Військово-історичні аспекти формування території Галицько-Волинської держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Військово-історичні аспекти формування території Галицько-Волинської держави

Терський Святослав Володимирович, доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії України та етнокомунікації, Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів

В статті розглядається процес формування державної території на етапі становлення давньоукраїнської державності. Обґрунтовується висновок про важливу роль племінних утворень у цьому процесі, а також історичного ландшафту та давньої мережі шляхів у складанні нових адміністративних одиниць Київської держави. Для з'ясування деталей цих процесів застосовується аналіз найновіших археологічних джерел.

Ключові слова: археологічні джерела, племінні об'єднання, мережа шляхів, формування території, Галицько-Волинська держава.

Рецензент: П.П. Ткачук, доктор історичних наук, професор, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів

Терский С.В. Военно исторические аспекты формирования территории Галицко-Волынского государства

В статье рассматривается процесс формирования государственной территории на этапе становления древнеукраинской государственности. Обосновывается вывод о важной роли докиевских племенных объединений в этом процессе, а также исторического ландшафта и древней сети дорог в сложении новых административных единиц Киевского государства. Для выяснения деталей этих процессов применяется анализ новейших и разнообразных археологических источников.

Ключевые слова: археологические источники, племенные объединения, военно-стратегические дороги, формирование территории, Галицко- Волынское государство.

Tersky S. Military historical aspects of the forming of territory of Galychina-Volyn principality

In the article is examined the process of forming the state territory in the making of ancient state. Substantiates the conclusion of an important role to Kiev tribal entities in this process, as well as the historic landscape and ancient network of paths in the drafting of new administrative units of the Kievan state. To elucidate the details of these processes applied analysis of the latest archaeological sources.

Key words: archaeological sources, tribal associations, defensive network, strategic roads network, defensive building, forming the territory of Galychyna-Volyn state. історичний територія галицький волинський

Актуальність теми визначається тим, що галицько-волинські землі були важливою складовою частиною Київської держави. На Прикарпатті та Волині ще у племінний період формуються важливі центри, які об'єднували навколо себе значні території. Згодом, після входження галицько-волинських земель до складу Київської держави, в межах давніших племінних об'єднань формуються нові адміністративні одиниці. Відтак, питання реконструкції давнього племінного розмежування на основі аналізу розташування та хронології оборонних пунктів, особливостей їх військової інфраструктури, зокрема ролі професійної дружини, є важливим для відтворення історичного процесу формування території Галицько-Волинської держави.

Стан дослідження проблеми. Питанням відтворення давньої адміністративної належності території на Волині та Прикарпатті періоду її включення до складу Київської держави приділено чимало уваги в українській, російській та польській історичній літературі. Основною джерельною базою цих досліджень є повідомлення тогочасних літописів та хронік. Проте дотепер не складена цілісна картина цих процесів, зокрема не враховані дані найновіших археологічних досліджень.

Новизна дослідження полягає у комплексному опрацюванні писемних та археологічних джерел, а також найновіших досліджень східноєвропейських істориків з метою встановлення сучасних поглядів на реконструкцію територіальної підоснови Галицько-Волинського князівства.

Метою статті є виявлення проблем та «білих плям» у сучасних дослідженнях, присвячених історичній реконструкції процесу формування території Галицько- Волинської держави.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Період другої половини IX--X ст. був визначальним етапом у формуванні території держав лісостепової зони Східної Європи: Київської, Давньопольської та Великоморавської. Визнано, що землі Волині найшвидше потрапляють у залежність від останньої держави, інтереси якої у Східній Європі успадкувала Чеська держава X ст. [7; 15, с.155-156].

Саме в процесі формування Київської та Велико- моравської держав галицькі та волинські землі попадають у сферу їх військово-політичних інтересів, органічною частиною яких були міжконтинентальні торгівельні стосунки. На це вказує як низка археологічних знахідок (численні скарби дирхемів, речові скарби з Крилоса і Хонякова та ін.), так і поява нових видів озброєння та фортифікації. Зокрема скарби дирхемів пов'язують із пересуванням угорців [18, с.524].

Останнім часом розвинуто думку В.В. Седова [17, 549; 22, с.19], що «після розгрому Великоморавської держави багаточисленні групи слов'ян покинули обжиті дунайські землі і розселяються по Східноєвропейській рівнині». Із цим процесом пов'язується поширення ремісничих виробів дунайського типу, зокрема гончарної кераміки у східних слов'ян, а також певних типів озброєння.

Про певний культурний вплив західних слов'ян вказують археологічні пам'ятки з території Західної Волині [13, c.97-98; 16, с.230]. Цілком можливим видається поширення християнства серед населення Волині вже у IX--X ст., на що може вказувати поява тут у цей час обряду тілопокладання у підкурганних ямах [13, c.100]. Певним підтвердженням цього є опис кордонів Пражської єпископії 1086 р. (підтвердження кордонів 973 р.), в якому східними її межами названі ріки Західний Буг і Стир [1, c.151].

Археологічні матеріали з городища поблизу сіл Бабка та Вараш на р. Стир (тепер нове місто Кузнецовськ Рівенської області [10, с.3-39]) та матеріали з ряду інших пам'яток VIII--X ст. (наприклад, остроги з гачкоподібно загнутими до середини зачіпками з поселень Ріпнів і Ромош, городищ Пліснесько та Уніяс, поховань у Гусиному та Липську [30, s.70-76] є певним підтвердженням, висловленої свого часу В.М. Насоновим думки, що «...тут до того часу, коли сюди прийшло руське панування, вже існували міста з місцевим правлячим класом феодалів» [14, с.130], який згуртував і об'єднав відому територію. Подібних знахідок майже невідомо у Прикарпатті. Як виняток, можна навести екземпляри з території Буковини, що могли з'явитися внаслідок появи втікачів з Моравії.

Державотворче ядро, яке пов'язують з дулібами, знаходилося у Побужжі, пам'яткою якого вважають найдавніший укріплений центр слов'янської Волині -- Зимнівське городище в околицях княжого Володимира. Отриманий під час досліджень речовий матеріал (предмети ювелірного ремесла та озброєння) дозволив пов'язати його з гіпотезою про місцеву племінну державність на Волині. Археологи вважають, що цей укріплений центр загинув наприкінці VII ст. внаслідок ворожого нападу.

На думку більшості дослідників цієї проблеми, землі літописних дулібів у політичному відношенні перебували у сфері інтересів Великоморавської, а після розпаду останньої, Чеської держави. Хоча тут, очевидно потрібно говорити про союзницько-трибутарні відносини, а не про пряме підпорядкування [7, с.120]. На думку авторитетного дослідника В.Д. Королюка, у IX--X ст. Західна Волинь входила в контактну зону, в середині якої відбувалися історичні процеси, що включали певний синтез античності і варварства [8, с.182].

В цей час тут, як і на інших слов'янських землях виникають перші протоміські центри, які об'єднують і політично згуртовують навколо себе певну територію. З цим можна пов'язувати зміну старої племінної назви «дуліби». На думку Л. Нідерле та інших істориків, внаслідок розвитку нових політичних центрів Західної Волині -- Волиня, Лучеська та Бужська -- на політичну арену виходять племінні союзи волинян, лучан і бужан [15, с.156]. Щодо перших двох міст -- Волиня та Лучеська ця гіпотеза знаходить певне підтвердження у археологічному матеріалі. Є підстави відносити зародження цих міст, як племінних центрів до VII--IX ст. [28, с.134; 24, с.200]. Описуючи землі волинян, бужан і, можливо, лучан [5, т. 1, с.207-208] , анонімний баварський географ у 875 р. налічує на їх території десятки укріплених градів [3, с. 820]. Одночасно, внаслідок розпаду дулібського племінного союзу у IX ст., як вважає Л. Войтович [3], утворилося ще одне з племен -- червян. їх початки вчений шукає ще у VII-VIII ст.

Поштовхом для цього послужили активні державотворчі процеси на цих територіях, що супроводжувалися походами скандинавських дружин-купців, які нерідко вступали на службу не лише до київських князів, але й до місцевих можновладців [29, с.413]. Так, поховання дружинників у човні (одне з них досліджене у Галичі -- т.зв. Галичина могила), датують першою пол. X ст. [29, с.411].

Погорину (пізніше Погоринська волость -- спірної історико- територіальної області на межі Київщини та Волині) відносять до східного району розселення племінного союзу літописних волинян, в якому вони контактували з древлянами. Вдячним об'єктом маніпуляцій у цьому відношенні є загадкові «ленчани-лендз.яни-лучани» Костянтина Багрянородного. Історичність цього племені підтверджує детальний та об'єктивний аналіз писемних джерел [6, с.6-7]. Не викликає суперечок розташування племінної території лучан у басейнах рік Стир та Горинь [11, с.514; 19, с.127; 6]. У IX ст. на цій території формується укріплена мережа, до якої сьогодні, за зібраними археологічними матеріалами, впевнено можна віднести лише Жорнівське городище.

Існують різні версії утвердження влади Києва на цій території. Одні відносять поширення влади Києва над землями Волині до часу правління князів Аскольда і Діра [19, с.129] і до цього періоду відносять першу літописну згадку про заселення басейну р. Західний Буг волинянами, «що раніше звалися дулібами». Серед залежних від Києва племен Східної Європи дуліби брали участь у поході київського князя на Константинополь [13, c.6-8, 16].

Погляд, що Прикарпаття та Західна Волинь належали до Києва ще за часів великого князя Олега (882-911), який ґрунтується на літописній згадці про підлеглість йому племен, що населяли цю територію, намагались неодноразово аргументовано переглянути ще в першій пол. XX ст. (Т. Коструба). Інакше до цього ставляться сучасні дослідники [див.: 19, с.128]. Вони не сумніваються у залежності від Києва в IX ст. не лише Волині, але й Прикарпаття.

У X ст. за ці землі все ще йшла боротьба поміж Києвом та західними сусідами. Проте жодна із сторін не могла претендувати на виключне домінування в регіоні. Втрату контролю Києва над волинськими землями слід пов'язувати з відомим повстанням древлян під проводом князя Мала у 945 р., коли загинув великий київський князь Ігор. У цей період слов'янські землі на захід від р. Горинь потрапляють у залежність від Чеського королівства та його васалів віслян [7, c.119-120; 9, с.37-38; 4, c.8], котрі ще з 877 р. були завойованими Великоморавською державою. Поштовхом до повстання древлян могло бути відоме з літопису просування печенігів у район Середнього Подніпров'я після 920 р. [17, с. 175]. На думку польського історика М. Парчевського, одне з печенізьких племен, що за даними Костянтина Багрянородного (до 945 р.) безпосередньо межувало з лендзянами (лучанами), могло займати степовий коридор, який проходив із Середнього Подніпров'я через Верхнє Погориння до верхів'я р. Стир. Як відомо, цей анклав степу був остаточно освоєний великокнязівською владою лише в середині XII ст., коли запрацювало південне відгалуження шляху Київ Володимир, т.зв. «Батиєва» дорога [26, с.128]. Під час освоєння цієї території її знову заселили, на цей раз вже осілі степовики [27, с.17]. Саме безпосереднє протистояння з кочовиками (угорцями та печенігами) могло бути головною причиною появи у IX-X ст. на Південно-Східній Волині густої мережі городищ із численним дружинним населенням. Лісисто- горбистий ландшафт Крем'янецького горбогір'я, в умовах якого вони були розташовані, одночасно становив природну перешкоду просування кочовиків в сторону пізнішого Волинського Опілля.

Ймовірно, вищезгадане ослаблення контролю Києва над Погориною також сприяло активному зростанню нових укріплень. Місцева племінна верхівка поспішала зміцнити свої поселенські комплекси новими фортецями. Масив племінних городищ із заходу доходив лише до долини р. Горинь. Так, на одному з південно-східних порубіжних городищ X ст. у Хорошеві на валу знайдено значну кількість стріл, що посередньо вказують на певну військову активність із східного напрямку.

Ймовірно, ослаблення цього північно-західного відгалуження печенігів наприкінці X ст. поклало початок остаточному утвердженню влади Києва над білими хорватами та волинськими племенами. На думку більшості дослідників, згадані волинські племінні союзи були ліквідовані внаслідок походу великого київського князя Володимира Святославовича «на ляхи» у 981 р. [3].

Втім, ще в 960-ті роки за князя Святослава Ігоревича до Руської землі, можливо, вже було повернуто частину території Волині, зокрема, басейн р. Горинь. На це вказують ряд історичних та археологічних фактів [12, с.86]. У зв'язку з вищезгаданим походом 981 р. знаходиться початок процесу, що отримав у археологічній літературі назву «перенесення міст» [28, с.20-59]. Так, захопивши Червен і «ины грады», великокнязівська адміністрація засновує поблизу від них центр для наново освоєної території Побужжя, названий по імені свого князя. Зробити це було, очевидно, не важко, оскільки новозбудоване місто Володимир знаходилося на території давньої поселенської агломерації IX--X ст. Воно успадкувало від племінних центрів Зимно (VII ст.) та Волинь (VII-XV ст., тепер городище у с. Городок неподалік м. Грубешів) їх стару адміністративну функцію, викликавши цим поступовий економічний занепад та відтік жителів із ближніх адміністративних осередків докиївської доби. Аналогічні процеси перенесення міст відомі у сусідніх Польщі та Чехії [28, с.20-59].

Процес освоєння території Волині великокнязівською владою, на думку істориків, відбувався поступово протягом кінця X ст. - початку XII ст. [14, с.128, 133]. Очевидно з ним слід пов'язувати поширення трапецієвидних в плані із одним заокругленим кутом городищ відомих в археологічній літературі як укріплення «волинського типу» [21, с.51-56]. При їх будівництві використовувалися знання фортифікації запозичені у полабських слов'ян та їх сусідів [20, с.52-53]. Найзначніші з цих городищ зводились вздовж головного стратегічного і торгівельного шляху з Києва у Західну Європу: це городища Володимира, Сутейська, Пересопниці та ін. Очевидна мета їх зведення: не лише заснувати нові адміністративні центри освоюваної території і поставити під контроль найзручніший шлях на Захід, але й максимально укріпити ці міста на рівні тогочасних досягнень фортифікаційної науки у можливих агресорів -- західних слов'ян.

В процесі освоєння території Волині великокнязівською владою попередні осередки занепадали, що видно на прикладі археологічно обстежених городищ Городок-Коршів біля Лучеська, т.зв. 2-го любомльського городища, укріплень поблизу сіл Листвин, Гоща, Берестяни та ін. Час існування їх вкладається у рамки, визначені істориками як період формування міст та освоєння племінних територій центральною владою. Всі вони виникли або ж існували у X ст., а опустіли наприкінці XI -- на початку XII ст. Два з них -- коршівське та друге любомльське, які розташовані на пріоритетних дорогах, мають найближчі аналогії у західних слов'ян [21, c.58-60, 71-72]. Виникнення краще вивчених на сусідніх територіях подібних торгово-ремісничих осередків пов'язується з надзвичайно бурхливим розвитком трансєвропейських торгових зв'язків [28, с.54-55]. Всі ці осередки входили в одну економічну систему, яка не вкладалася в рамки етнічних кордонів.

В нову мережу адміністративних центрів та шляхів сполучень, які зазнавали певних змін на землях, включених в склад Київської держави не вписувалися також укріплені поселення багатьох місцевих общин. Наслідком цього був занепад цих общинних центрів, представлених переважно т. зв. „городищами-сховищами”, розташованими поблизу верхів'їв рік (Кошів, Брани, Будераж та ін.) та городищ, розташованих навпроти гирл основних приток рік Горинь, Стир, Західний Буг (Старгород-Литовеж, Дюксин). При цьому частина цих укріплених центрів була продубльована новими княжими містами (Білів на р. Стублі замінила княжа Пересопниця, Старгород - на Всеволод і т.д.). Згадані укріплення, виходячи з топографічних умов їх закладення, контролювали волоки, переправи та вододільні шляхи, що були найзручнішими дорогами за умов відсутності мостів на великих ріках Волині.

Аналіз міжнародної військово-політичної ситуації, літописних повідомлень та даних археологічних досліджень дозволяє реконструювати процес формування території майбутніх Галицького та Волинського князівств у IX-XI ст. Етапи суспільно-політичного розвитку цих територій на початковому етапі - X - першій половині XII ст. визначали пріоритетні землі, що освоювались великокнязівською владою, а на пізнішому етапі -- в другій половині XII -- першій половині XIV ст. -- напрями політичної експансії галицько-волинських князів. Згідно з даними багаторічних археологічних досліджень головні міста Галичини -- Галич, Перемишль, Теребовля та Волині -- Володимир, Лучеськ, Пересопниця виникли наприкінці X ст. на території племінних осередків білих хорватів та волинян VII--X ст. Частина з них розташовувалися на пожвавленому т.зв. «німецькому шляху» з Азії до Атлантичного побережжя, що активно функціонував після розгрому угорців у 955 р. [17, с.524]. Ця обставина сприяла швидкому утвердженню тут великокнязівської влади та економічному та політичному розвитку міст як територіальних центрів Південно- Західної Русі [23; 24, c 200; 25, с.230].

Таким чином, у кінці IX -- першій половині X ст. на Прикарпатті та Волині виникають професійні дружини. Боротьба Київської держави Рюриковичів із своїми західними сусідами за територію Волині та загроза кочівницьких нападів із півдня змушувала населення будувати як невеликі общинні укріплення, так і великі фортеці, які нерідко ставали міжплемінними центрами. Новостворені племінні структури в сукупності з географічним фактором послужили основою для формування спочатку Південно-Західної області Київської держави, а, згодом, Галицького та Волинського князівств як співтворців Галицько-Волинської держави.

Література

1. Козьма Пражский. Чешская хроника.- М., 1962. - 132 c.

2. Літопис Руський за Шатпвським списком / Перекл. Л. Махновець.- K.: Дніпро, 1989. - 591 с.

3. Войтович Л. «Черв'яни» у працях І. Крип'якевича (До питання про початки державності) / Л. Войтович // Україна: культурна спадщина національна свідомість, державність. Зб. наук. пр.- Вип. 8: Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. - Львів, 2001.- С. 818-822.

4. Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях Х-первой трети XIII вв.: монографія / О. Головко.- К., І988.- 168 с.

5. Грушевський М. Історія України-Руси / Зібр. тв. в 11 т., 12 кн. М. Грушевський. -- K.: Наук. думка, 1991-2000, (1905-33).

6. Дашкевич Я. Українські землі в часах галицько-волинської державності (кінець X -- середина XIV ст.) / Я. Дашкевич // Пам'ять століть. -- 2002. -- № 4. -- С. 3--21.

7. Исаевич Я.Д. «Грады Червенские» и Перемышльская земля в политических взаимоотношениях между восточными и западными славянами / Я.Д. Исаевич // Исторические исследования по истории славянских и балканских народов. -- М.: Наука, 1972. -- С. 119--124.

8. Королюк В.Д. Основные проблемы формирования контактной зоны в Юго-Восточной Европе / В.Д. Королюк // Проблемы социально-экономических формаций. -- М., 1975. -- С. 180--198.

9. Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX--XIII вв.: монографія / М.Ф. Котляр. -- К.: Наук. думка, 1985. -- 184 с.

10. Кухаренко Ю.В. Средневековые памятники Полесья: монографія / Ю.В. Кухаренко // САИ, Д1- 57. -- М., 1961. -- 39 с.

11. Мельник Е.Н. Дневник раскопок в земле Лучан, произведенных в 1897--1899 гг. / Е.Н. Мельник // Труды XI Археологического съезда в Киеве. -- Т. I. -- М., 1901. -- C. 514--576.

12. Моця А.П. Княжеские тамга Святослава Игоревича как источник изучения истории древнерусских городов / А.П. Моця, А.К. Сыромятников // Древнерусский город. Мат. Всесоюзной археол. конф. посв. 1500- летию Києва. -- К.: Наук. думка, 1984. -- C. 84--87.

13. МоцяА.П. Погребальные памятники Южнорусских земель Х-ХІІІ вв.: монографія / О.П. Моця. -- К.: Наук. думка, 1990.-- 190 с.

14. Насонов А.Н. «Русская земля» и образование территории древнерусского государства (историко-географические исследования): монографія / А.Н. Насонов. -- М.: Изд-во АН СРСР, 1951. -- 256 с.

15. Нидерле Л. Славянские древности / Л. Нидерле. -- М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1956. -- 450 с.

16. Орлов Р.С. Школы художественной метало- обработки «Русской земли» и племенные украшения (о социальной характеристике древнерусского ремесла) / Р.С. Орлов // Исследование социально-исторических проблем в археологи. -- К., 1988. -- С. 229--235.

17. Орлов Р.С. Про час появи печенігів на території України / Р.С. Орлов // Етнокультурні процеси в Південно-Східній Європі в І тис. н.е. -- Київ-Львів, 1999. - С. 216-225.

18. Петрухин В.Я. Трансконтинентальные связи Древней Руси и поход Святослава на хазар /

B. Я. Петрухин // Археологія і давня історія України. Вип. 1. Проблеми давньоруської та середньовічної археології. -- К.: Ін-тут археології НАН України, 2010. -- C. 522--526.

19. Плахонін А.Г. Східна Волинь у зовнішній політиці Давньоруської держави (X -- перша половина XI ст.) / А.Г. Плахонін // Укр. істор. журнал. -- 2000. -- № 4. -- С. 127--143.

20. Раппопорт П.А. Планировка западнорусских городищ Х-ХІ вв. / П.А. Раппопорт // Тез. докл. советской делегации на І Международном конгрессе славянской археологии в Варшаве (сентябрь 1965 г.). -- Москва, 1965. -- С. 52--53.

21. Раппопорт П.А. Военное зодчество западнорусских земель X-XIV вв.: монография / П.А. Раппопорт // МИА. -- № 140.-- Л.: Наука, 1967. -- 241 с.

22. Седов В.В. Древнерусская народность и предпосылки ее дифференциации / В.В. Седов // Укр. істор. журнал. -- 2001. -- № 3. -- С. 18--21.

23. Терський С.В. Пересопниця. Краєзнавчий нарис: монографія / С.В. Терський. -- Рівне: Азалія, 2003. -- 160 с., іл.

24. Терський С.В. Лучеськ X--XV ст.: монографія /

C. В. Терський. -- Львів: Вид-во НУ «Львівська політехніка», 2006. -- 252 с., іл.

25. Терський С.В. Княже місто Володимир: монографія / С.В. Терський. -- Львів: Вид-во НУ «Львівська політехніка», 2010. -- 320 с., іл.

26. Терський С.В. «Батиєва» дорога у XII--XIV ст.: історико-географічний коментар / С.В. Терський // Слов'янський вісник. Зб. наук. пр. -- Рівне, 2011. -- № 11. Серія «Історичні та політичні науки». -- С. 126--131.

27. Терський С.В. Східний кордон Волинського

князівства у XII-XIII ст. (за даними археологічних досліджень) // Вісник НУ «Львівська політехніка». -- № 724: Держава та армія. -- 2012. -- С. 16--24.

28. Толочко П.П. Древнерусский феодальный город: монографія / П.П. Толочко. -- К.: Наук. думка, 1989. -- 256 с.

29. Фетисов А.А. «Дружинная культура» Древней Руси / А.А. Фетисов // Древнейшие государства Восточной Европы. 2010 год. Предпосылки и пути образования Древнерусского государства. -- М., 2012. - С. 406-436.

Размещено на Allbest.ru