Центральний Чорноморський архів: післямова до подій 1934 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЧОРНОМОРСЬКИЙ АРХІВ: ПІСЛЯМОВА ДО ПОДІЙ 1934 РОКУ

Л.Л. Левченко

Стаття висвітлює формування архіву Чорноморського флоту Російської імперії у Миколаєві протягом ХІХ ст. - початку ХХ ст., склад і зміст його фондів, вивезення Центрального Чорноморського військово-морського архіву з Миколаєва до Ленінграду 1934 року, боротьбу директора Миколаївського державного історичного архіву С. З. Каткова за передавання визначених протоколом ЦАУ СРСР та ЦАУ УСРР фондів на зберігання до архівів України. чорноморський архів історичний військовий

Автор статті щиро дякує заступнику директора Російського державного архіву Військово-Морського Флоту, кандидату історичних наук, заслуженому працівнику культури Російської Федерації Малевинській Марині Євгеніївні за допомогу у висвітленні долі Центрального Чорноморського архіву.

У травні 2014 року минає 80 років з того часу, як з України вивезено Центральний Чорноморський архів. У фондах цього архіву, що знаходився у Миколаєві з кінця XVIII ст. до 1934 р., понад століття відкладались документи з історії Чорноморського флоту та портів Чорного моря, суднобудування, міст і селищ Причорноморського регіону Півдня України, пов'язаних із флотом. Щоб зрозуміти цінність документів цього архіву, здійснимо невеличкий історичний екскурс у минуле.

Північне Причорномор'я та Крим ще з давніх часів мали важливе політичне, стратегічне та економічне значення. А тут пролягав “шлях із варягів у греки” між Балтикою і Візантією. Київські князі Аскольд і Дір (860--861), Олег (907 і 911), Ігор (941 і 944), Святослав (968-971), Володимир (988), Ярослав Мудрий (1043) вели успішну боротьбу за право вільного мореплавства і торгівлі на Чорному морі, підписували вигідні угоди з Візантією. У ХТТТ ст. ці території захопили монголо-татари. В результаті вдалих воєнних і дипломатичних дій литовсько-руський князь Вітовт отримав від татар грамоту, в якій вони зрікалися “історичних прав” на руські землі і повертали Литовському князівству Чорномор'я. На цих землях Вітовт збудував низку фортець, у тому числі Хаджибей (сучасна Одеса), Да- шев (Очаків) та Соколець (Вознесенськ).

Запорозькі козаки багато разів здійснювали переможні походи проти турок по Чорному морю в Крим, до витоку Дунаю. На легких суднах “чайках” вони досягали Кафи і Синопу, громили турецькі фортеці Очаків і Азов та доходили до самого Стамбула (1575, 1587, 1588, 1589, 1590, 1602, 1606-1609, 1613, 1614, 1615, 1616, 1617, 1621, 1622-1626, 1629, 1630, 1633, 1637, 1638 ). Один з найбільших морських походів козаки здійснили у 1633 р. Вони вели бої за Ізмаїл, Кілію, міста і селища між Дніпром і Дунаєм. У 1637 р. козаки відвоювали у турків фортецю Азов і п'ять років її утримували. У 1649 р. за договором про торгівлю Богдана Хмельницького з Туреччиною козаки отримали право вільного мореплавства і заходу у порти на всіх островах, що належали Туреччині, у Чорному та Егейському морях. Козаки брали участь майже у всіх російсько-турецьких війнах.

Московське царство, а згодом Російська імперія довгий час мріяли про землі Криму і Північного Причорномор'я та панування у Чорноморському басейні. Починаючи з XVII ст., велися війни з Кримським ханством, а потім Османською імперією: 1676-1681, 1686-1700, 1710-1713, 1735-1739, 1768-1774, 1787-1791, 1806-1812, 1828-1829, 1853-1856, 1877-1878 рр. У результаті до Російської імперії були приєднані Південна Україна, Бессарабія, Крим, північно-західний Кавказ, Чорноморське узбережжя Кавказу, південно-західна Грузія та північна частина турецької Вірменії. Результатом російсько-турецької війни 1768-1774 рр. був Кючук-Кайнарджийський мирний договір (11 липня 1774 р.), за яким до Російської імперії відійшли територія Південної України до Південного Бугу, фортеці Кінбурн, Керч, Єнікале. На той час це забезпечувало Росії право вільного мореплавства на Чорному морі та вихід через чорноморські протоки. Росія прагнула закріпити свої завоювання. Досягти цієї мети можливо було тільки з сильним військовим флотом. Організацією суднобудування і заснуванням флоту на Чорному морі займався державний і військовий діяч Російської імперії Г. О. Потьомкін. Насамперед на Півдні України, в урочищі Олександршанц, з ініціативи Потьомкіна та Указом Катерини II від 18 червня 1778 р. засновано фортецю, порт з гаванню, адміралтейство з верф'ю та місто Херсон¹. Через рік херсонські суднобудівники спустили на воду 60-гарматний корабель “Слава Екатерины” і фрегат “Григорий Богослов”. Херсонське адміралтейство з верф'ю діяло до 1827 р. За цей час тут побудували 170 кораблів і суден для Чорноморського флоту.

З початку 1773 р. російські моряки вели вимірювання в Ахтіярській гавані, яка за своїми кліматичними умовами, природними особливостями і розташуванням у Чорноморському басейні представляла унікальні можливості для базування флоту і здійснення контролю на

Чорному і Азовському морях. Капітальне освоєння берегів Ахтіярської гавані почалося після приєднання Кримського півострова (8 квітня 1783 р.) до Російської імперії². 10 лютого 1784 р. Катерина ІІ підписала Указ, яким повеліла “улаштувати такі укріплення”: “фортецю велику Севастополь”, де нині Ахті-Яр і де повинні бути адміралтейство, верф для кораблів першого рангу, порт і військове селище³. Невдовзі, щоб оглянути Чорноморський флот, Катерина ІІ прибула до Севастополя у супроводі високопоставлених представників іноземних держав. Демонстрація могутності Чорноморського флоту викликала відповідну реакцію: Туреччина висунула ультиматум про повернення Криму і 21 серпня 1787 р. почалася чергова російсько-турецька війна. Діючий флот потребував спорудження нових кораблів на заміну тих, що виходили із ладу. Це завдання покладалося на Херсонську верф, “але мілководдя гирл перешкоджало виводити із Херсона в море великого рангу кораблі”. Тому Г. О. Потьомкін розпочав пошук нового зручного місця для спорудження верфі. Кригс-комісар М. Л. Фалєєв звернув увагу Потьомкіна на землі при злитті річок Південний Буг і Інгул. Той загорівся ідеєю “майбутнього грандіозного адміралтейства - гнізда нового російського Чорноморського флоту”. Із цією метою у 1789 р. Потьомкіним засновано м. Миколаїв. 29 серпня 1791 р. Г.О. Потьомкін писав М. Л. Фалєєву: “Поспішайте з озброєнням Миколаєва. Ти не можеш собі уявити, наскільки він потрібен. Від цього, крім того, залежить честь моя і Миколаївської верфі, мало кому відомої...”⁴. Незважаючи на великий приплив бажаючих оселитися в Миколаєві, робочих рук в адміралтействі не вистачало. Тому за розпорядженням Г. О. Потьомкіна до Миколаївського адміралтейства з метою забезпечення верфі робочою силою у 1790 р. були приписані селища Богоявленськ, Воскресенськ, Калинівка(сучасна Миколаївська область), Покровськ (сучасна Херсонська область), Знам'янка і Богданівка⁵ (сучасна Кіровоградська область)⁶. У Богоявленськ Г. О. Потьомкін примусово пересилив селян із Київського і Новгород-Сіверського намісництв, ними ж було заселено селище Покровськ. До 1794 р. у Богоявленськ переселено майстрових Кричевського канатного заводу (сучасна Білорусь). Калинівку і Воскресенськ примусово заселяли російськими кріпаками, які втекли від своїх поміщиків, а також тут селилися вихідці з Правобережної України та сім'ї ремісників із центральних губерній Російської імперії. Поселення отримали статус адміралтейських, і згодом для управління ними засновано Управління Чорноморських адміралтейських поселень⁷.

29 грудня 1791 р. укладено Яську мирну угоду, за якою до Російської імперії відійшли землі між Південним Бугом і Дністром та закріплювалось все Північне Причорномор'я, у тому числі Крим. Необхідність захищати щойно завойовані землі спричинила значне збільшення штатів та фінансування Чорноморського флоту: кількість військових кораблів різного типу мала дорівнювати 490 одиницям, а фінансування - понад 2 млн рублів щороку. 28 квітня 1795 р. м. Миколаїв визначено місцеперебуванням Чорноморського адміралтейського правління. Щоправда, його голова, адмірал М. С. Мордвинов, влаштувався у Миколаєві ще рік до того. Протягом двох років у Миколаєві було зосереджено всі інститути управління Чорноморським флотом, а також розміщено кадетський корпус, казенну друкарню морського відомства та архів⁸.

Маніфестом Катерини ІІ від 22 лютого 1784 р. м. Севастополь відкрито для “всіх народів, що в дружбі з імперією нашою знаходяться, на користь торгівлі їх із вірними нашими підданими”⁹. Однак вже 27 травня 1794 р. в Указі Катерини ІІ М. С. Мордвинову про Севастополь йшлося як про виключно військовий порт: “У військовій гавані не тільки іноземців, а й своїх, які не служать у флоті або адміралтействі, не впускати без наказу головного командира над портом. Непотрібні для флоту люди мають бути виведеними із військової гавані і порту в місця для міста призначені, і щоб там, окрім житла морських служителів, приватних ніяких не було”¹⁰. 13 лютого 1798 р. на Таврійському півострові оголошувалося порто-франко на 30 років, “окрім одного Севастополя, як військової гавані”¹¹. 23 лютого 1804 р. Комітет зі створення флоту оголосив Севастополь головним військовим портом на Чорному морі. Купецьким кораблям вхід в нього було заборонено, “хіба що від шторму чи заради інших несподіваних випадків зайде в порт для ремонту або для врятування, а не для торгу”. Урядом Російської імперії передбачалося, що тоді “припинились би шляхи до розголошення становища флоту нашого і, отже, відомості про вжиті заходи; військові люди, які знаходяться при ньому, при малих зносинах із купецтвом, не були б ніякими іншими предметами розважені і займались би одними військовими вправами...”¹².

8 жовтня 1802 р. Указом російського імператора Олександра І велику Новоросійську губернію поділено на Миколаївську, Катеринославську і Таврійську. У цьому ж указі йдеться про особливий статус Севастополя: хоча він знаходився на території Таврійської губернії, він не був повітовим містом і не належав до жодного з семи повітів губернії¹³. Миколаїв було оголошено центром Миколаївської губернії. 20 травня 1803 р. у Миколаєві урочисто відкрились губернські органи правління¹⁴. Однак, у той час, коли в Миколаєві готувалися святкувати заснування губернії, у Петербурзі 15 травня 1803 р. вийшов новий указ “Про переведення губернського правління із Миколаєва до Херсону і про перейменування Миколаївської губернії на Херсонську”¹⁵. Причини ухвалення цього указу банальні: місто було переповнене установами морського відомства і вільних будівель для розташування губернського правління не знайшлося. Миколаїв повністю підпорядковувався морському відомству.

Відтак, урядом Російської імперії було визнано доцільним поєднати під керівництвом Головного командира Чорноморського флоту і портів усі міста і селища, пов'язані із флотом і суднобудуванням, а також порти, адміралтейства, верфі. Тож 20 березня 1805 р. в одну адміністративну одиницю, незважаючи на територіальну належність, поєднали міста Севастополь і Миколаїв та Чорноморські адміралтейські поселення. Це адміністративно-територіальне утворення отримало назву Миколаївське і Севастопольське військове губернаторство¹⁶. Функції військового губернатора були покладені на Головного командира Чорноморського флоту і портів. Центром губернаторства стало м. Миколаїв. Миколаївський історик ХІХ ст. Г. Ге писав: “... Миколаїв оголошено особливим губернаторством. місто остаточно стає флотським.”¹⁷. Відтак, грандіозний проект Г. О. Потьомкіна про “гніздо російського Чорноморського флоту” втілився у життя.

Протягом ХІХ ст. у Миколаєві розташовувалися Канцелярія Головного командира Чорноморського флоту і портів, штаб і канцелярія Чорноморського флоту, чергова частина, аудиторіат, гідрографічне відділення і Чорноморське депо мап, медичне відділення, Центральний Чорноморський архів, інтендантство, Миколаївський кораблебудівний обліковий комітет, господарський комітет морської будівельної частини, Миколаївський морський шпиталь. Головному командиру Чорноморського флоту і портів підпорядковувались: контора Севастопольського порту, Севастопольський обліковий кораблебудівний комітет, Севастопольський морський шпиталь, казначейське відділення, кригс- комісаріатська та обер-провіантмейстерська частини; контори Дунайського, Херсонського, Ізмаїльського, Таганрозького, Сухумського, Батумського портів; комісіонери Чорноморського флоту у Петербурзі, Москві, Одесі, Таганрозі, Дубовці та інших містах; усі чини, починаючи з віце-адмірала, які служили в Чорноморському флоті; корпуси артилерії, флотських штурманів, корабельних інженерів, морські, флотські, ластові та робочі екіпажі¹⁸, а також усі навчальні заклади Чорноморського флоту. Після Кримської війни (1853-1856) за умовами Паризького мирного договору (1856) Російська імперія втратила право утримувати флот, військово-морські бази та вести суднобудування на Чорному морі. У зв'язку з цим 1856 р. Управління Головного командира Чорноморського флоту і портів ліквідовано. У Миколаєві 26 серпня 1856 р. встановлено посаду завідувача морською частиною, повноваження якого стосовно Севастополя було визначено лише через два роки¹⁹. Заштатне м. Севастополь з лютого 1860 р. належало до портів другого розряду, яким керував командир Севастопольського порту. 7 жовтня 1864 р. Севастополь виведено зі складу військового губернаторства, а згодом там запроваджено градоначальство. Однак, у справах флоту і порту Севастополь, як і раніше підпорядковувався морському начальству в Миколаєві²⁰. 27 січня 1860 р. Миколаїв оголошено головним портом на Чорному морі, керівництво яким доручено Головному командиру порту. В його підпорядкуванні знаходились усі кораблі, судноверфі, заводи, установи. Управління Миколаївського порту включало: секретаріат Головного командира, штаб, суднобудівну, артилерійську, комісаріатську, гідрографічну, будівельну та медичну частини, портову скарбницю, комісію військового суду, архів²¹. У жовтні 1870 р. Російська імперія в односторонньому порядку відмовилася виконувати умови Паризького договору, що 1871 р. було закріплено Лондонською конвенцією. З 1 жовтня 1871 р. відновлено посаду Головного командира Чорноморського флоту і портів, а підпорядковане йому управління стало називатись Головним управлінням Чорноморського флоту і портів²². На початку 1885 р. були затверджені нова структура та штати морського відомства, флотів і портових управлінь, за якими морські сили Чорного і Каспійського морів були об'єднані під єдиним командуванням. Миколаїв зберіг за собою статус головного порту, в якому було розташовано Головне управління Чорноморського і Каспійського флотів на чолі із Головним командиром флоту і портів Чорного і Каспійського морів²³.

У 1891 р. об'єднане командування флотами було розділене. Управління Каспійською флотилією перевели до м. Баку²⁴. З кінця XVIII ст. до початку ХХ ст. суднобудування в Миколаєві пройшло декілька етапів: вітрильний, паровий, залізний і броненосний. Наприкінці XIX ст. у Миколаєві збудовано два великих суднобудівних заводи з іноземним і російським капіталом у статутних фондах. У Миколаєві жили і працювали Головні командири Чорноморського флоту і портів, адмірали: І. І. де Траверсе, М. Л. Язиков, О. С. Грейг, М. П. Лазарєв, М. Б. Берх, М. Ф. Метлін, О. І. Панфілов, Г. І. Бутаков, Б. О. фон Глазенап, М. А. Аркас, М. П. Манганарі, О. О. Пещуров, Р. А. Гренквіст, М. В. Копитов, С. П. Тиртов²⁵. Як Миколаївські і Севастопольські військові губернатори, вони реалізовували політику уряду Російської імперії у підпорядкованому регіоні, наглядали за діяльністю установ місцевого самоврядування, судами, вирішували питання політичного, економічного, соціально-культурного розвитку, благоустрою міст і селищ.

У 1895-1896 рр. командування Чорноморським флотом було переміщено з Миколаєва до Севастополя разом із більшістю установ морського відомства. Однак, Центральний Чорноморський архів, у якому за більш ніж століття відклалися документи усіх установ морського відомства, що підпорядковувались Головному командирові Чорноморського флоту і портів, залишився у Миколаєві.

У передмові до фонду № 362 “Черноморский Центральный Военно-Морской архив” Російського державного архіву Військово-Морського Флоту²⁶ зазначено, що з 1831 р. архів мав назву Архів штабу Чорноморського флоту і портів і підпорядковувався штабу Головного управління Чорноморського флоту і портів, що розміщувався у Миколаєві²⁷. 1860 р. архів реорганізовано у портовий архів, він отримав назву Архів Миколаївського порту (або Миколаївський портовий архів)²⁸, з 1871 р. архів підпорядковано Канцелярії Головного командира Миколаївського порту²⁹. У період 1886-1900 рр. архів підпорядковувався Штабу флоту і портів Чорного і Каспійського морів³⁰. З червня 1900 р. архів перейшов у відання портової контори і отримав назву Чорноморський Центральний військово-морський архів. Так він називався до 1920 р.³¹ З 1920 р. архів перейменовано на Головний морський архів Чорноморського флоту у Миколаєві³².

Документи Центрального Чорноморського архіву, крім історії Чорноморського флоту, портів Чорного моря, розвитку суднобудування на Півдні України, відбивали ще й історію усього Причорноморського регіону України, його міст і селищ, життя населення, яке, мешкаючи у “гнізді російського Чорноморського флоту”, рішеннями уряду Російської імперії було приречене служити в Чорноморському флоті, працювати в адміралтействах, на інших підприємствах морського відомства, утримувати на власний кошт війська, розташовані у межах губернаторства, виконувати військову, квартирну та гужову повинності³³. У Миколаєві і Севастополі навіть підприємці брали підряди на підприємствах морського відомства, а місцеве купецтво займалося виключно поставками для адміралтейств. Наприкінці ХІХ ст. історик Г. Ге написав, що у Миколаєві “цивільна громадськість відсувалась на задній план”³⁴, а адмірал М. В. Копитов указав, що “населення міста Миколаєва дуже бідне, міські податки доведені до вищої, установленої законом норми”³⁵. Таке становище жителів було типовим для населених пунктів, приписаних до морського відомства.

Отже, неможливо переоцінити значення документів Центрального Чорноморського архіву для об'єктивного і всебічного висвітлення історії Півдня України ХІХ ст., Чорноморського флоту, кораблі для якого будувались на миколаївських верф'ях.

У Миколаєві за розпорядженням адмірала М. П. Лазарєва від 3 травня 1844 р. було засновано міський архів “загальний для всіх присутствених місць, з призначенням для завідування справами його особливого чиновника із повною відповідальністю за цілісність і порядок в зберіганні тих справ”³⁶. У міському архіві відкладались документи Канцелярії Миколаївського і Севастопольського військового губернатора, Миколаївської міської думи, поліції, магістрату, управ, інших міських установ, а також документи місць Севастополя, військових частин і команд, розквартированих у межах військового губернаторства. Іноді установи передавали документи на зберігання не за належністю, тому час від часу архіви обмінювались справами між собою, утворювались спеціальні комісії для розбору та експертизи цінності документів в обох архівах, виділення нецінних документів до знищення.

Фонди обох архівів значно зростали не лише через їх планомірне поповнення, а й через реорганізацію установ як міського самоуправління, так і морського відомства. Однак були випадки, коли документи вилучалися з архівів і відправлялися на зберігання до інших архівних установ. Так, 1862 р. спеціальна комісія відібрала цінні документи військових установ і відправила їх на зберігання до Херсонського губернського гарнізону внутрішньої варти. У 1866 р. були відібрані цінні архівні документи прокурорської камери м. Миколаєва і відправлені на зберігання до Московського архіву Міністерства юстиції. Центральний Чорноморський архів (або як він називався перед 1900 р. - Миколаївський портовий архів) у зв'язку із переведенням управління Чорноморського флоту з Миколаєва до Севастополя значно збагатив свої фонди завдяки надходженню документів реорганізованих установ морського відомства і став іменуватися Чорноморським центральним військово-морським архівом. Звертає на себе увагу резолюція Миколаївського градоначальника К. М. Тикоцького на листі від Штабу Чорноморського флоту, який 1901 р. просив передати для аналізу документи про землі морського відомства у м. Севастополь. На проханні Штабу Тикоцький зазначив, що документи можуть бути передані для дослідження, але за умови їх подальшого постійного зберігання в Центральному Чорноморському архіві в Миколаєві (Док. № 1).

Зі встановленням радянської влади в січні 1920 р. архіви Миколаєва були націоналізовані і передані у відання музейної секції Миколаївського губернського відділу народної освіти, при якій 19 серпня 1920 р. була утворена архівна комісія. 9 травня 1921 р. відбулось спільне засідання архівної комісії за участю представників губернського відділу народної освіти, а також міського і Центрального Чорноморського військово-морського архівів. У постанові, прийнятій на засіданні, вказувалось: “...визнати становище, в якому зараз знаходиться архівна справа, ненормальним і негайно прийняти енергійні заходи до його упорядкування. Для чого визнано необхідним створити архівний підвідділ при політико-освітньому відділі губнаросвіти.”³⁷. При підвідділі була утворена губернська архівна секція, яка стала керівним координаційним центром усієї архівної мережі Миколаївської губернії. Із ліквідацією Миколаївської губернії 22 листопада 1922 р. повітовий комунальний відділ, у віданні якого опинився міський архів, перетворив його архівосховища на склад комунального майна, зі стелажів архіву виготовили прилавки для крамниць, а документи звалили на підлогу.

Постраждав і Центральний Чорноморський військово-морський архів, з якого 1924 р. за розпорядженням Главморархіву СРСР було вилучено цінні справи (Док. № 2).

10 жовтня 1923 р. Миколаївське відділення Севастопольського військово-морського порту звернулося до Головного морського архіву: “Згідно припису Морарха від 07 вересня ц.р. № 18594, що спирається на наказ по флоту і Моркому № 329 від 11.08.23 р., Миквідділення Севвійськпорту повідомляє: для відправки майна Центрального архіву ЧФ в Петроград, що охоплює період часу з кінця 18 століття аж до половини першої чверті 20[-го ст.], тобто все, що належить до [до]революційного часу, представляє вантаж , визначений комісією в круглих цифрах до 7200 пудів. Для відправки такого цінного майна необхідно виготовити дерев'яні ящики в кількості 800 штук”. Загальна сума, необхідна для проведення переміщення фондів була визначена в 413 червонців. У листі Головного морського архіву начальнику Морштареспа від 26 листопада 1923 р. йшлося про таке: “Морштаресп від 12.02.23 р. за № 170827 запропонував РВС ЧС: “прийняти дійсні заходи до впорядкування портових архівів в Севастополі та Миколаєві , маючи на увазі , що відповідно до нового Положення та штату , зазначеним архівам присвоєно значення лише поточно-довідкових архівів , при чому історичний архів Чорноморського флоту в Миколаєві має бути тепер же підготовлений до відправки в Петроград”³⁸.

Таким чином, 1924 р. вперше були вивезені частини фондів Центрального Чорноморського архіву з Миколаєва до Петрограда. Як зазначено у “Переліку архівних матеріалів, що їх вивезено з Центрального Чорноморського архіву”, підготовленому К. Й. Осиповою та М. К. Калитою, обсяг вивезеного складав 85 справ та 327 книг, що вмістилися у 459 в'язок. У примітці укладачі “Переліку...” зазначили: “Можна гадати, що вивезений архівний матеріал підбирався за окремими питаннями й забиралися найцінніші справи” (Док. № 2), але повністю наказ у 1924 р. так і не був виконаний, і ще 10 років архіви Чорноморського флоту зберігалися в Миколаєві. М. Є. Малевинська зазначає, що у 1920 х рр. документи вивозилися не лише з Миколаєва, а й інших архівів Балтійського, Каспійського флотів, з Далекого Сходу та Півночі.

10 вересня 1925 р. президія Миколаївського окружного виконкому ухвалила постанову про організацію Миколаївського окружного архівного управління, яке розпочало обстеження архівів у м. Миколаїв та Миколаївському окрузі і переміщення їх до окружного архіву³⁹. Штат управління складався із 6 осіб, очолювала управління К. Й. Осипова. До кінця 1927 р. у сховищах окружного архівного управління було сконцентровано документи державних установ м. Миколаєва, які існували у дореволюційний період (до 1917 р.), а також у 1917-1921 рр. У травні 1928 р. співробітниками окружного архівного управління С. П. Костіним, М. К. Калитою та І. Я. Лучинським описано документи Центрального Чорноморського військово-морського архіву (Док. № 13), який на той час розташовувався на території сучасного суднобудівного заводу ім. 61 комунара, тобто колишнього Адміралтейства. При описуванні архівісти більше звертали увагу на цінність документів архіву для історії м. Миколаїв і у характеристиках фондів надали стислі відомості про зміст деяких справ, які відбивали історію міста. Обсяг документів архіву був виміряний не у кількості справ, а в лінійних метрах: до списку внесено 194 фонди на 1889,35 лінійних метрів. 1 жовтня 1930 р. Миколаївське окружне архівне управління в зв'язку з ліквідацією округу реорганізовано в місцеве архівне управління, повноваження якого поширювалися на територію колишнього Миколаївського округу⁴⁰. У 1932 р. згідно з новим адміністративно-територіальним поділом України створювались області, а в них обласні архівні управління. Миколаїв увійшов до складу Одеської області. У лютому того ж року Миколаївське місцеве архівне управління реорганізовано в Миколаївський державний історичний архів, підпорядкований Одеській обласній архівній управі. 8 серпня 1932 р. на посаду директора архіву призначено Семена Захаровича Каткова.

У січні 1923 р. для загального керівництва архівної справою в Україні при Всеукраїнському центральному виконавчому комітетові засноване Центральне архівне управління (ЦАУ УСРР)⁴¹. 1929 р. при Центральному виконавчому комітеті СРСР створене Центральне архівне управління СРСР (ЦАУ СРСР), яке мало на меті здійснення загального управління й об'єднання діяльності центральних архівних управлінь союзних республік щодо завідування фондами загальносоюзного значення⁴². Такого значення набули для керівництва СРСР і фонди Центрального Чорноморського військово-морського архіву. 2 липня 1933 р. представники ЦАУ СРСР (Лунц), ЦАУ УСРР (Герасименко) та Морських Сил (Оробець) уклали протокол, за яким існування архіву припинялося, а його фонди розподілялися між ЦАУ УСРР та ЦАУ СРСР (Док. № 3). Наведені у протоколі фонди передбачалося передати до ЦАУ УСРР, а усі інші до Ленінградського обласного морського історичного архіву (ЛОМІА)⁴³. 15 квітня 1934 р. ЦАУ УСРР повідомило директора Миколаївського державного історичного архіву С. З. Каткова про існування цього протоколу, приїзд представника ЛОМІА І.Т. Швецова та надало вказівку прийняти на зберігання наведені у протоколі фонди (Док. № 4).

22 квітня 1934 р. Катков відповів ЦАУ УСРР, що Швецов, як виявилося, вже два місяці проводив роботи в Центральному Чорноморському архіві. Прибувши до Миколаєва, Швецов проігнорував Миколаївський державний історичний архів і звернувся безпосередньо до керівництва порту, яке також не зважило ні на керівництво ЦАУ УСРР, ні на місцевий архів і дозволило Швецову безконтрольно розпоряджатися документами архіву. Швецов найняв робочих з порту і заводу, які аби як збивали ящики і складали до них архівні справи. Ніякого відбору фондів відповідно до протоколу не здійснювалося, не звірялися справи й з описами фондів. Швецов відкидав для місцевого архіву окремі справи на свій розсуд, а Каткову заявив, що у разі виявлення передбачених протоколом для ЦАУ УСРР справ у Ленінграді, ті будуть повернуті до Миколаєва. Катков цілком слушно зауважив, що ставлення Швецова до архівних документів “загрожує знищенням великої історичної цінності архівних матеріалів, що відбивають історію всього Чорноморського Воєнного флоту”. Він не був впевненим, що ЦАУ СРСР колись поверне передбачені протоколом до передавання ЦАУ УСРР архівні документи, якщо вони будуть вивезені до Ленінграду (Док. № 5).

У травні 1934 р. у Миколаєві працювала комісія з представників ЦАУ УСРР (Альперович, Гудзенко) та Миколаївського державного історичного архіву (Катков, Ронжес), яка підтвердила, що “пакування здійснювалось варварським способом”. Натомість Швецов заявив, що така вказівка йому була надана ЦАУ СРСР. На той момент він вже відправив до Ленінграду шість залізничних вагонів документів Центрального Чорноморського архіву. В акті від 8 травня 1934 р. Комісія констатувала як порушення домовленостей, передбачених протоколом, так й “порушення прерогативи ЦАУ УСРР”. Швецов від підписання акта відмовився (Док. № 6).

1 червня 1934 р. Катков телеграмою повідомив ЦАУ УСРР про відправку Швецовим до Ленінграду ще п'яти залізничних вагонів документів (разом 11 вагонів) Центрального Чорноморського архіву (Док. № 7). ЦАУ УСРР надало розпорядження прийняти на зберігання ті документи, що лишилися у приміщеннях архіву (Док. № 8). 5 червня 1934 р. до Миколаєва прибув представник Одеської обласної архівної управи В. С. Алєксєєв, у присутності якого представник Управління Миколаївського військового порту Н. Н. Холмогоров та І. Т. Швецов здали, а співробітники Миколаївського державного історичного архіву С. З. Катков, А. О. Шаповалова, Н. М. Хлопкова прийняли на зберігання справи колишнього Центрального Чорноморського архіву. Проте з передбачених протоколом документів чотири фонди не були передані зовсім, а з інших залишено лише окремі справи⁴⁴. 6 червня 1934 р. Катков надіслав телеграму до Москви ЦАУ СРСР із проханням перевірити, чи прибули до Ленінграду відправлені з Миколаєва 11 вагонів з документами (Док. № 9). 9 червня 1934 р. миколаївські архівісти пішли на завод, щоб забрати передані їм залишки Центрального Чорноморського архіву. Вони чекали з ранку до шостої години вечора, але керівництво порту так і не надало обіцяний для перевезення документів транспорт. Те ж саме повторилося й 11 червня⁴⁵.

Катков у відчаї написав листа до газети “Правда” під назвою “Кто ответит?” (Док. № 10, № 11). Він вважав, що ситуація, яка склалася із вивезенням документів Центрального Чорноморського архіву з Миколаєва, мала стати відомою усьому Радянському Союзові. Декілька фраз із цього листа звертають на себе увагу, а саме про те, що Швецов “вперто наполягав, що виконує розпорядження свого колишнього начальства”, але “яку установку дав з цього питання член комісії від ЦАУ СРСР тов. Лунц командированому ним гр. Швецову важко тут судити”. Катков вимагав розслідування і пролетарського суду та покарання винним.

Після цього листа Каткова ЦАУ СРСР нічого не залишалося, як призначити службове розслідування (23 червня 1934 р.). В. С. Алєксєєва викликали до Москви з усіма актами і виписками про найважливіші фонди архіву⁴⁶. ЦАУ СРСР надало розпорядження за рахунок ЛОМІА (ЛОЦІА) негайно повернути до Миколаївського державного історичного архіву справи, передбачені протоколом від 2 липня 1933 р.⁴⁷ 21 липня 1934 р. Військовий відділ ЦАУ СРСР відповів С. З. Каткову, що фактів викрадення документів під час їх перевезення не встановлено, на І. Т. Швецова накладено адміністративне стягнення за незадовільне пакування документів, а невиявлені документи, що належать ЦАУ УСРР, у разі їх знайдення, будуть відправлені до Миколаєва (Док. № 12). Однак, громадянська позиція Каткова не обійшлася без наслідків для нього: вже 27 серпня 1934 р. його було переведено на іншу посаду, щоправда керівну, але згодом арештовано, звинувачено у “двурушничестве”, троцькізмі, підривній діяльності і засуджено до п'яти років заслання до Казахстану. Під час реабілітації жодних відомостей про подальшу долю С. З. Каткова не виявлено (Док. № 14).

За радянських часів найбільш масштабне виявлення і копіювання документів здійснювалось під час написання “Історії міст і сіл України”, головну редакційну колегію якої очолював видатний український вчений, доктор історичних наук, академік Національної академії наук України Петро Тимофійович Тронько. Щоправда наприкінці 1960-х - у 1970-х рр., коли виходили книги “Історії міст і сіл України”, підхід як до висвітлення історії України, так і до виявлення і копіювання документів не міг бути іншим ніж у руслі марксистсько-ленінської історичної науки. Тож переважно виявлялися документи про боротьбу селянства та робітничого класу, революційний рух, громадянську війну тощо. Однак, було виявлено значну кількість цінних документів, що відбивали історію заселення міст і селищ Півдня України, розвиток економіки, у тому числі суднобудування, культури й освіти, з історії Чорноморського флоту, російсько-турецьких війн. Мікрофільми цих документів поповнили фонди державних архівів Миколаївської області, м. Севастополя та інших архівів України. Вже давно змінилася тематика досліджень і підходи до висвітлення історії. Сьогодні істориків цікавлять нові теми історичних досліджень, виникала ідея й про нове видання “Історії міст і сіл України”. Поодинокі дослідники за власний кошт їздять до Санкт-Петербурга, щоб вивчати історію Півдня України в центральних російських архівах. У березні 2013 р. в Миколаєві відбулася перша спільна виставка документів з історії суднобудування з фондів Російського державного архіву Військово-Морського Флоту, державних архівів Миколаївської, Одеської та Херсонської областей. Однак масштабної державної програми, фінансованої за державний кошт, яка б передбачала планомірне виявлення документів з історії Півдня України в архівах Російської Федерації, укладання довідників, створення баз даних, копіювання документів, так і не було реалізовано. Між тим за радянських часів постраждали не лише архіви Миколаївщини, а й Одещини та інших регіонів України, з яких до центральних архівів у Москві і Ленінграді вивозилися фонди “загальносоюзного значення”. Потреба у відновленні історичної пам'яті народів України визначає необхідність створення такої програми та виділення державного фінансування для її реалізації, розвитку співпраці із Федеральним архівним агентством Російської Федерації та архівами Росії щодо розроблення фондів, вивезених з українських архівів за радянських часів, одна частина з яких є спільною спадщиною України і Росії, а щодо другої частини Україна могла б порушити питання про їх копіювання або повернення оригіналів. Безперечно, автор статті цілком погоджується із думкою М. Є. Малевинської, висловленою у її листі, про доброчесну працю архівістів, які протягом 80 років доклали значних зусиль, щоб зберегти архівні документи. Потрібен наступний спільний крок архівістів обох держав: удоступнення документів дослідникам для відкриття історичної правди і заповнення “білих плям” в історії України. Полное собрание законов Российской империи. - СПб., 1830. - Т. ХХ. - С. 722-723.

² Севастополю 200 лет. 1783-1983 гг.: Сборник документов и материалов. - К.: Наукова думка, 1983. - С. 5.

³ Полное собрание законов Российской империи. - СПб., 1830. - Т. XXII. - С. 21-22.

⁴ Афанасьев Д. М. К истории Черноморского флота (1768-1816) // Русский архив. - М.: Университетская типография на Страстном бульваре, 1902. - № 2. - С. 217.

⁵ 1820 р. селища Знам'янка і Богданівка передано військовому відомству, а замість них до Чорноморських адміралтейських поселень приєднано Березнегувате і Висунськ (сучасна Миколаївська область).

⁶ Держархів Миколаївської обл., ф. 246 “Управління Чорноморських адміралтейських поселень”, оп. 1, спр. 103, арк. 125 зв.-126.

⁷ Левченко Л. Л. Історія Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства (1805-1900). - Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. Петра Могили, 2006. - С. 35-36.

Флотський екіпаж - базова частина в організації військово-морського флоту Російської імперії.

Ластовий екіпаж - нижчі чини, не здатні нести службу у флотських екіпажах, які виконували різні роботи у берегових службах військово-морського флоту Російської імперії.

Робочий екіпаж - майстрові, які виконували суднобудівні й інші роботи в адміралтействах.

Лист Штабу Чорноморського флоту і портів Чорного моря Миколаївському градоначальнику про передачу справ про землі. Севастополь з Центрального Чорноморського архіву до міського архіву м. Миколаїв від 4 липня 1901 р.

Можно с этим согласиться, но при условии постоянного хранения дел в Николаевском Центральном Черноморском архиве [слово неразборчиво] временной передаче их в Севастополь. КМТ. [Карл Михайлович Тикоцкий]

Председатель Комиссии для выяснения прав Морского Ведомства на земли в пределах Севастопольского Градоначальства рапортом от 23-го Июня сего года за № 36 донес Главному Командиру Черноморского флота и портов Черного моря, что в ряду описей дел бывшего Архива Николаевского Порта, а ныне Черноморского Центрального Военно-Морского Архива, имеется опись под № 76, по которой числится 409 дел Канцелярии Николаевского Военного Губернатора. Все эти дела, как видно из надписи, сделанной в конце описи, в 1882 году переданы были в Николаевский Городовой Архив, где и по настоящее время находятся. Между тем, 63 дела из означенной описи, поименованные в особой описи, при сем препровождаемой, имеют прямое отношение к истории Черноморского флота, а из них 45 дел, в описи отдельно отмеченных, необходимы и для Комиссии по выяснению прав Морского ведомства на Севастопольские земли. В виду этого и согласно поручению Его Превосходительства Главного Командира, Штаб Черноморского флота и портов Черного моря просит Ваше Превосходительство не признаете ли возможным сделать распоряжение о передаче навсегда из Николаевского Городового Архива в Черноморский Центральный Военно-Морской Архив 63 дел, касающихся Черноморского флота и перечисленных в прилагаемой описи, с тем, что Черноморский Военно-Морской Архив, получив эти дела, от себя уже перешлет в Севастополь, в распоряжение вышеупомянутой Комиссии на время надобности, те дела, которые в описи особо отмечены.

О последующем Штаб Черноморского флота покорнейше просит Ваше Превосходительство его уведомить.

Начальник Штаба,

Контр-Адмирал [подпись, личность подписавшего не установлена]

Делопроизводитель [подпись, личность подписавшего не установлена]

Державний архів Миколаївської області, ф. 229 “Канцелярія Миколаївського військового губернатора”, оп. 1, спр. 26, арк. 5. Російською мовою. Оригінал.

№ 2. Перелік архівних фондів, вивезених з Центрального Чорноморського архіву до Главморархіва СРСР у 1924 р.

ПЕРЕЛІК АРХІВНИХ МАТЕРІАЛІВ, ЩО ЇХ ВИВЕЗЕНО З ЦЕНТРАЛЬНОГОЧОРНОМОРСЬКОГО АРХІВУ

Згідно пропозиції Главморархіва СРСР від 18 лютого 1924 року № 1897 на його адресу було відправлено по накладним № 1-85 справ 459 в'язок та книг 327, які було упаковано в 85 скринь. Вивезений матеріал складається з таких фондів:

1. Николаевского Адмиралтейского Правления за 1782-1806 гг.

2. Николаевской Портовой Конторы и Портового Управления за 1790-- 1809 гг.

3. Аудиториата Черноморского Штаба за 1797--1849 гг.

4. Конторы Главного Командира Черноморского флота и портов -- 1800-- 1806 гг.

5. То же по інтендантству и Департаменту -- 1787--1829 гг.

6. Канцелярия Главного Командира флотських экипажей в г. Николаеве за 1831--1846 гг.

7. Артиллерийской экспедиции за 1789--1836 гг.

8. Кораблестроительной экспедиции за 1833--1861 гг.

9. Исполнительной экспедиции по части кораблестроения -- 1803--1831 гг. строительной -- 1803--1830 гг. интендантской -- 1798--1830 гг.

ПРИМІТКА: Можна гадати, що вивезений архівний матеріал підбирався за окремими питаннями й забиралися найцінніші справи.

Зав.Микол.Окр.Архів. Управління/ОСИПОВА/

Діловод /М. КАЛИТА/

Державний архів Миколаївської області, ф. Р-87 “Миколаївський державний історичний архів”, оп. 1, спр. 69, арк. 40. Українською і російською мовами. Оригінал.

№ 3. Протокол засідання комісії, створеної ЦАУ СССР для вирішення питання розподілення і вивезення фондів Центрального Чорноморського архіву від 2 липня 1933 р.

ПРОТОКОЛ

ЗАСЕДАНИЯ КОМИССИИ ОРГАНИЗОВАННОЙ Ц.А.У. СССР ПО ВОПРОСУПО РАСПРЕДЕЛЕНИЮ И ВЫВОЗУ АРХИВНЫХ ФОНДОВ БЫВШЕГО ЦЕНТРАЛЬНОГО ЧЕРНОМОРСКОГО АРХИВА В Г. НИКОЛАЕВЕ ОТ 2/VII [2 июля]-1933 ГОДА

ПРИСУТСТВОВАЛИ: Председатель и представитель ЦАУ СССР - ЛУНЦ И. В., Представитель ЦАУ УССР - ГЕРАСИМЕНКО Ф. А., Представитель Морских Сил и Никвоенпорта - ОРОБЕЦ Н. Н.

І. Комиссия в выше указанном составе рассмотрев все имеющиеся в ее распоряжении справочные материалы архива /описи фондов, алфавиты к описям/ и ознакомившись с содержанием самих архивных фондов, пришла к следующим выводам:

АРХИВНЫЕ ФОНДЫ И ЧАСТИ НЕКОТОРЫХ ФОНДОВ 1. Управление Адмиралтейскими казенными селениями 187 единиц хранения 1800-1863

Дирекция Богоявленских фабрик 1823-1836

29 ед. хранения

Заведующего Казенными садами г. Николаева 1867-1883

114 ед. хранения

Канцелярия Черноморского департамента по части Богоявленских фабрик 1829-1831

10 ед. хранения

Канцелярия Обер-Интенданта Черноморского флота по части

Богоявленских фабрик 1824-1850

18 ед. хранения

То же по части садов 1833-1850

24 ед. хранения

Канцелярия строения г. Николаева 1787-1798

227 ед. хранения

Канцелярия Черноморского Департамента по гражданской части 1799-1835

Инвалидные хутора г. Николаева 1860-1876

34 ед. хранения

Николаевский Военный губернатор 1805-1836

63 ед. хранения

Канатний завод 1896-1907

9 ед. Хранения

Передать на постоянное хранение в ЦАУ УССР.

Все остальные фонды и части фондов передаются на постоянное хранение в Морской Исторический Архив ЛОМИА.

Отдельное оборудование архива передать в распоряжение ЦАУ УССР для использования Николаевским Государственным Историческим архивом. Ввиду возражений со стороны члена комиссии Представителя Никвоенпорта тов. ОРОБЕЦ вопрос этот передать для окончательного разрешения в ЦАУ СССР и Высшего Морского Командования.

ПОДПИСИ: /ЛУНЦ/ /ГЕРАСИМЕНКО/ /ОРОБЕЦ/

Державний архів Миколаївської області, ф. Р-87 “Миколаївський державний історичний архів”, оп. 1, спр. 69, арк. 2. Українською мовою. Копія.

№ 4. Лист Центральної Архівної Управи УРСР до Миколаївського державного историчного архіву з вказівкою прийняти на зберігання документи Центрального Чорноморського архіву від 15 квітня 1934 р.

Штамп

Всеукраїнський ЦЕНТРАЛЬНИЙ ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ Рад Робітничо-Селянських Червоно-Армійськ. Депутатів.

Центральне Архівне Управління УСРР15/IV [15 квітня] 1934 р.

Харків, вул. Вільної Академії, 6 Телеф. 4-13

ДИРЕКТОРУ МИКОЛАЇВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ІСТОРИЧНОГО АРХІВУ К-я Одеській Обласній Архівній Управі

За повідомленням ЦАУ СРСР, до Миколаєва мав виїхати співробітник Морського Архіву Ленінградського відділу Центрального Історичного Архіву т. ШВЕЦОВ для організаційний робіт по відправці Миколаївським Воєнним Портом архівних матеріалів порту до Ленінграду.

Повідомте: 1) Чи такі матеріали вже відправлено.

Чи передано до Миколаївського ДІА [державного історичного архіву] матеріали порту, які перераховано в копії протоколу.

Якщо матеріали, що їх потрібно згідно протоколу, передати ЦАУ УСРР, досі не передано, організуйте їх прийом до В[ашого] архіву.

ЗАСТ. КЕРІВНИЧОГО ЦЕНТРАЛЬНОЇ АРХІВНОЇ УПРАВИ УСРР /СЕНЧЕНКО/

Державний архів Миколаївської області, ф. Р-87 “Миколаївський державний історичний архів”, оп. 1, спр. 69, арк. 1. Українською мовою. Оригінал.

№ 5. Доповідна записка директора Миколаївського державного історичного архіву С. З. Каткова до Центрального архівного управління УСРР про вилучення документів Центрального Чорноморського Архіву з Миколаєва від 22 квітня 1934 р.

ДО ЦЕНТРАЛЬНОГО АРХІВНОГО УПРАВЛІННЯ

м. Харків

Копія: ОБЛАСНОЇ АРХІВНОЇ УПРАВИ

м. Одеса

На в/№ 03/71 від 15/IV-34 р. [15 квітня 1934 року]

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА ДИРЕКТОРА МИКОЛАЇВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ІСТОРИЧНОГО АРХІВА КАТКОВА С.З.

19-го квітня 1934 року ми одержали від ЦАУ УСРР листа про те, що до м. Миколаєва виїхав представник Ленінградського Історичного Архіву тов. Швецов для прийняття та відправки матеріалів “ЧОРНОМОРСЬКОГО АРХІВУ”, при чому Миколаївському Державному Історичному Архіву доручається прийняти архівні матеріали, які за протоколом, доданим до В [Вашого]/листа належать до передачі ЦАУ УСРР.

Коли я з'явився до Управління Миколаївського Воєнного Порта у віданні якого знаходився до цього часу “Чорноморський Архів” виявилося, що роботи по відправці провадяться вже на протязі 2-х місяців. Тов. Швецов, приїхавши до м. Миколаїв, звернувся безпосередньо до Управління Воєнного Порта, не знайшовши потрібним навіть повідомити Мик.[олаївський] Держ. [авний] Історичний Архів про роботи.

В сучасний момент справа з вказаними матеріалами знаходиться в такому стані: Робітники Воєнного Порту під керівництвом самого т. Швецова, в цілком хаотичному безпорядкові, пакують архівні матеріали в ящики розміром до 2-х метрів завдовжки та біля 1 метра висотою, при чому ящики ці збито з якихось скалок, так що матеріали в більшості залишаються майже зовсім розкритими; крім того ці ящики, через велику вагу запакованих в них архівних матеріалів, не витримують перегрузки і є велика небезпека в тому, що до міста буде доставлено просто розсип, замість великої історичної цінності архівних фондів, що відправляються.

Що ж до матеріалів, які нам доручено прийняти до Миколаївського Державного Історичного Архіву, то те, що відкладає т. Швецов, за його власним виразом “если я обнаруживаю”, являє з себе не ті фонди, що вказано в списку, зі вказанням кількості одиниць та років, а якісь розрізнені справи, так що, коли Ви все ж таки запропонуєте прийняти ці матеріали, то ми прийматимемо їх лише за лінійним розміром, а не за належним порядком.

При чому т. Швецов також заявляє, що він відбирає наші матеріали не детально, та що коли “обнаружатся” такі в Ленінграді, то вони будуть повернені до ЦАУ УСРР.

Нам же самим зараз приступати до відбору вказаних фондів немає ніякої змоги, через те, що майже на 70-80 % матеріали вже упаковано в ящиках і нам доведеться прийняти лише ті матеріали, що залишаться після остаточної вигрузки упакованих т. Швецовим матеріалів.

В той час, як перед Архівними органами стоїть завдання утворити історично-документальну базу для складання історії класової боротьби пролетаріату, історії громадянської війни та історії соціалістичного будівництва, вважаю, що таке становище загрожує знищенням великої історичної цінності архівних матеріалів, що відбивають історію всього Чорноморського Воєнного флоту.

Щодо зауваження т. Швецова, що матеріали в разі виявлення їх в м. Ленінграді, будуть повернені до ЦАУ УСРР, то по-перше, ми не впевнені, що вони дійсно будуть повернені, а не потраплять до утилю, а по-друге, це буде даремна витрата державних коштів.

Відносно стелажного устаткування, то виявлено, що військовий порт вже розбирає його та матеріал забирає, а не передає Миколаївському Держістархіву.

Прошу ЦАУ УСРР терміново звернути увагу на це неприпустиме явище та вжити заходів до його своєчасної ліквідації та збереження великої історичної цінності у вигляді вказаних архівних матеріалів, аби не трапилося явища, подібного до справи Київського та Полтавського Архівів, про що своєчасно інформувала нас Одеська Обласна Архівна Управа /підстава відношення ОАУ [Одеської Архівної Управи] № 108 13/ІІІ/.

Прошу Вас терміново відповісти та дати вказівки щодо виконання вашого доручення.

ДИРЕКТОР Миколаївського ДІА

[Державного Історичного Архіву]/КАТКОВ/

Державний архів Миколаївської області, ф. Р-87 “Миколаївський державний історичний архів”, оп. 1, спр. 69, арк. 3-4. Українською мовою. Копія.

№ 6. Акт про хід вилучення документів Центрального Чорноморського Архіву з Миколаєва, укладений представниками Центрального Архівного Управління УРСР 8 травня 1934 р.

АКТ

Мы, представители Центрального Архивного Управления УССР - Зам. Управляющего ЦАУ т. Альперович Д. Б. и научный работник ЦАУ т. Гудзенко, представители Николаевского Государственного исторического Архива - директор т. Катков и заместитель директора т. Ронжес, в присутствии научного сотрудника Ленинградского исторического Архива т. Швецова - обследовавши архив Черноморского порта выявили следующее:

1. Представитель ЛОЦИА т. Швецов приехавши в Николаев 17 февраля 1934 г. не явившись в местные архивные органы и без ведома их сразу же приступил к упаковке всех архивных материалов Черноморского архива, игнорируя протокол комиссии ЦАУ СССР и ЦАУ УССР от 2/VII-33 [2 июля 1933 года].

2. После выявления факта упаковки и отправки всех материалов в Москву /Директором Николаевского Государственного Исторического Архива т. Катковым 19/ IV-34 г. [19 апреля 1934 года]/ т. Швецов также не реагировал на заявления т. Каткова о неправильной отправке материалов. Во время обследования нами архива выявлено:

1) Уже оправлено материалов в ночь под 1-е мая 6 вагонов.

2) Материал отправляется в ящиках абсолютно неприспособленных к этим материалам - ящики сколочены так, что свободно из них вынимаются материалы без распаковки. Много ящиков еще до погрузки их в вагоны рассыпались, этим самым повреждая материалы.

3) Упаковка материалов производится без количественного учета материалов в ящиках. Опись при упаковке абсолютно не принималась во внимание, в общем упаковка производилась варварским способом вопреки существующим правилам и законам - мотивирует это т. Швецов тем, что ему была дана такая директива из ЦАУ Союза.

4) Рабочие по упаковке архива взяты просто из порта и вопрос о допущении их к работе в архиве ни с кем не согласован.

5) Все вышеупомянутое свидетельствует о том, что материалы абсолютно не обеспечены охраной как от повреждений, так и от расхищения их.

6) Все это также свидетельствует о нарушении прерогативы Центрального Архивного Управления УССР, тем более, что т. Швецов ни одного раза не уведомил ЦАУ УССР об отправке материалов из Черноморского Архива, так же не уведомил ЦАУ о том, что он работает без представителя ЦАУ УССР.