Міський ринок повсякденних товарів на території Криму в умовах соціально-економічних перетворень Перебудови (1985-1991 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міський ринок повсякденних товарів на території Криму в умовах соціально-економічних перетворень Перебудови (1985-1991 рр.)

Ю.І. Бардашевська

У статті розглянуто та охарактеризовано вплив соціально-економічних реформ на задоволення потреб населення Криму та України в роки Перебудови (1985-1991 рр.) товарами першої необхідності. Зокрема, проаналізовано механізми реалізації завдань Комплексної програми щодо насичення споживчого ринку повсякденними товарами та визначені причини їх невиконання. споживчий товар перебудова потреба

Ключові слова: споживчий ринок, споживчий кошик, товари першої необхідності, Комплексна програма, нові умови господарювання, реформа ціноутворення, кооперативна діяльність, спекуляція, дефіцит, Крим, Україна.

В статье рассмотрено и охарактеризовано влияние социальноэкономических реформ на удовлетворение потребностей населения Крыма и Украины в годы Перестройки товарами первой необходимости. В частности, проанализированы механизмы реализации задач Комплексной программы относительно насыщения потребительского рынка повседневными товарами и определены причины их невыполнения.

Ключевые слова: потребительский рынок, потребительская корзина, товары первой необходимости, Комплексная программа, новые условия хозяйствования, реформа ценообразования, кооперативная деятельность, спекуляция, дефицит, Крым, Украина.

The article in question and described the impact of socio-economic reforms to meet the needs of the population of Crimea during Perestroika (1985-1991 years) essential commodities. In particular, analyzes the mechanisms for implementing the Comprehensive Programme objectives relative saturation of the consumer market and everyday goods by reason of their failure.

Key words: consumer market basket of consumer goods of prime necessity, complex program, the new economic conditions, pricing reforms, cooperative activities, speculation deficit.

Рівень задоволення населення товарами першої необхідності є однією з основних характеристик якості життя населення. Рівень наповненості полиць у закладах торгівлі є дзеркалом економічного розвитку країни. Кожна країна визначає для себе пріоритетні галузі народного господарства.

У Радянському Союзі задоволення потреб населення у товарах першої необхідності завжди було другорядним. У народногосподарському комплексі СРСР акцентом розвитку, перш за все, була важка індустрія та ВПК. Про такий стан речей свідчить співвідношення виробництва товарів групи "А" та групи "Б". Навіть у 1986 р. випуск промислових товарів групи "А" складав 72,4 %, а групи "Б" - 27,6 % [1, с. 12]. "Споживчий кошик" в СРСР з самого початку його існування формувалася на основі нівелювання реальних потреб кожного споживача до рівня середніх [2, с. 6], тобто повне задоволення потреб населення у товарах першої необхідності та послугах завжди ігнорувалося.

У наш час на території України полиці магазинів переповнені товарами повсякденного вжитку. Пересічний мешканець за умови наявності у його кишені певної суми грошей завжди може придбати потрібну йому ту чи іншу річ. У роки Перебудови ситуація із задоволенням потреб населення у першонеобхідних товарах була кардинально протилежною. Дослідження питання розвитку споживчого ринку у визначений період є запорукою уникнення проблем із забезпеченням населення товарами першої необхідності у теперішній час і в майбутньому.

Дане дослідження передбачає вирішення таких завдань: дослідити вплив реалізації постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР "Про комплексну програму розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986-2000 роки" на насичення споживчого ринку товарами першої необхідності в Україні загалом та на території Криму зокрема; визначити чинники, які спричинили підвищення роздрібних цін на продовольчі та непродовольчі товари; охарактеризувати роль кооперативів у задоволенні міських громадян товарами повсякденного вжитку; проаналізувати причини дефіциту товарів першої необхідності на споживчому ринку.

До сьогоднішнього дня дослідниками вплив соціально-економічних реформ періоду Перебудови на споживчий ринок розглядався не в комплексі і лише відображав наслідки окремих елементів здійснених нововведень. Зокрема, до таких науковців відносяться І. Лукінов, О. Коросташ, Л. Омелянович та ін. [3; 2; 5].

У роки Перебудови керівні кадри країни намагалися змінити такий порядок речей. А саме, ними були здійснені спроби перелаштувати роботу всього народногосподарського комплексу, перш за все, на цілковите задоволення потреб населення у повсякденних товарах. Зокрема, про це мова йшла на квітневому (1985 р.) Пленумі Центрального Комітету КПРС, де були поставлені завдання, пов'язані із більш повним задоволенням попиту населення на товари та послуги [4, с. 14].

Конкретні механізми реалізації вищевказаних завдань були визначені в постановах ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР і ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР "Про комплексну програму розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986-2000 роки" (далі - Комплексна програма), прийнятих 25 вересня та 27 грудня 1985 р. відповідно. А саме, нарощування виробництва товарів народного вжитку повинно було бути забезпечене за рахунок підвищення ефективності використання існуючих виробничих потужностей, капітальних вкладень, здійснення технічного переозброєння та реконструкції діючих підприємств, а також будівництва нових [7].

Перші роки реалізації завдань Комплексної програми показали, що визначена система насичення ринку товарами першої необхідності не є реалістичною. Тобто причини низького задоволення попиту населення на товари повсякденного вжитку та механізми їх подолання були визначені правильно, але варіанти їх вирішення не відповідали дійсним можливостям економіки Радянського Союзу. Наслідком таких прорахунків було те, що уже на початковому етапі реалізації завдань Комплексної програми підприємства почали давати збої у виконанні планів з виробництва товарів широкого вжитку. Так, у 1987 р. кількість підприємств Кримської області УРСР, які не виконали план, становили 47, що складало 18,8 % від загальної кількості підприємств, що випускали товари народного вжитку, в січні-лютому 1988 р. їх було 45 (18,3 %) [11, арк. 55, 63].

Основними причинами невиконання вищевказаних завдань були застарілий машинно-станковий парк, неповне використання виробничих потужностей, перебої з постачанням матеріальних і сировинних ресурсів, недостатність кадрів, соціальні питання та ін. [11, арк. 33]. Зокрема, в легковій, місцевій, деревообробній і харчовій промисловості щорічне оновлення активної частини основних фондів не перевищувало 3 % при нормативі 8 %, а зношення основних фондів досягнуло 40-50 %. В системі Міністерства легкої промисловості УРСР, в силу незадовільного вирішення соціальних питань, особливо житлового, кількість робітників за 1986-1988 рр. скоротилась на 21 тис. чол. [13, арк. 32].

Наступні перетворення, які суттєво вплинули на повсякденне життя радянських людей у досліджуваний період, були пов'язані з докорінною перебудовою управління економікою.

Обраний курс розвитку країни був проголошений на червневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС. Він передбачав перехід управління народногосподарським комплексом від адміністративних до переважно економічних заходів. З цією метою був прийнятий та введений в дію з 1 січня 1988 р. Закон СРСР "Про державне підприємство (об'єднання)". Відповідно до вказаного закону всі державні підприємства, організації, об'єднання переводилися на господарський розрахунок, тобто їх діяльність повинна була повністю забезпечувати їх повноцінне функціонування в економічному та соціальному відношенні.

Яким же чином дані нововведення вплинули на повсякденне життя міських мешканців України та Криму? Річ у тім, що на адміністративних, штучно занижених у попередні десятиріччя, цінах державні підприємства, об'єднання не в змозі вже були повноцінно забезпечувати свою діяльність та функціонування в нових умовах господарювання. Тому після обраного курсу перебудови управління економікою керівні кадри країни просто були змушені переглянути діючі ціни й тарифи та принцип їх регулювання.

У Радянському Союзі існували такі види цін: оптові, заготівельні, роздрібні та ціни колгоспного ринку. Всі вищевказані ціни, крім цін колгоспного ринку, затверджувалися державними органами. Також тільки державі надавалося право їх перегляду та встановлення нових цін. Після запровадження курсу переходу державних підприємств на нові умови господарювання постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1987 р. "Про основні напрями системи перебудови ціноутворення в умовах нового господарського механізму" підприємствам було дозволено застосовувати договірні ціни та тарифи, а також самостійно встановлювати ціни та тарифи на низку товарів та послуг.

Договірні ціни виробники мали право встановлювати на нові непродовольчі товари народного вжитку, окремі види продовольчих товарів, що реалізувалися об'єднаннями і організаціями за згодою з торговельними організаціями; самостійні ціни і тарифи встановлювалися підприємствами та організаціями на товари повсякденного вжитку і послуги, на які не було передбачене застосовування централізованих цін [8].

Досить часто підприємства, з метою підвищення власних прибутків, використовували надане їм право встановлювати договірні ціни на вироблену продукцію без наявності в ній елементів новизни, покращення якості або з мінімальними змінами. Такий порядок речей був виявлений державними органами ціноутворення і фінансів при перевірці 550 підприємств і організацій УРСР з питань правильності установлення і застосування ними договірних цін. Порушення, головним чином завищення цін, були встановлені на кожному третьому підприємстві. Вироблені товари, на які були встановлені даний вид цін, дуже часто нічим не відрізнялись від звичайних, не мали чітко виражених ознак новизни, не відповідали вимогам моди і, навіть, постачалися в торговельні організації з виробничими дефектами. З цієї причини в 1988 р. Державний комітет ціноутворення УРСР відмінив договірні ціни на 270 найменувань, за січень-березень 1989 р. - на 62 найменування виробів Мінлегпрому і Мінліспрому УРСР. Також не відповідали підвищеним роздрібним цінам нові сорти хліба. При цьому навіть спостерігалося погіршення якості ковбас, сосисок, сиру, пельменів та деяких кондитерських виробів [13, арк. 25].

Потрібно зауважити, що низка заходів керівних органів влади, спрямованих на задоволення попиту населення у сільськогосподарських товарах, давали зворотний ефект та приводили лише до підвищення на них роздрібних цін. Зокрема, до такого стану речей призвела постанова Ради Міністрів УРСР від 12 серпня 1986 р. "Про порядок установлення роздрібних цін на картоплю і плодоовочеву продукцію", якою було надано право обласним, Київській та Севастопольській Радам народних депутатів, Держагропрому установлювати роздрібні ціни на вище вказані сільськогосподарські продукти.

Держагропром, користуючись вказаною постановою, не просто самостійно встановлював роздрібні ціни на продукти сільського господарства, а суттєво підвищував їх. Наприклад, порівняно із цінами, що були встановлені Київським міськвиконкомом, різниця сягала 30-70 %. Зокрема, вартість 1 кг огірків у торговій мережі, що була підпорядкована Київському міськвиконкому, становила 0,5 крб, а в торговій мережі Держагропрому - 1,2 крб, помідорів свіжих - 1,6 крб і 2,2 крб відповідно. Аналогічне становище спостерігалося і в інших містах республіки, в тому числі і в містах Кримської області УРСР [10, арк. 3].

Варто зазначити, що під впливом даної постанови та з метою підвищення прибутків облагропроми досить часто відмовляли у постачанні своєї продукції до магазинів місцевих торгів за цінами, затвердженими міськ/рай/виконкомами. Це призвело до того, що реалізація плодоовочевої продукції за державними роздрібними цінами різко скоротилась [10, арк. 4].

Оскільки Законом державним підприємствам та об'єднанням надавалося право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, то останні, з метою свого збагачення, почали активно продавати свою продукцію, в тому числі і сільськогосподарські товари, за межі УРСР, таким чином спустошуючи й без того так скромний вітчизняний ринок товарів першої необхідності. Щоб завадити цим негативним тенденціям, Рада Міністрів УРСР своїми розпорядженнями від 6 березня та 18 вересня 1990 р. надала право обласним виконавчим комітетам самостійно встановлювати граничні договірні, закупівельні і роздрібні ціни на картоплю, столовий виноград, овочі та продукти їх переробки. Даними розпорядженнями торговим підприємствам була передбачена компенсація у вигляді дотацій, з метою збереження можливості для покупців придбати вищевказані товари за раніше діючими роздрібними цінами. Але оскільки бюджети обласних місцевих Рад народних депутатів мали обмежені можливості і дотації в основному надавалися на продукцію, яка відпускалася торговими підприємствами дитячим і лікувальним закладам, робітничим їдальням та бюджетним організаціям, то в роздрібній торгівлі більшості областей відбулося значне підвищення цін і подорожчання продовольчих товарів лягло додатковим фінансовим тягарем, в першу чергу, на покупців. Так, за даними Держкомстату УРСР, в жовтні 1990 р. вартість 1 кг картоплі в Сімферополі, Житомирі, Івано-Франківську, Львові, Чернігові складала 20-30 коп. проти 10-14 коп. в 1989 р. Ціни на цибулю ріпчасту зросли в 1,2-1,5 рази, моркву, помідори, свіжі яблука - в 1,3-2 рази [15, арк. 109].

Великі надії керівних органів країни були пов'язані із прийняттям 25 травня 1987 р. та введенням в дію 1 червня 1988 р. Закону СРСР "Про кооперацію". Основна мета даного закону полягала в підвищенні рівня забезпечення населення товарами повсякденного вжитку. Але, як показала практика, в процесі створення кооперативів різного типу не тільки не відбулося покращення забезпечення радянських громадян товарами широкого вжитку, а й навіть погіршення. Здебільшого кооператори, з метою власного збагачення, вживали низку заходів, які ще більше поглиблювали кризу споживчого ринку. Зокрема, непоодинокими явищами з боку кооперативів була скупка ними дефіцитних товарів першої необхідності в державних закладах торгівлі та перепродаж їх населенню, після не суттєвих змін у них споживчих якостей, за підвищеними цінами [12, арк. 16].

Унаслідок проведення низки соціально-економічних реформ у досліджуваний період розбалансованість народногосподарського комплексу досягла неймовірних масштабів. Це особливо позначилося на споживчому ринку. З кожним роком Перебудови список дефіцитних товарів розширювався з неймовірною швидкістю. Зокрема, про це було сказано в статті листопадового номера газети "Известия". В ній зазначалося, що Всесоюзний науково-дослідний інститут з вивчення попиту населення на товари народного споживання і кон'юктури торгівлі вказував, що із тисячі виробів повсякденного вжитку без перебою реалізовувалися лише 100-120. У мережі торгівлі дефіцит відчувався на найпростіші товари: мило, зубні пасти, леза для бриття, жіночі колготки, зошити та ін. [9, с. 1].

При такому стані соціально-економічних перетворень швидко активізувалася протиправна діяльність різноманітних структур, які були причетні до торгівлі. Зокрема, найпоширенішим явищем було приховування товарів з метою їх подальшого перепродажу за підвищеними цінами. Органами внутрішніх справ УРСР під час перевірки з 27 грудня 1988 р. до 9 січня 1989 р. 38 909 підприємств державної торгівлі, об'єктів постачання та споживчої кооперації на базах, складах, підсобних приміщеннях магазинів були знайдені приховані товари на суму 2 млн 623 тис. крб [14, арк. 2].

Також вагомим ударом по споживчому ринку в Радянському Союзі був спрощений порядок перетинання його кордону із суміжними державами. За розрахунком Мінторгу УРСР, за 1989 р. з республіки було вивезено для перепродажу товарів на суму 2,5-3 млрд крб, що дорівнювало річному товарообіг середньої області УРСР [12, арк. 236]. А у першому кварталі 1991 р. було виявлено близько 1 тис. фактів вивозу товарів народного споживання за межі республіки та повернено для реалізації населенню сільгосппродукції і продуктів харчування на суму понад 1,5 млн крб. Здебільшого це були великі партії вершкового масла, олії, цукру, спиртних напоїв, м'ясопродуктів тощо. Також у ході перевірок було встановлено, що, як правило, великі партії товарів, що вивозилися за межі республіки, скуповувалися за хабарі у торговельній мережі [16, арк. 35, 36].

Вивіз товарів народного споживання здійснювався як радянськими громадянами, так і іноземними. Зокрема, значна кількість зловживань здійснювалася громадянами В'єтнаму, які працювали на підприємствах УРСР за міжурядовими угодами. Вони за великі хабарі скуповували у торговельній мережі і на промислових підприємствах мотоцикли, електропобутову техніку, медикаменти, кольорові метали і, з порушенням встановленого порядку, відправляли їх до В'єтнаму. На території Криму в 1991 р. розслідувалася кримінальна справа за фактом отримання хабарів завідувачем аптеки № 196 Ялтинського управління "Фармація" та його заступником за відпуск в'єтнамським громадянам, які працювали на Херсонському бавовняному комбінаті, великої партії медикаментів (11 тис. ампул пеніциліну, 100 упаковок лізоциліну, цефалексіну тощо) на суму понад 5 тис. крб [16, арк. 37, 38].

З кожним роком перебудовчих процесів населення все більше відчувало недостатність продовольчих товарів на полицях магазинів. Зокрема, станом на вересень 1990 р. м'ясо та птиця продавалися лише в промислових центрах протягом 2-3 годин. В інших містах вищевказані продовольчі товари майже не реалізовувалися, продавалася лише варена ковбаса, також у визначений час протягом 2-3 годин. Масло тваринне реалізовувалося лише в 10 областях УРСР, в інших, включаючи територію Криму, в години, установлені виконкомами місцевих Рад народних депутатів. На яйця попит населення задовольнявся лише в 10 областях УРСР, враховуючи Крим. В усіх торговельних закладах УРСР відчувалася нестача в реалізації кондитерських виробів. Як правило, здійснювався продаж лише 2-3 найменувань, переважно борошняних виробів. Скрізь існувала нестача цукрових виробів. На території Криму у вересні 1990 р. з 20 продовольчих товарів безперебійний продаж здійснювався лише 6 [15, арк. 73, 74, 76, 77].

З метою урегулювання продажу дефіцитних товарів споживачам постановою Ради Міністрів УРСР від 22 жовтня 1990 р. "Про захист споживчого ринку в Українській РСР" був введений продаж товарів народного споживання з використанням картки споживача з купонами [6, с. 24]. Але фактично такі дії керівних органів ніяк уже не вплинули на покращення роздрібної торгівлі.

Отже, в результаті проведення низки соціально-економічних реформ керівними кадрами Радянського Союзу, насичення міського ринку товарами першої необхідності в УРСР загалом та на території Криму зокрема не відбулося. Навпаки, здійснені перетворення лише поглибили кризу на споживчому ринку та породили негативні тенденції в діяльності низки працівників державної торгівлі, кооперативів, посадових осіб, що призвели до широкомасштабного дефіциту товарів першої необхідності.

Література

Болховитинова Е. Ю. Накопление основных фондов: итоги и перспективи / Е. Ю. Болховитинова. - К. : Наукова думка, 1993. - 151 с.

Коросташ О. Регульований ринок і реформа цін на товари народного споживання / О. Коросташ // Економіка Радянської України. - 1990. - № 12. - С. 3-14.

Лукінов І. Ринок: надії і реальність / І. Лукінов // Економіка Радянської України. - 1991. - № 4. - С. 3-17.

Материалы Пленума Центрального Комитета КПСС, 23 апреля 1985 года. - М. : Политиздат, 1985. - 31 с.

Омелянович Л. Торгівля при переході до ринкової економіки / Л. Омелянович // Економіка Радянської України. - 1991. - № 5. - С. 85-87.

Постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР "Про продаж товарів народного споживання з використанням картки споживача з купонами нового зразка" // Зібрання постанов уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки. - 1991. - № 8. - С. 23-25.

Про Комплексну програму розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг в Українській РСР на 1986-2000 роки [Електронний ресурс] / Рада Міністрів УРСР, Постанова № 460 від 27.12.1985. - Режим доступу:

http://ukraine.uapravo.net/data/akt777/page5.htm. - Назва з екрана.

Про основні напрямки перебудови системи ціноутворення в умовах нового господарського механізму [Електронний ресурс] / Центральний комітет КПРС і Рада Міністрів СРСР, Постанова № 820 від 17.07.1987. - Режим доступу:

http://www. libussr. ru/doc ussr/usr 14148. htm. - Назва з екрана.

Товары и цены // Известия. 1989. - 13 ноября. - С. 1

Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 2, оп. 15, спр. 847, арк. 8.

Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 32, спр. 2480, арк. 84.

Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 32, спр. 2577, арк. 246.

Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 32, спр. 2599, арк. 105.

Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 32, спр. 2616, арк. 262.

Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 32, спр. 2805, арк. 111.

Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 32, спр. 2910, арк. 102.

Размещено на Allbest.ru