Питання ув’язнення українських дисидентів у громадській думці Канади після візиту П. Трюдо до СРСР 1971 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання ув'язнення українських дисидентів у громадській думці Канади після візиту П. Трюдо до СРСР 1971 року

Рубіжним моментом у канадсько-радянських відносинах став державний візит П. Трюдо у травні 1971 р. до СРСР (Москва, Норильськ, Мурманськ, Київ, Ташкент, Самарканд, Ленінград). 19 травня керівники обох держав підписали Протокол про консультації з важливих міжнародних питань і двосторонніх відносин, що передбачав обмін думками з міжнародних проблем і канадсько-радянських взаємин. Оцінка цих домовленостей у Канаді була неоднозначною: від цілковитого схвалення до закидів у наданні «беззастережної моральної підтримки тоталітарній системі»⁹. Не зупиняючись на деталях поїздки та перемовин, зосередимося на суспільному резонансі, викликаному ігноруванням канадським прем'єром стану справ із правами людини в СРСР.

Напередодні візиту П. Трюдо Канадою прокотилися демонстрації на підтримку ув'язнених інакодумців у Радянському Союзі. Українські громадські організації, з-поміж яких активністю вирізнявся Комітет українців Канади (КУК), скерували низку звернень до керівника канадського уряду та Міністерства закордонних справ: лист у справі порушення прав людини в УРСР та прохання домагатися відкриття канадського консульства у Києві (9 жовтня 1970 р.), петицію із закликом «енергійно й офіційно запротестувати проти нелюдського трактування національних меншин в СРСР, а передусім проти злодіянь у відношенні до українських інтелектуалів»¹⁰, лист КУК стосовно засудження історика Валентина Мороза (8 березня 1971 р.). У квітні 1971 р. П. Трюдо вручили лист-звернення у справі арештів в УРСР із брутальним порушенням основних прав людини, викладених у Загальній декларації прав людини 1948 р., Конституції УРСР (стаття 105) та Конституції СРСР (стаття 125)¹¹. КУК звернувся до федерального уряду Канади, аби той висловив протест проти порушення конституційних прав людини у Радянському Союзі не лише перед керівництвом СРСР, але й ООН. Зазначалася й офіційна мета акції - показати, що «канадському народові радянське беззаконня не є байдужим»¹². Відомо, що з публічними закликами до канадського лідера зверталися колишній прем'єр-міністр Канади Джон Діфенбейкер, посол до федерального парламенту Степан Папроцький та інші впливові політики¹³.

Утім за час тривалого візиту до СРСР, що відбувався протягом 17-28 травня 1971 р., прем'єр-міністр Канади П. Трюдо публічно так і не порушив питання ув'язнення українських дисидентів, хоч наголошував на відмінностях двох держав: «Я не хочу створювати враження, що між Канадою і Радянським Союзом немає розбіжностей. Не применшую і широти деяких із цих розбіжностей. Вони стосуються питань, що викликають інтерес не лише з наукової чи правової точки зору. Також вони пов'язані з укоріненими турботами, що сягають історичних, географічних, ідеологічних, економічних, соціальних і військових факторів»¹⁴.

Російський дослідник Сергій Данилов вдало зауважив: «Трюдо зовсім не захоплювався усім тим, що бачив у Радянському Союзі… В Норильську він не питав, чиєю працею будується місто. Однак з цього не випливає, що подібних питань у нього не виникало: у глибоко мислячого й обізнаного аналітика вони, зрозуміло, були. У Ташкенті він не без лукавства зауважив: «Майже ніхто не знає, хто правив Сицилією за Архімеда і хто очолював уряд Англії за Ньютона. Цікаво, кого з сучасників запам'ятають нащадки?» І сам відповів: «Може, інтелектуалів»¹⁵. Дисидент Володимир Буковський у 1977 р. написав: «У той час, як містер Трюдо прибув до Москви, я перебував у в'язниці. Він говорив про обмін досвідом - досвідом розвитку північних територій. Це було жахливо для нас, для кожного в Радянському Союзі. Кожен досить добре знав, що, розбудовуючи ці території, загинули мільйони в'язнів. Це було жахливо»¹⁶.

Уже в літаку журналістка Енн Макміллан запитала П. Трюдо про мотиви замовчування проблеми прав людини в СРСР, на що почула відповідь про «невідповідну атмосферу» і небажання втручатися у справи іншої держави, уникнувши таким чином втручання у справи Канади¹⁷. Канадський публіцист українського походження Микола Сулима задавався питанням: «Як дивно, що людина, яка висунула гасло про «справедливе суспільство», не знайшла відваги заступитися за тих, що їх несправедливо покривджено та не знайшла часу подумати над тим, чи ті, що «ламають закони» в совєтській диктаторській системі, справді ламають незаконня на те, щоби встановити закони, справедливіші за гуманні»¹⁸.

Ще напередодні відвідин СРСР П. Трюдо дав інтерв'ю журналістові Radio Canada Мішелю Еллану й підкреслив, що його цікавить, як працює федеративний механізм у цій країні. На це «Гомін України» обурливо відреагував: «Радимо месьє Трюдо познайомитися з совєтською системою виправно-трудових колоній, домів для божевільних, тюрем, русифікації освіти, економічної експлуатації і т.д., і т.д. На цій системі й ґрунтується ця «сильна федерація»¹⁹.

У своїй офіційній промові на прийнятті, влаштованому урядом УРСР у Києві, П. Трюдо порівняв статус України у складі СРСР зі статусом канадських провінцій: «Пане Голово (звернення до Голови Ради Міністрів УРСР Володимира Щербицького - Р.С.), ті з ваших співвітчизників, які проживають тепер у Канаді, хоч і перебувають на відстані багатьох тисяч миль від України, живуть в країні з конституційною системою, за формою в чомусь подібною до тієї, яка існує в Радянському Союзі. Канада, як і СРСР, обрала для себе федеральну систему управління, за якою юрисдикція поділяється між центральним урядом країнами і урядами її складових частин… У таких великих державах, як Канада і Радянський Союз, де живуть люди, що належать до багатьох різних регіональних та етнічних громад, федеральна структура дає змогу досягти рівноваги між загальнодержавними і місцевими потребами, благами загальними та інтересами приватними.»²⁰.

Твердження про те, що канадці живуть у подібній до радянської федеративній системі («of the some basic design»), викликало обурення в медіа*. Журналістка Пет Анслей, котра на шпальтах канадської преси ділилася враженнями від поїздки до СРСР, дотепно зауважила: «Кожна річ у цій незорганізованій, хоч багатій країні - від непланової другої пляшки вина до наглої потреби піти до вбиральні - це «федеральна справа»²¹.

Сказане П. Трюдо в СРСР, однаково як і несказане (але на що сподівалися), викликало у Канаді великий суспільний резонанс. Шквал критики лунав з увсебіч: від опозиціонерів-консерваторів до представників національних громад (євреїв, українців, литовців, латвійців, угорців та ін.). Ситуацію вкрай загострили виправдання прем'єра, зокрема пояснення, чому він не порушив перед радянським керівництвом питання переслідування й ув'язнення інакодумців в УРСР. П. Трюдо зізнався, що він побоювався, щоби його не запитали, чому в Канаді переслідують членів Фронту Визволення Квебеку (ФВК)'²². Впливова канадська газета The Globe and Mail писала: «Як міг містер Трюдо перекрутити історію? Як міг порівняти ФВК із цими мільйонами [українців], ставлення канадських судів [до своїх громадян] та радянських судів до українців (божевільні чи невільничі табори)? Як він міг їх [членів ФВК] ставити на одну шальку терезів з інтелектуалами, котрі наодинці домагаються рівності?»²³ Подібно відреагувала і газета Toronto Daily Star у статті під промовистим заголовком Shocked, offended Ukrainians assail Trudeau for `FLQ'²⁴. Канадських українців обурювало, як можна порівнювати терористів із тими, хто легально бореться з тиранією? «Їхні (дисидентів - Р.С.) «злочини» - це писання протестних листів в обороні засуджених, протестних дописів проти нищення культурних надбань, це читання чи передавання «забороненої літератури»²⁵. У газеті Toronto Daily Star влучно зауважено, що «злочини» українських дисидентів не дуже відрізняються від легальної діяльності представників помірковано сепаратистської Квебекської партії (Parti Quebecois) і її лідера Рене Левека зокрема²⁶.

Не менше обурення, ніж непряме порівняння українських дисидентів із членами ФВК, викликало запевнення П. Трюдо, що він не мав інформації про переслідування українських інтелектуалів. «Хіба ж він не читав ані однієї книги про історію СССР, нічого про «великий терор» Сталіна, нічого про те, де поділися священики й церкви в Совєтському Союзі? Хіба ж він ніколи не чув про інтелектуальний спротив, що проходить вже від кількох років у цілому Совєтському Союзі?»²⁷ Водночас журналісти The Telegram припустили, що П. Трюдо таки «не зовсім добре знає історію українців» і рекомендували для початку перечитати щойно опубліковану книгу канадця українського походження, розчарованого комуніста Івана Коляски (Two Years in Soviet Ukraine: A Canadian's personal account of Russian oppression and the growing opposition), написану за підсумками дворічного перебування в СРСР²⁸.

Як пояснення дій П. Трюдо можемо висувати і власні припущення. Передусім варто говорити про негативне ставлення цього ліберального політика до націоналізму як явища, про що він відкрито заявляв: «Моя позиція - чи то Радянська Україна, чи Канада - однакова. Той, хто переступає закон, щоб утвердити свій націоналізм, не отримає від мене жодних симпатій»²⁹. Попри своє національне коріння (наполовину франкоканадець, наполовину шотландець), П. Трюдо всіляко підкреслював категоричне неприйняття націоналізму і сепаратизму франкомовних мешканців Квебеку. Тож цілком ймовірно, що під цю категорію потрапляли й українські дисиденти, хоча заради справедливості потрібно визнати, що лише окремі з них відкрито пропагували ідею української незалежності, обстоюючи передусім задекларовані в конституції основні права людини.

Інше пояснення доцільно шукати у неприхованій симпатії П. Трюдо до Радянського Союзу. Навесні 1952 р. тоді ще молодий журналіст квебекської газети «Le Devoir¦» у складі канадської делегації здійснив поїздку на конференцію з питань економіки до Москви (з мандрівкою побував також у Харкові і Криму). Результатом подорожі стала серія із семи статей про СРСР, де захоплення поєднувалося із констатацією факту існування диктаторського режиму, для якого притаманна відсутність реальної рівності поміж людьми³⁰. Газетні публікації молодого журналіста викликали гостру критику з боку Леопольда Брауна, котрий упродовж 1934-1945 рр. працював у Москві і був, либонь, краще обізнаний із радянськими реаліями. Л. Браун, зокрема, критикував П. Трюдо за те, що той хвалить економічну політику Москви, але замовчує факт використання режимом дармової праці 20 млн. в'язнів виправно-трудових таборів³¹.

Симпатія до СРСР на довгий час надала П. Трюдо в канадському політикумі реноме якщо не комуніста, то принаймні «порожевілого політика» (американські газети пізніше називали П. Трюдо «канадським Кастро»). Характерно, що після «необережності» відвідати СРСР американське ФБР завело на нього справу як на потенційно небезпечну особу, і якийсь час Трюдо навіть не міг отримати американської візи³². До речі, обіймаючи вже посаду прем'єр-міністра, П. Трюдо розглядав США як небезпеку для національної ідентичності своєї країни «у культурному, економічному, і, можливо, військовому плані»³³.

Радянське deja vu та ігнорування П. Трюдо питання дотримання прав людини в СРСР у 1971 р. стало топ-темою у канадському парламенті. Виступи опозиціонерів були категоричними: Дж. Діфенбейкер назвав заяви Трюдо «безвідповідальними», а С. Папроцький звинуватив прем'єр-міністра у «дискримінації і бракові мужности»³⁴. 3 червня 1971 р. у Сенаті відбулася гостра дискусія між сенатором-консерватором Павлом Юзиком і сенатором-лібералом Полом Мартіном (старшим). Перший наголосив, що теза П. Трюдо про незнання фактів є більш, аніж наївною, бо він має справу з «найбільш імперіалістичною, тоталітарною поліційною державою в світі, якою є СССР»³⁵. На закиди П. Юзика, що Трюдо «знехтував правдою», П. Мартін переконував, що прем'єр-міністр «не є ворогом ані українців, ані демократії»³⁶.

Українська преса Канади не шкодувала епітетів на адресу прем'єр-міністра країни, красномовним свідченням чого є заголовки статей: «Трюдо проти незалежності України», «Зганьблена хартія прав людини», «Щоб не було більше ілюзій», «Знову хибно інтерпретований», «Промова, яка викликала обурення в Канаді», «Афера Трюдо з українцями». Але, крім таких емоційних заяв, з'являлися спроби тверезо проаналізувати: можливо, на канадського прем'єра покладали завеликі сподівання? Відповідь, з-поміж іншого, шукали в офіційній позиції США та в обставинах «холодної війни»: «Нещирі та спекулятивні заштрики і вміло використовувані заяви деяких політичних діячів допомагали лише тримати наївних українських керівників в ілюзії «прихильності» Заходу до справ України. Насправді ЗСА (США - Р.С.), так і інші країни Заходу, включно з Канадою, ніколи не були бастіоном, остоєю проти комунізму, за визволення поневолених з-під комунізму народів»³⁷.

Заяви осудження позиції П. Трюдо були зустрінуті не однаково позитивно серед усіх канадських українців. Так, редактор видання «Нові дні» Микола Колянківський прокоментував «уїдливу пропаганду» проти Трюдо фразою «люди фраз хочуть фраз», підкресливши: «Чи багато допомогло Квебекові те, що генерал де Ґолль вигукнув в часі своєї візити «Вів ле Кебек лібр»*. Коли б прем[«єр] Трюдо сказав був одну якусь таку фразу не в Києві навіть, чи в Москві, а тільки в своєму інтерв'ю в Канаді, хоча би і після візити, - в очах усіх патріотів, яких вся діяльність тільки й проявляється на порожнечі фраз і гасел, величали б його під небо… Від декого з попередніх керівників уряду й міністрів ми чули не одні фрази, але ж прем[«єр] Трюдо є першим прем'єром Канади, який офіційно відвідав Україну, сам факт його візити в її столиці такий важливий, що він вартий тільки найбільшого признання всіх українців»³⁸.

7 червня 1971 р. П. Трюдо прийняв у себе делегацію КУК на чолі з д-ром о. Василем Кушнірем, заявивши: «Вибачте, якщо образив ваші почуття. Після того як я перевірив, яким чином переклали мої слова, зрозумів, що сказав не те, що думав сказати»³⁹. Украй скептично на цю заяву відреагувала газета The Globe and Mail, зауваживши: «Він міг хибно інтерпретувати, прочитати, зрозуміти, але ніколи не забути. Він усе ж майстер мистецтва елегантного відступу»⁴⁰. Україномовний місячник «Нові дні» слушно підкреслив, що вибачення відбулося «під тиском суспільної думки [і] сформульовано якось половинчасто, сухо й непереконливо»⁴¹. 28 червня у своєму виступі у Сенаті П. Юзик висловив думку, що канадський лідер своїм перепрошенням не виправив ситуації і не відкликав зроблених заяв⁴².

6 жовтня 1971 р. група канадських студентів українського походження розпочала голодування у студентському гуртожитку Манітобського університету, аби привернути увагу офіційної Оттави до порушення прав людини й арештів в УРСР⁴³. 9 жовтня прем'єр П. Трюдо зустрівся із 12-ма голодуючими з «Комітету звільнення українських в'язнів у Радянському Союзі», пообіцявши порушити питання переслідування українських інакодумців (зокрема стосовно засудження історика Валентина Мороза та священика Василя Величковського) у розмові з Головою Ради Міністрів СРСР О. Косигіним під час його візиту до Канади⁴⁴. А на ювілейному Х Конґресі КУК, що відбувався 8 - 11 жовтня 1971 р. у Вінніпезі, П. Трюдо запевнив, що канадський уряд також домагатиметься від СРСР «об'єднання українських родин»⁴⁵. Виступ канадського прем'єра учасники Конґресу зустріли гучними оплесками, проспівавши йому «Многая літа» (як бачимо, М. Колянківський таки мав рацію). Тоді ж КУК оприлюднив свої заключні резолюції, де окреме місце відводилося українському питанню: «10-й Конґрес висловлює признання українському народові в Україні за його безперервне змагання зберегти й забезпечити розвиток української мови й культури, посилити наукову працю, піднести рівень української літератури, музики та інших родів мистецтва, а зокрема за відвагу виступити в обороні прав людини й народу в Україні на основі принципів універсальної декларації Об'єднаних Націй про права людини»⁴⁶.

Отже, внаслідок візиту прем'єр-міністра Канади П. Трюдо до СРСР у 1971 р. укотре на міжнародному рівні порушено питання дотримання прав людини в СРСР й ув'язнення інакодумців, передусім українських дисидентів. Попри не зовсім коректні порівняння федеративних систем Канади і СРСР чи українських дисидентів із квебекськими терористами, увага світової спільноти була загострена на українській справі. Практичними наслідками актуалізації цього питання стало надання окремим ув'язненим дисидентам можливості емігрувати до Канади та США. Утім, політичні репресії не припинилися, щобільше - у 1972-1973 рр. прокотилася нова хвиля арештів тих, хто виступав проти комуністичного режиму.

Джерела

трюдо український радянський дисидент

1 Лук'яненко Л. З часів неволі. Книга п'ята: Одержимі. - К., 2012. - С. 281.

2 Боцюрків Б. До сучасного положення в Україні // Десятий Конгрес українців Канади, Вінніпег (Манітоба) 8, 9, 10 і 11 жовтня 1971. - Вінніпег, 1972. - С. 131.

3 Овсієнко В. Правозахисний рух в Україні. - [Електронний ресурс]. // Режим доступу: http://archive.khpg.org/ index.php? id [20.09.2013].

4 Bromke A., Nossal K. Tensions on Canada's Foreign Policy // Foreign Affairs. - New York, 1983/1984. - P 340.

5 Nossal K. Right and Wrong in Foreign Policy 40 Years on (Realism and Idealism in Canadian Foreign Policy) // International Journal. - New York, 2007. - Spring. - P 271.

6 Kinsman J. Who Is My Neighbor? Trudeau and Foreign Policy // London Journal of Canadian Studies. - №18. - London, 2002/2003. - P 103-104.

7 Trudeau P-E. The Values of a Just Society // Towards a Just Society: The Trudeau Years / Ed. by T. Axworthy and P-E. Trudeau. - Markham, 1990. - P 357.

8 Поїздка Прем'єр-міністра Трудо до СРСР і справа України // Десятий Конгрес українців Канади, Вінніпег (Манітоба) 8, 9, 10 і 11 жовтня 1971. - Вінніпег, 1972. - С. 66.

9 The Globe and Mail. - Toronto, 1971. - June 1.

10 Новий шлях. - Вінніпег. - 1971. - 27 лютого.

11 Пишкало І. В обороні засуджених і засланих в СРСР // Нові дні. Універсальний ілюстрований місячник. - 1971. - Червень. - Ч. 257. - С. 29.

12 Канадійський фармер. - Вінніпег, 1971. - 24 травня.

13 Известия. - Москва, 1971. - 19 мая.

14 Данилов С. Пьєр Трюдо // США: экономика, политика, идеология. - №12. - М., 1989. - С. 110.

15 Somerville D. Trudeau Revealed by His Actions and Words. - Richmond Hill, 1978. - Р. 208.

16 Колянківський М. Моя подорож до України з прем'єром Канади // Ми і світ. - Ніаґара - Фолз, 1971. - Ч. 162. - С. 22.

17 Сулима М. Мороз і Трудо (Проблеми часу…) // Календар-альманах «Нового шляху» на 1972 рік. - Вінніпеґ-Торонто, 1971. - С. 44-45.

18 Гомін України. - Торонто, 1971. - 22 травня.

19 Промова прем'єр-міністра П.Е. Трудо // Ми і світ. - Ч. 162. - Ніаґара-Фолз, 1971. - С. 81-83.

20 Гомін України. - Торонто, 1971. - 21 серпня.

21 The Globe and Mail. - Toronto, 1971. - June 1.

22 Toronto Daily Star. - Toronto, 1971. - June 2.

23 Сулима М. Мороз і Трудо (Проблеми часу…)… - С. 44.

24 Toronto Daily Star. - Toronto, 1971. - June 1.

25 Сулима М. Мороз і Трудо (Проблеми часу.) // Календар-альманах «Нового шляху» на 1972 рік. - Вінніпеґ-Торонто, 1971. - С. 45.

26 The Telegram. - Toronto, 1971. - June 2.

27 Trudeau Infuriates, Then Apologizes to Ukrainians // The Ukrainian Quarterly A Journal of East European and Asian Affairs. - New-York, 1971. - №3. - Autumn. - P 327.

28 Somerville D. Trudeau Revealed by His Actions and Words. - Richmond Hill, 1978. - Р 62.

29 Ibid. - Р 63-64.

30 Trudeau a «show off» diplomat told U.S. - [Електронний ресурс]. // Режим доступу: http:// www.orwelltoday.com/trudeau.shtml [17.08.2013].

31 Bob Plamondon: The Kremlin's interpreter. - [Електронний ресурс]. // Режим доступу: http://funcomment.nationalpost.com/2013/06/21/bob-plamondon-the-kremlins-interpreter [19.08.2013].

32 Канадійський фармер. - Вінніпеґ, 1971. - 7 червня.

33 Trudeau's Apology // Yuzyk P For a Better Canada: A Collection of Selected Speeches Delivered in the Senate of Canada and at Conferences in Various Centres across Canada. - Toronto, 1973. - Р 258.

34 Новий шлях. - Вінніпеґ, 1971. - 26 червня.

35 Канадійський фармер. - Вінніпеґ, 1971. - 14 червня.

36 Колянківський М. Моя подорож до України з прем'єром Канади // Ми і світ. - Ніагара - Фолз, 1971. - Ч. 162. - С. 24-25.

37 The Toronto Star. - Toronto, 1971. - June 7.

38 The Globe and Mail. - Toronto, 1971. - June 9.

39 Даль М. Трудо і Україна // Нові дні. Універсальний ілюстрований місячник. - Торонто, 1971. - Липень-серпень. - Ч. 258-259. - С. 29.

40 Гомін України. - Торонто, 1971. - 10 липня.

41 Новий шлях. - Вінніпег, 1971. - 30 жовтня.

42 Lupul M. The Politics of Multiculturalism: A Ukrainian-Canadian Memoir. - Edmonton, 2005. - P. 165.

43 Prime Minister Trudeau at the 10th Congress of Ukrainian Canadian Committee // The Ukrainian Quarterly. A Journal of East European and Asian Affairs. - New-York, 1971. - №4. - P 439-440.

44 Резолюції схвалені на Х Конгресі українців Канади // Десятий Конгрес українців Канади, Вінніпег (Манітоба) 8, 9, 10 і 11 жовтня 1971. - Вінніпег, 1972. - С. 213.

Размещено на Allbest.ru