Боротьба радянського тоталітарного режиму з Євангельськими християнами-баптистами України (60-70-ті рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Боротьба радянського тоталітарного режиму з Євангельськими християнами-баптистами України (60-70-ті рр. ХХ ст.)

О.І. Висовень

У статті проаналізовані листи-клопотання керівників Ініціативної групи та Ради родичів в'язнів Євангельських християн-баптистів до уряду СРСР, адміністративних та правоохоронних органів, міжнародних організацій щодо переслідування їх за релігійні переконання.

Доведено, що радянська влада використовувала насильницькі методи боротьби з віруючими християнами незареєстрованих громад України, оскільки їх вважала злісними релігійними дисидентами.

Ключові слова: Євангельські християни-баптисти, Ініціативна група та Рада родичів в'язнів ЄХБ, тоталітарний режим, репресії, методи боротьби, свобода совісті та віросповідання.

В статье проанализированы письма-ходатайства руководителей Инициативной группы и Совета родственников узников Евангельских христиан-баптистов к правительству СССР, административных и правоохранительных органов, международных организаций относительно преследования их за религиозные убеждения.

Доказано, что советская власть использовала насильственные методы борьбы с верующими христианами незарегистрированных общин Украины, поскольку их считала злостными религиозными диссидентами. Ключевые слова: Евангельские христиане-баптисты, Инициативная группа и Совет родственников узников ЕХБ, тоталитарный режим, репрессии, методы борьбы, свобода совести и вероисповедания.

The aricle deals with the analysis of solicitation letters written by the Initiatory group and the Relatives' Council of Gospel Christian-baptists prisoners - these letters were addressed to the government of USSR, administrative and law enforcing authorities and to the international organization as regards of pursuing by their religious beliefs.

The article shows that Soviet Power used violent methods of struggle against the faithful Christians of unregistered communities of Ukraine so far as Soviet Power considered them malicious religious nonconformists.

Key words: Gospel Christians-baptists, Initiatory group and Relatives' Council of Gospel Christian-baptists prisoners, totalitarian regime, repressions, methods of struggle, freedom of conscience and religion.

християнин релігійний переслідування радянський

Дослідження проблеми боротьби радянської тоталітарної системи з однією із найпотужнішою християнською конфесією в УРСР Євангельськими християнами-баптистами є малодослідженою і тому актуальною проблемою української модерної історіографії. Адже її вивчення не тільки дасть змогу показати людиноненависницьку та віронетерпиму сутність тоталітарного режиму, несприйняття ним, крім комуно-більшовицьких, будь-яких інших загальнолюдських вартостей, але й довести, що, незважаючи на карально-репресивні заходи цієї системи, які були проведені 1960-1970-х рр. з метою підкорення та знищення цієї конфесії, десятки тисяч віруючих ЄХБ завдяки своїй вірі змогли протистояти їм, сміливо відстоюючи своє конституційне право на свободу совісті та віросповідання.

Слід зазначити, що Євангельські християни-баптисти - це одна із християнських протестантських конфесій, яка відокремилися від католицизму у XVI ст. Ще засновники євангелістсько-баптистського руху першими з християн-протестантів сформулювали принципи відділення церкви від держави. Так, Джон Сміт вказав кредо (визнання) віри, в параграфі 84 якого, зокрема, зазначалося: "[Ми послідовно віруємо]", що представники влади не повинні використовувати своє службове становище і втручатися в релігію чи справи совісті, примушуючи і силуючи людей до тієї чи іншої форми релігії чи доктрини; а надати християнській релігії право опікуватися громадянськими правопорушеннями, неадекватними діями людей супроти людей в убивствах, перелюбах, крадіжками і т. д., тому що тільки Христос є Володарем і Законодавцем Церкви і Совісті" [8, с. 42].

Інший родоначальник раннього баптистського руху, Тома Хелвіс, у праці "Коротка декларація про таємницю беззаконня" вперше в модерній історії висунув вимоги щодо свободи совісті для всіх людей. Зокрема, він наголосив: "Наш пан король є лише земним королем, і він має королівську владу лише в земних справах, і якщо люди короля є покірними і вірними підлеглими, які виконують всі закони, видані королем стосовно своїх підданих, то наш пан і король не може вже вимагати більшого, тому що релігія людей є справа лише між Богом та ними самими і король не повинен за це відповідати, король також не може бути суддею поміж Богом і людиною. Нехай вони будуть єретиками-турками, євреями чи будь-ким ще, право карати їх земній владі належить найменшою мірою" [8, с. 42].

Отже, Євангельські християни-баптисти протягом свого 400- літнього існування безкорисливо і жертовно пропагували Слово Боже і несли його до тих, хто чекав на нього, при цьому відстоювали своє право на свободу совісті, і принципово домагалися невтручання держави в їхні конфесійні справи. Проте євангельським християнам-баптистам на шляху їхнього вірного служіння Богу вагомою перепоною стала деструктивна позиція комуністичної радянської влади, яка в 60-70-х рр. XX ст. в СРСР, у тому числі і в Україні, особливо активно і безжально протидіяла християнській діяльності баптистів. Щоби детально висвітлити тоталітарну сутність радянсько-комуністичного режиму, який послідовно боровся з євангельськими християнами-баптистами як зі злісними релігійними дисидентами, до дослідження залучено, крім спеціальної літератури з історії баптизму, джерела самвидавчого характеру, у яких публікувалися листи-клопотання членів Ініціативної групи Євангельських християн-баптистів до уряду СРСР, адміністративних та правоохоронних органів, міжнародних організацій щодо їх переслідувань за відстоювання принципів своєї віри.

За даними дослідників Ю. Рєшєтникова і С. Саннікова, ініціативна група складалася із членів помісних церков ЄХБ, які від'єдналися у 1960-1961 рр. від контрольованого органами влади ВСЄХБ (Союз Євангельських Християн-Баптистів). Члени Ініціативної групи не мали реєстрації, і тому їхнє існування і богослужіння були незаконними, що призводило до розгону богослужінь, закриття або руйнування молитовних будинків, арешту керівників і активних членів. Ядро цієї групи було обране на членському зібранні незареєстрованої громади м. Узловая (Тульскої обл.), де пресвітерське богослужіння проводив Геннадій Констянтинович Крючков, який очолив Ініціативну групу. До її складу ввійшли і брати з України: спочатку брат А. Ф. Прокоф'єв, пізніше - брати І.Я. Антонов (Кіровоград), М. Т. Шаптала (Ханженково-Сталінської (Донецької області), Г. П. Вінс (Київ) та ін. [7, с. 146].

Перше зібрання Ініціативної групи відбулося нелегально в м. Харкові. Спочатку листи-клопотання членів Оргкомітету Ініціативної групи публікувалися в журналах "Вісник спасіння", який почав видаватися в 1963 р., пізніше названий "Вісник Істини". У наступному, 1964, році була створена Рада родичів в'язнів, яка ставила перед собою завдання клопотати перед державними органами щодо ув'язнених братів і сестер, оскільки їхні родичі, згідно з діючим законодавством, мали на це право. Очолювала цю організацію Лідія Михайлівна Вінс. Рада також почала видавати свій Бюлетень.

З 1971 р. друком Бюлетеня ради родичів в'язнів займалося нелегальне видавництво Ради Церков "Християнин". Воно являло собою декілька конспіративних друкарень. Правоохоронні органи уважно стежили за діяльністю цих друкарень, намагаючись арештувати працівників і конфіскувати тираж. Водночас не було жодного випадку, щоб органам безпеки вдалося ліквідувати всі друкарні [7, с. 148].

Офіційно Оргкомітет, а потім Рада Церков заявляли про Раду родичів в'язнів як незалежну громадську організацію. Лише у 1969 р. Рада родичів починає розглядатися як складова частина Ради Церков. Хоча практично Рада родичів була невід'ємною від Оргкомітету з самого початку свого існування. Крім клопотань про звільнення арештованих братів і сестер, Рада родичів надавала допомогу сім'ям в'язнів, навіть організовувала нелегальні дитячі табори для дітей із цих сімей [7, с. 150].

У дослідженні основна увага звертається на ті листи-клопотання, у яких показані характерні для того часу методи боротьби радянського тоталітарного режиму з віруючими християнами незареєстрованих громад України. Найпоширенішими методами боротьби з віруючими ЄХБ був розгін їхніх молитовних зібрань, незаконні обшуки помешкань, метою яких було вилучення релігійної літератури, всілякі штрафи, арешти, запроторення їх до в'язниць та психіатричних лікарень. Такі методи використовувалися із каральною метою й проводилися по всій території колишнього СРСР.

Типовими в 1970-ті рр. стали випадки, коли каральні органи зненацька нападали на помешкання віруючих ЄХБ та без будь-яких санкцій його обшукували. Один з таких ганебних прикладів було оприлюднено в Бюлетні за 1971 р. Зокрема, за даними джерела, "22 березня 1971 р. в м. Шостка Сумської області УРСР по вул. Молодіжній № 14 був здійснений наліт озброєних осіб на сім'ю віруючої ЄХБ Петренко Діни Григорівни. У дворі Петренко перебував у цей час віруючий ЄХБ Горєлов М. М. Наводимо витяг з листа постраждалої, спрямованого до Ради родичів в'язнів: "Коли Горєлов М. був у дворі з моїм сином, раптом через паркан з усіх боків перестрибнули люди з оголеними пістолетами і кинулися, хто на горище, хто в сарай. Син, злякавшись, кинувся в будинок, зачинивши двері. За ним погналася людина з пістолетом і ударом ноги відчинила двері. Перелякані діти, яких у мене 7, забилися від переляку у кутках. У будинку провели обшук, не висунувши санкції на обшук" [2, с. 10]. Такі обшуки з конфіскацією релігійної літератури та особистих речей проводилися у багатьох містах країни. Лише в м. Києві 8 липня 1971 р. під час масових обшуків на квартирах віруючих було вилучено: "а) 560 духовних нотних збірок "Пісні християн" / в кожному по 710 гімнів / російського видавництва "Християнин". б) 128 книг, брошур, Біблій, Євангелій особистого користування. 2. У м. Харкові 8 липня 1971 вилучено у віруючих 304 духовні збірки "Пісні християн" з нотами. 3. У м. Калінінграді у віруючих: Геліса В. А., Гордієвич С. В., Хмелева А., Бердник А. Ю. та інших вилучено: 9 Біблій та Євангелій, 8 духовних збірок, 9 магнітофонних стрічок. Так, за 16 днів з 14 червня по 1 липня 1971 р. віруючі помісної Церкви ЄХБ м. Ківерці Волинської області УРСР оштрафовані на 440 карбованців за присутність на молитовних Богослужіннях. Церква Євангельських християн-баптистів м. Благовіщєнська оштрафована за останній час на 550 карбованців" [3, с. 3].

Регулярними у цей період стали такі протизаконні дії правоохоронних органів (міліції, КДБ, прокуратури та суду): залякування віруючих, застосування фізичної сили, арешт та ув'язнення. Так, було засуджено за віру в Бога м. Харкові хлопця 18 років Зінченка Володимира Петровича хворого на ревматизм. У таборі р. Сокиряни Чернівецької області РЧ-328/67-А він працював на важких роботах у кар'єрі. Рада родичів в'язнів неодноразово зверталася до керівників держави щодо помилування В. П. Зінченка. Зокрема, в одному з листів за 1972 р. вказувалося: "Вам направлено декілька термінових повідомлень від батьків про важкий стан його здоров'я. З його листа випливає: "Фізично мені дуже важко, ще гірше, ніж у перші дні, сьогодні (у день Трійці) у мене немає сил навіть для того, щоб пройтися по зоні: тільки встаю - починає боліти голова, у всьому тілі відчувається крайнє виснаження і я можу тільки лежати. Лежачи пишу цей лист, ... нікому б не бажав ось так лежати, як я зараз. Прошу, щоб молилися про моє здоров'я" [3, с. 2].

Загалом короткий період з 11 квітня 1971 до 15 липня 1971 р. було заарештовано і засуджено 17 віруючих Євангельських християн-баптистів. "В основу всіх стандартних, як близнюки схожих один на одного, вироків, вказується в одному з листів до уряду СРСР, у першу чергу лягають релігійні переконання наших братів і сестер. Багато проходять по справах як свідки, розповідають, що сидять на лаві підсудних за те, що читали Біблію, співали пісні, розповідали вірші релігійного змісту. Але щоб створити видимість загрози і показати підсудних наших братів і сестер страшними злочинцями, додають, що нібито підсудні брати і інші проповідують, закликаючи віруючих боротися з ворогами, які їх гноблять". За такими мотивами засуджені і арештовані: 1. Горобець Броніслав Петрович, м. Броди Львівської обл. 2. Вібе Арон Аронович, м.Павлодар 3. Ястребов Володимир Степанович, м. Харків 4. Горобець Броніслав Петрович був заарештований біля віконця ощадної каси. Він змушений був передати гроші маленькій доньці, яку тримав за руку, і йти до в'язниці. Заплакана дівчинка побігла додому повідомити мамі, що тата заарештували міліціонери [3, с. 2-8].

У 1972 р. карально-репресивні заходи влади щодо віруючих посилилися. За даними Ради родичів в'язнів, за останні шість місяців 1972 р. заарештовані та засуджені нижченаведені служителі Церкви - віруючі ЄХБ: "1. Голуб Василь Андрійович 1930 р. н. м. Ворошиловоград 2. Балацький Анатолій Микитович 1939 р. н. м. Ворошиловоград 3. Морозов Мирон Петрович 1891 р. н. м. Кривий Ріг 4 . Бібленко Іван Васильович 1928 р. н. м. Кривий Ріг 5. Козаченко Віктор Григорович 1919 р. н. м. Кривий Ріг 6. Камильчу Авраам Михайлович 1928 р. н. м. Кривий Ріг

Потоцький Микола Прокопович 1937 р. н. м. Кривий Ріг Артюх Володимир Андрійович 1927 р. н. м. Рівне 9. Олейников Тимофій Іванович м. Рівне 10. Капеті Василь Вікторович 1934 р. н.м. Пирятин 11. Темчук Григорій Андрійович 1910 р. н. м. Хотин 12. Бєляшов Михайло Опанасович 1930 р. н. м. Чернігів 13. Маховик Степан Мефодійович 1931 р. н. м. Чернігів 14. Батурин Микола Георгійович м. Шахти" [5, с. 1-9].

Загалом, починаючи з 1961 р., близько 650 служителів засуджені до позбавлення волі від 1 до 10 років таборів. Сотні засуджені до малих тюремних термінів до 15 діб. Більш ніж на 200 тисяч карбованців вірян оштрафовані за присутність на Богослужіннях. Тисячі разів молитовні богослужіння розганялися міліцією, працівниками КДБ і дружинниками із застосуванням фізичної сили. В рахунок штрафів органи влади вилучали через суди: меблі, худобу, одяг, цеглу, приймачі, швейні машини, пральні машини та ін. При масових обшуках у будинках віруючих вилучено тисячі священних книг. Велика частина за рішенням судів знищена [5, с. 2].

Водночас тоталітарна система безжально боролася не тільки проти дійсних членів громади, але й їхніх неповнолітніх дітей, яких постійно піддавали допитам, залякуванням, зневазі, приниженню. Адже їхній світогляд суперечив радянській системі шкільного атеїстичного виховання. Оскільки діти віруючих християн відмовлялися брати участь у різноманітних агітаційних заходах з метою пропаганди атеїзму і т. д. Також в СРСР вважалося обов'язковим для дітей шкільного віку членство в таких дитячих та юнацьких організаціях, як піонерія та "ВЛКСМ". Одне із головних завдань, яке ставили керівні органи освіти перед юними "ленінцями", - це не тільки пропаганда атеїзму, а насамперед, жорстока боротьба з "інакомислячими", до яких відносилися і діти віруючих християн. Саме ці організації разом з керівниками школи брали активну участь у "перевихованні" дітей віруючих ЄХБ в школі. За свідченням Бюлетеня Ради родичів в'язнів ЄХБ за 1972 р., у школах ведеться активне переслідування дітей за належність до віруючих і за небажання бути піонерами та комсомольцями. Зокрема, за релігійне виховання дітей батьками діти через суди забираються для атеїстичного виховання. Неповнолітніх дітей піддають принизливим допитам слідчі працівники прокуратури, міліції про церковні богослужіння і служителів [3, с. 1-2].

Ось що сказано про це в звіті комісії матерів-християнок, які досліджували порушення прав християнських дітей, при Раді родичів в'язнів: "1. м. Ворошиловоград, 8 липня 1972 в будинку Андрющенко по вулиці Урицького, 114-б, зібралися діти з трьох сусідських сімей для проведення християнського вечора, після чого всі разом вечеряли, в цей момент в будинок увірвалася міліція. Всі сусідські діти були відвезені в міліцію, де перед ними лаялися і говорили нецензурними словами, яких, як кажуть діти "в житті не чули". 2. Андрющенко Валерій Павлович влітку 1972 потрапив в аварію з мотоциклом. Органи міліції, маючи постійну ненависть до сім'ї Андрющенко, свідомо чи помилково написали документ на місце його роботи: "Був у нетверезому стані, порушував правила вуличного руху". У дитячих шкільних характеристиках навмисне вказується належність до віросповідання дитини, хто є батьки, де вони знаходяться, чи відвідують церкву, чи вірить в Бога. Все це робиться з тією метою, щоб діти не вступили до вищих навчальних закладів [5, с. 9].

Окрім звичних вже загроз, знущань, допитів і побиття, з'явилися випадки, коли дітей силоміць забирали від віруючих батьків і відправляли у дитячі будинки та інтернати для атеїстичного виховання. Так, в м. Саки були засуджені брати Романович і Здоров, у них відбирали батьківські права. Антигуманне за своєю сутністю відбирання батьківських прав за виховання власних дітей у релігійному дусі не тільки суперечили елементарним нормам загальнолюдської моралі, а і було порушенням 9-го пункту Декрету про відділення церкви від держави [1, с. 2].

У другій половині 1970-х рр. широкомасштабні погроми молитовних зібрань по всій території України набули масового характеру. У Бюлетні Ради ЄХБ описано багато випадків організованого нападу міліції на молитовні зібрання віруючих. Зокрема, один з таких типових випадків зафіксовано за 1976 р. Дослівно наводимо його з джерела: "Наші друзі Дергачівської, Комарівської та інших церков ЄХБ відвідали нашого єдиновірця у м. Бєлгороді по вул. Корочанська б. 361 в недільний день 24.10.1976 р. У ньому ми молилися, читали Біблію, здійснювали мирне Богослужіння, чисто релігійного характеру. Раптом вривається міліція, дві людини, головний з них капітан міліції Бєлкін. Почали кричати і погрожувати, вимагаючи припинити зібрання, а потім почали переписувати прізвища. За Конституцією ми маємо право на проведення Богослужінь, тому що в нашій країні свобода совісті. Віруючі вимагали припинити ці безчинства і всі питання з'ясувати після проведення Богослужіння, але міліція не послухала голосу громадян і викликала ще кілька співробітників, які увірвалися до кімнати, вимагаючи припинити служіння Богу, погрожуючи всіх заарештувати. Потім почали виривати літературу з рук віруючих, супроводжуючи свої дії різними погрозами. Далі стали хапати і крутити руки одновірцям, тягти їх у машину під назвою "міліція". Діти, які були з батьками, перелякалися і почали кричати, а т. Бєлкін і його помічники дітей кидали в машину. Зірвали настінний текст, забрали літературу, Біблії, магнітофонні стрічки, розбили гітару, забрали кларнет, фотоекспонометра, портфель. А коли деякі брати хотіли сфотографувати цей беззаконний напад, кілька людей з міліції кинулися забирати фотоапарат. Схопили нашого брата Ковпака Петра за руки, повалили його в бруд і сніг, шукаючи фотоапарат, якого у нього не виявилося, а потім брудного кинули в машину. Сержант схопив юнака Феденко Сергія і вдарив головою об стінку. У інших забирали особисті речі, не тільки у дорослих, але й у дітей. Набили повну машину абсолютно невинних, мирних віруючих громадян. І не тільки перешкодили провести Богослужіння, але розігнали і заподіяли фізичні насильства, не маючи на це жодного права. Всіма цими беззаконними обурливими діями керував капітан міліції Бєлкін. Не так давно був підписаний нашим урядом акт, де йдеться про свободу проведення Богослужіння і сповідання віри в Бога. Але білгородські представники влади грубо знехтували всі гуманні закони нашої держави. У міліції, в присутності заст. начальника міліції м. Бєлгорода тов. Стеценко Н. Д., заст. голови міськвиконкому Світлани Олександрівни і трьох представників міськвиконкому, всіх допитали і обшукали, як злочинців, на що не мали санкції прокурора, відібрали всю духовну літературу, а потім із погрозами звільнили, а семеро людей залишили, посадили в камеру і тримали добу голодними, не дозволяючи передавати передачі. Коли наш одновірець Кучеренко Г. В. пішов у міліцію дізнатися про друзів, то його також схопили, як злочинця, обшукали, відібрали особисті речі, посадили в камеру і судили. Затримавши наших друзів, справили незаконний суд без присутності свідків і обвинувачів під головуванням судді. Притому троє з них були малолітні. Суддя за присутність на Богослужінні виніс вирок наступним братам: 1. Ковпак Петро Якович на 1 місяць примусових робіт з відрахуванням 20 % заробітної платні. 2. Клименко Віктор Іванович - на Імісяць примусових робіт з відрахуванням 20 % заробітної платні. 3. Феденко Сергій Тимофійович - на 1 місяць примусових робіт з відрахуванням 20 % з заробітної платні. 4. Кучеренко Григорій Васильович - на 1 місяць примусових робіт з відрахуванням 20 % заробітної платні. Залучили і тримали добу неповнолітніх дітей Гонтар Якова Яковича і Гонтар Надію Яківну. Ми, віруючі громадяни, просимо Вас дати вказівку місцевим органам влади: 1. Відмінити вирок всім засудженим. 2. Повернути незаконно відібрану духовну літературу. 3. Дати вказівку місцевим органам не репресувати віруючих, не застосовувати фізичного насильства над віруючими ЄХБ, дати можливість безперешкодно проводити служіння Богу, відповідно до закону про свободу совісті. м. Харків, 14 листопада 1976 р.; Підписали: 264 чол." [6, с. 7-8].

Комуно-більшовицька влада не тільки закривала незареєстровані громади, забороняла молитовні зібрання, саджала за ґрати, а й фізично знищувала євангельських християн-баптистів. 16 липня 1972 р. прийняв мученицьку смерть солдат Радянської Армії двадцятилітній Іван Моєсеєв, який проходив службу в м. Керчі. За те, що він проповідував Слово Боже, його переслідували, морили голодом, тримали на морозі від 25-30° в літній формі, саджали у в'язницю і катували. Побитого, пораненого, обпеченого розжареним залізом, ще живого - втопили у Чорному морі на глибині 156 см, при його зрості 185 см. [4, с. 1-21]. У 70-х рр. ХХ ст. випадки вбивства віруючих-християн почастішали і в цивільному житті. Один з таких диких випадків стався в м. Кривий Ріг 13 вересня 1975 року. Після звільнення з в'язниці було убито міліцією в'язня совісті Бібленко І. В. У 1976 р. був забитий до смерті міліцією Дейнего Н. Я., член церкви с. Іванівці Чернігівської області. Лише на запит його дружини Дейнего Євдокії Степанівни та членів церкви до прокуратури СРСР щодо розслідування цього злочину, прокуратура м. Чернігова дала відповідь: "За фактом спричинення Вашому чоловікові тілесних ушкоджень, що викликали його смерть, розпочато кримінальну справу і проводиться розслідування. Судово-медичним експертом, що робив розтин тіла Вашого чоловіка, в акті судово-медичної експертизи викладені всі тілесні ушкодження, що були на померлому. По інших питаннях, які викладені в заяві, Вам і Вашому чоловікові неодноразово давалися відповіді. Прокурор Чернігівського району молодший радник юстиції (підпис) Б. М. Скрипка" [6, с. 15-16].

Таким чином, характеризуючи методи боротьби радянської влади з релігійними громадами Євангельських християн-баптистів у 60-70-х рр. XX ст., ми прийшли до таких висновків. По-перше, на початку 60-х XX ст. розпочався активний наступ на релігійні громади з метою, якщо не повністю їх ліквідувати, то хоча б повністю підпорядкувати їх своєму контролю. По-друге, незважаючи на жорстокі методи боротьби тоталітарної системи з ЄХБ, найстійкіші й найпослідовніші члени конфесії т. зв. "ініціативники", не скорилися і організували супротив злочинній владі, оприлюднюючи інформацію про репресії щодо віруючих у самвидавчій літературі. Хоча це протистояння коштувало їм сил, здоров'я, а деяким навіть і життя, але своєю боротьбою вони відстояли своє право на свободу совісті та віросповідання.

Література

Братский листок. - 1973. - № 5. - 2 с.

Бюллетень Совета родственников узников христиан-баптистов в СССР. - М., 1971. - № 1. - 8 с.

Бюллетень Совета родственников узников христиан-баптистов в СССР. - М., 1972. - № 2. - 8 с.

Бюллетень Совета родственников узников христиан-баптистов в СССР. - М., 1972. - № 9. - 21 с.

Бюллетень № 10 Совета родственников узников христиан- баптистов в СССР. - М., 1972. - № 10. - 9 с.

Бюллетень Совета родственников узников христиан-баптистов в СССР. - М., 1977. - № 39. - 8 с.

Решетников Ю. Обзор истории евангельско-баптистского братства в Украине / Ю. Решетников, С. Санников. - Оп. : Одесса, Богомыслие, 2000. - 348 с.

Underwood A. C. A History to English Baptiss / A. C. Underwood. - London, 1961. - 157 р.

Размещено на Allbest.ru