"Це прояви ідеологічної боротьби, а ми інколи недооцінюємо їх": архівні матеріали до справи професора Олександра Карпенка (1968-1973)

Після апробації лекції Карпенка можна було б допустити його до читання курсу, але Сливка організував таке читання лекцій, що сам за 20 днів прорецензував цикл лекцій. Партбюро винесло йому догану, а він оскаржив це рішення партбюро історичного факультету.

Я вважаю, що поведінку тов. Сливки, як зав. кафедри, теж треба обговорити.

ДАЛО, ф. 92, оп. 1, спр. 916, арк. 41-44.

№ 7. Протокол № 8 засідання партбюро історичного факультету від 19. ХІ. 1970 р.

Присутні: Іваненко Л. А., Ратич М. О., Бєлякевич І. І., Бейліс І. І., Челак П. П., Більченко М. Г, Глічов І. О.

Відсутні: Кур'янович Ю. А., Гордієнко В. Я.

Порядок денний:

Персональна справа доцента кафедри історії СРСР Карпенка О. Ю.

СЛУХАЛИ: т. Іваненко Л. А. повідомила, що тов. Карпенко О. Ю. викликався на засідання партбюро 19. ХІ. 1970 р., але не з'явився, незважаючи на неодноразові виклики. Пояснення з цього приводу дасть комуніст Глічов І. О.

Глічов І. О.: 17. ХІ. 1970 р. ми з комуністом Шафраном В. А. відвідали квартиру т. Карпенка О. Ю., щоб вручити повідомлення про виклик на засідання партбюро. Двері нам відкрила дружина Карпенка О. Ю., яка нас в квартиру не впустила і заявила, що її чоловіка вдома немає, що письмове повідомлення не прийме, щоб більше ми не приходили, а всі справи, зв'язані з її чоловіком, вирішували в університеті, куди він, очевидно, з'явиться в четвер або в п'ятницю.

Іваненко Л. А.: Поскільки тов. Карпенко О. Ю. не з'явився, то вношу пропозицію заслухати голову комісії т. Бєлякевича І. І., який зачитає довідку по персональній справі т. Карпенка О. Ю.

Бєлякевич І. І.: зачитує довідку /довідка додається/ [у справі відсутня]

Ратич М. О.: Прошу поставити членів партбюро до відома, скільки разів т. Карпенко О. Ю. не з'явився на засідання партбюро?

Іваненко Л. А.: Повідомляю, що тов. Карпенко О. Ю. не з'явився на засідання партбюро 3. ХІ. і 7. ХІ. 1970 р. 23. Х. 1970 р. за викликом він з'явився, але відмовився від розмови з членами партбюро, заявивши, що ні сьогодні, ні найближчим часом цим питанням займатись не буде. Після цього, т. Карпенко без дозволу залишив приміщення партбюро /в той же день т. Карпенко був присутній на засіданні кафедри історії СРСР/. 17. ХІ. 70 р. т. Карпенко О. Ю. не з'явився на засідання партбюро, хоча йому було залишено записку. На 19. ХІ. т. Карпенко О. Ю. знову був викликаний на засідання партбюро, але не з'явився без поважної [з невідомої - закреслено] причини. Все вищезазначене свідчить про те, що т. Карпенко відхиляється від розгляду своєї персональної справи на засіданні партбюро. До речі, цієї ж тактики він ж дотримувався і в 1968 р., коли розглядалися питання про ідеологічні збочення О. Ю. Карпенка у викладацькій роботі. Так, 6. VI. 1968 р. т. Карпенка було викликано на засідання партбюро для розгляду його справи, але він не з'явився, повідомивши, що хворий. З цього видно, що тов. Карпенко О. Ю. ігнорує організаційній принципи Статуту КПРС, що виражається в зневажливому ставленні до партбюро і вищестоячих організацій.

По цьому питанню ВИСТУПИЛИ: тт. Бейліс О. С. Бейліс Олександр Самійлович (1918-2000) - історик, упродовж 1946-1979 рр. - завідувач кафедри історії нового часу (нової та новітньої історії)., Ратич М. О., Глічов І. О., Бєлякевич І. І., Іваненко Л. А., Більченко М. Г., які зазначили, що тов. Карпенко О. Ю. своєю поведінкою значно посилив свою провину перед партією і фактично поставив себе поза лавами партії. Однак, в зв'язку з відсутністю т. Карпенка О. Ю. партбюро немає можливості розглянути справу по суті.

УХВАЛИЛИ: У зв'язку з тим, що тов. Карпенко О. Ю. ігнорує партбюро і тим самим порушує грубо статутні положення КПРС і своєю поведінкою фактично поставив себе поза лавами партії, партбюро ставить до відома партком ЛДУ про те, що партбюро немає можливості розглянути персональну справу Карпенка О. Ю.

ДАЛО, ф. 92, оп. 1, спр. 916, арк. 22-24.

№ 8. Рапорт

Ректору Львівського ордена Леніна держуніверситету ім. Івана Франка

Професору М. Г. Максимовичу

Повідомляю, що з 13 по 19 листопада включно доцент кафедри історії СРСР Карпенко О. Ю. з невідомих причин на роботу не з'являвся.

Декан історичного факультету доц. П. П. Челак

20 листопада 1970 р.

Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. 119, оп. 2о/с, спр. 1675, арк. 39.

№ 9. Пояснювальна записка

Декану історичного факультету доц. Челаку П. П.

Сьогодні, 19 листопада 1970 р., о 18 год., за Вашим розпорядженням я була на квартирі О. Ю. Карпенка, щоб доручити йому повідомлення про виклик до ректора на 20. ХІ.

Дружина О. Ю. Карпенка відповіла мені, що О. Ю. Карпенко поїхав на лікування і, якщо сьогодні приїде, вона повідомить його. Письмового повідомлення не взяла, бо, як сказала, це зобов'яже її повідомити О. Ю. Карпенка, а вона, можливо, не зможе цього зробити.

Лаборант підпис

Ключковська І. І.

19. ХІ. 1970

Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. 119, оп. 2о/с, спр. 1675, арк. 40.

№ 10. Повідомлення О. Ю. Карпенку

Доц. Карпенку О. Ю. Львів, Глібова, буд. 15, кв. 11 Ректор ун-ту вимагає явитись 23. 11. 70 р. о 9.00 в головний корпус ун-ту, кімната № 212 і особисто пояснити Вашу відсутність на роботі.

Начальник відділу кадрів Львівського держуніверситету В. Татьянченко

21. 11. 70 14.20

Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. 119, оп. 2о/с, спр. 1675, арк. 42.

№ 11. Протокол розмови ректора університету професора Максимовича М. Г. з доцентом кафедри історії СРСР Карпенком О. Ю. 23 листопада 1970 р. (9 год. 20 хв.)

Головний корпус університету, кім. 212

Присутні: секретар парткому університету, доц. Яртись А. В.

декан історичного факультету доц. Челак П. П. начальник відділу кадрів Татьянченко В. С. Ректор: Чому Ви запізнилися, я викликав Вас на 9 годин. Робочий день починається з 9 години.

Карпенко: Я прибув. У мене болять ноги.

Ректор: Чому Ви не з 'являєтесь на роботу із 13. 11. по 21. 11. 70 р.?

Карпенко: Я хворію.

Ректор: Чому Ви не повідомили декана і завкафедрою історії СРСР про свою хворобу. Карпенко: Я хворію, доповідну про хворобу 21. 11. подав на Ваше ім'я.

Ректор: Чому декан факультету і завкафедрою і відділ кадрів не знають, де Ви есть і чим Ви займаєтесь.

Карпенко: Декана факультету і зав. кафедри я не ставив до відому, я хворію, якщо треба бюлетень, я принесу.

Ректор: Чому не знає ваша сім'я, де Ви есть?

Карпенко: Не знаю.

Яртись: Чому Ви ні жодного разу не з'явились на партбюро факультету.

Карпенко: Мене ні жодного разу на партбюро не викликали.

Ректор: Чому Ви не буваєте на роботі [нерозбірливо]

Карпенко: Я працюю дома. Бюлетеня немає.

Ректор: Викладачі вищої школи повинні бути на роботі не менше 6 год. на день. Карпенко: [промовчав].

Ректор: Згідно рішення Ради історичного факультету я звільняю Вас з роботи і вирахуємо [нерозбірливо] з зарплати за дні прогулу з 13. 11. по 21. 11. 70 р.

У Вас ще есть, що нам сказати?

Карпенко: У мене немає нічого сказати. Ви звільняєте мене з роботи, я піду.

Ректор: Ідіть.

Записав підпис /Татьянченко/

Присутні підпис /Яртись/

підпис /Челак/

23. 11. 70 р.

Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. 119, оп. 2о/с, спр. 1675, арк. 44-45.

№ 12. Виписка з Наказу № 583 ректора Львівського державного університету ім. І. Франка від 24 листопада 1970 р.

Карпенка Олександра Юхимовича - звільнити з 23 листопада 1970 р. з посади доцента кафедри історії СРСР за пунктом “В” ст. 47 Кодексу законів про працю УРСР, як такого, що не відповідає посаді, яку він займає.

Підстава: рішення Ради історичного факультету від 12. ХІ. 70 р.

Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. 119, оп. 2о/с, спр. 1675, арк. 46.

№ 13

Характеристика на колишнього доцента кафедри історії СРСР Львівського державного університету ім. І. Франка доктора історичних наук КАРПЕНКА ОЛЕКСАНДРА ЮХИМОВИЧА 1921 року народження, Українця, члена КПРС з травня 1945 року, з селян

КАРПЕНКО Олександр Юхимович працював на посаді доцента кафедри історії СРСР історичного факультету з жовтня 1960 р. до листопада 1970 р. Тов. Карпенко О. Ю. читав загальний курс історії СРСР (1917-1936 рр.), проводив спецсемінари, виконував інші види роботи в обсязі педагогічного навантаження. Він опублікував ряд статей і монографію “Імперіалістична інтервенція на Україні (1918-1920 рр.)”, захистив у 1966 році дисертацію на вчений ступінь доктора історичних наук.

Тов. Карпенко О. Ю. брав участь у громадському житті університету, деякий час керував університетським клубом революційних традицій, виступав з лекціями на суспільно-політичні теми, виконував другі доручення.

У навчальній, науковій та ідейно-виховній роботі тов. Карпенко О. Ю. допускав серйозні ідейно-політичні зриви і перекручення, за що партійний комітет університету в травні 1968 р. оголосив йому сувору догану з занесенням до облікової картки. Згідно з розпорядженням ректора він був усунений від читання лекційного курсу. Рада історичного факультету, розглянувши питання про навчальну та ідейно-виховну роботу тов. Карпенка О. Ю. за 1968-1970 рр., визнала неможливим надалі використовувати його на викладацькій роботі.

На підставі цього рішення наказом ректора університету від 23 листопада 1970 р. тов. Карпенко О. Ю. був звільнений з роботи.

Характеристика видана для пред'явлення у Львівський музей етнографії та художнього промислу.

[У проекті цієї ж характеристики у справі О. Ю. Карпенка закреслене наступне речення: За порушення статутних вимог тов. Карпенко О. Ю. в даний час притягується до партійної відповідальності] Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. 119, оп. 2о/с, спр. 1675, арк. 49..

печатка

Ректор підпис

М. Максимович

Секретар парткому підпис

А. Яртись

Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. 119, оп. 2о/с, спр. 1675, арк. 48.

№ 14. Уривок з виступу на загальноуніверситетських партійних зборах Львівського університету доц. П. П. Челака, 12 травня 1973 р.

[...] На кадровій політиці ректорату і парткому за останні роки я і хочу коротко зупинитися і проілюструвати ці положення фактами, які мали місце на історичному факультеті (мова про відрахування низки студентів 1973 р. через звинувачення в “антирадянській, націоналістичній діяльності"- Г. С., Р. С.). До речі, ці факти не нові, про них знає вся партійна організація університету, про них вже сьогодні сказано в доповіді парткому, але сьогодні в світлі останніх подій вони звучать і сприймаються інакше і примусили серйозно задуматись над ними, навіть тих товаришів, які легко відмахувались від них.

Я маю на увазі справу з Карпенком О. Ю. Відомо, що О. Ю. Карпенко, який ще в 1957 році мав справи з парторганами за свої ідейні збочення, в 1968 році, працюючи на історичному факультеті, з антипартійних позицій прочитав кілька лекцій з курсу історії СРСР. Деканат з допомогою студентів викрив цей вчинок Карпенка.

Я, як тодішній декан, доповів ректору і секретарю парткому про ідеологічні зриви Карпенка. Микола Григорович тоді ж обуренням дав належну оцінку вчинку Карпенка, заявивши, що це є справжня ідеологічна диверсія. Це, Микола Григорович, робить вам честь. Коли на парткомі в червні 1968 році розглядалося питання про ідейно-теоретичний рівень викладання на кафедрі історії СРСР /тодішній секретар парткому тов. Цьох Й. Т чомусь не виділив окремо питання про Карпенка, а розглядалась робота всієї кафедри/, партком обмежився накладанням партійного стягнення на Карпенка, зобов'язав його зробити курс лекцій, а ректора зобов'язав відсторонити Карпенка на рік від читання лекційного курсу.

У 1968 році на посаду завідуючого кафедрою історії УРСР було прийнято тов. Кравця М. М. Кравець Микола Миколайович (1928-2011) - історик, у 1968-1972 рр. - завідувач кафедри історії УРСР., а в 1969 році на посаду завідуючого кафедрою історії СРСР - Сливку Ю. Ю. Обох прийнято на ці посади без відома партбюро і деканату факультету. Ні Кравець, ні Сливка не відповідали вимогам, які пред'являлися до завідуючих кафедрами. Зате Кравець з Карпенком своєю роботою нанесли серйозну шкоду не тільки історичному факультету, а й університету. Складається враження, що ректорат і партком в підборі завідуючих кафедрами на історичному факультеті керувались тільки віковим цензом і не цікавились політичними якостями кандидатур. Справа з Карпенком затягнулась до 1970 року. І тільки в листопаді 1970 року ми змогли на Раді факультету /на цій Раді був присутній інструктор ЦК КП України/ прийняти рішення, яке відповідало рішенням кафедри історії СРСР і партійних зборів історичного факультету, прийнятих у травні- червні 1968 року, про звільнення Карпенка з посади викладача, як такого, що своєю роботою наносив велику шкоду вихованню студентів і не відповідає посаді, яку він займає.

Виникає питання: як могло статися, що Карпенко після вчинку, який розцінений як політична диверсія, ще більше двох років затримувався на факультеті? На це питання я відповіді дати не можу. Скажу тільки, що партійна організація і деканат, весь колектив історичного факультету робили все, щоб позбутися Карпенка, однак були сили, які протидіяли цьому. В цьому винуваті партком і ректорат.

Продовжував працювати на факультеті і Кравець М. М., який шкодив у роботі факультету не менш, ніж Карпенко. І тут слід сказати, що деканат і партійне бюро факультету не повели рішучої боротьби з роботою Кравця, яка шкодила вихованню студентів, і проти тих, хто його покривав.

В той же час Кравець явно користувався покровительством ректорату і парткому університету, про що свідчить його вибуття з нашого університету. На факультеті нічого не знали про його перехід в Чернівецький університет до 18 серпня 1972 року. Без відома деканату і партбюро йому на конкурс була видана характеристика. Думаю, що Чернівецькому університету зроблено невелику послугу.

Таким чином, внаслідок неправильної кадрової політики, яку довгий час проводили партком і ректорат щодо історичного факультету, на факультеті працювали такі викладачі, які своєю практичною роботою наносили серйозну шкоду у вихованні студентів. Їх робота безумовно мала вплив на студентів і була однією з причин виникнення націоналістичної групи серед студентів. Тут треба в першу чергу говорити, хто проводив ідейно-виховну роботу, а потім про її наслідки. Сьогодні такій кадровій політиці очевидно буде покладено край. Це під силу зробити нашій університетській парторганізації.

Я хочу підкреслити, що на історичному факультеті велась гостра принципова боротьба проти шкідливої роботи Карпенка і в певній мірі проти Кравця. Однак треба було доводити справу до кінця.

В заключения хочу звернутися до Миколи Григоровича. Микола Григорович, зробіть належні висновки з вашої неправильної кадрової політики щодо історичного факультету, неправильної в своїй основі, бо вона принесла шкоду не тільки факультету, але й університету.

Партійні збори університету повинні присікти волюнтаризм у вирішенні центрального питання - питання про кадри, від кого б цей волюнтаризм не виходив.

Звертаючись до вас, Тетя[на] Яремівна Старченко Тамара Яремівна (1926-2010) - філософ, у 1966-1985 рр. - доцент кафедри філософії., я хочу сказати: добре те, що ви хоч сьогодні сказали і визнали помилки в кадровій політиці парткому, хоч під натиском бюро обкому партії. Сьогодні ми з вами маємо спільну мову про Карпенка, Сливку, Кравця. Причому, ви стали говорити про них такою мовою, якою партійна організація історичного факультету говорила ще в 1968 році. Півроку ви займали в цьому питанні протилежну позицію. В той же час погано, що ви, Тетяна Яремівна, не прислуховуєтесь до критики знизу Якщо б ви це робили, про Карпенка інакше справа вирішувалась б вже в 1968 році. Про Кравця і Сливку ми сьогодні говорили б інакше, ніж зараз.

Про себе скажу: мені вистачить того, що є, а ще приписувати, Тетяна Яремівна, мені, що я не усвідомив, ображений, спростовую і т. д., мабуть по меншій мірі не серйозно.

Я все розумію і усвідомив, не менше, запевняю, більше ніж будь-хто. І прошу вас не приписуйте мені того, чого немає. Зараз суть не в самобичуванні. Ні самобичування, ні метал в голосі не замінять принциповості, тим більше нашої з вами конструктивної роботи. Тому нам потрібно зараз дійсно повернути роботу з кадрами на 180°. В цьому запорука нашого успіху. В цьому питанні буде полягати вся моя наступна робота. В цьому суть моєї роботи.

ДАЛО, ф. 92, оп. 1, спр. 993 (Стенограма загальноуніверситетських партійних зборів, 12 травня 1973 р.), арк. 25-29.

№ 15. Уривок з виступу на загальноуніверситетських партійних зборах Львівського університету 12 травня 1973 р. проф. Р. М. Бродського Бродський Роман Михайлович (1907-1992) - історик, упродовж 1945-1992 рр. - доцент кафедри історії нового часу (нової та новітньої історії).

Недавние печальные события в университете, в частности на историческом факультете, свидетельствует о серьезном недостатке в нашей идейно-политической работе. Мы - коммунисты исторического факультета сознаем, что не смогли своевременно обнаружить националистические взгляды, возникшие у некоторых наших студентов и не смогли преодолеть их своим влиянием [...]. Здесь выступал ректор, но выступал он несамокритично. Он рассказал о наложенном на него коллегией министерства взыскании, однако умолчал о своих неправильных действиях, ограничившись общими фразами и предписаниями деканам и заведующим кафедрами. А вы, тов. Максимович, были обязаны сказать, кто подбирал на факультет националистов, кто именно создавал для них оранжерейные условия, кто им потворствовал, ограждал от критики, всячески поддерживал и выдвигал. Ведь это были вы лично! Вот о чем следовало вам говорить на собрании.

С 1960 года на историческом факультете подвизался Карпенко, пришедший к нам после его изгнания за проявление национализма из Института общественных наук. Нет, в том, что он попал в университет вы не виноваты, он пришел раньше вас, не вы его принимали. Но вы не могли не узнать его политической физиономии, о которой с таким восторгом в 1964 году писал в Мюнхене один из последышей Бандеры некто Ярослав Пеленский. О его статье, восхвалявшей националистические взгляды Карпенко, в 1966 году было сказано в вашем присутствии на университетском партийном собрании.

Вы не искали контакта с коллективом историков, но пошли на то, что приблизили к себе Карпенко, оказали ему особое доверие, пользовались его информацией. И даже, когда в 1968 году выяснилось, что Карпенко протаскивает в лекциях антисоветские высказывания и клевещет на политику партии, когда кафедра истории СССР и партийная организация факультета признали невозможным его дальнейшее пребывание на преподавательской работе, а партком постановил, что он заслуживает исключение из партии, хотя почему-то ограничился строгим выговором, ведь вы же не уволили Карпенко, лишь отстранив этого доктора исторических наук от чтения лекций и предоставили ему, подобно начинающему ассистенту, год для написания курса с сохранением заработной платы. Эта трогательная забота ректора позволила Карпенко год отдыхать и развлекаться, не написав ни единой строчки, и 3 840 рублей народных денег оказались, благодаря вам, выброшенными на ветер. Так вы боролись с национализмом? В этом заключалась ваша партийная принципиальность?

В августе 1969 года, вопреки тому распоряжение осталось невыполненным, ректор дал указание допустить Карпенко к чтению курса в новом учебном году, предложив ему постепенно представлять на обсуждение кафедры тексты лекций. Но Карпенко, сознавая свою полную безнаказанность при дружеском отношении ректора, опять ничего не стал писать и продолжал пользоваться старыми заметками на клочках бумаги, совершенно не поддававшимся контролю. Партбюро факультета потребовало от него представить хотя бы часть текстов, но он игнорировал и эти требования. И лишь когда Ученый Совет факультета принял решение о его служебном несоответствии, ректор наконец был вынужден его уволить.

Вот кого вы поддерживали, товарищ Максимович. Вы содействовали ему в защите докторской диссертации, в нарушение порядка позволив ему обойти кафедру, на которой он проработал до защиты шесть лет и был обязан получить ее рекомендацию. Вы дали ему положительную характеристику и рекомендательное письмо в Харьковский университет, Вы представили ему служебную командировку в Киев, под прикрытием которой он поехал на защиту в Харьков, о чем вы знали в отличие от факультета, понятия не имевшего, где и когда защищает диссертацию Карпенко, тщательно скрывший это от партийной организации, но не от вас. Вы, товарищ Максимович, не захотели считаться с тем, что ноль, возведенный в степень, даже ученую, остается нулем.

Обратимся теперь к другому примеру. В 1969 году на должность заведующего кафедрой истории СССР был внезапно проведен Сливка, до этого ни одного дня не работавший в вузе и не прочитавший ни единой учебной лекции. Для факультета это было подобно грому с безоблачного неба. Хотя на кафедре были коммунисты, в отличие от Сливки, имевшие многолетний опыт работы, их кандидатуры ректора не удовлетворяли, по-видимому, из-за непримиримой критики в адрес Карпенко.

Как и следовало ожидать, Сливка, бывший с Карпенко в приятельских отношениях и попавший на роль зав. кафедрой, видимо, не без его рекомендации, тотчас блокировался с ним, попытался взять его под защиту, обманул партбюро и декана заявлением, будто Карпенко написал курс лекций и даже представил положительную рецензию на 23 несуществующих текста. На заседании Ученого Совета, разбиравшего вопрос о Карпенко, Сливка также его выгораживал, а после увольнения Карпенко немедленно и сам подал заявление об уходе из университета.

Полной неожиданностью для руководства и коллектива ф-та явилось назначение на должность зав. кафедрой истории Украины Кравца. В 1968 г. без ведома декана и партбюро он внезапно был проведен на эту должность. Кравец тотчас объединился со Сливкой и Карпенко и развернул активную деятельность. Полностью устранившись от участия в критике Карпенко, он дал весьма положительный отзыв о пропитанной духом национализма работе Злупко Злупко Степан Миколайович (1931-2006) - економіст, у 1965-1972 рр. - доцент кафедри політичної економії., стал поднимать на щит националистов Левинского и Даниловича, отвлек внимание студентов от социалистической Украины к запорожскому казачеству. Коммунисты ф-та выразили ему недоверие: на отчетно-выборном собрании в 1970 г. более половины присутствовавших проголосовало против избрания его в состав партбюро. За 28 лет работы в университете, я еще не слышал о таком провале кого-либо из научных работников. Посчитался с этим отчетливо выраженным мнением парторганизации ректор? Ничуть.

Вскоре, в марте 1971 г., бюро обкома партии отметило в своем решении идейные ошибки Кравца. Однако и это не изменило отношение к нему со стороны ректора, упорно продолжавшего на него ориентироваться. Полной неожиданностью после этого явилось внезапное назначение Кравца председателем Ученого Совета по защите докторских и кандидатских диссертаций. Об этом не только не были заблаговременно поставлены в известность декан и партбюро, но даже профессор Похилевич Похилевич Дмитро Леонідович (1897-1974) - історик, упродовж 1953-1973 рр. - професор, завідувач кафедри історії південних і західних слов'ян., всеми уважаемый ученый, долгие годы достойно возглавлявший Совет. Он случайно узнал о своем отстранении буквально накануне очередного заседания Совета.

Вслед за тем на Кравца посыпались ответственные назначения. Он, опять-таки без ведома факультета, становится председателем комиссии по приему экзаменов кандидатского минимума, главным редактором исторического вестника, руководителем исторической секции комиссии по контролю за идейно-политическим уровнем публикуемых в нашем издательстве работ. Нельзя не вспомнить и того факта, что в 1970 г., когда деканат и партбюро факультета наметили кандидатуры для участия во всемирном конгрессе историков в Москве, ректор единолично заменил их все тем же Кравцом, который, впрочем тоже на конгресс не попал, так как его кандидатуру отвели в Киеве.

Через голову факультета и вопреки мнению о Кравце деканата и партбюро ректор и товарищ Старченко в глубокой тайне выдали Кравцу положительную характеристику, позволив ему своевременно уйти от ответственности в университете и стать заведующим кафедрой истории СССР в Черновицком университете. Подождем, что скажут о нем там.

Кравец был создателем и идейным руководителем студенческого кружка в составе 60 человек, среди которых, явно не без его влияния возникла националистическая группировка. Вы, товарищ Максимович, протежировали и этому человеку, всячески его выдвигали. Это было серьезной ошибкой, и вам следовало бы ее здесь открыто и честно признать, а не увиливать от ответственности с помощью общих рассуждений.

Если бы карпенки и кравцы не пользовались поддержкой и благосклонностью ректора, они были бы вынуждены считаться с деканом и партбюро факультета. В этом случае они не смогли бы в такой мере повлиять на политически незрелых молодых людей, а контроль за их деятельностью был бы куда более решительным и эффективным.

Печальный опыт вновь подтверждает, что руководить университетом из ректорского кабинета без связи с факультетами нельзя.

Нельзя увлекаться администрированием, игнорируя первичные партийные организации и мнения факультетских коллективов. Ни ректор, ни секретарь парткома сами не могут досконально изучить и знать всех членов нашего большого университетского коллектива, все нужды и запросы факультетов. Им следовало помнить, что на XXIV съезде партии товарищ Брежнев Л. И. говорил: “Бывает и так, что тот или иной руководящий работник вдруг возомнит, что ему открыты все секреты жизни, что он все знает. И вот он начинает давать указания по всем вопросам, всеми командовать вместо того, чтобы умело использовать опыт и знания других”.

Если бы университетское руководство считалось с указанием товарища Брежнева и им руководствовалось, то карпенки и кравцы не находились бы в привилегированном положении, их вредная деятельность была бы гораздо быстрее пресечена, они не смогли бы причинить столь большой ущерб воспитательной работе и авторитету университета.

Обо всем этом в отсутствие ректора, но при товарище Старченко, я говорил на факультетском партийном собрании 23 апреля, о чем в присутствии всего собрания и секретаря Ленинского райкома партии просил ее передать ректору Узнав, что будет сегодня университетское собрание, я просил партком включить меня в список выступающих, который готовили заранее. О моем выступлении и желании вновь выступать ректор знал и результат немедленно последовал. Накануне собрания ректор меня вызвал и на протяжении почти часа подверг инквизиции, в самой для меня оскорбительной форме, шантажистски пытался запугать меня и тем заставить, очевидно, отказаться от выступления. О существе дела я подал сегодня утром заявление секретарю обкома партии товарищу Пирожаку, оно будет разобрано, но ректорский прием отчетливо говорит, к каким мерам прибегает руководитель университета, чтобы заткнуть рот его критикам. Однако, как видите, успеха достичь он не сумел.

Товарищи, ошибки и недостатки университетского руководства не заслоняют для нас - коммунистов исторического факультета, наши собственные промахи и упущения. Перед нами стоят задачи коренного улучшения идейно-воспитательной работы, решительного развертывания бескомпромиссной критики и самокритики, глубокого изучения интересов и чаяний наших студентов, дальнейшего совершенствования всей учебной и научной работы.

Мы эти задачи понимаем и на их решение направим свои усилия. (вважаємо за доцільне подати репліку секретаря парткому університету Т. Я. Старченко - Г. С., Р. С.).

Старченко Т Я. Товариші комуністи! [...] Я вважаю, що коли ви, Роман Михайлович, виступаєте на партійних зборах треба критикувати ректора, секретаря парторганізації, в доповіді ця критика була. Якщо ви мали щось добавити - треба було, а розраховувати при допомозі емоцій це робити, то це не достойно професора робити такі зв'язки. Треба по-діловому, спокійно і по-суті критикувати. Я повинна дати критичні зауваження Роману Михайловичу. Я думаю, що і на партійних зборах історичного факультету і університету вам треба було сказати і про себе самого. До вас претензії абсолютно правильні. І партійна організація ваша до вас має претензії, що ви, ведучи велику роботу республіканського масштабу, не приймаєте безпосередньої участі в ідейно-виховній роботі студентів історичного факультету. І коли ви ставите питання, що сталось на факультеті, треба дати відповідь по кожному комуністу, який працює на факультеті. Можна кожний акт поставити в такий зв'язок, що він буде виглядати чудовищно.

Хочу зачитати вам записку, яка була отримана на початку зборів. “На каком основании фотография Бродского висит на Доске почета. Общественной работой среди студентов он не занимается. Ни единой лекции для студентов он не прочитал. Группа коммунистов”.

Ми при цьому мотивувались тим, що Р. М. Бродський веде велику громадську роботу по лекційні пропаганді, по критиці сіонізму як в місті, так і в області. Якщо є зауваження до іншої роботи, Роман Михайлович їх самокритично сприйме і виправить недоліки, які є в інших видах по громадсько-політичній роботі.

Ми розуміємо завдання, які стоять перед нами і докладемо зусиль, щоб їх виправити /Оплески/.

ДАЛО, ф. 92, оп. 1, спр. 993, арк. 51, 53-60, 106-107.

Размещено на Allbest.ru