Тривалість та терміни оренди львівських млинів XVII ст. (на основі договорів оренди між мельниками та львівським магістратом)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тривалість та терміни оренди львівських млинів XVII ст. (на основі договорів оренди між мельниками та львівським магістратом)

Кінець XIX ст. був початком вивчення економічних шляхів розвитку Львова: в 1890 році у Львові відбувся II з'їзд польських істориків, де й пропонувалися такі напрямки дослідження Лильо І. Проблеми господарського та фінансового життя Львова XVII-XVIII ст. у дослідженнях львівської школи економічної історії першої половини ХХ ст. / І. Лильо // Вісник Львівського університету. Серія історична. - 1997. - Випуск 32. - С. 200.. Далі над цією темою почали працювати науковці так званої львівської школи суспільно-економічної історії під керівництвом професора Францішека Буяка. Цікавою для нашої розвідки є одна з основних праць представника цієї школи Романа Зубика «Фінансове господарство у 1624-1632 роках» Zubyk R. Gospodarka finansowa Miasta Lwowa w latach 1624-1635 / R. Zubyk. - Lwуw : Instytut Popierania Polskiej Twуrczoњci Naukowej, 1930. - 495 s., де автор детально проаналізував фінансову та господарську системи міста XVII ст., а також роль млинів в економіці Львова. Іван Крип'якевич у праці «Історичні проходи по Львові» Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові / І. Крип'якевич. - Львів : Каменяр, 1991. - 167 с., дає оцінку розвитку території міста, його передмість, водних артерій та природних особливостей Львова. Цікавими також є дослідження середини ХХ ст. проф. Ярослава Кіся «Промисловість Львова в період феодалізму» Кісь Я. П. Промисловість Львова в період феодалізму (XIII-XIX ст.) / Я. П. Кісь. - Львів : Видавництво Львівського університету, 1968. - 223 с.. Попри «ідейну заангажованість» радянських історичних розвідок, тут багато місця присвячено розвитку млинарства в системі тогочасного господарювання. Серед сучасних науковців, що в своїх працях досліджують елементи водної системи, треба згадати Мар'яну Долинську та Романа Могитича. Соціотопограф М. Долинська на основі джерельних матеріалів XVI-XIX ст. локалізувала значну кількість львівських млинів та юридик, реставрувала ряд львівських урбанонімів методом ретроспективної локалізації Долинська М. Історична топографія Львова XIV-XIX ст. / М. Долинська. - Львів : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2006. - 356 с.. Р. Могитич досліджував господарське використання Полтви XVII-XVIII ст. Могитич Р. Гідрологічна система верхів'я Полтви та її господарське використання у XVII-XVIII ст. [Електронний ресурс] / Р. Могитич. Режим доступу: http://idem.org.ua/wp-content/uploads/2011/01/Mohytych_ua.pdf (востаннє відвідано 26 квітня 2013 р.).

Важливим є досвід та напрацювання польських вчених. Для прикладу, Ян Пташнік у праці «Папірні в Польщі XVI» Ptaњnik J. Papiernie w Polsce XVI wieku / J. Ptaњnik // Papiernie w Polsce XVI wieku. Prace Franciszka Piekosinмskiego, Jana Ptasмnika, Kazimierza Piekarskiego. Powtoмrnie wydaі i uzup. Wіodzimierz Budka. - Wrocіaw : Zakіad narodowy imienia Ossoliсskich, 1971. - S. 13-23. зробив коротке дослідження про львівську папірню XVII ст., де для розмелювання сировини використовувалась енергія водного колеса. У статті Мірослава Франчіча описано технічний розвиток млинів на теренах Польщі Franиiж M. Technika mіynьw wodnych w Polsce w XVI i XVII w. / M. Franиiж // Kwartalnik Historii Kultury materialnej. - 1954. - № 1-2. - S. 79-103.. Богдан Барановський Baranowski B. Polskie mіynarstwo / B. Baranowski. - Wrocіaw : Zakіad narodowy imienia Ossoliсskich, 1977. - 144 s. та Марія Дембінська Dкmbiсska M. Przetwуrstwo zboїowe w Polsce њredniowiecznej (X-XIV) / M. Dembiсska. - Wrocіaw : Zakіad narodowy im. Ossoliсskich, 1975. - 270 s. ширше описують систему млинарства та зв'язок з іншими сферами господарського життя. Цікавою є праця варшавської дослідниці Уршули Совіни Sowina U. Woda i ludzie w mieњcie pьџnoњredniowiecznym і wczesnonowoїytnym. Ziemie polskie z Europ№ w tle / U. Sowina. - Warszawa : Instytut archeologii і etnologii PAN, 2009. - 488 s. про взаємозв'язок міста, людей та води від найдавніших часів.

Млини посідали важливе місце в економіці міста, адже податки, які сплачували мельники до міської каси, становили значну частину міського бюджету. Однак, у більшості напрацювань млинарство зрідка є предметом дослідження. Тому в цій статті функціонування млинів розглядається як система, що формувала навколо себе цілу мережу зв'язків та активно реагувала на зміни суспільно-політичного життя.

Метою дослідження є вивчення закономірностей та особливостей договорів оренди між магістратом міста Львова і суб'єктами діяльності - мельниками.

Базою для дослідження розвитку системи львівських міських млинів XVII ст. (частково поч. XVIII ст.) є понад 150 опрацьованих договорів оренди між мельниками та міськими економами протягом 1593-1751 років, інвентарі та інші джерела економічного характеру (міські рахункові книги, книги королівської каси, рахунки каси райців та лави та ін.) з фонду Львівського магістрату (ф. 52) Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ЦДІАЛ).

Одна з найдавніших згадок про млин на території Львова - привілей 22 серпня 1352 року, яким король Казимир підтверджує давніший привілей князя Лева на млин та село Малі Винники родині купців Штехерів Привілей польського короля Казіміра ІІІ Юрію, Руперту та Маргариті - нащадкам львівського війта Бертольда на вічне володіння маєтками під містом Львовом - млином Сільський Кут, селом Малі Винники і хутором Підберізці, надані йому в минулому Галицько-Волинським князем Львом Даниловичем // Історія Львова в документах та матеріалах. Збірник документів та матеріалів / [упоряд. У. Я. Єдлінська, Я. Д. Ісаєвич, О. А. Купчинський, та ін. ; відпов. ред. М. В. Брик] - Київ : Наукова Думка, 1986. - С. 15-16..

На початок XVII ст. у Львові та околицях було близько 30 млинів, 18 з яких належали до міської каси, а 2 - до королівської Zubyk R. Gospodarka finansowa… - S. 114.. На Галицькому передмісті діяло 11 млинів, на Краківському - 2, на Клепарові - 3 млини, на Замарстинові - 2, в Брюховичах - 7, в Зубрі - 6, в Голоскому - 2.

Користування міським млином здійснювалось на основі договору про довготривале орендування. Умовою отримання права оренди на млин був підписаний контракт з міськими економами. В цьому документі, який підписували обидві сторони, обов'язково обумовлювався термін дії договору оренди та умови його розірвання, розмір чиншу та інших податків, терміни їх сплати та можливі наслідки в разі затримання оплати. За надання містом пожиттєвого права оренди господарі мусили внести одноразову плату до міської каси Ibid. - S. 36..

Кажучи про тривалість оренди водяних млинів у Львові, важко виділити якусь закономірність.

Термін оренди млина міг тривати від трьох років до так званих «трьох пожиттєвих». Роман Зубик зазначає, що традиційно млини надавались в оренду на термін «три пожиттєвих», однак серед опрацьованих договорів така тенденція не прослідковується.

Якщо в XVII ст. термін «три пожиттєвих» надавався орендарю, дружині орендаря та одному нащадку, то починаючи з другої третини XVIII ст. цей термін поширювався на 3 покоління: одне пожиттєве належало власне орендарям (чоловікові та дружині), друге - синові чи доньці орендарів, третє - внуку чи внучці. В разі, якщо право оренди переходило за спадком, то підписання повторного контракту не було обов'язковим.

Важко сказати, що було причиною того, що різні млини надавались в оренду на різні терміни.

Для прикладу, міські Пельчинські млини під Кульпарківськими ланами здавались в оренду на 3 роки у 1634, 1637 та 1638 роках.

Однак, вже в 1650 році з огляду на цілковите знищення козаками одного та руйнацію іншого млина «…od kozakьw spustoszaіy…» (див.: Центральний державний історичний архів України у Львові (далі ЦДІА України у Львові). - Ф. 52. - Оп. 2. - Спр. 883. - Арк. 205). наступний договір оренди млинів був складений на 15 років з умовою відбудови одного і реставрації іншого коштом орендарів Там само. - Арк. 204.. Ці млини і були відбудовані, однак під час Генеральної Військової Комісії в 1662 і 1663 роках, що відбувалась у Львові, вони знову були зруйновані Там само. - Спр. 884. - Арк. 77..

Після знищення це місце деякий час було пусткою, не приносячи жодного прибутку місту, тому міські економи шукали доброго господаря, який би своїм коштом відновив млини. Цими господарями стало подружжя Вавжинця Собєрайовича Щоб уникнути помилок в написанні українською мовою імен та прізвищ, в тексті береться їхнє фонетичне звучання з поданням оригіналу польською в дужках. Зробити будь-які висновки щодо етнічної приналежності не можливо. і Маґдалени (Wawrzyniec Sobieraiowicz y Magdalena), з якими був підписаний контракт оренди «… на ґрунт і берег під кульпарківськими ланами…» терміном на 15 років Там само. - Арк. 77-79..

Протягом цих років стались, як мінімум, три значні події в житті млина та його орендарів: перша - помер Вавжинець Собєрайович; друга - вдова Маґдалена одружилась з Яном Лаґовчиком (Jan Јagowczyk); третя - млин, приналежності до нього, а також став і гребля були знищені під час турецької облоги у 1672 році : «…nietylko budynky, takze y sprzкt mіynarski z naczyniem, ale y Stawek y Grobla wniwecz przeiazdem nieprzyiacielskim zredowana y przekopana zostaіa…» (Там само. - Спр. 886. - Арк. 23-24)..

Оскільки в договорі оренди 1679 року написано, що Ян з Маґдаленою «…як перед турецькою облогою, так і по облозі …» проводили меліорації, доглядали за млином та велику суму вклали в ремонт будівель, то можна стверджувати, що Вавжинець Собєрайович помер ще до турецької облоги, тобто між 1664 та 1672 роками.

По смерті Яна Лаґовчика в 1692 році оренду млина на себе перебрала вдова Маґдалена, що тепер іменувалась Яновою Лаґовською (Ianowa Јagowska) з сином від першого шлюбу Блазеєм Собєрайовичем (Blazei Sobieraiowicz) Там само. - Спр. 887. - Арк. 61-62..

Таблиця 1 Орендарі та терміни оренди Пельчинських млинів

Млин на греблі Пельчинського ставу

Відомості про Пельчинський млин на греблі Пельчинського ставу з'являються з 1651 року - після козацько-татарської облоги міста в 1648 році, під час якої цей млин був вщент зруйнований Там само. - Спр. 883. - Арк. 223.. Тоді господарям Касперу Поланчику (Casper Polanczyk) та його дружині Реґіні Блехарчанці (Regina Blecharczanka) було надано право оренди на 15 років. Після їхньої смерті в 1659 році оренду перейняли Гарасим Мєндзижицькі (Harasim Miedzyrzycki) та дружина Зофія (Zophia) - шваґро Каспера і Реґіни, що теж отримали оренду на 15 років. До умов цього договору входило повернення боргів кредиторам попередніх власників без шкоди для млина та опіка над неповнолітньою донькою Каспера і Реґіни «…aby dіuznikow wszystkich do tego Mіyna wzglкdem sum swoich interesse mai№cych za Niebosczykow Kaspra Polanczyka y Regine Maіzonkow uspokoili y kazdemu z nich zapіacieli…» (див.: Там само. - Арк. 370).. Однак вже через кілька років Гарасим і Зофія були позбавлені права оренди через недотримання умов договору та доведення млина до знищення Там само..

Наступні орендарі - Блазей Жолнєжчик та Аґнєшка (Blaziei Zoіnierzczyk y Agnieszka) підписали контракт на оренду млина у 1662 році, де зазначалось, що вони вже встигли відреставрувати млин та закласти зірваний після паводку став. З огляду на ці витрати місто звільнило господарів від оплати чиншу на рік Там само. - Спр. 884. - Арк. 52.. Оскільки подружжя справно платило чинші та податки, а також доглядало за будівлями млина та ставом, в 1671 році вони (Blaziei Zoіnierzczyk y Regina) скористались своїм правом продовжити контракт після закінчення попереднього. Цікавим є той факт, що Блазею та його дружині разом з правом оренди млина надавалось право спускання та вилову ставу при млині Серед опрацьованих договорів є відомості, що лише Пельчинський став надавався в оренду разом з млином у 1671, 1683, 1696 та 1699 роках.. Цим міські економи намагались заохотити орендарів пильніше охороняти став від різних людей, що звикли ловити тут рибу Там само. - Спр. 886. - Арк. 203..

Рівно через 12 років, у 1683 році подружжя Блазея та Реґіни знову склало прохання до лонґерії про переукладення контракту та отримало продовження попереднього договору на наступних 12 років на таких самих умовах. У 1696 році за черговим продовженням договору на наступні 12 років до лонґерії звернулась дружина Блазея Жолнєжчика Аґнєшка (Agnieszka), - очевидно, нова, третя дружина, - з опікуном На основі опрацьованих матеріалів зустрічається лише 2 випадки, коли в договорі оренди йдеться про опікуна чи поручителя. Цього замало, щоб зробити узагальнення, у яких ситуаціях був необхідний опікун. Казімєжем Вйонковічем Платнижем (Kazimierz Wi№czkowicz Pіatnyrz), оскільки на той час її чоловік був важко хворий «…na ten czas chorob№ zіozonego…» (див.: Там само. - Спр. 887. - Арк. 153). .

Мабуть від цієї хвороби Блазей так і не видужав, оскільки вже в 1699 році вдова Блазея Аґнєшка з новим чоловіком Яном Маіком (Ianem Maikiem) Там само. - Арк. 197. підписали новий контракт оренди Пельчинського млина та ставка при ньому за тими ж умовами, що і в попередніх договорах.

Нові господарі не надто доглядали млин, отож довели його до занепаду. Пізніші напади ворогів ще більше спустошили його, а вже люди привели до цілковитої руйнації, через що гребля спорожніла «… do ostatka od ludzi roznych funditus zniesiony, a Grobla tylko pusta zadnego pozytku miastu nieprzynosz№ca zostaіa…» (див.: Там само. - Спр. 888. - Арк. 259).. Через це в 1708 році передміщани Анджей Кулік (Andrzey Kulik) з дружиною Анастазією (Anastazya) та сином Ґабріелем (Gabryel) отримали право оренди цієї греблі на термін 3 пожиттєвих з умовою відбудування млина на місці пустки Там само. - Арк. 259-262..

Таблиця 2 Орендарі та терміни оренди млина на Пельчинському ставі

Вороблячий млин

Якоїсь закономірності у терміні оренди Вороблячого млина протягом 1637-1694 років не прослідковується. Однак, тут можна знайти інші цікаві моменти, що стосуються механізму передачі права оренди від одних власників до інших.

У 1637 році Бартоль Тацик (Barthol Tacik) разом з дружиною Аґнєшкою (Agnieszka) орендували Вороблячий млин з городом на 6 років «…mіyn z ogrodem pustym po Rurmistrzu…» (див.: Там само. - Спр. 882. - Арк. 150)., зобов'язавшись відремонтувати млин та вибудувати помешкання при ньому. Однак вже наступного року (після того, як млин з будинком остаточно впав і розвалився) між господарями та містом був підписаний новий договір оренди, цього разу на 15 років. За цим договором орендарі були зобов'язані відреставрувати будинок млина та помешкання своїм коштом. В разі, якщо б вони не відремонтували будівлі або довели до ще гіршого спустошення, місто мало право розірвати угоду без будь-яких відшкодувань та повернень витрат на будівництво Там само. - Арк. 289..

З невідомих причин у 1645 році право оренди на млин перейшло на інших господарів. Ними стали Ґриґєр Барановські та дружина Ельжбета (Grygier Baranowski у Helzbieta), які отримали це право на 10 років Там само. - Спр. 883. - Арк. 93-95.. Вже через 4 роки цей договір був переукладений на нову дружину Ґриґєра - Реґіну (Regina) фактично за тими ж умовами (додатково надавалось місце для продажу муки чи крупи в Галицькій Брамі біля Пушкарської Башти) Там само. - Арк. 152-154..

Однак, і ці господарі не дотримали свого контракту і вже в 1654 році міські економи та мельник Марцін Зуґай з дружиною Катажиною (Marcin Zugay y Katarzyna) підписали новий договір оренди терміном на 6 років. Оскільки в цьому контракті написано, що перед цим млин не працював 3 роки і не приносив жодного прибутку місту Там само. - Арк. 277., можна припустити, що попередній договір з Ґриґєрем Барановські та Ельжбетою був розірваний через недотримання умов контракту та неналежний догляд за майном.

Як виглядає з наступного контракту 1657 року, за час господарювання Марціна Зуґая та його дружини млин ще більше занепав від військових дій, а після смерті Марціна Зугая та Катажини залишився взагалі без господаря «…mіynek Wroblecy od Zoіnierzow zdesolowany zostai№c do tych czas bez gospodarza po zesciu nieiakiego Marcina Zugaia y Katharzyny…» (див.: Там само. - Арк. 374)..

Контракт 1657 року міста з передміщанами Вавжином Погориліцькі (Wawrzyn Pohorylicki) та дружиною Мариною (Maryna) був наданий на термін 2 пожиттєвих. За це орендарі зобов'язались відремонтувати своїм коштом млин, греблю та інші потреби млина. Взамін за добре господарювання та вчасну сплату чиншу міські економи обіцяли вберегти орендарів від всяких передміщанських податків та інших повинностей Там само. - Арк. 375..

Проте і цей контракт закінчився швидше - вже в 1657 році Вавжин Погориліцькі та Марина через старість та неміч передали своє пожиттєве право оренди на Вороблячий млин Яну Шимоновичу (Ian Szymonowicz) та його дружині Аґнєшці (Agnieszka). Термін дії контракту - до смерті подружжя Погориліцькі. Після цього млин зі всіма приналежностями мав повернутись у власність міста, а за теперішніми орендарями (Ян Шимонович та Аґнєшка) зберігалось право продовження контракту на нових умовах. Однак, в разі, якщо хтось з потомків чи рідні Погориліцькі звернувся би до міста з проханням про оренду цього млина, тоді за ними мала б зберегтись першість у підписанні такого договору Там само. - Спр. 885. - Арк. 62..

З невідомих причин вже через рік (в 1658 році) подружжя Погориліцькі передало своє право оренди іншим львівських передміщанам - Яну Кузьмєжу (Jan Kuzmierz) і Катажині Боґданці (Katarzynа Bogdankа). За це пожиттєве право оренди на млин згадане подружжя отримало відкупне на суму 200 зл. Цим договором подружжя Погориліцькі також відмовлялось від будь-якого права на млин або ґрунт для себе чи своїх нащадків Там само. - Арк. 90..

Очевидно, в 1694 році цей термін закінчився і місто надало млин в оренду новим господарям - передміщанам Єнджею Любіку (Iendrzey Lubik) та Ельжбеті Залужній (Elzbieta Zaіuzna) на термін 2 пожиттєвих. За цей контракт місто отримало 300 зл. Орендарі в свою чергу зобов'язались протягом двох років зробити ставок при млині «…stawek we dwie leciech naydaley wyslamowac powinni bкd№…» (див.: Там само. - Спр. 887. - Арк. 95)..

Таблиця 3 Орендарі та терміни оренди Вороблячого млина

Свинорийський млин (Порохівня над Свинорийським ставом)

В історичих розвідках маємо згадку лише про один Свинорийський млин. Так, в Зубика читаємо про водяний млин, зведений на початку XVII ст. в околицях Софіївки на місці свинорийської цегельні, що був призначений для помолу пороху і збільшення його запасів у міському арсеналі Zubyk R. Gospodarka finansowa… - S. 137..

Однак в досліджуваних джерелах та договорах знаходимо дані про два Свинорийських млини - один, власне, Порохівня, інший був зведений між Порохівнею та міською цегельнею на початку XVII ст.

Отож, перший Свинорийський млин був зведений бл. 1578 року, саме в 1578 році Марцін Млинаж (Marcin Mіynarz) з дружиною Анною (Anna Mіynarka) отримали право будувати млин на новому місці «…na nowym korzeniu mіyn sciek№i№cych…» (ЦДІА України у Львові. - Ф. 52. - Оп. 2. - Спр. 881. - Арк. 117).. Разом з цим правом на будівництво господарі отримали трирічне право оренди млина, однак, по трьох роках райці залишили господарів при млині. Вже в 1593 році в нагороду за віддану працю райці віддали млин Марціну, дружині Анні і одному нащадку на термін трьох пожиттєвих Там само. - Арк. 116.. Зважаючи на те, що райці орендували дві частини (дві міри) цього млина, якщо би нащадок Марціна та Анни не хотів успадкувати млин, то, після сплати третини від вартості будівництва і загосподарьованих городів нащадку млин переходив у повну власність міста Там само. - Арк. 118..

Чи скористався нащадок Марціна та Анни успадкованим правом на млин, чи млин перейшов у власність міста - невідомо. Проте у наступних договорах вже не згадується про право на третю частину (міру) орендаря.

Наступним орендарем Порохівні На жаль, не вдалось відшукати інформації, коли саме млин почав називатися Порохівнею. став Марцін Слаковий (Marcin Slakowy) терміном одного пожиттєвого. Більше інформації про умови договору оренди, на жаль, немає. Доволі несподіваним став наступний контракт оренди всього на 3 роки, підписаний у 1638 році Марціном, сином Ґриґєра Ґубіводи (сам Ґриґєр Ґубівода [Grygier Gubiwoda] тримав млин на ставі під Кошнарівським фільварком Там само. - Арк. 270.), хоч і з правом продовження контракту в разі доброго господарювання Там само. - Арк. 285-287..

Через 6 років в 1644 році орендарем Порохівні став Станіслав Клесковіч з дружиною (Stanisіaw Kleskowic Prochownik), проте в договорі не вказано терміни оренди та умови втрати права оренди, що доволі незвично і практично не зустрічалось в інших договорах оренди.

Під час козацько-татарської облоги Львова 1648 року Cвинорийський млин Порохівня був знищений Там само. - Спр. 883. - Арк. 250., а берег ріки був необжитий аж до 1652 року. Згідно з контрактом 1652 року міщани Ян Пісарські (Ian Pisarski) з дружиною Емерентією Татовічовною (z Emerentiey Tatowiczown№) взяли в оренду берег Свинориї на термін 3 пожиттєвих Хоч безпосередньо в контракті не зазначено термін оренди млина, однак можна зрозуміти, що йдеться про термін 3 пожиттєвих, оскільки в договорі описано, що в разі смерті подружжя без нащадків млин переходить у власність міста (Там само. - Арк. 251).. Умовою отримання цього договору оренди була відбудова помешкання та млина (чи Порохівні) своїм коштом. Традиційним для договорів було обмеження права орендарів передавати своє право оренди шляхетській чи духовній особі, лише особі міського підпорядкування за спеціальним дозволом райців. Цікавим є доповнення до договору: коли б нащадок подружжя хотів прийняти священичий стан, то цим договором (1652 року) він позбавляється права оренди, а млин з полем та іншими приналежностями має відійти в руки міської юрисдикції Там само. - Арк. 252..

З того, як далі розвинулась історія, можна зрозуміти, що Пісарські так і не мали нащадків, оскільки в 1666 році Зофія Марианна Данішевська (Zofja Maryanna Daniszewska) - вдова шляхетного пана Казімєжа Данішевського (Kazimierz Daniszewski), писаря коронного скарбу за 1000 злотих викупила в подружжя Пісарські право оренди на два Перший контракт на берег Свинорії, на якому подружжя Пісарські вибудувало млин з помешканнями, від 26 грудня 1651 року. Другий контракт на порожній берег на Свинорийських ланах, де колись стояла Порохівня, від 24 грудня 1652 року. свинорийські млини Там само. - Спр. 884. - Арк. 102-104.. Однак тут не все так просто, адже в договорах оренди 1651 і 1652 року орендарям заборонялось передавати своє право оренди шляхетській чи духовній особі, а дозволялось лише рівному собі. Відповідно, подружжя звернулось до лонґерії з проханням дозволити їм передати право оренди двох свинорийських млинів у зв'язку зі старістю та неміччю «…w podeszіych latach swoich niemog№c rady pomienionym gruntom dac, (...) wszystkiego prawa swego iakiekolwiek do pomienionych Gruntow, Stawku, Mіynka, Sadzawek, Sadowin, Roll y Pola tydziesz przebudynkow y melioracyi mieli(…) ustкpui№ y cedui№…» (Там само. - Арк. 103)..

Під час турецької облоги в 1672 році цей млин був знищений, а берег та землі навколо пустували та не приносили жодного прибутку ані місту, ані господарям. У 1676 році місто віддало в оренду ці території мельнику млина на Пельчинському ставі Блазею Жолнєжовічу (Blazei Zoіnierzowicz) та його дружині Реґіні Баб'янковій (Regina Babiankowa) терміном на 12 років з умовою відбудувати млин своїм коштом Там само. - Спр. 885. - Арк. 262..

Таблиця 4 Орендарі та терміни оренди Свинорийського млина Порохівня.

Інший Свинорийський млин - між Порохівнею та міською цегельнею був зведений Семіоном Свинорийчиком (Semion Swinoryiczyk), який за його ж господарювання був спустошений настільки, що наступник Ян Свинорийчик з дружиною Катажиною (Ian Swynoryicyk Mіynarz y Katarzyna) практично з нуля відбудовували млин своїм коштом (контракт оренди був підписаний у 1631 році терміном на 2 пожиттєвих Там само. - Спр. 881. - Арк. 161-163.).

У 1648 році цей млин, як і багато інших, був цілковито знищений «…przez Nieprzyiacielia Koronnego funditus zniesiony…» (Там само. - Спр. 883. - Арк. 178)., після чого в 1649 році міщани Ярош Стринські Снецер (Jarosz Strynski Snecer) і Зофія Рокітянка (Zophiа Rokicianka) підписали контракт терміном на 15 років і зобов'язались вибудувати новий млин Там само..

Однак виглядає, що ці орендарі не змогли виконати свої зобов'язання та не збудували млина, оскільки у 1651 році був підписаний наступний контракт на оренду берега Свинориї для будівництва млина та помешкання при ньому. Ці господарі - львівські міщани Ян Пісарські (Ian Pisarski) з дружиною Емeрeнтією Татовічовною (z Emerentiey Tatowiczown№) виконали обіцянку та все-таки нарешті вибудували млин. У 1666 році право на цей млин та Порохівню викупила Зофія Марианна Данішевська (Zofja Maryanna Daniszewska) за 1000 злотих.

У 1672 році під час турецької облоги свинорийський млин був повністю знищений та не працював до 1676 року, аж поки мельник млина на Пельчинському ставі Блазей Жолнєжовіч (Blazei Zoіnierzowicz) та його дружина Реґіна Баб'янкова (Regina Babiankowa) зобов'язались вибудувати млин своїм коштом та зі свого матеріалу Там само. - Спр. 885. - Арк. 296.. За це місто надало контракт на право оренди млина та навколишніх земель на термін 2 пожиттєвих Там само. - Арк. 295..

Однак згодом, через старість, Блазей не міг добре господарювати та занедбав як млин, так і прилеглі до нього землі, через це вирішив продати млин за 500 злотих особі грецького віросповідання без відома лонґерії Там само. - Спр. 887- Арк. 86.. Оскільки Блазей не мав права самостійно продавати млин, то його викликали до суду. В результаті місто знайшло нового господаря для млина - Томаша Будни (Thomasz Budny), який повернув 500 зл. нелегітимному власнику млина, оплатив решту платежів та у 1694 році разом з дружиною Зофією отримав право оренди Свинорийського млина терміном 2 пожиттєвих Там само. - Арк. 85зв.-88..

Таблиця 5 Орендарі та терміни оренди Свинорийського млина.

Брюховицький млин Папірня

Млин Папірня збудований за власні кошти Симоном з Бжезін у 1585 році, а в 1599 році його добудовано за бажанням нового власника коштом папірні. Однак спроба заснувати та розвинути у Львові такий промисел як папірництво провалилась, коли папірник, невдовзі перед закінченням терміну оплати оренди, втік. Відповідно млин повернувся до звичної для нього роботи. Так як млин був далеко від міста та, фактично, останнім після 6 брюховицьких млинів, тут відчувався брак води та замовлень, отож, на початку XVII ст. (до 1607 року) млин часто не працював. З цих та інших причин місто було змушене здати його в оренду Zubyk R. Gospodarka finansowa… - S. 349-350.. Окрім сплати орендної плати, орендатор зобов'язувався «поправляти греблі, чистити став і не приймати люзних людей» Кісь Я. П. Промисловість Львова… - С. 164..

Про орендарів та умови контрактів оренди Папірні початку XVII ст. є дуже мало інформації. У 1628 році право оренди млина на термін 2 пожиттєвих отримав Іван Сайкович (Iwan Saykowic) та його дружина. Після закінчення цього контракту (тобто після смерті Івана Сайковича та його дружини) млин з приналежностями повернувся до міста, а в 1648 році внаслідок інвазії козаків і татар був спустошений «…przez Incursie Tatarskiey y kozackie spustoszony…». (ЦДІА України у Львові. - Ф. 52. - Оп. 2. - Спр. 883 - Арк. 141).. В тому ж році за визначні заслуги перед військом та державою місто надало млин в оренду на 5 років Яну Ґринвальтзу (Jan Grynwaltz) Там само. - Арк. 141-143..

Після закінчення терміну оренди та смерті орендаря наступним власником став Петро Прима (Piotr Pryma) з дружиною Анною (Anna Pankowiczowna), які отримали від міста млин в оренду на термін 3 пожиттєвих - на господаря, на дружину та на одного нащадка. Цей договір оренди був підписаний 1653 року з умовою відновлення спустошеного млина. До кінця невідомо, чи млин був відновлений, але вже в 1655 році він знову був знищений під час наступу на місто московсько-козацького війська «…przez niepryiacielia Koronnego to jest Moskwк y Kozakуw spalony, y zniesiony iako tesz y Grobl№ przecz zniesion№ y zerwan№…». (Там само. - Спр. 942. - Арк. 58). . Про це знищення млина йдеться в наступному договорі оренди, яке подружжя підписало з містом у 1663 році Оригінал договору 1663 року не зберігся, його умови відомі з договору 1668 року. - (Там само. Арк. 57-62).. У 1668 році це договір доповнився пунктом про те, що оскільки орендарі вже витратили великі кошти на реставрацію млина та греблі, то в разі справної оплати чиншів міські економи обіцяють звільнити подружжя від усіх інших податків та повинностей (окрім державних та військових податків) Там само. - Арк. 61..

Цей договір подружжя вкотре переуклало в 1672 році після чергової руйнації млина, цього разу під час турецької облоги. Отож, фактично за час володіння млином подружжя Петра Прими та Анни пережило знищення млина козаками і татарами у 1648 році, пожежу в 1655 році від московитів та козаків та напад турків 1672 року У договорі від 6 лютого 1673 року (хоч в тексті договору стоїть дата 1672 р., документ підписаний 6 лютим 1973 р.) йдеться про те, що подружжя пережило 3 знищення млина. Однак, зважаючи на те, що з 1648 по 1653 р. орендарем був Ян Ґринвальтза, тут можливо йдеться про відбудування млина після знищень. (Там само. - Спр. 942. - Арк. 131-133)..

У 1695 році млин знов був знищений Там само. - Спр. 943. - Арк. 285., однак не можна сказати, чи на час оренди подружжя Петра і Анни застали, чи на той час млин перебував уже у власності сина. Мабуть, все-таки Петро та Анна були ще живі (або хтось з них), оскільки в договорі 1702 року, даного Павлу Примі та дружині Марині (очевидно, синові Петра й Анни та його дружині) вказана дата попереднього договору оренди - 1673 рік Там само. - Спр. 942. - Арк. 131-133. . А в разі переходу власності від батьків до сина раніше, було би складено контракт-підтвердження переходу права власності.

У цьому ж договорі оренди читаємо про постійні напади і знищення млина як від ворожих військ, так і від своїх «…wiкc my bacz№c tak czкste Szkody y Ruiny uroczywzy przez wielkie Incursye, nieprzyiacielskie y depaktacye przez panow zwi№zkowych, noviter uczynione i przez niemcow saskich ludzi i wszelakie wniwecz obrocenia takze przez domowych koronnych Zoіnierzow, niemaі co Roczne dokuczenia...» (Там само. - Спр. 943. - Арк. 285)..

Від Павла Прими та його дружини Марини млин Папірня відійшов до сина Анджея Прими (Andrzey Pryma) згідно з контрактом 1726 року Там само. - Спр. 931. - Арк. 23.

Таблиця 6 Орендарі та терміни оренди Брюховицького млина Папірні

Брюховицький Клішовський млин

Млин Кліся був збудований у 1566 році, з 1576 року перебував у власності мельника Щесни (Sczesny), який хоч і отримав його в оренду на 40 років, однак де-факто був його пожиттєвим користувачем Zubyk R. Gospodarka finansowa… - S. 350.. Наступним орендарем був Ян Клісь - лонґерський писар, від якого і отримав свою назву млин. Термін його оренди був 40 років, однак він помер швидше. Користуючись правом дотримання терміну оренди, Станіслав Козловські (Stanisі№w Kozіowski) і Ґриґер Германовіч (Gryger Hermanowicz) з дружинами-доньками Яна Кліся звернулись до лонґерії з проханням надати контракт на оренду млина в Брюховичах, зважаючи на те, що батько Ян Клісь продав кам'яницю в місті й усі кошти вклав у реставрацію млина, таким чином не залишивши нічого у спадок своїм потомкам ЦДІА України у Львові. - Ф. 52. - Оп. 2. - Cпр. 882. - Арк. 338..

Економи міста позитивно відгукнулись на прохання нащадків та надали Клішовський млин в оренду на 15 років. Однак зовсім скоро дві доньки Яна Кліся овдовіли та не могли добре господарювати і виплачувати чинш, а млин довели до руїни та спустошення. Через це місто наказало вдовам шукати орендаря та доброго господаря для млина «…nakazalismy Ubogiem Wdowom, aby one o Arendarza do tego mіyna Kliszowskiego, ktoryby cura sumptu sua et opera ten mіyn restaurowaі, postaraіysiк y nam go presentowaіy…». (Там само. - Спр. 883. - Арк. 135).. Такими порядними господарями стали Іван Васільовіч (Iwan Wasilowicz) з дружиною Марушкою Блєхарчанкою (Maruszka Blecharczanka). Зважаючи на великі витрати на реставрацію млина (міські економи оцінили ремонт господарства у 300 зл.), Іван з дружиною просили та отримали від міста підтвердження того, що після смерті вдів наступний контракт буде наданий їм.

Окрім контракту з містом подружжя орендарів підписало ще один договір безпосередньо з вдовами за участі їхнього опікуна - Шимона Козловські (Szymon Kozіowski), в якому Іван Васільовіч та Марушка зобов'язувались безкоштовно молоти збіжжя вдовам та, в разі потреби, дати їм помешкання при млині Там само. - Арк. 139..

У 1655 році під час облоги Львова московинами цей млин був повністю знищений. Наступного 1656 року Іванко Ігнаткович (Iwanko Ihnatkowicz) з дружиною та сином взяли в пожиттєву оренду незабудований берег для зведення на ньому млина. Все ж виглядає так, що Іванко Ігнаткович з сім'єю не вибудували млина, оскільки в наступному договорі оренди 1685 року йдеться про берег, що не приносить жодного прибутку місту ще від часу Козаччини Там само. - Спр. 943. - Арк. 42.. Договір 1685 року між лонґерією та Василем Поповичем Цеперовські (Wasil Popowicz Ceperowski, дружиною Кристіною Пачеховічовною (Krystinа Paczechowiczowna) та дочкою Анною теж був підписаний на термін трьох пожиттєвих, однак, оренда протривала неповних 3 роки, доки Василь Попович Цеперовський з дружиною не відмовились від свого права на вже збудований млин «…публічно, зрозуміло і добровільно…» «…jawnie, iasnie y dobrowolnie…» (Там само). і передали оренду Яценту Куриловічу (Jacent Kuryіowicz), його дружині Маріанні (Marianna) та доньці Анастасії (Anastasya) за 1100 зл. відступного Там само..

Таблиця 7 Орендарі та терміни оренди Брюховицького Клішовського млина

Отож, XVII ст. було дуже динамічним та неоднозначним для розвитку львівського млинарства. Якщо в першій половині XVII ст. спостерігаємо постійне збільшення кількості млинів та підвищення технологічного рівня, то в другій половині XVII ст. та на початку XVIII ст. нестабільне суспільно-економічне становище негативно вплинуло на розвиток млинарського та загалом міського господарства.

Щодо тривалості оренди міських млинів ранньомодерного Львова можна зробити наступні висновки: всупереч поширеній думці про те, що зазвичай млини надавались в оренду на термін трьох пожиттєвих, все ж не було конкретного усталеного терміну оренди як для всіх млинів загалом, так і для якогось одного. Можна припустити, що термін оренди залежав від репутації конкретних господарів (не раз згадується про видатні заслуги господарів перед містом), від стану млина (можна прослідкувати, що зруйновані млини надавались на довший термін оренди) чи від соціально-політичного становища. Практично у всіх випадках право оренди на млин надавалось подружжю, навіть якщо термін такої оренди був коротким. У разі смерті чоловіка право переходило до його дружини, якщо інше не було записане в контракті додатково. У разі смерті дружини право оренди переходило на наступну дружину після підписання (або і без нього) нового контракту. В разі передчасної смерті орендарів термін оренди міг дотримати нащадок або родич, у деяких випадках в договорі обумовлювалось повернення майна до міста, однак першість на продовження контракту після смерті орендарів надавалось нащадкам, родичам, а в окремих випадках - друзям. Термін дії оренди починався з дня підписання контракту і закінчувався згідно з умовами контракту. Місто в особі міських економів залишало за собою право перервати оренду, якщо господарі затримують виплату чиншу, не доглядають за майном і доводять його до руйнації або порушують інші умови контракту.

львівський млін економічний оренда

Размещено на Allbest.ru