Главная Коллекция "Revolution" История и исторические личности Історичні дослідження в інтелектуальних та політичних контекстах підавстрійської Галичини

Історичні дослідження в інтелектуальних та політичних контекстах підавстрійської Галичини

Узагальнення тематики, філософсько-методологічних основ, стильових особливостей та інституційний форм історієписання в підавстрійській Галичині у зв’язку з тогочасними інтелектуальними настроями та політичними обставинами. Львівське середовище істориків.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 08.02.2019
Размер файла 91,1 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Дев'ятнадцяте століття минуло під знаком усвідомлення ролі історичного наративу як новітнього способу організації не тільки культурного, а й соціального та політичного просторів. Загальна секуляризація суспільства відкривала перед істориками ХІХ ст. необмежені обшири для боротьби за уми й погляди людей. Історія давала змогу людині усвідомити свою вартісність у часі та просторі - як частину соціуму з глибоким минулим і як окрему особистість. Так чи так людина ставала дійовою особою історії, здатною перетворювати світ. Усі історичні праці, які з'явилися в підавстрійській Галичині та стосувалися нерідко доволі вузьких реґіональних тем, у той чи інший спосіб були спрямовані на перетворення - зміну існуючого стану.

В інституційному плані осередками історієписання в підавстрійській Галичині були не тільки університети (у Кракові та Львові), а й - навіть більшою мірою - культурно-освітні та наукові товариства (польське Історичне товариство у Львові, українське Наукове товариство імені Шевченка), що свідчить про перетворення історії в чинник формування суспільних настроїв, і далі - у засіб творення новочасного суспільства, побудованого як національна спільнота. Історіографічні ініціативи виникали в середовищах, які керувалися ширшими, аніж то було прийнято в тодішніх університетах, задумами стосовно майбутнього суспільного устрою. Часто це були навіть приватні ініціативи, тільки умовно пов'язані з певними інституціями.

Галицькі практики новочасного історієписання були пов'язані насамперед з польським і українським національними проектами, і тільки в другу чергу вони співвідносилися з пізнавальними запитами і стилями мислення - просвітницьким, романтичним чи позитивістським. Історики виступали як націєтворці, нерідко перетинаючи межу між писанням і творенням історії; вони постачали історичний матеріал і водночас брали безпосередню участь у національних рухах. До початку ХХ ст. галицькі історики створили такі історіографічні моделі, в яких жодної іншої, окрім власної для історика, національної спільноти не існувало. У певному сенсі, саме практики історієписання підготували українсько-польський конфлікт, який у ХХ ст. неодноразово набирав драматичних і трагічних форм.

Українські історичні тексти були спрямовані на відмежування від поляків, обґрунтування самобутності місцевої руської спільноти та утвердження уявлень про спільність галицьких русинів із - залежно від національно-політичних орієнтацій авторів - всеруським чи малоруським/українським просторами. Польські історичні наративи осмислювали, головним чином, причини розпаду Речі Посполитої, поступово прищеплюючи місцевій спільноті концепцію “органічної праці”, та накопичували фактичний матеріал для побудови концепту нової Великої Польщі. У межах кожної з національних історіографічних практик існували відмінності, пов'язані, у польському випадку, з різним трактуванням причин занепаду Речі Посполитої та способів її відновлення, а в українському - з різним розумінням національної ідентичності галицько-руського населення. Були й інші, зокрема територіальні, відмінності: якщо у Львові наголос робили на знанні минулого, то в Кракові завжди більше цінували уяву.

У хронологічному плані галицькі історики ХІХ ст. торкалися переважно давніших періодів історії, що можна пояснити бажанням довести глибину української чи польської традиції в краї, а також характерним для свого часу розумінням сучасності в категоріях віддаленого минулого і навіть переконанням у власних можливостях “пророкувати” майбутнє. У ХІХ ст. відкриття зв'язку минулого з майбутнім було особливою інтелектуальною вартістю. Тогочасні як польські, так й українські історики шукали в минулому досконалі взірці для підтримання традиції. Доволі оманливим є враження, що ХІХ ст. прагнуло розірвати з минулим. Йшлося про розрив із соціальними практиками минулого, але водночас те саме минуле, себто уявлення про нього, мало стати цінністю світоглядного порядку, бути усвідомлене як частина духовного наповнення “національної” людини в майбутньому.

Размещено на Allbest.ru

...

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены