Організаційне відновлення СДПН у повоєнній Німеччині (травень 1945 - квітень 1946 року)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Організаційне відновлення СДПН у повоєнній Німеччині (травень 1945 - квітень 1946 року)

Іванов О. Ф. кандидат історичних наук, доцент

кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн

Куценко О. аспірантка кафедри нової

та новітньої історії зарубіжних країн

Анотація

партія німеччина окупаційний нацизм

На основі опублікованих джерел і досліджень німецьких авторів висвітлюється відновлення складу, структури та міжрегіональних зв'язків СДПН у різних окупаційних зонах Німеччини після розгрому нацизму, досліджуються особливості процесу відродження активності соціал-демократів у різних регіонах країни в напівлегальних умовах та після зняття заборони на діяльність політичних партій у Східній та Західних окупаційних зонах.

Ключові слова: Німеччина, Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), Радянська зона окупації (РЗО), Західні зони окупації, Радянська воєнна адміністрація Німеччини (РВАН), Комуністична партія Німеччини (КПН), Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН).

Аннотация

Иванов А. Ф., кандидат исторических наук, доцент кафедры новой и новейшей истории зарубежных стран, Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко Куценко Е., аспирантка кафедры новой и новейшей истории зарубежных стран, Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко

Организационное восстановление СДПГ в послевоенной Германии (май 1945 -- апрель 1946)

На основе опубликованных источников и исследований немецких авторов освещается восстановление состава, структуры и межрегиональных связей СДПГ в различных оккупационных зонах Германии после разгрома нацизма, исследуются особенности процесса возрождения активности социалдемократов в разных регионах страны в полулегальных условиях и после снятия запрета на деятельность политических партий в Восточной и Западных зонах оккупации.

Ключевые слова: Германия, Социал-демократическая партия Германии (СДПГ), Советская зона оккупации (СЗО), Западные зоны оккупации, Советская военная администрация Германии (СВАГ), Коммунистическая партия Германии (КПГ), Социалистическая единая партия Германии (СЕПГ).

Annotation

Ivanov O. F., Candidate of Historical Sciences, Assistant Professor of the Department of Modern and Contemporary History of Foreign Countries Taras Shevchenko National University of Kiev

Kutsenko O., Postgraduate Student of the Department of Modern and Contemporary History of Foreign Countries Taras Shevchenko National University of Kiev

Organizational Reconstruction of SPD in post-war Germany (May 1945-April 1946)

Based on published sources and researches of German authors, this article considers restoration of composition, structure and inter-regional ties of SPD in different occupation zones of Germany after the defeat of the Nazis; the article also examines peculiarities of the revival of social democracy in different regions of the country under the conditions of semi-legal position and after lifting the ban on operations of political parties in Eastern and Western occupation zones.

Keywords: Germany, Social Democratic Party of Germany (German: Sozialdemokratische Partei Deutschlands, SPD), Soviet Occupation Zone (German: Sowjetische Besatzungszone, SBZ), Western occupation zones, Soviet Military Administration in Germany (German: Sowjetische Militaradministration in Deutschland, SMAD), Communist Party of Germany (German: Kommunistische Partei Deutschlands, KPD), Social Unity Party of Germany (German: Sozialistische Einheitspartei

Виклад основного матеріалу

Після закінчення Другої світової війни геополітична ситуація у світі суттєво змінилася. Німеччина як країна-винуватиця розв'язання війни згідно рішень Потсдамської конференції була поділена на чотири окупаційні зони, які потрапили під контроль чотирьох держав-переможниць: США, Радянського Союзу, Великої Британії та Франції [1, с. 390-393].

Не дивлячись на те, що доля Німеччини, налагодження її економічного і політичного життя повністю залежали від держав-переможниць, однак проведення ними своєї окупаційної політики важко було здійснити без участі впливових німецьких політичних сил. Останні у свою чергу повинні були отримати прихильність та підтримку окупаційних властей та заручитися довірою німецьких громадян, які були знесилені затяжною війною і як ніхто інший прагнули стабілізації політичного становища в країні та змін на краще. Однією з партій, яка мала усі шанси зайняти в майбутньому нішу провідної політичної сили країн була саме Соціал-демократична партія Німеччини - найстаріша політична партія країни, яка в роки панування нацистського режиму активно чинила йому спротив і не зламалася під його тиском. Тому населення повоєнної Німеччини мало до цієї партії досить високий рівень та покладало на неї багато своїх сподівань.

Метою даної статті є дослідження процесу відбудови організаційної структури Соціал-демократичної партії Німеччини після закінчення Другої світової війни у різних окупаційних зонах країни з травня 1945 року і до квітня 1946 року, коли СДПН в Радянській зоні окупації фактично припинила своє існування. У межах даної мети необхідно вирішити наступні завдання: прослідкувати процес відродження партійних осередків та його специфіку у Східній та Західних окупаційних зонах, порівняти кількісний та соціально-професійний склад партійних організацій, оцінити рівень активності соціал-демократів та підтримки їх населенням у різних регіонах країни.

У якості джерел автори спираються на опубліковані архівні документи стосовно політики окупаційних держав, і зокрема СРСР, у повоєнній Німеччині [1; 2]. Іншим важливим джерелом є збірник документальних матеріалів про одного із провідних керівників СДПН у Західній Німеччині Курта Шумахера, який в значній мірі відображає його роль у організаційній відбудові СДПН у Західних окупаційних зонах [3]. Цікавим та інформативно насиченим є збірник документів з коментарями Зігфріда Зукута “Окупаційна політика РЗО/НДР 1945-1949”, який вміщує протоколи засідань центрального Об'єднаного фронту-блоку партій, до складу якого входила СДПН [11]. Цінні статистичні дані щодо процесу відродження СДПН вміщує документальний збірник “Шлях до правлячої партії: програмні засади, практична політика і організація німецької соціал-демократії в 1945-1965 роках” за редакцією Курта Клотцбаха [9].

Проблеми організаційного відродження та в цілому історії СДПН повоєнного часу недостатньо висвітлені в українській історіографії, проте за останні роки відбулися певні зрушення - це, зокрема, поява монографії Андрія Мартинова [7]. Радянська історіографія представлена монографією Бориса Орлова [8], який опублікував ще низку праць з історії СДПН. Найбільш ґрунтовним дослідженням короткого періоду історії СДПН у Радянській зоні окупації є робота німецьких авторів Мартіна Бросцата та Германа Вебера, яка в деталях висвітлює процес відродження та діяльності СДПН та інших політичних організацій у їхніх взаємовідносинах із владними окупаційними структурами [4]. Фундаментальним дослідженням, яке у хронологічній послідовності реконструює процес відродження СДПН у Західних окупаційних зонах, є робота Франца Остеррота та Дітера Шустера “Хроніка німецької соціал-демократії” [10]. Ґрунтовні праці, що досліджують організаційну відбудову СДПН у повоєнні роки, вийшли з під пера Петера Льоше та Франца Вальтера [6], а також Крістофа Буттервегга та Хайнц-Герда Хофшена [5].

Після нищівного розгрому та безумовної капітуляції Німеччина опинилася у стані колапсу. Дванадцятирічне тотальне панування нацистів у країні залишило по собі політичну пустелю. У цей час відродження соціал-демократії в країні починалося з трьох своєрідних “оазисів” - організаційних центрів, кожен із яких був готовий взяти на себе керівні функції. По-перше, це Президія партії, яка завершувала своє перебування у лондонській еміграції, по-друге, засноване Куртом Шумахером у Ганновері Бюро партії, по-третє, організований Отто Гротеволем Центральний комітет у Берліні.

Лондонська Президія партії намагалася створити політичні умови для збереження організаційної єдності партії на всій території Німеччини. Однак окупація радянськими військами східних районів країни, а англо-американськими - західних земель Німеччини залишала мало шансів на це.

СРСР у порівнянні з західними союзниками значно раніше надав дозвіл на відродження старих чи утворення нових політичних партій у своїй окупаційній зоні - 10 червня 1945 року. Американці у той час вважали, що треба спочатку досягти політичного перевиховання німців, викорінити з їхньої свідомості нацистські стереотипи, а лише потім надати їм право на політичне самовираження. Така поспішність радянського керівництва пояснюється аж ніяк не прагненням до утвердження політичного плюралізму серед німців та демократизації країни як одного із трьох основних завдань, сформульованих у рішеннях Потсдамської конференції, а прагненням в умовах повоєнного політичного вакууму в німецькому суспільстві перехопити ініціативу і за власним планом почати вибудовувати політичний ландшафт в окупованій країні. Представники Наркомату іноземних справ СРСР, відслідковуючи ситуацію в РЗО та аналізуючи діяльність комуністичних організацій на південному сході РЗО, на кінець травня 1945 року дійшли висновку про необхідність найшвидшого надання дозволу на діяльність Комуністичної партії з її керівними органами. Про це свідчить зміст листа В. С. Семенова (з 1 жовтня 1945 року - керівник Політичного відділу РВАН, одночасно 1-й замісник політ радника; з 15 травня 1946 року - політрадник, одночасно керівник Політичного відділу РВАН) до А. Я. Вишинського від початку червня 1945 року під грифом таємно. У ньому Семенов доповідає: “Записка про німецькі “комуністичні організації” в південно-східних провінційних містах Німеччини, що додається, торкається актуального та мало вивченого нами питання. Записка складена референтом тов. Статутовим, який за моїм дорученням згрупував відомі нам з особистих поїздок факти. Зміст записки у стислому вигляді був переданий з Дрездена до Москви телеграфом 31 травня, але, мені здається, Вам цікаво прочитати більш детальну доповідь”. Далі у цьому документі формулюються і відповідні завдання: “3. Необхідно перейти до створення керівних партійних органів знизу до верху, забезпечивши при цьому політичну пильність. 4. Організувати центральний орган компартії Німеччини, укомплектувавши його підготовленими кадрами” [2, с. ]. Таке прагнення з боку СРСР відповідало бажанням німецьких комуністів і, навіть, дещо перевершувало їх очікування, так як спочатку комуністи розраховували на тривалий період нелегального існування [2, с. 25].

Керівництво РВАН добре розуміло, що для того щоб мати більш широку підтримку своєї політики, їм вкрай необхідна лояльність ще однієї потужної політичної сили в країні, яка завжди мала великий авторитет серед населення Німеччини - СДПН. Соціал-демократичні організації на сході країни відроджувалася дуже розпорошено. Відновлення партійних структур відбувалося на рівні окружних, міських організацій, інколи навіть нелегальних. Так, у травні 1945 року у Хемніці (керівники: Аугуст Фрідаі, Ріхард Енгельман, Герхард Бьорнер Мітте), Магдебурзі (керівник Густав Шмідт) та Галле (керівники: Вальтер Ольшлегер, Бруно Бьоттге) було сформовано окружні партійні організації. В Тюрінгії у травні 1945 року була сформована “Конфедерація демократичних соціалістів”, а вже у липні цього ж року на цій території було сформоване регіональне об'єднання СДПН. У червні окружні підрозділи СДПН були сформовані у Дрездені (керівники: Альберт Майер, Гайнріх Лінден, Людвіг Гох, Пауль Берднер, Вальтер Лейперт, Хуго Кларе), Саксонії (керівник Отто Бухвітц).

Звісно, провідна роль у відродженні СДПН на сході країни належала Берліну. Тут одразу після закінчення війни сформувалися три групи, які прагнули відновлення СДПН. Перша група гуртувалася навколо Отто Гротеволя, Еріха Гніффке, та Енгельберта Графа [2, с. 820-825]; друга група складалася із колишніх провідних функціонерів і депутатів СДПН, таких як Карл Гермер, Герман Шлімме, Бернхард Гьорінг та Ріхард Вайман; третя група зосередилася навколо Макса Фехнера [2, с. 820-825].

Із цих трьох груп після прийняття постанови № 2 РВАН від 10 червня 1945 року, згідно якої в Радянській зоні окупації дозволялося створювати політичні партії, було сформовано керівне ядро Соціал-демократичної партії на чолі з Центральним комітетом (правлінням) СДПН, до якого спочатку входили 14 членів, а пізніше було включено ще 18 членів. Секретарем (політичним керівником) було призначено Отто Гротеволя. На місцях були створені провінційні організації, які поділялися на окружні, а окружні на місцеві. Берлінська організація стояла окремо і вона поділялася на 20 районних (згідно адміністративного поділу) організацій. Берлінська організація була підзвітна безпосередньо ЦК. Партійне керівництво в усіх організаціях мало обиратися, за винятком секретарів провінційних та окружних організацій, які призначалися ЦК СДПН [2, с. 192].

Уже в липні-серпні 1945 року окружні організації СДПН були сформовані у Брандебурзі (керівники: Фрітц Нойбекер, Георг Шпігель), Цвіккау (керівники: Рудольф Каутч, Ріхард Гентч), Лейпцигу (керівники: Станіслав Трабальські, Рудольф Ротее, Ернст Шьонфельд, Бернхард Діетц, Урнст Утротт), Саксонії-Ангальт (керівник Ернст Таапе), а на вересень припало створення організацій у Дессау (керівники: Фрітц Юнгманн, Фрітц Еберхард) та Герлітці (керівники: Макс Рауш Ріхард Рессель) [4, s. 477-478].

Із “Запису розмови І. В. Скляренка⁰ з О. Гротеволем” від 4 серпня 1945 року під грифом таємно стає очевидно, що у соціал-демократів та комуністів РЗО була особлива домовленість про спільність дій

⁰ Іван Васильович Скляренко у 1945 році референт сектора внутрішньої політики апарату політичного радника РВАН, пізніше працював у відділі інформації РВА в Тюрінгії [2, с. 820-825] стосовно економічної та політичної відбудови країни [2, с. 193]. На запитання І. В. Скляренка, чим пояснюється те, що у вас є особлива угода саме з компартією, а не з якою-небудь іншою політичною організацією, Гротеволь відповів, що СДПН і КПН є партіями одного класу - робітничого класу, а його партії повинні мати силу, щоб протистояти іншим громадянським партіям [2, с. 193].

Для цілковитого контролю над розвитком політичного життя в окупованій Німеччині РВАН, а значить СРСР, було взято курс на повне підпорядкування усіх політичних партій у РЗО своєму контролю. Одним із найпростіших шляхів, який давав змогу контролювати всі партії відразу, - було їх об'єднання в єдиний блок. Так, 14 липня 1945 року керівники чотирьох політичних партій Німеччини - комуністичної, соціалістичної, християнської і ліберальної в Радянській зоні окупації оголосили про створення єдиного фронту антифашистських демократичних партій Німеччини [11, с. 58-59; 2, с. 193].

Згідно Декларації про створення Блоку антифашистських демократичних партій від 14 липня 1945 року основні завдання блоку зводилися до наступного:

- очищення Німеччини від пережитків гітлеризму, перебудова країни на антифашистсько-демократичних основах, а також викорінення в країні усіх тенденцій мілітаристського і завойовницького характеру;

- по можливості швидке відновлення економіки Німеччини для забезпечення роботою, житлом, хлібом і одягом;

- встановлення законності на основі демократичної правової держави;

- забезпечення свободи совісті і здійснення релігійних культів;

- завоювання довіри і встановлення відносин зі всіма народами, які будуть базуватися на взаємній повазі [11, с. 58-59].

До серпня 1945 року соціал-демократи у Радянській зоні окупації не мали єдиної стратегії щодо майбутньої політики партії і лише формували організаційну структуру. Утворений Центральний комітет вважав себе тимчасовим органом СДПН і не поспішав перебирати на себе керівні функції стосовно всієї партії, але уже в серпні 1945 року, заручившись підтримкою чи можливо навіть за ініціативи РВАН, він став претендувати на роль керівного центру щодо організації майбутньої діяльності СДПН у країні.

Що стосується питання членства в СДПН, то в уже згадуваній секретній розмові Отто Гротеволя з В. Скляренком від 1 серпня 1945 року перший зазначав: “Членом нашої партії може стати той громадянин, який поділяє нашу програму, який не був активним фашистом, і який не є членом якоїсь іншої партії. Кожен член партії повинен працювати в одній із місцевих парторганізацій” [2, с. 191].

Стосовно кількісного і соціального складу СДПН О. Гротеволь далі зазначав: “На сьогоднішній день точної кількості складу партії поки що немає. У Берліні приблизно нараховується 60 тисяч членів нашої партії. Наші партійні організації діють у Саксонії, Тюрінгії, Бранденбурзькій і Мекленбурзькій провінціях, проте їх склад у кінцевому варіанті ще не визначений; про соціальний склад партії можу сказати лише те, що до неї входить 76-80% робітників” [2, с. 192].

До кінця 1945 року загальна кількість членів партії збільшилася до 385 тисяч осіб. Райони Галле і Мекленбург мали найвищі темпи зростання чисельності. У Бранденбурзькій провінції, Лейпцигу та Тюрінгії зростання не було настільки високим. До злиття з комуністами в Соціалістичну єдину партію Німеччини (СЄПН) соціал-демократи знову майже подвоїли кількість членів СДПН. Найбільш значне зростання було зафіксоване в землі Мекленбург-Передня Померанія: там показники на кінець березня 1946 року складали приблизно 81 000 членів. Більша кількість, як повідомлялося, була лише в Тюрінгії - 92 000 членів [4, s. 465-466].

Також О. Гротеволь зазначав, що “Центральним органом партії є щоденна газета “Дас Фольк” (Народ), відповідальним редактором якої є Отто Майер. Газета виходила 100-тисячним тиражем в той час, коли лише для одного Берліна необхідно було 200 тис. екземплярів. У провінціях наших газет не має, адже “Дас Фольк” туди не доходить, а на місці там немає чим друкувати і на чому це робити. З питань партійного друку ми будемо звертатися за допомогою до Радянської воєнної адміністрації” [2, с. 192].

Із вересня по листопад 1945 року соціал-демократам вдалося закріпити свої позиції, заручитися підтримкою німецьких громадян і ідея про єдність дій із КПН втрачала для СДПН свою доцільність. У середині вересня року під час масового мітингу Отто Гротеволь заявив про те, що СДПН не тільки претендує на лідерство у відновленні демократії, а й проголошує курс на незалежність та автономію, так як тільки СДПН в однаковій мірі в усіх чотирьох окупаційних зонах могла представляти інтереси німецьких громадян. Тому керівна верхівка КПН, спостерігаючи за такими діями СДПН, взяла активний курс на об'єднання з соціал-демократами. Так, 1 вересня 1945 року бюлетень інформаційного бюро ЦК ВКП(б) повідомив про співпрацю між КПН та СДПН, наголошуючи на тому, що вона матиме вирішальне значення для “успішної реалізації демократичного перевтілення Німеччини”. Повідомлення вперше привертає увагу до тенденції керівництва соціал-демократів висловлюватися проти об'єднання з КПН” [2, с. 26].

Причини такої політики КПН щодо зближення з соціал-демократами за словами С. І. Тюльпанова (після закінчення війни - керівник 7-го Відділу Політичного управління Групи радянських окупаційних військ в Німеччині; з жовтня 1945 по вересень 1949 рр. - керівник Управління пропаганди РВАН) полягали в тому, що керівництво РВАН розуміло, що мають відбутися вибори і що необхідно створювати умови для перемоги “демократичних елементів у РЗО”. У жовтні обговорювалося питання про об'єднання партій, а в листопаді Управління пропаганди звернуло увагу Воєнної ради РВАН на те, що без політичного об' єднання обох партій вибори будуть програні. Так це С. І. Тюльпанов пояснював на засіданні комісії ЦК ВКП(б) 16 вересня року, яка була присвячена перевірці роботи Управління пропаганди РВАН [2, с. 26].

СДПН на період з жовтня по листопад 1945 року в усіх землях мала вже свої власні друковані органи, було створено мережу постійних та стабільних відносин між місцевими організаціями і ЦК, регулярно у всіх районних партійних відділеннях проводилися партійні зібрання [3, s. XXV-XXVI].

У грудні 1945 року організаційна структура партії в РЗО в значній мірі стабілізувалася. Остаточно сформувався Центральний комітет СДПН, який вперше зібрався у грудні 1945 року. Перше засідання керівництва схвалило курс ЦК СДПН, суть якого полягала в тому, щоб протистояти усім німецьким політикам, які пропагують об'єднання з Комуністичною партією під тиском з боку РВАН [4, s. 468].

Отто Гротеволь та Густав Дарендорф (у 19451946 рр. - віце-президент Центральної німецької адміністрації паливної промисловості в Радянській зоні; з березня 1946 року - знаходився в західних зонах) декілька разів здійснювали подорожі у Західні зони, але ніякої підтримки для себе там не знайшли [2, с. 820825]. Еріх Гніффке також намагався заручитися підтримкою Курта Шумахера, але марно, адже розбіжності між соціал-демократами східної і західних зон виявилися нездоланними. Центральний комітет також регулярно посилав номери своєї газети та циркуляри партійних структур у західні зони, але це ніяким успіхом не увінчалося [4, s. 468].

На конференції “шестидесятників” (по 30 представників від КПН та СДПН) у кінці грудня 1945 року було на порядок денний поставлено питання “єдності” обох партій. Тиск з боку РВАН і відсутність підтримки з боку соціал-демократів західних зон не залишили соціал-демократам Радянської зони окупації вибору [4, s. 469].

У другій половині березня 1946 року питання про проведення референдуму в Берліні з приводу об'єднання СДПН і КПН стояло на порядку денному як найбільш нагальне. Були неодноразові спроби зірвати проведення референдуму, через що його кінцеву дату декілька разів переносили. Остаточною датою проведення опитування було призначено 31 березня. Так у 12 районах Західного Берліна референдум було проведено у визначений термін. Із 33 247 членів СДПН цих районів у голосуванні взяли участь 23 755 чол., тобто 71,4%. Серед них “ЗА” об'єднання з КПН проголосувало 2 937 (12,7%), “ПРОТИ” об'єднання - 19 529 (82,5%) [2, с. 445]. На питання “ЗА чи ПРОТИ спільної роботи з КПН” голосували “ЗА” 14 763 осіб (62,1%), “ПРОТИ” - 5 566 (23,4%). Референдум показав, що шумахеровці мають на цій території досить міцні позиції в соціал-демократичних організаціях [2, с. 446]. Як наслідок, об'єднання в секторах Західного Берліну потерпіло фіаско. Проте питання об'єднання на усій території РЗО крім Західного Берліну було вже давно вирішено з боку РВАН.

У західних зонах, де військові адміністрації протягом деякого часу свідомо затримували створення політичних партій та профспілок, їх діяльність змушена була формуватися у багатьох містах із старих кадрів робітничого класу, руху антифашистів, інвалідів. Центр Німеччини у цей час розвивався навколо колишнього депутата рейхстагу Курта Шумахера. Він активно займався відновленням СДПН і створив у Ганновері Бюро партії, яке не мало легітимного визнання аж до осені 1945 року, коли адміністрації Західних окупаційних зон дали офіційний дозвіл на створення політичних партій.

Позиція, яку зайняв К. Шумахером відразу ж після закінчення війни щодо відродження СДПН, політичного та економічного відновлення країни, відображалася у 3х промовах, з якими він виступив ще до І з'їзду СДПН. Перша промова була проголошена ще 6 травня 1945 року перед партійними функціонерами в Ганновері, друга - 5 жовтня 1945 року на конференції соціал-демократів у Веннінгсені, а третя - 27 жовтня в Кілі [8, с. 87].

Травнева промова К. Шумахера торкалася ряду проблем: аналізу причин приходу нацизму до влади і його сутності, обґрунтування демократії як цінності, за яку повинна боротися соціал-демократія, коротка характеристика майбутньої політичної системи Німеччини, відношення з комуністами. Вину за прихід нацизму до влади К. Шумахер покладав на плечі буржуазії і говорив, що подолати минуле можливо лише шляхом рішучої демократизації суспільства [8, с. 88].

Досить чітко Курт Шумахер у своїй промові змалював позицію, яку повинна зайняти СДПН у недалекому майбутньому. Так, він зазначив: “По відношенню до внутрішньо-німецьких факторів соціал-демократія хоче бути самостійною партією, а по відношенню до сил за кордоном - незалежною партією. Про комуністів не може навіть бути й мови, так як їхнє політичне існування росте не із німецької необхідності, а з інших сил” [9, s. 148].

28 травня 1945 року у Дюссельдорфі було засновано перший окружний комітет СДПН, керівниками якого стали Л. Агнес, А. Дабберт, Е. Гносс та Х. Рунге [11, s. 9]. З метою встановлення зв'язків між першими регіональними організаціями СДПН Курт Шумахер у липні 1945 року здійснив подорожі до Франкфурту-на-Майні, Маннгейму та Штуттгарту [11, s. 12].

29 липня 1945 року воєнна адміністрація французької окупаційної зони дала офіційний дозвіл на відродження та діяльність на території своєї окупаційної зони профспілок [11, s. 15].

Уже 8 серпня соціал-демократи Франкфурта-наМайні та Штуттгарта поінформували К. Шумахера про те, що в землях Гессен та Вюртемберг було сформоване партійне керівництво, не дивлячись на те, що офіційного дозволу на створення та діяльність партій у цих регіонах ще не було надано [11, s. 17]. 20 серпня 1945 року 14 із 19 партійних округів заявили К. Шумахеру про необхідність проведення загальнопартійної конференції щодо відбудови СДПН [11, s. 17].

27 серпня 1945 року американська воєнна адміністрація дозволила утворення та діяльність партій у своїй окупаційній зоні. До 1 листопада 1945 року американська військова адміністрація отримала заяви від СДПН про створення партійних осередків у 85 округах [11, s. 17].

5 вересня Соціалістична робітнича партія (СРП) під керівництвом О. Бреннера та Міжнародна соціалістична бійцівська ліга (МСБЛ), очолювана В. Ейхлером, домовилися з Куртом Шумахером про прийняття цих організацій до складу СДПН [11, s. 20].

9 вересня К. Шумахер організував конференцію в Ганновері з метою обрання керівників СДПН в округах, а 15 вересня британська воєнна адміністрація видала офіційний дозвіл на утворення та діяльність політичних партій у своїй окупаційній зоні [11, s. 20].

5-6 жовтня 1945 року у Веннінгсені біля Ганновера відбулася перша загальна конференція СДПН. На конференції К. Шумахер як доповідач говорив про класову боротьбу і зазначав, що “класова боротьба була і залишається великим суспільним фактором”, і що промислові робітники складають “основу партії”. Також К. Шумахер наголошував на важливості залучення до соціал-демократичних кіл середніх прошарків суспільства [8, с. 90].

У третій промові від 27 жовтня 1945 року в Кілі К. Шумахер зазначав наступне: “Соціал-демократична партія не збирається бути донором для інших партій. Звісно ж, ми також робимо помилки, і ми не висуваємо претензій на цілковите панування в політичному житті, проте ми вимагаємо керівної позиції для соціал-демократів у відновленні Німеччині... Наша партія є батьківщиною для всієї Німеччини. Соціал-демократична партія є партією, яку, якби її і не було, все ж необхідно було б вигадати” [2, с. 330].

Позиція західних соціал-демократів мала відчутний вплив також і на окремі кола із берлінського керівництва ЦК СДПН, які не проти були виступити в ролі посередників між “сходом і заходом”. Західні соціал-демократи розглядали можливість збереження єдності партії як передумову для зміцнення єдиного політичного простору країни, а отже і її державної єдності. Мабуть, ніхто з німців не бажав, аби їхня батьківщина зрештою була розділена фронтом “холодної війни” на вільну та прорадянську Німеччину. Але союзу з комуністами соціал-демократи західних зон взагалі не розглядали. Аби не допустити цього розколу Еріх Олленхауер у листопаді 1945 року виступив із тезами “Основні програмні лінії німецької соціал-демократії” [7, с. 129]. Цей документ закликав до створення мирної демократичної республіки, до побудови суспільства соціальної справедливості, визнання принципу приватної власності нарівні з державною та до чистки державного апарату від нацистів. На цій основі необхідно було розширити соціальну підтримку СДПН, перетворити її на справжню народну партію. Від вирішення цього завдання залежало історичне майбутнє німецької соціал-демократії та відбудова національної політичної системи з врахуванням трагічних помилок часів Веймарської республіки [3, s. XXXVI].

Західні окупаційні держави, незважаючи на досить інтенсивні контакти з чільними соціал-демократами за часів війни, не мали беззаперечної довіри до партії взагалі. Адже для практичної реалізації соціал-демократичного курсу спочатку необхідно було відродити багату та стабільну демократичну Німеччину як надійного та безумовного союзника Заходу, що з точки зору американців та британців швидше та ефективніше могли зробити правоцентристські сили.

У “Довідці В. С. Семенова” від 2 березня 1945 року, яка була призначена Молотову, Жукову, Вишинському, Смірнову, зазначалося, що “на жовтень 1945 року американська адміністрація оголосила про проведення спільних общинних виборів (це вибори, які проводилися у первинній територіально-адміністративній одиниці - общини) в своїй зоні окупації, які відбулися 27 січня 1946 року. Ці вибори були важливою ланкою серед тих заходів, які проводилися американською владою для завоювання симпатій німецького населення, адже дозволяючи першими проведення виборів, американці намагалися створити у німців враження про американську окупаційну політику як найбільш демократичну порівняно з радянською, англійською і французькою. З іншого боку вибори мали послугувати перевіркою та основою для втілення американського курсу на передачу німцям більшої частини функцій цивільного управління. Ще 24 вересня 1945 року представник Американської воєнної адміністрації заявив про те, що “якщо вибори в общини себе виправдають, то все цивільне управління буде передано німцям, а воєнна адміністрація обмежить свої функції керівництвом лише в зональному масштабі” [2, с. 371].

Далі в документі зазначається, що проведення цих виборів було не на 100% правомірним і демократичним по відношенню до самих партій, адже “вибори були дозволені лише в общинах з населенням, яке не перевищувало 20 тис. мешканців. Американська влада цілеспрямовано форсувала проведення виборів, штучно створивши умови, при яких основні партії не мали можливості розгорнути передвиборчу компанію.

Розрахунок полягав в тому, що політично неосвічене населення сіл та маленьких міст у даних умовах буде голосувати за партії та групи правого напрямку. Американці розраховували перемогою правих партій в дрібних общинах суттєво вплинути на настрої в містах. При цьому американська влада всіляко заохочувала створення різноманітних “партій” та груп локального характеру” [2, с. 371].

Загальні результати общинних виборів у трьох землях, що знаходилися в американській окупаційній зоні, були наступними: “Із 4 млн. виборців у голосуванні прийняло участь прийняли 3,5 млн., тобто 86% виборців. За кандидатів від ХДС було віддано 1 400 тис. голосів, тобто 40%, за кандидатів дрібних “партій” і груп проголосувало 900 тис. виборців, тобто 25,7%, СДПН отримала 900 тис. голосів, тобто 25,7%, за кандидатів Комуністичної партії проголосувало 150 тис. виборців, тобто 4%, Ліберально-демократична партія набрала 60 тис. голосів, тобто 1,7%. У загальному підсумку більшість голосів було подано за ХДС та дрібні праві партії” [2, с. 373].

У окремих землях голосування за соціал-демократів розподілялося таким чином [2, с. 373]:

Таблиця