Політичний аспект єврейського питання у подіях першої російської революції на сторінках видання "Киевлянин"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ ЄВРЕЙСЬКОГО ПИТАННЯ У ПОДІЯХ ПЕРШОЇ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ НА СТОРІНКАХ ВИДАННЯ “КИЕВЛЯНИН”

доктор історичних наук, професор

Академія сухопутних військ

ім. Гетьмана П. Сагайдачного

(Україна, Львів)

Проаналізований стан монархічної преси на прикладі видання “Киевлянин ” з питань вивчення єврейського питання у роки першої російської революції та антисемітської політики російського націоналізму монархічної патріотичної ідеології. Методологічною основою статті сталі універсальні принципи історизму та об'єктивності.

Gula R.V., Ph.D. in History, Associate Professor, Army Academy named Hetman P. Sahaydachnoho (Ukraine, L'viv)

Political aspects of the Jewish question in the events of the first Russian revolution in the pages of the magazine “Kyivlyanyn”

Based on a considerable amount of sources and modern historical research, we define the purpose of the article highlighting features of the functioning of anti-Semitism as a component in the state of patriotism in Ukrainian ethnic territories of the Russian Empire in conjunction with the development of the monarchical ideology in the pages of the publication “Kyivlyanyn ”. The condition of the monarchist press for example the publication of “Kyivlyanyn ” for the study of the Jewish questionin the years of the first Russian revolution and anti-Semiti policies of the Russian monarchist nationalism patriotic ideology. Defined stagnation monarchical character of historical science in the analysis of the principle of historicism. Methodological basis of Article steel universal principles of historicism andobjectivity.

Гула Р.В., доктор исторических наук, профессор, академия сухопутных войск им. Гетмана П. Сагайдачного (Украина, Львов)

Проанализировано состояние монархической прессы на примере издания “Киевлянин” по изучению еврейского вопроса в годы первой русской революции и антисемитской политики русского национализма монархической патриотической идеологии. Методологической основой статьи стали универсальные принципы историзма и объективности.

монархічна преса єврейське питання

Актуальність визначення основної ідеї державного будівництва для Української держави впродовж більш ніж двадцяти років займає чільне місце у наукових дослідженнях історико-філософського напрямку. Принципи створення основ національної ідеології ґрунтуються на віковічних традиціях суспільства, основою якої виступає національна терпимість. Складність стосунків всередині українського суспільства в Україні, пошук шляхів подолання етнічних, соціальних та духовних розбіжностей - стали причиною звернення до вивчення даної проблематики.

Опираючись на значний об'єм джерел та сучасні історичні дослідження, ми визначаємо метою статті висвітлення особливостей функціонування антисемітизму, як складовій в системі державного патріотизму на українських етнічних теренах Російської імперії у взаємозв'язку з розвитком монархічної ідеології на сторінках видання “Киевлянин”.

В останні десятиріччя особлива увага російської та української історіографії звернена на дослідження особливостей функціонування та розвитку патріотичної ідеології, як структурного елемента духовного єднання нації на ґрунті національного єднання. У цьому контексті слід зазначити величезний науковий внесок у розробку аналізу складних історичних стосунків українського та єврейського народів таких сучасних українських дослідників як І. Омельянчук [1], О. Подольський [2], В. Сурнін [3]. Серед російських дослідників слід визначити наукові розробки В. Кожинова [4], О. Солженіцина [5], С. Степанова [6].

У низці видань монархічної спрямованості газета “Киевлянин” займала особливе місце. Серед всієї різноманітності друкованих видань імперської Росії саме цей орган відстоював найбільш ортодоксальні позиції в захисті принципів самодержавства.

“Киевлянин” реакційно-монархічна газета, що виходила в Києві з 1863-го до 1919-го рр. Видання субсидоване царським урядом, відображало інтереси російських поміщиків в Україні. Перервана в січні 1918 р. видавнича діяльність “Киевлянина” відновилась після взяття Києва Збройними Силами Півдня Росії в серпні-грудні 1919 р. Слід зазначити, що у період першої російської революції редакторська і видавнича діяльність в газеті “Киевлянин” визначалася відомим публіцистом і політичним діячем В. В. Шульгіним (01(13).01.1878, Київ - 15.02.1976, Владімір) [7].

Єврейське питання як суспільно-політична реальність протягом століть займало виключно важливе місце в історичному розвитку України. Звичайно, “Киевлянин” уважно розглядав це явище на сторінках свого видання. Оцінка ролі євреїв у політичному житті суспільства Південно-Західного краю (географічні мережі України за класифікацією “Киевлянина”) коливалася у досить широкому спектрі: від найгірших зразків антисемітизму до відкритого захисту євреїв у “справі М. Бейліса”. Суперечливість цих оцінок свідчить про гнучкість підходу редакції до цієї проблеми, однак у межах офіційного напряму державної політики - антисемітизму.

Редакторська політика видання щодо єврейського питання чітко визначена В. Шульгіним: ““Киевлянин” проводив тверду лінію у напрямі, який був незалежний від єврейського впливу, але разом з тим, газета була вільна і від влади пристрастей” [8, с. 39].

Умовно роль та місце єврейського питання у суспільному розвитку регіону у трактовці редакції можна виділити у декількох аспектах, а саме: історичному, географічному, етнографічному. Із цієї сукупності логічно витікає і політичний аспект. На думку “Киевлянина” він включає у себе такі напрями, як характеристика російського революційного руху, місця та ролі у ньому євреїв; єврейські погроми, їх оцінка газетою; роль єврейського народу у Російської імперії, шляхи вирішення єврейського питання.

Історично праві завжди пов'язували революційний рух в Росії з євреями. Кореспондент “Киевлянина” М. Тихомиров аналізуючи революційний рух писав: “Головну опору “визвольного руху” є сили чужі та ворожі російському народові та його самобутності й нерозривно пов'язані з єврейським Бундом та іншими чужорідними революційними союзами” [9, с. 1]. Підтвердження цієї думки ми знаходимо у “Замітках” О. Савенка: “російська революція існує частиною єврейства. Усі свої сили та стимули вона черпає звідти” [10, с. 1]. Для подібних тверджень праві відповідні статистичні підстави. У 1905 р. 18,8% членів РСДРП складали євреї [11, с. 72]. Серед анархістів та есерівці показники були щевище. “Московские ведомости” стверджували, що “із загальної кількості революційних агитаторів, яких затримала адміністрація, навколо 90% євреї” [12, с. 1]. В Одесі 16 жовтня 1905 р. владою було заарештовано 214 учасників революційних подій, 197 з них євреї [13, с. 225]. За підрахунками члена монархічної організації “Русское Собрание” М. М. Бородкіна, склад євреїв із загальної чисельності, яка була притягнута до відповідальності з політичних справ у 1904-1907 рр. дорівнював 29,1% [14, с. 137]. Але абсолютизація монархістами відсоткового відношення євреїв у революційному русі мала й відповідну спекулятивну однобічну спрямованість. Ідеї соціальної рівності, селянського “общинного” соціалізму народилися у середовищі російського суспільстві. Євреї не були носіями виключно ідей юдаїзму та брали участь у загальноросійському визвольному русі. Високий відсоток їх присутності у революції свідчив лише про їх реакцію на антисемітську політику царизму.

У кінцевому підсумку монархісти досить спрощено розглядали революційний рух лише як “боротьбу двох світів: міжнародного єврейства зі слов'янами, великим народом, якому ворожі сили перехрещують його шляхи. Вони ненавидять нас самих, саму нашу Росію, сам народ” [15, с. 1].

Взагалі монархістам у оцінці революційних подій не вистачало комплексного, синтезованого погляду на причини кризи самодержавства. Так наприклад, В. В. Шульгін характеризував революційний рух 1905 р. як “рух ганебний, антипатріотичний, антидержавний, антиросійський. На чолі цього руху стояли євреї. Єврейство заволодівало політичною Росією. Розум нації виявився у єврейських руках. Євреї, окрім університетів, захопили пресу та через неї керівництво розумовим життям держави” [8, с. 43-47]. Але не всі праві настільки однозначно трактували роль євреїв у революційному русі. Наприклад В. Маклаков вважав, що “для того, щоб зрозуміти, як розвивалася революція в Росії, мені зовсім не потрібно було говорити про єврейське питання; його роль настільки другорядна, що я впевнений, якщо навіть викреслити усіх євреїв, то у головних рисах революція була б здійснена тим способом, яким вона була здійснена” [16, с. 249].

Засобом боротьби з революційним рухом монархісти вважали ідеологічну роботу серед російського населення. У фондах газети “Киевлянин” зберігається листівка “Звернення до російського народу” у якій поряд з роз'ясненням ролі євреїв у революційному русі знаходяться поради, які і створили підстави для дій російського населення у погромах жовтня 1905 р.: “як тільки з'являться до вас ці христопродавці, ви їх побийте, щоб не було в них бажання проходити до вас” [17, арк.18].

Однак, незважаючи на відверто підбурюючий характер антисемітської пропаганди, найбільш потворною формою політичного антисемітизму, що яскраво виявилася у Південно-Західній Росії, були, без сумніву, єврейські погроми [3, с. 148].

В. В. Шульгін дав таке визначення погрому: “Погром є масове знищення життя чи майна. Життя та майно інколи поєднані спільною ознакою. У випадку єврейських погромів з'єднувальна ознака така: знищуємо життя та майно - єврейські” [8, с. 118].

М. О. Бердяєв у роботі “Християнство та антисемітизм” конкретизував етноісторичний аспект погромів: “Ненависть до євреїв часто буває пошуком цапа відпущення. Коли люди відчувають себе нещасними та пов'язують свої особисті проблеми з проблемами історичними, то вони шукають винного, на кого можна було б покласти усі проблеми. Дуже легко переконати людей низького рівня освіченості, що у всьому винні євреї” [18, с. 208].

Погромибули реакцією значних верств населення на подальший розвиток революції та носили яскраво виражений монархічний характер. Але, одночасно, вони виконували також іншу ціль: позбавлення від економічної конкуренції з боку євреїв. Розслідування жовтневого погрому 1905 р. у Києві встановило:“були випадки, що підбурювали до погрому конкуренти євреїв - господарі дрібних ремеслених артілей” [13, с. 239].

Взагалі по Російської імперії за період жовтень-листопад 1905 р. єврейські погроми пройшли у 660 містах [19]. Під час погромів загиблі 1622 та поранено 3544 чоловіка. За підрахунками С. О. Степанова (визначено віросповідання % учасників подій) із постраждалих іудеїв: вбитих - 711, ранених - 1207; православних: вбитих - 428, ранених - 1246 [6, с. 56].

У “смузі осілості” у жовтні-листопаді 1905 р. найбільш гучні єврейські погроми пройшли у Кременчуку, Чернігові, Вінниці, Балті, Катеринославі, Умані, Кам'янці-Подільському, Херсоні, Миколаєві, Ніжині. У губерніях, які знаходилися на території сучасної України, відбулося 588 погромів, тобто 85,2% жовтневих погромів [20, с.618-621]. Характерною прикметою цих погромів було переважне знищення єврейського майна. Факти грабежу були одиничні [21, с. 147]. У звітах Кузмінського та Турау підкреслено, що завчасні та грамотні дії поліції та військ зупиняли погроми на самому їх початку [21, с. 140-152].

“Киевлянин”, суворо прямуючи у фарватері офіціозної антисемітської державної політики, безумовно причетний до ідеологічної підготовки населення щодо погромних дій. Але видання у своїх публікаціях по можливості об'єктивно оцінювало події, які відбувалися на Півдні Росії у розрізі єврейського питання. Надмірно захопившись абсолютизацією ролі євреїв у роки першої російської революції, “Киевлянин” однак не перекладав на них всю повноту відповідальності за революційне безладдя, звинувачуючи у тому числі царський уряд та ліберальну російську інтелігенцію.

Список використаних джерел

1. Омельянчук И. В. Черносотенноедвижение на территории- Украины (1904-1914 гг.). - К.,2000. - 168 с.

2. Подольський А. Ю. Антисемітська політика російського царизму в Україні на початку XX століття // Український історичний журнал. - 1995. -№ 6. - С. 26-31.

3. Сурнін В. Б. “Єврейське питання” в Російської імперії: вигадки і реалії // Науковий вісник Ужгородського університету, серія “Історія”. - 2011. - Вип.26. - С. 142-150.

4. Кожинов В. В. Россия. Век XX-й. - М., 2002. - 448 с.

5. Солженицын А. И. Двести лет вместе: в 2 ч. - М., 2001. - Ч.1. - 512 с.

6. Степанов С. А. Черная сотня в России (1905-1914). - М., 1992. - 330 с.

7. Репников А. В. Василий Витальевич Шульгин / А. В. Репников, И. Н. Гребенкин // Вопросыистории. - 2010. - № 5. - С. 25-40.

8. Шульгин В. В. Что нам в них не нравится. - М., 1992. - 452 с.

9. Тихомиров Н. Заметки // Киевлянин. - 1905. - № 341.

10. Савенко А. Заметки // Киевлянин. - 1907. - № 70.

11. Киселев И. П. Политические партии в России в 19051907 гг.: численность, состав, размещение // История СССР. - 1990. - № 4. - С.70-78.

12. Меньшиков М. Без названия// Московские ведомости. - 1906. - № 8.

13. Погромы по официальным документам. - СПБ., 1908. - 265 с.

14. Бородкин М. М. О революции // Мирный труд. - 1907. - № 6-7. - С.132-137.

15. Савенко А. Заметки // Киевлянин. - 1907. - № 91.

16. Спор о России: В. А. Маклаков - В. В. Шульгин. Переписка 1919-1939 гг. - М., 2012. - 439 с.

17. ЦДІАК. - Ф. 296.- Редакція газети “Киевлянин”.-Оп.1. - Спр.2. - 112 арк.

18. Бердяев Н. А. Христианство и антисемитизм // Дружба народов. - 1989. -С.208-216.

19. Прайсман Ю. Одесский погром 19 октября 1905 года // “22”.- 1986/87.- № 51. - С.186-187.

20. Краткаяеврейскаяэнциклопедия: В 11 т. - Иерусалим, 1976 - 2005. - Т.6. - 720 с.

21. Киевский и Одесскийпогромы в отчетахсенаторовТурау и Кузьминского. - Спб., 1906. - 152 с.

References

1. OmelianchykI.V. ChernosotennoedvizhenienaterritoriiUkrainy (1900-1914 gg.). - K.,2000. - 168 s.

2. Podolskyy A.U. Antisemitskapolitika v Ukraine napochatku XX stolittia // Ukrainskiyistorichniyzhurnal. - 1995. -№ 6. - S.26-31.

3. Surnin V.B. Evreiskepytannja v Rosiyskoyimperii: vigadki I realii // NaukoviyvisnikUzhgorodskogouniversitetu. Seriialstoriia. - 2011. - Vip.21. - S.142-150.

4. Kozhinov V.V. Rossija. Vek XX-j. - М., 2002. - 448s.

5. Solzhenicin A. I. Dvesti let vmeste.- М., 2001. - 512 s.

6. Stepanov S.A. Chernajasotnja v Rossii(1905-1914). - M., 1992. - 330 s.

7. Repnikov A.V. VasiliyVitalevichShulgin / A.V. Repnikov, I.N. Grebenkin // Voprosuistorii. - 2010. - № 5. - S.25-40.

8. Shulgin V.V. Chtonam v nih ne nravitca. - М., 1992. - 452 s.

9. Tihomirov N. Zametki // Kievlianin. - 1905. - № 341.

10. Savenko A.Zametki // Kievlianin. - 1907. - № 70.

11. Kisiliyov I.P. Politicheskiepartii v Rossii v 19051907 gg.:chislennost, sostav, razmecshenie // Istoriia SSSR. - 1990. - № 4. - S.70-78.

12. Menshikov M. Beznazvanija // Moskovskievedomosti. - 1906. - № 8.

13. Pogromipooficialnimdokumentam. - SPb., 1908. - 265 s.

14. Borodkin M.M. O revolsycii // Mirniytrud. - 1907. - № 6-7. - S.132-137.

15. Savenko A.Zametki // Kievlianin. - 1907. - № 91.

16. Sporo Rossii: V.A. Maklakov - V.V. Shulgin. Perepiska 1919-1939 gg.- М., 2012. - 439 s.

17. CDIAK. - F. 296. - RedakcijagazetiKievlianin. - Op. 1. - Spr. 2. - 112 ark.

18. BerdjajevN. А.Hristianstvo I antisemitizm // Druzhbanarodov.- 1989. -S.208-216.

19. PraismanIu. Odesskiiy pogrom 19 oktijbrij 1905 g. // “22”.- 1986/87.- № 51. - S. 186-187.

20. Kratkaijevreiskaijenciklopediijv 11 t. - Ierusalim, 1976 - 2005. - T.6. - 720 s.

21. Kievskiy I Odesskiy pogrom v otchetahsenatorovTurau I Kuzminskogo. - SPb., 1906. - 152 s.

Размещено на Allbest.ru