Населення міста Мени за матеріалами Генерального опису

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Населення міста Мени за матеріалами Генерального опису

Дослідження історії міста в сучасній українській історіографії відзначаються дедалі більшою зацікавленістю до різних аспектів його існування. Якщо раніше більше уваги приділяли вивченню часу та обставин заснування, змінам адміністративного статусу, економічному розвитку в певний період, то останнім часом історики звернулись до проблем міського повсякдення, побуту, поведінки, світогляду міських жителів [7; 11; 14; 21; 27]. Лише нещодавно почали розроблятись демографічні характеристики міського населення. Зокрема, статево-вікова структура, процеси народжуваності, смертності, приріст, шлюбність, типологія сім'ї в середовищі міських жителів досліджувались на прикладі полкових центрів Гетьманщини - Ніжина, Переяслава, Полтави та Стародуба [5; 6; 7; 25].

З цієї точки зору маловивченим залишається й населення сотенних міст, стосовно яких існує необхідність визначення загальної кількості мешканців та їх чисельного розподілу за соціальними станами. Тим паче, що опрацьовувані останнім часом дослідниками джерела статистичного характеру XVIII ст. дають можливість достатньо широко аналізувати ці процеси [9; 10; 23; 26].

В нашій розвідці ми спробуємо розглянути соціальну та статево-вікову структуру населення сотенного міста Мени Чернігівського полку у другій половині XVIII ст. В основу дослідження покладено матеріали Генерального опису, що здійснювався на теренах Гетьманщини у 1765-1769 рр. під керівництвом президента ІІ Малоросійської колегії графа Петра Рум'янцева. Одним із завдань перепису, власне, й було визначення чисельного складу населення за соціальними станами (поміщики, козаки, священики та селяни) [13, с. 98; 17, с. 230-231].

За розпорядженням Рум'янцева від 9 вересня 1765 р. для проведення опису затверджено спеціальну інструкцію та чотири форми. Перша з них призначалася для опису міст. До неї вносилися такі позиції, як географічне розташування міста, стан оборонних споруд, склад управління, перелік казенних будівель, ярмарки і торги, міські землі, магістратські і ратушні прибутки, кількість дворів та бездвірних хат, число найманих робітників та умови їх найму. Потім йшов перепис дворів та їхніх мешканців. Зазначалася вулиця, де знаходився будинок, кількість кімнат, імена господарів, членів їх сімей, служителів, співмешканців та стан їх здоров'я. Далі йшла інформація про кількість землі, худоби, ремесла, промисли, обсяг прибутків та сплачуваних податків [16, с. 97]. Загалом Генеральний опис, включаючи його організацію, проведення та інформаційний потенціал, ліг в основу низки робіт з історії окремих населених пунктів та сотень доби Гетьманщини, в яких аналізується соціальне та економічне становище їхніх мешканців. Останнім часом розпочата також публікація його матеріалів [5; 15; 18; 22; 24; 26; 27].

В нашому випадку маємо справу з чорновою відомістю м. Мени, укладену ревізорами приблизно у 1768 р. [1, арк. 203-497]. До неї внесена інформація про органи місцевої влади з переліком урядовців сотенного правління. Сотником був Павло Сахновський, який обіймав цей уряд з 1753 р. [12, с. 44]. Отаманом був Іван Климович, діловодство у канцелярії вів писар Гнат Романовський [1, арк. 205 зв.; 12, с. 44] Посаду осавула обіймав Костянтин Дейнека, а хорунжого - Василь Омелюта [1, арк. 205 зв., 527; 12, с. 44]. Насамкінець вказувалося, що сотенною канцелярією з козаків призначався городничий, відповідальний за протипожежну безпеку у місті. Ним в той час згадувався Федір Хоменко [1, арк. 206, 215].

Опис дворів менських жителів здійснювався за вулицями міста (їх назви також зазначалися). Ревізори переписували господарства всі підряд спочатку по один бік вулиці, потім - по інший. Одночасно здійснювався опис міських укріплень, церков, шинків, шкіл тощо.

Загалом, більшість назв вулиць походили від назви населеного пункту, у напрямку до якого вони знаходились. Спочатку йшли вулиці Сосницька та Глухівська [1, арк. 224]. «Против оной улицы» (тобто Глухівської) знаходилося 2 нові дерев'яні церкви - Різдва Богородиці з трьома престолами та храм в ім'я чудотворця Миколая. Поряд з ними були дзвіниця, шкільна та шпитальна «ізби» [1, арк. 227 зв.]. Наступною згадувалася вулиця Волинська, що, певно, простягалася у напрямку с. Волинка однойменної сотні. На ній розташовувалася стара дерев'яна Михайлівська церква з одним престолом, шкільною та шпитальною «ізбами''. Відповідно, у напрямку до Чернігова йшла вулиця Чернігівська, позначена як «большая». Вказано й місце її розташування - «за городом»; тобто за межами міських укріплень. До неї прилягав провулок, що називався Стасенків підсусідський. Тут мешкав виборний козак Михайло Стасенко. На Чернігівську вулицю виходила ще одна - Ребровка. На цьому перехресті, судячи з опису, знаходилася дерев'яна церква в ім'я Святої Трійці теж зі шкільною та шпитальною «ізбами» [1, арк. 246, 266, 291]. На Чернігівській вулиці розташовувався житловий двір менського сотника Павла Сахновського [1, арк. 285].

Вулиця Чернігівська з'єднувалася з Березинською, а з неї можна було повернути на вулицю Заріччя. На Березинській вулиці, по правому боці, знаходився провулок Москалівка [1, арк. 316]. Очевидно, в цьому районі міста знаходилася вулиця Синявська, що мала й іншу назву - Сенківка. Нижче згадується ще одна назва цієї вулиці - Чугаївка [1, арк. 321, 343 зв.]. Сьогодні цю назву має околиця міста Мени у напрямку с. Данилівка. Далі в переліку відома вулиця Гуринівка, що тяглася під міським валом. На шляху до с. Кукович Менської сотні знаходилася вулиця Куковицька, що виходила на вулицю Бобирову. Також була у Мені вулиця Борзен - ська, шлях по якій на Борзну проходив через міст над протокою Бабка [1, арк. 386, 431,468 зв.].

Перейдемо безпосередньо до характеристики господарств мешканців міста. Всього, за нашими підрахунками, у місті налічувалося 422 двори та 56 бездвірних хат. У 188 (40%) з них господарями були козаки, які в свою чергу поділялися на виборних та підпомічників. Виборне козацтво мешкало у 56 дворах. Серед господарств підпомічників налічувався 121 двір та 11 бездвірних хат. Також нами виокремлено 17 дворів та 3 бездвірні хати, де мешкали козацькі підсусідки. Решта 286 (60%) дворів знаходились у володінні козацької старшини, монастирів та священиків, де проживало піддане населення (посполиті, підсусідки та робітники). Як піддані зазначені також міщани. У 1752 р. за універсалом гетьмана Кирила Розумовського більшість міщанських дворів надано у володіння борзенському сотнику Пантелеймону, його брату коропському сотнику Івану та племіннику бахмацькому сотнику Кирилу Забілам [2, арк. 1; 11, с. 232]. Станом на 1768 р. Забілам належало в Мені 97 господарств. З них 29 дворів та 7 бездвірних хат відійшли бунчуковому товаришу Пантелеймону Забілі. Миргородський сотник Кирило Забіла мав 34 двори та 4 бездвірні хати, коропський сотник Прохор Забіла - 17 дворів та 6 бездвірних хат.

Після Забіл найбільшою кількістю господарств підданих у Мені володів чернігівський полковий обозний Іван Сахновський - 42 двори та 4 бездвірні хати. Окрім нього, житлові двори у Мені мали менський сотник Павло Сахновський та ще 3 вихідці з цієї родини. Їм належало 4 шинкові, 19 дворів та 6 бездвірних хат з підданими [1, арк. 431 зв.; 19, с. 506]. Інші представники сотенної старшини мали у місті 9 власних садиб, 8 шинкових, 34 двори та 11 бездвірних хат з підданими [1, арк. 165; 305; 311]. Свої помешкання у місті мали священики менських церков - Різдва Богородиці, Михайлівської та Троїцької. Всього представникам духовного стану належало у Мені 2 шинкові, 17 дворів та 3 бездвірні хати з підданими [1, арк. 212 зв., 297].

Загалом, за нашими підрахунками, у Мені налічувалося 3770 жителів. З огляду на вищевказану кількість господарств показник їхньої середньої населеності становив 8 осіб. Але цифри дуже приблизні, бо опис деяких дворів виявився незавершеним. Також поза його увагою залишились представники козацької старшини, духовенства та їхніх родин, що мешкали в місті. Здійснивши приблизні підрахунки їх кількості (= 60 чоловік) на основі інших джерел, ми припускаємо, що всього населення міста станом на 1768 р. могло складати 3830 чоловік.

Козацьке населення налічувало 1343 особи. Посполитих було 461, міщан - 236. Однак, через становище підданих, ми вказуємо ці категорії у нижченаведеній діаграмі разом. Підсусідки становили основну масу населення в місті - 1478 чоловік. Така ситуація могла зумовлюватися їх зубожінням, через що вони втрачали свої обійстя та жили у більш заможних односельців. Частина з них були переселенцями з інших місцевостей, які через матеріальні труднощі теж не могли завести власне господарство. Також у господарствах менських жителів проживало близько 200 робітників.

Тепер перейдемо до статево-вікової структури населення міста. Спочатку, з метою визначення частки працездатних осіб, розподілимо всіх мешканців на великі вікові групи. На думку сучасних вчених, особливостям Рум'янцевського опису відповідав наступний віковий поділ. Активне населення складали особи віком 15-59 років. Відповідно, до інших категорій відносились діти (0-14 років) та літні люди (60 років і старші) [5, с. 112]. Частка працездатного населення становила 55%. Діти становили 41%, особи похилого віку - 4%. Співвідношення «працівників та їдців» складало 2061 / 1709 = 1,2.

Таблиця 1. Розподіл населення м. Мени за віковими групами