Два документи львівського кушніра Василя Реваковича на "мікрошовський" ґрунт: з архіву львівського Богоявленського братства (1654, 1669 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Два документи львівського кушніра Василя Реваковича на «мікрошовський» ґрунт: з архіву львівського Богоявленського братства (1654, 1669 рр.)

До наших днів в архіві львівського церковного братства Богоявлення Господнього (Св. Епіфанії) збереглося чимало невідомої документації, пов'язаної з нерухомою власністю братства, а також його членів та фінансових партнерів. Як виявилося, до числа братства входили представники не тільки пекарського¹, але й кушнірського цеху, які часто у своїх тестаментах леґували на користь братства своє майно. Також у різний час на території парафії церкви Богоявлення Господнього мали свої володіння такі відомі міщани, як Микола Красовський, Василь Білогорський, родина Бруханських, Іван Белдага, родина Зінкевичів, які так чи інакше допомагали розвитку церковного братства, його шпиталю та школі². Численні документи фінансово-господарського характеру засвідчують серйозну економічну базу Богоявленського братства, яка бере свій початок принаймні від середини XVI ст., коли в парафії служив о. Антоній.

Одним із заможних членів Богоявленського братства у 50-х - 60-х рр. XVII ст. був львівський кушнір Василь Ревакович (інколи Ревалькович, Ревак), постать якого сьогодні досліджена тільки епізодично, незважаючи на те, що епізоди з його діяльності, згідно з нашими припущеннями, пов'язані не тільки з братством Богоявлення, але також із братством Св. Івана Богослова. Зрештою, практика участі львівських передміщан у різних братствах була поширеною до кінця XVIII ст. Наприклад, окремий епізод із біографії В. Реваковича пов'язаний із фінансово-господарськими справами львівського міщанина, крамаря Петра Кунащака, який у 1664 р. вирішив допомогти руській національній громаді Львова з позикою на придбання ікон³. Так, 25 травня 1664 р. В. Ревко прийшов до будинку П. Кунащака з проханням викупити в єврейського лікаря з передмістя (який на той час жив у межах міста) 70 червоних злотих, що були покладені під заставу на суму 400 злотих червоних, з яких на тиждень нараховувалося 4 злотих відсотків⁴. В. Ревко запевнив Петра Кунащака, що ці відсотки він радше готовий виплачувати йому, аніж «якомусь євреєві»⁵. При цьому В. Ревко запропонував 2 злотих віддавати П. Кунащаку, а 2 - для братства Івана Богослова. Врешті П. Кунащак викупив 400 червоних злотих за 410 червоних⁶. Щоправда, борг Василя Ревка не надто зменшився. Позаяк надалі він сплачував більше 50 відсотків боргу⁷. До кінця 60-х рр. XVII ст. боргові зобов'язання В. Ревка постійно зростали. Наприклад, десь у 1666 р. він подав під заставу комплект білих ложок⁸.

Будучи членом львівського братства Св. Івана Богослова, В. Ревко брав активну участь в обранні на львівську кафедру Йосифа (Шумлянського). Наприклад, 16 травня 1668 р. В. Ревко брав участь в укладанні протестації шляхти, духовенства і братств проти Єремії (Свистельницького), київського митрополита Антонія (Винницького) та перемишльського єпископа Георгія (Гушовського) з приводу їхнього незаконного втручання у справи Львівської єпархії⁹. Також із декларації елекційного собору про обрання Йосифа (Шумлянського) львівським владикою від 20 липня 1667 р. добре відомо, що Василь Ревко (записаний як Ревалі від Ревалькович) виступав від імені братства Св. Івана Богослова¹⁰.

В архіві Львівського Богоявленського братства збереглося два документи, пов'язані з постаттю кушніра В. Реваковича та його взаємин із Богоявленським братством. Будучи вірним парафіяльній громаді і не маючи після себе нащадків, кушнір вирішив записати братству своє майно, яке хоч і перебувало у заставі, та все ж мало значну цінність.

У витязі з актів львівського раєцького уряду від 3 жовтня 1654 р. докладно описано процес введення у власність Василя Реваковича на міську нерухомість (часто згадано, як ґрунт або осідок), яку називали «Мікрошовською»¹². Як виявилося на основі юридично оформленого подання та ухвали львівського війтівського суду від 31 жовтня 1650 р., а також на прохання кушніра В. Реваковича, львівський райця і міський війт лавничого суду Бартоломей Зіморович разом із львівським господарським писарем Симоном Козловським і міським лавником Лукою Венцковським були обрані і делеговані до «Мікрошовського осідку» для ретельного його опису та подальшого оформлення документації. Осідок знаходився на вулиці Тембрицькій між власністю міщанина Свірського¹³ та Чупіловською нерухомістю. У часі опису Бартоломея Зіморовича територія осідку стояла запустілою, а криниця та бурґ (водопровідні рури) били спустошені. Через серйозні пошкодження посілості В. Ревакович 28 вересня 1654 р. вніс до львівського раєцького суду відповідну протестацію. Ймовірно, пошкодження були спричинені в часі нещодавньої облоги Львова 1648 р.

У процесі оформлення документів для В. Реваковича виявилося, що дана інтромісія здійснювалася на підставі рішення війтівського суду від 31 жовтня 1650 р. через справу про отримання 420 злотих зі спадку подружжя покійних Базилія Мікроша і Анастасії. Спершу спадкоємці подружжя 4 лютого 1649 р. вказану суму відписали львівському кушнірові Стефану Лабунському, який у свою чергу 30 березня 1649 р. учинив цесію своїх прав на неї на користь кушніра та члена братства Богоявления Василія Реваковича. І лише після цесії урядовці Б. Зіморович, С. Козловський та Л. Венцковський на прохання згаданого В. Реваковича змогли в часі огляду посілості засвідчити про її стан. Зокрема, йшлося про те, що криниця та бург (каналізація, рура) були серйозно запустілими. З приводу цього В. Ревакович 28 вересня 1654 р. вніс до львівського раєцького уряду власну протестацію. Цю реляцію львівський раєцький уряд ствердив своєю печаткою, а для її наступного виконання призначив своїх представників. Загалом документ був завірений львівським міським писарем Самуелем Казимиром Кушевичем.

Фактично до останніх своїх днів В. Ревакович не зміг упоратися з фінансовими проблемами та борговими зобов'язаннями. Відтак, будучи вже дуже хворим, 3 жовтня 1669 р. разом із дружиною він вирішив укласти духовний заповіт, згідно з яким своє найцінніше майно - «Мікрошовський ґрунт» - леґував на користь братства Богояв - лення Господнього¹⁴. Як виявилося, у стосунку до ґрунту тестатор мав борг у розмірі 300 зл., які автоматично разом із землею переходили на баланс братства. Щоправда, В. Ревакович постановив, щоб братство принаймні скористалося самим ґрунтом, побудувавши в майбутньому будинок для здавання в оренду. Від оренди цієї будівлі братство повинно було щороку сплачувати 12 зл. місцевому парохові, який здійснюватиме поминальні літургії. При цьому братство отримувало повне право користуватися потребами ґрунту, як і церковними ґрунтами. Також для братського шпиталю кушнір разом із дружиною леґували 6 зл. Зауважимо, що практика заповітів на користь Бого - явленського шпиталю є досить давньою і бере початок практично від часу заснування шпиталю¹⁵ (перед 1543 р.¹⁶). В. Ревакович скріпив не тільки власним підписом, але й смисловим підсиленням, наголосивши на «печатці смерті». Укладання заповіту відбувалося в присутності знаних парафіян, писаря та членів братства Богоявлення, зокрема головного свідка Григорія Куриловича та якогось Гната Прокоповича¹⁷.

Згадані документи були внесені до загального реєстру документів братства Богоявлення у 1744 р. під час ревізії львівських церков у часі укладання реформаційного декрету єпископа Атанасія (Шептицького), який проводив реорганізацію церковних братств з метою дисциплінування їхньої діяльності¹⁸.

Зауважимо, що згадки про Мікрошовський ґрунт, який числився на балансі Богоявленського братства, зустрічаємо і під час візитації Мойсея (Богачевського) у 1743 р. Так, в реґесті документів архіву братства Св. Епіфанії під 19 номером було зафіксовано «Intromissio in Fundum Mikrozowskie nazwanego»¹⁹. Далі візитатор зробив запис під номером 21 про тестамент на той час вже покійного Весиля Ревака: «Testament Nieboszczyka Wasyla Rewaka ktorym leguie na gruncie zl[otych] trzysta ikrosowskim nazwanym Cerkwi Bohojawlenskiey».

Таким чином, документи Василя Реваковича про володіння «Мікрошовським» ґрунтом на юридичному рівні серйозно допомогли братству Богоявлення у його фінансово-господарських справах, принаймні до середини XVIII ст., адже, як відомо, саме в цей час чимало передміських братств Львова починають поступово занепадати через брак нерухомостей. позову львівських священиків та світських осіб з приводу нападу на собор Св. Юра.

Джерела

кушнір львівський міщанин історіографічний

1 НМЛ. - Ф. Ркл. - Спр. 1135. - Арк. 1-1 зв.

2 Лабенскій Ф. Русскія церкви и братства на предградгяхъ львовскихъ… - С. 29.

3 Шараневичъ И. Прочіи братства при церквахъ (на передмЬстяхъ) города Львова, въ XVI и XVII столЬтію // Временникъ Ставропигийскаго института. - Львовъ, 1874. - С. 156.

4 НМЛ. - Ф. Ркл. - Спр. 1135. - Арк. 1 зв.

5 Там само. - Спр. 1125. Summariusz Papierow Dokumentow Przywilejow Zapisow Cerkwi Swi^tego Bohoiawlenskiey Lwowskiey spisanych pod czas Wizyty Generalnej w Roku 1744 dnia 12 pazdiernika. - Арк. 7 зв.

Размещено на Allbest.ru