Дрогобицький повіт за поборовим реєстром Перемишльської і Сяноцької земель 1507 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицький повіт за поборовим реєстром Перемишльської і Сяноцької земель 1507 р.

На початку 1507 р. в Кракові розпочалося засідання коронаційного сейму. Одразу ж по коронації, що відбулася 24 січня, сейм перейшов до обговорення та прийняття податкових ухвал. Королівський двір доволі легко заручився підтримкою послів та сенаторів й зумів затвердити необхідні рішення.

Сейм ухвалив так званий «вярдунковий» побор («controbutio fertonum»), що накладався на коронні землі (Великопольщу, Малопольщу та Руське Воєводство, за винятком Прусії). Базовою ставкою оподаткування був 1 фертон (пол. «wiardunek», лат. «ferton»), що складав четверту частину гривні, інакше 12 грошей. Впроваджувалася наступна «тарифна сітка оподаткування»:

З одного оброблюваного лану в селянському господарстві - 1 фертон (з півланового, відповідно, 6 грошей і т.д.).

Шляхта, що не мала підданих й не брала участі в посполитому рушенні, з власного господарства сплачувала 1 фертон з лану.

Солтиси і війти, котрі так само не мали підданих - 1 фертон з лану.

Загородники, що обробляють землі й сплачують своїм господарям данини і грошові чинші, платять максимально 6 грошей, залежно від розміру господарства.

Руські попи - 1 флорин.

Волохи від ста овець - 1 фертон.

Корчмарі в містах, що не платять чопове та не виробляють пиво - 1 фертон; корчмарі в селах, що не роблять пиво - 6 грошей. Поза тим, якщо корчмар господарює на землі, платить 1 фертон з лану.

З млинів у містах з кожної гривні прибутку 2 гроші. Якщо млин орендований - 1 фертон грошей з кола. У селах власники млину платять 1 фертон з кола, орендарі - 6 грошей. Так само з млину-вітряка власник - 1 фертон, орендар - 6 грошей⁷.

Збирання побору розпочиналося 23 травня й тривало до 29 червня 1507 р.⁸ Проведення цієї фіскальної акції цілковито лягало на плечі спеціально призначених королівським універсалом для кожної землі та воєводства поборців. Як правило, це були вихідці з місцевої шляхти, досвідчені в таких справах. Зокрема, в Руському воєводстві ці функції було покладено на Добеслава Хмелецького (1495-1529), перемишльського конюшого (1500-1529), власника Стобеничів, Мальніва, Гневновичів у Перемишльському повіті. Упродовж 1501-1520 рр. він був збирачем подимного в Перемишльській землі, а з 1507 до 1518 рр. - руським поборцею, тобто збирачем накладених вальними сеймами податків у Руському воєводстві⁹.

Деталі організації поборових стягнень невідомі. Однак, можемо стверджувати напевно, що неодмінним її елементом була письмова фіксація на всіх етапах та письмова звітність під час передачі коштів в розпорядження Коронного скарбу. Завдяки цій обставині, на сьогодні у розпорядженні істориків є кінцевий реєстр, чи то пак звіт зібраного у 1507 р. податку.

Цей документ зберігався в Архіві Коронного скарбу (Archiwum Skarbu Koronnego). На сьогоднішній день він знаходиться у фонді `Archiwum Skarbu Koronnego» Головного Архіву давніх актів у Варшаві (Archiwum Glowny Akt Dawnych w Warszawie). Він увійшов до так званої «Ksi^gi Poborowej» (sygnatura 20), котра поза тим містить інші поборові реєстри та фіскально-звітні документи за період з 1501 по 1589 р.

Не вдаючись у вичерпний аналіз джерелознавчого потенціалу документу, все ж таки дозволимо собі заакцентувати на деяких його аспектах.

Насамперед, варто зазначити, що виокремлені в поборовому реєстрі під заголовком «Drohobycz» королівські і шляхетські села є не що інше, як перший відомий опис Дрогобицького повіту. Отже, в першому десятилітті XVI ст. він складався з 39 сіл. Серед них відсутні кілька пізніше відомих поселень. Зокрема, це Доброгостів, заснований пізніше на волоському праві, ймовірно, наприкінці другого десятиліття XVI ст., та Орів¹⁰. Тинів, як засвідчує реєстр, на 1507 р. остаточно не виокремився від Літині. Волоща з Тершаковим, Монастирем, Мостами так само не потрапили до реєстру, й це свідчить про неусталеність кордону між Городоцьким повітом Львівської землі та Дрогобицьким повітом Перемишльської землі, на межі яких знаходилися зазначені села. До того ж реєстр повідомляє про існування поселення Овня (Ownya), котре однозначно ідентифікуємо з селом Вівня, що знаходиться на відстані приблизно 7 - 8 км. на схід від с. Кавсько і 10 км. на північ від Стрия. І якщо Кавсько залишалося у межах Дрогобицького повіту, то Вівня вже в другій половині XVI ст. потрапила до складу старостинських маєтків Стрийського повіту. Люстрація 1570 р. чітко окреслює долю села - Вівня (Wownia) «перед тим була роздвоєна, бо її половина належала до Дрогобича, а половина до Стрия, але зараз вже вся належить до Стрия»¹¹. Припускаємо, що до Дрогобицького повіту належала та половина Вівні (Hownya), що разом з Ме - деничами, Летнею, Горуцьком була власністю Станіслава Малджика¹².

Окремі села платили податки спільно, таким чином вони творили єдиний господарський комплекс. Це Довге, Ріпчиці, Опарі. Всі три поселення перебували у власності Софії Корави і Миколая Зубрського-Чайківського. Солонсько, що входило у XV ст. до маєтностей Корав, вписане до реєстру окремо, отже у першому десятилітті XVI ст. відбулося остаточне розмежування спадку Марциша Корави між його двома дочками та формування двох окремих родів Опарських і Слонських¹³. Разом також згадуються Вацевичі, Снятинчичі (Снятинка) та Воля (Вацевська Воля), оскільки перебували в руках родини Вачевських й в попередньому столітті творили єдине поселення¹⁴. Нарешті, спільно платили податки два королівські села Мединичі і Летня, що, на нашу думку, вказує на існування в попередньому столітті їх обох у вигляді одного поселення.

Наведені у поборовому реєстрі кількісні показники ланів-дворищ, корчем, попівств, млинів і сплачених ними грошей тощо дають змогу скласти певне уявлення про господарські характеристики Дрогобицького повіту 500-літньої давнини. Загалом 39 сіл разом з передмістям Дрогобича займали 306 з половиною ланів, з яких 77 (25%) було спустошено. Останнє, вочевидь, було наслідком татарсько-волоських нападів кінця XV - початку XVI ст.

Як відомо, перший погром, причому жахливий за своїми масштабами, Галичина зазнала у 1498 р. Тоді волохи-молдавани господаря Стефана разом з турками і татарами, загальною чисельністю понад 40 тисяч, на початку травня напали на Поділля та Галичину. Здобувши замки в Чорткові і Теребовлі, вони вже 13 травня плюндрували передмістя Львова. 14 травня 1498 р. був цілковито спалений Самбір. Відтак знищено Перемишль, Радимно, Ярослав, Переворськ, Ланцут, Канчугу, Жешув та багато інших міст в землях Перемишльській і Сяноцькій. Разом з містами грабувалися навколишні села. «Серед люду, - писав польський історик А. Валавендер, - запанував неописаний переляк. Направду усі з міст і сіл утікали в дальші сторони чи ховалися по лісах. Ті, хто залишилися, шукали для себе і свого майна криївок по будинках. Погляду людському представлялося страшне видовище. У різних сторонах, як описує наочний свідок, на відстані 16 миль видно було усюди відблиски пожеж»¹⁵. За деякими даними, нападники забрали до ясиру понад 100 тис. осіб.

Наприкінці липня того ж року татари знову спустошили Руське воєводство. А 25 листопада 1498 р. сюди з'явилися турки. Перейшовши на правий берег Дністра, вони вторглися в Підгір'я і спустошили територію від Галича до Жидачева, а також околиці Самбора і Дрогобича¹⁶. Через два роки Перемишльська земля вкотре зазнала нападу татар, а у 1502 р. вони (приблизно 30 тис. ординців) при підтримці волохів попалили міста і села аж до Холмської землі. Напади на «Русь Червону» тривали і в 1503 та 1505 рр.¹⁷. Тож збитки від воєнно-грабункових лихоліть не могли не відбитися у поборовому реєстрі.

На теренах Дрогобицького повіту, згідно з реєстром 1507 р., функціонувало 12 корчем. Господарські комплекси з кількох сіл (напр., Довге, Ріпчичі, Опарі) мали одну корчму на усі поселення. Як зазначав А. Яблоновський, корчми в селах Перемишльської землі того часу можна поділити на дві групи: «brazeatoriae» і «vectoriae»¹⁸. Перші - корчми - броварні, які виробляли і реалізовували пиво, другі - корчми без права виробництва напоїв, де реалізовувалися привезені трунки. На початку XVI ст. усі корчми в Дрогобицькому повіті належали до другої групи - «привозних». Уже в 1515 р. поборовці у повіті записали 14 корчем (щоправда, корчма в Стебнику була знищена татарами), зокрема одну корчму-броварню в Горуцькому¹⁹.

У 1507 р. в селах повіту зафіксовано 13 млинів, з них 5 виконували ще й функції вальників-фолюшів-сукновалень і знаходилися у приватновласницьких маєтках (Вороблевичі, Літиня, Більче, комплекс Вацевичі, Снятинка, Воля), за винятком королівських Раневич. Решту млинів належали до розряду «ручних» (molendinum manual), тобто великих жорен, які приводилися в дію мускульною силою людей або, не виключено, тяглових тварин. Мешканці інших поселень користувалися, мабуть, домашніми жорнами, або вдавалися за певну плату до млинів у сусідніх селах чи містах. Уже через 8 років поборовці зареєстрували в Дрогобицькому повіті 15 млинів (в Стебнику і Рихтичах вони були спустошені), але з них залишилося лише три валь - ники (Літиня, Більче і Вацевичі-Снятинка-Воля)²⁰.

Згідно з аналізованим реєстром, більша половина поселень Дрогобицького повіту мала попівства з церквами. Загалом ми нарахували 21 священика. Цікаво, що на Вацевичі-Снятинку-Волю припадав один «поп», натомість жодного не було в комплексі Довге-Ріпчичі-Опарі. Зрештою, такі значні поселення як Рихтичі, Добрівляни, Раневичі, Більче, Михайлевичі, а також передмістя Дрогобича не мали священиків, а відтак не складали окремих парафій. Проте, у 1515 р. бачимо 31 священика, зокрема два у дрогобицькому передмісті (щоправда, попівства в Михайлевичах, Бориславі, Уличному були знищені)²¹. Таке швидке зростання числа священиків за 8 років є сумнівним і його можна пояснити не вельми ретельною фіксацією попівств (зокрема спустошених нападниками) у 1507 р.

Загородників (ortulani) і комірників-халупників (inquilini) на той час було обмаль. Ці категорії селян лише почали з'являтися як соціальне явище в традиційних галицьких поселеннях з дворищним укладом, характерною рисою якого була наявність великої патріархальної родини. Члени останньої були повноправними «кметями», й лише за виняткових обставин могли потрапити у статус загородника чи халупника або підсадка. На той час, зазвичай, ними ставали чужинці, вихідці з інших країв. У 1507 р. на теренах Дрогобицького повіту зафіксовано 17 загородників (з них п'ять на передмісті Дрогобича) і 5 комірників-халупників. Цікавим є факт наявності трьох «людей, що отримали волю» (homies habent libertat) у Солонську, тобто селян, звільнених з підданства (особистої залежності) власниками села. Вони подібно до загородників сплачували по 4 гроші, що вказує на схоже матеріальне становище, а отже, як не дивно, на невисокий соціальний статус в селі. На жаль, поборовий реєстр 1515 р. взагалі не подає число загородників та комірників, тож не можемо зробити відповідні порівняння.

Загальна чисельність зібраних 1507 р. податків із поселень Дрогобицького повіту (без м. Дрогобича) сягала 115 марок-гривень і 17 грошей (або 184 польських злотих і 17 грошей). З них на попівства припадало 63 фертони (15 гривень і 3 фертони або 25 зл. і 6 гр.), на млини - 6 фертонів (5 фертонів сплачували млини-вальники, 1 фер - тон - ручні млини) або 2 зл. і 12 гр., на корчми - також 6 фертонів, на загородників, халупників і лібертованих - 2 марки і 4 гроші (3 зл. і 10 гр.). Загалом на попівства, корчми, млини і названі окремі категорії мешканців припадало 20 марок і 40 грошей (інакше: 83 фертони і 4 гр. - 33 зл. і 10 гр.), що складало 18% від загальної кількості сплачених податків. Розмір сплачуваних податків здебільшого співпадав з визначеними сеймом у 1507 р. «податковими тарифами». Звісно, були й винятки, зумовлені, мабуть, врахуванням поборовцями певних збитків, що зазнали господарства чи то від ворожих нападів, чи від стихійних лих. Так, з чотирьох ланів слід було сплачувати 4 фертони (1 марку), що бачимо на прикладі Уличного, однак Кавсько зі своїх чотирьох ланів сплатило на 6 грошей менше. З іншого боку, поборовці здебільшого не враховували наявність спустошених дворищ-ланів. Зокрема, село Борислав, де усі три лани виявилися знищеними, сплатило високий чинш - 2 гривні (з них 3 фертони виплатив священик). Це означає, що замість 3 фертонів з трьох ланів, село чи його власники виплатили 5 фертонів. Невідомо також чому село Модрич з 3 ланів сплатило 4 фертони і 3 гроші.

На завершення, відзначимо, що публікація поборового реєстру Дрогобицького староства буде не останньою, оскільки маємо намір й надалі друкувати інші подібні документи XVI ст., що стосуються нашого краю.

Джерела

коронаційний сейм побір дрогобицький

1 Балух О. Буковина в контексті прикордонних стосунків Молдавії з Польщею в 1500-1527 рр. // Часопис української історії. - Вип. 12. - К., 2009. - С. 6.

2 Кром М. Меж Русью и Литвой: Западнорусские земли в системе русско-литовских отношений конца XV-первой трети XVI в. - 2-е изд., доп. - М., 2010. - 293 с.

3 Пашин С. Дрогобицька шляхта (XV - початок XVI ст.) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2011. - Вип. XIV-XV. - С. 436-437.

Размещено на Allbest.ru