Процеси становлення україномовної освіти та школи в Канаді після Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Процеси становлення україномовної освіти та школи в Канаді після Другої світової війни

Інна Машкова, старший викладач кафедри іноземних мов фінансово-економічного факультету ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана ”, аспірант відділу теорії та історії педагогічної майстерності Інституту Педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України

У статті проаналізовано процеси становлення україномовної освіти та школи в Канаді після Другої світової війни в період консолідації української спільноти в умовах полікультурності канадського суспільства.

Ключові слова: україномовна освіта, рідномовне шкільництво, українознавчі дисципліни, українські студії, українська виховна система.

Инна Машкова, старший преподаватель кафедры иностранных языков финансовоэкономического факультета

ГВУЗ “Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана”, аспирант отдела теории и истории педагогического мастерства Института педагогического образования и образования взрослых НАПН Украины

ПРОЦЕССЫ СТАНОВЛЕНИЯ УКРАИНОЯЗЫЧНОГО ОБРАЗОВАНИЯ И ШКОЛЫ

В КАНАДЕ ПОСЛЕ ВТОРОЙ МИРОВОЙ ВОЙНЫ

В статье проанализированы процессы становления украиноязычного образования и школы в Канаде после Второй мировой войны в период консолидации украинского сообщества в условиях поликультурности канадского общества.

Ключевые слова: украиноязычное образование, родноязычное учительство, украиноведческие дисциплины, украинские студии, украинская воспитательная система.

Inna Mashkova, Senior Lecturer of Foreign Languages Department of

Finance and Economics Faculty SHEI “Kyiv National Economic University by V. Hetman”

THE PROCESS OF SETTLING OF UKRAINIAN EDUCATION AND SCHOOLS The article analyzes the processes of settling Ukrainian-speaking education and school in Canada after World War II during the period of Ukrainian community consolidation in polycultural environment of Canadian society.

Keywords: Ukrainian-speaking education, native speaking schooling, Ukrainian studies, Ukrainian educative system.

Постановка проблеми та аналіз актуальних досліджень. За період понад ста років існування української діаспори в Канаді, велику роль у її трансформації на соціально оформлену спільноту, яка має сформовану інтелігенцію, значні матеріально- культурні здобутки, здійснює суттєвий вплив на політику федерального та провінційних урядів Канади та на міжнародній арені, розвиває національне шкільництво, підтримує освітні пріоритети, відіграли представники другого, третього, четвертого поколінь, народжені в Канаді, а також представники післявоєнної імміграції.

Важливі аспекти історії та життєдіяльності етнічної частини канадських українців, її сучасний стан і перспективи розвитку висвітлено у ґрунтовних працях істориків та педагогів А. Василенка, В. Євтуха, О. Ковальчук, Б. Лановика, Л. Лещенка, В. Макара, Ю. Макара, О. Сича, А. Шлепакова. Різні аспекти україномовної освіти та українського шкільництва в Канаді на всіх етапах розвитку аналізуються у працях такихї сучасних вчених як: Л. Божук, Ю. Заячук, О. Ковальчук, Р Матейко, Т Михайленко, Ю. Недужка, А. Онковича, Я. Пилінського, В. Погребняка, Л. Преварської, С. Романюк, І. Рудницької-Юрійчук, І. Руснака та інших. Разом з тим, висвітлення цієї теми в сучасній педагогічній науці бажає бути глибшим, враховуючи досвід та успіхи україномовної системи освіти в Канаді зі створення продуктивної полікультурної моделі шкільництва.

Метою даної статті є показати розвиток україномовної освіти та школи після Другої світової війни в умовах полікультурності канадського суспільства.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, третя хвиля української еміграції за океан була викликана, головним чином, політичними мотивами і розпочалася наприкінці Другої світової війни. Значною мірою це були українці-репатріанти з англійської, американської, французької окупаційних зон. Найчисельнішими серед них стали колишні військовополонені, яких сталінський режим вважав суцільними зрадниками. Відмітимо, що при цьому істотну частину переміщених осіб утворювали люди, силоміць забрані під час воєнних дій на фізичні роботи до Німеччини. Були тут також, звичайно, і біженці, які відверто сповідували антирадянські та протисталінські погляди. При цьому, “більшість емігрантів були кваліфікованими робітниками, великий відсоток становила інтелігенція, яка розгорнула приватну українську середню освіту, а потім україністику у вищій школі Канади”, - відмічала Л. Преварська про українців, які переселилися у той час до цієї заокеанської країни [8]. “Переселенці повоєнного періоду походили з усіх земель України і представляли всі рівні освіти та соціально-економічні стани”, - пише Б. Медведський [6, 57]. Справді, у післявоєнний період високий рівень урабанізації серед української спільноти був пов'язаний саме зі зростанням освітнього цензу емігрантів другої хвилі [11,55].

Ріст кількості мігрантів з України привів до ситуації, коли з 50-х років в різних провінціях Канади стало значно вільніше на добровільних началах вивчати українську мову Багато в чому тут прислужилася національна церква, яка відкривала у великій кількості у ці роки недільні школи. У 1958 році у них навчалося 18 тисяч дітей (на 650 учителів), хоча пізніше їх кількість значно зменшилася - до 9 тисяч у 1981 році (10% усіх дітей шкільного віку) з 510 учителями. Разом зі школами початкового рівня у великих містах скупчення емігрантів післявоєнного періоду були засновані заклади середньошкільного рівня (так звані курси українознавства з матурою), в яких у 1980-х роках налічувалось близько 1200 учнів.

На думку І. Руснака і С. Романюк, починаючи з 1940 р. подальший розвиток українського шкільництва в Канаді багато в чому забезпечувався діяльністю Комітету Українців

Канади. На його конгресах постійно обговорювалися стан і перспективи розвитку рідномовного навчання і національного виховання молоді, вироблялась політика взаємодії з державними органами щодо забезпечення освіти канадських українців, у тому числі введення української мови в публічні школи й університети Канади.

У 1944- 1945 навчальному році у Саскачеванському університеті введено некредитовані курси української мови, наступного року відкрито першу на американському континенті кафедру української мови, згодом - відділ славістики, а в 1946 - 1947 н. р. запроваджено курс української літератури. З 1950 р. українська мова викладалася тут нарівні з англійською, французькою, німецькою та класичними мовами, а наприкінці 50-х рр. відкрито вечірні, заочні, кореспонденційні та літні курси української мови та літератури. Українці Саскачевану домоглися введення української мови, починаючи з 1952 - 1953 н. р., також і у державних середніх школах. Щороку її відповідно вивчали 800 - 1000 місцевих учнів.

На початку 50-х рр. система української освіти в Канаді збагатилась важливою складовою - курсами українознавства. “На шкільному з'їзді в днях 14 - 15 березня 1953 року делегати від установ, що займалися курсами і школами українознавства, створили Шкільну Раду при Українському Конгресовому Комітеті Америки як централю шкіл українознавства в Америці” - так починає свою статтю “У 60-ліття Шкільної Ради” її голова доктор Євген Федоренко. І вказує, що це є результатом того, що “Упродовж цих шістьох десятиліть Шкільна Рада постійно наголошувала на важливості української мови, її творчого розвитку, відродження через школу вікових традицій, культурних і духовних надбань українського народу” [12, 3].

Ще у 1949 році Л. Рудницький очолив новостворений факультет слов'янських мов у Манітобському університеті, де розпочалося вивчення українознавчих предметів. До цього процесу приєдналися Оттавський та Торонтський університети. На початку 50-х років вивчення українознавчих дисциплін розпочалося також в Альбертському університеті, а протягом 50 - 60-х років в університетах: Монреалю (1955), Ватерлоо (1964), Ріджайні (1965), Лайкпеди (1966), Карлтону (1969) [7, 421]. Удосконаленню фахової майстерності українських педагогічних кадрів сприяла науково- методична робота, яку провадили зацікавлені інституції, насамперед Організація Українських Педагогів Канади, Рада Українських Шкіл КУК.

Важливими для розвитку освіти канадських українців виявилися 60-і рр. ХХ століття. На думку Л. Преварської, вони позначилися “дисидентським рухом митців, письменників, освітян, знаменувалися переважно примусовою їх депортацією за межі України. І хоч за кількісним значенням ця еміграція не була багаточисленною, порівняно із попередніми періодами, проте суттєво збагатила духовний потенціал української культури в Канаді” [8]. З кінця 60-х років зусилля ентузіастів рідномовного шкільництва примножила Світова Координаційна Виховно- Освітня Рада, - як вважає С. Романюк, - яка теж енергійно взялася за подальшу розбудову національної освіти в західній українській діяспорі [9, 14]. У 1967 році під час проведення Світового конгресу вільних українців відбулася Світова виховно-освітня сесія, результатом роботи якої і стало схвалення “Української виховної системи” (УВС) та “Виховного ідеалу зарубіжного українця”, а також створення, у зв'язку із забезпеченням “дії” цих документів Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради [7, 424]. Мету своєї діяльності СКВОР чітко сформулювала в “Напрямках українсько виховної системи”.

Проголошена в 1971 р. урядом Канади політика багатокультурності показала, що переважна більшість українців позитивно поставилась до розширення прав рідної мови в канадському суспільстві, а саме її включення до навчальних планів державних середніх шкіл. Тому в степових провінціях за бажанням батьків у 1970-х виникла реальна можливість розвинути двомовне навчання в державних школах на початковому та середньошкільному рівнях. У цих школах українською та англійською мовами ведеться навчання різних предметів, українською мовою - українознавства, гуманітарних дисциплін, музики, фізкультури тощо. В Альберті двомовне навчання почалося в 1971 (у 1985 році двомовні школи охоплювали понад 3 тисячі учнів), у Саскачевані - в 1974-му, а в Манітобі - в 1978-му році. А під керівництвом КУК українська спільнота домоглася від уряду Манітоби прийняття в 1978 р. доповнення до шкільного закону про право вживання іншої мови, крім англійської і французької, обсягом не більше 50% шкільних програм. У провінції Саскачеван новий шкільний закон вступив у дію з вересня 1979 р. Це дало майже революційну можливість половину шкільного дня навчати дітей від садочка до 12 класу українською мовою. [10.] Із введенням у Канаді політики багатокультурності у 70-х роках українознавчі курси почали викладатися в багатьох університетах: Макмастеру (1971), Британської Колумбії, Калгарі, Віндзора, Йорка, Макгілла, Західного Онтаріо (1972 - 1974), Конкордія (1979) [7, 421].

У наступні десятиліття викладання українознавчих курсів набуло подальшого розвитку і поширення в канадських університетах, 17 з яких у різні роки запроваджували кредитовані українські курси для своїх навчальних програм. Їх поява і достатньо потужний розвиток припадає на останню чверть XX століття. Так, у 1976 - 1977 роках канадські університети пропонували 159 таких курсів, 123 з яких - на бакалаврському, 36 - на магістерському рівні [2, 118]. Початком цього процесу можна вважати 1 липня 1976 р., коли при Альбертському університеті було засновано один з найважливіших науково- дослідних центрів українознавства не тільки в Канаді, а й в усьому світі - Канадський Інститут Українських Студій (КІУС). Більше, ніж чверть століття КІУС надає інтелектуальну підтримку українській спільноті і служить джерельною базою двомовної освіти [1, 51]. До його складу входять програми української мови та літератури, національного фольклору, відділи історії і класики, а через методичний кабінет української мови (МКУМ) він продовжує служити важливою базою для подальшого розвитку україномовного шкільництва [5, 47]. Відмітимо також, що разом з цим виникла ціла низка українознавчих центрів, основними напрямами діяльності яких стали як дослідницькі проекти у різних напрямах знань, так і забезпечення освітніх програм, підвищення кваліфікації освітян, забезпечення педагогічної майстерності учителів шкіл та інших закладів освіти: у 1980 р. при Торонтському університеті було створено кафедру українських студій, у 1981 р. при Манітобському університеті засновано Центр Українських Канадських студій, у 1989 р. при Альбертському університеті, організовано кафедру української культури та етнографії імені Гуцуляків, у 1993 р. засновано кафедру українознавства (українських студій) при Оттавському університеті, у 1 999 р. при Саскачеванському університеті започатковано Центр Дослідження Української Спадщини, у рамках якого створюється кафедра імені Лесі Українки, покликана сприяти вивченню історії, культури і досвіду українців Канади.

Комітет Українців Канади (КУК) намагається координувати організацію, діяльність та програми “рідних” шкіл через крайову (засновану в 1971 році) та провінційні шкільні ради. Церкви та молодіжні організації Канади засновують літні школи і табори для освічення українських дітей та залучення їх у місцеву українську громаду. Для забезпечення дошкілля, рідних шкіл і курсів українознавства підручниками, допоміжною літературою і виховними матеріалами, КУК заснував рідношкільне видавництво, створив комісії, які керували розробкою та впровадженням єдиних програм для рідних шкіл та курсів українознавства, виданням підручників, якими й досі користуються вчителі та учні українських шкіл не тільки в Канаді, але і далеко за її межами [10].

Дуже масова четверта хвиля еміграції, переважно економічна, розпочалася у 1990-х роках. Вона була викликана скрутою перехідного періоду в Україні. Представники цієї хвилі намагаються якнайшвидше асимілюватись у новому суспільстві. Саме з цього періоду можемо сміливо говорити про створення цілісної системи україномовної освіти в Канаді [3, 40]. Українська мова вивчається починаючи з передшкілля і до 12-го класу в школах, де є достатня кількість учнів. Складовою частиною сучасної українознавчої науки та освіти в Канаді є широка мережа університетських студій. Зокрема, українська мова викладається в 22 університетах канадських міст Ванкувера, Вінніпегу, Монреалю, Оттави, Торонто. Українознавчі дисципліни викладають у Манітобському, Торонтському, Альбертському, Монреальському та інших університетах. Більшість учителів україномовних шкіл, у тому числі двомовних, набуває освіту саме на відділеннях славістики в канадських університетах Оттави, Торонто, Вінніпегу, Саскатауну, Ріджайна, Едмонтона, де українська мова і література добре представлені та за наявності кваліфікованих педагогічних кадрів.

Стосовно педагогічної україномовної освіти можна стверджувати, що в цілому вона пройшла ті ж етапи розвитку, що і загальноканадська система:

у ХІХ столітті - початок професійної підготовки вчителів, становлення “нормальних” шкіл для вчителів початкових класів, що сприяло рівню підготовки учительських кадрів. Випускники університетів могли викладати у школі середнього ступеню. На цьому етапі основна увага приділялась змісту навчання.

ХХ століття - важливий період становлення і розвитку педагогічної освіти в Канаді. До середини ХХ ст. професійна підготовка вчителя ще недостатня, а соціальні умови праці - незадовільні. Починаючи з середини століття, в системі підготовки вчителя відбуваються зміни, пов'язані з перенесенням процесу підготовки вчителів із “нормальних” шкіл до університетів.

Сучасний етап (кінець ХХ - початок ХХІ століття) - у ході освітніх реформ професія вчителя стає більш престижною, підвищуються вимоги до вступників на освітні спеціальності університетів і отримання вчительського сертифікату [4, 100].

Як і в Україні, важливою формою підвищення професійної майстерності українських педагогів Канади є щорічні провінційні та міжпровінційні конференції учителів державних шкіл, що проводяться в столичних містах та відомих культурно-освітніх центрах країни, участь у яких беруть учителі, викладачі середніх і вищих шкіл, методисти, відомі вчені.

канада учитель україномовний освіта

Висновок

Розвиток україномовної освіти та школи після Другої світової війни в умовах полікультурності канадського суспільства здійснювався як невід' ємна частина загальноканадської системи професійної педагогічної освіти. Сьогодні Канада посідає одне із перших місць у світі за рівнем витрат на освіту per capita, що свідчить про те, що в країні цінують і заохочують інтелектуальний розвиток своїх громадян. Країна усвідомлює, що чималий внесок у розвиток освіти в країні зробила значна кількість працівників освітньої та культурної сфери, що мають українське походження.

Література

Заячук Ю.Д. Українознавчі центри у вирішенні проблем науки і рідномовної освіти українців Канади / Ю.Д. Заячук // Збірник наукових праць Науково- дослідного інституту українознавства Том ІІ. - Київ: Видавництво "Міленіум ", 2004/ Заг. ред. П.П. Кононенка /- С. 51 - 57.

Заячук Юлія Освітня діяльність вищих українознавчих інституцій Канади: історичний контекст і тенденції сьогодення / Ю.Д. Заячук // Український вимір: Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. - Ніжин: НДУ, 2005. - Вип. 4. - Кн. 2. - С. 111 -126.

Ковальчук О.О. Двомовна освіта як чинник збереження ідентичності українців в Канаді та їх інтеграції в суспільство (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.) / О.О. Ковальчук // Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент. - Вип. 14, 2013. - С. 25 - 42.

Кучай Тетяна Традиції становлення шкільної освіти Канади / Т. Кучай // Порівняльна професійна педагогіка, 2012, №2. - С. 98 -103.

МатейкоР.М. Діяльність українознавчих центрів США та Канади /Р.М. Матейко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства Том ІІ. - Київ: Видавництво "Міленіум ", 2004 / Заг. ред. П.П. Кононенко /- 530 с. - С. 42 - 50.

Медведський Б. Етнографічна культура українців Канади та національно-культурне відродження України / Б. Медведський // Українська діаспора. -1993. - Ч. 3. - C. 56 - 62.

Недужко Ю. Освітньо-виховні аспекти діяльності української діаспори країн заходу в контексті боротьби за державну незалежність України / Ю. Недужко //- С. 416- 433.

Размещено на Allbest.ru