Чоловічки шляхетським одяг як невід’ємний елемент матеріального життя волинської шляхти XVI-XVII століть (за документами ранньомодерної Волині)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧОЛОВІЧКИ ШЛЯХЕТСЬКИМ ОДЯГ ЯК НЕВІД'ЄМНИМ ЕЛЕМЕНТ МАТЕРІАЛЬНОГО ЖИТТЯ ВОЛИНСЬКОЇ ШЛЯХТИ XVI-XVII СТОЛІТЬ (ЗА ДОКУМЕНТАМИ РАННЬОМОДЕРНОЇ ВОЛИНІ)

Юлія Чубик

науковий співробітник відділу історичних пам'яток ННДІУВІ

Анотація

У статті на основі документальних матеріалів актових книг ґродських та земських судів Волині розглянуто різновиди повсякденного шляхетського одягу чоловіків у XVI - XVII ст. З цією метою, виходячи із їхніх смаків, станових уподобань, ціннісних орієнтирів, проаналізовано саме те повсякдення, що їх оточувало. Детально описано сорочку, сукман, убранє (штани), жупан, кунтуш, єрмяк, шубу, копеняк, ферезію, пояс, ковпак, шапку, чоботи та бачмаги. Виявлено спільну історіографічну традицію з історії одягу як у Польщі, так і в Україні та прослідковано процеси культурних взаємовпливів обох держав в розвитку одягу як одного із його проявів.

Ключові слова: чоловічий шляхетський одяг, актові книги, повсякдення, Волинь, мода.

Аннотация

МУЖСКАЯ ШЛЯХЕТСКАЯ ОДЕЖДА КАК НЕОТЪЕМЛЕМЫЙ ЭЛЕМЕНТ МАТЕРИАЛЬНОМ жизни ВОЛЫНСКОЙ ШЛЯХТЫ XVI - XVII ВЕКОВ (ПО ДОКУМЕНТАМ РАННЕМОДЕРНОЙ ВОЛЫНИ)

Юлия ЧУБИК

научный сотрудник отдела исторических памятников ННИИУВИ

В статье на основе документальных материалов актовых книг гродских и земских судов Волыни рассмотрены разновидности повседневной шляхетской одежды мужчин в XVI - XVII вв. С этой целью, исходя из их вкусов, сословных предпочтений, ценностных ориентиров, проанализирована именно та повседневность, которая их окружала. Детально описаны рубашка, сукман, убранье (брюки), жупан, кунтуш, ермяк, шуба, копеняк, ферезия, пояс, колпак, шапка, сапоги и бачмаги. Обнаружена общая историографическая традиция в истории одежды как в Польше, так и в Украине и прослежены процессы культурных взаимовлияний обоих государств в развитии одежды как одного из его проявлений.

Ключевые слова: мужская шляхетская одежда, актовые книги, повседневность, Волынь, мода.

Одяг як елемент матеріальної культури безпосередньо пов'язаний з людиною і саме тому найповніше відображає не лише матеріальні умови життя й естетичні смаки суспільства, а й певні риси характеру людини, її індивідуальність, професію, вік, стать, сімейний стан, належність до тієї чи іншої національності, суспільного стану тощо. Розглядаючи тогочасний шляхетський одяг як невід'ємну складову повсякденного життя, можна визначити економічне, майнове, соціально-станове та громадянське становище його власника.

Одразу обумовимо, що у даній статті йтиметься не про національний костюм, який, на думку спеціалістів, у своєму завершеному вигляді постає на кінець XVIII ст., а про чоловічий одяг, який носився шляхтою щодня.

З історії одягу існує певна історіографічна традиція як у Польщі, так і в Україні. Щоправда, обширнішою та більш дослідженою є польська історіографія, яка має велике значення і для України, оскільки в цей час українські землі входили до складу єдиної держави, що й відобразилося на культурних впливах і взірцях [22, 401].

Варто зазначити, що дана проблема досліджена на основі ізографічних джерел, археологічних знахідок, а також на підставі документального матеріалу.

Зокрема, про чоловічий і жіночий шляхетський одяг XVI - XVII ст. написані праці українських та польських дослідників: Галини Стельмащук, Людмили Рудик, Марії Гутковської-Рихлевської, Владислава Лозінського, Лукаша Голембйовського, Ірени Турно, Анни Дронжковської.

Найбільшу групу досліджень про шляхетський одяг становлять праці, що написані за даними портретних зображень, мініатюр, гравюр та скульптури. Протягом багатьох років проблеми одягу розробляла львівська дослідниця Г. Стельмащук. Про одяг львів'ян XVII - XVIII ст. йдеться у її монографії «Україна - козацька держава» [10, 17]. Тут авторка згадує Львів як один із центрів поширення моди, основними шляхами розповсюдження якої були спілкування та контакти з іноземними купцями та послами, а також загальнодержавні сейми і повітові сеймики. Дослідниця зазначає, що найпоширенішими видами одягу в Галичині були жупан, кунтуш, ферезія, доломан, делія делія - верхній одяг, прямоспинний плащ, защі-пався на правому плечі оздобою (клямрою, аграфою, шпилькою) або стягувався золотим шнуром із золотими китицями.. Описи одягу знатних львівських міщан з акварелей Ю. Глоговського XVIII ст., короткі нариси костюма шляхетської знаті Галичини зроблені Г. Стельмащук також і в інших виданнях [12, 5]. У даних дослідженнях вона зазначає, що одяг знатних міщан та шляхти того часу майже не відрізнявся. Проблему шляхетського одягу вона продовжує розглядати і в праці «Давнє вбрання на Волині» [9, 5]. Книга присвячена розвитку вбрання на Волині в часовому розрізі від ранньослов'янської доби до початку ХХ ст. Авторка широко використала образотворчі матеріали, тобто портретний живопис, де зображено одяг волинської еліти, а також опубліковані документальні матеріали, залишивши поза увагою неопублікований джерельний матеріал.

Дослідниця одягу Л. Рудик у статті про костюм вищих станів суспільства Львова XVII - XVIII ст. характеризує моду шляхетського населення Львова на основі архівних описів та документів Центрального державного історичного архіву України у Львові. У статті подано ілюстрації портретів з колекцій Львівської галереї мистецтв та Львівського історичного музею, що презентують зовнішній вигляд костюма шляхтичів, магнатів, міських радників [7, 144 - 153]. За матеріалами актових книг земських та ґродських судів можна прослідкувати, що такі ж самі різновиди одягу були поширеними в той час і на Волині.

Серед польських досліджень у вигляді підручників з костюмології найбільш ранньою та найвідомішою є праця Л. Голембйовського, члена Варшавського королівського товариства приятелів наук, видана у формі словника в 1830 р., а перевидана у 1861 р. Автор даного словника польського одягу детально вивчив Pontyfikal biskupa Erazma Ciolka й першим звернув увагу на східні деталі в убранні шляхти на одній із мініатюр, які прикрашали цей рукопис. Словник Голембйовського містить 772 коротких «гасла» (дефініцій) польського одягу й аксесуарів, які були написані переважно на основі згадок у художній літературі XVI - XVII ст. та опублікованих джерельних матеріалах. Автор описав найдавніше вбрання шляхти, яке, на його думку, включало жупан, пояс і опанчу, тобто шубу, до того ж згаданий одяг був сірого кольору, адже саме натуральний сірий колір вважався первинним. Зазначена праця тривалий час вважалася піонерською або зразковою навіть і в європейській літературі, адже її використовувало не одне покоління дослідників [9, 6].

Відомим польським дослідником історії одягу є І. Турно, яка створила словник одягу, що охоплює період від середньовіччя до початку ХІХ ст. У праці авторка збільшила в чотири рази кількість «гасел» порівняно зі словником Л. Голембйовського, з них близько однієї третьої становили її власні джерельні дослідження, які ґрунтувалися на основі праць Марії Борейшо та Марії Михайловської [21, 6].

Так само видатний польський учений В. Лозінський описав шляхетський одяг на основі творів портретного живопису та дуже важливого і рідкісного тогочасного джерела кравецьких цінників. У своїй фундаментальній праці «Zycie polskie w dawnych wiekach» він подає повний комплект одягу польського шляхтича, який, на його думку, складався із шуби, делії, контуша, ферезії, жупана, шапки та пояса [19, 122].

Польська дослідниця М. Гутковська-Рихлевська у своїй праці «Historia ubiorow» описує як чоловічий, так і жіночий шляхетський костюм від початку

XVI ст. до 1630 р. на підставі тогочасних мініатюр з «Kodeksu Baltazara Behema» [17, 380]. Окремим розділом виділено шляхетське вбрання доби «сарматизму», тобто моду 30-х років XVII ст. Також у дослідженні є розділ, присвячений перським та турецьким тканинам XVI - XVII ст.

Цікава інформація про український шляхетський одяг міститься у англомовній праці «Історія українського костюма від найдавніших часів до кінця XVII ст.». Зокрема, повідомляється, що загальноприйнятим серед шляхетської верстви був звичай носити основу (спідню білизну) і додатковий верхній одяг - свиту з киреєю або овечою шубою, жупан з кунтушем, кептар з сердаком. Також описано деталі як чоловічого, так і жіночого шляхетського одягу XV - XVII ст. [18, 32].

Надзвичайно важливу інформацію про шляхетський одяг на Волині подають археологічні розкопки, що проводилися у межах Бернардинського костелу в м. Дубно з 1995 по 2007 рік під керівництвом Віри Гупало. В результаті розкопок у криптових похованнях віднайдено рештки як чоловічого, так і жіночого одягу - кунтушів, жупанів, чекманів¹, штанів, шапок, суконь, чепців², рантухів та інше вбрання «сарматського» типу [З, 392]. Найрідкіснішою та найціннішою знахідкою В. Гупало є комплект ґудзиків на кунтуші, знайденому 2007 р. в м. Дубно [4, 335]. Особа, в ньому похована, належала до шляхетського стану, а те, що кунтуш був старанно декорований, є свідченням того, що шляхтич носив його за життя, тобто він не був виготовлений виключно для поховальної церемонії.

чекман - короткополий чоловічий сукняний одяг, куртка.

чепець - головний убір у вигляді очіпка.

Шляхетський кунтуш добре зберігся через те, що був виготовлений із шовкової тканини, яка менше піддається тлінню.

Разом з тим більшість сучасних праць українських істориків, присвячених одягу, написано на основі опублікованих матеріалів, а документальний матеріал залишається недослідженим. Зазначимо, що величезна група документального матеріалу XVI - XVII ст. дає нам можливість описати зразки чоловічого шляхетського одягу, вказуючи на його найменування, колір, оздоблення і навіть вартість. Розглянемо чоловічий шляхетський костюм XVI - XVII ст. на підставі віднайдених нами документальних матеріалів у Центральному державному історичному архіві у м. Києві.

Різноманітні документи того часу свідчать про те, що чоловіче вбрання шляхтича включало дві сорочки - верхню та нижню. Верхню сорочку часто виготовляли із «флямского» (фламандського) фламандське полотно - ґатунок тонкого полотна, ви-готовленого у Фландрії. та «коленського» (кельнського) коленське полотно - ґатунок тонкого німецького полотна, виготовленого у м. Кельн. полотна. Підтвердженням цього є, наприклад, документ, що містить скаргу слуг князя Андрія Головні Острожецького Станіслава Млодяновського, Семена Фурсовича Резана та Григорія Татарина на князя Андрія Головню 1578 р., який пограбував 'їхній одяг, зокрема: кошуль коленських 4, які коштували 2 копи грошей литовських, кошуль флямських 4, які коштували 2 копи грошей литовських [1, ф. 25, оп. 1, спр. 20, арк. 342 зв. - 344]. Так, оповідання Василя та Михайла Павловичів про опіку над дітьми і майном покійного брата Григорія Данилевича та йогодружини Настасі Крокотчанки Яловицького до їх повноліття 1580 р. розповідає про золоту кошульку, вишиту чорним шовком з обшлягом [1, ф. 25, оп. 1, спр. 22, арк. 451 - 454]. У скарзі Матея Хорковського, служебника князя Марка Солтановича Сокольського, на Томка Ощовського 1578 р. серед пограбованого одягу згадуються: кошульки з єдвабом та кошулі алендарського полотна [1, ф. 25, оп. 1, спр. 19, арк. 320 - 321]. Тож, як засвідчує документальний матеріал, здебільшого чоловічі сорочки вишивали чорним, білим, сірим шовком або золотою та срібною ниткою. Г. Стельмащук припускає, що тогочасні чоловічі сорочки вишивали технікою косої гладі [9, 82].

Серед різновидів верхнього одягу волинської шляхти були поширені сукман, убранє, жупан, кунтуш, єрмяк, шуба, копеняк тощо.

Сукман був різновидом свити, виготовленої переважно із домотканого сукна. Найдавнішим за кроєм вважають сукман із суцільною спинкою і вставленими клинами з боків. Зазвичай його декорували різнокольоровими шовковими шнурами. Зокрема, урядник Степан Тасований, котрий був на службі у волинського шляхтича Богдана Хрінницького, мав сукман із муравського сукна з нашитими чорними шовковими шнурами. У такий же сукман, але декорований червоним шнуром, був одягнений боярин, який їхав разом зі своїм урядником на ярмарок [1, ф. 25, оп. 1, спр. 11, арк. 199]. Як правило, сукман підв'язували поясом, до якого чіпляли ніж або шаблю.

На думку Г. Стельмащук, під сукман одягали легший одяг - убранє [9, 88]. За визначенням І. Турно, убранє становило різновид верхнього одягу XVI ст., накриття нижньої частини тіла чоловіка, тобто штани [21, 168]. Убранє згадується у тестаменті Костянтина Спраського 1599 р., в якому він заповідав свої речі синам Іванові та Стефанові, серед них: убранє нове фалюндишове зі срібними ґудзиками, а інше - каразієве блакитне [1, ф. 26, оп. 1, спр. 13, арк. 825]. У скарзі Оникія Мутикальського на дружину Ганну Єленську 1602 р., яка, проживши з ним 32 роки у мирі та злагоді та маючи 11 спільних дітей, таємно втекла з дому й забрала частину його майна, зокрема убранє фалендишове бурнатне, коштувало три польських золотих [2, 492 - 493]. Актова документація містить чимало згадок про убранє, це свідчить про те, що його часто використовували у повсякденному житті. Натомість В. Лозінський у своїй праці «Zycie polskie w dawnych wiekach» зазначає, що убранє (штани) не відігравали важливої ролі в польському костюмі XVI - XVII ст., оскільки їх не було видно з-під верхнього довгого одягу. Лише в одязі солдат та вершників портки і надраґи були важливою частиною вбрання і мало чим відрізнялися від сучасних [19, 125]. Л. Голембйовський поділяє крій штанів на декілька видів: польські широкі, німецькі короткі, угорські довгі вузькі, козацькі й турецькі довгі й обвислі, що напускалися на халяви чобіт [16, 138]. Про те, що штани й справді були важливим предметом чоловічого гардеробу XVII ст., свідчать зазначені вище археологічні знахідки В. Гупало у м. Дубно. Знайдені рештки штанів належать до так званого «сарматського» (східного) зразка, мають клапан спереду, на кшталт західноєвропейських, але вони довгі, вузькі й розширені тільки в кроковому шві клинами, мають кишені, декоровані шовковою тасьмою, пошиті з шовкового візерунчастого дамасту золотистого кольору [3, 395].

Ще одним різновидом верхнього чоловічого шляхетського одягу XVI - XVII ст. був жупан - верхній довгополий сукняний одяг. Траплялися жупани з візерункової тканини, перетканої срібною або золотою ниткою. Жупани шили з двома клинами - вусами - з боків і невисоким коміром-стійкою. Рукава у верхній частині були скроєні досить широко, а від ліктя починали звужуватися і від зап'ястя мали застібку на цілий шерег ґудзиків або гачків. Закінчувався рукав клапою, що закривала верхню частину кисті й за свій вигляд отримала назву «собаче вухо» [14, 105]. Довжина рукава жупана була більша за довжину руки, що давало змогу формувати декоративні закладки на рівні передпліччя, як у постатей з ікони «Князі Володимир, Борис та Гліб» з м. Ратного на Волині. Жупан за весь час свого існування майже не змінив крою, модифікувалися лише самі елементи крою під впливом моди того часу - довжина жупану, крій рукавів і його клап, висота коміра, оздоблення. М. Гутковська-Рихлевська стверджує, що тогочасні жупани належали до повсякденного одягу шляхти і виготовлялися з сукна різного гатунку [17, 506]. Цей вид одягу був відомий на теренах Речі Посполитої ще від XVI ст., де він зустрічається в деяких описах посмертних інвентарів. Так, Л. Голембйовський зазначає, що після смерті короля Стефана Баторія серед його вбрання, розданого 11 шляхтичам з його служби, фігурує жупан атласний червоний, прошитий на підкладці з бурнатної китайки та шовковими червоними ґудзиками, вартістю в 40 злотих [16, 168]. На грудях його защіпали на густо розміщені ґудзики абогаплики. Ґудзики були здебільшого кулястої форми з дорогих металів і гарно оздоблені [6, 108].

Цікава інформація про шляхетські жупани міститься у позові несухоїзького поповича Стефана Шолухи Дорогостайського до підляського воєводи князя Януша Заславського 1593 р., який, заставивши йому місто Несухоїж та низку прилеглих до нього сіл, наслав слуг, які пограбували його майно, в тому числі: жупан червоний адамашковий, підшитий китайкою, доброго кармазину за 60 золотих польських, жупан адамашковий зелений, увесь китайкою підшитий, за 55 золотих справлений, жупан атласовий білий, увесь китайкою підшитий, за 60 золотих польських, жупан півгранатний, шлюмами лисими підшитий, за 50 золотих польських, жупан фалюндишовий бурнатний, бакгазеєю підшитий, за 25 золотих польських, жупан фалюндишовий бурнатний, хребтами лисими підшитий, за 35 золотих польських, жупан адамашковий білий за 45 золотих польських [1, ф. 22, оп. 1, спр. 8, арк. 581 зв. - 582]. Ця інформація перегукується з твердженнями дослідниці українського одягу Катерини Матейко про те, що жупани були також із відкладним коміром з хутра або оксамиту [6, 108]. У реєстрі рухомих речей луцького земського судді Гаврила Бокія Печихвостського, які після смерті були передані його синам Филипу та Андріану 1577 р., згадуються: жупан чорний оксамитний та жупан шарий атласу взористого [1, ф. 25, оп. 1, спр. 17, арк. 408 - 408 зв.]. У декреті Григорія Богушевича з рідним братом Павлом Богушевичем щодо розподілу майна між братами 1600 р. також згадується зелений довгий оксамитний жупан, який коштував шістдесят золотих [1, ф. 28,оп. 1, спр. 33, арк. 124 зв. - 126 зв]. У скарзі Данила Костюшковича та його дружини Федори Турівни на Федора Бокія Печихвостського про насильницьке вигнання їх з маєтку Підбереззя 1580 р. йдеться про жупан червоний фалюндишовий, бакгазеєю підшитий з книблями срібними позолоченими, та жупан білий каразієвий, бакгазеєю підшитий з книблями срібними позолоченими [1, ф. 25, оп. 1, спр. 21, арк. 158 зв.].

На підставі археологічних знахідок В. Гупало вважає, що поверх жупана шляхтичі одягали кунтуш. Рештки кунтуша, віднайденого нею, на її думку, належали молодому чоловікові 20 - 30 років зростом 172 см, що був похований в крипті Бернардинського костелу. Знайдений кунтуш, імовірно, був зеленого кольору, пошитий з гладкої шовкової тканини й мав шовкову підкладку [4, 335]. Перші згадки про кунтуш містяться в кравецькому ціннику 1648 р., а поширений він був з другої половини XVII і подекуди навіть до XIX ст. [20, 269]. Це було довге верхнє вбрання з характерним кроєм, що складалося з двох передніх пілок, центральної тильної частини, яка від плечей до пояса була цільною, а далі переходила у вузький прямокутник, що сягав самого низу кунтуша - так званий слуп. До цієї центральної частини по обидва боки пришивалися клиноподібні частини, які й створювали розширений до низу силует. Своїм виглядом кунтуш нагадував турецьке та татарське верхнє вбрання або угорську менту, але крій спини («слуп» з дошитими клинами) трапляється виключно на теренах тодішньої Речі Посполитої. Характерною ознакою кунтуша останньої чверті XVII ст. були рукава-«вильоти» - досить довгі й розрізані по всій довжині, що або вільно звисали, або зав'язувалися на плечах. Деякі ранні кунтуші мали й цілі нерозрізані рукава з вивернутими манжетами. Протягом усього часу існування кунтушів їхній крій залишався без змін, а під впливом моди змінювалися лише деталі [21, 92].

Поширеним одягом серед шляхетства був єрмяк (армяк, ярмак), тобто чоловічий халатоподібний одяг вільного крою. Єрмяк зазвичай був довгим, защіпався до низу на петлиці або гудзики, з великим хутряним коміром та накладними товстими рукавами, які іноді прив'язувалися до манжетів [21, 62]. Зокрема, описи єрмяків з петлицями Єрмяк з петлицями і високий фетровий ковпак поч. XVI ст. зустрічаються в рахунках двору короля Зиґмунда Августа 1544 - 1548 рр. та коротких згадках у воєводських таксах, вміщених у кравецьких цінниках. Польські єрмяки початку XVI ст. були подібні до вбрання бояр, у яких показався кортеж посольства Московського князівства у 1518 р. при дворі імператора Максиміліана [17, 387]. Про те, що на Волині носили єрмяки, довідуємося зі скарги ігумена Мелецького монастиря Миколая Сербина на урядників Василя, Івана і Гаврила Гулевичів 1578 р., підданих якого було пограбовано. Серед заграбованих речей названі єрмяк моравського сукна з чорними шовковим шнурами і єрмяк блакитного люнського сукна з червоними шовковими шнурами [11, 170 - 171]. У документах того часу містяться згадки і про єрмяки інших кольорів. Зокрема, у шляхтича Василя Єзерського, який перебував у справах в Луцьку у 1565 р., був армяк із муравського сукна білого кольору, декорований шовковими шнурами [8, 80]. Згадки про даний різновид одягу містяться у позові вже згадуваного Стефана Шолухи, а саме: єрмяк фалюндишовий бурнатний, китайкою підшитий [1, ф. 22, оп. 1, спр. 8, арк. 581 - 583 зв.].

Рисунок 1

У зазначеній вище скарзі слуг Андрія Головні Острожецького йдеться про єрмяк червоний кармазиновий з блакитними петлицями, який коштував 8 коп грошей [1, ф. 25, оп. 1, спр. 20, арк. 342 зв. - 344]. Про рідкісний колір єрмяка згадується у скарзі Єзофа Словенського, служебника князя Андрія Курбського, на Яна Пісчинського про побиття його на дорозі з Луцька до Міловш 1578 р. і пограбування особистих речей, зокрема єрмяк каразії макової з шовковими шнурами [1, ф.25, оп. 1, спр. 19, арк. 464 - 465].

Актові книги містять численні згадки про такий різновид чоловічого шляхетського одягу, як шуба. Шуба - верхній зимовий одяг, шитий простим кроєм, підбивався дорогоцінним хутром лисиці, куниці, соболя, бобра тощо, вона защіпалася під шиєю коштовною оздобою (клямрою, аграфою, шпилькою) або стягувалася петлицями із золотим шнуром та золотими китицями. За твердженням В. Лозінського, тогочасна чоловіча шуба була подібна до сучасної йому: довга, широка, з розширеними біля долоні або занадто звуженими рукавами, а її крій у ХVI cr. був повністю західним зразком [19, 122].

Рисунок 2. Шуба з широкими рукавами, оздоблена золотою тканиною на блакитному тлі, поч. XVI ст.