Повсякденне життя студентів УРСР у роки перебудови

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Наукове осмислення повсякденності, яке набуло популярності в західноєвропейській історіографії ще наприкінці 70-х рр. ХХ ст., лише останнім часом стало предметом історичних студій українських науковців. Історичне дослідження, що ґрунтується лише на державницьких, суспільно-політичних та соціально-економічних підходах, не дає повної картини минулого та робить його безособистісним. Повсякденне життя, на думку сучасних істориків, це не просто зворотній бік, фонове забезпечення "великої історії" чи "історії великих", а самостійний і необхідний чинник історичного процесу [2, с. 175].

Підвищена увага істориків до історичної антропології в цілому та історії повсякденності зокрема зумовила появу чималої кількості праць, присвячених способу життя різних верств та категорій суспільства у радянську добу. Серед соціальних груп пізньорадянського суспільства особливий інтерес становить повсякденне життя студентства, яке завжди гостро відчувало економічні й політичні перетворення в суспільстві та було найбільш активною та схильною до мімікрії спільнотою. Саме в студентські роки у більшості людей формуються їх світоглядні засади, політичні уподобання, принципові погляди тощо. Проблемам українського студентського повсякдення присвячені праці таких вітчизняних дослідниць, як О. Рябченко, яка сконцентрувала свою увагу на дослідженні повсякденних практик та конфліктів ідентифікації студентів УРСР 20-30-х рр. ХХ ст. [9], та Н. Хоменко, дисертаційне дослідження якої присвячене студентстству 50-60-х рр. ХХ ст. [13]. Побут і дозвілля студентів Київського університету 60-70-х рр. ХХ ст. стали предметом вивчення А. Ебель та О. Панчук [1]. Структури студентського повсякдення другої половини 80-х початку 90-х рр. ХХ ст. залишилось поза увагою науковців. Разом з цим саме ці речі можуть суттєво доповнити картини економічного, соціального чи політичного життя радянського суспільства у період суттєвих трансформацій. До того ж, доки існує така можливість, необхідно розглянути й використати не лише офіційні джерела, а й суб'єктивно-особистісний досвід людей сучасників минулих подій [4]. Отже, пропонована стаття це спроба реконструкції повсякденного життя українського студентства років перебудови, що ґрунтується переважно на усних свідченнях чотирьох респондентів, чиї студентські роки припали саме на досліджуваний період.

Побутові умови проживання значного відсотка студентства були пов'язані з проживанням у гуртожитках. За роки брежнєвського "застою" та початкового етапу перебудови матеріально-побутові умови студентських гуртожитків значно покращилися. Наталія Мигун, яка навчалася в ЧДПІ у 1984-1990 рр., так описує побут студентів гуртожитку: "Студенти жили в гуртожитку, але не всі, в першу чергу селили багатодітних студентів з інших областей. За проживання в гуртожитку платили 7 крб за рік. Хто жив на квартирі, платили 10 крб за місяць. При ЧДПІ збудовані 3 дев'ятиповерхові гуртожитки, з гарними, як на той час, умовами. Гуртожиток був поділений на два крила, які з'єднувались кімнатою відпочинку, де стояв телевізор (на першому поверсі кольоровий, на інших чорно-білі). Тут студенти могли проводити вечори, чаювання, виховні заходи. На кожному крилі було три блоки, кухня, кімната побуту (де прали білизну, пральних машин не було; були тазики для прання і сушка-шафа, де можна було все сушити. Для прання використовували відомий в ті часи "Лотос" брусок мила. На кухні було багато висячих шаф для зберігання продуктів. Була одна газова плита, але це було краще, ніж дві електричні (такі електроплити БІІЗТ були у багатьох гуртожитках тих часів), бо вони довго грілись. На кухні стояли столові столи, табурети, 2 раковини для миття посуду. На кожному крилі була кімната для занять, де студенти готувались до семінарів. Кожен блок складався з чотирьох кімнат, двох тримісних і двох двомісних. У кожному блоці душ, туалет, два умивальники. У кожній кімнаті внутрішні шафи з антресолями. Кожному студенту постіль, яку міняли кожні десять днів, настільна лампа, взимку в гуртожитку було тепло, постійно була холодна і гаряча вода. У гуртожитку був кабінет зубного лікаря. Два гуртожитки з'єднувались переходом, де був буфет, диско-зал для студентських дискотек, ательє, де самі студенти шили одяг на замовлення" (записано Л.М. Семененко від Мигун Наталії Борисівни, 1970 року народження, яка навчалася в ЧДПІ у 1984-1990 рр., 29 березня 2014 р., зберігається в архіві авторів).

Повсякденні практики студентів, що проживали у гуртожитках, були сповнені обов'язків та доручень, які виконувалися на громадських засадах і були спрямовані в основному на дисциплінарний контроль та організацію побуту. Колишня студентка НДПІ імені Гоголя Алла Качур згадує про побутові умови студентів наступне: "За роки навчання довелось змінити три гуртожитки, але мені пощастило всі п'ять років жити в одній дружній сім'ї (з одними й тими ж дівчатами). В кімнаті нас було четверо, а інколи "підселяли" п'яту дівчину, тоді ставили ліжко на другому ярусі. У гуртожитку були свої правила і обов'язки. Це чергування по поверху, по кухні, по гуртожитку біля вахтера. Один рік я була листоношою, розносила по кімнатах газети і журнали: "Молодь України", "Студентський меридіан", "Комсомольський гарт" та інші газети й журнали. Студенти отримували листи від батьків і знайомих. Дзвонити ходили на пошту, де був переговорний пункт. В гуртожитку на кожному поверсі було по дві кухні, на кожній з них по три газові плити. Не досидівши останньої лекції, черговий біг в гуртожиток готувати обід. В кімнаті завжди було чисто, прибирали разом, так як вдома. Також в гуртожитку був буфет. Пам'ятаю, я завжди там їла ввечері сметану з булочкою. Мені подобалось, що в гуртожитку проводили ранкову зарядку.

Викладач фізкультури вишиковував нас в коридорі, й під його керівництвом ми виконували вправи. В гуртожитку були душові кабіни, завжди можна було помитись, була сушилка, кімната для прасування. Читальний зал теж знаходився в приміщенні гуртожитку, який працював цілодобово. Була кімната для перегляду телепередач. Студенти разом готувались до різноманітних святкувань, в гуртожитку випускалась стінгазета, де повідомлялись новини, вміщувались привітання" (записано Л.М. Семененко від Качур Алли Леонідівни, 1968 року народження, яка навчалася в НДПІ у 1984-1990 рр., 29 березня 2014 р., зберігається в архіві авторів).

Тоталітарне суспільство завжди було заручником пануючих у ньому суспільно-політичних цінностей, ідеологічних стереотипів, які в першу чергу нав'язувалися молоді. Однак перебудова, демократизація та гласність давали студентству вперше за десятиліття тоталітарного тиску можливість вільного вибору. Студентська молодь намагалась внести свіжий струмінь у своє дозвілля і своє життя. Якщо в гуртожитку всі жили схожим життям, то поза його межами перед студентами відкривалося розмаїття варіацій для організації власного дозвілля як у стінах офіційних розважальних, освітніх, спортивних та інших закладів, так і поза їх стінами (у так званому неформальному середовищі). "Вихідні дні і канікули студенти проводили, відвідуючи кінотеатри, філармонії. Ходили на концерти відомих співаків, в цирк, на футбольні матчі. Часто організовувались екскурсії по містах України, Росії, Білорусії. Відвідували студенти історичні та художні музеї. Взимку на вихідні можна було взяти лижі на прокат і всією студентською групою поїхати на прогулянку.

"В п'ятницю та суботу були дискотеки. Приходили студенти з технікуму механізації, запрошували дівчат на танці, на дискотеках проводились різноманітні конкурси. Всією компанією ми відвідували кінотеатр "Космос", відвідували вітамінні бари, їли морозиво. Любили ходити по магазинах, частіше відвідували книжковий і "Жіночий одяг". Вільний час проводили в парку відпочинку. Дуже цікавою була дорога додому автобусом, електричкою, "робочим поїздом". Ми часто їздили до Києва за дешевою ковбасою та іншими продуктами. Дозвілля студентів було веселим, виступали агітбригади, художня самодіяльність" (записано Л.М. Семененко від Качур Алли Леонідівни, 1968 року народження, яка навчалася в НДПІ у 1984-1990 рр., 29 березня 2014 р., зберігається в архіві авторів).

У другій половині 80-х рр. ХХ ст. театр почав "здавати свої позиції", не витримуючи конкуренції популярних відеосалонів, що масово відкривалися у 1987-1988 рр. В приміщенні розміщувалося 50-100 стільців, телевізор "Електрон" і відеомагнітофон "Електроніка ВМ-12" аналог закордонного "Panasonic". Коштували відеомагнітофони космічно дорого до 2000 крб, а через те були доступні одиницям, які цими перевагами користувалися. Розташовувались по всіх можливих місцях: магазинах, школах, підвалах, квартирах і навіть в залізничних вагонах, автобусах і в далекобійних машинах. Якщо квиток в державному кінотеатрі у 1989 р. коштував 50-70 коп., то вартість сеанса у відеосалоні сягала до карбованця і вище. Зокрема, денний сеанс коштував 1 крб; показ мультфільмів "Том і Джеррі", "Дональд Дак" 50 копійок; еротика на зразок "Емануель", "Грецька смоковниця" 1 крб 50 коп. Тим не менш, бажаючих долучитися до заокеанської масової культури завжди було більше ніж достатньо. Низькоякісний західний кінематограф поглибив "конфлікт поколінь" в радянському суспільстві, оскільки відеосалони відвідували переважно школярі та студенти, у той час як люди середнього та похилого віку відеофільмами цікавилися значно менше. Молодь швидко переймала агресивний стиль поведінки та манеру спілкування героїв голлівудських фільмів, що спровокувало формування специфічного молодіжного сленгу, сповненого англо-американських, переважно нецензурних, слів [8, с. 218].

Студентство подекуди вдавалося до хитрощів, щоб потрапити до відеосалону у навчальний час: "У 1988 році ми групою технікуму заявили викладачу, що йдемо здавати кров для жертв землетрусу у Вірменії, а самі пішли у відеосалон. До початку сеансу було ще 3 години, але у відеосалоні нам зраділи і показали позаурочно фільм "Горець". Туди я ходив ледве не щодня, міг витратити значну частину своєї стипендії. Переглянув всі хіти того часу: "П'ятниця 13", "Кошмар на вулиці В'язів", "Поліцейська академія", "Командосс". Відеосалони вивішували свої афіши на найближчих зупинках, тому у виборі репертуару ніколи не було проблем. У перші відеосалони потрапити можна було лише за знайомством і лише за попередньою домовленістю" [12].

У роки перебудови в радянське життя міцно увійшла музична масова культура, яка розділила студентство на прихильників рок і поп-музики. Як і в західному суспільстві, музичні вподобання перетворилися на засіб самоідентифікації молоді. Обираючи той чи інший напрямок, молода людина визначала свій "стиль життя", манеру поведінки, коло спілкування. В умовах політизації молоді, загострення "конфлікту поколінь" та зростання впливу західних культурних тенденцій для значної кількості українських студентів рок-музика стала засобом виявити свою незгоду з політичним режимом, усталеними радянськими нормами, "кинути виклик" своїм батькам та всьому суспільству. Один з респондентів Станіслав Крапив'янський у своїх спогадах відзначив, що на "Дні відкритих дверей" в ЧДПІ у 1984 р. так був вражений виступами рок-гуртів, що це навіть зіграло вирішальну роль у виборі нами виша (записано Ю.В. Кузьменко зі слів С.М. Крапив'янського, 1967 року народження, який навчався в ЧДПІ у 19841991 рр., 15 лютого 2014 р., зберігається в архіві авторів). З початком перебудови на рубежі 1986/87 рр. рок-рух виривається на поверхню суспільного життя. Відбувається легалізація концертів явочним порядком, створюються рок-клуби, з'являються нові автори, що сформувалися в останні роки підпілля. Навеснівлітку 1987 р. організовується серія всесоюзних рок-фестивалів, відбувається зміцнення взаємодії з іншими жанрами і традиційним фольклором. Російський рок стає реальною суспільною силою, що об'єднує багатотисячні молодіжні аудиторії навколо усвідомленої ще в підпіллі антибюрократичної й інтернаціоналістської програми [10, с. 52-53]. Серед студентства популярними стали такі російські гурти, як "Акваріум", "Кіно", "Аліса", "Зоопарк". Українська рок-музика була популярна дещо менше, однак широковідомими стають "Воплі Відоплясова", "Кому вниз", "Брати Гадюкіни" тощо. Поширення магнітофонів давала можливість студентам самостійно тиражувати аудіозаписи на касетах. Поширення набули так звані "квартирники" концерти, що проводилися у звичайних квартирах, в домашніх умовах. Були зняті кілька фільмів, що стали невід'ємною частиною російської рок-культури: "Взломщик" (1986) з Костянтином Кінчевим, "Игла" (1988) з Петром Мамоновим, а також короткометражка "Йя-хха" за участю відомих рок-музикантів.

Вільний від навчання час студенти часто проводили не лише розважаючись, а й виконували різного роду роботу. Влітку формувались будзагони, що працювали на будівництві сільгоспоб'єктів, приміщень для худоби, складів і т. д. Восени їздили на збирання картоплі. "В ті часи, під час релігійних свят, особливо на Великдень, студентів зазвичай відправляли на якусь роботу", згадує Наталія Мигун (записано Л.М. Семененко від Мигун Наталії Борисівни, 1970 року народження, яка навчалася в ЧДПІ у 1984-1990 рр., 29 березня 2014 р., зберігається в архіві авторів).

"Картоплею" в СРСР називали примусові роботи зі збору врожаю. Цікаво, що вона мала б сприйматися молоддю як чергова радянська "повинність", але ті, хто пережив її, думають зовсім інакше. "На картоплю" їздили всі: від малого до великого школярі, студенти, військовослужбовці та працівники держустанов. Студенти приїжджали для збору врожаю восени на цілий місяць. За результатами роботи стежили уважно. Наглядачами найчастіше були аспіранти з того ж вузу, які прагнули зробити кар'єру по комсомольській лінії. Втім, важелів впливу на студентів у них було мало тоді не існувало ніяких офіційних покарань за погану поведінку або неявку. Максимум, що відповідальні аспіранти могли собі дозволити, присоромити та пригрозити проблемами, але студенти, звичайно, працювали не заради грошей і хорошої характеристики. "Перші три курси поспіль ми копали картоплю, як ми її називали, "картофан". Виїжджали в поле на світанку і поверталися затемна. За весь час не отримуючи за цю роботу ні карбованця та хіба це біда? Зате скільки пісень склали-пересклали, скільки фольклору назбирали, філфак як ніяк, для нас це безцінно!" [11].

В умовах реалізації антиалкогольної кампанії дозвілля студентів мало бути не лише суспільно корисним, але й "тверезим". Слід зауважити, що унаслідок дії "сухого закону" станом на 1987 р. вживання легально виробленої алкогольної продукції скоротилася втричі, проте самогоноваріння зросло в десятки разів, суттєво збільшилась кількість випадків отруєння технічними сурогатами горілки, справа доходила навіть до вживання шампунів, антифризу, одеколонів. Останній в цьому переліку був найбільш бажаним, особливою популярністю користувався одеколон "Огуречный", про який жартували: "Два в одному і випивка, і закуска". Респондент Людмила Висовень згадує: "Коли ми були студентами, у нас не було такого вільного доступу до алкогольних напоїв, як зараз. Хоча це в жодному разі не означає, що ми його не вживали. Студенти народ кмітливий і завжди знаходив спосіб придбати в магазині щось заборонене. Ми з нашою групою часто робили наступне (тільки не подумайте, що ми часто вживали): коли було якесь свято, нам доводилося шукати підставну особу (зазвичай це була людина, яка частенько випивала), домовлятися з нею про те, що вона купить нам випити, але при цьому ми маємо і з нею поділитись. Зрозуміло, що для студентів, це було не дуже вигідно, тому шукали й купувати спиртні напої ми зазвичай на свята" (записано Л.М. Семененко від Висовень Людмили Іванівни, 1971 року народження, яка навчалася в Бобровицькому технікумі у 1985-1990 рр., 13 лютого 2014 р., зберігається в архіві авторів).

За свідченнями одного зі студентів, студенти-історики ЧДПІ майже щодня після навчання проводили своє дозвілля в чернігівському кафе "Українські страви", де можна було не лише повечеряти стравами домашньої кухні, але й придбати пиво. Така вечеря обходилася студенту в 1 крб "Загалом у нас проблем з тим, як дістати алкоголь, не було, згадує респондент. У нас на потоці навчалася дівчина, мати якої працювала на спиртзаводі. Через неї можна було дістати 1-2 літри спирту. Тому з нею всі намагалися дружити. Окрім того, з дому привозили спиртне домашнього виробництва"

В роки перебудови зберігалася традиція організації "комсомольських весіль", але тепер порядні й відповідальні члени ВЛКСМУ мали святкувати весілля без алкоголю. Однак, незважаючи на те, що на весіллях зазвичай були присутні секретарі комсомольської організації, молодь знаходила можливість оминути "сухий закон". Одним з наших респондентів став Володимир Половець, який у роки перебудови був секретарем з ідеології Чернігівського обкому Компартії України. Він так згадує про весілля свого сина: "Мій син одружувався у роки "сухого закону" і весілля мало бути безалкогольним. Спиртного на столах не було, але я дивлюся, що молодь вся "весела" вже. Виявилося, що вони коньяк десь дістали й у чайники замість чаю поналивали" (записано Ю.В. Кузьменко зі слів В.М. Половця, 1937 року народження, 2 липня 2010 р., зберігається в архіві авторів). Вчинок сина змусив партійного діяча серйозно похвилюватися, проте загалом така практика була широко розповсюджена в СРСР.

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. західні тенденції у моді стали дедалі більше проявлятися, що суттєво вплинуло на зовнішній вигляд студентської молоді.

У роки перебудови покази мод стали вперше демонструватися по телебаченню, широко розвивалася мережа ательє з пошиття одягу. Кожна поважаюча себе модниця просто зобов'язана була мати номер журналу "Бурда" із викрійками. Радянські дизайнери намагалися не поступатися своїм західним колегам, створюючи колекції, що відповідають всім останнім віянням. Інша справа, що промисловість була настільки неповоротка, що навіть найкращі моделі, поставлені на конвеєр, перетворювалися на досить непривабливий продукт.

"Нове політичне мислення" і налагодження відносин із Заходом викликало стрімке поширення "моди на Америку". На одязі були написи англійською; використвувалися англійські слова у повсякденному житті, перетворюючись на специфічний сленг: "хаза", "дрінкі", "піпли", "все хоккей", "фейсом об тейбел".

Студенти, які "мали зв'язки" або кращі фінансові можливості, носили джинси, однак у моді тепер були не темно-сині з потертими колінами, а рівномірно "збліднілі варенки". Фірмові варені джинси мали назву "stonewashed", однак більш доступною і широко розповсюдженою були фабрично зварені джинси марки "Мальвіна" польського виробництва. Серед студенток популярними стали лосини, які носили зі спідницями. Причому поєднання кольорів повинно було бути "убійне". Наприклад, жовта футболка, синя джинсова спідниця та зелені лосини [7].

В багатьох випадках одяг та аксесуари, що носили студенти, допомагали їм самоствердитися та продемонструвати свою належність до тієї чи іншої субкультури.

Важливим аспектом студентського життя був бюджет, основу якого становила стипендія. Інформація про розміри стипендії дає змогу проаналізувати "споживацький кошик" середньостатистичного студента, адже вона найчастіше була єдиним фінансовим надходженням.

"Студентська стипендія в 1984 р. дорівнювала 40 крб. За ці гроші студент міг відвідати кафе, бо в студентській їдальні можна було харчуватись в обід, який коштував в середньому 50 коп. В міських їдальнях обід коштував близько 1 крб. Для студентства був читальний зал, бібліотека, міський басейн, відвідування якого коштувало 75 коп. Любили ласувати морозивом, воно було дешевим 15 коп." (записано Л.М. Семененко від Качур Алли Леонідівни, 1968 року народження, яка навчалася в НДПІ у 19841990 рр., 29 березня 2014 р., зберігається в архіві авторів). Звичайно, студентам допомагали й батьки, а деякі підприємливі студенти починали заробляти на торгівлі. Особливо вигідними були на той час поїздки до Польщі. Туди відвозили електроприлади, інші товари, що мали попит, а привозили одяг та взуття. У 1986-1987 рр. зародилась "комсомольська економіка", батьком якої вважається перший секретар ЦК ВЛКСМ Віктор Мироненко. На думку російського соціолога Ольги Криштановської, вона була створена, щоб дати можливість першим особам держави та республік не псувати кар'єри комерційними авантюрами та ризикованими справами. З цією метою підбиралися молоді "уповноважені", у чиїх руках опинялися суттєві капітали та важелі впливу на хід розгортання ринкових відносин у країні. Для формування когорти "уповноважених" використовувався кадровий резерв партії комсомол, серед членів якого відбиралися менш помітні чиновники середньої ланки, що відзначалися активною позицією та прагматизмом [3, с. 6].

25 липня 1986 р. ЦК КПРС прийняв положення про структуру та керівні органи єдиної громадсько-державної системи науковотехнічної творчості молоді (НТТМ), що діяла під патронатом партії на засадах госпрозрахунку. Протягом 1987-1988 рр. партія дозволила центрам НТТМ займатися економічною діяльністю, зокрема випускати товари народного споживання, здійснювати зовнішньоекономічні контакти в установленому ЦК ВЛКСМ порядку та організовувати дозвілля молоді. Звісно, ціни на товари та тарифи на платні послуги, що надавалися центрами НТТМ, визначалися підприємствами та організаціями комсомолу самостійно.

Проте такі центри насправді нічого спільного з творчістю не мали, а їх діяльність вкладалася у банальну схему "купи-продай": за державною ціною закуповували сировину, яку потім "з наваром" перепродавали кооперативам. Вивозили телевізори, відеомагнітофони, дефіцитні комп'ютери, які коштували за кордоном копійки, а у нас тисячі. З'явилися перші відеосалони, де комсомольці крутили напівзаборонені зарубіжні відеофільми [6, с. 24]. 4 серпня 1988 р. Постановою РМ СРСР № 956 "Про сприяння господарській діяльності ВЛКСМ" НТТМ було дозволено не сплачували податків [3, с. 9]. Вони відраховували лише 3 % доходів у загальносоюзний фонд НТТМ і 27 % у місцеві. Зрештою, створені умови давали свої плоди комсомольський капітал зростав шаленими темпами і охоплював абсолютно різні сфери бізнесу. Таким чином, серед студентства відбулося суттєве майнове розшарування, що загалом було характерним і для всього радянського суспільства. Звичайно, відсоток студентів, яким була надана честь бути "уповноваженими" Компартії, а відповідно, суттєво покращити своє матеріальне становище, був незначним, проте вагомість та політичний вплив цих колишніх комсомольців і сьогодні є суттєвими в Україні.

Зрештою, українських студентів кінця 80-х рр. ХХ ст. цікавили не лише фільми, рок-музика та джинси. Перебудова і гласність перетворила студента того часу на студента-політика, з чіткою громадянською позицією та політичними поглядами. Студентство було активним учасником екологічних мітингів і демонстрацій після Чорнобильської катастрофи, а у жовтні 1990 р. перейшло до політичного етапу діяльності, втіленням якого стала "революція на граніті", речником якої був Олесь Доній.

Таким чином, доба перебудови це час докорінних трансформацій не лише в соціально-економічній та політико-ідеологічній сферах, але й в структурах повсякденності радянського студентства. У житті молоді еклектично переплелися елементи звичного радянського побуту та віяння західної культури, комсомольські традиції безоплатної добровільної праці та перший досвід підприємницької діяльності, показна комуністична риторика та систематичні порушення радянських норм права. Такий стан речей, з одного боку, свідчив про поглиблення роздвоєності моралі радянського студентства, проте з іншого дає підстави зробити висновок про високу здатність радянської молоді до соціальної мімікрії. А отже, поява вказаних практик у повсякденні студентів стала відповіддю на нові соціально-економічні та політичні умови в державі.

Література

1. Ебель А. Побут та дозвілля студентів Київського університету у 1960-х середині 1970-х років / А. Ебель, О. Панчук // Етнічна історія народів Європи. 2013. Вип. 39. С. 124-128.

2. Коляструк О. А. Предмет історії повсякденності: історіографічний огляд його становлення у зарубіжній та вітчизняній історичній науці / Ольга Коляструк // Український історичний журнал. - № 1. С. 174-184.

3. Крыштановская О. Бизнес-элита и олигархи: итоги десятилетия / О. Крыштановская // Мир России. 2002. № 4. С. 3-60.

4. Маслова О.М. Количественная и качественная социология: методология и методы (по материалам "круглого стола") / О.М. Маслова // Социология. 1995. № 5-6.

5. Нечаева Е.С. Структуры и социальные практики повседневности в условиях трансформации советского общества / Е.С. Нечаева // Общество: социология, психология, педагогика. 2012. № 1. С. 57-62.

6. Панченко А. Держатели "общака" / А. Панченко // Сегодня. - 27 октября. С. 24.

7. Парфёнов Л. Намедни. Наша эра. 1981-1990 / Л. Парфёнов. М.: Колибри, 2010. 288 с.

8. Российская повседневность: вторая половина ХІХ начало ХХІ века: учеб. пособие / под ред. Л.И. Семенниковой. М.: КДУ, 244 с.

9. Рябченко О. Студенти радянської України 1920-1930-х років: практики повсякденності та конфлікти ідентифікації: монографія / О. Рябченко ; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. Х.: ХНАМГ, 2012. 456 с.

10. Свечников С.К. Молодежь и рок-культура: в помощь учащимся, студентам, педагогам, слушателям курсов повышения квалификации. Йошкар-Ола: ГОУ ДПО (ПК) "Марийский институт образования", 2007. 67 с.

11. Сковорода О. Все на картошку / О. Сковорода // Возвращение в прошлое. 2013. № 2.

12. Сковорода О. Киномания / О. Сковорода // Возвращение в прошлое 2013. №13.

13. Хоменко Н. Повсякденне життя студентської молоді України (1950-1960-ті рр.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: спец. 07.00.01 / Хоменко Наталія Михайлівна ; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. К., 2008. 20 с.

Размещено на Allbest.ru