Проблеми класифікації джерел у працях істориків Харківського і Новоросійського університетів наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Т.С. Китиченко

аспірант кафедри всесвітньої історії Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди

У статті аналізуються наукові праці кінця ХІХ - початку ХХ ст. відомих українських істориків із Харківського і Новоросійського університетів, в яких були висунуті класифікації джерел. Доводиться суттєвий вплив нових ідей цих українських істориків на розвиток теорії та методики історичного джерелознавства в України.

Ключові слова: історичні джерела, класифікація.

В статье анализируются научные работы конца ХІХ - начала ХХ веков известных украинских историков из Харьковского и Новороссийского университетов, в которых были выдвинуты классификации источников. Доказывается существенное влияние новых идей этих украинских историков на развитие теории и методики исторического источниковедения в Украине.

Ключевые слова: исторические источники, классификация.

The article of T. C. Kitichenko "Problems of classification of sources in the works of historians of Kharkov and Novorossiysk Universities of late XIX - early XX century" examines the scientific works offamous Ukrainian historians that were made to source classification.

Keywords: historical sources, classification.

Постановка проблеми. Ідеї позитивізму справили суттєвий вплив на розвиток теорії та методики історичного джерелознавства наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., зокрема на розробку нових класифікацій джерел. Нашу увагу привернули джерелознавчі праці істориків Харківського та Новоросійського університетів зазначеного періоду.

Аналіз актуальних досліджень. Дана тема є актуальною і має широку джерельну базу. Крім опублікованих праць Д. І. Багалія [1-4], О. Г. Брікнера [8], В. П. Бузескула [9], В. І. Веретеннікова [10], Д. І. Яворницького [22, 23], І. А. Линниченка [16, 17] важливе значення для дослідження наукового доробку істориків мають архівні джерела. У фонді 1672 Центрального державного історичного архіву України у м. Києві зберігається рукопис Є. М. Іванова, в якому вчений запропонував класифікацію джерел [21, спр. 248]. У першому фонді Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського зберігається «Замітка про характер архівних матеріалів про Слобідську Україну» Д. І. Багалія [12, спр.45015]. Власні джерельні класифікації Є. М. Щепкіна [11, ф. 151, оп. 1, спр. 95] та І. А. Линниченка [11, ф. 153, оп. 1, спр. 164] містяться відповідно у рукописах відповідних особистих фондів Державного архіву Одеської області.

Проблему класифікації джерел у вітчизняному історичному джерелознавстві розглядали відомі сучасні дослідники: Л. М. Пушкарьов [22], О. М. Богдашина [6-7], Я. С. Калакура [13], В. М. Хмарський [20], Т. М. Попова [18]. Проте у науковій літературі, зокрема у працях вищевказаних дослідників, майже не аналізуються класифікації джерел, які наведені в архівних рукописах.

Мета статті - ввести до наукового обігу маловідомі широкому загалу науковців джерельні класифікації вчених підросійської України рубежу ХІХ - ХХ ст.

Виклад основного матеріалу. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. більшість істориків України пропонували власні класифікації використаних джерел.

Професор Харківського університету Д. І. Багалій у лекціях з російської історіографії виділяв наступні групи історичних джерел: 1. Літописи; 2. Хронографи; 3. «Оповідання і житія в літописах і окремо»; 4. Акти; 5. Сказання іноземців; 6. Записки і мемуари місцевих жителів. Акти науковець поділяв ще на підгрупи: судові рішення, цивільні угоди, документація державного управління, договори з іноземними державами. До позитивних сторін сказань вчений відніс «цінні відомості з щоденного життя»; «безпристрасність» іноземців; порівняно вищу освіченість укладачів. Недоліками сказань він назвав загальні висновки; неперевірені іншими джерелами факти. Записки і мемуари місцевих жителів, які харківський науковець поділяв на «денні записки» та спогади про події, учасниками яких були самі автори. Листи, за Д. І. Багалієм, також належали до групи мемуарів [1, с. 30-115].

У першому варіанті вступу до майбутньої узагальнюючої роботи з історії колонізації та побуту Харківської, Курської і Воронезької губерній Д.І.Багалій при характеристиці архівних матеріалів з історії Слобідської України розподілив знайдені ним архівні джерела на такі групи:

1) «розрядні списки» і «оглядові списки», які свідчили про стан міста, його укріплення;

2) документи про «переселенців»; 3) матеріали стосовно народного господарства і державних повинностей [12, ф. 1, оп. 1, од. зб. 45015, арк. 1-2]. У надрукованій праці професор вніс нову групу архівних джерел, назвавши її «строельные книги» [3, с. V].

Д. І. Багалій виділив у «Очерках из истории колонизации степной окраины Московского государства» підкреслив, що головними джерелами при написанні роботи були акти та грамоти. До інших груп джерел професор включив: літописи, мемуари, записки іноземців, літературні та археологічні пам'ятники [4, с. IV].

У «Нарисі української історіографії» він розподілив літописи козацької доби на такі: 1. Літопис Самовидця. 2. Літопис Г. І. Граб'янки. 3. Літопис С. В. Величка. 4. Літопис Юзефо- вичів. 5. Київський літопис. 6. Діаріуші і хронічки. 7. Монастирські й місцеві літописи. 8. Хронографи, хроніки і синодики [2, с.106].

Інший професор Харківського університету В. П. Бузескул у курсі лекцій «Краткое введение в историю Греции» дав свою класифікацію історичних джерел. Новацією науковця було віднесення мови до основних джерел давньогрецької історії [9, с. 2]. До другої групи джерел дослідник відніс «перекази», які розподілив у свою чергу на міфи та сказання. Вчений наголосив, що міфи мали відношення більше до релігії та культу, були першими спробами людини пояснити природні явища [9, с. 3]. В. П. Бузескул відніс до сказань саги і легенди. Він підкреслював, що саме сказання мали більш чи менш історичну основу, оскільки пов'язані з конкретними історичними подіями та особами [9, с. 3]. До третьої групи джерел він відніс «пам'ятки речові», які були предметом вивчення такої історичної науки як археологія. Професор виділяв серед археологічних джерел залишки міст та поселень, руїни стін і різноманітних будівель палаців, храмів, простих жител, могил, хатнє начиння, вази, статуї і інші художні витвори, зброю, прикраси тощо [9, с. 5]. В. П. Бузескул виокремив у групі археологічних джерел монети, які на його думку, є предметом дослідження нумізматів. Він вважав, що за допомогою монет можна краще вивчити економічну і політичну історію Стародавньої Греції. Вчений підкреслив, що часто на монетах, крім історичних діячів, гравіювали інколи і дату. Тому такі монети цікаві для історичної хронології [9, с. 7]. До четвертої групи історичних джерел В. П. Бузескул відносив надписи, які, на його думку, виступали проміжною ланкою між речовими та писемними джерелами [9, с. 8]. Науковець підкреслював різноманітність змісту давньогрецьких надписів: державні і приватні договори, закони, постанови народних зборів, рад, окремих общин, фратрій, гетерій, списки фороса або данини, списки жерців, архонтів й інших посадових осіб, триєрархів, хорегів, загиблих у бою воїнів, переможців на іграх, ефебів; декрети на честь тієї чи іншої особи, про дарування права громадянства, про проксенії, відпускні на волю грамоти; контракти, боргові зобов'язання, інвентарі, описи і рахунки; посвяти і надгробники, заклинання тощо [9, с. 8-9]. Крім надписів, до цієї ж групи увійшли рукописи і папіруси [9, с. 19]. До п'ятої групи В. П. Бузескул відніс філософські та історичні твори, що належали перу давньогрецьких поетів, філософів, історичних діячів, істориків та ін. [9, с. 20]. Професор виділив окремою підгрупою - логографи - твори історико-міфологічного та географічного змісту, які представляли місцеві хроніки, сказання про заснування міст, генеалогії героїв і героїчних родів та описи земель [9, с. 32-33].

Приват-доцент Харківського університету В. І. Веретенніков застосовував при вивченні актів окрему класифікацію. У праці «К вопросу о методах изучения древнерусских частноправовых актов» він виділяв два принципи класифікації актових джерел: юридичний та історичний [10, с. 4].

Харківський архіваріус Є. М. Іванов в одному з рукописів поділив джерела на три розряди:

1) історичні твори, а саме: літописи; «статутні книги»; хронографи; сучасні оповіді про окремих історичних осіб і події; палацові записи; нотатки іноземців різними мовами.

2) державні акти були дослідником розподілені на два розряди: внутрішні й зовнішні. До перших вчений відніс: а) пам'ятки законодавства (статути, грамоти, накази) б) тимчасові розпорядження уряду; в) судові акти; г) розрядні книги; д) писцеві книги; е) родовідні книги, а до іншої групи: а) міжкнязівські договори; б) дипломатичні угоди з іноземними державами; в) статейні списки.

3) пам'ятки словесності [21, ф. 1672, оп. 1, спр. 248, арк. 10-11].

Стипендіат Харківського університету Д. І. Яворницький, працюючи над роботою з історії запорозького козацтва, розподілив досліджені ним архівні справи на десять груп. Дев'ять з них мали такі заголовки: I. «Справи, що стосуються відносин запорожців з Москвою»; ІІ. «Справи, що стосуються відносин московського уряду із запорозькими козаками»; ІІІ. «Справи, що стосуються відносин запорозьких козаків із малоросійськими гетьманами»; IV. «Справи, що стосуються відносин запорозьких козаків із сусідніми державами (крім московської)»; V. «Ордери малоросійських гетьманів Кошу і всьому війську запорозькому. VI «Справи, що включають в себе різні доноси і скарги на запорозьких козаків, а також представлення малоросійських гетьманів і інших ...осіб уряду російському»; VH. «Справи, що стосувалися відносин відряджених до Січі малоросійських урядників і нечиновних осіб, які жили в Малоросії з малоросійським гетьманом»; VTTT. «Справи, що стосувалися відносин Москви з малоросійськими гетьманами з приводу різних заходів проти запорожців»; ІХ. «Справи, що стосувалися відносин польських королів із запорожцями» [22, с. 522-528]. В окрему десяту групу вчений виділив 60 справ, що стосувалися гайдамацького руху [22, с. 528]. Більшість визначених Д. І. Яворницьким груп архівних джерел ми можемо зустріти у його монументальній праці «Источники для истории запорожских козаков», яка вийшла друком 1908 року [23].

Ординарний професор Новоросійського університету О. Г. Брікнер у праці «Об учебных пособиях при изучении истории России» ввів наступну класифікацію джерел: 1. Літописи й окремі оповіді; 2. Архівні матеріали; 3. Записки іноземців; 4. Записки росіян; 5. Дані словесності [8, с. 9-12].

Професор Новоросійського університету І. А. Линниченко при викладанні спеціального курсу «Обзор источников и пособий при занятии русской историей» запропонував виділив наступні групи: російські літописи, хронографи, житія святих, історичні записки, акти історичні і юридичні [11, ф. 153, оп. 1, спр. 164, арк. 1-3]. У лекціях з російської історії (1903-1904 рр.) він пропонував дещо відмінну від попередньої класифікацію джерел: 1) літописи; 2) договори;

3) житія святих; 4) повчання; 5) різноманітні літературні твори; 6) іноземні джерела [16, с. 2, 22, 25].

У рецензіях І. А. Линниченко наводив додаткові класифікації. Наприклад, у відгуку на праці В. В. Новодворського професор виділив наступні види історичних джерел: доноси, щоденники учасників воєнних дій, статейні списки посольств, листи, документи різного приватного характеру тощо [17, с. 1].

Приват-доцент Новоросійського університету В. Е. Крусман, окрім традиційних видів, відносив до історичних джерел твори мистецтва, фото, карти та плани [14, с. 8-13].

Професор загальної історії Новоросійського університету Є. М. Щепкін у праці «Источники по общей истории» розподілив джерела на усні, писемні й речові. Він стверджував: «Весь матеріал, який безпосередньо зберігся від подій, це - залишки (пам'ятки у широкому значенні цього слова); весь матеріал, який дійшов про події через якесь посередництво, це традиція (переказ у широкому значенні цього слова)» [11, ф. 151, оп. 1, спр. 95, арк. 1]. Такий поділ джерел практично повторює класифікацію Е. Бернгейма [5, с. 70-90].

Висновки і перспективи подальших досліджень

Однією із заслуг вчених перед вітчизняною наукою є не лише введення до наукового обігу нових різноманітних джерел з історичного минулого, а, насамперед, значний внесок у розвиток класифікації історичних джерел. Здебільшого ці класифікації були за змістом і походженням, інші повторювали ідеї Е. Бернгейма [5] та інших європейських науковців.

Література

1. Багалей Д. И. Русская историография / Д. И. Багалей. - Х.: Тип. С. Иванченко, 1907. - 397 с. - Литогр. рукопись.

2. Багалій Д. І. Нарис української історіографії. Т. 1, вип. 2. Джерелознавство Д. І. Багалій. - К.: Друк. ВУАН, 1925. -108 с.

3. Багалей Д. И. Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний / Д. И. Багалей. - Х.: Тип. К. П. Счасни, 1890. - 433 с.