Борьбисти, боротьбисти і Комінтерн: еволюція взаємовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477):329.15

Борьбисти, боротьбисти і Комінтерн: еволюція взаємовідносин

Гірік С.І.

У статті розглянуто історію відносин між Українською партією лівих соціалістів-революціонерів (борьбистів) та Українською партією соціалістів-революціонерів (комуністів) / Українською комуністичною партією (боротьбистів). Окрему увагу приділено спробі борьбистів вступити до Третього Інтернаціоналу у жовтні 1919 року в контексті аналогічних намагань УКП(б). Відносини між борьбистами та боротьбистами еволюціонували від планів об'єднання до серйозного конфлікту, а намагання обох цих політичних сил стати членами Комінтерну виявилися невдалими.

Ключові слова: борьбисти, боротьбисти, УПЛСР(б), УКП(б), Комінтерн, Третій Інтернаціонал.

борьбист комуніст політичний комінтерн

Гирик С. И. Борьбисты, боротьбисты и Коминтерн: Эволюция взаимоотношений.

В статье рассмотрено историю отношений между Украинской партией левых социалистов-революционеров (борьбистов) и Украинской партией социалистов-революционеров (коммунистов) / Украинской коммунистической партией (боротьбистов). Особое внимание уделено попытке борьбистов вступить в Третий Интернационал в октябре 1919 года в контексте аналогичных действий УКП(б). Отношения между борьбистами и боротьбистами эволюционировали от планов объединения партий до серьезного конфликта между ними, а попытки обеих политических сил стать членами Коминтерна были обречены на неудачу.

Ключевые слова: борьбисты, боротьбисты, УПЛСР(б), УКП(б), Коминтерн, Третий Интернационал.

Hirik S. I. Borbists, Borotbists and the Comintern: The Evolution of the Relationship.

Author attempts to analyze the history of relations between the Ukrainian Party of Left Socialists-Revolutionaries (Borbists) and the Ukrainian Party of Socialists-Revolutionaries (Communists) / the Ukrainian Communist Party (Borotbists). It is paid special attention to the Borbists' effort to join the Third International in the October 1919 in the context of the UCP(B) 's similar attempts. Relations between both of these political groups had developed from the plans of merger to the serious conflict. Their efforts to become members of the Comintern were doomed to failure.

Keywords: Borbists, Borotbists, the Ukrainian Party of Left Socialists- Revolutionaries (Borbists), the Ukrainian Communist Party (Borotbists), the Comintern, the Third International.

Українська партія лівих соціалістів-революціонерів (борьбистів), на відміну від більшості інших партій революційної доби, рідко ставала предметом окремих досліджень. Це значною мірою спричинено відчутним браком джерел - фонд Центрального комітету УПЛСР(б) в цілісному вигляді не зберігся, тож уявлення про діяльність партії доводиться складати за окремими фрагментами. Складність зведення розпорошених даних, а також менша, порівняно з інтересом до КП(б)У та українських національних партій, зацікавленість дослідників територіально українськими особливостями загальноросійського лівоесерівського руху, зумовили вкрай незадовільний стан досліджень про цю політичну силу. У той самий час її місце та роль у подіях 19181920 років не можна недооцінювати. Незаперечним є той факт, що протягом тривалого часу вона була третьою (а після поглинення КП(б)У боротьбистів - другою) за впливовістю партією на контрольованій більшовиками території. Отож, без знання історії УПЛСР(б) та її ідейної еволюції повноцінне уявлення про політичну історію України часів революції є неможливим.

Серед праць останніх років, спеціально присвячених УПЛСР(б), можна назвати лише статті дніпродзержинської дослідниці Світлани Зборець [11; 12]. Інші автори зазвичай торкаються історії цієї партії побіжно, розглядаючи перебіг становлення протягом 1920-1925 років однопартійної системи в УСРР та зосереджуючись на її відносинах із КП(б)У. У дослідженнях, опублікованих у радянський період, серед яких чільне місце займає колективна монографія «Непролетарські партії Росії: Урок історії» за редакцією Ісаака Мінца (у цій праці робилася спроба здійснити комплексний аналіз еволюції небільшовицьких партій на просторах колишньої Російської імперії), про партію борьбистів згадувалося лише принагідно. У підготовлених Валерією Полушкіною розділах, присвячених національним регіонам, наголос зроблено на національних партіях. Натомість регіональним організаціям загальноросійських політичних сил, котрі внаслідок впливу ситуації на місцях відокремлювалися від колишнього центру, вона майже не приділяє уваги. Це особливо помітно саме у випадку УПЛСР(б) [18]. У сучасних дослідженнях російських науковців, присвячених Партії лівих соціалістів-революціонерів, серед яких найбільш помітними є праці Ярослава Леонтьєва, діяльність територіально українських осередків цієї партії, а також УПЛСР(б) після її організаційного оформлення, поставлено в контекст діяльності ПЛСР на всьому просторі колишньої Російської імперії та взаємин цієї політичної сили з РКП(б). Натомість, її контакти з національними партіями і, зокрема, боротьбистами, майже не розглядаються [15; 16; 17]. Що стосується спроби борьбистів увійти до складу Третього Інтернаціоналу, дотепер вона взагалі не висвітлювалася в історіографії.

На відміну від, скажімо, Української комуністичної партії (боротьбистів), документи ЦК якої, хоч і далеко не в повному обсязі, складають окремий фонд у Центральному державному архіві громадських об'єднань України, матеріали борьбистів у цьому зібранні представлені у двох фондах - фонді Чернігівського губкому УпЛСР(б) (ф. 16) та фонді ЦК КП(б)У (ф. 1). Перший із них містить усього лише шість справ, у другому основну цінність для дослідження історії цієї партії становлять листи ЦК УПЛСР(б) до керівництва КП(б)У, більшість із яких присвячена поточній діяльності (виділення фінансування на потреби партії, оформлення перепусток тощо). Натомість, для вивчення ідеології борьбистів найбільше значення має партійна преса (як цієї партії, так і інших груп) та ідеологічні документи зі згадками про неї її конкурентів на політичній сцені. Слід, однак, зазначити, що кількість полемічних матеріалів із виступами проти інших партій у центральному органі УПЛСР(б) - газеті «Борьба» - була помітно меншою, ніж у виданнях УПСР(к)/УКП(б) та КП(б)У, що звужує джерельну базу нашого дослідження. Крім того, у своїй пресі борьбисти майже не піднімали питання можливого вступу їхньої політичної сили до Комінтерну. Комплекс наявних матеріалів про їхні взаємини з Третім Інтернаціоналом обмежується проаналізованими нижче документами.

Відносини між лівими есерами (борьбистами) та боротьбистами протягом кількох місяців змінилися від співпраці та перемовин про можливе об'єднання в одну партію до доволі серйозного конфлікту, котрий тривав аж до моменту входження боротьбистів до КП(б)У. На початку 1918 року (в період першого встановлення влади більшовиків в Україні) лідери лівого крила УПСР (майбутні боротьбисти) робили публічні заяви про підготовку до злиття з борьбистами: «Наша тактика зближається з тактикою лівих с.-р. (рос.), які перейшли од централізованих форм партійної будови - до територіяльних. Ми ідемо в повному контакті з Центральним Організаційним Комітетом Українських лівих с.-р. і прямуємо до можливого злиття в одну Українську партію організованим шляхом. Для того конче потрібним являється партійний з'їзд, який ми гадаємо скликати в кінці лютого ст. ст. (в Київі), коли одночасно одбуватиметься і з'їзд лівих с.-р. України, то злиття в одну партію може стати фактом» [9]. Дотичним до цього питання є й документ, оприлюднений лідерами лівого крила УПСР 26 (13) лютого 1918 р. у відповідь на спробу харківського губкому лівої течії партії скликати на початку березня позачерговий з'їзд в обхід ЦК. До участі у з'їзді запрошувалися представники всіх організацій УПСР, котрі «стоять на платформі „вся влада - радам України”», а серед питань, котрі мали бути обговорені на порядку денному, значилися вибори нового складу ЦК та можливість об'єднання з місцевими організаціями російської партії лівих соціалістів-революціонерів [8, с. 3]. У виданій приблизно в той самий час (у січні-лютому 1919 року) борьбистами брошурі «До розколу 2-го з'їзду Української партії лівих с.- р.» містилася реклама нереалізованого спільного видавничого проекту боротьбистів та борьбистів - двотижневого двомовного журналу «Прийдешнє/Грядущее» (у анонсованому переліку його співробітників було представлено членів обох партій, а головними редакторами видання мусили стати борьбист Олександр Залужний (Топольський) та боротьбист Гнат Михайличенко [14, 3 сторінка обкладинки].

У першому легальному числі «Боротьби» після повалення гетьманату Павла Скоропадського було вміщено офіційну заяву Відділу зовнішніх зносин ЦК УПСР, котра кілька разів передруковувалася в наступних числах. У цьому документі заперечувався організаційний зв'язок із УПЛСР (борьбистів), котра безпосередньо перед цим перетворилася на окрему партію, причому це було зроблено у явно неприхильній до останньої формі: «Ні з „партією лівих соц.-революціонерів”, котра з літа сього року зве себе „українською”, ані з усякими групами й „течіями”, що за хитку несоціалістичну позицію виключені при реорганізації партії Центральним комітетом У.П.С.-Р., - партія ні організаційно, ні принципово не зв'язана і ніякої відповідальности за їх діяльність не несе, за спекуляцію ж назвою „Українська Партія Соціялістів- Революціонерів” та партійними гаслами винні будуть потягнені до суду партії» (підкреслення в оригіналі) [7, с. 1]. Незважаючи на це офіційне дистанціювання від борьбистів, у виданій тоді ж «Декларації Ради Головних Революційних Емісарів (Центрревкому) до українського пролєтаріяту, селянства і революційного війська» боротьбисти все ж таки висловлювалися на користь включення представників цієї партії до уряду УСРР, котрий вони пропонували сформувати як коаліцію «партій революційного соціялізму» (у цьому документі серед таких політичних сил перераховано лише три назви - більшовиків, боротьбистів та борьбистів) [5, арк. 12].

Навесні 1919 р., під час Третього Всеукраїнського з'їзду рад, конфлікт між УПЛСР(б) та УПСР (комуністів) (таку назву взяла собі партія боротьбистів у березні того року) загострився. Представник борьбистів Михайло Шелонін виступив із категоричним запереченням легітимності Тимчасового робітниче-селянського уряду України, сформованого більшовиками на однопартійній основі. Відповідаючи йому, представник полтавської організації боротьбистів Наум Калюжний наголосив на визнанні (точніше «прийнятті») цього уряду в тому складі, як його було створено, оскільки той був «пролетарським». Мотив такого визнання полягав у тому, що будь-яка партія, в тому числі і його власна, якби мала таку можливість, сформувала б уряд самостійно, не ініціюючи залучення до нього представників інших політичних сил. За словами Н. Калюжного, у тодішніх умовах це вдалося зробити більшовикам [6, с. 80]. Крім того, під час цього з'їзду боротьбисти продемонстрували зближення з більшовиками (можливо, з суто тактичних міркувань) і в ідеологічному плані, спочатку значно пом'якшивши свої вимоги щодо соціалізації землі [6, с. 80], а потім узагалі від них відмовившись [6, с. 192-193], - у той самий час для борьбистів це гасло залишалося одним із центральних. Характерним є також те, що представники УПЛСР(б) на з'їзді послідовно перебували в поміркованій опозиції до більшовицької більшості, висуваючи власні проекти резолюцій з'їзду. Боротьбисти, натомість, «підтримували в основі» документи, запропоновані фракцією КП(б)У, однак щоразу пропонували змістовні поправки до них (щоправда, їх було враховано лише в одному випадку - у резолюції з земельного питання, остаточну редакцію якої було випрацювано спільно більшовиками та боротьбистами). Навіть більше - заявлене приєднання борьбистів до запропонованих боротьбистами поправок до резолюції з продовольчого питання представник останніх Олександр Шумський назвав провокацією [6, с. 159]. У плані підкреслення глибини конфлікту між борьбистами та боротьбистами становить інтерес також емоційне пояснення Наумом Калюжним неочевидного для багатьох учасників з'їзду розрізнення між цими політичними групами: «Різниця та, що „Українська партія соц.-революціонерів” є партією українських соціалістів-революціонерів, а „Українська партія „лівих соц.- революціонерів” - є партією лівих соціалістів-революціонерів, що називається „українською” дуже віднедавна. Це ті ліві есери, котрі у Великоросії гризлися з комуністами за владу. їм це не вдалося. Частина з них самі виїхали, а частину вигнали, і ешелонами вони приїхали сюди - і тут почали ту ж таки гризню (Гамір. Оплески)» [6, с. 100]. При цьому до обвинувачень своїх колишніх союзників у «контрреволюційності» боротьбисти не доходили, зберігаючи поле для тактичних маневрів у майбутньому. Власне, така політика була доволі плідною - боротьбисти отримали 10% місць у обраному на цьому з'їзді ВУЦВК, а за місяць зайняли кілька важливих посад у Раднаркомі УСРР, тоді як борьбисти задовольнялися нечисленним представництвом у радах на місцях.

У травні-червні 1919 року відбувся Третій з'їзд УПЛСР(б), котрий серед іншого розглянув проблему відносин борьбистів із іншими партіями. Важливо відзначити, що в резолюції з цього питання гасло об'єднання з іншими політичними силами вже не ставилося.

Ішлося лише про тісну співпрацю, причому переліку партій, котрих УПЛСР(б) включала до числа своїх союзників, у резолюції не подано: «Партії революційного соціалізму та комунізму, котрі цілком прийняли програму соціалістичної боротьби та будівництва, є нашими революційними товаришами, і українська партія лівих есерів намагатиметься встановити з ними сталий і якомога більш повний контакт, незважаючи на більш або менш значний обсяг програмних і тактичних розходжень». Натомість, у документі було представлено список груп, які лідери УПЛСР(б) називали «соціал- угодовськими», плануючи «провадити з ними рішучу боротьбу»: «праві есери українські і російські, ліві есери-активісти, соц.-дем. меншовики, українські соц.-дем.» [20, с. 29].

На цьому ж з'їзді було ухвалено рішення партії борьбистів про ставлення до Третього Інтернаціоналу (наголосимо, що він відбувся наприкінці травня 1919 року, тобто через два з половиною місяці після Першого конгресу Комінтерну). У ньому було наголошено на закономірності розколу Другого Інтернаціоналу після початку Першої світової війни, оскільки останній було пристосовано виключно до умов мирних часів. У документі розвивалося поширене в той час гасло переростання міждержавної війни у громадянські конфлікти всередині окремих держав, а «міжнародне об'єднання трудящих для встановлення диктатури трудящих» називалося засобом противаги «об'єднанню капіталістів у лігу націй, котрі намагаються організуватися для цілковитої експлуатації народів, для придушення трудових мас». Далі борьбисти, що цілком логічно для партії, котра в центрі своєї діяльності бачила інтереси селянства, наголосили на втягуванні цієї соціальної групи у революційну боротьбу. У тексті сказано: «Новий бойовий центр міжнародного соціалізму повинен очолити цей революційний рух і будувати свою тактику на базі боротьби за диктатури трудящих. Повернення до реставрованого 2-го Інтернаціоналу з його тактикою „позиційної” боротьби і вростання у капіталістичний лад бути не може». З'їзд УПЛСР(б) ухвалив визнати Комінтерн єдиним «центром світового повстання трудящих», а інші аналогічні міжнародні організації «не лише такими, що не відповідають задачам боротьби за соціалізм, а навіть ворожими її черговим завданням». Виразивши певність у подальшому вступі до Третього Інтернаціоналу «партій, котрі цілком прийняли програму соціалістичного перевороту», резолюція з'їзду, однак, прямо не озвучила прагнення самих борьбистів стати членами Комінтерну [20, с. 27-28].

Дещо раніше, на початку 1919 року, під час підготовки РКП(б) до скликання Першого конгресу Третього Інтернаціоналу, борьбисти (тодішня назва - Центральне організаційне бюро УПЛСР (меншості)), оприлюднили документ під назвою «Ставлення до ІІІ-го Комуністичного Інтернаціоналу Ц.О.Б. п.л.с.-р. (меншості)». Він також носив передусім декларативний характер, обмежуючись «Вітанням революційної ініціативи Російської комуністичної партії, котра взяла на себе відповідальне й невідкладне завдання організації центру світового повстання трудящих». Єдиним практичним пунктом у цьому тексті було звернення до Тимчасового виконкому Комінтерну з побажанням включити до свого складу «представників соціалістичних партій, котрі цілковито прийняли програму соціалістичної революції» - таким чином лідери борьбистів натякали на своє бажання стати партією-засновницею Третього Інтернаціоналу [14, с. 27-28].

24 жовтня 1919 року Російська делегація ЦК УПЛСР(б) (цю назву представництва партії у Москві вжито в документі) подала до Виконкому Третього Інтернаціоналу (ВККІ) заявку про вступ до цієї організації. У той самий час керівні органи Комінтерну розглядали аналогічну заяву Української комуністичної партії (боротьбистів) (УКП(б), назва, яку УПСР(к) почала вживати 6 серпня 1919 р., після об'єднання з УСДРП(незалежних лівих)). Закордонне бюро останньої активно домагалося включення УКП(б) до Інтернаціоналу, завдяки чому її представника Григорія Гринька на короткий час було прийнято до складу ВККІ з дорадчим голосом.

Заяву борьбистів та додатки до неї (статут партії й матеріали з її історії) було підшито до однієї зі справ, присвячених УКП(б). Характерно, що ці документи виявилися розпорошеними серед боротьбистських матеріалів [1, арк. 60-62 зв., 67-100, 119-127 зв.]. Питання про вступ УПЛСР(б), на відміну від кількаразово обговорюваного питання про приєднання до Інтернаціоналу боротьбистів, жодного разу не виносилося на розгляд Виконкому Комінтерну. Імовірно, мала місце звичайна помилка - працівники секретаріату організації могли не зрозуміти, що йшлося про дві різні партії зі схожими назвами. Цю думку підтверджують непоодинокі випадки подібної плутанини в Україні, де, власне, й діяли обидві групи. Так, в одному з видань Статуту УПЛСР(б) її назву на титульному аркуші було подано як «Украинская партия левых социалистов-революционеров (боротьбистов)», з приводу чого член ЦК УПСР(к) Левко Ковалів написав спеціальну записку до секретаріату своєї партії [4, арк. 1], долучивши до неї примірник згаданої брошури. 1918 року К. Іванович підготував нотатку про ряд подібних випадків для київської «Боротьби» (у досить доброзичливому до УПЛСР - у той час іще без додатка «борьбистів» - тоні) [3, арк. 12-15]. Плутанина зберігалася навіть наприкінці 1919 - на початку 1920 року, причому помилок припускалися самі боротьбисти: у надрукованій 26 грудня в центральному органі УКП(б) статті «Українізація. Ще одна вкраїнська газета», присвяченій початку виходу україномовного видання борьбистів «Трудове життя», останніх одного разу названо «боротьбистами» [21]. У надрукованому на початку 1920 року окремою брошурою відкритому листі Володимира Затонського до ЦК УКП(б) щодо борьбистів тричі помилково вжито назву «боротьбисти» (ці неточності автор виправив у переліку друкарських помилок) [10]. Поряд із цим можливим є й припущення про навмисну «помилку» у секретаріаті ВККІ. Зокрема, цьому могла посприяти процедурна складність відхилення заявки боротьбистів, для якого довелося скликати дві спільні наради представників центральних комітетів КП(б)У, УКП(б) та Виконкому Комінтерну та кілька разів порушувати питання про це на засіданнях Політбюро РКП(б) [19, с. 34, 38]. Повторних спроб подати заяву про вступ до Третього Інтернаціоналу борьбисти не робили. У фондах Комінтерну в Російському державному архіві соціально-політичної історії відповіді борьбистам немає, а документи ЦК УПЛСР(б), як ми зазначили вище, не збереглися. Отож, остаточну відповідь на це питання поки що дати неможливо.

Наприкінці 1919 року борьбисти пішли на зближення з більшовиками, завдяки чому до Всеукраїнського революційного комітету було включено члена ЦК УПЛСР(б) Володимира Качинського (одночасно місце в цьому органі було надано й представникові УКП(б) Григорію Гриньку). Прикметно, що УКП(б) виступила проти включення до Всеукрревкому членів УПЛСР(б), однак на ньому наполягли учасники переговорів із боку КП(б)У [2, арк. 1]. Протягом 1920 року партії боротьбистів та борьбистів почергово об'єдналися з більшовиками на однакових умовах - індивідуальний прийом шляхом перереєстрації, зарахування партійного стажу з моменту організаційного оформлення цих партій як окремих політичних сил та включення їхніх представників до складу ЦК КП(б)У і місцевих парткомів.

Як бачимо, відносини між УПЛСР(б) та УПСР/УПСР(к)/ УКП(б) еволюціонували від співпраці та перемовин про об'єднання до відвертого конфлікту. Натомість, УПЛСР(б) та більшовики поступово зближувалися між собою. Одноразова спроба борьбистів вступити до Комінтерну була приречена на поразку з самого початку, однак її навіть не було винесено на розгляд. Поряд із цим, керівництво РКП(б) та КП(б)У приділило значну увагу проблемі намагань боротьбистів стати членами Третього Інтернаціоналу. Це питання було винесено на найвищий рівень (засідання Політбюро ЦК РКП(б) та спеціальні засідання ВККІ за участю представників зацікавлених сторін), а рішення Виконкому Комінтерну про відмову було витримано в підкреслено прихильній до УКП(б) тональності [13].

Література

1. Затонский В. Открытое письмо Центральному комитету Украинской коммунистической партии (боротьбистов) / В. Затонский. - Б.м.: Издание Политуправления Реввоенсовета Н-ой армии, [1920]. - 18 с.

2. Зборець С. Партійна трансформація УПЛСР (борьбистів) у 1920 р. / С. Зборець // Проблеми політичної історії України: Збірник наукових праць. Вип. 4. - Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ - С. 105-113.

3. Зборець С. УПЛСР (борьбистів) - ліквідація чи політичне злиття з КП(б)У в 1920 році: сучасна історіографія / С. Зборець // Інтелігенція і влада: Громадсько-політичний науковий збірник. - Серія «Історія». - Вип. 3. - Одеса: Астропринт, 2004. - С. 156-164.

4. Зиновьев Г. Коммунистический Интернационал об украинских партиях / Г. Зиновьев // Коммунистический Интернационал. - 1919. - № 7-8. - Столб. 1125-1126.

5. К расколу 2-го с'езда Украинской Партии Левых С.-Р. - К.: Борьба, 1919. - 30 с.

6. Леонтьев Я. Левонародническая концепция решения национального вопроса и ее теоретики / Я. Леонтьев // История национальных политических партий России: Материалы международной конференции, Москва, 21-22 мая 1996 г. - М.: РОССПЭН, 1997. - С. 257-264.

7. Леонтьев Я. Руководящие органы ПЛСР в конце 1917 - первой половине 1918 г. и их участие в событиях 6-7 июля / Я. Леонтьев // Партия левых социалистов-революционеров. Документы и материалы: В 3 т. - Т. 2. - Ч. 1. - М.: РОССПЭН, 2010. - С. 5-44.

8. Леонтьев Я. «Скифы» русской революции. Партия левых эсеров и ее литературные попутчики / Я. Леонтьев. - М.: Аиро-ХХ1, 2007. - 328 с.

9. Непролетарские партии России: Урок истории / [общ. ред. И. Минца]. - М.: Мысль, 1984. - 568 с.

10. Политбюро ЦК РКП(б)-ВКП(б) и Коминтерн: 1919-1943 гг. Документы / [сост. Г. М. Адибеков и др.] - М.: РОССПЭН, 2004. - 960 с.

11. Резолюции Третьего с'езда Украинской партии левых социалистов- революционеров (борьбистов). - Б.м.: Издание Центр. Комитета УП.Л.С.Р.(борьб.), [1919]. - 32 с.

12. Українізація. Ще одна вкраїнська газета // Боротьба. - К., 1919. - Ч. 195. - 26 грудня.

Примітки

13. Російський державний архів соціально-політичної історії (РГАСПИ). - Ф. 495, оп. 18, спр. 2.

14. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГОУ). - Ф. 1, оп. 20, спр. 101.

15. ЦДАГОУ - Ф. 43, оп. 1, спр. 10.

16. ЦДАГОУ - Ф. 43, оп. 1, спр. 22.

17. ЦДАГОУ - Ф. 43, оп. 1, спр. 44.

18. ІІІ Всеукраїнський з'їзд рад. 6-10 березня 1919 року : (Стенографічний звіт) / [ред. М. Рубача]. - Х.: Видання Центрального архівного управління УСРР, 1932. - 336 с.

19. Від Відділу Зовнішніх Зносин Центр. Ком. Укр. П. Соц.-Рев. // Боротьба. - К., 1918. - Ч. 55. - 25 (12) грудня.

20. Від Л. К. Ц. У П. С. -Р // Боротьба. - К., 1918. - Ч. 3, 26 (13) лютого.

21. До товаришів членів партії // Боротьба. - К., 1918. - Ч. 1, 23 (10) лютого.

Размещено на Allbest.ru