Тарас Шевченко в національному відродженні русинів Югославії (1918-1941 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

До розвалу Габсбурзької монархії 1918 р. русини у Південній Угорщині не мали своїх культурноосвітніх і національних організацій. У 1919 р. засновано Руске народне просвитне дружтво (далі: РНПД), яке у міжвоєнний період відіграло дуже важливу роль у культурно-освітньому і національному житті русинів у Королівстві сербів, хорватів і словенців (далі: Королівство СХС, з 1929 р. Королівство Югославія).

РНПД у своїх виданнях і у своїй багатогранній діяльності велику увагу приділяло пробудженню і розвитку національної свідомості русинів у Югославії. У цій праці крізь призму видань РНПД досліджується роль Тараса Шевченка та його творчості у пробудженні і формуванні національної свідомості русинів Югославії у міжвоєнний період. Досліджування цієї теми ми вже започаткували в одній праці [33, с. 224-231].

На початку, для кращого і повнішого розуміння минулого, насамперед культурно-освітнього і національного життя русинів у Південній Угорщині і Югославії до 1941 р., подаємо короткий огляд найважливіших подій. Докладніше про культурноосвітнє життя русинів у Південній Угорщині знаходимо в працях Славка Ґавриловича [7], Федора Лабоша [20] та Янка Рамача [28]. русин літературний шевченко національний

Русини із північно-східних комітатів Угорщини переселялися у Південну Угорщину, в комітати Бач-Бодроґ і Срим, у трьох хвилях: від середини ХУІІІ ст. у Бачку, в села Керестур (з 1922 р. Руський Керестур) і Коцур; в середині ХІХ ст. у Срим, в м. Сримська Митровиця та її околиці; 80-90-их рр. ХІХ ст. із північно-східної частини Угорщини, переважно з околиць Бардейова, та частинно з Галичини, у Срим, у села Бикич Дол і Привина Глава. В середині ХІХ ст. у Бачці і Сримі було приблизно 8.500 русинів, а на першому переписі населення у Королівстві СХС 1921 р. у країні проживало 20.382 русинів.

Через свою малочисельність, дезінтеграцію від власного етносу з обох боків Карпат та через брак власної інтелектуальної еліти русини в Південній Угорщині до середини ХІХ ст. не зробили значніших кроків у плані культурно-національного відродження [30]. Коли у 70-80-их роках ХІХ ст. русинів у північно-східних регіонах Угорщини почала захоплювати хвиля мадяризації, русини Південної Угорщини зверталися до русинів/українців Галичини і Буковини за підтримкою і допомогою в культурно-національному житті. Найбільша частина русинської інтелігенції була досить змадяризована, але звичайні люди селяни, ремісники і купці, нав'язували контакти з редакціями деяких газет і часописів у Галичині й Буковині, і з того часу до русинів у Бачку і Срим почало прибувати друковане слово, яке викликало у них велику зацікавленість і почало впливати на пробудження їхньої національної свідомості [10; 29].

У кінці ХІХ ст. етнограф і фольклорист Володимир Гнатюк під час своєї наукової експедиції, яка проходила у Бачці, записав велике багатство русинської народної творчості та зробив етнографічні записи про них. Зібраний матеріал та наукові статті про русинів В. Гнатюк публікував на сторінках Записок Наукового товариства ім. Шевченка. Крім того, В. Гнатюк встановив зв'язки з молодою русинською інтелігенцією і вказував, що для пробудження їхньої національної свідомості та розвитку культурно-освітнього і національного життя необхідно, щоб вони встановили тісніші контакти з русинами/українцями Галичини [9, с. 88; 25].

Гавриїл Костельник 1904 р. опублікував свій ідилічний вінок «З мойого валала (Із мого села)» народною говіркою русинів Південної Угорщини і показав її можливості стати літературною мовою. Проголошенням Королівства СХС 1918 р. утворено вигідніші умови для організованого культурно-освітнього і національного життя русинів у новій державі [28, с. 400-401].

На установчих зборах у м. Новий Сад. УІІ 1919 р. засновано Руске народне просвитне дружтво з метою зберегти народний характер русинів, розвивати і поширювати їхнє освітнє, культурне і національне життя і заступати інтереси русинів [11, с. 6-8; 28, с. 411]. На зборах майже одноголосно прийнято рішення взяти свою народну говірку як літературну мову і таким чином було розв'язано дилему, яка вже певний час точилася, чи русини мають як свою літературну мову використовувати літературну українську, літературну російську, карпаторуську чи свою народну говірку. У науковій літературі вже знайшли відображення різні сторони діяльності РНПД [35; 32].

РНПД у міжвоєнний період дотримувалося думки, що русини Югославії є частиною українського народу, але існували певні відмінності між поодинокими його керівниками та визначними членами щодо цього питання. Гавриїл Костельник вважав, що русини Південної Угорщини мають свою окремну мову, і що, живучи півтори століття відокремлені від інших русинів/українців карпатського ареалу, відчужилися від них і стали окремою гілкою великого руського народу [14, с. 4-6]. Він вважав, що серед русинів Югославії переважає релігійна і регіональна ідентичність і що вони тяжко можуть прийняти ширший погляд на це питання, хоча самий дуже твердо стояв на позиції українського націоналізму [36, с. 228]. Костельник усвідомлював прірву, яка існувала поміж русинами південних країв та їхніми співкраянами обабіч Карпат, і добре розумів, що вони через довготривалу відділеність від решти власного етносу не розвинули у собі необхідне відчуття приналежності до матиці.

Керівники РНПД від початку декларативно висловлювали, що русини Югославії є частиною українського народу, але на практиці переважала позиція регіональної і релігійної ідентичності південних русинів, тому що часто не було чіткого уявлення, як у дуже складних політичних обставинах, коли український народ був поділений і без власної держави, можна у власному народі розвивати українську національну свідомість. Однак, частина русинської учнівської і студентської молоді і греко-католицькі священики, за походженням із Галичини, намагалися різними способами, переважно у пресі, презентуючи українську літературу й історію, і вказуючи на все те, що спільне і близьке одним і другим релігія, мова, звичаї, фольклор, кирилична писемність розвивати серед русинів українську національну свідомість. Так, наприклад, голова РНПД о. Михайло Мудрий вважав, що головною програмою і напрямом русинського тижневика «Руски новини» має бути культурне піднесення русинів у Югославії на підставі народного і релігійного духу і пробудження їхньої національної свідомості [23, с. 1], а о. Михайло Фірак, українець з Галичини, вважав, що русини у Югославії не повинні ізолюватись від інших русинів/українців, але розвивати ширшу народну свідомість, а це можна здійснити публікуванням у виданнях РНПД творів визначних українських письменників: творів Т. Шевченка, якого українці вважають національним пророком [43, с. 1], та І. Франка, які можуть бути русинам взірцем патріотизму [44, с. 1].

РНПД у період з 1921-1941 року видавало «Руски календар» (далі: РК), який був річною книжкою для найширшого загалу читачів. РК складався з кількох частин: після календарної частини перше йшло «Духовне читання», а відтак «Світське читання», де, крім інших тем, публікувались літературні твори, найчастіше русинських авторів, але і твори у перекладі на русинську мову українських, російських та югославських письменників. Русинську спільноту в Югославії на той час утворювало переважно сільське населення, головним чином бідніші селяни, ремісники, поденники і робітники, а малочисленну інтелігенцію представляли греко-католицькі священики, сільські вчителі, дрібні службовці та невелика кількість лікарів, юристів, інженерів тощо.

У РК на 1922 р. опубліковано коротку біографію Т. Шевченка і в перекладі на русинську мову його вірші: «Ой три шляхи широкії», «Сон (На панщині пшеницю жала)», «Чума», а «Заповіт» в оригіналі українською мовою [7, с. 61-64]. У РК в наступні роки публікувалися твори українських письменників, серед яких найчастіше твори Т. Шевченка і статті про українську літературу [41, с. 60-69]. У статті про Шевченка о. Михайло Черняк пише: «Бог посилає всім народам великих людей, які готові весь свій розум, усе своє знання, тіло і серце, і ціле своє життя принести на жертву свойому народові, боронячи істину, віру, освіту, свободу, загальне добро свойого народу». Таким був, за його словами, і Т. Шевченко, який запалив іскру любові до свого, з'явився як світильник, найкраще проговорив рідною мовою і навчив людей любити і шанувати свій народ, свою мову. Після короткої біографії автор розглядає деякі твори Шевченка і дає короткі уривки, наголошуючи на їх основних мотивах. Далі наголошує, що «через гостру критику системи влади і засудження важкого закріпачення українських селян у царській Росії Шевченко був засуджений на тяжку каторгу і йому заборонено писати і малювати. Після повернення з каторги, фізично виснажений і хворий, Шевченко помер 1861 р. Своїми творами Шевченко пробудив в українському народі національну гідність і національну свідомість. Слово поета стало сильною зброєю українського народу за свободу, а він став його пророком і національним ідолом [42, с. 30-36].

У міжвоєнний період твори Т. Шевченка відіграли помітну роль у пробудженні і розвитку національної свідомості русинів у Югославії. Його вірші, особливо ті, які були покладені на музику («Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Садок вишневий коло хати», «Розрита могила», «Послання» й інші), дуже сильно впливали на почуття людей і були прийняті серед русинів Югославії як щось найрідніше. Це найкраще засвідчують вісті на сторінках РН про проведені концерти й урочисті академії, на яких виконувалися і твори, найчастіше вірші Т. Шевченка, покладені на музику.

Українські національні ідеї поширювали серед русинів у Югославії й організації українських емігрантів з осередками у Белграді і Загребі. Товариство «Просвіта» у Загребі мало сильний вплив на русинську учнівську і студентську молодь у Загребі [18, с. 112-115]. Українська Громада з Бєлграду була 1929 р. на гастролях у м. Шид зі своєю програмою, яку народний хронік назвав "маніфестом русько-української єдності”. На програмі виконувались і вірші Т. Шевченка, покладені на музику [19, с. 3-4]. Крім поезії Т. Шевченка, у різних русинських осередках більше разів презентувалась і його п'єса «Назар Стодоля».

Коли о. М. Фірак став з 1931 р. редактором РН, а 1933 р. і редактором РК, у виданнях РНПД публікувалось все більше текстів, які виконували функцію зміцнення української свідомості серед русинів Югославії. Публікувались причинки до історії українського народу, інформації і вісті про русинів/українців у Підкарпатській Русі в рамках Чехословаччини, у Галичині та про українців в рамках Радянського Союзу.

У передовій статті у РН 1934 р. Євгеній Тимко повідомляє, що русини в Югославії в цьому році будуть відзначати три визначні ювілеї: 120-річницю від народження Т. Шевченка, 20-річницю єпископату др. Діонісія Нярадія та 15-річницю діяльності РНПД. Пізніше з приводу 120-річниці народження Т. Шевченка Є. Тимко опублікував дві статті, присвячені його життєвому шляху і творчості [38, с. 2-3; 39, с. 74-80].

Під час літніх вакацій, коли учнівська і студентська молодь поверталася додому, вона починала активно працювати у своїх культурноосвітніх секціях. Так, влітку 1934 р. у Р. Керестурі була влаштована урочиста академія в честь Т. Шевченка і Г. Костельника. Хор виконував пісні на слова Т. Шевченка. Гості з Миклошевців виконали п'єсу М. Кропивницького «Невольник» за сюжетом однойменної поеми Т. Шевченка. Наступного вечора хор з Миклошевців, крім інших, виконав і кілька пісень на слова Шевченка: «Як умру, то поховайте», «Садок вишневий коло хати», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Учитеся, брати мої» [12, с. 3]. Русько/українська Читальня з Миклошевців 22 липня 1934 р. влаштувала урочисту академію на честь Т. Шевченка, що, за словами Петра Бучка, який написав відгук, мала «великий моральний і матеріальний успіх» [6, с. 3-4].

У Коцурі в 1934 р. було відновлено діяльність товариства Просвіта, і її члени відразу підготували культурну програму, на якій хор, окрім інших, виконав пісню Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати» [15, с. 3]. На урочистій академії з приводу 75-роковин смерті Т. Шевченка у Коцурі 1936 р. про життя і творчість великого поета говорив Є. Тимко. На академії виконано й п'єсу Т. Шевченка «Назар Стодоля» [16, с. 2-3].

Від заснування РНПД 1919 р. з осередком в Р. Керестурі товариство в поселеннях, у яких у значній кількості проживали русини, засновувало свої філії. Учнівська і студентська молодь діяла в рамках РНПД, а 1927 р. засновують «Союз руских школярох» (далі: СРШ), який діяв в рамках РНПД. Союз у 1935 р. змінив свій статут і спричинився до зростання української національної свідомості в Югославії. Тоді Союз змінив свою назву на «Союз українских школярох» (далі: СУШ). Як наслідок цього нового курсу СУШ, в РН і РК почали систематичніше публікувати статті з історії українського народу.

У середині 30-х рр. культурно-освітня діяльність у с. Миклошевці постійно зростала. Читальня влаштовувала різні програми з культурно освітнім і національним змістом у своєму селі і навіть гастролювала з ними в інших русинських осередках. Так, улітку 1936 р. виступала зі своєю програмою у с. Бачинці, в рамках якої виконано пісні на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий», «Заповіт», «Садок вишневий коло хати» [3, с. 2-3]. На урочистості з приводу 30роковин греко-католицької церкви у Миклошевцях і 15-роковин діяльності хору змішаний хор виконав Шевченкову «Розриту могилу».

У РК на 1937 рік опубліковано два Шевченкові вірші українською мовою: «Заповіт» і «день іде, і ніч іде» Михайло Фірак у передній статті до РН 1938 р. пише, що Т. Шевченкові належить найбільша заслуга в розвитку національної свідомості українців. Шевченко не був генералом, який веде народ у боях, але водив його своїм словом, своєю поезією, словами пророка, які проникали в серце, потрясали душу, піднімали народ, який у національному погляді був мертвим [31, с. 1].

З приводу 20-річниці утворення Королівства СХС у Р. Керестурі 1938 р. відбулося урочисте відкриття нової школи і нового Дому ремісників, а на урочистій академії виконано пісню на слова Т. Шевченка «Учитеся, брати мої» [1, с. 3].

З приводу 125-х роковин народження Т. Шевченка 1939 р. у передній статті до РН під заголовком «Наш народни пророк» автор висловлює, що Т. Шевченко своїм великим талантом, який отримав від Бога, як поет, своїм вогняним словом воскрес свій народ на нове життя, пробудив у ньому свідомість і бажання жити власним життям у своїй державі і не бути нічиїм слугою [26, с. 1].

СУШ у другій половині 30-х рр. і в менших русинських осередках влаштовував урочисті академії і культурно-національні програми з метою піднесення національної свідомості русинів. У Райовому Селі в 1938 р. відзначено ювілей 950-річниці прийняття християнства, а на урочистій академії виконано пісню на слова Шевченка «Розрита могила» [4, с. 3]. У с. Бачинці на урочистій академії з приводу 79-роковин смерті Т. Шевченка були виконані пісні на слова Т. Шевченка: «Виє вітер», «Учитеся, брати мої» і «Заповіт» [27, с. 3]. Подібна програма виконана і в с. Бачинці з приводу 80-х роковин смерті Т. Шевченка [21, с. 3]. У м. Сримська Митровиця на початку 1941 р. влаштовано виступ хору місцевої грекокатолицької церкви і виконано пісню на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» [40, с. 3].

СУШ з 1936 р. почав видавати свій часопис «Думка», який спочатку друкувався в Загребі, а з 1937 р., коли РНПД відкрило свою друкарню в Р. Керестурі, він почав друкуватися тут. У «Думці» з приводу роковин народження і смерті Т. Шевченка були вміщені статті про життя і творчість поета або його твори. Фелікс Біленький надрукував статтю «Тарас Шевченко творец нового поколєня» [5, с. 5-6]. Осип Коропей подав статтю «Пам'яті генія волі», присвячену творчості Т. Шевченка [13, с. 30-32]. У «Думці» публікувались твори поета українською мовою: «До Основ'яненка»'3 та «Іван Підкова». У статтях, присвячених життю і творчості Т. Шевченка, автори завжди підкреслювали його роль у національному пробудженні українського народу і у формуванні й зміцненні національної свідомості українського народу.

Крім РНПД, яке відіграло дуже важливу роль у культурно-освітньому і національному житті русинів у Югославії, у міжвоєнний період діяв і «Културно-просвитни союз югославянских Руснацох» (далі: КПСЮР), заснований у 1934 р., який пізніше змінив своє ім'я на «Културнонационални союз югославянских Руснацох» (далі: КНСЮР). Союз був виразно проправославно настроєний, хоча приблизно 95 % русинів у Югославії були греко-католиками. КНСЮР не мав чітко дефінованої національної позиції: частина його членів були на позиціях панславізму ХІХ ст., частина на русофільских позиціях з часів царської Росії, інші були на позиціях карпаторусинства, деякі були більш прихильні великосербському націоналізму, але всі вони були дуже виразно антиукраїнськи настроєні [32, с. 343-345].

У своїх виданнях КПСЮР/КНСЮР висловлював потребу ознайомити русинів Югославії з творчістю великого слов'янського поета Т. Шевченка. Для анонімого автора Т. Шевченко великий борець за свободу, та не такий, як його вважають ”українствующі”, але «общеруски социялни поет». Він вважає, що творчість Т. Шевченка не треба обмежувати тільки на українську чи малоруську національність, або на Україну, бо він любив і ”русски народ, а вороги русского народу” з Шевченка уробили українського патріота [2, с. 1-2]. КНСЮР все-таки не друкував творів Шевченка у своїх виданнях, напевно, тому, щоб не виявилось, що Шевченко не був таким поетом, яким вони хотіли його бачити, бо для них Шевченко не Шевченко.

Отже, можна зробити висновок, що твори Т. Шевченка, як і його біографія, мали великий вплив на пробудження й утвердження національної свідомості серед русинів у Югославії, насамперед серед учнівської і студентської молоді.

Література

1. (Аноним), Вельке торжество у Руским Керестуре, Руски новини, н. 47, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур, 1938, с. 3.

2. (Аноним), З нагоди 76-рочньици шмерци Тараса Г. Шевченка, Русска заря, н. 10, Културнонационални союз югославянских Русинов, Нови Сад, 1937, с. 1-2.

3. Б.К. Бачинци. Велька народна преслава, Руски новини, 1936, н. 36, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур,1936, с. 2-3.

4. Б.М. Раєво-селска Парохия, Руски новини, 1938, н. 38, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур,1938, с. 3.

5. Біленький Ф. Тарас Шевченко творец нового поколєня, Думка н. 6-7, Руске народне епросвитне дружтво, Руски Керестур, 1937, с. 5-6.

6. Бучко П. Миклушевци. Святочна академия у чесц Т. Шевченка, Руски новини, 1934, н. 29, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 1934, с. 3-4.

7. GavriloviC, S. Rusini u Backoj i Sremu od sredine XVIII do sredine XIX veka, Godisnjak Drustva istoricara Vojvodine, Institut za istoriju SAP Vojvodine, Novi Sad, 1977, с. 153-215.

8. Гнатюк В. Етнографічні матеріяли з Угорської Руси, т. І-V, Руске слово, Нови Сад, 1985-1988.

9. Гнатюк в. Руски населєня у Бачки, Етнографічні матеріяли з Угорської Русі, т. V., Руске слово, Нови Сад, 1988, с. 79-126

10. Дуличенко А. О єдним жридлє у вязи историї югославянских Руснакох у XVIII и ХІХ вику, Шветлосц, 2, Руске слово, Нови Сад, 1972, с. 159-166.

11. Записник І-го руского народного собрания отриманого 2. /VII. 1919. року у Новим Саду, Руски календар 1921,: Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур, 1920, с. 6-8.

12. Керестурец, Руски Керестур. Академия у чесц Т. Шевченка и Ґабра Костельника, Руски новини, 1934, н. 33, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур, 1934, с. 3.

13. Коропей О. Пам'яті генія волі, Думка н. 2, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 1938, с. 30-32.

14. Костельник Г. Liber memorabilium грекокатолїцкей парохиї бачкерестурскей, Союз Руснацох и Українцох Югославиї, Нови Сад, 1998.

15. Коцурец, Коцур. ”Просвита” при роботи, Руски новини, 1934, н. 6, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур, 1934, с. 3.

16. Коцурец, Коцур. Робота ”Руского Просвит. Дружтва”, Руски новини, 1936, н. 17, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур, 1936, с. 2-3.

17. Крайцар I. Тарас Г. Шевченко, Руски календар 1922. Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур, 1921, с. 61-64.

18. Крайцар I. Українска емиграция у Югославиї, Руски календар 1927, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур, 1926, с. 112-115.

19. Крайцар I. Манифестация українско-рускей єдносци у Шидзе”, Руски новини, 1929, н. 4, Руске народне просвитне дружтво, Нови Сад, 1929, с. 3-4.

20. Лабош Ф. История Русинох Бачкей, Сриму и Славониї 1745-1918, Союз Русинох и Українцох Горватскей, Вуковар, 1979.

21. М.Н. Бачинци. Дзень Шевченка, Руски новини, 1941, н. 11, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур, 1941, с. 3.

22. Мудри М. О язику за южно-славянску руску писменосц, Руски календар 1921, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 1920, с. 35-42.

23. Мудри М. Напрям Руских новинох, Руски новини, 1925, н. 47, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, с. 1.

24. Мушинка М. Листування Г. Костельника з В. Гнатюком, Шветлосц, н. 3, Руске слово, Нови Сад, 1967, с. 161-177.

25. Мушинка М. Зв'язки В. Гнатюка з югославськими русинами. Листування М. Врабеля та Ю. Біндаса з В. Гнатюком, Шветлосц, н. 3, Руске слово, Нови Сад, 1971, с. 221-239.

26. (ок), Наш народни пророк, Руски новини, 1939, н. 11, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур, 1939, с. 1.

27. Присутни, Бачинци. Академия, Руски новини, 1940, н. 11, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур, 1940, с. 3.

28. Рамач Я. Руснаци у Южней Угорскей (1745-1918), Войводянска академия наукох и уметносцох, Нови Сад, 2007, с. 521.

29. Рамач J. Прилог историографии о Русинима у Jужноj Угарско) од краіа XVIII до почетка XX века: Русини у штампи и другим публикацщама о самима себи, Извори о исторщи и култури Воводине зборник радова, Филозофски факултет у Новом Саду Одсек за исторщу, Нови Сад, 2009, с. 403-425.

30. Рамач J. Почеци националног препорода Русина у Jужноj Угарско) у npboj половини 19. века, Годишшак Филозофског факултета у Новом Саду, кшига XXXV-1, Универзитет у Новом Саду Филозофски факултет, Нови Сад, 2010, с. 255-266.

31. Рамач J. Припреме за осниваше Русинског народног просветног друштва, Истраживаша, 23, Филозофски факултет у Новом Саду Одсек за исторщу, Нови Сад, 2012, с. 399-413.

32. Рамач J. Националне орщентацще Русина у Кралевини СХСЛугославщи у периоду измену два светска рата, Воівоански простор у контексту европске исторще Зборник радова, Филозофски факултет у Новом Саду Одсек за исторщу, Нови Сад, 2012, с. 333-348.

33. Рамач J. Тарас Шевченко као песник и као идол у издашима Русинског народног просветног друштва, Славистика XVII (2013), Славистичко друштво Србще, Београд, 2013, с. 224-231.

34. Румянцев О. Українські переселенці з Галичини на території югославських народів в 1890-1990 роках, ФАДА, ЛТД, Київ, 2008, с. 255.

35. Румянцев О. Питання національної ідентичності русинів і українців Югославії (1918-1991), Studies on Language and Culture in Central and Eastern Еигоре, Munchen Berlin, 2010, с. 523.

36. Тамаш J. Русинска кшижевност. Исторща и статус, Матица српска, Нови Сад, 1984, с. 491.

37. Тамаш Ю. Гавриїл Костельник медзи доктрину и природу, Руске слово, Нови Сад, 1986, с. 351.

38. Тимко Е. На спомин Тараса Шевченка (З нагоди 100-рочнїци його родзеня, Руски новини, 1934, н. 10, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 1934, с. 2-3).

39. Тимко Е. Тарас Шевченко, Руски календар 1935, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 1934, с. 74-80.

40. Учасник, Ср. Митровица, Руски новини, 1941, н. 4, Руске народне просвитне друштво,Руски Керестур, 1941, с. 3.

41. Черняк М. З рускей (україньскей) кнїжовносци, Руски Календар 1923, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур,1922, с. 60-69.

42. Черняк М. Зос руско-україньскей кнїжовносци, Руски календар 1925, Руске народне просвитне друштво, Руски Керестур, 1924, с. 30-36.

43. Фирак М. Наша народна свидомосц, Руски новини, 1925, н. 28-29, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 1925, с. 1.

44. Фирак М. Иван Франко (1856-1916), Руски новини, 1926, н. 82, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 1926, с. 1.

45. Фирак М. Пребудитель нашого народу, Руски новини, 1938, н. 10, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 1938, с. 1.

Размещено на Allbest.ru