитати з творів Баронія, Геродота, Євсебія, Плінія, Полібія, Сенеки, Созомена, Сократеса з історії Європи та їхні біографії й тематичні розповіді. У другій частині польською мовою наведено "Аннали св. Нестора" ("Annales Nestora") - скорочений переклад руського літопису Іпатіївсько- го зразка, переписаний (і перекладений?) зі списку князів Четвертинських (Хлєбниковського) (зі слідами редагування та корегування оригіналу). Цей текст О. Толочко атрибутує як "список Кишки", датуючи "часом, що безпосередньо передував 1637 рокові", а його появу пов'язав із зацікавленням до зазначеного списку літопису митрополита Петра (Могили) Цікаво, що "Аннали св. Нестора" не мають у своєму складі Галицько-Волинського літопису. Автор рукопису дещо скоротив текст протограф, переказавши (близького до ориґіналу) окремі "відомості", проте річні статті збережено і доповнено "Церковним уставом" Володимира Великого та "Свитком" Ярослава Мудрого. Водночас літопис поділено на глави із латиномовними заголовками, використовуючи для уточнення хронології Нестора, якій Лев (Кишка) не довіряв, "Церковні аннали" Чезаре Баронія. Він також намагався (здебільшого безуспішно) усунути пропуски в тексті та плутанину з аркушами протографа, що з'явилися через незадовільний фізичний стан списку князів Четвертинських. На підставі цього О. Толочко дійшов висновку, що "[літописний] список Кишки копіювався у той момент, коли аркуші в Хлєб[никовському списку] були більш- менш упорядковані, а аркуші з новим. Дана редакція літопису охоплює оповіді від подорожі на Русь святого Андрія Первозванного, діяльності легендарних Кия, Щека і Хорива, прикликання на Русь Рюрика до запису 1301 р. про князя Лева Даниловича (с. 1-130).

Третя і шоста частини, власне, є оригінальним компендіумом хронікальних записів про різноманітні події (головно церковні) з історії Литви, Польщі та руських земель упродовж 1469-1718 рр. (с. 131-226, 491-767). У четвертій частині подано тексти полемічного характеру, які здогадно можуть бути фраґментами його праці про київського унійного митрополита Іпатія (Потія), виданої пізніше в Супраслі (1714) під назвою "Kazania i Homilie M§za Bozego niesmiertelney slawy i pami§ci Hypacyusza Pocieja” (с. 227-238). Наступна частина "Рукопису” нав'язується до традицій Київської держави часів Середньовіччя. Тут, поряд з обширними житіями святих і руських князів X-XIV ст. ("апостоли Русі” свв. Кирило і Методій, св. Володимир Великий, свв. Борис і Гліб, св. Ольга, Ігор, Рюрик, Войшелк, полоцька княжна Єфросинія), литовські мученики Антоній, Йоан та Євстахій, архимандрит Лавришівського монастиря Єлизар, також уписано біограми (384 повних і 14 стислих) митрополитів, єпископів і ченців-василіан до 1703 р. включно12. Остання, сьома частина кодексу, з'явилася вже після смерті митрополита.

Наратив реєстру володимирських і галицьких владик Реєстри володимирських і галицьких єпископів (назвемо їх умовно "Пом'яник Володимирської катедри” і "Пом'яник Галицької катедри”) у редакції "antiqua charta” 1558 р. виявлено у третій частині "Рукопису”, серед хронікальних записів про події другої половини XV - початку XVIII ст.ЦДІА України у Львові. - Ф. 201. - Оп. 4б. - Спр. 413. - Арк. 145.. Обидва диптихи занотовані разом в одному хронологічному блоці "Annus 1558", відразу ж після лаконічного повідомлення під датою 2 лютого того ж року про надану грамоту короля Жиґимонта-Авґуста для руського магната Юрія-Олександра Ходкевича, ктитора Супрасльського православного монастиря. Спершу Лев (Кишка) вмістив перелік воло- димирських архиєреїв: "Ep[isco]pi Vladimirienses: Joannes, Antonius, Any- thi(?), Codrius, Heliash, Stephanus, Symeon, Theodorius, Lavrentius, Proco- phius, Antonius, Josephi, Basilius, Niciphorus, Cosmas, Eusignius, Gregorius, Joannes, Demetrius, Daniel, Nycephorus, Porphyrius, Damianus, Basilius, Jonathan, Gennadius, Paphnutius, Jona, Gregorius, Theodosius, Meletius Chreb- towicz, Hypatius Pociey, Joachimus Morochowski, Josephus Bakowiecki, Joannes Michael Pociey, Benedictus Glinski, Leo Zalenski, Leo Kiszka".

Відразу ж після цього реєстру, на тій самій сторінці, вписано пом'яник галицьких владик: "Ep[isco]pi vero Halicienses taliter numerantur: Alexius, Cosmas, Jonas, Gerontius, Ephrem, Joannes, Antonius, Meletius, Athanasius, Zosimas, Niphon, Ignatius, Dorotheus". На відміну від попереднього диптиха, що хронологічно охоплює архиєрейське служіння володимирських владик аж до початку XVIII ст., список архипастирів Галицької катедри обмежений лише двома століттями - від середини XII ст. до, правдоподібно, кінця XIII ст. Встановлення приблизної горішньої часової межі пом'яника утруднює відсутність у ньому двох інших імовірних галицьких єрархів - Йосифа ("venerabilis metropolitae Haliciensis Josephi s Krilosza") та Григорія ("митрополита галицького" та "archiepiscopi Leopoliensis"). Обидва вони згадані лише в грамотах-фальсифікатах князя Лева Даниловича (кінець XIII - початок XIV ст.), а також підробленому "покрайньому" записі Євангелія апракос кінця XIV ст. Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII - першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. - Львів, 2004. - С. 131, 544, 556, 559, 590, 647, 649-651, 653-654, 663-664, 666-667, 823, 825-826, 828, 913, 916. Згадане Євангеліє-апракос зберігається тепер у Науковій бібліотеці Московського державного університетуту ім. М. Ломоносова (№ 1367. - Арк. 261-262), маргінальний запис сфальшовано у XIX ст..

Попри те, що обидва пом'яники з "Рукопису Кишки" виявив й опублікував відомий історик Антон Петрушевич ще в середині XIX ст. Петрушевичъ А. С. Краткое истори, проблема їх автентичності й джерельної вартості досі залишається усе ще не з'ясованою. Використовуючи "давню записку" Перемишльського консисторського архіву, більшість дослідників (Антоній Добрянський, Іван Карп'як, Григор Лужницький, Юліан Пелеш, Іван Рудович16) некритично використовували реєстри владик, у своїх коментарях, зазвичай, опираючись на висновки А. Петрушевича. Такі авторитетні сучасні вчені, як Анджей Поппе, Ярослав Щапов, також апелювали до переліку владик у відомій "antiqua charta", однак не заглиблювалися у джерелознавче вивчення самої унікальної пам'ятки17.

Єпископи Володимира в княжу добу

Історичну вірогідність обидвох реєстрів владик з "Рукопису Кишки" підважує той факт, що більшість із названих єрархів не фігурує в інших джерелах княжої доби. Спершу проаналізуємо наратив інформативнішо- го "Пом'яника Володимирської катедри". З-поміж 16-ти згаданих у ньому єпископів з періоду до початку XIV ст. руське літописання фіксує лише шістьох - Стефана (1089/91 - f1094), Йоасафа (Асафа, Йосифа, згад. під 1223 і 1229 рр.), Василія (згад. 1223 р.), Никифора Станило (згад. 1223 р.), Косму (згад. 1223 р.) та Євсигнія (Євсегеній, згад. у 1287-1289 рр). Причому Стефан, згаданий у Несторовому житії святого Феодосія Печерського (написане в 1080-х роках) як єресіарх Києво-Печерського монастиря, вміщений у "Пом'янику Володимирської катедри" аж під № 6. Загальновідомо, що після смерті Феодосія він став ігуменом знаменитої обителі, а згодом був поставлений пастирем "в володимирську оболость"18. Як владика, Стефан також фігурує серед учасників перенесення мощей святого Феодосія 1091 р.19. Отже, цей володимирський єпископ належить до перших предстоятелів Успенського собору, а п'ять його "попередників" (Йоан, Антоній, Анитій, Кодрій та Ілля), найвірогідніше, є апокрифічними. Їхня ж присутність в "antuqua charta" покликана заповнити часовий пробіл в майже сто років, починаючи від легендарної дати заснування єпископії, віднотованої у літописному записі під 992/993 р.: "Того же лТта постави Леонтъ, митрополитъ Кіевскій и всея Руси, Чернигову епископа Неофита, а въ Ростовъ постави епископа Феодора, а въ Володимеръ Стефана, а въ БТлградъ Никиту, и по инымъ многимъ градом епископы поставы"20.

Імена наступних володимирських єпископів, які фігурують у "Рукопи- сі Кишки", - Йоасаф (Асаф, Йосиф) Василій, Никифор Станило й Козьма і послідовно очолювали Успенську катедру за князювання Данила й Василька Романовичів - подано у статті 6731 р. (1223 р.)21 Галицько-Волинського літопису: "В лЪта (ж) Данило и Василка Романовичю бъахоу Володимьрьскыи пискоупъ. бъ бо Асафъ, блжныи преподобныи стль Стое Горы. и потомъ бъ Василии ГО Стое Горы. и потомъ бъ Микифоръ. прирокомъ Станило. бъ бо слоуга Василковъ преже. и потомъ Коузма. кроткыи прп(д)бныи смиреныи. пискоупъ Володимерьскыи"Ипатьевская летопись // ПСРЛ. - Москва, 2000. - Т. 2. - Стб. - 739-740.. Ще один місцевих єрарх з'являється в нара- тивних джерелах княжої доби аж наприкінці XIII ст. Важко хворіючи, волинський князь Володимир Василькович у 1287 р. надіслав посольство до свого брата - князя Мстислава, яке очолив місцевий владика Євсигній (Євсегеній), що став посередником у перемовинах між князями: "І послав він до брата єпископа свого володимирського Євсигнія"Літопис руський за Іпатським списком / Переклав Л. Махновець. - Київ, 1989. - С. 438-439.. Той же єрарх наступного року очолив похорон князя Володимира, яскраво викладений у літописі: "Єпископ же володимирський Євсигній, і всі ігумени, і Огапіт, печерський ігумен, і попи всього города, співавши над ним узвичаєні співи, провели його з благохвальними піснями і з кадилами запахущими і положили тіло його в отчій гробниці". У середу, 6 квітня 1289 р., владика був присутній при відкритті гробниці померлого Володимира Васильковича в Успенському соборі: "І от, прийшовши з єпископом Євсигнієм і з усім крилосом і одкривши гроб, побачили вони тіло його цілим і білим, і пахощі від гробу були, і запах, подобен до ароматів многоцінних".

На жаль, інших джерел, що акумулюють відомості про володимирських владик княжої доби, не виявлено. Не дали позитивних результатів і наші вибіркові евристичні пошуки в парафіяльних і чернечих пом'яниках (синодиках, суботниках) з теренів давньої Володимирсько-Берестейської єпархії. Для прикладу, "Книга живота" Загорівського монастиря, укладена 1669 р., зберегла дані лише про окремих православних єрархів, не прив'язаних топографічно й хронологічно до Успенської катедриХарківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка. Науково-дослідний відділ книгознавства колекцій рідкісних видань і рукописів. - № 819034. - Арк. 2-2 зв.. Щоправда, в іншій рукописній пам'ятці - "Суботникъ сирЪчъ поминникь ц[є]ркви Зубацкой" 1683 р.Нацыянальны пстарычны музей Рэс- (походить з теренів Берестейщини) таки було виявлено синодик володимирських єрархів ("Епіскопьі Володьімєрскіє, пом#ни Г[о]с[по]ди"). Проте з-поміж 19-ти занотованих у ньому пастирів лише першого - "єп[и]- скопа Васілї#"публікі Беларусь. Калекцыя "Рукашсныя кнігі" (далі - НГМРБ). - Кп-466 (Памшальны сінодзік царквы у м. Зубачы Брэсцкага пав.)., здогадно можна ототожнити з літописним владикою "Єп[и]скопа Васілї#", єп[и]скопа Кирила, єп[и]скопа Пафноті#, єп[и]скопа Пафноті#, єп[и]скопа Арсені#, єп[и]скопа Па[ф]ноті#, єп[и]скопа Боны, єп[и]скопа Генади#, єп[и]скопа Ієсифа, єп[и]скопа Фєодосі#, єп[и]скопа Иоакима Моро- ховского, єп[и]скопа Ієсифа Баковецкого, єп[и]скопа Іоанна Патє#, єп[и]скопа Бенедикта Глинского (сеи єп[и]скопь преставис# роки ахои.), архиєп[и]ско- па Леона Заленскаго, архиєп[и] скопа Грегори" и єпископа Михаила, архиєп[и] скопа Леона Кишки, єп[и]скопа Феофила Годебского, в[ь] Царствїи Н[ебесномь] ам[ень]" (НГМРБ. - Кп-466. - Арк. 5 адв.).Василієм (1223 р.), іноком Святогорського монастиря, який виступає у "Рукописі Кишки" під № 13. Натомість наступнихх єрархів Зубацького пом'яника не вдається ідентифікувати (Кирило, Пафнотій, Арссній). Зокрема, упоряднику були невідомі володимирські владики другої половини XV ст. - першої половини XVI ст. - Никифор, Дем'ян, Феодосій, Вассіан. І лише з починаючи від Пафнутія (обіймав Успенський престол у 1513-1526 рр.) і Йони (згадується 1523 р. як "наречений") вдається ототожнити зафіксованих книзі єпископів з відомими в історіографії архипастирями другої половини XVI - першої половини XVIII ст. Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви. - С. 167-170, 209-213, 295-298..

Єпископи Галича княжої доби

На відміну від "Пом'яника Володимирської катедри", диптих галицьких єпископів у "Рукописі Кишки" називає ім'я лише одного пастиря, якого можна ідентифікувати за писемними джерелами. Йдеться про другого за списком "antiqua charta" владику Косму (Кузьму), згаданого в Московському зводі (1479 р.) під 1156/1157 р. у зв'язку з поставленням на Успенський престол Галича Ця звістка не збереглася в тій редакції Київського літописного зводу 1198 р., яка дійшла до нас у складі Іпатіївського літопису, однак вона є в Московському великокняжому зводі 1479 р., що частково відображає повнішу версію Київського літопису (Poppe A. L'organisation diocesaine... - P. 170-171).. Літопис розповідає про його інтронізацію, що її провів прибулий того року з Царгорода митрополит Костянтин: "Того же л'ЬтЬ поставлен бысть епископъ Василиць Переяславлю, а друга- го Козму поставиша епископомъ въ Галичь" Воскресенський літопис фіксує єпископські свячення Косми під 1157 р.. Ці дані контролює звістка Іпатіївського літопису під 1165 р. про того самого Косму, який фігурує в складі посольства галицького князя Ярослава Володимирковича до Царгорода, що супроводжувало Андроніка, двоюрідного брата візантійського імператора Михайла Комнина (майбутнього імператора Андроніка I (1183-1185): "Потом же присла ц[а]рь два митрополита, ваб# и к собЪ; ±рославъ же пусти к нему с великою ч[ес]тью, приставивъ к нему пис- купа своего Кузму"Запис про хіротонію Косми під 6665 р. знаходимо також в Уваровському та Ер- мітажному списках Московського літописного зводу кінця XV ст. (Московський летописный свод конца XV в. // ПСРЛ. - Санкт-Петербург, 1856. - Т. 7. - Стб. 66;. На жаль, інших галицьких архиєреїв середини XII - кінця XIII ст., занотованих у "Рукописі Кишки", джерела княжої доби не зафіксували (це 12 владик - Алексій, Йона, Геронтій, Єфрем, Йоан, Анто- ній, Мелетій, Атанасій, Зосима, Нифонт, Ігнатій і Доротей).

Водночас руські літописи згадують ще принаймні двох єпископів, не зафіксованих у "Пом'янику Галицької катедри". Під 1214 р. Воскре- сенський літопис, описуючи взяття угорським королем Андрієм Галича, занотовує безіменного місцевого владику: "В лето 6722 король Угорскій посади сына своего въ Галичи, а Епископа и попы изгна изъ Церкви, а свои Попы приведе Латинскіе на службу" Цит. за: Рудович І. Коротка історія... - С. 7.. Інший єрарх - колоритний Артемій, єпископ Артемій (30-ті - початок 40-х років XIII ст.), двічі фігурує в Галицько-Волинському літописі (під 1235 і 1241 рр. Ипатьевская летопись. - Стб. 777-778, 793; Галицько-Волинський літопис / Пер. і поясн. Т. Коструба. - Стейт Коледж (Па), 1967. - Т. 2. - С. 13, 25. Див. також: Добрян- скій А. Исторія епископовъ... - С. 3.) як послідовний опонент князя Данила Романовича. З його перебуванням на Галицькій катедрі князь деякий час змушений був миритися, як і з присутністю у Галичі ворожого Романовичам владики та відвертим непослухом перемишльського архиєрея Ипатьевская летопись. - Стб. 777-779,. Єпископові Артемію разом з двірським Григорієм як учасникам антикнязівської опозиції Данило Романович пробачив і залишив його на престолі. Проте згодом Артемій (спільно з безіменним перемишльським єпископом) виступив на підтримку князя Ростислава Михайловича, який після монгольського погрому зайняв Галич, і невдовзі обидва були змушені втекти до Угорщини. А. Петрушевич пояснював відсутність Артемія в "Рукописі Кишки" його складними стосунками з Данилом Романовичем. Адже владика був переконаним опонентом князя (цілком імовірно, він мав боярське походження, що було традиційним для тогочасної Русі). Саме за це, на думку А. Петрушевича, Артемій і не потрапив до диптиху архиєреїв Галича793. Показовим є саркастичний коментар літопису про роль Артемія у подіях. пам'ятка владика єпископ княжий

На жаль, для другої половини XIII - початку XIV ст. ми не диспонуємо жодною достовірною згадкою про будь-яку діяльність галицьких єпископів. Інформація у фальсифікаті дарчої грамоти галицько-волинського князя Романа Мстиславовича та княгині Анастасії для Києво-Печерського монастиря з 1240 р. про галицького митрополита Галактіона (як одного зі свідків цього документа)1238 р., пов'язаних з остаточним переходом Галича під контроль князя Данила Романовича: "Єпискупу же Артемию и дворьскому Григорию вжзврлнящю ему, узревшимл же, яко не можетл удржжлти грлдл, яко мллодушнл влюдящлся о пре- длнии грлдл, изыдостл слезными очимл и ославленным® лицемь и лижющл устл своя, яко не имеющл вллсти княженил своего; рестл же с нужею: Прийди, кня, а також у восьми підроблених грамотах же Длнило! Прийми грлд®". (Цит. за: Котляр М. Усні джерела Галицько-Волинського літопису // Київська старовина. - Київ, 2004. - № 1. - С. 9. Коментар: Грушевський М. Історія України-Руси. - Київ, 1993. - Т. 3. - С. 57).

У березні 1768 р. цей документ- фальсифікат, за сприяння тогочасного предстоятеля Унійної Церкви Феліціана (Володковича), виявлено й скопійовано в архіві Києво-Печерської лаври, тоді ж офіційно засвідчено у Київському маґі- страті та незабаром облятовано в актовій книзі Львівської генеральної консисторії: "Se az Kniaz Roman, Halyckyi, Kyiew- ski, Wladymerski, Luckyi, y innych zemel князя Лева Даниловича (датованих 1287-1301 рр.38) і сфальшованому "по- крайньому" записі Євангелія апракос кінця XIV ст. про сімох інших митрополитів (Антонія з Крилоса (1292 р. - двічі), Григорія ("archiepiscopi Leopoliensis", 1301 р.), Йоана (1296 р.), Йосифа з Крилоса ("venerabilis metropolitae Haliciensis Josephi s Krilosza", 1292 р.), Марка (1287 р.) і двох безіменних архиєреїв з Крилоса (1292 і 1301 рр.) не підтверджується іншими тогочасними джерелами.

Наведені приклади некореляції наративу поліптихів "Рукопису Кишки" з іншими тогочасними джерелами княжої доби змушує ставити питання про автентичність поліптихів володимирських і галицьких єпископів, їх протографи та, загалом, історичне підґрунтя даних, зафіксованих у цьому рукописному кодексі. Певною мірою відповідь на ці питання дає аналіз іншого, ідентичного за типологією джерела з "Рукопису" - "Холм- ського пом'яника". Вважається, що митрополит Лев, переписуючи його, використав ориґінальний текст або ж його список з бібліотеки Холмського василіанського монастиря, яким послуговувався, здогадно, також місцевий владика Яків (Суша) під час роботи над своєю книгою про шанування Холмської ікони Богородиці "Phoenix redivivus" (перше видання 1646 р.). Як припускають дослідники, міг існувати й текст-посередник між власне "Холмським пом'яником" 39 і збірником Лева (Кишки).

Печатки владик Косми та Йоана

Іншим підтвердженням історичності принаймні окремих представників вищого духовенства, занотованих у поліптихах з "Рукопису Кишки", є сфра- гістичні пам'ятки, виявлені впродовж останніх півтора століть. Досі було відомо про чотири свинцеві печатки (молівдовули) галицького владики Косми (нагадаймо, він фігурує під № 2 у "Рукописі Кишки"), що серед іншого підтверджували тривалість його пастирського служіння на Успенському престолі40. Перші дві печатки знайдено у фундаменті церкви Спаса за Луквою та в межах сучасного села Крилос (літописний Галич). Вони майже ідентичні за легендою (напис грецькою мовою "Мати Божа, збережи мене, Косму, [єпископа] галицького" ("М^тєр 0єои сткЈпоі^ |лє Кост|аау ГаАїтСрД') та поясним зображенням Богородиці "Воплочення" з піднятими руками та Еммануї- лом, проте дещо відмінні за технікою виконання (правдоподібно, виготовлені з двох різних матриць)41. Перший з цих сфраґісів діаметром 22-25 мм, його зображення і напис дуже затерті. Другий примірник печатки краще збережений, проте грецькомовна легенда тут викарбувана з двома орфографічними помилками: у слові замість 'ТаАїтСрД' написано 'ТаА^тСрД', а у слові "сткЈПоі^" - "сткєппД'42. Як зауважив Михайло Бібіков, ононім Галич у візантійських джерелах XII-XIV ст. згадується близько 40 разів Бибиков М. В. Byzantinorossica: Свод византийских свидетельств о Руси. - Москва, 2004. - Т. 1. - C. 545-548., проте помилкове написанням цього слова вперше трапляється саме в легена- дах печаток галицьких єпископів, про що йтиметься далі. Таку плутанину в карбуванні літер можна пояснити неграмотністю місцевого руського майстра, який міг і не знати грецької мови, виготовляючи матрицю з невідомого нам зразка.

Третя з черги свинцева печатка владики Косми виявлена у 1991 р. під час дослідження Торгової сторони Великого Новгорода (археологічний шар 1146-1201 рр.). Цей моливдовул діаметром 25-26 мм на аверсі має дещо відмінний від двох попередніх печаток грецький напис: "Господи, призри на мя, Козму Галицького", натомість іконографічний сюжет ідентичний - поясне зображення Воплочення Мусин А. Е. 1165 год. Архиепископ Илья-Иоанн и комплекс церковных древностей с Федоровского раскопа // Новгород и Новгородская земля: История и археология. - Великий Новгород, 1996. - Вып. 10. - С. 147-148; Янин В. Л, Га- дуков П. Г. Актовые печати Древней Руси XI-XV вв. - Москва, 1998. - Т. 3. - С. 37-38.. Вона, очевидно, засвідчила документ вну- тріцерковної юрисдикції, адресований одному з тогочасних новгородських владик. Як припускає Олександр Мусін, поява у Новгороді печатки Косми пов'язана з участю візантійського вельможі Андроніка Комнина, галицького князя Ярослава Осмомисла та галицького владики у поставленні (хіротонії) київським митрополитом Йоаном IV (1164-1166) на катедру Великого Новгорода архиєпископа Іллі (1165-1186), якому (або одному з його клири- ків) й було адресовано грамоту (святительську?) з моливдовулом Косми.

Декілька років тому до цього реєстру церковних сфраґісів додалася ще одна унікальна знахідка - моливдовул галицького владики Йоа- на, який фігурує в "Рукописі Кишки" під № 6 ("Joannes"). Аналізований сфраґіс зберігається в Музеї історичних і культурних реліквій родини Шереметьєвих у Києві та нещодавно був опублікований47. Цю унікальну пам'ятку матеріальної культури упорядники за низкою ознак датували кінцем XII ст. З чималою вірогідністю можна ствердити, що введена до наукового вжитку печатка справді належить галицькому єпископові Йоану, однак, з огляду на перебування на Галицькому престолі ще принаймні

Печатка свинцева, вагою 11,5 грамів, круглої форми, діаметром 21,5x23 мм, її висота - 3 мм. На лицевій стороні викарбувано високорельєфне поясне зображення Богородиці ("Воплочення") з молитовно піднятими вгору руками та Еммануїла перед Нею. Обабіч голови Богородиці напис під титлами: "МР 0Y" (Мртрр 0ши) - Матір Божа". На реверсі напис грецькою мовою у чотири рядки: "+СРАГН / ЮЕПНС / КОПОГА / IZTC" ("Ефрауф 'Iwavvou єшокопои ГаЛїтСрф'), що означає "Печатка Йо- ана, єпископа Галича". Як і в печатці владики Косми з Крилоського городища, печатка владики Йоана має помилки в грецькомовній легенді: опущено літеру "ф" в слові "Ефрауф" та переплутано останні літери в назві Галич, при транслітерації грецькою мовою цього топоніма переставлені місцями: "ГаЛіСтрф' замість 'ТаЛїтСрф'.

Попередні висновки

Поліптихи володимирських і галицьких владик з "Рукопису Кишки" кінця XVII - початку XVIII ст. залишаються основним писемним джерелом для реконструкції особового складу вищого духовенства Галицько-Волинського князівства (Королівства Русі) княжої доби, а також встановлення хронології пастирського служіння єпископату Київської митрополії в цій частині руських земель. Історичність принаймні третини єрархів (шести з дев'ятнадцяти), які, згідно з "Рукописом Кишки", обіймали владичі престоли Галича та Володимира упродовж XI-XIII ст., підтверджують руські літописи та збережені єпископські печатки. Водночас достовірність даних про решту архиєреїв необхідно посутньо доводити, хоч це і не відкидає можливості залучення обох реєстрів до наукових досліджень за умови критичної інтерпретації самого джерела.

Без сумніву, обидва пом'яники Лев (Кишка) компонував, редагував і доповнював тривалий час, тому структурно вони складаються з різних текстів відмінного походження, причому, окремі з них (у пізніших списках і редакціях) можуть походити і з XII-XIII ст. Джерелами інформації для укладення реєстрів могли слугувати як невідомі нам катедральні й монастирські синодики, руські літописи різних списків і редакцій, західні латинські хроніки, матеріали митрополичого та єпархіальних архівів, так і особисті нотатки майбутнього предстоятеля Унійної Церкви. Цілком імовірно, що основою для укладання поліптихів міг бути не збережений протограф (чи протографи) - т. зв. "Пом'яник Володимирської катедри" та "Пом'яник Галицької єпархії". На їхню давність опосередковано вказує й хронологічна обмеженість галицького пом'яника (не пізніше початку XIV ст.), наратив якого Лев (Кишка) не доповнював іншими текстами. Адже, з огляду на тогочасні конфесійні реалії "поділеної Русі", він не мав доступу до рукописних збірок з теренів Львівської православної єпархії. Натомість владика, без сумніву, опрацював багаті василіанські бібліотеки й Успенський катедральний архів, що й відображено опосередковано у розлогому реєстрі володимир- ських єпископів. Унікальність і винятковість аналізованих поліптихів для тогочасного інтелектуального простору Київської унійної митрополії підтверджує їх використання для укладання "Генеалогій" руської єрархії. Як показує аналіз одного з таких життєписів, відомості їх авторів про владик обох єпархій княжої доби не виходять за межі наративу реєстру Лева (Кишки). Це може вказувати, що поліптихи тривалий час були для тогочасної духовної еліти тим гідним довір'я церковним джерелом, яке доводило давність "руської віри" в українських землях.

Размещено на Allbest.ru