Основні тенденції зовнішньої політики Польщі під час перебування при владі президента О. Кваснєвського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні тенденції зовнішньої політики Польщі під час перебування при владі президента О. Кваснєвського

Постановка проблеми

Республіка Польща однією з перших країн ЦСЄ почала змінювати пріоритети зовнішньої політики та орієнтуватись на європейські та євроатлантичні структури. У 1999 році країна вступає до НАТО, а в 2004 році - до ЄС. Зміна зовнішньополітичних орієнтирів Польщі на користь НАТО та ЄС супроводжувалося змінами у її відносинах із сусідами на Сході. Рухаючись шляхом інтеграції з Заходом, Польща прагнула розбудовувати взаємини партнерства та співробітництва з країнами на Сході. Дана публікація є спробою проаналізувати наявні дослідження з теми та висвітлити загальні тенденції роз- вику зовнішньої політики РП періоду 19952005 років.

Аналіз джерел та публікацій. Історіографія проблеми представлена роботами вітчизняних та зарубіжних істориків, міжнародників, політологів, економістів, соціологів, які розглядають історію Польщі крізь призму відповідних наукових напрямів. Історіографічний огляд свідчить про наявність чималої кількості розвідок, присвячених внутрішній та зовнішній політиці Польщі різних періодів, трансформації українсько-польських відносин, стратегії інтеграції та проблемам входження РП до НАТО та ЄС, транскордонного співробітництва, польскому фактору європейської політики безпеки та оборони та ін. [1-7]. В той же час, відносно мало уваги в дослідженнях, особливо українських, приділялось зовнішній політиці РП за перзидента О. Кваснєвського. Безперечно, в цьому контексті викликає інтерес розвідка О. М. Звягі- ної «Олександр Кваснєвський - архітектор нової зовнішньої політики Польщі» [8]. Втім, в українській історіографії існує потреба ком-плексного дослідження окерсленої проблематики в різних аспектах.

Виклад основного матеріалу

На президентских виборах 19 листопада 1995 р. в Польщі з цілком соціал-демократичною програмою, що абсолютно відповідала класичним європейським аналогам перемагає представник лівих сил О. Кваснєвський [9].

Особливістю Польщі в питаннях міжнародної безпеки та закордонної політики було те, що як правлячі політичні сили, так і опозиція майже завжди займали подібну позицію, орієнтовану на Захід. В цьому вбачаються і переваги, і складності для Кваснєвського, одночасно, особливо при побудові ним своєї закордонної політики. Як представнику сил лівого спрямування йому приходилось доволі активно доводити прозахідну позицію і непорушність обраного попередніми владними структурами зовнішньополітичного курсу [10].

Президент Кваснєвський заявив, що пріоритетом польської зовнішньої політики повинен бути вступ в економічні і оборонні структури Заходу (раніше всього ЄС і НАТО) та назвав декілька серйозних причин для присутності Польщі в економічних і військових структурах Заходу, одну з них складають історичні обставини, пов'язані з польською спадщиною, післявоєнне ослаблення яких викликане політичним розділом світу на два протистоячі блоки, - після вступу ж до західних структур Польща може повернутись в своє природне оточення.

За президентства Кваснєвського було наголошено на необхідності інтеграції в ЄС у зв'язку з тими вимогами, що диктував економічний розвиток Польщі. На його погляд, в рамках інтегрованого європейського організму більш легким є проходження періоду економічної трансформації і наближення до провідних країн світу. Найважливішим завданням найближчих дисятиліть він вважав скорочення, а в перспективі усунення цивіліза- ційного розриву, що відокремлює Польщу від найбільш розвинених держав [11].

Квасьнєвський виступив за продовження реформ, інтеграцію Польщі з європейськими структурами, вступ країни в НАТО з урахуванням підтримки добросусідських відносин з Росією. Розуміння О. Кваснєвським необхідності нормальних відносин Польщі з Росією позначається прагматизмом.

У питаннях щодо вступу РП до НАТО та ЄС президент Кваснєвський обирає поступову і зважену політику. У 1996 році він виносить на форум ООН проект Конвенції про боротьбу з організованою злочинністю, чим зарекомендував себе як активного прибічника вирішення глобальних справ на міжнародній арені. Польща брала участь в реалізації програми «Партнерство заради миру» й у Північноатлантичній Раді Співпраці. Польський батальйон було направлено до Боснії в складі американсько-нордичної дивізії. Співпраця в рамках цього проекту була ще більше зблизила Польщу з країнами НАТО.

Політика польського МЗС спрямовується на усунення залежності від «третіх сил» у прийнятті Альянсом рішень щодо розширення, а також на підтримку діалогу НАТО - Росія. У виступах держсекретаря США У. Крісто- фера у Штутгардті та Б. Клінтона в Детройті в жовтні 1996 р., вперше було чітко заявлено про розширення НАТО і вказано, що конкретні переговори по запрошенню країн ЦСЄ, призначені па липень 1997 р. У грудні того ж року така позиція була підтверджена заявою, що метою Альянсу є прийняття інших членів до квітня 1999 р. [12].

На початку 1997р., виявились розбіжності в підходах до членства Польщі, Чехії та Угорщини в Альянсі. Під тиском Росії та інших противників розширення НАТО з'явилася концепція обмеженого членства - без можливості розміщення військових баз на території нових держав- учасниць та з лімітами в окремих видах озброєнь. З'явились навіть думки щодо обмеження участі в Альянсі суто політичними структурами [13], що було неприйнятним для Польщі, яка прагнула повноправного членства з усіма правами та обов'язками. На самміті країн - членів НАТО 8 липня 1997року було прийнято рішення про запрошення Польщі, Чехії та Угорщини до початку переговорів щодо членства в НАТО. У грудні 1997 р. на сесії НАТО були підписані протоколи вступу, які відкрили Польщі шлиях до Альянсу.

Підготовка Польщі до вступу в НАТО та її членство в ньому прискорило перебудову Збройних сил Польщі, одним із важливих компонент якої була реалізація стандартів НАТО. ЗС Польщі також були поділені на два основних компоненти - це сили постійної готовності й сили швидкого реагування. На Вашингтонському самміті 1999 року президент Кваснєвський очолює делегацію РП, що є свідченням його активної участі в підготовці до вступу Польщі в НАТО. 26 лютого 1999 року він підписав документи, що ратифікували польське членство в НАТО. 20 квітня 1999 року РП офіційно стає членом НАТО [14].

Загальна стратегія політики Польщі у військово-політичній сфері та сфері безпеки після вступу до НАТО дещо змінилася і полягала у переході від індивідуальної до колективної оборонної стратегії (два взаємопов'язані напрямки у побудові оборонної стратегії: участь у творенні колективної стратегії Альянсу та вивчення і вироблення власної національної стратегії) [13]. Тож, головна стратегічна мета польської зовнішньої політики у військово- політичній сфері - вступ до Північноатлантичного альянсу була виконана за всілякого сприяння президента О. Кваснєвського.

Суспільне життя Польщі і надалі успішно трансформувалось в європейському напрямі. 9 травня 2002 року у День єдиної Європи польська політична еліта розпочала пропагандистську кампанію підготовки до референдуму щодо вступу до Європейського Союзу, адже наявною була політична воля закінчити переговори про вступ до 1 січня 2003 р.

Неможна сказати, що всі поляки одностайно підтримали це рішення. В Польщі відбулися масові демонстрації противників вступу до ЄС. Радикальна партія «Самооборона» на знак протесту «проти соціальної, економічної та фінансової політики» уряду перекрила вулиці великих міст і автодороги. І це були не єдині акції протесту. Та незважаючи на всі негаразди, 13 грудня 2002 року на самміті ЄС у Копенгагені Польща отримала запрошення 2004 р. вступити до Європейського Союзу [14].

19 лютого 2003 р. Європейська Комісія виробила єдиний підсумковий документ стосовно переговорного процесу, де зазначалось, що усі країни-кандидати, в.т.ч. Польща виконали у повному обсязі політичний критерій членства у ЄС. У квітні 2003 р. Європар- ламент та Рада Європейського Союзу затвердили пропозицію щодо входження Польщі до ЄС. 1 травня 2004 р. Польща офіційно стала членом ЄС. Святкове прийняття 10 держав до ЄС відбулось у Дубліні. Ця подія завершила складний майже 15-літній підготовчий період, протягом якого РП послідовно виконувала умови прийому в ЄС, і одночасно ознаменувала початок нового періоду в житті країни [15].

Економічний розвиток Польщі після вступу в ЄС стабілізувався та мав непогані показники. Істотно збільшився об'єм іноземних інвестицій. Польські аналітики відзначають, що надзвичайно успішним після вступу в ЄС було функціонування національної банківської сфери. Також ефективно сприяли модернізації сільського господарства і конкурентоспроможності його продукції на європейському ринку доплати із структурних фондів ЄС [16].

Ефективною була діяльність польської дипломатії, направлена на забезпечення лідерських позицій в регіоні і активне закріплення за Польщею ролі посередника у відносинах між пострадянськими країнами (перш за все Україною, Молдовою і Білоруссю) і єв- роатлантическими структурами. Поступово і наполегливо Польща продовжувала лобіюва- ти реалізацію «східного вимірювання» зовнішньої політики ЄС, орієнтованого, перш за все, на забезпечення євроінтеграції України.

Незмінними приориретами польської зовнішньої політики протягом 1990-х - початку 2000-х років було укріплення відносин із США та НАТО й вступ до Євросоюзу були. Але 2003 рік практично поділив союзників по НАТО через війну в Іраку. 17 березня президент Кваснєвський після бурхливих дебатів, при підтримці уряду, але без санкції парламенту, дав згоду на участь польського військового контингенту в іракських подіях.

Різні погляди в зв'язку з війною в Іраку наклали свій плив на прийняття Конституції Євросоюзу, представленої Європейським Конвентом 20 червня 2003 р. на самміті ЄС у Салоніках. Уряд РП виступив з її негативною оцінкою та почав пошуки союзників, незадо- волених нововведеннями Конвенту. Справа закінчилась сенсаційним провалом грудневого самміту ЄС у Брюсселі, де підтримана Іспанією Польща категорично відмовилась підтримати франко-германські пропозиції по Конституції [17].

Важко сказати, чи отримала Польща очікувану користь від союзу із США. Американська адміністрація лише на словах підкреслювала перваги відносин цих відносин. Польські аналітики все частіше висловлювались з приводу того, що їхня країна поступово втрачає своє значення для Америки та не зможе зайняти бажане друге місце після Великобританії, як союзника США у Європі. Для цього вона забезпечена дуже малими політичними, воєнними та фінансовими можливостями.

З початку 2004 року Німеччина, Франція й Польща активізували контакти в пошуках шляхів виходу з брюссельського тупіка. 16 січня в Берліні відбувся самміт «Веймарсько- го трикутника» на рівні міністрів закордонних справ, де явно було зрозуміло прагнення до діалогу всіх сторін. 16 червня 2005 р. в Брюсселі на самміті, присвяченому пошукам виходу з кризи через провал Конституції на референдумах у Франції та Нідерландах, Польща була однією з небагатьох держав, що виступила за продовження процесу її ратифі- каці. 28 лютого 2005 року польсько-французький саміт за участю Ж. Ширака, А. Кваснєвського та 14 міністрів був представлений як завершення непорозумінь між країнами [17].

Після вступу до НАТО та ЄС зовнішня політика Польщі змінює свій вектор на Схід. РП і надалі прагнула займати позицію регіонального лідера Центрально-Східної Європи, вважаючи, що від цього в великій мірі залежатиме її значення як партнера в рамках НАТО та ЄС. Це пояснюється також вступом інших центральноєвропейських країн (Чехії та Угорщини) до Північноатлантичного альянсу та баченням польською стороною ролі своїх сусідів, зокрема, східних (Росії, України, Білору^{сі) [1}3^].

Висновки

Підсумовуючи, зауважимо, що впродовж 1995-2005 років вище керівництво Польщі приділяло пильну увагу проблемам зовнішньої політики та міжнародних відносин, в контексті кардинальної трансформаціїї в бік Заходу. Аналізуючи зовнішню політику Республіки Польща за перебування при владі О. Кваснєвського можна стверджувати, що вона була досить прагматичною, послідовною й логічно виваженою у виконанні свого основного завдання: здобуття євроатлантичної та європейської інтеграції, що вважалось і вважається дотепер гарантією збереження суверенітету, а також безпеки.

Список використаних джерел

зовнішний політика польща

1. Басараб М. Б. З досвіду євроінтеграції Польщі / М. Б. Бесараб // Стратегічна панорама. -- 2003. -- № 1. -- С. 206--211.

2. Кулик С. М. Труднощі та проблеми входження Польщі до НАТО / С. М. Кулик, Ю. В. Клімчук // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. -- 2008. -- № 6. -- С. 214--220.

3. Седякин Ю. М. Внешняя политика современной Польщи / Ю. М. Седякин // Обозреватель. -- 2010. -- № 6. -- С. 58--69.

4. Тимків Я. Республіка Польща як новий актор в європейській політиці безпеки і оборони / Я. Тимків // Політичний менеджмент. -- 2006. -- № 5. -- С. 154--163.

5. Чорна Н. Еволюція польсько-українських відносин після вступу Польщі до Європейського Союзу / Н. Чорна // Україна--Європа--Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. -- 2012. -- Вип. 9. -- С. 92-- 98. -- [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Ues_2012_9_12.pdf.

6. Bielen S. Polska a nowy lad polityczny w Europie // Sprawy Mi^dzynarodowe. -- 1991. -- № 2. -- S. 23--34.

7. Koziej S. Polska strategia i polityka obronna w kon- tekscie czlonkowstwa w NATO / S. Koziej // Sprawy Mi^dzynarodowe. -- 1999. -- № 1. -- S. 125--136.

8. Звягіна О. М. Олександр Кваснєвський -- архітектор нової зовнішньої політики Польщі / О. М. Звягіна // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. -- 2012. -- Вип. 32. -- С. 351--356. -- [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http: // istznu.org/dc/ file.php?host_id=1.../32/zvyagina...

9. Поліщук І. Нелегкий польський шлях / І. Поліщук // Політика і час. -- 2006. -- № 6. -- С. 37--48.

10. Буглай Н. М. Вступ Республіки Польща до НАТО в контексті приходу до влади О. Квасьнєвського / Н. М. Буглай // Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлин- ського: Збірник наукових праць. -- Випуск 3.34. Історичні науки. -- Миколаїв: МНУ, 2013. -- С. 226--231.

11. Третьяков М. Запад не будет «умирать за Гданьск» / М. Третьяков // Правда. -- 1995. -- 18 ноября.

12. Антонюк С., Антонюк О. Інтеграція Республіки Польща до НАТО (1989--1999 рр.) / С. Антонюк, О. Антонюк // Університет. -- 2009. -- № 5. -- С. 37--46.

13. Грицак П. Зовнішня політика Польщі у військово- політичні сфері та сфері міжнародної безпеки (1989--2000). / П. Грицак // Молода нація. Альманах. -- № 1 (17). -- К., 2001. -- 208 с.

14. Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991-2003) / Відп. ред. С. В. Віднянський. -- К.: «Генеза», 2004. -- 616 с.

15. Ложечкін В. С. Етапи європейської інтеграції Республіки Польща (1989--2004 рр.) / В. С. Ложеч- кін // Наука. Релігія. Суспільство. -- 2009. -- № 2. -- С. 49--53.

16. Буглай Н. М. Президентські вибори 2000 року в Польщі та вступ країни до Європейського Союзу / Н. М. Буглай // Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухо- млинського: Збірник наукових праць. -- Випуск 3.35. Історичні науки. -- Миколаїв: МНУ, 2013. -- С. 202 -- 206.

Размещено на Allbest.ru